Не приймай ні від кого нічого такого, що може тебе обтяжити. Ні зайвих речей, що відтак мертво лежать мотлохом і стягують пил і цвіль; ні чужих грошей, що забирають спокій; ні головно — чужої гризоти, злости, скорботи, заздрощів, неприязні…
Доки ти того не прийняв, не розділив — доти воно не з тобою, не обтяжує і не гнітить.
Три розуми має тямковитий чоловік.Перший — розум від матери. Другий — розум учености. Третій — розум від путящого життя. Третій є найважнішим. Його повнота залежить від повноти доброчесности.
В того, хто розкидується болотом, не можуть бути руки чистими. Ображений сам наносить образу иншим і собі.
Те, що вдалося сотворити, спочатку прийми душею сам. Тогди й люди, може, приймуть, як своє.
А може, й Бог.
Вірю, що сміх притягує щасність. Пригадую, й Чан Бао казав: «В усміхнене лице стрілу не пускають».
Нехитра штука — помічати приховане. Вищий уділ — видіти нечутне. І чути — невидиме. Тоді можеш жити непоміченим, при тому сам помічаючи все. Я доступився до сього, перейшовши Ліс і виступивши з нього на просіку видноти.
А головно — вигнавши Ліс із себе.
На скупися на оцінку.Даючи людині завищену оцінку, ми даємо їй можність бути такою, якою вона могла би бути. Птиці в далекому льоті беруть керунок вище і мірять сили на дальше, знаючи, що на них тиснутимуть хмари і зноситиме вітер.
Ми не знаємо, чому нам посилаються випроби. Може, біль дається тому, щоб навчилися радіти малим утіхам; може, самотність дається тому, щоб навчилися складати ціну людині; може, хвороти даються тому, щоб стати здоровішим, а смерть — аби прийти до невмирущости…
Праведник Йон не нарікав на неймовірні, незрозумілі для инших випроби, що спостигали його одна за другою. Бачив у тому Божу увагу. І не помилився.
Навіть тогди, коли тебе врятує доктор, не забудь подякувати Богу.
Ліки — від доктора, уздоровлення — від Господа.
«Що ми шукаємо найперше?»
«Очи, що випромінюють правду. І щоб ота правда була приємною…»
«Що є вершиною життя?»
«Коли піднімаємося над звичайним тлумом життя».
«Важко описати, як сходить і як заходить сонце, — скаржився молодий літерат, із яким ми літували в Горовому гнізді».
«Ще важче, хлопе, описати, як сходить сонце в душі…»
Щастя таки є. Якщо бажати його собі помірно.