Чому люди тупі? Психологія дурості

Людина: вид тварин, здатний на все

19 вересня 1783 року, залпи королівських гармат сповіщають першу годину дня. У вщерть заповненому дворі перед Версальським палацом, перед королем Людовіком XVI і його родиною, качка, півень і баран незворушно входять в історію аерокосмічних польотів. Зайнявши місця в плетеному кошику, підвішеному до заповненої гарячим повітрям кулі братів Монгольф’єр, група незабаром підноситься на 600 метрів над землею і летить далі кілька кілометрів під захоплені крики враженої публіки. Попри нещасливий трапунок — пошкодження кулі, — який обірвав їхній історичний політ, трійця героїв у шерсті й пір’ї приземлюється у Вокрессонському лісі. Тварини дістануть королівську винагороду від принца, який відчинить перед ними двері свого звіринцю. Вже за кілька тижнів після подвигу наших мимовільних повітроплавців у повітря з найменшим ризиком піднімуться люди.

Відтак тварин, водяних і наземних (перепелів, медуз, котів, собак, мавп, саламандр…), десятками відправляли до стратосфери, не завжди так само успішно, як трьох їхніх попередників. І досі, на початку XXI століття, заради наукових експериментів, але також для промислових і харчових потреб людство знищує незліченну кількість тварин. Нині у світі щороку близько 100 мільйонів тварин використовують у лабораторіях[131], 70 мільярдів птахів і ссавців забивають на їжу і виловлюють тисячу мільярдів рибин. Щоб досягти такої продуктивності, ми не лише розробили досконалі наукові й зоотехнічні процедури, але й вигадали психологічні механізми, що дозволяють нам ігнорувати чи леґітимізувати шкоду, якої завдає така діяльність.

Коли б шкода, що її гомо сапієнс завдає іншим видам, не мала вельми згубних наслідків для існування самого людства, можна було б говорити тільки про нечутливість чи жорстокість, а не про те, що означає жартівливий заголовок цієї книжки. На жаль, через загальну експлуатацію тварин людство наражається на ризик продовжити свою мандрівку мов той пошкоджений монгольф’єр: у небезпечних умовах. Деякі автори публікують сьогодні твори для широкої публіки з пронизливими заголовками про екологічне спустошення і варварство промислових ферм (фармагеддон) чи про згубне інтенсивне рибальство (акваліпсис), та ці попередження не псують нам сон.

Анрі IV, король «тушкованої курки щонеділі»[132], мав знаменитого міністра фінансів, Сюллі, який любив проголошувати, що «лан і паша — два соски Франції». Продовжуючи цей сільський образ, скажемо тут, що людська дурість у стосунках з тваринами живиться з трьох сосків: непослідовності, невігластва й раціоналізму.

Логічна непослідовність

У своїй жорстокій книжці «Інтелектуальна брехня м’ясоїдів»[133] Тома Лєпельтьє висловлює удавано наївне спантеличення нашою непослідовністю: «Якщо ви розважаєтесь, перемелюючи кошеня в міксері, каструючи собаку без знеболення чи тримаючи коня все життя у малесенькому сараї, куди не проникає денне світло, вас переслідуватимуть по закону за погане поводження з тваринами. Ви ризикуєте дістати два роки ув’язнення. Чому ж влада схвалює те, що курчат-самців перемелюють живцем, курей усе життя тримають в тісних клітках і щороку перерізають горло мільйонам кролів, ягнят, свиней (…)» Закон переймає цю непослідовність і закріплює її, тому що, вважаючи тварин «живими істотами, наділеними чутливістю», водночас уточнює, що «за умови дотримання законів на їхній захист тварини підлягають нормам власності» (стаття 515-15 Цивільного кодексу). Візьмімо кроля: сьогодні це найпоширеніший домашній улюбленець у Франції, та водночас найбільш споживаний ссавець. Якщо ми знехтуємо своїми обов’язками стосовно нього: не годуватимемо його, не доглядатимемо й не забезпечимо умови життя, відповідні до його потреб, то дуже ризикуємо порушити закон, тому що «факт учинення, публічно чи ні, жорстокого поводження, або сексуального насильства, чи здійснення акту жорстокості щодо домашньої, чи прирученої, чи утримуваної тварини карається двома роками позбавлення волі та штрафом у 30000 євро» (стаття 521-1 Карного кодексу). Однак закон дозволяє розведення кролів у батарейних клітках у нечуваних умовах.

За цією непослідовністю ховається, проте, раціональність іншого порядку. Справді, цінність тварини визначається її практичним чи емоційним використанням або ж уявленнями людей про певний вид і відповідним ставленням до нього. Те саме, до речі, у випадку захисників тварин: за спостереженням одного ветеринара, борці проти дослідів над тваринами активніше виступають проти лабораторій чи дослідників, які використовують приматів чи собак, ніж тих, котрі експериментують з мишами чи крисами. Близько двох третин тих, хто вважає пріоритетом у боротьбі за тварин заборону на використання їхньої шкіри для пошиття одягу, визнають, що носять шкіряний одяг чи взуття. Цей антропоцентризм, який оцінює тварин відповідно до людських інтересів, є ключем до ієрархії, що її ми вибудовуємо у тварин.

Невігластво

Для всіх, хто використовує тварин, невігластво є найприємнішим виправданням. Циркач Андре-Жозеф Буґліон, який вирішив відмовитися від використання тварин у своїх спектаклях, зізнавався недавно, що «легке погойдування слонів, коли вони стоять, я вважав ознакою розслаблення. (…) Те, що мені здавалось розслабленням, було насправді розладом через ув’язнення»[134]. Брак знань про когнітивні, чуттєві й емоційні здатності тварин століттями виправдовував їх підлеглість, як писав Декарт у «Міркуваннях про метод» у частині про тварину-машину, імовірно, щоб виправдати вівісекцію, яку й сам практикував у дослідженнях.

«Воно кричить, але воно не відчуває», — клявся своєю чергою Мальбранш, б’ючи свого собаку. Але не варто насміхатися над нашими давніми філософами, бо невігластво не є привілеєм якоїсь однієї доби. У червні 2017 року газета The Washington Post опублікувала результати онлайн-опитування репрезентативної вибірки американців: 7 % респондентів (понад 16 мільйонів) стверджували, що какао з молоком походить від коричневих корів. Далі більше: опитування американського міністерства сільського господарства виявило, що кожен п’ятий дорослий не знав, від яких тварин походить м’ясо в бургерах. Два дослідники з університету Девіса в Каліфорнії, Александер Гесс і Кері Трекслер, опитували дітей 11—12 років і з’ясували таке: 40 % не знали, що м’ясо в бургерах від корів, а 30 % — що сир роблять з молока. Харчове невігластво процвітає і з цього боку Атлантики: опитування французів 8—12 років показало, що 40 % дітей не знали, з чого роблять шинку, а дві третини не могли назвати походження біфштекса. Крім того, чимала частка дітей заявляли, що риба позбавлена кісток. Який відсоток дітлахів висловиться за те, що приховані молочні залози корів самі виділяють молоко без потреби годувати теля? Робіть свої ставки.

Багатовікове невігластво щодо інтелекту тварин сприяло пануванню людини над тваринами, і прогрес когнітивної етології та нейронаук поки не спромігся це виправити. Проте фахівці вважають сьогодні, що «тварини інших, ніж людина, видів мають нейроанатомічні, нейрохімічні та нейрофізіологічні основи свідомих станів, а також здатність показувати самовільну поведінку» (Кембриджська декларація, 2012), і не бракує праць, які доводять, що тварини не такі вже й дурні[135],[136]. Але простого поширення знань аж ніяк не досить, щоб вилікувати химери розуму. Тим більше що людські консорціуми, які спеціалізуються на вирощуванні тварин і продажі їхньої продукції, вправляються в пропагуванні ідилічних пасторальних картинок з усміхненими коровами й курками, що нетерпляче прагнуть потрапити до нас на стіл. Як зауважує філософиня Флоранс Бюрга[137], усунення тварини і створення образу безтілесного м’яса — це частина ретельної евфемізації дійсності тваринництва й забою, до якої закликають професійні інструкції галузі. Філософ Мартен Жібер[138] зазначає, що 2013 року журнал «Тижневик бретонського фермера» наставляв тваринників: «Треба “знетваринити” продукт, себто розірвати ймовірний емоційний зв’язок з твариною, роблячи наголос на кінцевому продукті». У тому ж ключі один галузевий журнал з виробництва м’яса, процитований Скотом Плоусом з Весліанського університету, нагадував, що «пояснювати споживачу, що ягнячі реберця, які він оце придбав, є частиною тіла одного з тих милих маленьких створінь, пустощами яких ми милуємось навесні у полі, мабуть, найпевніший спосіб перетворити його на вегетаріанця».

Варто згадати тут іще одну форму невігластва. Йдеться про систематичне применшення споживачами кількості м’яса, яку вони споживають. Наприклад, результати кількох опитувань засвідчують, що від 60 % до 90 % людей, які називають себе вегетаріанцями, споживали м’ясо в попередні дні перед опитуванням. Більшість досліджень вегетаріанства виявляють, що не менше двох третин тих, хто називає себе вегетаріанцем, періодично споживають курку, а 80 % — рибу! Насамкінець варто лиш повідомити учасникам опитування, що їм показуватимуть репортаж про страждання тварин, і вони починають несвідомо применшувати оцінки споживаної кількості м’яса. Іноді, щоби зменшити страждання тварин, деякі споживачі припиняють купувати червоне м’ясо… але відповідно підвищують споживання м’яса птиці, що збільшує кількість спожитих тварин, а отже, тварин, які ймовірно страждають (щоб отримати кількість м’яса, еквівалентну одній корові, потрібна 221 курка).

Але зробити зрештою вибір на користь безм’ясної дієти — це ще не все! Хоч так звані «безм’ясні» сосиски не вважаються гіршими за ті, що містять м’ясо тварин, люди, з відповідей яких можна зробити висновок, що вони цінують силу, і яким дали скуштувати вегетаріанські сосиски, вважають їх смачнішими, якщо їм дати зрозуміти, що ті містять м’ясо. Інше дослідження показує, що люди, які куштували поживний батончик, оцінювали його як менш смачний, коли їм навіювали думку, що він містить сою!

Раціоналізація

До звичайного невігластва додається невігластво, яке можна назвати мотивованим. Щоб уникнути неприємного відчуття через усвідомлення невідповідності між споживацькою поведінкою і уявленням про тварин, яких споживаєш (які навіюють думки про відмову від їхнього споживання), зручне рішення полягає в тому, як припускає теорія когнітивного дисонансу, щоб підправити ці уявлення. Так, одне дослідження показало, наприклад, що розумові здібності, приписувані тваринам, просто корегувалися відповідно до їхньої їстівності: коровам чи свиням приписували менші розумові здібності, ніж котам, левам чи антилопам. В іншому дослідженні учасники повинні були оцінити розумові здібності барана, після того як їм повідомили, що тварина змінить пасовисько, чи навпаки, що її подаватимуть на обід. В останньому випадку її розумові здібності применшувались. І в третьому дослідженні (в якому кидається в очі, що люди думають смаковими рецепторами) учасникам коротко представили ссавця, який зустрічається в Новій Гвінеї, — деревного кенгуру Бенета. Потім повідомляли різну інформацію. Наприклад, що м’ясо тварини споживали мешканці Нової Гвінеї, або навпаки, жодних згадок про його споживання в їжу. Після цього учасників просили оцінити, як сильно страждав би цей вид кенгуру, якби зазнав поранення, і чи він заслуговує на ставлення за моральними критеріями. Результати показали, що самого лише включення цієї тварини до категорії їстівних вистачило для зміни оцінки її здатності відчувати. А оцінка здатності відчувати визначила, своєю чергою, моральну стурбованість щодо тварини. Можна спростувати по черзі й інші розумні вигадки, що дозволяють виправдати споживання м’яса, як-от: фіналістичні виправдання («Рослини існують для добробуту тварин, а дикі тварини — для добробуту людини» (Аристотель[139])), відмова в емпатії («Ми бачимо (…) що смерть болісна для тварин. Але людина на це не зважає у тварин» (Святий Августин)), евфемічна міфологія про згоду тварин (які дарують нам своє м’ясо в обмін на наші «добрі» турботи), заперечення страждань тварин («тварини менше страждають, коли їх ріжуть у свідомості, ніж коли їх ріжуть оглушеними»), згадування вищих цілей (як «нагодувати людство» чи «аргумент про хворих на рак дітей» на захист дослідів над тваринами), взагалі виживання («якщо людина буде приречена на вегетаріанство, вона не виживе»), харчова апорія (аргумент про «плач моркви»), демонізація вегетаріанства (підозри в мізантропії, прирівнювання вегетаріанства до нацизму) тощо.

Люди здатні з тваринами на все. (Їх навіть за цим і впізнають, додав би Мішель Одіяр.) Але надія є. Один з представників нашого виду, далеко не дурень, філософ за фахом, заявив недавно: «Якщо я мислю, то стаю вегетаріанцем». Наука не суперечить цьому признанню Мішеля Онфрея: у тих, хто споживає бобові, в голові не горох. Ба більше: відповідно до публікації в British Medical Journal, діти, коефіцієнт інтелекту яких у десять років вищий за середній, у дорослому віці частіше обирають безм’ясну дієту, і це не залежить від їхнього соціального класу, рівня освіти чи прибутків. Тим, хто не бажає встромляти виделку в інших тварин, схоже, не бракує також і емоційного інтелекту, ба й навпаки, якщо вірити деяким дослідженням. Насамкінець, якщо хтось вважає, що м’ясо зробило внесок у розвиток мозку наших предків, цілком імовірно, що відтоді воно поміняло знак.

У цій люльці, підвішеній у космосі, яку ми називаємо Землею, щось не так із іншими тваринами. Дедалі більше знань про нашу спільну участь, маса ризиків для здоров’я і ознаки екологічної катастрофи — все це закликає нас бути бодай трішки розумнішими.

Багатші на м’ясо, ніж на розум

99 % кролів, 95 % свиней, 82 % бройлерів і 70 % несучок у Франції вирощують промислово. У багатьох випадках умови життя й забою тварин неприпустимі (наприклад, за даними Організації захисту забійних тварин (Oeuvre d’Assistance aux Bêtes d’Abattoirs, OABA) понад половина тварин під час забою залишаються у свідомості). Проте є всі підстави звинувачувати промислове тваринництво, навіть якщо не згадувати про перемелювання курчат, примусове запихання гусей і систематичне калічення поросят і корів. З погляду медицини, встановлено, що м’ясо збільшує ризик серцево-судинних захворювань і ожиріння, його статус «імовірного канцерогену для людини» (і «канцерогену» для м’ясопродуктів) засвідчила Всесвітня організація охорони здоров’я. В одній публікації в журналі Академії наук США (PNAS) науковці з Оксфорду порахували, що, коли б людство зробило вибір на користь рослинного харчування, рівень смертності зменшився б на 6—10 %.

Ще одна нераціональність — виробництво м’яса є джерелом масштабного марнування ресурсів: щоб виробити один кілограм яловичини, потрібно 25 кг рослин (4,4 кг на кілограм курятини і 9,4 кг свинини). За оцінкою ФАО (Продовольча та сільськогосподарська організація ООН), для виробництва однієї-єдиної калорії м’яса потрібно від 4 до 11 рослинних калорій. Таке неощадне використання сільськогосподарських ресурсів на користь м’яса, справжній «протеїновий завод навспак», недавно висвітлила інша публікація в PNAS. В ній показано, що заміщення рослин, спрямованих на виробництво яловичини, свинини, молочних продуктів, птиці та яєць, на рослинну продукцію для людини дозволило б отримувати у 2—20 разів більше протеїнів на гектар. Спираючись тільки на дані про американське сільське господарство, автори вважають, що це дало б можливість додатково прогодувати 350 мільйонів людей.

Крім того, тваринництво дорого коштує природі: це головна причина знеліснення, найбільше джерело викидів парникових газів з усіх видів людської діяльності (14,5 % загальних викидів проти 13 % від транспорту, за даними ФАО). Як пише Девід Робінсон, автор книжки «М’ясономіка» (Meatonomics): «виробництво тваринних білків потребує в сто разів більше води, в одинадцять разів більше енергії та в п’ять разів більше землі» (дивіться також F. Nicolino, Bidoche. L’industrie de la viande menace le monde, Les liens qui libèrent, 2009). Нарешті інтенсивне тваринництво — фактор, який може сприяти розвитку й передаванню епідемій, і в деяких країнах воно загрожує санітарній безпеці населення. Споживання м’яса тварин, у корм яких додають медикаменти для профілактики імовірних в умовах скупчення тварин у закритих приміщеннях інфекцій, має наслідком послаблення дієвості антибіотиків.

Л. Б.