Усі в моїй родині — вбивці

Подяка

Гарні подяки наприкінці книжки треба писати так, щоб між рядків читалося: «Дякую, що терпіли мене». Багатьом людям доводилося терпіти мене, поки я писав цю книжку, і я вдячний їм за ентузіазм, терпіння та допомогу на кожному кроці.

Дякую Беверлі Казінс, моїй видавчині. Дякую, що дозволяла цілити вище за хмари, але терпляче повертала мене на землю, коли мій розмах набував нездорових масштабів. Дякую, що не лякалася жодної моєї ідеї, що читала нескінченні чернетки, від яких ми потім відмовлялися, і вірила в те, що зрештою я знайду свій голос та історію, яку захочу розповісти. Мені дуже пощастило бути одним з твоїх авторів, і я дуже цим пишаюся. Дякую тобі.

Дякую Аманді Мартін, моїй редакторці. Я вдячний за гостре око, готовність дослухатися до мене й творчий підхід до розв’язання проблем. Редагувати детективний роман — це як будувати картковий будиночок: один невдалий рух — і все валиться. Редактори — це клей, завдяки якому все тримається купи. Вибач за той жарт про редакторів у розділі 27. Як бачиш, тут я посилаюся на розділ, а не на сторінку, бо підозрюю, що в тебе залишився ПТСР після редагування тих номерів. Тож принагідно перепрошую і за те, що їх було так багато.

Неррілі Вейр та Еліс Річардсон невтомно працювали, щоб ця книжка знайшла якомога більше читачів у всьому світі. Я в захваті від думки про те, що зможу розповісти свою історію стільком людям, і вдячний за всі зусилля, за роботу з раннього ранку й до ночі та за всі конференції в зумі. Дякую Келлі Дженкінс та Ханні Ладбрук, які займалися рекламою, за ваш ентузіазм і жваве просування цієї книжки — далеко не всім авторам щастить мати на своєму боці таких майстрів своєї справи.

Я просто обожнюю дизайн обкладинки Джеймса Рендалла. (Показую її на вечірках, як деякі люди — світлини своїх собак, і тепер мене часто уникають так само, як їх.) Дякую за неймовірну винахідливість. Також вдячний Соньї Гейджин за уважне око та «Мідленд тайпсеттерс» за чудову верстку та внутрішній вигляд книжки — знову ж таки, вибачте за номери сторінок.

Піппа Массон, моя агентка, та Кейтлан Купер-Трент — дякую вам обом за підтримку й поради. На кожному етапі написання цієї книжки ви вірили в те, що я можу її поліпшити. Мені б нічого не вдалося без вас. Не перебільшуватиму, якщо скажу, що ваша професійна підтримка перевернула моє життя. Дякую Джеррі Калайджану за те, що так захопився ідеєю екранізації й допоміг отримати на неї права. Також маю сказати, що всі літературні агенти заслуговують на безплатне медичне страхування, адже змушені підпрацьовувати психологами й психотерапевтами.

Дякую Ребецці Маколі за щедру пожертву пожежній службі Австралії та допомогу у відновленні після лісових пожеж в обмін на ім’я в книжці.

Дякую моїм батькам, Пітерові та Джуді, моєму братові Джеймсу та сестрі Емілі, а також родині Паз — Ґабріель, Елізабет та Адріанові, — за підтримку моїх творчих починань. Джеймсе, вибач, що я весь час убиваю брата. Присягаюся, це нічого не означає. І ще: ніхто в моїй родині насправді нікого не вбивав. Принаймні наскільки мені відомо.

І дякую Аліші Паз. Я давно обіцяв, що моя третя книжка буде присвячена тобі. Це іронічно, але без тебе я справді навряд чи її закінчив би. Тож вона твоя. Хоча кого я намагаюся обдурити — вони всі для тебе.

Дякую всім авторам, які відгукувалися про мою книжку в соціальних мережах, щоб підтримати її. Я не перераховуватиму тут імен, але скажу читачам: ідіть і купуйте австралійські детективи. Вони найкращі у світі. Я думаю, що років за сто ми озирнемося й зрозуміємо, що в нас була власна «золота доба», а тоді якийсь хитродупий автор пародіюватиме її у своїй книжці. Тож не втрачайте нагоди й пишіть більше.

І нарешті — дякую вам, що читаєте це. У світі так багато книжок, але ви вибрали мою, і я дуже щасливий це знати. Сподіваюся, вона вас розважила.