Чому люди тупі? Психологія дурості

Дурість очима дітей

♦ Які найбільші дурниці в уявленнях дорослих, зокрема й психологів, про дітей?

Це трохи ніяково, але майже все, що дорослі, й особливо психологи, довгий час говорили про дітей, виявилося повною оманою! І дуже важко зрозуміти чому. Наприклад, ми завжди думали, що діти нераціональні, не здатні поставити себе на місце інших або не здатні до абстракцій узагалі, живуть тільки цією хвилиною, тут і зараз, а також аморальні, егоцентричні, на думку Зіґмунда Фройда і навіть Жана Піаже, засновника психології розвитку! Вільям Джеймс відзначав у них «розпливчастість, гомін, плутанину» (blooming, buzzing, confusion), а Джон Лок називав «чистою дошкою».

Ще й сьогодні є люди, переконані, що діти не бачать різниці між уявним і дійсністю. Звичайно, ми не можемо сказати, що відбувається в голові дитини, але цікаво зауважити, що психологи-науковці дозволяли собі проголошувати найжахливіші речі про дітей без жодного справжнього доказу. Вони ж могли сказати: «Ми не знаємо насправді, чи діти егоцентричні, чи ні, чи можуть вони робити узагальнення. Треба це вивчити». Але ні, дітей вважали недоробленими, поганими дорослими, яким бракує фундаментальних здатностей. Недавно один невролог знову прирівняв дітей до тварин чи пацієнтів з ушкодженим мозком. Проте, якщо подумати трохи довше, ніж дві хвилини, зрозумієш, що це не має сенсу й не підтверджене жодним вартісним аргументом. Але тридцятип’ятирічні європейські наукові мужі вважали себе вершиною людського інтелекту…

♦ Психологи наче забули, що й самі були дітьми?

Саме тому ми так довго залишались сліпими. Хоч там як, ми не можемо пам’ятати себе у віці молодше п’яти років. Немовлята не вміють розмовляти, а пізніше дітям потрібен певний час, щоб навчитися правильної вимови. Отож, якщо ви запитаєте в трирічної дитини, який вона хоче подарунок на день народження, її відповідь не конче буде зв’язною. Це одна з причин, через яку нам важко зрозуміти, що відбувається у них в голові. З іншого боку, не забуваймо, що дуже довгий час жінки, матері, були тими людьми, хто найліпше знав своїх дітей, вони доглядали їх день при дні. Вони звичайно ж припускали, інтуїтивно, що не варто покладатися на зовнішність, але їхню думку не брали до уваги, вважали її неважливою, нераціональною, надто емоційною. Автори праць з філософії та психології не ходили за своїми дітьми! Деякі поети, які пам’ятали себе у чотири чи п’ять років, мали ясніші погляди: Вудсворт, приміром, який до того ж у юності заробляв доглядом за чужими дітьми. І сам Дарвін, спостерігаючи за власними дітьми, формулював цікаві речі. Однак це тільки винятки.

♦ З немовлятами було ще гірше, їх великі психологи взагалі вважали просто травними трактами, і аж до кінця XX століття немовлят оперували без анестезії на тій підставі, що їм начебто не боляче…

Саме так. І я й сьогодні ще чую твердження деяких філософів, що в немовлят немає свідомості. Коли я була студенткою, один невролог пояснив мені, що, оскільки в них немає кори головного мозку, вони мають самі лише рефлекси. І це було не так давно!

♦ Чи розуміють діти дурість дорослих?

Це важко сказати. Якщо міркувати в термінах «система 1/система 2», те, що здається дурним, часом дуже корисне! Наприклад, можна вважати означенням тупості той момент, коли людина не розмірковує чи не зважає на нову інформацію, щоб удосконалити своє бачення і прийняти доказ своєї помилки. Проте, коли треба щось вирішити негайно, не завжди можна дозволити собі витрачати час і енергію на демонстрацію розуму. Дотримання певної рутини чудово працює в більшості випадків: це значно краще, ніж щоразу запускати з нуля механізм міркувань. А от діти значно більше покладаються на навчання і відчутно менше — на автоматизм. Наприклад, з моїх недавніх досліджень, вони легше оновлюють свої гіпотези чи переконання, ніж дорослі, які більше спираються на попередні знання. Зрештою це два дуже різні типи інтелекту, але вони доповнюють один одного: запастися надійними знаннями — це одна форма інтелекту, але вміти швидко пристосуватися до рухливого світу — ще одна! Нейробіологи говорять про діалектику досліджувати/використовувати (explore / exploit trade-off). Діти неймовірно обдаровані до навчання, взяти хоча б їхню мову, навіть якщо вони значно незграбніше за дорослих зав’язують шнурки й попадають у рукава пальто, збираючись до школи.

♦ Чи припускають вони, якщо таке трапляється, що їхні батьки дурні?

Багато досліджень, присвячених судженням дітей про дорослих, показують, що з трьох-чотирьох років вони вже легко припускають сумніви. Якщо дорослий щось каже, вони виходять з того, що це правда. Проте, якщо він постійно говорить якісь речі, котрі виявляються оманою, вони йому більше не віритимуть. Віднедавна я вивчаю ще й підлітків і виявляю вельми цікаві речі: їхнє бажання відкидати те, що кажуть батьки, оцінювати речі самим, здається, пов’язане зі змінами в мозку, які дозволяють їм досліджувати, критикувати й приймати себе.

♦ Чи можуть батьки робити дурниці через надмірне піклування?

Як вам, імовірно, відомо з моїх книжок, я вважаю надмірне батьківське піклування дурістю! З огляду на діалектичний принцип «досліджувати/використовувати», наука може дозволити собі досліджувати тривалий час. Наприклад, науковці зробили великі відкриття, спостерігаючи повільний рух зірок. В інших галузях, як-от медицина, де завжди нагально допомогти хворим подолати хворобу, часто ліпше використовувати перевірені процедури. Отже, нагальність, хоч як парадоксально, заважає дослідити дані, що дозволив би відступ у часі. Батьки зі своїм надмірним піклуванням шукають для дитини готових рецептів, щоб діяти негайно, тут і зараз… і роблять дурниці замість того, щоб дати час, поки природно встановляться тривалі стосунки.

♦ Чи дурнішають діти через екрани?

Чудове запитання, на яке ми зможемо відповісти через роки. На мою думку, екрани допоможуть дітям розвинути розум в інший спосіб. Ми спостерігаємо деяку паніку через екрани, але її масштаби не відповідають нашим реальним знанням щодо цього. Це те, що завжди відбувається після технологічних оновлень, їх регулярно звинувачують у впливі на людський інтелект. Знаменитий випадок — Сократ, який звинувачував читання у тому, що воно звільняє від необхідності розвивати пам’ять. Він мав рацію, ми вже не знаємо напам’ять Гомера! Але ми отримали від читання інші переваги… Цілком можливо, що сьогодні діти розвивають з новими технологіями нові форми інтелекту, імовірно, коштом здатності запам’ятовувати, наприклад. Якщо ви можете негайно отримати відповідь на запитання, навіщо a priori запам’ятовувати інформацію? І коли вся на світі інформація у вас на відстані кліка, важко уявити, що це зробить вас дурнішим.

♦ То ви рекомендуєте довіряти дітям?

З погляду еволюції правомірно було б запитати, чому діти існують! Ми, люди, йдемо до зрілості довше за будь-який інший вид. Адже що більше якийсь вид спирається на навчання замість інстинкту, то він розумніший. Це правило дійсне для метеликів, для воронів… Діти створені, щоб стати розумними, принаймні щоб навчитися: вони мають такий період, коли їм не треба робити нічого іншого, крім як навчатись того, що стане їм у пригоді в дорослому віці, що зробить їх розумними, щоб не думати, як їсти, як вижити. З цього погляду дітям можна довіряти в тому розумінні, що сенс їхнього існування саме в тому, щоб досліджувати, щоб навчитися давати собі раду.

♦ Ви вважаєте, що дорослий дурний, якщо він відмовляється від своєї дитячої частини?

Я думаю, що на користь цієї гіпотези є хороші аргументи. Ви, ймовірно, читали статтю в New York Times, в якій Дональду Трампу докоряють, що він поводиться мов чотирирічна дитина. Це дуже образливо для чотирирічних дітей! У дитинстві ми надзвичайно відкриті до всіляких можливостей і до всього нового. З віком наш овид значно звужується, наче бачення світу втрачає широту. Згадайте буддистську традицію, яка відзначає, як ми часом потрапляємо в пастку свого внутрішнього світу, своїх скороминущих бажань, своїх думок, позбавлені можливості сприймати зовнішній світ: «Мені потрібно це, я хочу того, як отримати це негайно?» Саме те, за що дорослі довгий час дорікали дітям! А це ж вони самі такі… Особливо ду`рні, цілковито захоплені власною особою і власними бажаннями. Цілком протилежно дітям. Що ж, так, це може бути хорошими ліками від дурості — більше бути на них схожими.

♦ Багато людей, почувши про цей проект книжки про дурість, одразу вирішували, що в ній буде про Дональда Трампа. Однак ви перша його згадали!

Але ж він — головна тема всіх розмов! І він показує, якими егоцентричними можуть ставати дорослі, значно більше за дітей.

♦ Чи можна сказати, що це дорослий, який зібрав у собі всі дурості, що їх психологи завжди приписували дітям?

Саме так…

Бесіду вів Жан-Франсуа Марміон