Чому люди тупі? Психологія дурості

Дурість і нарцисизм

Дурість важко визначити, і часто важко помітити в себе і в інших. Але видатний психолог-когнітивіст Рене Заззо здійснив на цю тему експериментальне дослідження[75]. Заззо був блискучим науковцем, фахівцем з вивчення мислення й уявлення про себе і зробив у цій царині великий внесок. Він, не вагаючись, опублікував результати цього дослідження, ризикуючи протиставити себе університетському світові, до якого належав.

Йшлося про опитування сотні лікарів, психіатрів і психологів однієї великої паризької лікарні, а також близько двадцяти осіб з-поміж паризьких психіатрів. Він запропонував їм список зі 120 імен, включно з їхнім власним, і попросив закреслити тих, хто заслуговував на епітет «дурень». Заззо включив у список і своє ім’я. Але не згадує, скільки балів отримав…

У короткий список увійшли п’ять імен, які отримали 85 % голосів, але тільки одне з них «підтримали» всі. Це був великий начальник, хороший клініцист, з коефіцієнтом інтелекту щонайменше 120, але цілковито позбавлений почуття гумору. Він був дуже ерудованою людиною, але мав проблеми в контактах з людьми, йому бракувало емпатії та чуйності, через що він завдав людям болю й приниження, не усвідомлюючи цього. Він мав досконале логічне мислення, але поводився нетактовно через те, що не зважав на інших. Насправді він жив, закупорений у своєму нарцисичному футлярі.

Отже, відповідно до цієї анкети, дурень — це той, кому бракує емоційного інтелекту і хто обманюється щодо себе й не жаліє інших через свій егоцентризм. Цей опис близький до нарцисичного розладу особистості, прояви якого я простежую в робочих і любовних стосунках, а також у соціальних мережах.

Нарцисичний розлад особистості

Він характеризується, в загальних рисах, фантазіями й поведінкою величі, потребою в захопленні з боку інших і браком емпатії[76]. За результатами досліджень, вражає від 0,8 % до 6 % всього населення[77] і дедалі частіше траплятиметься поміж молодих поколінь, народжених після того, як інтернет став загальнодоступним[78],[79].

Одне ґрунтовне дослідження показало, що існує три головні типи нарцисичних розладів особистості[80].

Тип 1. Нарцисичний розлад злісний і з манією величі, маніпулятор, експлуататор, тиранічний брехун, ворожий, агресивний і без теплої емпатії. Його грандіозність не компенсаторна, адже він упевнений, що має всі права. Отже, головний розлад цього типу полягає в постійному переоцінюванні себе. Злісний нарцисизм близький до антисоціального розладу особистості, за винятком того, що він не імпульсивний, не авантюрний і не безвідповідальний. Він часто пристосований і відступає, коли йому протистоять. Тим небезпечніший цей тип для тих, кого він вибрав за жертву.

Тип 2. Нарцисичний розлад особистості нестабільний, вразливий, депресивний, тривожний, критично налаштований і заздрісний, має завищені цілі й буває перфекціоністом. Своє почуття меншовартості він ховає за проявами величі, коли відчуває загрозу.

Тип 3. Нарцисичний розлад особистості високофункціональний: вирізняється величчю, змагальністю, виставлянням на показ, спокусливий і харизматичний, перебуває у постійному пошуку влади. З позитивних рис: він завзятий, розумний, не має труднощів у стосунках і спрямований на самореалізацію. Такий нарцисизм мають деякі великі керівники, митці та науковці.

Також треба відрізняти ці три головні нарцисичні розлади від звичайного сучасного культурного нарцисизму, який бере початок в суспільстві споживання з 1960-х років і, спираючись на недавній розвиток технологій масової комунікації, привів до того, що ми вже три покоління живемо в культурі нарцисизму[81].

Нарцисична дурість на роботі

Саме в робочих стосунках, без сумніву, найбільше виявляється ця дурість — через діалог, розмовний вислів, жест чи погляд, який означає: «Через вас я дивлюся на себе».

Є своє задоволення в тому, щоб удавати дурня й отримати відповідні соціальні переваги, бо що може бути ліпше, ніж залишити інтелігентну поставу тому, хто вважає себе вищим за вас. Удавати дурня — це спосіб піднятися кар’єрними сходинками, застосовуючи стратегію низької позиції, яка полягає в роздуванні его можновладців, від яких ми залежимо. Головне — не загратися й не стати Королем дурнів. Як писав Бальзак у «Турському священникові»: «Добродію, ми стримуємося, доки стримуємо інших».

Пригадую, як на початку кар’єри один мій начальник сказав: «Я завжди хотів працювати з дурнями, але з вами, врешті-решт, помилився». Я з усмішкою прийняв цей начальницький комплімент дебютантові, який зумів зіграти дурня, щоб отримати роботу. Зрештою, з плином часу й вигинів кар’єри я без сумніву дійшов до того, що поповнюю часом ряди дурнів…

Крім таких моментів дурості, можна виділити два типи структурних дурнів.

Перша — це велике братство «славних дурнів». Такий дурень надутий і дметься й має хронічне розбухання его. Чимало їх трапляється на підприємствах, вони формують флору адміністративних установ і університетських клінік. Зазвичай вони нешкідливі, якщо вмієш підлеститись до них, щоб отримати потрібне. Вони страждають на звичайний нарцисичний розлад особистості, в легкій формі, спритність підлеглих легко компенсує їхні приховані ґанджі.

Друга категорія значно гірша. Це «мудь», який насолоджується послухом і стражданнями інших і робить кар’єру, щоб удовольнити своє бажання принижувати. Це злісний нарцисичний розлад особистості, який може проявлятися у складі темної тріади, що включає нарцисизм, макіавеллізм і психопатію[82]. Він може лютувати на підприємствах, як виявило одне метааналітичне дослідження[83].

Цьому типу була присвячена ціла книжка, що заслуговує на уважне читання, бо, попри гумористичний заголовок, вона цілком серйозна. Це твір американського психолога Роберта Саттона, опублікований 2007 року: «Правило “жодного мудя”». Фундаментальний принцип «без дурнів на борту» звучить так: перш ніж найняти когось на підприємство, в установу чи в університет, хоч яка блискуча в нього біографія, слід переконатися, що він не мудь.

Один зі способів дізнатися це, крім репутації претендента і прямих контактів з ним, — оцінити його з допомогою анкети, яку пропонують заповнити кандидату, сподіваючись, що він відповідатиме щиро. Уважно читаючи запитання анкети, кожен може усвідомити, що вона оцінює поведінку й думки, притаманні нарцисичному розладу особистості. Ось шість перших запитань анкети:

Кожне з тверджень, наведених нижче, позначте буквою «П», якщо воно правдиве, або «Н», якщо ні[84].

А. Що ви насправді думаєте про людей

1. Довкола вас самі некомпетентні ідіоти, й ви змушені доносити до них цю сумну правду так часто, як тільки можна.

2. Ви були дуже доброю людиною, перш ніж почали працювати з цим збіговиськом кретинів.

3. Ви не довіряєте тим, хто вас оточує, і вони не довіряють вам.

4. Ваші колеги — неминуче суперники.

5. Єдиний спосіб дістатися вершини, на вашу думку, — це зіштовхнути з дороги інших.

6. Ви таємно радієте стражданням інших.

Саме поміж таких набирають «корисних мудів», які упевнено розвалюють компанію. Саме до цієї категорії належать домагачі сексуальні й професійні. Єдина перемога з такими — це втеча, крім хіба що правових дій, які дозволять доказово викрити їхню збоченість.

Такі рідко звертаються до лікаря, хіба у випадку провалу чи загрози кар’єрі. Зазвичай вони ходять до психолога тільки для того, щоб з його допомогою відновитися й робити те саме далі. Часто хочуть, щоб фахівець навчив їх технік маніпулювання іншими.

Нарцисизм, дурість і повторення життєвих сценаріїв

Психотерапевти доволі рідко бачать нарцисичний розлад особистості, але часто мають справу з його жертвами, які потрапили в пастку життєвих сценаріїв. Життєвий сценарій — це ситуація-пастка, в якій людина безуспішно б’ється і яка повторюється багато разів упродовж життя. Людина без кінця повторює те саме, сподіваючись на інший результат.

Так відбувається з жінками й чоловіками, які одружуються й знову одружуються з нарцисичними партнерами. Це часто депресивні, не впевнені в собі й тривожні люди, яким здається, що вони просто не можуть не любити цю блискучу особистість і відчувають провину, якщо не задовольняють найменшого її бажання.

Що робити в такому варіанті життєвих сценаріїв, коли обидва — і нарцисична особа, і її жертва — люди розумні, а чинять так, що збоку це видалось би цілковитою дурістю? Часто потрібна допомога когнітивної психотерапії, яка видозмінить хибну схему жертви, щоб дозволити їй діяти, як доросла людина щодо дитини-царка.

У стосунках із високофункціональною нарцисичною особою здорова доросла людина може прийняти роль захисника чи другорядного партнера з користю для обох. У таких випадках нарцисичний партнер є двигуном подружжя, але вміє розділити набутки й приймає позицію вічного спокусника чи спокусниці. Нарцисична особа отримує в такому союзі прихильне й завжди доступне дзеркало, яке дозволяє її творчості розквітнути. Проблемою такого подружжя може стати втома чи вибір партнером або партнеркою іншої провідної зірки.

У стосунках зі злісною нарцисичною особою здорова доросла людина матиме важке завдання встановити межі, які буде важко утримати, адже такі люди не мають ні докорів сумління, ні почуття провини. Зазвичай пара розпадається. Розлучення часто відбувається на тлі жорстокості й бурхливих емоцій. Нерідко потерпілій особі радять піти, не залишаючи адреси, щоб уникнути насильства чи емоційного шантажу.

У стосунках з нестабільною нарцисичною особою здоровому дорослому доведеться встановити межі розгніваній та імпульсивній дитині, співчувати вразливій дитині, яка ховається за зарозумілістю. Але тут також здоровий дорослий може втомитися від ролі відданого батька/матері-психотерапевта, змушеного лікувати дитячі рани.

Нарцисизм, дурість і соціальні мережі

В останні роки відносини нарцисичної особистості з соціальними мережами піддали науковому вивченню: ось кілька прикметних досліджень.

Крістофер Карпентер дослідив нарцисизм 292 індивідів, схильних до самореклами[85]. Це дослідження показало, що кількість балів за «ексгібіціонізм» в обліку нарцисичної особистості пов’язана з поведінкою самореклами, водночас бали по пунктах «перебільшені вимоги» і «маніпулятивність» прогнозують антисоціальну поведінку в інтернеті: надміру критичні коментарі, агресивні відповіді на негативні коментарі на захист свого соціального образу чи недоречні вияви гніву. Іншими словами, злісні нарцисичні особистості найбільше ображають інших в інтернеті.

Лі Я та Сюнґ И оцінювали зв’язок між рівнем нарцисизму та саморекламою в соціальних мережах, де були виставлені фотографії селфі[86]. Найбільш нарцисичні особистості оцінювали селфі, надавали великого значення «вподобайкам» від інших і уважніше стежили за чужими селфі. Водночас вони ставили під чужими селфі не більше «вподобайок», ніж ті, хто мав менше балів за нарцисизм. Іншими словами, нарцисичні особистості у своєму самомилуванні люблять діставати підтримку інших, але не надто схильні платити їм взаємністю.

Сильвія Касалє зі співробітниками зібрала групу з 535 студентів і порівнювала ненарцисичних осіб з індивідами з вразливим і з грандіозним нарцисизмом[87]. Тільки особи з вразливим нарцисизмом, з нарцисичною гіперчутливістю виявили особливу залежність від інтернету і віддавали перевагу спілкуванню онлайн. Грандіозні нарцисичні особистості не відрізнялися з цього погляду від ненарцисичних. Іншими словами, що більше особа виявляє вразливий нарцисизм, то більше вона залежить від використання інтернету.

Домагання на Facebook стали частим явищем. За даними дослідження[88], 40 % користувачів інтернету зазнають домагань, та найчастішим об’єктом агресії стають молоді люди у 18—24 роки, поміж яких ця частка становить 70 %. У цій віковій категорії 26 % жінок ставали жертвою мережевого «сталкінгу» — залицянь нав’язливих переслідувачів.

Ще одне дослідження[89] показало зв’язок між «тролінгом» і темною тетрадою особистості, що включає нарцисизм, макіавеллізм, психопатію і садизм.

Культ фальшу

17 вересня 2016 року з’явилось попередження про терористичний акт із захопленням заручників в одній з церков у кварталі Ле-Аль. Розслідування встановило, що йшлося про телефонне хуліганство підлітка, який вже перебував під наглядом за схожі вчинки з обов’язком лікування.

Цей несправжній теракт мобілізував сили поліції, відволікаючи їх від насправді нагальних випадків. Бажана ціль — наробити галасу — досягалась з цинізмом і спокійним садизмом. Якщо це створювало клопіт чи неприємності іншим — «це їхні проблеми». Головне було змусити поліцію приїхати, щоб похвалитися цим перед журналістами. Страждання інших не мають значення.

У цьому останньому випадку короткочасне підживлення свого его може закінчитися довгим терміном покарання. Та байдуже, головне, треба було вийти з пекла анонімності, щоб тебе помітили ті, чия увага тільки й має значення, — ЗМІ.