Синій зошит

Закон множення і примноження

Вміння слухати — кріпка наша зброя. Проти неї тяжко встояти. Слухач дістає потрібне впівсили і вполовину терміну.

Змінюватися треба, та не на догоду комусь. Змінюйся в руслі своєї віри і своєї мрії. Переймайся своїм поступом, а не тим, на що сподіваються від тебе инші. Вони своє чинять не через тебе. Вони чинять щось — для себе. (Люди легко зносять страждання ближнього, ба навіть знаходять у цьому щось звеселяюче.) Тому залишайся собою, коли инші хочуть тебе поміняти, всміхайся, коли хочуть тебе здолати. І не дозволяй тріщинам серця ставати рубцями. Пам’ятай, що немає потреби в многих людях, не силкуйся за всяку ціну розширювати «приятельство». Нехай твоя роля в чужих життях буде більшою, ніж чужа у твоєму.

Тогди істинна сила твоя прибуватиме.

Поводитися рівно з усіма тяжко. Здебільшого люди не такі, якими себе подають, і навіть не ті, за кого самі себе мають. У кождого свій путь, свій досвід, свої хиби та уявлення. В народі кажуть: не приміряй свою голову до чужих пліч. Ніхто не має права засуджувати людину. Кождий заслуговує якщо не любови, то дещицю поваги, доброго слова. Нехай тобі в сьому поможе проста звичка: шануй чужих людей так, як шануєш, приміром, свого діда; будь терплячий із ними так, як терплячий із немовлям; радій чужим перемогам так, як своїм.

Їм се дасть утіху, а тобі приязнь.

Будьмо віддані і вірні тим, кого вважаємо рідними і близькими. Ні наша робота, ні наші гроші не потурбуються за нас у хвороті. Лише наші родимці. Пам’ятаймо про них щодня, щогодини. Се золоті нитки, що пов’язують наші душі понад землею, здержують невмолимий біг часу і ведуть до невмирущости.

Закон множення і примноження. Він простий, однак дуже дійовий. Якщо тобі чогось бракує, то почни давати се в більшині иншим. Якщо мало дістаєш любови, то даруй більше тепла близьким. Якщо не вистачає друзів, то будь дружелюбним. Якщо грошей — легко віддавай їх у діло для множення. І навпаки: якщо чогось не хочеш, то врізай його в думках і діях. Якщо, до прикладу, затято будеш ненавидіти тих, хто заподіяв кривду, то менше лишиться часу й снаги на те, щоб любити близьких…

У всьому і повсюдно віддавай стілько, скілько хочеш взяти.

Будьмо досконалі у своїй недосконалости. Немає ідеальних людей, лише Отець небесний досконалий. А ми такі, які є. І такі Йому любі. Через те мусимо стягати силу, щоби бути самими собою, ба навіть мужність — аби не бути такими, як усі. Бо повнота і краса світу — в різности його. Через те правдивою любов’ю тебе люблять не за чесноти й заслуги, а за те, що ти такий є. Як окремішня квітка в просторому лузі людности.

Вінок файний ряснотою многоквіття.

Будьмо відкритими в наших бажаннях. Слід відкрито говорити про те, що думаємо і що чекаємо від инших. Люди не вміють читати наші думки. Із близькими треба говорити, питати, зізнаватися — не скупитися на слова. А обіцяючи — виконуймо доконечно обіцяне. Зносини скріплюють чесність і прозорість. Тогди вони легкі, товариські й тривкі.

«Ви знаєте, як розігнати хмари?!» — дивуються, сперши дух.

Смішні, мені іноді вдається розігнати хмари і з власної душі…

«Як прощати?»

«Прощання двоєдине: спершу попросіть прощення в того, перед ким завинили, а тоді вже в Бога».

З чого почати щасні переміни? Найчастіше чекають таких порад.

Щодня хоча б півгодини прогулянки.

Хоча б сім хвилин фізичних вправ.

Більше сну. Спи в прохолоді.

Пий чисту воду.

Покинь нарікати й жалітися.

Вчися дякувати. Щодня поміркуй собі, за що можеш бути вдячним.

Роби лише те, що тобі ясне й зрозуміле.

Знаходь часину для тиші серця.

Прощай. Усіх і себе.

Смійся не лише губами, але й очима та душею.

Не нищ себе надмірною роботою.

Плануй щось приємне — приміром, подорожі. Можна мандрувати й подумки, якщо не стає грошей. Не така вже й біда — порожні кишені, гірше — порожні голови й серця.

До слова, гроші, витрачені на подорожі, культурні розваги, книги, инших людей, приносять більше щастя, ніж потрачені на речі…

Се перші кроки щасної путі. Далі сама дорога покаже.

Любити — се давати волю, відпускати. Любов не прив’язує, не вимагає повсякчасности і невідступности. Любов не боїться змінности.

Любов не вимагає жертв, бо жертва — то знищення цілого або частки. А любов — примножує, розширює, дозволяє.

Любов не боїться зради. Любити — довіряти, комусь і собі.

Любов не сліпа. Не можна заплющити очи на всіх і на все. Не можна закрити серце.

Любов не боїться втрат, бо наш путь — дорога втрат. Мати щоденно «втрачає» дитину, кохана щоденно «втрачає» коханого. Вони ніколи не будуть уже в нинішній любови…

Але будьмо бадьорі: в смутку втрати старого криється радість народження нового.