Євген Коновалець

Творець державницької традиції

Ні головою уряду, ні міністром, ані провідником якоїсь із впливових політичних партій в періодах Центральної Ради та Директорії УНРеспубліки полк. Євген Коновалець не був. У роках збройної боротьби за українську державу 1918-20 років він був тільки комендантом та ідейно-політичним провідником одної із військових формацій Української Народньої Республіки — Січових Стрільців. А однак — саме він, полк. Євген Коновалець, був тим, хто найбільше заважив на тому, що політичні події на наддніпрянській Україні в роках 1918-20 прибрали виразний характер боротьби за самостійну українську державу.

Цю істину мусить признати кожен совісний і чесний дослідник тієї доби нашої історії.

Полк. Є. Коновалець із Куренем а згодом Корпусом Січових Стрільців був завжди надійною опорою для уряду української держави та здецидованим оборонцем її самостійности в найбільш критичних моментах.

Полк. Євген Коновалець в роках 1917-19 був ще ледве 26-28 літнім юнаком! Ця пригадка віку полк. Є. Коновальця в тому часі ще міцніше унагляднює могутність індивідуальности, політичної зрілости та характерности того, хто вже 26-літнім юнаком в хаосі подій вміє бачити правильний шлях, не піддається ніяк панівній тоді серед молодої наддніпрянської інтелігенції психозі соціялістичного дурману, ані його демагогії, не розгублюється й у найбільш складній ситуації, ні не заломлюється політично й морально навіть в найважчих моментах проби.

Постать полк. Євгена Коновальця під політично-моральним оглядом на тлі тодішніх подій і осіб це — постать велетня.

Цю непересічність індивідуальности Євгена Коновальця признають і його партійно-політичні противники.

Львівське „Діло” (з датою 31 травня 1938 р.), орган УНДО, писало про ролю і значення полк. Є. Коновальця в боротьбі Наддніпрянщини за державність в 1917-20 рр.:

„З іменем Євгена Коновальця зв'язана найсвітліша сторінка історії боротьби проти Московщини; його ім'я для кожного українця означає передусім творця Січових Стрільців, спершу невеличкого куреня, потім корпусу, тієї єдиної й цілком вийняткової української військово-революційної формації, яка мала де-де більше значення від її чисто військових операцій, її перемог і поразок: це була школа українця – соборника й українця - державника, школа, з якої виходив ідеальний тип українця, який не знав партикулярного патріотизму, для якого не існувала Галичина, ані Наддніпрянщина, Буковина ані Закарпаття, та який думав виключно тільки всеукраїнськими категоріями, хоч би вони в даному моменті йшли позірно на шкоду тіснішій батьківщині, в якій Січовий Стрілець народився. І тому Євген Коновалець, всеукраїнський діяч-полководець, підтримував Центральну Раду, яка заключила берестейський мир із німцями та йшов із своїми Січовими Стрільцями разом із Гайдамаками Симона Петлюри в авангарді німецьких військ. І тому волів дати себе німцям роззброїти, аніж зрадити Центральну Раду. І тому він згодом примирився із Павлом Скоропадським під умовою збереження національного змісту української державної самостійности, і тому підняв повстання проти Скоропадського та німців, коли ця передумова завела, і тому не дав послуху делегатові галицької Національної Ради та не пішов під Львів, бачачи осередок всеукраїнських подій і свій вояцький обов'язок над Дніпром, і тому до останку витримав при армії УНР, не зважаючи на тиф, і голод, і холод. І тому з табору інтернованих у Луцьку виїхав на Словаччину, щоб знову творити українські військові кадри для боротьби проти Росії, користаючи з резерву, яким були табори інтернованих українських вояків у Німецькому Яблонному, і тому по останній день свого життя залишився фанатиком української збройної сили, потрібної в часі найближчого великого міжнароднього зудару”.

Велич світлої постаті полк. Євгена Коновальця як носія ідеї і чину державного будівництва така сильна, а його заслуги в спрямуванні збройної боротьби українського народу в 1917-20 роках на шлях самостійництва й державництва такі непересічні, що навіть американська „Народня Воля”, орган соціялістів, противників українського націоналізму, в числі з датою 2 червня 1938 р. таки признала: