Синій зошит

Хто як уміє — так піє.

Злодій сльозливий, брехач велеречивий.

Дурний, хто сидить дома.

За перше бриття цирульник плату не бере.

Хліб святий, а вино кляте.

Без вітру трава не колишеться.

Бик, як привик, так і волом тягне.

Позичаєш руками, а забирати ходиш ногами.

Не довіряй тихим людям, як і тихій воді.

Міль і та вибирає, що їй їсти.

Добра вістка на місці лежить, недобра по землі біжить.

Горілиця — злодійська водиця.

Нещасний купається — до гузиці жаба прилипне.

Кістки і ті за родовим берегом плачуть.

Ластівка вітром кормиться.

Яке діло криниці до того, що у відра дно діряве.

Гіркий, як вовче сало.

Велика ріка тече тихо.

Хрома ворона перша злітає.

Пес біжить, бо кінь біжить.

Язик без кісток, та кости ламає.

Слизький, як риб’яче черево.

Глухий, як гнилий бубон.

Один глядає воду, инший — брід.

Шумний дощ скоро минає.

Качці потоп не завада.

Пес у чужому дворі держить хвіст межи ногами.

Солодке слово і гадину з нори видурить.

Скупий, як мишача сеча.

Слаба роса проти морозу.

Коли в селі всі здорові, слабне знахар.

Грім рака не вб’є.

Мокрий дощу не боїться.

Час сльози витирає.

В решеті вода не встоїться.

Де око не зазирне — там розум досягне.

До ступаючої ноги болото липне.

Нічна зозуля денну перекує.

Де велика рада, там рідкий розсіл.

Мудрий гускою оре.

Крутий, як криве дерево.

Хворота спішить, а яблуко зріє.

В соли черви не заводяться.

Жаба скочить — і в озері води прибуде.

Хижа з дітьми — базар.

Слини не піднімеш, слово назад не вернеш.

Криком огню не вгасиш.

За онучу збили бучу.

Більше приятелів — більше й ворогів.

Хто карає, той і милує.

Бреше не чоловік, а нужда.

Не паруй свою голову до чужих плечей.

У дурня сорочка пістрява.

Сироту ще й тріски б’ють.

Знаття — біда і незнаття біда.

На голу кістку і ворона не впаде.

Хто з псами лягає, з блохами встає.

Перед тим, як ударити пса, звідай, чий він.

Хижа без дітей — могила.

Коли на ведмедя падає жердина, він ричить, коли колода — мовчить.

Нове — нове й поплатане.

Доки горнець кипить — цвіте милування.

Сліди коня топче лоша.

Пам’ять — писар нашої душі.

Куди б не повернувся, гузиця завжди буде ззаду.

Вода дірочку найде.

Розум не кіш, не перекладеш.

Тихий, як гузиця на гостині.

Хліб на хліб лягає.

Маленькі дітки — маленькі бідки.

Бидливій корові Бог рогів не дає.

Сліпому свічки не дорогі.

Доки міст не перевернеться — не поправлять.

Те, що багатий їсть для здоровля, — бідний з голоду.

Нема ружі без колючки.

Дохла корова вовка не боїться.

Язик — кремінь, слова — іскри.

Рот без співанки тісний.

Викормив змийку — собі на шийку.

Відкладене — втрачене.

Ліпше в заздрости, ніж у жалости.

Яка постіль, такий і сон.

Борг не плаче, а спати не дає.

Зло прискаче верхи, а відійде пішки.

Порука — мука.

Тінь і в воді не тоне, і в огні не горить.

Поклоном шиї не зломиш.

Одне нині ліпше двох завтра.

Батько вчить дітей говорити, а діти батька — мовчати.

Здалеку всі люди не согірші.

Гість, як риба, — свіжий недовго.

Скупість — чиста глупість.

Добру дівку і на печі найдуть.

Взимі огень — ліки, вліті — яблуко, а приятель — завсіди ліки.

Камінь, що зірвався з гори, стане лише в ямі.

Не надовго старий жениться.

Своя хатка — як рідна матка.

Зроблено, як гузицею по рапатій дошці.

Сто друзів — мало, один недруг — много.

Дурневі весело з дурнем.

Жінка — скупа, чоловік — щедрий.

Море велике, бо приймає й малі потічки.

Каченя ще в яйці знає воду.

Далекий путь починається з близького.

Любов, огень і кашель не приховаєш.

Ложка дощу — бочка болота.

Файно мовчати важче, ніж файно говорити.

Коли нічого робити, беруться за великі діла.

Коли береш жону і купуєш коня — зажмурся і довірся Богу.

Старіючи, чоловік видить гірше, але більше.

Люди раді літу, а поля цвіту.

Жона, що часто показується, і плаття, що часто носиться, — втрачають на ціні.

Скупий не тупий, собі добро найде.

Чорна куриця теж несе білі яйця.

Файний цвіт — ніякий плід.

У вченого гроші під язиком.

У хромого і тінь хрома.

З дерева і вила для гною, і ложка для меду.

Праве око не любить ліве.

Рибу вбиває відкритий рот.

Бог любить говорити з тими, хто мовчить.