Євген Коновалець

А тому й большевицьке ГПУ напружувало весь час усі свої сили, щоб або схопити полк. Євгена Коновальця живим, як схопили біломосковських проводирів ген. Мюллера й ген. Кутєпова, або щоб його вбити. Зрозуміло, що на відвертий морд большевицькими агентами на території котроїсь із чужих держав, при якому злочинці були б злов лені й перед чужим судом була б перед усім світом розкрита злочинна діяльність московсько-большевицького ҐПУ теж поза кордонами СССР, большевики з політично-пропаґандивних мотивів не зважувалися. Вони заходились біля того, щоб доконаний ними злочин вбивства провідника українських революціонерів не давав безсумнівних доказів, що це їхня, большевицька робота.

Та довгі роки заміри большевиків не вдавалися. Незвичайний хист революціонера-організатора, що його мав полк. Коновалець, та його глибоке знання провокаторсько-поліційних большевицьких методів перекреслювали всі пляни ҐПУ для довершення підготовлюваного злочину, хоч на протязі тих довгих років полк. Коновалець, як ми згадували, особисто вів справи зв'язку з СУЗ і часто зустрічався в різних містах Центральної, Західньої та Північної Европи із зв'язковими організації, які приїжджали з УССР і туди поверталися.

Щойно в 1938 р., напередодні нової воєнної завірюхи, що нависала над усією Европою, вдалося таки московсько-большевицькому ҐПУ продістатися якось в одну із клітин зв'язку і підставити туди свого агента для довершення злочину вбивства.

Скритовбивчий злочин большевицької Москви виконано в голландському місті Роттердам 23 травня 1938 р. Того дня приїхав полк. Євген Коновалець до Роттердаму на умовлену зустріч із котримсь із зв'язкових організації з УССР — найправдоподібніше був ним „Валюх”, — який прибув туди як один із пасажирів совєтського торговельного корабля „Мєнжинскій”. Зустріч відбулася в кав'ярні „Атлянта” в год. 12 вполудне. Зв'язковий передав полк. Коновальцеві невеличкий пакет, що мав бути збіркою шифрованих організаційних звітів та матеріялів про відносини в УССР, а насправді був приготованою большевицькою поліцією „пекельною машиною”. По кількахвилинній розмові прибувший вийшов з кав’ярні, а вслід за ним вийшов теж полк. Коновалець, прямуючи пішком до недалекого готелю „Ґранд Сантраль”, де він задержався, прибувши до Роттердаму. Пройшовши шматок дороги, він задержався біля кінотеатру „Люмієр” і в тому моменті „пекельна машина” вибухла, пошматувавши тіло полк. Євгена Коновальця: ліве рам'я і праву ногу розірвав вибух на шматки, решта тіла була теж жахливо покалічена, цілою залишилася тільки облита кров'ю голова.

Тотожність особи виконавця большевицького скритовбивства досі ще з усією певністю не стверджена; невиясненими залишаються ще й деякі інші важливі моменти, зв'язані із тим злочином. Основна трудність вияснення справи в тому, що, як ми вже згадували, зв'язок із центрами організації на Наддніпрянщині держав весь час особисто сам полк. Коновалець, сам він зустрічався із зв'язковими, що приїжджали звідтіля і навіть найближчі співробітники провідника не знали зв'язкових, а бачити могли хіба тільки випадково котрогось із них. Зв'язкового, який виступав під прізвищем „Валюх”, бачили в. рр. 1936-38 декотрі члени ПУН-у та співробітники „Пресової Служби” ОУН в Берліні, бо до бюра „Пресової Служби” заходив „Валюх” в тих роках двічі, або тричі; бачила його теж кілька разів дружина полк. Коновальця і вона це подала після атентату голландській поліції підозріння, що атентатчиком був саме „Валюх”, бо опис його особи підходив під вигляд „Валюха”.

Замітка, нібито „Валюх” привозив полк. Коновальцеві гроші для ОУН, є або перекрученням у протоколі голландської поліції, або злобною видумкою партійно-політичних противників ОУН, сконструйованою для підсовування підозріння, наче б ОУН користувалася грошовою допомогою большевицького провокатора, бо ж кожному ясно, що членство революційної організації в підсовєтській Україні ніяких грошових пожертв для закордону складати не було спроможним. В дійсності було навпаки: з закордону передавано — правда, мінімальну — грошову допомогу до УССР для покривання коштів техніки роботи в терені і це зовсім зрозуміле, коли взяти до уваги дуже важке матеріяльне положення кожної людини в УССР. Зв'язкові з УССР, а між ними і „Валюх”, привозили шифровані звіти й різні матеріяли про положення в УССР і — кожним разом певну умовлену річ як доказ, що даний зв'язковий приїжджає дійсно від керівника даного центру: папіроски, цукерки, умовлену сорту тютюну, умовлене нове совєтське видання, умовлене число совєтського журналу чи газети тощо. Якщо б „Валюх”, або інші зв'язкові з УССР дійсно „передали Коновальцеві кілька разів більші суми грошей із підсовєтської України”, то прихід таких сум було б, безсумнівно, десь видно в господарському стані ПУН-у, а тим часом якраз у тих роках і ПУН, і полк. Коновалець приватно, і ціла ОУН перебували у важкому фінансовому положенні так, що це було одною з причин припинення видавничої діяльности ОУН за кордоном. Те саме стосується й твердження, нібито полк. Коновалець візвав був Ярослава Барановського до Роттердаму, щоб „перебрати від нього більшу суму грошей для організації” (такі твердження зустрічаємо в брошурі Ярослава Кутька „Пекельна машина в Роттердамі”). Фінансовим референтом у ПУН-і був не Я. Барановський, а інж. Демчук і якщо б ішло про перебрання грошей для організації, то полк. Коновалець був би викликав не Барановського, а Демчука. Зрештою, та „більша сума” не могла, хіба, бути аж такою великою, щоб не міг її перевезти з Роттердаму сам полк. Коновалець, коли він на стрічу із зв'язковим до Роттердаму, як це відмічено в протоколах слідства голландською поліцією, привіз був цілу паку протибольшевицької літератури сам, не користуючись нічиєю допомогою. Роля Ярослава Барановського залишається теж не зовсім виясненою. Але, якщо полк. Коновалець викликав його до Роттердаму на зустріч у часі перебування зв'язкового з УССР, то це могло стосуватися тільки пляну наладнання постачання протибольшевицької літератури ОУН до УССР галицько-волинською сіткою ОУН, бо саме тією ділянкою керував тоді з рамені ПУН-у Ярослав Барановський.

У висліді солідно проведеного слідства голландська поліція прийшла до висновку, що виконавець скритовбивства прибув для виконання злочину на большевицькому кораблі „Мєнжинскій” і ним утік по виконанні злочину до СССР і що злочин скритовбивства полк. Є. Коновальця був ділом московсько-большевицького ҐПУ.

На столику в кімнаті готелю „Сантраль”, в якому задержався був полк. Є. Коновалець, прибувши до Роттердаму, залишився хрестик з Розп'яттям Христовим — мимовільно залишений полк. Євгеном Коновальцем доказ, що він був глибоко віруючим християнином. Той хрестик, як подають найближчі знайомі полк. Коновальця, одержав він від своєї матері, коли виїжджав на війну і від тоді мав його завжди при собі, в усіх походах і боях та в часах перебування на чужині. Це був символ єдности щирої християнської віри з глибоким патріотизмом воїна-революціонера.