Чому люди тупі? Психологія дурості

Інтернет: поразка інтелекту?

♦ Що ви називаєте «трьома чеснотами», яким, як ви вважаєте, загрожує інтернет?

1999 року я випустив книжку під назвою «Дисциплінований розум». В ній я пояснював, що головна мета освіти, крім письменності, — дати знаряддя, зокрема в наукових предметах, які дозволяють відрізнити правду від неправди; судити, що гарно в мистецтві, природі та інших галузях, і вміти обґрунтувати свій вибір; зрештою зорієнтувати своє судження і свою діяльність у моральній та етичній сферах. Коли я писав цю книжку, я був дещо наївним: я вважав, що ці традиційні чесноти не створюють проблем. Я швидко виявив, що помилявся. І в наступне десятиліття я переосмислив свою аргументацію водночас в плані філософського аналізу (постмодернізм, релятивізм) і технологічного прогресу (пришестя нових цифрових ЗМІ).

♦ У книжці «Нові форми правди, краси й доброти»[103] ви описуєте інтернет як «загальний хаос», який «створює плутанину» за «майже відсутності роздумів». То в чому полягає проблема — в якості чи в кількості нині доступної інформації?

В обох. Ми знаємо, що, коли людина перевантажена чи переповнена надлишковою інформацією, в умовах завеликого вибору, це її паралізує і їй важко ухвалювати розумні рішення. Ситуація ще погіршується, коли велика частина інформації має сумнівну якість — а це саме так для багатьох блогів, соціальних ЗМІ, сайтів тощо. Утім, мої висновки щодо правди в книжці не безнадійні. Справді, ми живемо в добу, коли маємо більше, ніж будь-коли, шансів зрозуміти, що саме відбувається, — якщо ми готові витратити час, щоб підготувати обґрунтований висновок.

Візьмімо недавній приклад. У квітні 2013 року стався масштабний терористичний акт на фініші Бостонського марафону. Щодня ми більше й більше дізнавалися про те, що сталося і чому, завдяки слідам, які залишили ці двоє братів у Facebook, Twitter та інших соціальних мережах. Таке неможливо було й уявити в доцифрову добу. Звісно, досі є ті, хто вірить, що злочин учинили не ці двоє братів. Але ті «негативісти» живуть у замкненому просторі, так само як ті, що досі вірять, наче Барак Обама насправді мусульманин, народжений в Африці.

♦ Різноманіття більш чи менш вірогідних поглядів, що пропонує інтернет, сприяє надмірному релятивізму, який ви критикуєте. Але хіба він не спонукає також до систематичного сумніву — цінної якості в науковому пошуку?

Так, я погоджуюсь, що інтернет ставить під сумнів поняття єдиної дозволеної правди. Коли я був молодим, було дуже мало аудіовізуальних ЗМІ, і коли вони всі розповідали одну й ту саму історію, ми вважали її правдивою. Сьогодні ми скептичніші: подивіться, наприклад, як відбулося усвідомлення того, що Ірак не мав зброї масового знищення, водночас «традиційні ЗМІ» переконували нас у протилежному. Отже, так, сумнів має свої переваги.

Але погано те, що сумнів веде до загального скепсису. І, як я вже казав раніше, якщо ми готові докласти зусиль, то маємо більше, ніж будь-коли, можливостей відкрити правду — хоч про що йдеться — про історію, політику чи науку. Наприклад, наукові фальсифікації відтак викривають постійно, а в доцифрову добу виявити їх було важче.

♦ Вас знають як автора теорії множинних інтелектів. Чи вважаєте ви, що інтернет впливає на один з них, і коли так, то це добре чи погано? І чи не думаєте ви, що Мережа може бути носієм нового типу інтелекту, не множинного, а колективного?

Загалом я вважаю, що нові цифрові ЗМІ — це чудово для множинних інтелектів. Сьогодні є застосунки, ігри, навчальні програми, здатні згуртувати інтелекти, що працюють разом у новий потужний спосіб. Я не бачу жодної проблеми для цього плюралістичного бачення інтелекту. Водночас інтелект є відображенням людського мозку, і, звичайно, людський мозок еволюціонує дуже повільно, в діапазоні тисячоліть, а не в темпі технологій, які живуть лише кілька років чи десятиліть. Отож я не поділяю ідею «цифрового інтелекту». З іншого боку, не йдеться про те, що нові технології включають інше «співвідношення інтелектів», як сказав би Маршалл Маклуен. Онлайн, наприклад, ми маємо не таку саму «міжособистісну інформацію», як розмовляючи або взаємодіючи з кимсь особисто.

Групи завжди тиснули на обговорення і суперечки. «Грецькому хорові» тисячі років. Але я хотів би наголосити на тому, що групи можуть представляти колективний інтелект, але й колективне глупство також. Як ми зрозуміли вже століття тому завдяки таким критикам, як Жорж Сорель та Еліас Канетті, натовп із однаковим успіхом може бути конструктивним і деструктивним. Поза іншим, ми знаємо тепер, що суспільства й інституції можуть маніпулювати онлайновими оцінками й рейтингами, — отож це не тільки «люди» висловлюють свою думку, а також ті, кому платять за просування якихось думок і нахваляння якихось практик. Дізнатися кількість «уподобайок» цікаво й корисно, та мене особисто більше цікавлять ЯКІСТЬ судження і МУДРІСТЬ його автора. Кількість не те саме, що якість!

♦ Коли ви журитеся через те, що правду, красу й доброту надто часто ставлять під сумнів, чи не піклуєтесь ви головним чином про те, щоб підмити чи знищити авторитетність?

Я не відчуваю жодної пристрасті до просто проголошеного авторитету. Мене не цікавлять ні ваші дипломи, ні ваш вік. Але мене дуже цікавлять ваші знання, ваші судження, чи ви подумали, перш ніж захищати свою позицію, і чи готові ви визнати свою помилку, прислухавшись до контраргументів. Це мені нагадує старий жарт: «В інтернеті ніхто не знає, що ви собака». Якщо ми можемо замінити проголошений авторитет авторитетом заслуженим чи доведеним, тоді я цілком за авторитетність.

♦ Ви пояснюєте, що вчитися слід усе життя, Але як це призведе до консенсусу щодо правди, краси й добра, а не до чутливості, завжди більш особистої, а отже, й відносної? Дедалі більше сумніватися?

Це цікаве запитання. Як кажуть французи, «ça dépend»[104]. У деяких царинах більше знання може привести до меншої певності. Моє власне розуміння людської особистості напевно ускладнилося з роками. Коли я оцінюю роботу студентів над темою, яку добре знаю, я значно впевненіший у п’ятдесят судженнях. Сьогодні ми суттєво більше дослухаємось до метеорологів, ніж 50 років тому. Отож в інших сферах більше знання дає більше упевненості. Тому важливо подумати, в якій галузі ви висловлюєте судження, на якій базі. У своїй книжці я наводжу точно цей самий аргумент, який ви висловили, коли пишу про красу. Немає ніяких причин ні для того, щоб наші уявлення про красу залишалися сталими, ні щоб вони обов’язково збігалися з іншими. De gustibus non est disputandum[105]. Та коли йдеться про інші чесноти, тут інша ситуація. Якщо немає певної згоди про те, що є правдою, що — брехнею, а що — непевно, якщо немає згоди всередині культури й між культурами про те, що морально чи етично, а що ні, наше суспільство не зможе тривати.

Справді, на практиці майже всі діють так, наче вірять, що можлива максимальна згода щодо правди й моральності. Самі лише філософи й фахівці-гуманітарії загалом з різних причин прагнуть підірвати ці концепції. Але від своїх дітей вони завжди хочуть, щоб ті казали правду і поводилися певним чином, а не інакше.

Розмову вів Жан-Франсуа Марміон