Чому люди тупі? Психологія дурості

Найбільша дурість — це вважати себе розумним.

♦ Якось ви сказали мені, що відрізняєте глупство від дурості. У чому різниця для вас?

Я таке сказав?

♦ О, так! А що, це була дурість?

Може, й так. Скажімо, глупство завжди категоричне, нахабне: ми стверджуємо щось цілком ідіотське, але з певністю й дуже авторитетно. Глупство завжди дуже впевнене в собі, дурість натомість часом припускає сумнів. Я сам можу говорити дурості щодня, як усі, але намагаюсь не говорити забагато глупства, тим більше що деякі з них роблять багато шкоди. Ще й сьогодні, коли ми кажемо, що деякі категорії людських істот не схожі на інші, це водночас дурниця й глупство, але насамперед глупство, бо ми знаємо, що це неправда. Якщо хтось стверджує, що Сонце — найбільша зірка у всесвіті, це дурниця, от і все, через невігластво. Якщо ж хтось буде уперто триматися за це всупереч очевидності, то вже справжнє глупство, яке наближається до фундаментальної дурості. Але найбільше дивує, коли дурень говорить розумну річ. Таке трапляється…

♦ Глупство — це переконання, яке вважає себе знанням?

Іноді так. Я не можу сказати, що всі люди, які брали участь у церковних соборах, щоб установити «істини», були ідіотами: вони мали інтелект своєї доби і міркування своєї доби. І все ж вони дійшли до виразів на зразок «триєдність», а це таки доволі близько до дурості… Ключову фразу мого «Словника глупоти» сказав монсеньйор Келен, паризький архієпископ, на початку XIX століття, після поразки Наполеона. Він оголосив колишнім емігрантам, що повернулися з Бурбонами й зібралися в соборі Паризької Богоматері, що «Ісус Христос був не тільки сином Божим, але й з прекрасної сім’ї по материнській лінії». Глупіше не придумаєш! Флобер казав, що «глупота полягає в бажанні вивести мораль». Сказати щось остаточне, що не зрушиться ніколи. Ми живемо в постійному русі знань, ідей, почуттів, нашого сприйняття світу й себе самих, наших відчуттів… отож прагнути закріпити речі раз і назавжди, «це отак», хоч про що йдеться, — це глупство. Безперечно. Бо все постійно змінюється.

♦ То сумнів може слугувати ліками проти глупства чи проти дурості?

Він просто необхідний. Наука весь час сумнівається: коли я працюю з науковцями, а це трапляється доволі часто, вони кажуть, що наукова істина живе з десяток років. А от віра, вона не сумнівається ніколи. Це власне її головна ознака: сумнів апостола Хоми — великий гріх! «Ти пристав до групи, що вірить у цю істину. Якщо ти маєш нещастя сумніватися в ній, тебе виженуть». А можуть і вбити.

♦ Це формула «Credo quia absurdum» — «Вірую, бо абсурдно»?

Це інше. Релігійні істини, наприклад, триєдність Трійці (треба прийняти, що Бог «один» і «троє»), — це таємниця, це абсурдність. Жоден людський розум не міг вигадати такого: тому що це правда, і якщо це абсурдно для нас, то це чудо. Але забуваємо, що саме ми вирішили, що це правда… Сьогодні важко в це повірити, але я знав у своєму поколінні переконаних комуністів з близьким станом духу. Цитати з Карла Маркса, Енгельса чи Леніна означали для них проголошену істину. Виключення з комуністичного гуртка через сумнів у 1950-х роках було серйозним ударом. Дехто дуже страждав через це, хтось помер на самоті чи наклав на себе руки. Я знав таких… Це було так само, як виключення з гностичної чи єретичної секти, яких ми мали сотні впродовж історії.

♦ Дурість міняла обличчя в різних століттях і культурах чи вона завжди однакова?

Є спільний стовбур, але треба обережно говорити про дурість чи глупство, бо ми завжди розуміємо глупство чи дурість інших… Однак кожен з нас здатний будь-якої миті сказати дурницю чи глупство, ви, я і всі решта. Я б сказав, що це загальнодоступно! Це не те, що хтось має, а хтось — ні: в одних це помітніше, ніж в інших. Ми всі вміємо бути глупими. Та одні дають волю своєму характерові, темпераменту, обставинам, які спонукають їх до величезних дурниць, тоді як інші більше стримуються. Мені, звісно ж, траплялось казати дурниці (може, навіть сьогодні в розмові з вами!), та найбільше глупство — це вважати себе розумним. Думати, що маєш чітке, ясне й упорядковане уявлення про світ і про людей. «Я бачу ситуацію цілком ясно»: це справжня дурість. З іншого боку, розум, який весь час у русі, в сумнівах, який нічого не знає напевно, не розуміє, — це інша крайність, майже така сама дурна, як перша. Хоч і не зовсім…

♦ Отже, визнати власну дурість означатиме зупинити її, ба й позбутися зовсім?

Можна сподіватися, хоч це означало забагато хотіти! Треба визнавати свою дурість, принаймні це найменше, що можна зробити. Той, хто упирається, показує себе ще більшим дурнем, ніж через сказану дурницю. Віддалення, критичне мислення, критичний погляд на себе, все, що ми сподіваємось зберегти якнайдовше, постачає внутрішній спокій, який дозволяє краще оцінювати речі.

Наприклад, телебачення зараз на мілині й показує самі дебати, включно з обговоренням подій цього ж таки дня. Я завжди вважав, що це вельми зухвало, вельми ризиковано! 1 травня 2018 року в маніфестаціях брали участь люди в каптурах. І що ж, того ж дня експерти вже пояснювали, хто це. Я не зміг: дехто казав, що це були групи лівих радикалів, інші — праворадикалів, ще одні заявляли, що це не ліві й не праві, а професійні анархісти, хулігани. Ось і розберіться в цьому! Нелегко дозволити собі потрібне віддалення, особливо якщо ви політик і змушені одразу щось вирішувати. Натискати на кнопку чи ні?

Завжди є аргументи за і проти. Великі політики — це ті, хто бачить речі здалека й вибирає правильний момент, як генерал де Ґолль, коли він вимовив термін «самовизначення» про Алжир, що означало «незалежність» за великим рахунком. Це слово крутилось у нього на язиці вже кілька місяців, і він сказав його не зненацька й не абиде: то був результат довгих роздумів і рішення, про яке він знав наперед, хоча, ймовірно, не в масштабах того, яку реакцію воно викличе в прихильників і супротивників французького Алжиру, як тоді казали.

♦ Що найбільше змінилось, відколи вийшов ваш словник глупоти 1965 року?

Звичайно ж, інформація. Я, як і всі, час від часу пірнаю в YouTube і бачу там низку новин: вони справжні чи фейкові? Жодного поняття. Вам розповідають, що розкрили таку-то таємницю, що в Америці справді є інопланетяни, що башти Мангеттена наказав зруйнувати американський уряд… та що там! Інформація — те, чого найбільше бракувало упродовж століть, — сьогодні накриває нас з головою. Щоб далеко не ходити: мій дідусь у моєму рідному селі не знав, що відбувається в Італії, і практично ніколи не чув про Муссоліні. Сьогодні ми дізнаємося про все миттєво, без перевірки і підтверджень. Саме це мене найбільше вражає. І це може потягти за собою неймовірні дурощі. Політикам ще ніколи не було так важко: можна помітити, що дуже часто вони відповідають ухильно.

♦ Бо до всього від них ще й вимагають негайної відповіді!

Справжній політик — той, хто скаже: «Дайте мені час подумати й порадитися».

♦ Хто ж наважиться сказати «я не знаю» чи «я поки що не знаю»?

Дехто наважується час від часу. Хоч там як, ми захлинаємось у потоці інформації, яку вже не здатні сортувати. Проте з допомогою знаменитих технологій Big Data її збирають і обробляють, щоб надати іншим інформацію про нас, якої ми самі не знаємо! Гроші й реклама проникають скрізь, треба бути дедалі пильнішими. Тому коли мені закидають: «Ви начебто казали це, ви зробили те», — чого я насправді не казав і не робив, я відповідаю: «Та ні, ви дуже помиляєтесь! Іще гірше!» І додаю щось таке, що це стає геть неймовірним.

♦ Цей розквіт дурощів завдяки інформації, може, він зробить нас урешті-решт розумнішими, бо спонукатиме частіше сумніватися? Упіймавшись на фейкові новини, ми, ймовірно, станемо обережнішими?

Коли ви кажете «ми», це охоплює яку частку населення? Вельми маленьку. До того ж населення постійно оновлюється. У мене дві дочки, одній 55 років, другій — 15. Це два різні світи! У них дуже відмінні способи мислення. Те, що я кажу одній, я не обов’язково кажу другій. До речі, жодна мене не слухає!

♦ Вони думають, що ви кажете дурниці…

Так, або що це не цікаво. Можливо. Коли я пишу сцену з діалогами, мені абсолютно необхідно написати це від руки, зі стрілками, зі словами, що розбігаються в різні боки, пишуться навспак, які я закреслюю… Але я розумію, що ручне письмо зникає. Ми більше не можемо відстежити шлях, яким ішов письменник від одного формулювання фрази до іншого. Те, чого мені як авторові, коли я пишу, ніколи не зможе дати комп’ютер, — це чернетка, перший начерк, такий цінний, бо він прийшов із підсвідомості. Хоч він і дурнуватий, природно: підсвідоме не конче розумне.

♦ Можна сказати, що ми живемо в золотий вік дурості, чи вона така, як і була?

Розквіт у неї ще попереду, будьте спокійні! Якщо погодитися з Луїсом Бунюелєм, що в людській особі 60 % поганого і 40 % доброго, дурість прогресує і жорстокість також. Та якщо припустити, що ми більш-менш збалансовані, 50 % на 50 %, тоді обмеження дурості — це справа законів, правил, способу життя, структури держави, суспільства. Запитання постають щодня, і їх не можна розв’язати одним словом чи розчерком пера. Я чув таке гасло: «геть капіталізм» — це ні про що! Просто ні про що. Спочатку треба означити слова, а це дуже складно, бо в усіх різне розуміння значення слова «капіталізм». Можна процитувати тисячі прикладів такого типу, це почалося не сьогодні. Але завдяки маленьким апаратикам, що обтяжують наші кишені, ці відозви передаються нині з такою швидкістю, що так, це нове. Треба завжди замислюватись над тим, що стоїть за словами, які ми чуємо, за речами, які бачимо.

♦ Дурість і зло — близькі родичі?

Без сумніву. Але дурні можуть бути дуже добрими й дуже милими. Гітлерівське зло, системне, обов’язково тупе. Воно обмежене, воно знає, що колись його знищить зло, можливо, більше за його власне. Замахнутись на володіння світом, позбавити прав і винищити частину населення, щоб установити Третій райх на 3000 років, — це цілковитий ідіотизм! Це справді глупство в дії. Драма в тому, що найцивілізованіший на землі народ дозволив отруїти себе цією грандіозною дурістю. Треба завжди пильнувати, от і все. Стримуватись, наприклад, коли відповідаєш на опитування по телефону…

Бесіду вів Жан-Франсуа Марміон