Степан Бандера

Насамкінець

З вини імперської Москви полягли мільйони українців. Проте їхнє волелюбство знищити не вдалося. Убивство Степана Бандери замовили правителі СРСР, але так само досягли протилежного ефекту від очікуваного.

Як знакова постать, Степан Бандера ввійшов у підручники. Укорінився в історичну політику багатьох країн на рівнях від загальнодержавного до місцевого, від наукового до аматорського. Його ганять й уславлюють.

Президентськими указами звання Героя України 12 жовтня 2007 року посмертно присвоєно головному командирові УПА Романові Шухевичу, а 20 січня 2010-го — Степанові Бандері, як вказано, «провідникові Організації українських націоналістів». Його відзначено «за незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу».

З появою на президентському посту російської креатури Донецький окружний адміністративний суд у квітні 2010 року задовольнив суголосні позови й позбавив цього звання обох. Відповідно до законодавства ним повинні відзначати лише громадян України. Вищий адміністративний суд у серпні 2011-го залишив рішення в силі.

Удостоєний у березні 2002-го звання Герой України Августин Волошин (1874–1945) теж не мав українського громадянства. Та на його нагороду ніхто не зазіхнув.

Також у місцевому суді в травні 2011-го скасували рішення Хустської міської ради від 10 березня 2010 року про присвоєння звань «Почесний громадянин міста Хуста» Степанові Бандері та Романові Шухевичу.

Після російської навали у 2014-му небайдужі громадяни, зокрема й народні депутати, прагнули повернути звання Героя України обом, хоч і не пропонували правових механізмів. Говорили про національний пантеон, перепоховання видатних осіб, які спочили за кордоном. Закликали писати наукову біографію Степана Бандери на масиві документів з архівів багатьох країн. Навіть електризували загал анонсами творчих планів.

Тим часом експрезидент України Віктор Ющенко в січні 2022-го, незадовго до широкомасштабного російського вторгнення, розлого пояснив своє рішення, від ухвалення котрого минало дванадцять років:

— А місія цього указу читалася досить просто: велика частина людей піде до могили, але ніколи свою точку зору вже не змінить, вона не працює над собою, не читає, вона живе у комплексах і почувається у цьому стані цілком комфортно. Але чи означає це, що ти, як президент, не маєш спробувати це змінити?

Справді, вкоріненість стереотипів — негативних і позитивних — зумовлено багатьма чинниками. Найперше необізнаністю й недостатнім доступом до джерельної бази. Або ж браком критичного мислення.

Степан Бандера за життя став уособленням цілої епохи боротьби за право державної нації на існування. Хоч в епіцентрі визвольного руху перебували західні українці, але мета досягалася загальнонаціональна. Тож після загибелі він перетворився на індикатор ставлення загалом до України.

В історії Степан Бандера серед найбільш упізнаваних персонажів. Його біографія помережана випробуваннями. Це в’язень польської та німецької держав сумарно близько дев’яти років. Убитий за наказом радянського керівництва з Кремля.

За свій історичний внесок Степан Бандера — серед національних велетів, як Тарас Шевченко чи Богдан Хмельницький. Його іменем означують справді українське. Бандерівцями називають шовіністи українських патріотів, а українську мову — бандерівською. Адже він уособив громадянські чесноти, ставши синонімом поняття патріотизму. Як Іван Мазепа чи Симон Петлюра.

Героїчна людина завше посмертно обростає міфами. От і Степанові Бандері приписують крилатий вислів:

— І настане час, коли один скаже: «Слава Україні!», а мільйони відповідатимуть «Героям слава!».

Утім, у його працях нема цієї популярної цитати.

Саме ж гасло «Слава Україні!» народилося в Харкові, охопило Україну з Києва, утвердилося в Карпатській Україні 1938–1939 років. Другий великий збір ОУН під проводом Степана Бандери у квітні 1941-го постановив на вітання відповідати: «Героям слава!».

Те, що десятки мільйонів людей в сучасному світі отак вітаються — історична закономірність.

— А ким усе-таки був Степан Бандера? — запитують нині й запитуватимуть, чекаючи стислих пояснень.

Звісно, що людиною зі слабкостями й вадами. Проте людиною видатною завдяки фанатичній вірі, за яку свідомо віддав життя. Завдяки мужності та силі волі, організаційним здібностям. Завдяки самопожертві, принесеній на вівтар незалежної України.

Тому навколо нього й з’являються міфи, що є ознакою постатей героїчних. А крізь терни пробивається розважливе розуміння. Від початку сучасної російсько-української війни позитивне сприйняття Степана Бандери лише зростає.

Перше січня 1909 року зазвичай вказується датою його народження. Та народився він двома днями раніше — 30 грудня 1908-го. Бувши ліворуким і низького зросту — сто п’ятдесят дев’ять сантиметрів, змолоду виділявся Бандера темно-русявим волоссям і блакитними очима. Без вад у вимові володів українською, польською та німецькою. Мав музикальний слух, співав у других басах, грав на гітарі та мандоліні.

Антропологічно відносили його до вірменоїдів. Нагадував галицького єврея. За темпераментом — яскравий холерик. У зрілого Бандери бачили набожність, слабкість до красивих жінок і швидкісних авто. Одружився зі спортивною синьоокою білявкою Ярославою. Пізніше вона мала старший за свій вік вигляд під тягарем постійної конспірації. У подружжя народилося й виросло троє дітей — дві доньки й син.

До 1929 року Степан Бандера розійшовся з радикалами (соціалістами), які мали високу виборчу підтримку в рідному селі Старий Угринів. Ставши націоналістом, бачив державний лад незалежної України на засадах етноцентризму, економічного солідаризму, приватної власності. Виступав за соборність — державну єдність усіх українських земель.

У його пантеон увійшло сім постатей — національний пророк Тарас Шевченко, полковник Євген Коновалець, київські князі Святослав і Володимир Великий, гетьман Богдан Хмельницький, політики Микола Міхновський та Симон Петлюра.

Шлях угору починав пропагандистом і терористом, коли оформилася, по суті, підпільна українська держава в офіційній польській юрисдикції, коли почали виконувати вироки таємного трибуналу про смертну кару за національну зраду. Його тогочасний девіз:

— Згинути, а не зрадити!

Згідно з твердим переконанням Степана Бандери, «Акт з 10 лютого 1940 року» і Другий великий збір українських націоналістів (не Римський в серпні 1939-го, а Краківський у квітні 1941-го) завершили внутрішню кристалізацію Організації українських націоналістів. Конкурентне материнське об’єднання під проводом Андрія Мельника він класифікував соціалістично-угодовським.

Загальновідомо, що революційну ОУН від літа 1943-го очолював Роман Шухевич, який одночасно командував Українською повстанською армією. Не заперечуючи лідерство «крайовика» Шухевича, Бандера започаткував у 1945-му Закордонні частини ОУН, що фактично стали окремим об’єднанням емігрантів.

Засадничою ідеєю України, що воювала, (УГВР, УПА, ОУН) була «Свобода народам! Свобода людині!», а не «Україна для українців» з арсеналу інтегрального націоналізму голови проводу Закордонних частин. У «крайовиків» націєкратію замінила демократія, без привілейованої ролі Організації українських націоналістів у новій відновленій державі з демократичним режимом.

Після Другої світової політична мозаїка української діаспори була багатоманітною — від лібералів і демократів до соціалістів і націоналістів усіх відтінків. Степанові Бандері з прибічниками вдавалося витримувати суспільну конкуренцію серед численних громад українців, серед чинних об’єднань — партійних, надпартійних і позапартійних. Однак у 1948–1954 роках, у ситуації, схожій на суперечності «крайовиків» та «емігрантів» упродовж 1940-го, Закордонні частини розкололися.

Бажаючи справедливого політичного та економічного устрою для незалежної України, Степан Бандера відстоював ультраправий націоналізм — вільне підприємництво й авторитаризм. Опозиція серед соратників, навпаки, наполягала на демократизмі. Обидві групи виражали інтереси дрібних і середніх власників. Йому бачилася кращою повна приватна ініціатива, а незгідним — регульований капіталізм. Тому й критикував опонентів за підміну націоналізму ними соціалізмом.

Сповідуючи етноцентризм, надпартійність і монократизм, Степан Бандера запропонував «єдину реальну визвольну концепцію» з опорою на власні національні сили. Він пов’язував визвольну боротьбу з національною революцією, спрямованою на здобуття Української Самостійної Соборної Держави. На його переконання, ця боротьба була не просто протирежимною — антибільшовицькою, а історичною — з тоталітарною Росією в усіх виявах.

Міжнародний правопорядок в ідеалі Степан Бандера бачив системою незалежних держав кожної нації на своїй етнографічній території. Через те й він жадав перебудови СРСР на засадах незалежних національних держав усіх «совєтських народів». Це мало б відспівати і поховати великоросійський імперіалізм — найлютішого ворога народів усього світу.

Належав Степан Бандера до відважної когорти «людей війни». На них у пригноблених народів усіх часів є сталий попит. Терор протиставляючи терору, такі повсталі зазвичай виступають промотором глобальних перемін. На їхньому тлі бандерівці виділяються високим героїчним стилем і глибоким патріотизмом.

Не кожній людині дано окрилити свою та прийдешні епохи власним прізвищем. Степан Бандера визначив, що український націоналіст — патріот, який готовий виборювати свободу рідному народу, жертвуючи навіть життям. Це кредо сповідував непохитно. Ідеї незалежності України залишився вірним до останку.

У кожного своє місце в історії. Тривке або швидкоплинне. Це залежить од наступних поколінь. Вони обирають взірці, котрі додають сили духу. І в злетах, і в падінні. Щоб запам’ятатися, варто лише прожити гідно.

Його погляд на власне життя сповнений героїзмом: люди смертні, однак ідеї вічні. Воістину.