Євген Коновалець

Проти партикуляризмів

Почуття соборности міцне в українців усіх частин української території. Але, різне політичне положення східньої та західньої частини України викликало в політичних діячів обох тих частин, у критичних моментах важкого положення, концепції і рішення, що мали характер партикулярного патріотизму. Найяскравішими прикладами такої партикулярної політики в час визвольних змагань 1918-20 рр. були: а) договір з Денікіним Командування Української Галицької Армії та б) Варшавський договір уряду Української Народньої Республіки, підписаний східньо–українською частиною всупереч протестам західньо–української частини уряду УНР.

Полк. Євген Коновалець був рішучим і послідовним ворогом всякого партикулярного патріотизму і з ним послідовно боровся. Коли в момент проби, в час, як йому треба було вибирати між боротьбою за Львів, або боротьбою за Київ, він поставив на першому місці боротьбу за Київ, то це не означало ніяк, що він перекидається на партикулярного патріота Східньої України, відмовившись від журби за долю західньої частини батьківщини. Своїм історичним рішенням він тільки визначив мірило важливости справи обох частин України в аспекті єдиної, соборної української держави в тогочасній ситуації. Тож, відмовившись відійти з Куренем Січових Стрільців до Галичини, бо важливішим завданням в тодішній ситуації вважав оборону самостійности наддніпрянської української держави, полк. Є. Коновалець не тільки не зірвав контактів з урядом та військовим командуванням Західньо–Української Народньої Республіки, а навпаки, скріпив з ними ділові зв'язки і їх весь час дружньо вдержував.

Піддержку збройній боротьбі братів галичан виявив полк. Є. Коновалець зокрема доставою зброї Українській Галицькій Армії. Бездоганне функціонування адміністраційного апарату формації Січових Стрільців дало їм змогу перебрати в своє посідання із запасів колишньої російської армії стільки зброї й амуніції, що Січові Стрільці не лише стали найкраще озброєною частиною армії УНР, але й були спроможні відправити ще деяку частину зброї Українській Галицькій Армії, яка незвичайно сильно відчувала брак зброї. Організовані полк. Є. Коновальцем постійні транспорти зброї, амуніції, сукна, саперного й санітарного добра були для УГА найбільш потрібною допомогою.

Крім цього, полк. Коновалець звернув увагу й на можливість взаємної допомоги обох армій в людях. З тією метою він висунув плян обміну персональним складом військових частин: певна кількість наддніпрянців, вояків армії УНР, повинна була відійти до складу УГА, а на їх місце, в заміну, мала прийти відповідна кількість вояків УГА. Таким способом, у спільній боротьбі, рам'я об рам'я галичан і наддніпрянців в обороні самостійности обох частин Батьківщини повинна була міцніти духова єдність обох віток українського народу. В пляні такої акції вислав полк. Коновалець до Галичини в грудні 1918 р. із складу Корпусу Січових Стрільців одну бригаду, зложену із самих наддніпрянців, а в заміну за неї прибуло з Галичини до Січових Стрільців дві тисячі вояків-галичан. Такий обмін відбувався в менших розмірах теж пізніше. Із полк. Дмитром Вітовським, що був душею Листопадового зриву у Львові та військовим міністром західньо–українського уряду, був полк. Євген Коновалець весь час у живому діловому контакті та в щирій особистій дружбі.

Особливо важливим посередником єднання галичан із наддніпрянцями стали полк. Є. Коновалець і його Січові Стрільці тоді, коли УГА перейшла Збруч, щоб разом із наддніпрянською армією УНР визволяти від московських большевиків Київ.

У дуже важкому політично-моральному положенні опинилися Січові Стрільці тоді, коли командування УГА, щоб рятувати спаралізовану жахливою епідемією тифу армію, заключило сепаратний договір неаґресії із Денікіним. Полк. Коновалець навіть не був поінформований про переговори. Довідавшись про підписаний договір УГА із Денікіним, полк. Є. Коновалець рішуче відсепарувався від нього і стану війни між. Корпусом Січових Стрільців та російською армією Денікіна ніколи ні на хвилину не припинив. Та й командування армії Денікіна із своєї сторони в договорі із УГА про перемир'я виразно виключило з засягу того договору „Корпус Коновальця”. Корпус Січових Стрільців залишився й після договору УГА з Денікіним головною збройною опорою Директорії УНР. Однак з боку наддніпрянців посипались теж на Січових Стрільців закиди „зради”.

В тій незвичайно важкій, під політично-моральним оглядом, ситуації полк. Коновалець не розгубився, ані не заломився, а зберіг подиву гідну рівновагу духа і спокій. Відсепарувавшись від договору з Денікіним, що був оцінений ним як „повторення переяславського договору”, полк. Коновалець виступив рішучим оборонцем чести галицьких українців перед зневагами з боку деяких діячів та кругів наддніпрянських українців. Довідавшись, що Головний Отаман Симон Петлюра приготовляє окрему відозву у зв'язку з договором УГА із Денікіним, полк. Коновалець негайно вислав до нього своїх спеціяльних післанців. У висліді розмов Петлюра перередагував відозву в зовсім спокійному, діловому тоні, усунувши з неї образливі слова не лиш на адресу всіх галичан, але й на адресу окремих галицьких діячів.