Чужа гра

3

Вранці Андрій був на роботі у тестя. Той сам зварив каву, поставив коньяк і запитально глянув на зятя.

— Наша фірма отримала з Угорщини вісім тисяч тонн спирту, — сказав Андрій. — За паперами — дизпаливо для залізниці. Треба легалізувати спирт, отримати ліцензії і перегнати в Росію.

— А як ви закриєте кінці з соляркою?

— То ж воно і є… Маємо угоду на поставку дизпалива залізниці. А наші партнери нас підставили. Учора через них запізнився.

— Я маю резерв, призначений для збору цукрового буряку, але його замало, хоча колгоспи завжди викручувалися… Захочуть мати цукор — зберуть. Можемо передати вам на зберігання солярку до майбутньої посівної. А ліцензію отримаєте.

— Бажано сьогодні.

— Швидке вирішення питань вимагає швидких грошей. Доведеться викласти не менше сорока тисяч доларів — митникам, податківцям і про шефа не забути, — показав пальцем угору.

— Ми на церкву перегнали техніку.

— Не про Того шефа. Мого безпосереднього — Теодора Даниловича!

— Для Швеця зажирно! Він пайовик у цій справі!

— Не для себе бере.

— Утім, про що ми говоримо? — стенув плечима Андрій. — На літрі спирту будемо мати вісім центів, це понад шістсот тисяч. Якщо ж візьмемо спиртом і зробимо горілку — не менше восьмисот чистими. Ваші, як завжди, вісімнадцять відсотків.

— Маєш не забути про нашого заступника з економічних питань! — зареготав Гуцул. — Без нього ми нічого не вирішимо!

— Знову написав якусь книжечку? — здогадався Андрій.

— Так, і треба допомогти видати.

— Яка ж творча людина! За рік видав п'ять книжок — і вірші, і спогади, і економічні розробки! Навіть казочки, писані напевне для недоумків…

— Скоро буду мати бібліотеку творів Завади. Він їх дарує по десять разів, одне й те саме.

— Можу зорганізувати йому п'ятитомник зі збірником промов, які виголосив з часів Льодового побоїща.

Родичі випили коньяку. Василь Васильович закусив обкомівським бутербродом — сир із лимоном — і сказав:

— Маю до тебе прохання теж… Потрібна застава під кредит на півмільйона доларів.

— А хіба в області ще є організації, які мають таке майно?

— Є автоколона… потужний парк. Область наступного року хоче купити нові комбайни в Німеччині… Маємо начальству показати, що крім недоліків є у нас і доліки. Але директор автопарку заявив, що не збирається з нами мати справ.

— А хто бере кредит?

— «Колос».

— Фірма товариша Кравченка… Відколи ви маєте справи з комуняками? По ньому прокуратура плаче кревними сльозами.

— У нього покровителі у Верховній Раді…

— І який вам зиск?

— Ремонт… Востаннє його робили за блаженної пам'яті першого секретаря. Глянь, які меблі дісталися від них у спадок!

— Комуняка зробить послугу патріотам — ремонт, як спокуту за гріхи попередників! Геніально. Гаразд, мої хлопчаки поговорять з директором. Як його?.. Морквина?

— Петрушка… Ще таке… Тобі варто відмежуватися від того сміття, що було на весіллі. Смалили, нюхали…

— Ваші колеги теж… Обригали туалети, в підсобці трахали дівок… Рахунок: один — один.

— Є традиції, порядок, коли одні можуть собі дозволити зайве, інші — ні. Тим паче — алкоголь і наркотики…

— Дискримінація, — посміхнувся Андрій. — Зрозумійте: ваш бізнес тримається на ділових людях, а мій — на крутих. Ви користувалися моїми послугами, а я вашими. Вказувати хлопцям як себе поводити на моєму весіллі я не мав права.

Гуцул розвів руками, мовляв, роби, як знаєш.

— До речі, тату, може досить переганяти пальне з Росії від Краснова в Україну через Угорщину. Ми на цьому втрачаємо. Поки тривала енергетична криза, можна було заробляти два долари на тонні — набігали кругленькі суми. А що як створити спільне підприємство? Без зайвих витрат скуповувати у себе ж пальне, а гроші переганяти на Захід. Таким СП можна влаштувати пільгове оподаткування… Заодно зіб’ємо ціну на пальне у регіоні.

— Хороша ідея, — погодився тесть, — тільки з Києвом буде складно порозумітися… Тут їхні гроші.

— Можемо працювати паралельно. Поки дорогами їздять машини, для всіх вистачить роботи і грошей.

— Ризиковано змінювати налагоджену схему.

— У Чорнополі на нас ніхто не посміє й гавкнути. Та й не обов’язково київським усе знати.

Постукала секретарка і зазирнула до кабінету.

— Зі спілки політв’язнів та репресованих, — повідомила, — їм призначено.

— Скажіть, щоб почекали, маю термінову нараду!

Гуцул невдоволено закотив очі:

— Як вони мене дістали, то приміщення їм дай, то меблі, то фінансуй, то запрошують на якісь свої заходи. І я повинен іти, слухати старечий маразм, обіцяти гроші. І коли б тільки ці приходили! Розвелося зараз! Старе, за ним грабарі з лопатами шукають! Ні, лізе сюди, каже, що вболіває за Україну, скаржиться на злидні! Хіба я їм пенсію виплачую?! Колись наказав ліфт відключити після дев’ятої години, то ці старпери приперлися на восьмий поверх пішки! Альпіністи! Якби не вибори на носі…

На фірмі Андрія чекали Ангел з Князем. У Ігоря рука в гіпсі.

— Можеш узяти відпустку і поїхати кудись до Європи, — запропонував йому Андрій.

— В Альпи, — підколов Ангел, — кататися на лижах.

— Роботи повно, — відмахнувся Ігор. — Що каже твій тесть?

— Допоможе… Треба вибити з Петрушки заставу під кредит.

— З нашого боку це недобре: ми користувалися його автопарком як хотіли, — зауважив Ангел. — А такі кредити беруть не для того, щоб повертати.

— Швець теж на дурняк брав у Петрушки машини, — усміхнувся Андрій, — і з чистою совістю витирає об нього ноги… Тепер до наших справ. Завтра треба Астаф’євих відіслати до Києва.

— До речі, знаєш, що вони встругнули? — згадав Ангел. — Забрали гроші у весільних музик!

Андрій вилаявся:

— І що з виродками робити?!

— Найцікавіше, що це була ідея Кіркуєва, — накручував Ангел.

— Завжди мене підводить. Сьогодні з ним поговорю.

— Ці твої балачки нічим не закінчуються, — не вгавав Жора. — Те, що Валентин колись врятував тобі життя і виконує брудну роботу, — не причина, щоб все йому пробачати.

Андрій знервовано глянув на Ангела і відрізав:

— Залиш мені вирішувати, що робити.

Ігор лише зітхнув, з розумінням глянувши на Юрка.

— Погано, що ти не прислухаєшся до наших думок, — пробурмотів Ангел.