На щастя, відхід полк. Є. Коновальця від УВО не тривав довго. Офіційні спроби д-ра Петрушевича, як диктатора ЗУНР переговорювати з большевиками, щоб одержати їхню допомогу в боротьбі за визволення Західньої України з-під польської окупації, не тільки не знайшли піддержки й апробати серед населення, але й погребали весь авторитет диктатора, що його він мав до того часу серед західніх українців. Західньо-український загал не менше від поляків ненавидів і московсько-большевицьких окупантів та приязні переговори з большевиками вважав такою ж самою національною зрадою, як і переговори коштом українських інтересів з поляками.
У самому УВО відсутність полк. Є. Коновальця відчувалася дуже боляче. Ані військовий міністр уряду ЗУНР, як начальний комендант УВО, ані полк. Андрій Мельник, як крайовий комендант УВО, не спроможні були заступити того авторитету, яким втішався серед усіх українських революціонерів-націоналістів полк. Євген Коновалець. В рядах УВО виникли ідеологічно-політичні розбіжності, а до того УВО зустрів важкий удар з боку польської поліції у виді масових арештувань. У тому був заарештований, а далі й засуджений на кількарічне ув'язнення теж тодішній крайовий комендант УВО полк. А. Мельник.
До полк. Є. Коновальця прибула від Крайової Команди УВО окрема делегація з закликом, щоб він знову перебрав провід УВО в свої руки. Як передумову для свого повороту на пост головного коменданта УВО полк. Коновалець поставив вимогу повного унезалежнення УВО від д-ра Петрушевича і його уряду. Представники УВО без спротиву погодились на цю вимогу і в червні 1924 р. полк. Є. Коновалець знову перебрав провід УВО в свої руки, як начальний комендант. Соборницько-революційна організація УВО стала незалежною від еміграційних урядів, які вперто стояли на своїх позиціях партикулярного патріотизму.
Ідейно-політичний конфлікт полк. Євгена Коновальця як націоналіста-соборника з еміграційними урядами, носіями партикулярного патріотизму та партійництва, закінчився повною перемогою полк. Коновальця і його ідей.