Чужа гра

29

Матроскін на старий Новий рік приніс Заваді сигнальні примірники тритомника. Іван Семенович розглядав книги і не йняв віри очам. Назвати це книгами можна було умовно — самвидав.

Мирослав, облизнувши губи, сором’язливо поклав перед Завадою тугенький конверт. Той похапцем зазирнув досередини, поспіхом запхав до внутрішньої кишені піджака, потім поклав під стіл, потім повернув: «Не тут!». Кіт забрав гроші, очиці по-святенницькому звів до неба. Автор передихнув і знову обмацав книжки.

— Невже не можна було зробити краще?!

— Довелося б зменшити гонорар утричі, — сказав, як учив Шлапак. — Але книжка вийшла непогана…

Завада глянув на книги здалеку. Він був у розпачі.

— Невже не було кращого паперу? Зробили хоча б цупку обкладинку!

— Ми витратили гроші, закладені в бюджет. Долар виріс, ціни піднялися. Якби друкували раніше… але ви постійно переписували…

— Скільки це буде коштувати?

— Може зменшити тираж до трьох тисяч?

Завада подумав, що тридцять тисяч книжок йому навряд чи пощастить продати, і зітхнув:

— Зробіть тверду обкладинку і дайте кращий папір, — по-театральному закрив долонею очі.

— Домовилися, — Кіт повернувся до виходу.

— Я з вами, — похопився Завада і показав пальцями жест, що означав «гроші».

Мирослав, попрощавшись із Завадою, побіг до Романа, повідомити, що його задум удався…

На волі опинився Андрій, і випускати книжки в такому вигляді було небезпечно. Друзі якісно віддрукували три тисячі тиражу з твердими обкладинками на хорошому папері, а три примірники зробили самопалом і віднесли автору. Завада упіймався на цей гачок.

Кіт, ідучи до Романа, купив пляшку і шмат сала. Друзі, як змовники, зачинилися в кабінеті і на радощах випили. Шлапак скрутив на цій справі три тисячі доларів. Мирославу, відстовбурчивши мізинець з сигнетом, подарованим Оленою, вручив п’ятдесят.

— Може б ще яку пляшку випили? — запитав Роман. — Тільки писка засмороділи, а нє?

— Гроші маю роздати дівчатам… А ти йдеш на збори?

— Тієї партії? Шо я там не видів?

— Потім буде фуршет — пригнали фуру горілки і жеровиська.

— Певно, тільки для своїх — начальників, банкірів, а нє?

— Для всіх!

— То треба йти! Ми ж модні хлопці!

Роман зателефонував Юрченку, Біджьо і Віталію з обіцянками фуршету після установчих зборів регіонального відділення партії:

— Навезли ковбас — кілометри; горілкою будемо сцяти!

Друзі відмовлялися, гадаючи, що збори будуть нудними, а фуршет лише для своїх.

— За годину нудоти потім понажираємося як пацюки! Канапок по кишенях понапихаємо; пляшок в рукави — і підемо в «Музу», а нє?

… Друзі сіли в партері ближче до виходу, щоб першими вийти і зайняти місця біля столів.

У залі стояв стишений гомін. Гості — голови районних, селищних рад, професура, директори малих і великих підприємств, масовка. Під сухі оплески на сцені з’явився Швець і зачитав привітання учасникам та гостям зборів. Потім виголосив промову. Про складний економічний стан держави, про комуністів, які мріють про реванш і хочуть нас загнати в міцні обійми східного «брата». Тепер, коли Україна перебуває на межі економічної катастрофи, врятувати її може партія, яка має переконливу економічну і національну ідеологію. Така партія сьогодні створюється; і заявив, що стає членом УПЕВу.

З нудними промовами виступали різного штибу лакузи. Дякували керівнику області за турботу, увагу до проблем науки, сільського господарства. Виголосив промову Гуцул, закликаючи всіх патріотів влитися до лав партії.

З хлібом-сіллю, віршованими привітаннями виступили делегації районів. Говорили співуче, як у часи блаженної пам’яті першого секретаря. За ними з'явилися дітки в народних строях і в жартівливій формі привітали гостей: «І щоб ви були багаті, і про нас не забували, щоб доляри у кишенях і у нас також бували». Це викликало теплі посмішки батьків області і пожвавлення у залі.

Співали народні колективи. Вусаті дядьки в одностроях січових стрільців з аксельбантами і медалями пропитими голосами закликали полягти в боротьбі за Україну, бо «йшли діди на муки, підуть і правнуки». Під фонограму співали місцеві естрадні «зірки» пісеньки з традиційними до оскомини римами і дешевими мелодіями. Танцювала жіноча фітнес-група в бікіні, у стилі «Wilde Horse». У залі — стримані смішки, за спинами дівчат антураж — державний прапор і Тризуб.

Вечірній, що перехопив у буфеті кілька чарок, прокоментував:

— Кардєбалєт «Маска-какаска і Лєнка-вилезай на стєнку». Ми ідьом в Європу сємімільнимі саґамі. У таку партію надо вступать, луццє цьим в ґавно.

Один спогад імені «Лєна» зіпсував настрій Шлапаку. Минулого разу приїхала без грошей, тільки оплатила в ресторані святкування Нового року і подарувала сигнет. Наступні дні він платив у барах. Але валандатися по кнайпах було небезпечно, могли побачити подруги Оксани. Їй сказав, що змушений їхати у справах до Москви… Треба зав'язувати з Оленою. Тільки чотири тисячі доларів… Якщо знову помириться з Іриною? «Нав'язалася на мою голову! Як би було добре без неї! Робота, гроші йдуть. «Бізнес-інформ» — це вещ!…Тому довелося затягти її до ліжка… А вона ще незадоволена — мало уваги приділяю, думаю тільки про себе. А про кого думати?! На прощання попросила, щоб купив їй квиток до Києва і дав грошей на дорогу. Жлобиха!»

Накрутивши себе, відчув — так зненавидів Оленку, що ладен уже віддати гроші. Але є ще кілька бізнесових справ, треба закінчити ремонт…

Нарешті гостей запросили до буфету. Сьогодні все було не як зазвичай. А зазвичай «масовка» після урочистих зборів ішла додому, сповнена вражень, а «шановних гостей» садовили в автобуси і везли на пиятику. Тому компанія Романа не мала бажання йти до театру, бо часто ловила облизня на таких заходах.

Завбачливий Біджьо і Матроскін були з портфелями. Поки гості розсідалися за столами, портфелі поважчали. Гуцул Жартома повідомив, що горілки вистачить і залишиться. Швець виголосив тост про значущість сьогоднішньої події і закінчив: «Будьмо! Слава Україні!».

Шлапак весело розлив у пластикові чарки, наче все відбувалося завдяки йому і сказав Котові:

— Тільки з горілками не пропади, бо ще підемо в «Зустріч».

Горілки було море. Андрієві ґуральні працювали справно.

Тому зникнення Мирослава нікого не обурило. Через годину «шановні гості» таки сіли в автобус і поїхали кудись допивати. У залі залишилися деякі журналісти і творча інтелігенція в особі Вечірнього. Більш практичні товариші ящиками виносили продукти. Роман, Віталій, Біджьо і Юрченко примостилися в куточку і стиха співали «Єстедей». Слів не знали, але старалися. Вів хор Біджьо.

У Шлапака на кінчик носа сповзли окуляри. Він, підвиваючи, стверджував:

— Маємо триматися купи і співати каждий день «Єстедей».

— Я взе вступив у пальтію, — повідомив Вечірній і показав посвідчення.

— А де взяв фотографію? — здивувався Роман.

— Сєбя любімого всігда носу с собою!

— Це серйозний крок, о-о. П-цани, треба обмити вступ у партію, — вирішив Юрченко. — Пішли в «Зустріч», — водки нємєряно!

… Гості вже розійшлися. На столах залишилися недоїдки та початі пляшки. Зібрали, що було, й посунули в улюблене кафе. В ар’єргарді йшов Біджьо, співаючи «Єстедей».

Роман обурювався, що Кіт не тільки завинив йому могорич, а ще й «смився з нашою випивкою». Вечірній, наче проповідник, виголошував, що напише монументальне полотно «Вступ у партію патріотів України», де присутніх на установчих зборах зобразить в строях батальйону «Нахтігаль», а Кота, за дезертирство, — в формі червоного комісара-боягуза, що втікає від гніву патріотів.