„Впертий Євген”

По закінченні народньої школи в Зашкові перейшов Євген Коновалець продовжувати свою науку до української Академічної гімназії у Львові, яку закінчив іспитом зрілости в 1909 р. В час науки перебував Євген постійно у Львові, а на вакації та на Різдвяні і Великодні ферії повертався до батьків, до родинного Зашкова.

В науці був Євген весь час одним із найкращих учнів. Але не своїми успіхами в науці звертав на себе увагу всіх, хто з ним зустрічався, Євген, а — живим своїм активним заінтересуванням від наймолодших літ суспільно-громадськими справами, дружністю щодо своїх товаришів та імпонуючою шляхетною впертістю в прямуванні до наміченої цілі.

Дуже інтересний епізод із життя Євгена Коновальця в гімназійних часах, який яскраво відмічає згадані дві останні прикмети Євгена, оповів його колишній учитель математики в Академічній гімназії, проф. Н.:

Будучи учителем математики, проф. Н. був дуже строгим і через те, як він сам признає, гімназисти його боялися й не любили. Євген був добрим учнем математики і тому не мав ніяких зударів з учителем, але із-за шорсткої вдачі учителя не було між ними якогось особливого щирого відношення. І ось одного дня, після третьої конференції, коли той учитель ввійшов до шостої класи, учнем якої був і Євген, заскочив його несподівано тим, що по вході учителя до кляси Євген не сів на лавці, як усі, а зголосився, що він має щось учителеві сказати. Шорсткий учитель ввізвав Євгена негайно сісти, але він не схотів. Не помогли й дальші накази учителя і він, знервований, викинув Євгена з кляси. Та на найближчій лекції повторилося те саме. Заінтригований небувалою впертістю учня, учитель покликав по лекції Євгена і спитав його, чого він хоче.

„Я прошу вас, пане професоре, — сказав Євген, — щоб ви питали нашого товариша В.: ви дали йому на третій конференції „двійку” і якщо ви не допустите його здати й поправити оцінку, то він муситиме повторити клясу. А він вже вивчив матеріял. Я сам приготовив його і я прошу вас перепитати його”.

„Не мішайсь, Євгене, до не своїх справ! — упімнув його строго учитель. — Це тільки моя справа, чи В. перейде до сьомої кляси, чи муситиме повторити шосту”.

„Ні, пане професоре! — заперечив пристрасно Євген. — Це не ваша тільки справа! Я був припадково наочним свідком, як батько учня В., довідавшись про погану оцінку сина у вас, жорстоко збив його, як із-за того виникла важка сварка між батьком і матір'ю В. і як після сварки батько мого товариша пішов з горя до шинку пити. Якщо ви заставите В. повторювати клясу, то це може мати важкі наслідки не лиш для нього самого, але й для родинного життя його батьків. Ви маєте обов'язок вимагати від учня, щоб він знав матеріял, але не смієте спричиняти родинних трагедій. Тому я приготовив мого товариша, він знає матеріял і я вимагаю від вас, пане професоре, щоб ви перепитали його й дали йому змогу перейти до сьомої кляси!”

„Впертий Євген” переміг: його дружнє співчуття до долі товариша зворушило шорсткого учителя і він, переконавшись що В. дійсно вже опанував матеріял навчання, перепустив його до сьомої кляси.

Успіх не розладував енергії Євгена, а навпаки, ще скріпив. Він організує після цього дружню допомогу між українськими гімназистами в ширших розмірах, спонукуючи здібніших учнів помагати своїм незаможним товаришам у науці дарово note 3 .

„Українці, — повторював нераз Євген Коновалець своїм товаришам гімназистам, — мусять бути добрими учнями, мусять засвоювати собі знання якнайкраще, якнайосновніше, якнайбільше, щоб надолужити те, що нам пограбувала неволя”.

Загрузка...