Чужа гра

34

Україною ширилися чутки про порушення кримінальної справи проти Лазаренка. Правоохоронці не поспішали спростовувати це, а ЗМІ ходили околяса, бо Павло Іванович залишався при владі, і одного дня терези могли різко гойднутися в його бік.

«Гремліни» радісно потирали руки — їхній противник на владному Олімпі терпів фіаско.

На честь такої знаменної події. Сліпого запросили на дачу до Молдована. Він прихопив з собою Кіркуєва. Відрекомендував його так:

— Мой персональный убийца и троянский конь в стане Гаркавого.

У компанії Красовскі, Боровицького, «гремлінів» гість почувався некомфортно, хоч господарі дивилися на нього, як на свого. Залишалося дізнатися, навіщо його запросили.

Гостинний хазяїн вказав Валентинові на крісло. Поки служниця накривала стіл, чоловіки переглядали відеозапис футбольного матчу і обговорювали гравців. Кіря не цікавився футболом, що здивувало інших, — не уявляли життя без цієї гри.

Боровицький, після невдалого удару Реброва по воротах, підійшов до столу і перехилив чарку горілки.

— Всем наливай, — озвався Петько, сидячи розвальцем у кріслі. — Надо бы подобраться к этому клубу поближе, — вирішив. — Какие можно загребать бабки!

— Там и без нас хватает прихлебателей, — сказав Деметраш.

— Йобты, сношаешься с этим «Леблядем», — зітхнув Кірцун, приймаючи з рук Боровицького чарку, — а там — продал на запад игрока, и сорок миллионов в кармане.

— У нас не раскручен баскетбол, — сказав Сліпий, знімаючи окуляри перш ніж випити. — В Штатах на нем, в пр-рынципе, капитально зарабатывают.

— Х’ня баскетбол, — вирішив Боровицький, — у нас нєгров нема, нашим предкам не хватіло ума завести на плантації сахарних буряков.

Чоловіки сіли за стіл, завбачливо попускаючи паски. У Боровицького був настрій напитися.

— На Павла Івановіча, — сказав, — у мєня були матеріали ще пять год назад…

— Йобты, старый, — реготнув Петько, — ну посадил бы ты его, кинули бы ти-е еш-ше лычку на погоны… Зато теперь — ты человек. Че бы там заработал в своем УБОПе? Геморрой, бля…

— Не ізвєсно, чим кончиця всьо ето, наху, — зітхнув.

— Не обманывайтесь, — вставив слівце Сліпий, — Президент…

— Тш-ш, — підняв палець Петько, — жена Цезаря вне подозрений!

Компанія зареготала, як «гремліни» з однойменного фільму Спілберга.

— И ща мы радуємся, бля, че корумционер и взяточник скоро окажется в тюрьме. И не забивайте, бля, что это заслуга нашего президента!

«Гремліни» дурнувато загигикали.

— Слышь, Валик, — звернувся Ігор Дмитрович, — недавно за этим столом сиживал твой зема — Швец. Решил с нами дружить. А ты в чьей команде, дорогой? — іронічно.

— Я благодарен, что меня пригласили на этот семейный праздник, — перехопив іронію. — Выпьем, чтобы Паша завяз на нарах!

Кірцун подумав, що циган знущається, але сказав:

— Значит ты с нами. А нас интересуют маршруты, какими передвигаются Анджей с Гуцулом, бля.

— У меня в Киеве осталось несколько дел, — кивнув у бік Сліпого, — потом уезжаю в Нагирну.

— Йобты, а если у него окажется пуленепробиваемая шкура? — продовжував веселитися Петько.

— Тогда это сделает Пуля. Он задницу порвет, а своего добьется.

— Время — деньги, — сказав Деметраш. — В апреле Анджей с Гуцулом мене станут не интересны.

Красовскі поцікавився:

— Чисто, что там с Нагирной?

— Это мои личные дела, — глянув з-під лоба Валентин.

— Йобты, мы уже не друзья? — запитав Кірцун, раптом сп’янівши.

— А в каком денежном эквиваленте исчисляется наша дружба?

— Получишь, бля, на разграбление Чорнополь, — заявив Петько.

— Он еще не ваш.

— Йобты, зато у нас общие друзья — Сенцов и Нарочицкий!

— Особенно если вспомнить как Паша встречал Андрея из СИЗО.

— Паша, бля, такой же смертный, как все. И есть люди, которые не позволят наступать на пятки Грабовецкому! Вот такая политика, — вирішив Деметраш. — Россия — Москва — Украина — Мойша.

— Мне насрать на политику! — заявив Валентин.

— Но ты проводишь свою политику, — посміхнувся господар. — Иначе тебя бы здесь не было, а наш друг Слепой жарился бы в пекле на сковородке.

— Тьфу-тьфу, — сплюнув Сліпий.

— Меня интересует Нагірна, — повернув на своє Красовскі. — Там интересы Мойши!

— Йобты, сначала тут разберемся, — Кірцун цілком сп’янів. Всі крім Сліпого і Валентина пили великими чарками, і скоро розмова перейшла у беззмістовну балаканину.

Бондар зі смішком дивився на колег. Знав, що зараз Боровицький викличе проституток. Вони влаштують шоу лесбійок, обливатимуться шампанським. На цих заходах Красовскі, дивлячись на дівок, мастурбував. Боровицький керував ними, вказуючи, хто що повинен робити, «шоб всьо било красіво». Деметраш тикався до кожної дівки по черзі, хоч з потенцією у нього кепсько. Кірцун, напиваючись і нюхаючи кокаїн, сам не знав, що хотів, вибирав найхудіших; часто відключався, не довівши справу до кінця. Минулого разу, волохатий, здоровий, як бугай Швець усім втер носа. Мав неймовірну потенцію. Компанія поснула, а гість до ранку вовтузився з курвами, щопівгодини викидаючи в ефір переможне ревіння.

Сліпий з Валентином вирішили вшиватися. Колеги намагалися зупинити їх, але були вусрандель п’яні. Кірцун у дві ніздрі заряджав кокаїн, а Боровицький телефонував за дівками. Красовскі рефлексивно потирав грішне місце, і лише Деметраш меланхолійно курив.

В авто Бондар сказав:

— Не думай, что мы тебя там розводили. Сенцов с Нарочицким действительно стали в тайную оппозицию против Паши.

— И что Паша?

— Воюет с кавказцами на всех фронтах. Эту войну для него организовали Мойша с Борисувичем. В пр-рынципе, он побеждает там, но проигрывает здесь… Мы решили поставить тебя на Чорнополь. Будешь работать с Шведом; схемы старые, люди новые. У тебя есть надежные головорезы, мы сделаем свою работы, ты — свою. Власть в городе перейдет к тебе автоматом.

— В Чорнополе есть еще десяток людей, которых нужно убрать. И Смык в Праге.

— Все заделаем по-взрослому… Тебя куда подвезти? К новой пассии из «Имидж-классик»?

— Вези! Мне нужно алиби, если что…

Валентин вийшов біля «Арсенальної». У голові засіла хмільна мряка, варто освіжитись на холоді. Під ногами приємно хрумтів пісочним печивом сніг. Після теплої машини мороз одразу не проймав, лише пощипував за вуха та ніс… Зима вдалася люта. Думки вперто крутилися довкола розмов у Деметраша. Здається цього разу вибрав правильний курс. Але тут таке плетиво інтриг, що важко й уявити, чим це скінчиться, і чи сам не станеш розмінним пішаком…

Мороз дедалі більше давався взнаки. Зайшов у зустрічне кафе, замовив каву і коньяк. Холод голову не освіжив, а дав ще більший поштовх хмелю. Сівши у куточку, зателефонував до Сєнцова.

— Як ти? — поцікавився. — Далі клізми ставиш?

— Ні, вранці бігаю. Але важко — сили не ті. Та й з пиятиками — тиждень побігаю, тиждень п’ю, тиждень приходжу до тями.

— Даремно скаржишся на здоров’я, якщо витримуєш такі навантаження… Сьогодні мав розмову з Петьком…

— Все нормально, працюй з ними. Політична ситуація змінилася, зрозумів?

— Що з Нагірною? Планував там закріпитися, а тут — знову Мойша!

— З ним вирішено. Будеш мати свій шмат сала на тій території.

— Петько пообіцяв Чорнопіль, ти — шмат Нагірної… Тільки гарантій нема.

— Гарантії — наше слово.

… Після цієї розмови зателефонував до Оленки:

— Ты одна?.. Я зайду.

Тиждень тебе шукаю, що з твоїм мобільником?! Бігом до мене!

Прийшовши до дівчини, Валентин почув новину:

— Уявляєш, Шлапак одружився!..

Олена, одягнена тільки в халатик, міряла кроками кімнату.

— Крутив мені голову чотири роки, позичив у мене купу грошей!

— Что в этой ситуации тебя больше всего волнует?

Оленка несподівано кинулася до Валентина, припала до грудей і стиха заплакала:

— Обидно. Говорил про любовь, из-за него поругалась с Ирой… Когда я узнала, позвонила, а он мне говорит: «Вона вагітна, мусів ся оженити, а нє? То ж не можна, щоб мої діти чужих дядьків називали татом»! Уявляєш? Я до нього: коли повернеш гроші? А воно: «Маю молоду жінку, треба її привести в нову хату, а ти би вже хотіла, щоб жив у тій халупі на Комунальників?».

— Коз-зел, — вирішив Валентин. — Значит он не собирается отдавать деньги?

— Сказав… «Думаєш, я тебе задурно трахав»?!

— Не волнуйся, деньги он отдаст и переедет «в халупу» вместе с женой. А я тебе куплю на Печерске классную квартиру.

Оленка ніжно пригорнулася до Валентина і прошепотіла:

— Ти моя найкраща людина.