Тектоніка почуттів

8. Мансарда

У кімнаті з низькою стелею з вузьким прорізом фрамуги перед Діаною, яка гортає папери, сидять, мов дві схвильовані школярки, Родіка й Еліна.

ЕЛІНА: Цього разу треба піддатися.

РОДІКА: Хай там як, а я вже його не стримуватиму та відчиню клітку!

Діана, дочитавши до кінця, простягає їм документи.

ДІАНА: А я кажу — ні!

ЕЛІНА: Чому?

РОДІКА: Слухайте, мадам Поммере, він кожній із нас дарує по будинку! На півдні Франції — мені, в Парижі — Еліні. Два будинки! Ви тримаєте в руках нотаріально засвідчені дарчі — це, вочевидь, не шахрайство.

ДІАНА: А ви не погоджуйтеся.

РОДІКА: Ми так не можемо.

ЕЛІНА: Ні, ми не можемо.

РОДІКА (хрипко): Нам ніколи не пропонували стільки за таку незначну послугу!

ДІАНА: І все ж таки ні!

РОДІКА: З мене годі!

ДІАНА: А з мене — ні!

ЕЛІНА: Ви його зведете в могилу! Йому потрібно бачити мене, кохати мене! Мені незрозуміло, чого саме ви хочете. Про що ви нас просили? Подарувати йому кілька місяців щастя, перш ніж його не забере рак. І я хочу їх якнайшвидше подарувати Рішару!

ДІАНА: Ще рано.

ЕЛІНА: Як?! Він же хворий!

ДІАНА: Я хочу, щоб він іще глибше зав’яз.

ЕЛІНА: Ми тільки втрачаємо час!

ДІАНА: Заспокойтеся. Коли квапишся — втрачаєш ­більше. Якщо ви сьогодні скажете «так», він подарує кожній із вас по будинку. Подумайте, що можна буде витягнути із нього, якщо відмовити!

РОДІКА: Нічого.

ДІАНА: Шлюб.

Румунки приголомшені.

ДІАНА: Рішар дуже багатий, прямих спадкоємців не має. Якщо Еліна вийде за нього, то невдовзі успадкує мільйони!

ЕЛІНА (щиро): Але мені вони не потрібні!

ДІАНА: От не кажіть дурного! По-вашому, ліпше, щоб їх отримали якісь далекі племінники або держава? Якщо ви згаєте останні тижні його життя на роль коханки і доглядальниці — хіба це не варте певної винагороди, га?

РОДІКА: Еліно, це, звісно, не моя справа, але розрахунок мадам Поммере правильний. Мета буде та сама, а от винагорода значно зросте!

Еліна заламує руки.

ЕЛІНА: О ні, я хочу щонайшвидше приділити йому хоч трохи своїх кохання й уваги! Не треба шлюбу!

ДІАНА: Зробите, як я скажу!

ЕЛІНА: Мені дуже шкода, але я не можу.

ДІАНА: Еліно, ви тут лише з мого дозволу і клялися в усьому слухатися мене! Якщо ви відступите, то я все йому розповім!

ЕЛІНА (голосно): Ні!

ДІАНА: Повірте, я скажу йому все.

Еліна опускає голову, готова коритися.