Євген Коновалець

І знову — між Скіллою і Харібдою партикуляризмів

Прибувши весною 1920 р. за кордон, полк. Євген Коновалець відвідав скупчення української еміграції в Чехо-Словаччині, Австрії й Німеччині та відбув розмови з усіми провідними тогочасними еміграційними українськими політиками. Він з прикрістю мусів ствердити, що його плян перевезення всіх українських військових частин з терену Чехо-Словаччини не такий то легкий до здійснення, як це видавалося йому під час перебування в таборі інтернованих. Труднощі й перешкоди політичного характеру з боку чехо-словацького, румунського і польського урядів брав полк. Коновалець до уваги; однак з віддалі не припускав, що партійне розсварення та партикулярна ворожнеча серед українських еміграційних провідників аж так сильно розвинені.

Проти пляну полк. Коновальця заявився рішуче диктатор ЗУНР д-р. Євген Петрушевич і відновлений ним на еміграції уряд ЗУНР. Вони стали на становищі, що наддніпрянський уряд УНР своїм Варшавським договором, зрікшись офіційно західньо-українських земель у користь Польщі, зрадив західніх українців і тому західні українці мусять самі захищати свою вужчу батьківщину; уряд ЗУНР добивається на міжнародньому форумі визнання Галичини окремою самостійною державою, а для цього потрібно доказувати західнім політикам самостійність інтересів Галичини, і з подіями на Східній Україні активно не в'язатися.

Авторитет еміграційного уряду Західньо-Української Народньої Республіки, очоленого диктатором д-ром Євгеном Петрушевичем, був у тому часі серед всієї галицької еміграції і головно серед галицько-українського вояцтва, що опинилося на еміграції, дуже сильним і приєднати те вояцтво для політичного пляну, проти якого рішуче заявився д-р. Петрушевич, було справою нелегкою.

Східньо-українські ж політики, які опинилися на еміграції, створили стан нестерпної міжпартійної гризні, поборюючи один одного. Партії соціял-демократів та соціял–революціонерів покололися на безліч відламів, з яких кожен заявляв себе єдиною правдивою партією ес-деків, чи там ес-ерів, та лаяв інших своїх однопартійців, які не пристали до того відламу. Одностайними були всі ті еміграційні відлами східньо-українських соціял-демократів і соціял–революціонерів в одному: в неперебірчивій лайці на адресу всіх галицьких українців, закидаючи їм, що це вони своїм договором з Денікіним зрадили українську справу й завинили всі невдачі українських визвольних змагань. Це ще більше зміцнювало нехіть галицько-українських політиків включатися ще раз активно до політичних подій на Наддніпрянщині.

Із-за цих сумних відносин серед української політичної еміграції реалізування пляну полк. Коновальця затягалося.

Полк. Євген Коновалець розумів добре, що обидва оті острівці партикулярного патріотизму, це Скілла і Харібда для корабля української державности, киданого в різні сторони хвилями тогочасних подій. Тому, як в часі збройної боротьби на Рідних Землях, так і тепер, опинившись на еміграції, він з усією рішучістю виступає проти обох тих партикулярних патріотизмів, не лякаючись плисти проти хвилі. Та саме тому, що він не схотів причалювати до жодного із тих зрадливих острівців, на нього посипалися атаки з обох сторін: круги д-ра Петрушевича накинулись на полк. Євгена Коновальця із закидами, що він і після Варшавського договору не хоче зірвати зв'язків з Головним Отаманом УНР Симоном Петлюрою, значить, „зрадив Галичину й разом з Петлюрою запродався полякам”.

3 боку ж наддніпрянських партійних діячів посипались закиди в сторону полк. Коновальця про зраду ним Головного Отамана. Коновалець, мовляв, не схотів тепер іти із своїми Січовими Стрільцями в новий польсько-український похід проти большевиків за визволення Наддніпрянщини; а в дальшому обвинувачували його в отаманії, в націоналістичному шовінізмі, в ширенні анархії на Наддніпрянщині і т. п.

Всі ті несовісні, незаслужені й безосновні закиди з обох таборів партикулярних патріотів та всяких партійних демагогів боліли полк. Коновальця. Та зрушити його міцного соборницького наставлення вони не були в силі. Розуміючи, що після невдачі збройної боротьби треба конечно вести політичну дію в користь української справи, полк. Коновалець включається в неї, але приєднується, піддержує або ініціює тільки такі акції та організації з ідеологічно-політичною закраскою, які побіч ідеї національного активізму і віри у власні сили, виразно й рішуче пропагують теж ідею соборництва.