Хіппі

ауло прокинувся, відчувши руку Карли в себе на грудях — дівчина ще глибоко спала, — і почав думати, як устати, аби її не збудити.

Вони прибули в готель досить рано, уся група повечеряла в тому ресторані: водій казав правду, Туреччина була надзвичайно дешева, — і коли піднялися до своїх номерів, з’ясувалося, що в їхньому стоїть двоспальне ліжко. Обоє без жодних коментарів прийняли душ, випрали й розвісили сохнути одіж і впали виснажені на ліжко. Очевидно, наміром обох було поспати вперше за багато днів у нормальних умовах, та обидва оголені тіла, торкнувшись одне одного, виявили інші наміри. Перш ніж самі усвідомили, вони вже цілувалися.

Ерекція в Пауло з’явилася з неабиякими труднощами, а Карла не помагала — лише дала зрозуміти, що, як він бажає, вона не проти. Це вперше близькість вийшла за межі поцілунків і тримання за руки; і тільки тому, що він лежав поряд із красивою жінкою, то був зобов’язаний дарувати їй насолоду? А вона почулася б менш красивою і менш жаданою, якби він цього не робив?

А Карла думала: «Нехай постраждає трохи, нехай думає, що я почуюся зневаженою, якщо він знехтує мною й вирішить спати. Якщо ж побачу, що справи йдуть не так, як я хочу, зроблю, що потрібно, але ще почекаю».

Нарешті ерекція з’явилася, проникнення теж, і чоловічий оргазм, швидший, ніж обоє гадали, хоч би як він намагався себе контролювати. Урешті-решт, у нього вже тривалий час не було жінки.

Карла, яка зовсім не зазнала оргазму — і він це розумів, — похлопала його ніжно по голові, як мати робить із дитиною, відвернулась і раптом теж зрозуміла, що геть виснажена. Вона заснула, не думаючи про речі, що зазвичай допомагали їй прикликати сон. Те саме сталось і з ним.

Тепер він уже прокинувся, згадував попередню ніч і вирішив вийти раніше, ніж би мав щось пояснювати. Дуже обережно зняв її руку, одягнув запасні штани, що мав у рюкзаку, взувся, накинув куртку і, коли вже збирався відчинити двері, почув:

— Куди ти зібрався? І навіть не скажеш мені «доброго ранку»?

— Доброго ранку. Стамбул має бути дуже цікавим, і я певен, що тобі сподобається.

— Чому ти мене не розбудив?

Тому що вважаю, що сон — це спосіб спілкування з Богом. Саме це я осягнув, коли почав навчатися окультизму.

— Тому що тобі могло снитися щось приємне або, може, ти була втомлена. Не знаю.

Слова. Ще слова. Вони годилися тільки для ускладнення речей.

— Пригадуєш учорашній вечір?

Ми займалися коханням. Без попереднього наміру, просто тому, що були в одному ліжку.

— Пригадую. І хочу попросити вибачення. Знаю, що не був таким, як ти сподівалася.

— Я ні на що не сподівалася. Ти йдеш побачити Раяна?

Насправді він розумів, що питання було: «Ти йдеш, щоб побачити Раяна й МЕРТ?»

— Ні.

— А хоч знаєш, куди йдеш?

— Я знаю, що хочу знайти. Та не знаю, де воно, — маю поцікавитися на реєстрації, сподіваюся, там знають.

Він прагнув, аби вона скінчила на цьому свою серію питань, не змушувала розповідати про те, що саме він шукає: місце, де міг би зустріти людей, які знають дервішів-танцівників. Та вона таки запитала.

— Я йду на одну релігійну церемонію. Дещо пов’язане з танцем.

— Ти збираєшся провести перший день у настільки несхожому місті, у такій особливій країні, роблячи те саме, що і в Амстердамі? Тобі мало крішнаїтів? Мало ночі танців довкола багаття?

Мало. І в якомусь поєднанні роздратованості й бажання спровокувати він розповів про турецьких дервішів-танцівників, яких бачив у Бразилії. Чоловіки в невеличких червоних шапках, бездоганно білих спідницях крутяться мало-помалу довкола себе — ніби Земля чи якась інша планета. Такий рух через деякий час занурює дервіша в якийсь транс. Вони є частиною особливого ордену, іноді визнаного, а іноді заперечуваного ісламом, який дає головне натхнення. Дервіші є послідовниками ордену під назвою суфізм, заснованого одним поетом XIII століття, який народився в Персії й помер у Туреччині.

Суфізм визнає лише одну істину: ніщо не може бути поділене. Видиме й невидиме йдуть поряд, люди — тільки ілюзія плоті й крові. Тому там не було аж такого інтересу до паралельних реальностей. Ми — всі і все в один і той же час — час, якого, до речі, теж не існує. Ми забуваємо про це, бо нас щоденно бомбардує інформація з газет, радіо, телебачення. Якщо ми приймаємо Єдність, нам більше нічого не потрібно. На коротку мить ми спізнаємо реальність, та ця коротка мить дасть нам силу дістатися до того, що зветься смертю і насправді є переходом у такий собі круговий час.

— Зрозуміло?

— Досконало. Я натомість піду на головний міський базар — гадаю, Стамбул має базар, — де люди, що працюють удень і вночі, намагаються показати нечисленним туристам, які сюди прибувають, найщиріше вираження свого серця: мистецтво. Я, звісно, не збираюся нічого купувати — і це не питання економії, а лише факту, що в мене немає вільного місця в наплічнику, — але зроблю зусилля, надзвичайне зусилля, аби побачити, чи люди мене розуміють, розуміють моє захоплення й пошану до того, що вони роблять. Тому що для мене, попри всі філософські роздуми, які ти мені щойно озвучив, існує єдина мова, яка зветься Красою.

Вона підійшла до вікна, і він побачив її оголений силует, окреслений проти світла. Хоч якою дратівною вона намагалася бути, Пауло відчував до неї глибоку повагу. Він вийшов, думаючи, чи не було б таки краще піти на якийсь базар — навряд чи йому вдалося б проникнути в закритий світ суфізму, незважаючи на значну кількість прочитаного з цієї теми.

Карла ж думала біля вікна: чому він не запросив її із собою? Зрештою, у них було ще шість днів тут, базар би не зачинився, а пізнання отакої традиції мало б стати чимось незабутнім.

Вони рушили — знов — у протилежних напрямках, хоч обоє й намагалися знайти одне одного.