Євген Коновалець

На службу рідній державі

Революція ішла. Вона тільки що почалася. Якими шляхами вона далі піде, які форми прибере в дальшому ході і до чого доведе — знати певно не міг ніхто. А тому й треба було бути приготованим на всякі можливості. Українцям же ж треба було конечно бути приготованими, насамперед , на можливість нового московського намагання поневолити Україну й український народ , нового намагання зберегти в Україні стан колоніяльного визиску Москвою. Треба було бути приготованими на таку можливість і приготованими знищити таку небезпеку в зародку. Значить, треба було насамперед змагати всими силами до створення своєї міцної і здисциплінованої армії.

Ця вимога здавалася такою логічною, такою ясною, що її мусіла б бачити кожна думаюча людина. Тому Євген Коновалець і всі інші полонені українці-галичани були певні, що їхнє зголошення в ряди української армії, щоб служити рідній державі, буде негайно прийняте Генеральним Секретаріятом Центральної Ради і справа може йти ще тільки про технічне переведення предложеного Коновальцем пляну. Те, що галичани формально могли в тому часі вважатися австрійськими громадянами, не могло мати найменшого значення як перешкода для прийняття їх в ряди української армії (з Австрією була Україна в тому часі ще в стані війни). Навпаки, це повинно було ще більш спонукувати Центральну Раду до прийняття галичан, які опинилися на Наддніпрянщині, в ряди армії та до державного апарату в Україні для заманіфестування, що відроджена революцією українська держава вважається соборною, в склад якої має ввійти теж Галичина, Буковина та Закарпаття.

На диво, спосіб думання Володимира Винниченка та його партійних колег був інакшим. В половині липня 1917 року сталася подія, яка дуже сильно захитала довір'ям до Центральної Ради серед українських патріотів, а в ряди українського вояцтва внесла дезорієнтацію, зневіру й деморалізацію. Цією подією була постава Генерального Секретаріяту Центральної Ради до виступу Полуботківців. Цей інцидент виглядав коротко так:

Поруч Першого Українського Полку ім. Богдана Хмельницького, який добився офіційного затвердження Генеральним Секретаріятом Центральної Ради, почав творитися самочинно Другий Український Полк ім. Павла Полуботка. Та затвердити його створення Генеральний Секретаріят відмовлявся, виправдуючись небезпекою інтервенції московської залоги в Києві проти Центральної Ради. Невдоволені браком відваги й рішучости в діячів Генерального Секретаріяту Центральної Ради та обурені, врешті, Другим Універсалом, яким Центральна Рада 16 липня 1917 р., замість сподіваної повної незалежности української держави, проголошувала збереження державної приналежности України до Росії з мінімалістичною вимогою автономії для України в рамцях федеративної російської республіки, українські самостійники – державники рішили виступити з власною ініціятивою. В ночі з 18 на 19 липня полк „Полуботківців” роззброїв всі московські залоги в Києві і, опанувавши столицю України, ввізвав Центральну Раду завернути на шлях державного самостійництва, ставлячи себе до диспозиції Центральної Ради. Нічого не стояло на перешкоді тому, щоб Центральна Рада прийняла заклик і зірвала всякі переговори з московським „Тимчасовим Правительством” та перейшла на шлях власної самостійної політики як уряд зовсім незалежної української держави. А тим часом Генеральний Секретаріят, використовуючи довір'я „Полуботківців”, наказав підступно роззброїти їх, повернути зброю роззброєним московським залогам і під ескортою наново озброєних московських залог вислав роззброєних „Полуботківців” на фронт, а ідейних організаторів виступу „Полуботківців”, між ними й поручника Миколу Міхновського, наказав заарештувати й передати російському судівництву.

Виходило, що український уряд, що ним український загал вважав Генеральний Секретаріят Центральної Ради, є справді — проти державної самостійности України та проти творення окремої, власної армії…

Вістка про цей неймовірний вчинок Генерального Секретаріяту Центральної Ради дійшла й до таборів полонених. Але й це пробували пояснювати як вислід особливого політичного положення, в якому перебуває в сучасний момент Україна, та виявом міжпартійної боротьби. Рішення полонених українців-галичан стати із зброєю в руках на служіння рідній державі не змінилось. І коли на перший меморіял ніяка відповідь від Генерального Секретаріяту Центральної Ради не приходила, рішився Євген Коновалець самому тікати з табору полонених до Києва й там особисто пильнувати полагодження справи.

В вересні 1917 Євген Коновалець прибув удруге до Києва і передав Генеральному Секретаріятові свій другий меморіял у справі створення з полонених українців-галичан окремої військової формації. Але й тепер, замість сподіваної згоди, Генеральний Секретаріят видав… доручення українізованим військовим частинам не приймати в свої ряди галичан, а тих, яких вже було прийнято, негайно звільнити.