Чому люди тупі? Психологія дурості

Злі й дурні соціальні мережі

Соціальні мережі не є радикальним розривом з минулим, вони не починають відлік з нуля. У своїй новій книзі «Злоба в цифрову добу»[90] я розповідаю про те, що називаю, слідом за Кантом, трансцендентальними умовами злоби, себто умовами, що роблять можливим її вираження у «Веб 2.0».

Суспільство видовища, суспільство судження

Перша умова витікає з цього суспільства видовищ, описаного Ґі Дебором, в якому життя стає об’єктом споглядання або, коли хочете, людське життя обмежується видимістю. Це приводить ситуаціоніста до такого визначення: «видовище — не сума картинок, а соціальний зв’язок між особами, опосередкованими через картинки» (Теза 4[91]). Немає потреби нічого міняти в цьому формулюванні, щоб застосувати його до Facebook, де фотографії створюють особистість користувача і його зв’язки з «друзями». Це та картина, яка стоїть у центрі всього соціального посередництва. Що ж до Twitter, дослідження показали, що присутність картинки в повідомленні дуже збільшувала кількість ретвітів[92].

Друга умова — розширення сфери суджень. 1980 року Мішель Фуко вже констатував: «Це божевілля, як люди люблять судити. Вони судять скрізь, весь час. Без сумніву, це одна з найпростіших речей, наданих людству»[93]. Розмноження форумів, сайтів, де діляться відео, і можливість залишати коментарі максимально розпалили цю пристрасть до суджень. Тим більше що анонімність завдяки псевдоніму дозволяє користувачам писати будь-що без особливого ризику. Хто може собі дозволити розкіш шукати схованого за IP-адресою кривдника?

І хоч індивідуалізм і егоцентризм не нові — телебачення давало їм досить нагод для самовираження в 1980—1990-х, «Веб 2.0» їх гіпертрофувала, надавши всім і кожному можливість змусити світ обертатись довкола себе. Facebook live, який дозволяє будь-кому транслювати інформацію, фільмуючи світ, як він його бачить через свій смартфон, — лише один з останніх симптомів. Відтак, якщо кожен може зробитися центром, звідки все йде, виділитись нелегко. Звідси й численні стратегії користувачів, щоб виділитися з маси й стати знаменитим.

Створення видовища, поширення судження на все і вся, потреба бути відомим, щоб існувати… Поміркуймо про те, як впливають ці три складники функціонування соціальних мереж тепер уже не на злість, а на дурість. Звісно, вони не вичерпують теми, але слугуватимуть мені компасом у цьому полі, яке не має меж, а центр його скрізь…

Дійсність? Просто картинка…

Створення сайтів для обміну відео, як-от YouTube, дало можливість кожному бути «каналом», на якому не просто можна зібрати відео, які тобі подобаються, а й, головне, публікувати власні. Така перспектива дала новий поштовх до театралізації себе. Поміж інших народилась ціла серія епізодів, мета яких — довести іншим, що ми здатні здійснити той чи інший акт. Це почалось у 2014-му зі змагання Neknomination, яке полягало в тому, щоб випити до дна кілька склянок алкоголю, зафільмувати це й через соціальні мережі, зокрема Facebook, кинути виклик («номінувати») трьом іншим людям, які мають зробити те саме упродовж наступних 24 годин. Потім була гра «Пірнай або плати», слідом за американською «Coldwater Challenge», яка, відповідно до назви, полягає в тому, що учасник мусить пірнути в холодну воду або ж оплатити друзям вечерю в ресторані відповідно до того ж принципу естафетного призначення. Не варто й казати, що багато сміливців пірнули у воду: кількість відео на YouTube сягнула 19600. І, звичайно ж, ця вправа мала наслідком багато пригод — падіння, послизання — і чимало трагічних інцидентів: один юнак в Бретані утопився, стрибнувши у воду на велосипеді, до якого прив’язав свою ногу, інший, у Па-де-Кале, розбив голову і пошкодив шию. І, попри це, багато учасників кидали виклик своїм дружинам, братам чи сестрам.

Навряд чи в когось викличе заперечення те, що померти заради такої гри й наражати на ризик життя близьких є дурістю, та слід зауважити, що ця дурість має характеристики, про які я згадував вище і які випливають безпосередньо з телереальності. Перша — це вочевидь трансляція власного моноспектаклю, без якого парі значною мірою втратило б інтерес. Справді, для дійової особи цього акту важить бути побаченою, наче гаслом сучасників цифрової доби стала знаменита формула ірландського філософа Джоджа Берклі: Esse est percipi «бути значить сприйматися». Друга риса, що є фундаментом телереальності, — повне відокремлення актора й глядача: один страждає, другий спостерігає. І що більше перший кричить і лається, то більш задоволений другий. Це сумнозвісний садизм глядача, корені якого передчував іще Лукрецій у своїй поемі De rerum natura «Про природу речей»: «Солодко, бурю зустрінувши в затишку, на узбережжі, Море здаля споглядать, де хтось інший потрапив у скруту. Ні, насолоду приносить не те, що змага когось хвиля, — Солодко бачити, скільки страждань одігнав ти від себе»[94].

Реальність стає картинкою, в якій не більше змісту, ніж у відео кумедних помилок передзапису чи «Найкумеднішому домашньому відео». Не дивно, що найбільше переглядів цього флешмобу набрало відео молодої жінки, яка підсковзується на понтоні, падає і сильно забиває гомілки: 302164 перегляди, 17000 «вподобайок» проти всього лише 182 «не сподобалось»! 377 коментарів містять злі зауваження, зосереджені насамперед на тому, що, перш ніж стрибнути, вона заявила: «жінки досить сміливі, щоб стрибнути в воду»[95]. Ось невеличка добірка, щоб дати уявлення про зміст коментарів:

Sheshounet 1 рік тому

Твої гомілки вдались до самогубства, бо не змогли більше терпіти твою дурість

В14091990 3 роки тому

Сучасна француженка в усій красі: Смішно!

crystal 1 рік тому

жінки придатні для того, щоб на них застрибати, а не щоб стрибати

MonsieurPoptart 3 роки тому

Божевільна істеричка.

sjdhsjd23 3 роки тому

Феміністки у своєму репертуарі!

faydeurshaigu 1 рік тому

Я теж жінка і не бачу нічого «чоловічого» у стрибках у воду. Навіть своєю поразкою вона спростувала свою теорію 

AWSMcube 1 рік тому

Точно… Вона… Яке б слово… ТУПА. ДУЖЕ ТУПА.

Cyril Benoit 2 роки тому

Справді, вона просто хотіла попозувати перед камерою. Убогі мотиви дають убогі результати.

Kevin Prudhomme 2 роки тому

Лол оце так падіння, мабуть боляче 

Як видно з цієї невеличкої добірки, яку не має сенсу продовжувати, сам виклик, як і ту, що його прийняла, користувачі вважають тупими, а самі при цьому демонструють звичайну злість чи сексизм, а радше те й те разом, бажання образити і зрештою ставлять під сумнів рівність чоловіків і жінок. Спостерігаючи видовище інших, глядачі отримують задоволення пропорційно дурості, яку бачать, і наданій можливості висловити свою відразу (у цьому конкретному випадку до жінки, жінок чи фемінізму) і бути дурними… і злими водночас.

Ендогенне визначення дурості

Інший приклад подають нам коментарі до передачі «Майже бездоганна вечеря», яку я аналізував у «Злобі в дії». Суть програми така: учасники послідовно влаштовують у себе вечерю для інших і повинні оцінити і майстерність господаря, і його вміння приймати гостей за багатьма критеріями, зокрема за якістю наїдків і оформленням столу. В одному з епізодів гість обурюється, дізнавшись, що господиня використала для фруктового салату консервовані вишні замість свіжих. Суперечка переходить у сварку, і насамкінець господиня дому, Сандра, виплескує склянку води в обличчя критикові. Ця сцена, виставлена на YouTube 17 січня 2015 року, набрала станом на 20 березня 2018 року 3 мільйони 678 тисяч 805 переглядів, і її прокоментували 16 тисяч користувачів[96].

Я не мав змоги проаналізувати всі коментарі. Але читання 700 перших дає нам достатньо розуміння того, що означає дурість для користувачів, які обговорюють цей епізод роками.

Для багатьох факт використання консервованих вишень у «кулінарній» їжі, як її назвав один коментатор, дозволяє дати «об’єктивне» визначення дурості:

Game Of Trones 2 роки тому

Це об’єктивно дурепа. Навіть я, готуючи домашній десерт, не жеру консервовані фрукти, це справжня наруга над смаком. Той мужик зробив зауваження, і все, на що вона спромоглася, це образити його й хлюпнути воду в пику, ще й пишається цим, дурепа. Серйозно, в них є взагалі якийсь відбір кандидатів на цю передачу? Вони що, жереб тягнуть?

Цей коментар уподобав 161 користувач, і жоден не поставив «не подобається», що змушує думати, що він висловив загальні почуття. Водночас більшість коментарів приділяють менше уваги поведінці Сандри, а більше — її зовнішності. Ось кілька вельми представницьких:

frederic572 5 місяців тому

Постав її голяка на всі чотири зі свинячим рилом, ото буде весело

Tib Ln 6 місяців тому

Бляха яка велика купа лайна

Jessica Martin 7 місяців тому

Ця баба — жирний дурний слимак

john do 7 місяців тому

я ще не бачив такої бридкої потвори…

Lolilol 1 рік тому

Вона нагадує мені слимака, що я його розчавила сьогодні вранці: О, перепрошую, це нервове!

ByWeapz 8 місяців тому (редаговано)

Сандра, 19 років: подвійне підборіддя, вульгарний макіяж, бридка, дурна, жодної поваги, жирна, образи в прямому ефірі. Таких треба живцем спалювати 2:00 «Я цілий день ламала спину» ПЕРЕПРОШУЮ ти навіть не підняла дупу піти по фрукти і ти ламала спину, б***ь та зробіть щось та я б на місці того мужика заїхала б цій жирній курві. А от хлопу мій респект він цілий вечір зберігав спокій з тією дурепою. «Я тобі точно кажу, тобі буде боляче» з її товстим животом вона й підвестися не могла що вона зробить жирна срака?

Важко уявити, що стільки жорстокості викликано не вчинком людини, а її зовнішністю. Примноження принизливих коментарів робить з Сандри офірного цапа з опорою на те, що Рене Жирар називає «універсальними рисами вибору жертви», серед яких найпопулярніші: «хвороба, божевілля, уроджені відхилення, випадкові каліцтва й навіть загалом інвалідність»[97].

Звіряча жорстокість деяких коментарів — «Таких треба живцем спалювати» — добре показує, як вербальне засудження швидко трансформується в підбурювання до ненависті й убивства вже не символічного, а реального.

Для деяких поодиноких учасників таке ототожнення розуму з зовнішністю є вже ознакою дурості:

M.A.D 1 рік тому

Навіщо намагатися просвітити те, що не дає собі клопоту ввімкнути свій мозок Ви такі жалюгідні, до речі, попри те що думаєте, у мене не «жирна срака» Знаєте, можна бути фізично в «нормі» й захищати людей, які не в «нормі», замість того щоб з них насміхатися. Це називається розумом — слово, яке ви часто чуєте в сполученні з «тобі бракує». На цьому я більше не марную свій час, цілую!

lili beyer 1 рік тому

M.A.D. трохи з запізненням але я повністю згодна згодна з вами коментарі такі ниці що мені шкода цих осіб нездатних охарактеризувати поведінку а тільки вагу нещасні люди дурні через свою злобу.

séveras rogue 1 рік тому

M.A.D. чиста правда ти маєш рацію у коментарях слід говорити тільки про те що відбулося за вечерею а не про інші речі і аж ніяк не про її вагу тим хто поставив коментарі про її вагу насправді бракує розуму.

Хоч і по-своєму, власною мовою, ці окремі коментарі прекрасно окреслюють, що таке дурість у добу соціальних мереж: категоричні судження, які обмежують життя зовнішністю й запроваджують як норму спілкування «соціальні відносини між особами, опосередковані зображеннями», як це сформулював Ґі Дебор.

Бракує ще одного складника, який я згадував раніше, характеризуючи соціальні мережі: потреба бути відомим, щоб існувати. В ембріональному стані вона присутня в демонстрації сміливості готових стрибнути в крижану воду, й нерідко саме ця потреба лежить в основі присутності в соціальних мережах. Як виділитися з маси користувачів? Це проблема, яку мають розв’язувати всі, хто прагне слави. Відповідь завжди у видовищному дійстві. Ми бачили, що дехто без вагань ставить під загрозу близьких, передаючи естафету викликів. Іноді ютюбери заходять і значно далі. Як молоде американське подружжя з дитиною, яке зняло відео, щоб стати знаменитими: жінка стріляла з пістолета чоловікові в груди, які були прикриті енциклопедією, щоб зупинити кулю… «Ми з Педро ймовірно запишемо одне з найнебезпечніших відео, які колись знімались», — попередила жінка. Сталося те, що мало статися: вона дістала шість місяців в’язниці за убивство чоловіка… Пік дурості, в її загальноприйнятому значенні, підкорено. Але не сумніваймося, що будуть нові сходження…

Три складники дурості в інтернеті, що я їх назвав, мають чимало інших застосувань крім тих, які я показав у цій статті. Вони цікаві тим, що постачають майже ендогенне визначення об’єкта нашого дослідження, бо походять з самої середини ґрунту, що їх живить, але одне питання лишається без відповіді: хто ті люди, які демонструють цю дурість? Інформація про користувачів на їхніх сторінках дуже стисла, й майже неможливо дізнатися, хто вони, яке в них соціальне походження, вік, іноді навіть стать. За цих умов важко визначити, з якою дурістю ми маємо справу, якщо ми приймемо, що вона, як і задоволення, міняється з віком. Єдиний висновок, який можна зробити з проаналізованих прикладів, — це те, що рівень їхньої орфографічної грамотності відповідає радше молоді з невисокою успішністю в школі. Чи ризикну я сказати, що йдеться про підліткову дурість? Ризикнув.

Просвітлення від Шадоків [98]

Краще з розумом взятися за дурниці, ніж з дурістю за розумні речі.

Гасло Шадоків

Довгий час я починав свої лекції про телебачення з цього гасла Шадоків. Воно чудово окреслює проблему аналізу ЗМІ: спочатку обміркувати тему, зневажену інтелектуалами, які хваляться, що говорять про неї, не знаючи її; потім довести, що уявна банальність теми не дуже й допомагає тим, хто намагається її зрозуміти. Утім, перш ніж робити з цього вислову мантру, треба дещо уточнити. Прийняти, що телебачення в цілому означає дурість, — це насправді погодитись із тими, хто порівнює його зі смітником, і водночас відкрити надто велике поле для досліджень, надто «обширну програму», як сказав би де Ґолль[99]. Якщо всі передачі вважати дурістю, то можна говорити про будь-яку: концепція дурості в цьому разі така широка, що не має жодної користі. Тому приймімо сентенцію Шадоків не як загальну істину, а як заохочення до глибшого розуміння.

Це гасло надихає нас насамперед до протиставлення дурниць і дурості. Так само як філософ Владімір Янкелевич бачить різницю між тим, щоб «бути злим» і «робити злі вчинки»[100], треба розрізняти дурість як характеристику дурня і говоріння дурниць. Та якщо всі згодні з найпростішим визначенням злоби, майже вся суть якого в словах «заплямувати, зганьбити, зруйнувати»[101] — з дурістю так не виходить. Її визначення може спиратися тільки на комунікаційні ознаки. Звичайний мовець може сам визнати, що говорить чи сказав дурниці. Як у випадку голови партії «Республіканці» Лорана Вок’є, який публічно визнає, що все, що він виголошує на телемайданчиках, — це «bullshit» (еквівалент «дурницям» англійською). Частіше маємо зворотну ситуацію: зазвичай це співбесідник, читач чи слухач судить, мовчки чи вголос, що сказане іншим — дурниця.

Останнє зауваження: дурість може характеризувати як дію («Яка дурість війна!» — Жак Превер), так і «безглузді слова» (Робер «Культурний словник»). У той час як першу — як дію — визнають такою, покликаючись на етичні норми, яким вона чи її наслідки суперечать, друга — описувана дієсловом «верзти: говорити нісенітниці» — базується на певному уявленні про знання й істину, як у цьому визначенні філософа Гаррі Франкфурта: «Марнослів’я стає неминучим щоразу, коли обставини змушують індивіда говорити про незнайомий предмет»[102].

Ф. Ж.