Тектоніка почуттів

16. У парку

Еліна чекає, сидячи на лаві серед зеленого квітучого парку, що відлунює криками дітей.

З’являється Рішар. Еліна підводиться.

Зворушені зустріччю, вони ніяковіють, роздивляються одне одного, зберігаючи відстань.

РІШАР: Чим займаєшся?

ЕЛІНА: Працюю у хлібній крамниці.

Западає тиша.

Вона ледве наважується підняти на нього очі.

ЕЛІНА: А ти? Тебе начебто не було...

РІШАР: Так. Я щойно повернувся. Із Африки.

ЕЛІНА: З Африки? Знову Африка! Ти ще не стомився від цього?

РІШАР: Навпаки. Відпочив.

ЕЛІНА: Почуваєшся добре?

РІШАР: Фізично?

ЕЛІНА: Так, фізично.

РІШАР: Усе гаразд.

Еліна уважно слухає його.

ЕЛІНА: А як спина?

РІШАР: Еліно, ти мене розпитуєш, мов медсестра. Гадаєш, я справді хворий?

ЕЛІНА: Та ні... Вибач.

Рішар дивиться на неї майже зі вдячністю через цю брехню.

РІШАР: Ти здогадуєшся, чому я попросив про побачення?

ЕЛІНА (здригається): Ні.

РІШАР: Бо так і не почув пояснень від тебе.

Еліна ніяковіє.

РІШАР (ніжно): Які виправдання ти знаходиш собі? Бо я переконаний, що винною ти себе не вважаєш...

ЕЛІНА: Вважаю.

РІШАР: Ні, не вважаєш.

ЕЛІНА: Вважаю.

РІШАР: Людину так чудернацьки задумано, що вона легко перекладає тягар власних помилок на інших людей; або ж шукає порятунку в пом’якшувальних обставинах.

ЕЛІНА: Це не про мене.

РІШАР: Еліно, я хотів би почути, як ти сама собі розповідаєш нашу історію.

Вона дивиться на нього з тривогою і переляком.

ЕЛІНА: Так, як і ти!

РІШАР (з любов’ю): Знову обманюєш.

Вона переможено похиляє голову, не здатна щось заперечувати.

РІШАР: Ти сама як вважаєш — ти мені зрадила?

ЕЛІНА: Я була щира. Увесь цей час. Мусила була симулювати — але закохалась у тебе. І я хотіла, Рішаре, щоб ти був щасливий — усім серцем хотіла! Часом навіть я забувала, ким насправді була. (Обертається до нього.) Я знаю, я не мала на це права, моя помилка в тому, що я приховувала від тебе все це, та в усьому іншому я не обманювала тебе! Якби ти повірив мені...

РІШАР: Невже ти вважала, що правда ніколи не випливе на поверхню? (Вона мовчить.) Ти так вважала?

ЕЛІНА: Я приховувала б її від тебе так довго, як тільки можна.

РІШАР: Аж до моєї смерті?

ЕЛІНА (знічено виправляє його): Ні, до моєї смерті!

Він дивиться на неї, ніби вивчає. Вона уникає його погляду.

Розчулений незграбною брехнею Еліни, Рішар заспокоюється.

РІШАР: Еліно, я хочу сказати тобі дві речі.

Вона опускає очі.

РІШАР: Перша: я дізнався про себе одну таємницю... щодо мого здоров’я...

Еліну охоплює паніка.

ЕЛІНА: Як?! Тобі це відомо?

Рішар ствердно хитає головою.

ЕЛІНА: Але як? Дуже боліло, правда? Ти сильно страждаєш?

РІШАР: Ні, Родіка розповіла.

ЕЛІНА: От дурепа! Вона не мала права!

Рішар глибоко вдихає і зваженим тоном веде далі:

РІШАР: Еліно, мене щойно обстежили ще раз, я все перевірив — я цілком здоровий. Ось результати, поглянь.

Еліна хапає документи.

РІШАР: Як бачиш, раку в мене немає.

ЕЛІНА: Але ж... точно все гаразд? Я хочу сказати... чи не могли від тебе щось приховати?

РІШАР: Прочитай висновок професора Мартена — це відомий фахівець, і він засвідчив, що немає жодних слідів метастазів.

Еліна хапає аркуш, пробігає його очима і, вже не володіючи собою, обіймає аркуш, притискає його до грудей.

Рішар глибоко зворушений цим спонтанним жестом.

РІШАР: Еліно, ти... ти дійсно кохаєш мене?

Він підходить до неї, бере її в обійми — а вона всім тілом тремтить.

Вони зливаються в поцілунку.