20 000 льє під водою

РОЗДІЛ І Індійський океан

Звідси починається друга частина підводної подорожі. Перша закінчилася зворушливою сценою на кораловому кладовищі, яка справила на мене глибоке враження. Ось так у безкраїх океанських просторах минало життя капітана Немо, і навіть могилу свою він приготував у їхніх недосяжних глибинах. Жодна морська потвора не потурбує там останнього сну жителів «Наутілуса», друзів капітана Немо, міцно зв’язаних між собою і в житті, і в смерті. Там сплять вони, недоступні для різних морських страхіть і «для людей», як сказав капітан Немо…

Завжди це постійне, непримиренне і запекле недовір’я до людського суспільства!

Для мене було вже не досить різних припущень, якими задовольнявся Консель. Ця достойна людина твердила, що командир «Наутілуса» — один з тих невизнаних учених, які платять людству презирством за його байдужість. Інколи Консель доводив, що капітан Немо — незбагненний геній, який утомився і розчарувався в боротьбі з тупістю суспільства і який шукає притулку в цих неосяжних просторах, де він може почувати себе вільним. Проте, на мою думку, ця гіпотеза пояснювала лише одну сторону життя капітана Немо.

Справді, таємниця тієї останньої ночі, коли ми знову стали в’язнями і до того ж нас ще усипили, поспішність, з якою капітан Немо вихопив у мене з рук трубу, коли я хотів обдивитися обрій, смертельне поранення матроса, дивний поштовх «Наутілуса» — все це приводило мене до зовсім інших думок. Ні! Капітан Немо не обмежувався тим, що уникав людей! Його геніальний винахід — грізний підводний корабель — був не тільки сховищем, де він міг почувати себе вільним, але служив, можливо, страшним знаряддям помсти!

Проте в цей момент я не мав ніяких доказів для ствердження своїх думок. У тій темряві, що оточувала мене, цей здогад міг би бути лише провідною зіркою. Тому я повинен писати, так би мовити, під диктовку самих подій.

Нас ніщо не зв’язує з капітаном Немо. Він знає, що втекти з «Наутілуса» неможливо, і навіть не взяв з нас слова залишитися на кораблі. Ніякий обов’язок честі теж нас не зв’язує. Ми лише полонені, в’язні, яких тільки з чемності називають гостями. Але Нед Ленд не відмовився од думки про повернення на волю. Не було сумніву, що він скористається першим-ліпшим випадком, щоб здобути її. Очевидно, і я зроблю те саме. І все ж таки мені буде жаль розлучитися з підводними таємницями, чудовим «Наутілусом», який так люб’язно показав нам капітан Немо. До того ж мені й тепер не було ясно, як треба ставитися до цієї людини: захоплюватися нею чи ненавидіти її? Капітан Немо — жертва чи кат? І потім, признаюся щиро, мені б дуже хотілося, перш ніж назавжди покинути його, завершити підводну подорож навколо світу, яка почалася так блискуче. Мені б хотілося повністю проникнути в усі чудеса, поховані в морських глибинах земної кулі, побачити все те, чого ще не бачила жодна людина, навіть коли б за цю жадобу знань довелося б заплатити ціною власного життя! Що я взнав до цього часу? Нічого, або майже нічого, бо ми пройшли у водах Тихого океану всього шість тисяч льє!

А тимчасом мені добре відомо, що «Наутілус» наближається до населених земель. І якщо нам трапиться якийсь шанс врятуватися, було б дуже жорстоко принести в жертву інтереси моїх супутників заради задоволення своєї жадоби знань. Треба буде йти за ними, а можливо, і повести їх. Але чи трапиться коли-небудь така нагода для втечі? Людина, силою позбавлена волі, мріяла про неї, а вчений вагався і навіть боявся, що така нагода незабаром трапиться!

Опівдні 21 січня 1868 року помічник капітана вийшов, як звичайно, щоб виміряти висоту сонця над горизонтом. Я теж піднявся на палубу, закурив сигару і почав спостерігати за його діями. Я був певен, що ця людина не розуміє французької мови, бо вже кілька разів я голосно робив зауваження, які, коли б він розумів її, повинні були б викликати у нього якийсь мимовільний знак уваги. Але він залишався байдужим і мовчазним.

В той час як він працював з секстантом, один з матросів «Наутілуса», той самий, що супроводжував нас під час першої підводної екскурсії на острів Креспо, теж піднявся на палубу, щоб почистити скло прожектора. Я з цікавістю почав розглядати цей прилад, сила світла якого збільшувалася в сотню разів завдяки кільцевому розташуванню сочевицеподібних лінз, що збирали промені світлового джерела в один пучок. Це джерело було сконструйоване так, що його світлоносна сила досягала максимуму. Електрична дуга горіла в безповітряному просторі, а це забезпечувало сталість розжарення і його силу, зберігало графітові вістря, між якими виникала світлова дуга. Останнє було надзвичайно важливим для капітана Немо, який не міг би, мабуть, так легко поповнювати запаси графіту. В безповітряному просторі вони зношувалися майже непомітно.

Коли «Наутілус» був уже готовий відновити своє підводне плавання, я спустився в салон. Люк закрився, і корабель повернув прямо на захід.

Тепер ми розтинали хвилі Індійського океану, широкої водної рівнини, площа якої досягала п’ятисот п’ятдесяти мільйонів гектарів. Вода цього океану така прозора, що у того, хто погляне в його глибини, починає крутитися голова. «Наутілус» плив, як правило, на глибині від ста до двохсот метрів. Так тривало кілька днів. Усякому іншому, хто був би на моєму місці, ця подорож могла б здатися, безперечно, довгою і занадто нудною. Але я надзвичайно люблю море. І щоденні прогулянки по палубі, під час яких я на повні груди вдихав животворне повітря океану, спостереження у вікна салону за таємницями підводних глибин, читання книжок з бібліотеки капітана, редагування своїх нотаток — усе це забирало в мене весь час, не залишаючи жодної хвилини для нудьги чи втоми. Ми всі, Нед Ленд, Консель і я, були здорові. Встановлений на кораблі режим нас цілком задовольняв, а щодо мене, то я міг би досить вільно обійтися без тих «земних» доповнень, якими Нед Ленд різноманітив нашу їжу. Крім того, захворіти чи навіть застудитися на «Наутілусі» було майже неможливо через постійність його внутрішньої температури. До того ж на борту корабля в достатній кількості зберігався порошок з деревовидних коралів дендрофілій, відомих у Провансі під назвою «морський кріп», що був чудовими ліками проти кашлю і простуди.

Протягом кількох днів ми зустрічали величезну кількість водяних птахів, особливо чайок і поморників. Кількох з них нам пощастило вбити, і ця «морська дичина», приготовлена особливим способом, була дуже смачною стравою. Серед великих птахів, які залітали далеко від берега і потім, утомлені, відпочивали на хвилях, я розпізнав альбатросів з родини трубконосів. Їхні неприємні крики нагадували ревіння віслюків. Родина веслоногих була представлена швидкими фрегатами, що спритно підхоплювали рибу з морської поверхні, і численними фаетонами завбільшки з голуба, білий плюмаж яких з відтінком рожевого по краях ще більше виділяв чорний колір їхніх крил.

Сіті «Наутілуса» приносили багато видів морських черепах. Особливо часто в них потрапляла їх різновидність під назвою каретта з напівкруглим кулястим панциром, який високо цінувався в продажу. Ці черепахи спритно пірнають і можуть дуже довго перебувати під водою, закриваючи вихідний отвір свого носового каналу м’ясистим клапаном. Деяких з них було спіймано в той час, коли вони спали, заховавшись у панцирі, що служить їм захистом від морських тварин. М’ясо цих черепах не дуже смачне, але їхні яйця вважаються витонченою стравою.

Проте особливо захоплювало нас таємниче життя риб, яких ми спостерігали у вікна салону. Серед них я помітив багато видів, які мені до цього часу не щастило спостерігати.

Насамперед потрібно назвати кузовків — риб, що живуть, головним чином, у Червоному морі, Індійському океані та біля узбережжя Центральної Америки. Ці риби, подібно до черепах, ракоподібних і морських їжаків, укриті панциром, але не кремнистим чи вапняковим, а міцним кістяним, що має форму тригранної або чотиригранної коробки. Серед тригранних траплялися деякі кузовки завдовжки до півдециметра з дуже ніжним і смачним м’ясом; хвости у них коричневі, плавці жовті; я раджу акліматизувати їх у прісних водах, до яких деякі морські риби легко пристосовуються. Поміж чотиригранних кузовків мені попадалися екземпляри з чотирма великими наростами на спині; інші мали в нижній частині тіла білі цяточки; їх можна приручати, як птахів. Траплялися кузовки, що мали довгі голки, утворені продовженням панцирних пластинок — їх називають «морськими свинями» за незвичайне рохкання на поверхні води; тут були і дромадери, прозвані так за великий горб на спині у формі конуса, але м’ясо їхнє жорстке і майже непридатне для їжі.

У щоденних записах Конселя були також відмічені ще деякі різновидності риб: звичайні для цих вод голкобрюхи; морські скати з червоною спиною і білим черевом, які відрізняються од інших риб трьома рядами поздовжніх ниток; електричні скати завдовжки до семи дюймів, забарвлені в яскраві кольори. Інші різновидності риб були представлені безхвостими рибами темно-коричневого кольору, дуже схожими на яйця, — вони були вкриті білими смужками; справжніми морськими дикобразами-двозубами, озброєними голками, — вони мають властивість роздуватися і тоді нагадують колючий скуйовджений клубок; морськими кониками — жителями всіх морів світу; літаючими пегасами з витягнутим рильцем, — горизонтально прикріплені широкі грудні плавці у формі крил дають їм можливість якщо не повністю літати, то в усякому разі вистрибувати з води і пролітати в повітрі далеку відстань; рибами-лірами зі сплющеними губами, — хвіст у них укритий численними роговими кільцями. Нам траплялися також макроньяти з витягнутими щелепами, завдовжки до двадцяти п’яти сантиметрів, що виблискували найкрасивішими відтінками кольорів; бліді калімори з горбкуватими головами; міріади рибок-плигунів з чорними смугами і довгими грудними плавцями, які давали їм змогу вистрибувати з води і дуже швидко проноситися над самою поверхнею моря; ніжні парусники, що користуються при попутній течії плавцями, подібними до розгорнутих парусів; прекрасні волохвости, яких природа забарвила у жовтий, блакитний, золотий і срібний кольори; тріхоптери, плавці яких схожі на жмутки волосинок; шумливі бички, вкриті цяточками лимонного кольору; трігли, печінка яких вважається сильною отрутою; бодіани з рухливими повіками; трубкороти з довгим трубчастим рильцем; океанські мухоловки, озброєні «рушницею», яка навіть і не снилася ні Шаспо, ні Ремінгтону, ні іншим фабрикантам зброї, — ці рибки вбивають комах зарядом звичайної краплини води.

У вісімдесят дев’ятій родині риб, по класифікації Лассепеда, у родині, яка належить до другого підкласу костистих і для якої характерні зяброві покришки та бронхіальні перетинки, я знайшов скропен, або морських йоржів, з головою, озброєною голками, і лише з одним спинним плавцем; ці риби можуть мати дрібну луску або не мати її залежно від підроду, до якого вони належать. У другому підроді ми зустрілися з різновидністю східних летючок завдовжки три-чотири дециметри, з жовтими смугами і найфантастичнішою головою, яку тільки можна уявити. Щодо першого підроду, то він дав нам багато екземплярів химерних риб під назвою «морських жаб» з великими головами, в яких глибокі западини чергувалися з потворними наростами, а зверху стирчало кілька нерівних огидних рогів і багато голок; тіло і хвіст цих риб укриті якимись мозолями; відомо, що їх уколи болючі й небезпечні. Загалом, вони викликають огиду й відразу.

З 21 по 23 січня «Наутілус» пропливав за добу двісті п’ятдесят льє, тобто п’ятсот сорок миль. Інакше кажучи, ми йшли з швидкістю двадцять дві милі на годину. Нам щастило добре роздивитися тільки тих риб, що, приваблені яскравим світлом «Наутілуса», намагалися супроводжувати нас; але більшість з них не витримувала такої швидкості і незабаром залишалася позаду. І тільки деяким удавалося більш-менш довгий час триматися поряд з «Наутілусом».

Ранком 24 січня ми перебували поблизу острова Кіллінга, під 12°5΄ південної широти і 94°33΄ довготи. Це кораловий острів, на якому ростуть чудові кокосові пальми. В свій час на ньому побували Чарлз Дарвін і капітан Фіц-Рой. «Наутілус» пройшов зовсім близько від цього безлюдного острова. Закинуті в море драги виловили велику кількість поліпів і голкоподібних, багато цікавих черепашок різних молюсків. Колекція капітана Немо поповнилася кількома незвичайними екземплярами маленьких дельфінів, до яких я додав астрею з роду паразитичного поліпа, що часто приліплюється до черепашок.

Незабаром острів Кіллінга зник за обрієм і корабель повернув на південний захід від Індійського півострова.

— Ми наближаємося до цивілізованих земель, — сказав мені в той день Нед Ленд. — Це краще, ніж острови Нової Гвінеї, на яких зустрінеш більше дикунів, ніж косуль! На індійській землі, пане професоре, існують дороги, залізниці, міста — англійські, французькі та індійські. Там не можна пройти п’яти миль, щоб не зустріти співвітчизника. Як по-вашому, чи не настав час покинути капітана Немо?

— Ні, Неде, ні! — рішуче відповів я канадцеві. — Повний уперед, як кажуть моряки! «Наутілус» наближається до населених континентів. Він держить курс на Європу. Хай він привезе нас туди! Коли ми прибудемо в європейські моря, тоді побачимо, чи можна буде зробити спробу втекти. Проте я не думаю, що капітан Немо дозволить нам полювання на Малабарському чи Коромандельському березі, як це було в лісах Нової Гвінеї.

— А хіба не можна, професоре, обійтися, без його дозволу?

Я нічого не відповів канадцеві, не бажаючи сперечатися. Але в глибині душі вирішив до кінця вичерпати щасливу нагоду, яку надала мені доля, закинувши на «Наутілус».

Починаючи від острова Кіллінга, швидкість нашого судна значно зменшилася. Тепер воно неодноразово спускалося на великі глибини. Іноді ми йшли на відстані двох-трьох кілометрів од поверхні, але жодного разу не досліджували великих глибин Індійського океану, де зонд, спущений на тринадцять тисяч метрів, не досягав дна. Температура нижчих шарів води залишалася незмінною — чотири градуси вище нуля. Я лише звернув увагу на те, що в мілких місцях температура води завжди нижча, ніж у глибоких.

25 січня «Наутілус» цілий день плив на поверхні океану, розрізаючи хвилі могутнім гвинтом і здіймаючи високі фонтани бризок. Як же в таких умовах не прийняти його за велетенського кита? Спостерігаючи море, я провів на палубі три чверті дня. Горизонт весь час був пустинний. Лише о четвертій вечора вдалині з’явився довгий пароплав, що йшов на захід. Деякий час я бачив навіть його щогли, але з пароплава не можна було помітити «Наутілус», який ледве виступав з води. Я подумав, що цей пароплав належить Півострівній і Східній пароплавній компанії, яка обслуговує лінію Цейлон — Сідней з заходом на мис короля Георга і в Мельбурн.

О п’ятій вечора, незадовго до коротких тропічних присмерків, Консель і я захопилися цікавим видовищем.

У морі існує один чудовий молюск, зустріч з яким, за античними легендами, провіщає щастя й успіх. Арістотель, Атеней, Пліній та Оппієн вивчали його життя і звичаї, вичерпавши для його опису всі поетичні засоби вчених Греції й Риму. Вони назвали його «наутілусом» або «помпіліусом». Але сучасна наука не визнала цих найменувань, і тепер молюск цей відомий під назвою аргонавта.

Коли б хто-небудь захотів проконсультуватись у Конселя, він дізнався б від цієї прекрасної людини, що ряд молюсків поділяється на п’ять класів: перший клас — головоногі, представники яких можуть бути вкриті черепашками або бути без них; до цього класу входять дві родини — двозяброві і чотиризяброві, що відрізняються між собою кількістю зябер. Далі Консель розповів би, що родина двозябрових включає три види: аргонавтів, кальмарів і спрутів, а родина чотиризябрових — лише один вид — наутілуса, або кораблика. І якщо після цього переліку яка-небудь гаряча голова сплутала б аргонавта з наутілусом, Консель їй цього ніколи не забув би.

Отже, ми зустрілися з цілою зграєю аргонавтів, які мандрували по поверхні океану. Їх було кілька сотень. Вони належали до різновидності бородавчатих аргонавтів, характерних для Індійського океану.

Ці граціозні молюски просувалися задом наперед з допомогою воронок, через які вони виштовхували втягнуту під час вдиху воду. З їхніх восьми щупалець шість, довгастих і тонких, плавали на воді, двоє інших, так званих гектокотилів, або ловчих рук, на зразок, заокруглених перетинчастих лап, були підставлені під вітер, як паруси. Я виразно бачив у воді їхні спіралеподібні хвилясті черепашки, які Кюв’є дотепно порівняв з красивим човном. Справді, вони дуже нагадують маленькі човники. Цей човен, «побудований» самим аргонавтом з вапнякових виділень, носить молюска на собі, і молюск з ним ніколи не розлучається.

— Аргонавт завжди може покинути свій човник, — сказав я Конселеві, — але він ніколи не робить цього.

— …так само як і капітан Немо, — розсудливо додав Консель. — Тому краще б він назвав свій корабель «Аргонавтом».

Протягом майже години «Наутілус» плив серед цих молюсків. Раптом усіх їх охопила якась тривога. Наче за сигналом, усі паруси одночасно були спущені; виставлені вперед щупальця згорнулися, тіла втягнулися, човники перевернулися, перемістивши центр ваги, і вся флотилія відразу зникла під водою. Ніколи ще жодна ескадра не виконувала подібного маневру з такою швидкістю й злагодженістю.

У цю ж мить почало темніти. Настала ніч. Легкий вітер підняв невеликі хвилі, що тихо котилися за «Наутілусом».

Наступного дня, 26 січня, ми пройшли екватор під вісімдесят другим меридіаном і заглибились у води північної півкулі.

У цей день нас супроводжувала велика зграя акул. Жахливі тварини кишіли в морях, якими ми йшли, роблячи їх надзвичайно небезпечними. Тут були: акули з коричневою спиною і білуватим черевом, озброєні одинадцятьма рядами зубів; акули з великою чорною плямою на шиї, оточеною білою смугою і схожою на око; акули колючопері з заокругленою і покритою темними цятками мордою. Неодноразово ці могутні тварини кидалися на вікна салону з такою силою, що мимоволі викликали в нас тривогу за міцність скла.

В такі хвилини Нед Ленд втрачав терпець. Йому хотілося вийти па поверхню моря і загарпунити цих потвор, особливо акул з зубами, розташованими, наче мозаїка, і великих тигрових акул завдовжки до п’яти метрів, які дуже дратували його своєю настирливістю. Але згодом «Наутілус» прискорив ходу і незабаром залишив позаду навіть найшвидших з цих хижаків.

27 січня при вході в Бенгальську затоку ми кілька разів зустрічалися з трупами, що плавали на поверхні води. Яке жахливе видовище! То були померлі жителі індійських міст, тіла яких були винесені Гангом у відкрите море. Шуліки, єдині могильники Індії, не встигли їх пожерти. Але чого не закінчили ці похмурі птахи, те неодмінно зроблять за них акули.

Близько сьомої години вечора «Наутілус» піднявся на поверхню моря. Скільки сягало око, води океану здавалися молочно-білими. Можливо, це був який-небудь ефект місячного світла? Ні, бо дводенний молодик ще не сходив над горизонтом. Крім того, небо, освітлене зірками, здавалося чорним у порівнянні з білим кольором води.

Консель не вірив своїм очам і питав у мене, що це за дивне явище. На щастя, я міг задовольнити його цікавість.

— Це так зване молочне море, — сказав я йому. — Такі великі площі молочно-білого кольору — досить звичайне явище біля індійських берегів.

— Але чи не скаже мені пан про справжні причини подібного ефекту? Адже не перетворилася морська вода на молоко?

— Ні, Конселю! Забарвлення, яке так дивує тебе, лише свідчить про наявність у воді міріадів особливих інфузорій — безколірних світлових черв’ячків завдовжки не більше однієї п’ятої міліметра і завтовшки як волосинка. Ці найпростіші організми прилягають один до одного і створюють суцільні поля, що тягнуться на багато льє.

— На багато льє? — скрикнув Консель.

— Так, мій друже, і не намагайся підрахувати кількість цих інфузорій. Тобі це не вдасться, бо, якщо я не помиляюся, деякі мореплавці повідомляли, що їм доводилося пропливати по подібних молочних морях сорок і більше миль.

Я не знаю, чи послухав мене Консель, але в усякому разі він заглибився в свої думки і, мабуть, усе-таки намагався вирахувати, скільки інфузорій може вміститися в сорока квадратних милях, якщо довжина їх дорівнює одній п’ятій міліметра і якщо вони не товщі за волосинку.

А я продовжував тим часом спостерігати це явище. Протягом багатьох годин «Наутілус» розтинав гострим носом білуваті хвилі молочного моря. Я звернув увагу на те, що його хода стала майже безшумною, наче він рухався в мильній піні.

Опівночі море раптом знову набуло свого звичайного кольору, але позаду нас до самого горизонту білизна поверхні відбивалася в небі, і воно виблискувало, наче північне сяйво.