Требізон. Перший семестр

Розділ восьмий

"Джуніпер" голосує

Першою гарною подією, що трапилася з Ребеккою в понеділок, стало «покарання». Це трапилось після того, як міс Гіт провела перекличку вранці.

— Ребекко, Деборо, — сказала куратор, спрямувавши на них суворий погляд, — я отримала скарги на вас від трьох учительок. Ви забагато розмовляли на уроках. Тож мені доведеться вас розсадити.

Вона розмірковувала, дивлячись на пари дівчат, і дійшла висновку:

— Сьюзан та Ішбель, ви також схильні розмовляти забагато. Ішбель може сісти позаду Маргот, поруч із Джудіт. Мені здається, Маргот, тобі піде на користь сидіти попереду. Тож іди на місце Ребекки поруч із Деборою, а ти, Ребекко, збирай книги та сідай позаду, поруч зі Сьюзан.

Ребекка відчула полегшення. Покарання! Її не тільки відсадили від Деббі Рікард, а ще й сказали сісти поруч зі Сью. Цікаво, чи буде Тіш сердитися, що їх зі Сью розсадили? Проте коли Ребекка проходила на місце зі своїми книгами, їй здалося, що Тіш не проти. Хай там як, а Сью однаково поруч із нею — просто між ними буде прохід. Тим часом Джуді Шарп була в захваті, що сидітиме поряд із Тіш. Деббі теж зраділа такій зміні; а весь клас був задоволений цією паузою, яка відтягувала початок уроку англійської щонайменше на п’ять хвилин, поки кришки парт стукали, а дівчата ходили сюди-туди.

Тільки Маргот Лоуренс не була в піднесеному настрої, бо не любила Деббі Рікард та й сидіти позаду їй подобалось якось більше. З іншого боку, вона постійно мала надягати окуляри, аби бачити, що написано па дошці. Зараз у цьому не було потреби. Міс Гіт це розуміла.

Коли клас усівся по місцях, міс Гіт вийняла стос зошитів із сумки. Це був другий момент, коли щось приємне сталося в Ребекки.

— Я перевірила ваші есе на вихідних, та одне з них настільки вразило мене, що я поцінувала його п’ятіркою. Ребекко, чи не вийдеш ти сюди та не прочитаєш його вголос перед усім класом? Будь ласка!

Ребекка пішла в початок класу. Вона взяла розгорнутий зошит у міс Гіт, її руки трохи тремтіли, тому зошит трусився.

— Зимовий ранок, — дуже швидко почала вона.

— Не поспішай, Ребекко!

Ребекка глибоко зітхнула та прочитала своє есе повільно й розбірливо. Весь клас слухав уважно, у цілковитій тиші. Ніхто не розмовляв і не записував. Потім Ребекка повернулася на місце.

— Вітаю! — сказала Сью куточком рота, а Ребекка не припиняла витріщатися на напис яскраво-червоною ручкою в кінці її есе, бо досі не могла в те повірити. Однак, це був тільки початок гарних новин для Ребекки.

Після англійської міс Гіт залишила кімнату, та почалася звичайна балаканина, кришки парт застукали, а стільці заскрипіли. Наступним уроком була французька. Усі, як завжди, очікували, що мадемуазель Жискар запізниться. Тіш підвелася та підійшла до батареї біля вікна, просто позаду стільця Ребекки. Вона взяла Мейсон за каптур синьої куртки та смикнула його.

— Гей, ти!

— Так? — Ребекка розвернулася та побачила усмішку. Одне чорне пасмо затуляло ліве око Тіш. — Що?

— Ти сьогодні ввечері мені щось здаєш?

— Для журналу? У мене нічого немає.

— Це есе.

— Але... — Ребекка намагалася не виглядати схвильованою. — Хіба так можна? Я маю на увазі, це домашнє завдання, яке взагалі писалося не для журналу.

— Звісно, так можна! Ти можеш подавати все що заманеться. Перепиши його на чистий аркуш і віддай до восьмої, гаразд?

Тіш повернулася па свій стілець, коли мадемуазель увійшла до кімнати, й розмова обірвалася.

— Бонжур!

— Бонжур, мадемуазель!

Ребецці було важко сконцентруватися на заняттях того дня. Вона звірилася з розкладом на першій сторінці її чернетки і побачила, що єдиним домашнім завданням, яке потрібно було виконати ввечері понеділка, була географія. Вона сподівалася, що це не буде щось тривале та важке. Їй потрібно було переписати есе для Тіш своїм найкращим почерком до сьомої, і це було важливіше, ніж будь-що!

На її щастя, єдине, що треба було зробити, це намалювати деякі загальні знаки картографічних напрямків та вивчити їх. Ребекка вже їх знала, адже вона виконувала таке саме завдання у своїй минулій школі.

Вона залишилася в класі після останнього уроку та швидко намалювала знаки в зошиті з географії, закінчивши саме перед тим, як пролунав дзвоник на чаювання. Вона вибігла, вимила руки та прийшла до їдальні вчасно. Сардини на тості, добре! Купа фруктів, імбирний торт і багато чаю.

— Де я можу знайти чистий папір, Ельф? — запитала вона. Дівчинка майже завжди сідала на протилежному кінці столу від Тіш і компанії, поруч із Селлі Елфінстоун, яка їй подобалася. — Хтось казав, що в старій школі є канцелярський магазин.

— Малесенька кімната біля бібліотеки, — сказала Ельф, доносячи імбирний торт до рота. — Там буде відповідальний префект після чаювання. Коли отримаєш папір, треба буде розписатися.

Відповідальною була Елізабет Екстон. Лише тільки дивлячись на високу, з яструбиним обличчям дівчину шостого курсу, Ребекка неабияк нервувала.

— Мені потрібно декілька аркушів паперу, будь ласка!

— Що означає декілька? Конкретніше.

— Чотири аркуші, будь ласка.

— Ось! — могутній редактор шкільного журналу дістала папір, написала щось у бухгалтерській книзі та простягнула Ребецці ручку. — Розпишись тут.

Ребекка взяла папір, поставила підпис за нього й пішла. Забравши свій зошит з англійської та жовтий пенал з класної кімнати, дівчинка попрямувала до бібліотеки. Вона сіла та переписала своє ссе, акуратно й розбірливо, кращим курсивним почерком, що його вона використовувала для особливих подій.

Потім вона оформила титульний аркуш, на якому значилося:

Вона охайно, під лінійку накреслила навколо назви рамку, а внизу намалювала маленького сніговика.

Одразу після сьомої вона пішла віднести есе. Тіш сиділа за кутовим столом у спільній кімнаті другого курсу зі своїм металевим відром. Перед нею були двоє першокурсниць, які, соромлячись, клали свої матеріали до відра. Тіш вже встигла наполовину відсіяти частину матеріалів, яку здали на минулих зборах у середу.

Вона підняла голову та спіймала погляд Ребекки.

— Дуже добре, — сказала вона, дивлячись на есе. — Гарний сніговик. Поклади роботу у відро до всього іншого.

Ребекка швидко відійшла, намагаючись не виказати жодної емоції. Якими були інші матеріали? Наскільки суворий був відбір? Їй доведеться почекати до наступної середи, щоб дізнатися.

Пізніше Ребекка приготувала собі какао та з’їла своє печиво на самоті. Їй би хотілося мати найкращу подругу, але вона жодної миті не пожалкувала про своє розставання з Деббі Рікард. Жахливий сум за домівкою минулого вечора не повернувся; сьогодні був захопливий день, та зараз — хоча вона ніколи б не наважилася це визнати — дівчина була підбадьорена. Їй кортіло написати батькам, але потрібно було почекати наступних зборів у вечір середи. Якщо припустити, лише припустити, що вона матиме для них гарні новини.

У середу в кімнаті відпочинку другого курсу не було вільних місць. Ребекка прилаштувалась позаду якихось першокурсниць.

— Перейдемо до справи, — швидко сказала Тіш. Вона дістала папку зі свого рюкзака та підняла вгору. — Я відібрала шість пропозицій, які варті бути надрукованими в шкільному журналі. Проте це видання до золотого ювілею, тому заявок буде багацько. Я пропоную цьогоріч надіслати лише чотири. Які саме, вирішимо голосуванням. Найкраща отримає золоту зірку, як вам уже відомо.

Ребекка нервувала. Вона не могла побачити, що містилося в папці. Чи було там її есе?

— Перше, — Тіш підійняла малюнок, зображений ручкою та чорнилами. Це була маленька церква, що розташовувалася на шкільному майданчику. За секунду Ребекка почула швидке зітхання радощів від світловолосої першокурсниці біля неї.

— Єдина художня робота від першокурсниці, проте вона справді визначна. Роздивіться її. Авторка роботи — Сюзанна Скелхорн, яка намалювала це за вихідні. Я передам малюнок по колу, але будьте обережні, не забрудніть його.

Вона вийняла ще один малюнок із папки.

— У нас ще один малюнок, зроблений Веріті Вілльямс з Другого Бета. Я хочу, щоб ви також подивилися на нього ближче.

Малюнки передавали кімнатою дуже обережно. Далі Тіш дістала з папки аркуші. Ребецці здалося, що вона впізнала своє есе, але на мить вона засумнівалася.

— Тепер письмові матеріали. Я прочитаю їх уголос, а потім також передам по колу. Тут два вірші, Хілди Воткінс та Джуді Шарп, та два есе, Дженні Брук-Хаєс та Ребекки Мейсон.

У Ребекки голова пішла обертом. Напруження неможливо було витримати. Немов у тумані, вона чула, як Тіш читає письмові роботи, повільно та розбірливо. Здавалося, це тривало цілу вічність. Хоча вона добре чула слова, вони відмовлялися залишатися в пам’яті, навіть слова її власного есе.

Ще одне довге затримання було через те, що дівчата, які ще не вирішили, за кого голосувати, читали роботи мовчки. Поки це відбувалося, інші багато шепотіли та шурхотіли папером. Урешті-решт Тіш постукала по столу.

— Гадаю, часу було достатньо! — зупинила вона всіх. — Тепер ми голосуватимемо. До уваги новеньких дівчат: ви можете голосувати тільки за одну роботу — ту, що сподобалася вам найбільше. Шестеро обраних дівчат не можуть голосувати взагалі. Починаймо!

Вона брала кожну роботу по черзі. Руки підіймалися, голоси рахували та записували. Перші чотири роботи не отримали багато голосів. Ребекка почала хвилюватися, навіть сповнилася надією.

— П’ята, малюнок «Церква Святої Марії» Сюзанни Скелхорн.

Дівчині здалося, що багато рук піднеслися вгору.

— ... сім... вісім... дев’ять. Дев’ять голосів.

Вона відчула клубок, що підступив до горла. Як безглуздо сподіватися, що її есе може отримати золоту зірку! Чи буде воно взагалі обрано для подачі?

— Остання. «Зимовий ранок» Ребекки Мейсон.

Ребекка заплющила очі. Вона чула голос Тіш.

— ...сім... вісім... дев’ять... десять... одинадцять... Одинадцять голосів.

Вона знову розплющила очі. Дівчата оберталися та дивилися на неї, посміхаючись і плескаючи.

Сюзанна Скелхорн, яка стояла поруч із нею, сором’язливо сказала:

— Вітаю. Ти заслуговуєш на перемогу.

Ребекка відчувала, як земля йде з-під ніг. Вона гадки не мала, що в кімнаті так багато дівчат, і ще одинадцять голосів залишилося для неї! Її есе було визнано найкращим, воно отримало золоту зірку!

Тіш оголосила, які роботи будуть подані. Збори закінчилися. Тільки одна людина виглядала справді кислою — Роберта Джонс, якій знову не вдалося бути обраною для шкільного журналу. Деббі Рікард підійшла до Ребекки.

— Вітаю! — привітала вона, проте посмішка була натягнутою.

Коли Ребекка підійшла до столу, Тіш приклеювала золоту зірку на есе, просто над головою сніговика. Навколо зібрався невеличкий натовп.

— Це означає... — почала Ребекка. Її голос тремтів. Вона хотіла тихо вийти, з достоїнством, але повинна була переконатися. — Ця золота зірка означає, що воно точно потрапить до журналу «Требізон»?

— Звісно, — сказала Тіш та сліпуче посміхнулася Ребецці. — Я віднесу це все Елізабет Екстон просто зараз. Дуже добре, Беккі, я знала, що ти переможеш.