Требізон. Перший семестр

Розділ тринадцятий

... та впала у вогонь

Тіш провела не більше п’яти хвилин у кабінеті директриси. Це була зустріч віч-на-віч із напруженою атмосферою.

— Заходь, заходь, Ішбель! Ти зробила дурне звинувачення. Ти поширила його школою! І ти не маєш жодного найменшого доказу, щоб це підтвердити.

— Це означає, що ви ще не розмовляли з Елізабет Екстон, — сказала Тіш. — Будь ласка, міс Велбек, ви повинні...

— Я розмовляла з Елізабет. Вона відреагувала настільки поблажливо, що ти здивувалася б. Ти цього не заслуговуєш. Ти, напевно, збожеволіла, якщо надрукувала цю маячню на своєму копіювальному апараті! Тому зараз підеш і напишеш цілковите спростування та вибачення. Після того як ти його надрукуєш, тобі назавжди буде заборонено користуватися копіювальним апаратом.

— Але я просто знаю, що це вірш Ребекки! — зітхнула Тіш. — Я не можу це довести, але я просто вірю їй, та й годі...

— Припини верзти цю маячню, негайно. Будь ласка, Ішбель, зроби так, як я тобі кажу. Спростуй все, що ти написала в обох випусках новин. Покажи чернетку міс Морган, як вона просила тебе зранку. Це все. Можеш іти.

Тіш підійшла до дверей кабінету та зупинилася.

— А... а якщо я не зроблю цього, міс Велбек? — запитала вона дуже тихим голосом.

Міс Велбек набирала номер по внутрішньому телефону. Вона навіть не підняла голови, відповідаючи:

— Тоді ти не зможеш залишитися в Требізоні.

Тіш вийшла за двері та зупинилася, притиснувшись чолом до стіни на декілька хвилин. Як у тумані вона чула розмову міс Велбек по телефону із головним префектом Жакіндою Мередіт.

— Знайди волонтерів. Зберіть усі копії, будь ласка! Потім переконайся, що їх знищили. О, ти ще навіть їх не бачила? Ти нічого не втратила.

Розлючена Тіш пішла в сльозах.

Пізніше Ребекка шукала її всюди. Вона обійшла майданчики та повернулася в Джуніпер. Вона раптово усвідомила, що скрізь чує розмови про вчинок Тіш. І хоча Ребекка зовсім не сумнівалася, що Елізабет Екстон зізнається, вона хотіла бути поруч, коли усе викриється, щоб відповісти на всі запитання та підтримати Тіш.

— Вона в міс Велбек, — сказала їй Сью Мардох, бліда та напружена. — Вона там близько п’ятнадцяти хвилин. Мені здається, Елізабет Екстон теж з ними. Там відбудеться великий поєдинок.

— А... а міс Велбек не хотіла також бачити і мене? — стурбовано поцікавилася Ребекка. Буря вже почалась! Їй було важко, адже Тіш доведеться прийняти удар на себе. — Вона нічого не просила переказати?

— Ні, — сказала Сью. — Вона хотіла бачити тільки Тіш.

Ребекка поспішила до старої школи. Дівчата насунулися на неї, деякі з них виглядали розлючено.

— Насправді, ти не писала цей вірш, чи не так?

— Навіщо Тіш Андерсон поширює такі чутки?

Але Ребекка ухилилася від них. Вона хотіла знати, що відбувається. На головних сходах вона зіткнулася з Піппою Фелхоус-Волкер, яка завжди поводилася з нею доброзичливо.

— Піппо, будь ласка, скажи, чи ти бачила Тіш? Вона все ще з директрисою?

— Вона вийшла кілька хвилин тому. Ішбель виглядала, як смерть.

Ребекка зблідла. Елізабет Екстон точно зізналася? Міс Велбек точно не могла бути розлюченою на Тіш, коли правда на її боці? Усе гаразд?

Вона шукала Тіш у старій будівлі: спочатку в класі, потім у бібліотеці. Потім вона повернулася до Будинку Джуніпер. Різко загальмувала у дверному отворі. Натовп дівчат стояв біля кімнати з телевізором, вони розмовляли та били в двері. Відбувалося щось дуже драматичне. Раптово вони всі разом почали відходити прямо по коридору. Ребекка змогла почути уривки та шепіт розмови.

— Припини! Найкраще, що ми можемо зробити, це дати Сью Мардох спокій.

— Але вона замкнулася там одна! Ми не повинні цьому зарадити?

— Звісно ні. Вона лише хоче, щоб її залишили одну.

— А хто б не хотів? Це найгидкіша витівка, яка коли-небудь траплялася.

— Це Ребекка Мейсон винна.

— А ти замовкни, Деббі Рікард!

Тієї самої хвилини, коли вони піднялись нагору, Ребекка побігла до дверей та засмикала дверну ручку кімнати з телевізором.

— Сью, це я. Будь ласка, впусти мене!

Вона почула приглушений схлип; потім клацання всередині дверей сповістило, що двері відчинили. Ребекка насилу впізнала її: Сью зняла свої окуляри, та її очі сильно почервоніли.

— Що трапилося? Де Тіш?

— Вона зібрала речі та зараз з міс Морган. Тіш просить зателефонувати батькові, щоб він забрав її додому. Гадаю, міс Морган намагається відмовити її. Але я знаю Тіш. Вона вперта. Сью стала навколішки на підлозі та занурилась обличчям у крісло. — Вона повинна перепросити в Елізабет Екстон або залишити школу. Що ж, Тіш вірить, що ти написала вірш, та й годі. Вона вважатиме за краще виключення, ніж вибачення перед цією брехухою.

— Сью!

Ребекка обперлася на крісло. Її ноги зробилися слабкими та хиткими. Так, Елізабет Екстон заперечувала все, та міс Велбек повірила їй!

Це було слово Елізабет проти слова Ребекки. Слово могутнього редактора шкільного журналу проти слова непомітної, незначної новенької дівчинки. Ребекка нарешті усвідомила страшну правду.

«Міс Велбек гадає, що я все вигадала! — подумала вона. — Вона вважає, що я лише роздувала скандал! Вона навіть не подумала, що варто викликати мене до її кабінету та розпитати. Гадаю, вона лише співчуває мені та проведе зі мною бесіду коли-небудь. Вона розлючена на Тіш за те, що та вірить мені!»

У Ребекки почала боліти голова.

— Сью, — тупо сказала вона. — Ти знаєш, я ніколи не хотіла, щоб Тіш робила щось таке. Але, якщо чесно, коли я побачила, що вона зробила, то була в повному захваті. Я просто була впевнена, що Елізабет зізнається. І тоді всі побачили б, що позиція Тіш з приводу того, що Елізабет не гідна обіймати посаду редактора, правильна.

— Так само думала і я, — сказала Сью. — Ми говорили про це на вечірній перерві. Я запевнила її, що вона робить усе правильно та що Елізабет напевне зізнається, — вона виглядала зовсім невтішною. — Але вона цього не зробила та ніколи не зробить. А Тіш точно не вибачиться. Все так, як є. Тіш виключать.

— Але ніхто навіть не поговорив зі мною! — заплакала Ребекка. Вона раптово піднялася. Хоча від руху в неї пульсувало в голові, вона побігла до дверей. — Невже ніхто не хоче почути моє слово?

Вона вибігла з Будинку Джуніпер на терасу. Маленькі групи дівчат купчилися біля їдальні та чекали, коли пролунає дзвоник. Але чай був останнім, про що думала Ребекка. Вона пробігла через сади та ввірвалася до старої школи. Думка про те, щоб піти та постукати до дверей кабінету директриси без запрошення дуже лякала.

Вона дісталася верху головних сходів саме вчасно, щоб побачити високу фігуру, що заходила до кабінету міс Велбек. Це була Елізабет Екстон. У цей момент страх залишив Ребекку. Вона розлютилася. Дівчинка підбігла до дверей перед тим, як Елізабет змогла їх зачинити.

— Я також заходжу! Також маю право поговорити з міс Велбек!

— Почекай ззовні, будь ласка, Ребекко! — спокійно сказала директриса. — Гадаю, ти можеш увійти. Але спочатку я хочу поговорити з Елізабет.

Двері зачинили. Тремтячи, Ребекка сіла та чекала. Вона хотіла закричати, забігти туди та повидирати Елізабет волосся. Вона мала якось опанувати себе та чекати, поки її викличуть.