Тектоніка почуттів

4. Мансарда. Коридор

Заходять Діана і дві румунки — Родіка й Еліна. Коридор проходить через увесь верхній поверх старовинного будинку — колись давно тут мешкала прислуга.

Діана своїми ключами відчиняє двері до мансардного помешкання.

Рукою обводить приміщення, яке ми не бачимо.

ДІАНА: Ось, дивіться, це тут!

Зніяковілі румунки зазирають у помешкання.

ЕЛІНА (приголомшено): Дивовижно!

ДІАНА: Дивовижно? О, зовсім ні! Це просто дуже світла квартирка понад паризькими дахами!

ЕЛІНА (замріяно): Дивовижно...

ДІАНА: Останніми роками я здавала її студенткам. Якщо нам вдасться домовитися, можу віддати її вам. (Показує на теку, яку тримає під пахвою.) Щодо ваших документів, то моїм підлеглим уже багато чого вдалося досягти: ось тимчасові довідки на час, поки вам не видадуть посвідки на проживання. Це має вирішитися за десять днів.

Еліна і Родіка беруть теку і роздивляються документи.

ЕЛІНА: О, мадам, у мене немає слів, аби...

ДІАНА: Тихо!.. Огляньтесь тут, я вас залишу — треба домовитися з консьєржем. Заходьте і будьте як удома!

Діана спускається сходами, залишивши румунок перед дверима помешкання.

Вони реагують по-різному: Еліна не тямить себе від щастя, а Родіка похмуро і стривожено бурмоче.

ЕЛІНА (в ейфорії): Ти можеш у це повірити, Родіко, можеш повірити в це?!

РОДІКА (різко): Ні!

ЕЛІНА (вражено): Чому?! Хіба ці документи не справжні?

РОДІКА: Справжні.

ЕЛІНА: А ця квартира?

РОДІКА: І скільки нам це коштуватиме?

ЕЛІНА: Але ж вона надасть нам її безкоштовно, поки ми не знайдемо іншу роботу!

РОДІКА: А я так і сказала: скільки нам це коштуватиме? Що за цим приховується?

ЕЛІНА: О, ти ніколи нікому не довіряєш!

РОДІКА: Життя довело, що я маю рацію. Діди Морози мені ще жодного разу не траплялися.

ЕЛІНА: Депутатка бореться за те, щоби з жінками не поводилися так, як поводяться з нами. Вона ставить на це все — свої ім’я, репутацію, пише парламентський звіт! Невже тобі багато таких людей траплялося?

РОДІКА: У тому то й справа, що ні...

ЕЛІНА: Ти невиправна!

РОДІКА: В офіційному боці її ставлення до нас я навіть не сумніваюсь. Власне, це ж її робота! А от що далі? Перш за все це політика. Доброчесність? Навіщо? Для чого вона робить те, чого робити не зобов’язана? Власним коштом? Їй же ця квартира прибуток приносить... Чому вона обрала саме нас? Тебе і мене. Двох повій — та вона під час свого розслідування зустрічала десятки таких! То чому ж саме ми, чому не інші?.. Повір мені — вона це робить не просто так.

ЕЛІНА: То й ліпше! Досі я зневажала всіх тих, хто робив щось для мене лише за мої прегарні очі!

РОДІКА: Еліно, має бути ціна! Даремно в житті не дається нічого!

ЕЛІНА: Отже, вона нам її назве. Хай там як, а я впевнена в її чесності.

РОДІКА: Та невже? Де це написано?

ЕЛІНА: Родіко, та ти зовсім втратила здоровий глузд! Мадам Поммере допомагає нам залишити пекло і почати нове життя. І якщо за це треба сплатити певну ціну, то, можеш мені повірити, я готова! І навіть удвічі більшу!

РОДІКА: Я також. Сподіваюся тільки, що в мене на це стане сили.

ЕЛІНА: По-твоєму, може бути щось гірше за те, чим ми займалися?

Родіка знизує плечима.

Повертається Діана.

ДІАНА: То як, вам подобається?

ЕЛІНА: О, надзвичайно подобається, мадам! Надзвичайно!

Вона кидається до Діани, хапає її за руки і вдячно цілує.

ДІАНА: А як щодо вас, мадам Ніколеску?

РОДІКА: Треба подумати...

ЕЛІНА: О, вона просто не насмілюється зізнатися — їй тут дуже подобається!

Діана, не відводячи погляду від Еліни, каже дуже щиро:

ДІАНА: Еліно, буду з вами відверта: за все це треба сплатити певну ціну.

РОДІКА: Ага!

ЕЛІНА: Та звісно! Які будуть ваші умови?

ДІАНА: Мої умови? Ні, умов не буде. Хочу попросити про послугу. Дуже важливу послугу.

Діана на мить замовкає, обмірковує свої слова, веде далі вже твердо:

ДІАНА: Одній людині треба подарувати щастя.

Румунки приголомшені.

ДІАНА: Мені треба, щоб один чоловік захопився Еліною. І щоб між ними утворився зв’язок.

ЕЛІНА: Однак...

РОДІКА: Навіщо?

ДІАНА: Бо я кохаю цього чоловіка.

РОДІКА: Тепер я розумію ще менше.

ЕЛІНА: Можу запевнити вас, мадам Поммере, що я також не можу збагнути, чому...

Діана жестом просить їх замовкнути. Ледве даючи раду збентеженню, вона намагається пояснити:

ДІАНА: Кілька тижнів тому Рішар, мій коханий, поскаржився на біль у спині. Його обстежили. Офіційно це обстеження нічого не виявило. Насправді ж знайшли рак. Такої просунутої форми, що не варто навіть вживати ліки — це не дасть ефекту і тільки засмутить хворого. Рішарові про це невідомо. Він думає, що це фантомний біль, і не здогадується про те, що на нього чекає. За словами лікаря, йому залишилось усього кілька місяців. Менше року.

Румунки починають відчувати симпатію до Діани.

ДІАНА: Через кілька днів після того, як лікар повідав мені цю таємницю, Рішар заявив, що залишає мене.

ЕЛІНА: О, ні!

ДІАНА: На жаль, так.

РОДІКА: Усі чоловіки однакові!

ДІАНА: Що ви робили б на моєму місці, га? Можливо, слід було крикнути: «Ні, нам не варто розходитись, ти ж скоро помреш, тому залишайся, бо без мене сконаєш самотньо в агонії»? Так, га? Я промовчала...

Румунки схвально кивають. Схвильована Діана тремтить.

ДІАНА: Я навіть набралася сміливості й запропонувала йому залишатися друзями! (Раптом ніби шаліючи.) Друзі! Ніби мені достатньо буде дружби з чоловіком, якого я так пристрасно кохала! (Оговтується.) Кохаю і досі...

Збентежена Діана обертається до румунок.

РОДІКА: А він залишив вас заради іншої?

ДІАНА: Ні.

РОДІКА: А чому?

ДІАНА: Через втому... і звичку...

ЕЛІНА: Це ж тому, що він хворий! Ви маєте знову завоювати його!

ДІАНА (твердо): Ні. Точно не після того, що він мені сказав.

Їм стає зрозуміло, що гордість Діани вражено, тому наполягати немає сенсу.

ДІАНА: І тут мені потрібні ви! Еліно, ваше обличчя неможливо забути, воно не може не викликати бурю емоцій. Коли я побачила вас, то інтуїтивно відчула — хтозна, може я й помилилась, звичайно, — відчула, що Рішар біля вас усією душею впадатиме! Тому я вирішила подарувати вам щастя, відчуття щастя, ілюзію щастя. (Вона підходить до Еліни.) Благаю вас — зустріньтеся з ним, зіграйте комедію зваблення! Якщо це спрацює, ви прикрасите останні миті його життя! Так він не сконає сам, без чарівної жінки поруч. Благаю, Еліно, погоджуйтеся!

ЕЛІНА (вагаючись): Але ж вам відомо, що я...

ДІАНА: Ви будете тією, ким ви є насправді: юною студенткою, яка захоплюється літературою. Чого б це йому запідозрити щось інше? (Ніжно.) Зрештою, йому залишається всього кілька місяців... І брехати треба зі шляхетною метою... То як, ви спробуєте?

ЕЛІНА: Звісно, мадам! Я згодна!

ДІАНА: О, дякую! Дякую дуже!

Міцно обіймає Еліну.

РОДІКА: А я? Мені яку роль ви намітили?

ДІАНА: Я пропоную вам бути матір’ю Еліни!

РОДІКА (ошелешена): Ким?! Матір’ю?!

ДІАНА: Так. Доброю, турботливою матусею, яку непокоїть майбутнє доньки, яка стримуватиме запал Рішара, якщо він надто швидко захоче зайти з Еліною далі. Ви додаватимете респектабельності виставі.

РОДІКА: Респектабельність... Це щось нове!

ЕЛІНА: Родіко, будь ласка, погодься! Хіба це не найліпша з можливих цін?

РОДІКА (розлючено): «Ціна»? Ціна за що? Я жертва, а не злодюжка!

ЕЛІКА (виправляє свої слова): Хіба це не найліпший спосіб вийти з нашої ситуації? Будь ласка, Родіко, ну, будь ласка!

ДІАНА: Дуже вас прошу.

РОДІКА: Добре, я згодна.

ДІАНА: Спасибі. Тоді підсумуємо. Взамін за цю послугу мій секретар щопонеділка видаватиме вам конверт із сумою на витрати. Тим часом я заповнюватиму документи, що дадуть вам змогу потім отримувати допомогу і мати доступ до медичного обслуговування. Коли ми будемо готові — що швидше, то ліпше, — я влаштую зустріч з Рішаром. Вдасться мій задум чи не вдасться — байдуже, — ви залишите своє колишнє життя і отримаєте можливість бути вільними. Ви у виграші за будь-яких умов!

РОДІКА: Гм... Ніби так.

ДІАНА: Я попрошу вас також не приймати нікого, навіть сусідів. Нехай Еліна запишеться до університету, щоби продовжити навчання. Гаразд?

ЕЛІНА: Гаразд.

РОДІКА: Згода.

Діана з кишені виймає конверт і простягає його Еліні.

ДІАНА: Тримайте. Я вжила заходів, щоби захистити вашу сестричку. Це вам лист від неї. Відправлено його з пансіонату на півдні, де вона буде в безпеці, недосяжна для мафії. Ті, хто погрожував вам, її там не знайдуть.

Еліна притискає конверт до грудей.

ЕЛІНА: Господи! Дякую! Я вам така вдячна! Знаєте, у нас усе вийде, я обіцяю — все вийде!

ДІАНА: Хочу в це вірити.

Вона удає сповнену сили жінку, однак її голос ламається під владою почуттів.

ДІАНА: Рішар має зійти в могилу, ні про що не довідавшись! Кляніться мені, що не скажете йому, ні хто ви такі насправді, ні що все влаштувала я! Ніколи! Кляніться!

ЕЛІНА: Клянуся!

РОДІКА: І я клянуся.

Діана простягає їм ключі від квартири.