10 Та й зробив його царем над Галаадом і Ашуром, над Езреелем, Ефраїмом, Бенямином і всїм Ізраїлем.


11 Сорок лїт віку було Сауловому синові Евостейові, як став він царем над Ізраїлем, а два годи він царював. Тільки дом Юдин держався Давида.


12 Царювання Давидового в Гебронї над Юдиним домом було всього сїм год і шість місяцїв.


13 І виступив Абенир Ниренко з слугами Евостея, сина Саулового, з Маханаїма в Габаон.


14 Так само двинув й Йоаб, син Саруї, з людьми Давидовими і зустрілись вони коло ставу Габаонського, і засїли одні по сїм боцї, а другі по тім боцї ставу.


15 І каже Абенир Йоабові: Нехай наші молодцї пограються перед нами. І каже Йоаб: Добре.


16 От і повставали й повиходили дванайцять з Бенямина, зі сторони Саулового сина Евостея, а дванайцять людей Давидових.


17 Кожен з них ухопив свого противника за чуба й встромив йому меча в бік, і всї вони разом полягли. І прозвано те місце Полем силачів, що в Габаонї.


18 Сим робом закипіла того дня тяжка битва, та люде Давидові побили Абенира й людей його.


19 А були там і три сини Саруїні: Йоаб, Авесса та Асаїл. Асаїл же був легконогий як дика коза в полі.


20 От і метнувсь Асаїл слїдом за Абениром і вганяв за ним, не звертаючи нї праворуч, нї лїворуч.


21 Озирнеться ж Абенир та й каже: Се ти Асаїле? Відказує той: Я.


22 І каже йому Абенир: Зверни ж хоч праворуч, хоч лїворуч та кинься на кого з людей, та й візьми його зброю. Асаїл же затявсь не покинути його.


23 Крикне тодї Абенир ще раз на Асаїла: Відчепись від мене, щоб я не мусїв прибити тебе до землї, а тодї як я твойму братові Йоабові погляну ув очі?


24 Як же той затявсь і тодї відчепитись, обернув Абенир списа й пропоров його наскрізь, і де він стояв, там і вмер на місцї. Кожен хто проходив через те місце, де поваливсь Асаїл мертвим, зупинявся.


25 Йоаб же й Авесса уганяли за Абениром. Як заходило сонце, дойшли вони до горба Амма, навпроти Гіаха, що лежить на дорозї в пустиню Гаваонську.


26 Беняминїї ж зібрались округ Абенира і скупились у замкнуту купу та й стали на верху одного горба,


27 Озветься тепер Абенир до Йоаба: Чи тож до віку має жерти меч? Хиба не знаєш, яке з того лихо скоїться? І докіль того буде, що ти не навчиш людей, щоб вони за братами не вганяли?


28 І відказав Йоаб: Так певно, як жив Господь! Коли б ти так сказав рано, то всї люде перестали б були за своїми братами вганяти.


29 І звелїв Йоаб затрубити в трубу, і ввесь люд зупинився, покинув гонитьбу за Ізраїлем, і побій застановився.


30 І йшов Абенир із людьми своїми рівниною всю ніч, і перейшли Йордань, пройшли ввесь Битрон та й прийшли так у Маханаїм.


31 Йоаб же, покинувши гонитьбу за Абениром, позбірав увесь люд свій, і не доставало з слуг Давидових девятнайцять чоловіка, окрім Асаїла.


32 Люде ж Давидові побили Беняминїїв і людей Абенирових, а погибло їх триста шістьдесять чоловіка.


33 Асаїла ж взяли й поховали в батьківському гробовищі, що в Бетлеємі. Йоаб ійшов із людьми своїми всю ніч, а до сьвіта прибув в Геброн.



2-а Самуїлова 3

1 І тяглась довго незгода між домом Сауловим і домом Давидовим; та Давид усе більш та більш убивавсь у потугу, доize= же Саулів усе слабшав.


2 І народились Давидові сини в Гебронї: перворідень його був Амнон від Ахиноами з Езрееля;


3 А другий Далуя від Абигеї, жінки Кармелїя Набала; третий Авессалом, син Маахи, дочки царя Талмая Гессурського;


4 Четвертий Адонїя, син Аггити; пятий Сафатія, син Авитали;


5 Шестий Етераам, від жони Давидової Егли. Сї породились Давидові в Гебронї.


6 Покіль тяглась незгода між домом Сауловим і домом Давидовим, стояв Абенир твердо за дом Саулів.


7 У Саула ж та була наложниця на імя Рицпа, дочка Айя. І поспитав ув Абенира Саулів син Евостей: Чому ввійшов єси до наложницї панотця мого?


8 За се питаннє розсердивсь Абенир вельми, та й каже: Хиба ж я песя голова? Воюючи проти Юди вчинив я милосердє домові Саула, батька твого, ріднї його й приятелям його й не віддав тебе Давидові в руки, а ти дорікаєш оце менї за жінку!


9 Нехай удїє Господь Абенирові сяк і так - як поклявся Давидові Господь, те я й учиню йому:


10 Одійму царство домові Сауловому, та й поставлю престол Давидові над Ізраїлем й над Юдою від Дана аж до Берсабії.


11 І не зваживсь Евостей відказати нї слова Абенирові, бо боявсь його.


12 От і шле Абенир посли до Давида в Геброн, сказати йому: Чия ж се земля? і дальше сказати: Вчини зо мною вмову, й рука моя буде з тобою й приверну до тебе всього Ізраїля.


13 І відказав той: Добре, вчиню з тобою вмову, тільки вимагаю від тебе одного, от чого: не побачиш лиця мого, як не приведеш Саулової дочки Мелхоли, як сам прибудеш, щоб бачитись зо мною.


14 І послав Давид посли ще й до Саулового сина Евостея з вимаганнєм: Оддай менї жону мою МелІ Ѕолу, що висватав я за сотню Филистійських передних шкірок.


15 І послав Евостей, одняти її в її супруга Фалтія Лайшенка.


16 Супруг її проводжав її плачучи до Багуриму; та Абенир сказав йому: Ійди до дому! І вернувся він до дому.


17 Увійшов же Абенир у переговори з громадськими мужами в Ізраїлї й говорив: Давно вже ви бажали собі Давида царем;


18 Вчинїте ж се тепер, обітував бо Давидові Господь: Рукою раба мого визволю я люд мій Ізраїля з рук Филистіїв і всїх ворогів його.


19 Так само промовляв Абенир і Беняминїям. І пустивсь Абенир в Геброн, щоб переказати Давидові все, чого бажав Ізраїль і ввесь рід Беняминів.


20 Як же прибув Абенир у товаристві двайцятьох мужів громадських до Давида в Геброн, справив Давид Абенирові й бувшим із ним бенкет.


21 І каже Абенир Давидові: Я виберусь і пійду та поскуплюю докупи ввесь Ізраїль, щоб учинили вмову з моїм паном, тодї ти будеш царем так широко, як схоче душа твоя. І відпустив Давид Абенира, й він відійшов з упокоєм у дорогу.


22 Аж ось несподївано прийшли Давидові військові з Йоабом з одного походу додому й принесли велику здобич, тим часом як Абенира не було вже в Давида в Гебронї, сей бо одпустив його з упокоєм.


23 Як же вернувсь додому Йоаб із усїм військом, переказують Йоабові: Абенир Ниренко гостював у Давида, і він одспустив його з упокоєм.


24 І прийшов Йоаб до царя й каже: Що ти вчинив? Оце гостював у тебе Абенир, на що ж ти відпустив його звідсї?


25 Хиба тобі не в догад, що Абенир Ниренко приходив, щоб тебе перехитрити й взнати виходи й входи твої, та розвідати все, що ти чиниш.


26 І вийшовши Йоаб від Давида, послав гонцїв за Абениром, і завернули його від криницї Сири, а Давид про се й не знав.


27 Як же вернувсь Абенир у Геброн, одвів його Йоаб на бік у середину воріт, нїби на те, щоб із ним тайно поговорити, й тут кольнув його в живіт. І вмер Абенир за кров Асаїла, брата Йоабового.


28 Як же сказано про се Давидові, то він заговорив: Не винен я й царство моє перед Господом за кров Абенира Ниренка;


29 Нехай вона впаде на голову Йоабову і всю родину батька його, й нехай у родинї в його не переводяться нїколи такі, що недугують течивом або проказою, такі, що ходять на деревяній нозї, що падають од меча або седять без хлїба!


30 Йоаб же й брат його Авесса стратили Абенира за те, що вбив їх брата Асаїла в бою під Габаоном.


31 І повелїв Давид Йоабові й усїм прибічникам його: Пороздирайте одежу на собі й йдїте голосючи перед Абениром. Та й царь Давид ійшов за марами.


32 І як поховали Абенира в Гебронї, то плакав Давид над гробом Абенировим у голос і плакав так само ввесь люд.


33 І оплакуючи Абенира та нарікаючи, промовляв він: Чи то ж смерттю підляки вмірати було Абенирові?


34 Руки тобі не звязано, ноги тобі не сковано, й поляг ти, як полягають хиба від розбійників. І плакав по йому ще більш увесь люд.


35 Ще був ясний день, як прийшов люд силувати Давида, щоб чого небудь попоїв. Давид же заклявсь: Щоб менї Господь те й те вдїяв та ще й причинив, коли їсти му хлїб або що небудь, покіль зайде сонце!


36 Як довідавсь про се ввесь народ, то вподобав собі вельми, та й усе також, що царь чинив, подобалось людові.


37 І впевнився люд і ввесь Ізраїль того дня, що вбито Абенира Ниренка не по царському наказові.


38 І сказав царь прибічникам своїм: Чи знаєте, що того дня полїг воєначальник і великий муж ув Ізраїлї?


39 Я ж іще слабий, хоч і помазано мене на царство; тим часом сї люде, сини Саруїні, переважують мене; нехай же Господь одплатить по заслузї тому, хто чинить ледарство!



2-а Самуїлова 4

1 Як довідався Саулів син Евостей, що в Гебронї зійшов із сьвіту Абенир, опустив руки, і ввесь Ізраїль засмутився.


2 Було ж у Саулового сина Евостея два мужі, гетьмани прибічників; імя одному Баана, а другому Рихаб, сини Реммона Бееротянина, з потомків Беняминових, бо й Беерот прилїчено до Бенямина.


3 (А Бееротяне повтїкали в Гиттаїм, і держались там по сей день заволоками.


4 А в Саулового сина Йонатана був син кульгавий. Було йому пять год віку, як прийшли з Езрееля вістї про Саула й Йонатана. І взяла було його нянька та й кинулась на втеки, й коли вона сквапно втїкала, упав він та й зробився кульгавим. Звали його Мемфівостей.)


5 Отже Реммонові сини з Беерота, Рихаб та Баана пійшли та й пробрались ув Евостеєву господу під полуденну жару, як той саме лїг на постелї спати.


6 Та й придверниця домова, чистивша пшеницю, й собі схилилась та заснула; от і підкрались Рихаб та брат його Баана, ввійшли в середину, нїби тому, щоб купити пшеницї.


7 Як же пробрались вони в будинок, аж той спить собі в опочивальнї на постелї, й вони вбили його та й утяли йому голову, і взяли голову його з собою та й ійшли пустинею всю ніч.


8 І принесли вони Евостеєву голову Давидові в Геброн, та й промовили до царя: Ось тобі голова Евостеєва Сауленкова, ворога твого, що хотїв згубити з сьвіту тебе; Господь же тепер помстився за пана мого, царя, на Саулї й на потомках його.


9 Давид же дав Рихабові та братові його Баанї, синам Реммона з Беероту, таку відповідь: Так певно, як жиightий Господь, що визволив душу мою з усякої нужди,


10 Коли того, що принїс менї звістку: Саул полїг, і що вважав себе щасливим вістовиком, звелїв я взяти й стяти в Секегалї, замість дати йому нагороду,


11 То тепер, коли ледарі вбили чоловіка безвинного в його господї на постелї його, чи ж не буду вимагати крові його од вас, та й не викореню вас із землї?


12 І повелїв Давид людям своїм, і повбивали вони їх, повтинали їм руки й ноги та й повішали над ставом у Гебронї; Евостеєву ж голову взяли та й поховали в Абенировому гробі в Гебронї.



2-а Самуїлова 5

1 І поприходили всї поколїння Ізрайлеві до Давида в Геброн і промовили: Ось ми тїло твоє й костї твої;


2 Уже давно, як ще царював Саул, ти був тим, що водив Ізраїля в поле й приводив додому; до того ж і Господь глаголав до тебе: Ти пасти меш мій нарід Ізраїля і князювати меш над Ізраїлем.


3 І поприходили всї голови Ізрайлеві до царя в Геброн, і вчинив царь Давид у Гебронї перед лицем Господнїм умову з ними, і помазали вони Давида царем над Ізраїлем.


4 Трийцять год віку було Давидові, як він почав царювати, а царював він сорок лїт.


5 У Гебронї царював над Юдою сїм год і шість місяцїв, а в Ерусалимі царював трийцять і три годи над усїм Ізраїлем і Юдою.


6 І двинув царь із людьми своїми під Ерусалим проти Евузіїв, що жили в тій сторонї. Та вони сказали Давидові: Не ввійдеш ти сюди, нї; слїпі й криві проженуть тебе, а се значило: не вламлеться сюди Давид!


7 Давид же зайняв приступом замок Сион, - се Давидове місто.


8 І рече того дня Давид: Хто побивати ме Евузіїв, що ненавидять душу Давидову, нехай вбиває списом і слїпих та кульгавих. З сього й пійшла приповідка: "Слїпий і крд Ѹвий не ввійде в палату."


9 І осївся Давид на замку та й назвав його городом Давидовим. І утвердив його Давид навкруги, почавши від долини Милло, і з середини.


10 І вбивавсь Давид у потугу все більш та більш, і Господь, Бог Саваот*, був з ним.


11 І прислав Гирам, царь Тирський, посли до Давида, з кедриною, а до того й теслїв і мулярів, і вони збудували Давидові палати.


12 І зрозумів Давид, що Господь потвердив його царем над Ізраїлем, та що він царство його підняв у гору задля народу свого Ізраїля.


13 І взяв Давид собі ще більш наложниць і жен, як переселивсь із Геброну, й народилось йому ще більше синів і дочок.


14 Ось імена тих, що народились йому в Ерусалимі: Самус, Собаб, Натан і Соломон;


15 Ебсар, Елисуа, Нафек, Яфія,


16 Елисама, Еліада й Елифалет.


17 Як довідалися ж Филистії про помазаннє Давида царем над Ізраїлем, двинули всї Филистії, щоб одолїти Давида. Та сповіщено про се Давида, й він перейшов у твердиню.


18 Як прийшли ж Филистії й розложились по Рефаїм-долинї,


19 Поспитав Давид Господа: Чи виступати менї проти Филистіїв? Чи подаси їх менї на поталу? І відказав Давидові Господь: Ійди, я бо подам Филистіїв у руки тобі.


20 І двинув Давид під Баал-Перазим, а побивши їх там, сказав: Господь порозносив моїх ворогів передо мною, як розтїкаєся вода! Тим і прозвано те місце Баал-Перазим (Долина розносу).


21 І полишали вони там свої боги, а Давид і люде його позбирали їх (і попалили).


22 І знов прийшли Филистії та й розсипались по Рефаїм-поділлю.


23 Як же поспитав Давид Господа, чи виходити йому проти Филистіїв і чи віддасть їх йому в руки, відказав він: Не йди назустріч їм, а зайди їх ззаду, й нападеш їх від сторони грушевих дерев.


24 І як почуєш такий шелест, наче хто йде по вершках дерев, тодї нападай, бо то Господь вирушив поперед тебе, щоб побити військо Филистійське.


25 І вчинив Давид, як повелїв йому Господь, та й побивав Филистіїв від Габаа аж до Газеру.



2-а Самуїлова 6

1 І зібрав ізнов Давид усїх вибранцїв в Ізраїлї, трийцять тисяч.


2 І пустивсь Давид і всї люде, що мав при собі з мужів Юдиних, щоб перенести Божу скриню, що при нїй взивано імя Господа Саваота седячого на херувимах,


3 І поставили Божу скриню на нову колесницю і вивезли її з Аминадабового дому, що стояв на горі, а провожали колесницю сини Аминадабові, Оза й Ахіо.


4 А коли їхали з скринею Господньою з дому Аминадабового, що наверх гори Габаа, йшов Ахіа навперід ковчега.


5 Давид же і всї сини Ізрайлеві йграли перед Господом на всяких музичних приборах із дерева кипарисового, і на цитрах, гарфах, бубнах, гуслах й цимбалах.


6 Як же дойшли до току Нахонового, ухопив Оза за Божу скриню щоб її придержати, бо воли зноровились і нахилили її.


7 І запалав Господень гнїв на Озу й вбив його там на місцї Господь за його сьмілость, і він умер таки коло скринї.


8 І зажуривсь Давид тяжко, що Господь убив Озу. Місце се називаєсь "Убиттє Ози" й по сей день.


9 І злякався того дня Давид перед Господом і промовив: Як же ж то ввійти скринї Господнїй до мене?


10 І не було Давидові втїхи в тому, щоб Господню скриню перевезти до себе, в Давидів город, і звелїв завезти її в господу Обедедома Гетїя.


11 І перебувала скриня Господня в дому Обедедома Гетїя три місяцї, і благословив Господь Обедедома і всю господу його.


12 Як же сказано цареві Давидові: Ось Господь благословив господу Обедедомову й все, що в його, задля Божої скринї, то пійшов Давид, та й перенїс у веселому походї Божу скриню з господи Обедедомової в Давидове місто.


13 І за кожним разом, як переносчики уйшли шість кроків, приношено в жертву бика й барана.


14 Сам же Давид плясав із усієї сили перед Господом, а був при тому підперезаний лняним ефодом.


15 Так переносили Давид і ввесь дом Ізрайлїв скриню Господню з веселощами й трубними звуками.


16 Як же ввіходила скриня Господня в Давидів город, Саулова дочка Мелхола дивилась у вікно, а бачучи, як царь Давид плясав і танцював перед Господом, почула в серцї погорду до його.


17 І принесли скриню Господню, й поставили її на призначеному місцї в наметї, що його Давид про неї спорудив, і принїс Давид перед Господом усепаленнє й жертву мирну.


18 А скінчивши Давид приношеннє всепалення й жертов мирних, благословив народ імям Господа Саваота.


19 І роздав усьому народові, всьому Ізраїлеві, чоловікам і жінкам, кожному по книшу, й по кусневі печенї та пирогові смаженому в олїї, й розійшлись усї по домах.


20 Як прийшов же додому Давид привітати родину свою, зустріла Давида Саулова дочка, Мелхола, словами: Але ж бо й поважно виступав сьогоднї царь Ізрайлїв, обнажуючись перед очима служебок підданих своїх, як обнажуєсь хиба який пустяка-весельчак.


21 І відказав Давид Мелхолї: Перед Господом, що волїв вибрати мене нїж отця твого й ввесь дом його, та поставив мене князем над народом ГосЃлподнїм, над Ізраїлем, перед тим Господом я буду плясати й грати;


22 А навіть впокорюсь і буду понижувати себе ще більш нїж сьогоднї в очах моїх, а в служебок, що ти про них кажеш, я ще більшої зажию слави.


23 Тим то в Мелхоли, дочки Саулової, не було дитини до самої смертї її.



2-а Самуїлова 7

1 Одного разу, як царь жив у своїй палатї, а Господь дарував йому впокій перед усїма ворогами його,


2 Промовив царь до пророка Натана: Оце я живу в кедровій палатї, а скриня Господня находиться за наметовими полотнами!


3 І відказав Натан цареві: Все, що маєш на серцї, чини, бо з тобою Господь.


4 Але тієї самої ночі було слово Господнє до Натана:


5 Ійди, скажи рабові мойму Давидові: Так говорить Господь: Чи тобі ж та будувати менї дім на пробуток?


6 Адже ж я не пробував в домі з того часу, як вивів синів Ізрайлевих із Египту та й по сей день, а ходив у наметї й скринї!


7 Чи промовив же я хоч слово, блукаючи з Ізраїлем кругом, которому з поколїнь, що його призначував пасти мій нарід, Ізраїля: Чому не збудуєте менї кедрової палати?


8 Оце ж скажи слузї мойму Давидові: Так говорить Господь Саваот: Покликав я тебе з овечого пасовища, щоб ти був князем над моїм народом Ізраїлем,


9 І був з тобою всюди, куди нї обертавсь єси, й повикоренював поперед тебе всїх ворогів твоїх, і вчинив імя твоє великим, рівне іменням найбільших на землї,


10 І вкажу я народові мойму Ізраїлеві місце й насаджу його там, і буде супокійно жити на свойму місцї, й не буде вже більш тревожитись, і безбожні люде не тїснити муть його більш, так як уперед,


11 З того часу, як поставив я суддї над моїм народом Ізраїлем; і пошлю тобі впокій перед усїма ворогами твоїми. І Господь звіщає отсе тобі, що Господь збудує тобі дом.


12 А як сповниться твій час, і ти спочнеш з отцями твоїми, то я призначу потомство твоє по тобі, що вийде з тїла твого, наслїдником твоїм, і вчиню довговічним царство його.


13 В ін збудує дом іменнї мойму, й я впотужню царський престол його на віки.


14 Я буду йому отцем, а він буде менї сином, а коли він провинить, покараю його людською лозиною й людськими карами;


15 Милостї ж моєї не відійму від нього, як відняв я від Саула, що його відкинув перед очима твоїми.


16 І буде непорушний дом твій й царство твоє передо мною во віки, й престол твій стояти ме віками.


17 Всї отсї слова й все те видиво переказав Натан Давидові.


18 І пійшов царь Давид і став перед Господом, і промовив: Хто я, Господи Боже, й що таке мій дом, що ти мене так звеличив?


19 І то ще мало видалось в очах твоїх, Господи, Боже мій; ти ще й на дальші часи простер обітницї твої на дом раба твого. Се вже по людському, Господи мій, Господи!


20 Що ще може сказати тобі Давид? Ти знаєш слугу твого, Господи мій, Господи!


21 Задля слова твого й по серцю твойму чиниш ти се, що відкриваєш всю отту велич рабові твойму.


22 У всьому великий єси, Господи мій, Господи, й нїкого нема рівного тобі, й нема Бога опріч тебе, по всьому тому, що ми своїми ушима чули.


23 І де другий народ, що був би рівен твойму народові Ізраїлеві, сьому єдиному народові на землї, задля котрого приходив Бог, щоб придбати його собі в народ, і прославити своє імя, й вдїяти велике й страшне перед народом твоїм, що його викупив собі від Египтян, вбиваючи народи й боги їх?


24 І ти укріпив собі твій нарід Ізраїля про вічні часи, щоб він був твоїм народом і ти, Господи, зробивсь його Богом.


25 А тепер, Господи Боже, справди обітницю, що виповів єси про твого раба й про його дом про вічні часи, й вчини так, як сказав єси.


26 І нехай звеличиться ймя твоє по всї вічні часи, щоб говорено: Се Господь Саваот - Бог над Ізраїлем, а дом раба твого Давида нехай стоїть твердо перед тобою.


27 Задля того, що ти, Господи Саваот, Боже Ізрайлїв, обявив рабові твойму: Збудую дом тобі, то раб твій набрав духа, вознести тобі сю молитву.


28 Оце ж, Господи мій, Боже, ти єси Бог, і слово твоє правда незмінна, коли ти дав сю величню обітницю рабові твойму.


29 Почни отже, й благослови дом раба твого, щоб він вічно стояв перед тобою, ти бо, Господи мій, Боже, обітував се, й за твоїм благословеннєм благословен буде дом раба твого во віки.



2-а Самуїлова 8

1 Після сього побив Давид Филистіїв і підневолив їх, і взяв Давид у Филистіїв із рук віжки данини (Гет).


2 До того побив Моабіїв та й міряв їх лежачих на землї мотузкою; а відмірив дві мотузки на страченнє, а одну мотузку на полишеннє в живих. От і зробились Моабії підневоленими данниками Давидовими.


3 Далїй побив Давид царя Собського, Адаразера Рехобенка, як він саме був у дорозї до Евфрата, щоб там відновити своє панованнє;


4 І взяв Давид у нього тисячу й сїмсот комонника й двайцять тисяч чоловіка піхоти; й повелїв Давид покульгавити всї конї від возів, зоставивши тільки сотню для сотнї возів.


5 А коли прийшли Сирийцї Дамаські на підмогу цареві Собському Адаразерові, побив Давид Сирийцїв, двайцять і дві тисячі чоловіка.


6 Тодї поставив Давид військо оборонне в Дамаській Сириї, й зробились Сирийцї підневоленими Давидові й платили дань йому. І хоронив Господь Давида всюди, куди він було нї обернеться.


7 І забрав Давид золоті щити, що носили дворяне Адаразерові, та й принїс їх у Ерусалим;


8 До того взяв царь Давид з Адаразерових міст Бети й Бероти велике множество мідї.


9 Як дознався ж Той, царь Емату, що Давид побив усе військо Адаразерове,


10 То послав Той сина свого Йорама до царя Давида, привітати його й подякувати йому за те, що він воював з Адаразером і його побив. Адаразер бо воював перше з Тоєм. І принїс йому Йорам золотий, срібний та мідяний посуд.


11 І се присьвятив Давид Господеві вкупі з сріблом і золотом, що поприсьвячував із забраного у всїх народів підневолених:


12 У Сирийцїв, Моабіїв, в Аммонїїв, Филистіїв, ув Амаликіїв, і з того, що він позабірав у Адаразера Рехобенка, царя Собського.


13 І причинив собі Давид слави, вертаючи з побою вісїмнайцяти тисячей Сирийцїв в Долинї соляних Жуп.


14 Та й осадив він Ідумею військом, і всї Ідумеї стали підневоленими Давидові. І хоронив Господь Давида усюди, де він було нї обернеться.


15 І царював Давид над усїм Ізраїлем і чинив суд і правду всьому свойму народові.


16 А гетьманував над усїм військом Йоаб Саруєнко, Йосафат же Ахилуденко списував його дїї;


17 А Садок Ахитубенко та Ахимелех, син Абіатара, були сьвященники, Серая ж (царським) писарем,


18 А Банея Йодаєнко був начальником (хоробрих прибічників) Хелетеїв і Фелетеїв, а Давидові сини були першими дворянами.



2-а Самуїлова 9

1 І поспитав одного разу Давид: Чи не зосталось кого небудь із дому Саулового? Я б змилосердивсь до нього задля Йонатана.


2 Був же в Сауловій родинї один урядник, на ймя Сиба; й покликали його до Давида, й питає в його царь: Чи ти Сиба? І відказує той: Я, твій раб.


3 І питає царь: Чи нема ще кого з дому Саулового, щоб я змилосердивсь над ним побожеськи? І відказує Сиба цареві: Є ще син Йонатанів тут, кульгавий.


4 І питає в його царь: Де ж він? І відказує Сиба цареві: Пробуває в домі Махировому Аммієленковому, в Лодебарі.


5 І послав цар Давид і повелїв забрати його з Лодебару, з дому Махирового Аммієленкового.


6 Приступивши ж перед Давида Мемфівостей Йонатаненко, Сауленко, упав ниць і поклонивсь. І рече Давид: Мемфівостею! І відказує він: Ось раб твій!


7 І рече до його Давид: Не бійся; хочу я змилосердитись до тебе задля твого батька Йонатана і вернути тобі всї поля твого дїда Саула й ти їсти меш хлїб по всяк час у мойого стола.


8 І вклонивсь він та й каже: Що таке раб твій, щоб тобі журитись таким здохлим псом, як я?


9 Озвався ж царь до Саулового слуги Сиби й каже: Все що належало Саулові й родинї його, надїляю синові пана твого,


10 І ти маєш порати йому землю вкупі з твоїми синами й твоїми рабами, й достачати, щоб син твого пана мав харчі достатком, і Мемфівостей, син пана твого, щодня їсти ме у мого стола. У Сиби ж було пятнайцять синів і двайцятеро рабів.


11 І відказав Сиба цареві: Як повелїв мій пан, царь, рабові свойму, так раб твій й чинити ме. І трапезував Мемфівостей за Давидовим столом, як би й син царський. 1


2 А був у Мемфівостея син малолїтний, на ймя Миха. Усї ж, хто жив у СибинДаому дому, були раби Мемфівостея.


13 І жив Мемфівостей в Ерусалимі, бо він раз-ураз трапезував за царським столом. А був він кульгавий на обі ноги.



2-а Самуїлова 10

1 І сталось потім, що вмер царь Аммонїйський, а намість його став царем син його Аннон.


2 І подумав собі Давид: Покажу себе прихильним до Аннона Наасенка, як показав себе прихильним до мене батько його. От і послав Давид людей ізміж своїх прибічників, розважати його по панотцеві його. Як же прийшли Давидові дворяне ув Аммонїйську землю,


3 Промовили князї Аммонїйські до свого пана Аннона: Чи вже ж ти думаєш, що Давид, посилаючи до тебе розважателї, мислить показати шану твойму панотцеві? Певно Давид прислав до тебе своїх слуг на те, щоб розглядїти город, а розвідавши, опісля його зруйнувати.


4 І повелїв Аннон взяти Давидових урядників, повиголювати їм по пів бороди, пообрізувати їм одежу аж по крижі, та й відослати.


5 Як сказано про се Давидові, то послав він зустріч їх - бо мужі дознали тяжкої наруги, - і звелїв їм сказати: Загайтесь у Ерихонї, докіль бороди ваші відростуть, а тодї вертайтесь.


6 Схаменувшись Аммонїї, що зробились ненавидними в Давида, послали найняти Сирийцїв Бет-Рехобських і Сирийцїв Собських, двайцять тисяч пішого війська; у царя ж Мааха тисячу чоловіка, а з Істоба дванайцять тисяч чоловіка.


7 Дочувшись про се Давид, послав Йоаба з усїм військом з найхоробрійших.


8 Аммонїї ж вирушили та й уставились перед міськими воротами до бою, тим часом як Сирийцї Сабські й Рехобські, та Істобські й Маахські розставились у чистому полі.


9 Вбачаючи ж Йоаб, що йому грозить битва й зпереду й ззаду, зробив собі вибірку з усїх вибранцїв Ізрайлевих, і поставив їх навпроти Сирийцїв;


10 Останок же військового люду передав під привід братові свойму Абессї, щоб уставив їх проти Аммонїїв.


11 І розпорядив Йоаб: Коли Сирийцї переважувати муть мене, то ти поможеш менї, коли ж переважувати муть Аммонїї тебе, то прийду я допомогти тобі.


12 Бувай мужний, й стіймо твердо за наш нарід і за міста Бога нашого, а Господь учинить, що йому до вподоби.


13 От і двинув Йоаб із військом, що при йому було, щоб ударити на Сирийцїв, і втекли вони перед ним.


14 Як постерегли ж Аммонїї, що Сирийцї втїкають, побігли й вони перед Абессою й вернулись у город. Йоаб же покинув Аммонїїв та й вернувсь у Ерусалим.


15 Як же побачили Сирийцї, що їх Ізрайлитяне подужали, так скупились до купи.


16 І послав Адраазер по Сирийцїв по тім боцї ріки, й прийшли вони до Еламу, а Собах, гетьман Адраазерів, проводив їм.


17 Як дано про се знати Давидові, скликав він усього Ізраїля, перейшов Йордань, і прийшов до Еламу. І постали Сирийцї навпроти Давида, та й дали йому битву.


18 Та повтїкали Сирийцї перед Ізрайлитянами, Давид же розбив в прах сїмсот колесниць їх і сорок тисяч чоловіка; ба й гетьмана їх поранив, і він там помер.


19 Як побачили ж усї царі, що помагали Адраазерові, що їх Ізраїль побив, зробили вони мир із Ізрайлитянами та й піддались їм, а Сирийцї боялись уже допомагати Аммонїям.



2-а Самуїлова 11

1 У другому році, під такий час, як царі виступають у поход, виправив Давид Йоаба й слуг своїх із ним і всїх Ізрайлитян, і вони побили Аммонїїв і облягли Раббу, тим часом як Давид зостававсь у Ерусалимі. 2 . Сталося ж раз вечором, що Давид, уставши з постелї своєї, проходжувавсь по даху своєї царської палати й загледїв з даху молодицю, як вона купал"+0"сь, а молодиця була собі дуже вродлива.


3 І послав Давид розпитатись, хто тая молодиця? І сказали йому: Се Бетсаба, Елїямова дочка, а жона Гетїйця Урії.


4 І послав Давид посланцї й повелїв привести її; і прийшла вона до його, й він пригорнувсь до неї, й вона очистилась од своєї нечистоти, й вернулась до дому.


5 Та й сталась вагітною. Тодї послала вона звістити Давидові, кажучи: Я завагонїла.


6 І послав Давид до Йоаба: Пришли до мене Гетїя Урію. І прислав Йоаб Урію до Давида.


7 Як же ввійшов до його Урія, розпитавсь Давид, як ведеся Йоабові й як ведеся військові й як стоять речі в війнї.


8 І каже тодї Давид Урієві: Йди додому та помий собі йоги. І як вийшов Урія з царської палати, понесено за ним страви царські.


9 Та Урія лїг спати у ворот царської палати з иншими слугами пана свого, й не пійшов додому.


10 Як же звіщено Давидові: Урія не ввійшов у свою господу, поспитав Давид ув Урії: Ти прийшов з дороги, чом не йдеш у свою господу?


11 І відказав Урія Давидові: Скриня Божа й Ізраїль і Юда пробувають у наметах, і пан мій Йоаб і слуги пана мого таборяться в чистому полі, а менї б то пробувати в домівцї, щоб їсти та пити та коло жінки спати? Клянусь життєм твоїм і життєм душі твоєї, того я не зроблю!


12 І каже Давид Урієві: Можна тобі загаятись тут і сьогоднї, завтра ж відпущу тебе. От і загаявсь Урія в Ерусалимі того дня до завтра.


13 На другий же ранок закликав його Давид, щоб їв перед ним і пив, та й упоїв його. Однакже ввечері вийшов він спати на своїй постелї між слугами пана свого, у свою ж господу не пійшов.


14 Другого дня пише Давид лист Йоабові та посилає Урією.


15 А в листї прописує таке: Поставте Урію у кипучому бою спереду, та й відступітесь від його, так щоб його вбито.


16 От і поставив Йоаб Урію, облягаючи місто, на такому місцї, де знав, що там стояли люде хоробрі.


17 І як ударили з города на Йоаба, полягло скілька військових слуг Давидових, та знайшов там смерть і Гетїй Урія.


18 І послав Йоаб і з'ясував Давидові увесь перебіг бою;


19 Та й дав посланцеві такий наказ: Як розкажеш цареві про всю ходу бою до кінця,


20 А царь закипить і спитає: Чого ви так зблизька напирали на город? Хиба не знали, що вони з муру метати муть?


21 Хто бо вбив Абимелеха Еробааленка? Чи не баба ж у Тебезї скинула верхнього каменя жорнового на його й він знайшов там смерть? Чого ж ви так близько підходили до муру? то ти промов: Й твій слуга Урія Гетїй, полїг там.


22 І пійшов посланець, і як прийшов, з'ясував Давидові все, що наказав йому Йоаб, се б то про всю ходу бою.


23 І каже посланець Давидові: Ті люде переважили нас; вони вийшли проти нас у чисте поле; тодї мусїли ми напирати на них аж до міської брами;


24 Та з муру стали стріляти стрелцї на рабів твоїх, так що полягли деякі з слуг твоїх, а вмер також і слуга твій Урія Гетїй.


25 І каже Давид посланцеві: Скажи так Йоабові: Не журись, бо меч пожерає то сього то того; бий сьміливо на город і зруйнуй його, та так підійми йому духа.


26 Довідавшись Урієва жінка, що чоловік її Урія полїг, оплакувала свого супруга.


27 Як же минув час плачу, послав Давид і приведено її в палату його, й стала вона йому жоною, й вродила йому сина. І було те, що вчинив Давид, не до вподоби Господеві.



2-а Самуїлова 12

1 І послав Господь (пророка) Натана до Давида, й сей прийшов до його та й сказав йому: Було собі два чоловіки в одному городї, багатий й вбогий;


2 У багатого були вівцї й корови у великому множестві;


3 В убогого ж не було нїчого, тільки одна ягничка, що він собі купив і згодував, та що росла в його разом з його дїтьми; з його хлїба їла вона, з його кубка пила, на його лонї спала й була йому, наче дочка.


4 Аж ось якось прийшов хтось одвідати багатого чоловіка, та й сей пожалував взяти з овечок або коров своїх, щоб наготовити гостеві, що прибув до його, а взяв ягничку в убогого чоловіка та й зготовив її тому, що одвідав його.


5 І закипів Давид гнївом на того чоловіка та й каже Натанові: Так певно, як жив Господь, чоловік, що вкоїв таке, заслужив смерть;


6 А за ягничку мусить вернути вчетверо, за те що вчинив такий учинок і не змилосердивсь!


7 І відказав Натан Давидові: Чоловік той - се ти сам! Тако глаголе Господь: Я, Бог Ізрайлїв, помазав тебе царем над Ізраїлем і рятував тебе з рук у Саула,


8 І передав тобі дом пана твого, й жени пана твого на твоє лоно, й передав тобі дом Ізрайлїв і Юдин, а коли б сього було з тебе мало, я дав би тобі ще й більш тим або сим робом.


9 На що ж ти так змаловажив слово Господнє й вчинив те, що менї не до вподоби? Гетїя Урію вбив єси мечем, а жену його взяв єси за жінку собі, самого ж його вбив єси мечем Аммонїйським.


10 Оце ж не відойде на віки меч від дому твого за те, що зневажив єси мене й одняв жену в Гетїя Урії, щоб вона була тобі жінкою.


11 Тако глаголе Господь: Нашлю лиху годину на тебе з твого таки дому й відніму в тебе жен твоїх перед віччу в тебе та й передам їх иншому, щоб він перед лицем оцього сонця пригортавсь до жінок твоїх;


12 Бо хоч ти се вчинив потай, то я мою грізьбу справджу перед усїм Ізраїлем і перед очима самого сонця!


13 І промовив Давид Натанові: Провинив я Господеві гріхом. І відказав Натан Давидові: Й Господь прощає тобі гріх твій, ти не вмреш.


14 А що ти тим учинком подав ворогам Господнїм привід, його хулити, так син твій, що тобі народивсь, мусить умерти.


15 І пійшов собі Натан додому. Господь же вдарив дитину, що її вродила Давидові жінка Уріїна, так що воно занедужало.


16 І моливсь Давид Богу задля хлопятка, й постив, і на самотї лежав цїлу ніч долї.


17 І ввійшли старші з дворян до його, благати його, щоб устав із землї, та він затявсь і не їв нїчого з ними.


18 І вмерла семого дня дитина. Та дворяне страхались ясувати йому, що дитина вмерла, бо думали: як воно ще було живе, він не слухав нашого розважаня; як же тепер сказати йому: дитинка вмерла! він може щось заподїяти собі?


19 Давид же постеріг, що дворяне його перешептуються одно з одним, та й догадавсь, що дитина вмерла. І поспитав Давид у своїх дворян: Чи дитина вмерла? І відказали: Так, умерла.


20 Тодї встав Давид із долївки, помився й намазався й перемінив одїж свою, й пійшов до Божого дому та й помолився; потім прийшов до дому й приказав дати собі їсти, й попоїв.


21 І питали в його дворяне: Що се в тебе за спосіб; що се значить: як дитя було ще живе, ти постив та плакав, а тепер, як дитина вмерла, ти встав і їв?


22 І відказав: Покіль іще дитина була жива, я постив і плакав, бо думав: Хто знає, може, Господь змилосердиться до мене, так що воно й жити ме.


23 Тепер же воно вмерло, про що ж менї постити? Хиба ж його вернеш? Я пійду до його, воно ж не прийде вже до мене.


24 І розважав тодї Давид свою супругу Бетсабу, й ввійшов до неї та й пригорнувсь до неї. І вродила вона сина, й назвав його він Соломон, і Господь улюбив його;


25 І передав його під догляд пророкові Натану, а сей назвав його Едидіа* по слову Господа.


26 Йоаб же воював Раббу Амнонїйську й добував се царське місто.


27 І послав Йоаб посланця до Давида сказати йому: Я воював Раббу й треба здобути Водяний Город:


28 Так збирай до купи останок військового люду та й обляжи город і звоюй його, щоб не я звоював город і щоб моє ймя не вязалось із ним.


29 І зібрав Давид круг себе ввесь військовий люд, двинув проти Рабби, воював і впокорив її.


30 І взяв Давид вінець із голови царя їх, важив же він талант золота й на йому був дорогий камінь, і надїв його Давид собі на голову, та вивіз із города велике множество здобичі.


31 А людей, що в йому були, повиводив і ставляв їх під пили, їздив по них кованими возами й переводив через цегольні печі. Так само чинив він і з другими городами Аммонїйськими. І вернувсь Давид з усїм народом у Ерусалим.



2-а Самуїлова 13

1 І сталось після того, що в Давидового сина Абессалома була вродлива сестра, на ймя Тамара, та що Давидів син Амнон залюбивсь у нїй.


2 І мучивсь Амнон, аж занедужав через свою сестру Тамару, вона бо ще була дївицею, й Амнону здавалось річчю неможною заподїяти їй що нечесне.


3 У Амнона ж та був приятель, на ймя Йонадаб, син Давидового брата. Самаї, а був Йонадаб чоловік вельми хитрий.


4 І спитав його: Чого се ти так з кожнїм днем марнїєш, царевичу, чи не відкриєш менї? І відказав йому Амнон: Я люблю Тамару, сестру брата мого Абессалома.


5 І каже йому Йонадаб: Лягай у постелю твою та й прикинсь недужим, і як прийде твій панотець, щоб до тебе навідатись, то скажи йому: Коли б оце моя сестра Тамара та прийшла сюди, та дала менї чого попоїсти! коли б вона перед очима менї що зготовила, щоб я бачив, так я попоїв би з її рук.


6 І лїг Амнон і прикинувсь недужим. Як же прийшов царь, щоб на його подивитись, каже Амнон цареві: Коли б оце моя сестра Тамара та прийшла сюди та зготовила перед віччу в мене дві лижки поливки, щоб менї з її рук ізз'їсти!


7 І послав Давид до дому до Тамари й повелїв сказати їй: Ось ійди до дому до брата твого Амнона та зготуй йому попоїсти.


8 І пійшла Тамара до дому до брата свого Амнона, тим часом, як він лежав. І взяла муки, замісила й зготовила перед віччу в його поливки.


9 І взяла те, що зготовила, вилила й поставила перед ним. Він однак же не хотїв їсти, і каже Амнон: Нехай усї повиходять. І повиходили всї.


10 І каже Амнон Тамарі: Понеси їду в середню сьвітлицю, тодї їсти му з твоїх рук. Тамара взяла поливку, що зготовила, й понесла свойму братові Амнонові в сьвітлицю.


11 Як же подала йому їсти, він ухопив її та й каже їй: Ходїмо, ляж коло мене, сестро!


12 І відказала вона йому: О, нї, братіку! Не безчести мене, бо так не водиться в Ізраїлї! Не чини такої божевільностї!


13 Куди бо я понесу мій сором? Ти ж будеш одним з божевільних в Ізраїлї. Лучче поговори з царем, він певно мене тобі не заборонить.


14 Він однакже не хотїв нїчого слухати, а силоміць обезчестив її й пригорнувсь до неї.


15 Потім же зненавидїв її глибокою ненавистю, й ненависть його була ще більша, нїж та любов, що почував до неї. От і звелїв їй Амнон: Уставай! йди собі геть!


16 І відказала Тамара: Проганяти мене - се кривда була б гірша, нїж перва, що заподїяв єси менї. Він же не хотїв її слухати,


17 А кликнув хлопця свого та й звелїв: Виведи отсю від мене та й засунь двері за нею.


18 На нїй же була ріжноцьвітня одежа, бо такі намітки носили царські дочки-дївицї. Як же служка вивів її надвір і засунув за нею двері,


19 Посипала Тамара попелом голову собі й роздерла ріжноцьвітню намітку на собі й ймившися руками за голову, йшла тяжко ридаючи.


20 І озвавсь до неї брат її Абессалом: Чи не був твій брат Амнон із тобою? Мовчи ж тепер, сестро - се ж твій брат! Не приймай сієї речі так дуже до серця! От і пробувала Тамара самітня в господї в брата свого в Абессалома.


21 Дознавшися ж царь Давид про всю справу, закипів великим гнївом, та не хотїв печалити сина свого Амнона, любив бо його, бо се був у нього перворідень.


22 Абессалом же не промовив Амнонові нї слова, нї злого, нї доброго, та він ненавидїв Амнона за те, що збезчестив сестру його.


23 Як уплило два роки, сталося, що Абессалом справляв овечі пострижини в Баал-Газорі, в Ефраїмі, й запросив до себе Абессалом усїх царських синів.


24 Прийшов Абессалом і до царя та й каже: Твій раб справляє сьогоднї овечі постриги: коли б же й царь із усїм двором своїм прийшов до раба свого!


25 І рече царь Абессаломові: Нї, синку! не подоба нам усїм гостювати, важко було б се на тебе. Той напирав на його, та він не схотїв ійти, лиш поблагословив його.


26 І промовив Абессалом: Коли ж не завгодно, так нехай хоч мій брат Амнон іде з нами. І рече йому царь: Чого йому з тобою їхати?


27 Як почав же Абессалом уговорювати, звелїв він Амнонові й усїм царським синам товаришувати йightму. І справив Абессалом такий пир, що хоч би й цареві.


28 Прислузї ж своїй дав Абессалом такий наказ: Гледїть менї, як Амнон упється добре на винї, й я скажу вам: Убийте Амнона! так і стратьте його. Не бійтесь, се я дав наказ вам; будьте відважні й покажіте себе мужами.


29 І розправились Абессаломові слуги з Амноном по наказу Абессаломовому. Тодї посхоплювались усї царські сини, допали кожен свого мула та й повтїкали.


30 Ще ж вони були в дорозї, а чутка долетїла вже до Давида: Отсе Абессалом повбивав усїх царських синів, всїх до ноги!


31 І встав царь, роздер одежу на собі та й простерсь на землю, й всї дворяне його, що стояли навкруги, пороздирали одїж на собі.


32 І промовив Йонадаб, син Давидового брата Самаї, та й каже: Пане мій, не думай, що повбивано всїх молодиків, царських синів! се тільки Амнона одного вбито, бо в Абессалома був той задум з того дня, як той збезчестив сестру його Тамару.


33 Оце ж не допускай, мій царю й пане, до серця такої думки, що усї царські сини були повбивані, бо тільки один Амнон умер.


34 Абессалом же втїк. Як споглянув же слуга, що сторогував на вежі, коли се много людей іде по дорозї на спаду гори. І прийшов вартовий й з'ясував цареві: Я бачив людей на дорозї Оронській на спаду гори.


35 І каже Йонадаб цареві: Бач, царські сини йдуть; як сказав раб твій, так і є воно.


36 Тільки що сказав се, аж ось і прибули цареві сини, плачучи в голос. І плакав царь, і всї слуги його плакали великим плачем.


37 Абессалом же втїк і пійшов до Талмая Емиюденка, царя Гессурського. І плакав Давид по синові свойму всї днї.


38 А Абессалом, коли втїк і прийшов у Гессур, то й перебув там три лїта.


39 І не переслїдував Давид Абессалома, бо потїшився з часом по смертї Амнона.



2-а Самуїлова 14

1 Як же постеріг Йоаб, син Саруї, що цареве серце звернулось до Абессалома,


2 Послав Йоаб у Текою, звелїв покликати звідти мудру молодицю та й каже їй: Зробись, наче б ти була в смутку, й надїнь жалібну одежину, ненамащуйся олїєю й повертайся так, нїби ти вже давно побиваєшся по мертвому;


3 І йди до царя й промов до його так і так. І вложив їй Йоаб ув уста, що має говорити.


4 Молодиця з Текої прийшла перед царя, припала, кланяючись, лицем до землї, та й каже: Поможи менї, царю, ой ратуй мене!


5 І спитав її царь: Що тобі? Відказує вона: Ох, я вдовиця, мій чоловік помер;


6 У служебки ж твоєї та було два сини; й посварились вони один з одним на полі, а не було при тому нїкого, щоб їх розвести; от і кинувсь один на свого брата та й убив його.


7 І се вся рідня піднялась проти твоєї служебки та й домагаєсь: Видай нам братогубника, ми вбємо його за братню душу, що він згубив, і наслїдника його викоренимо! Так вони завзялись ізгасити й останню искорку, що менї зісталась, щоб мойму чоловікові нї ймення нї потомків на землї не зоставити.


8 І відказав царь молодицї: Йди в супокою до дому, я прикажу, що треба.


9 Молодиця ж із Текої каже цареві: На менї, мій царю й пане, лежати ме вина й на моїй родинї, царь же й престол його буде неповинний.


10 І відказав царь: Того, хто буде противен тобі, приведи перед мене, він більше не торкне тебе.


11 Вона ж йому: Нехай царь, про Господа, Бога свого, памятає, щоб кровопомстників не прибувало ще більш і не погубили сина мого. А він їй: Як певно, що Бог жив, нї волосина в сина твого не впаде з голови!


12 Тодї молодиця: Дозволь же твоїй служебцї промовити мойму цареві й панові ще слово! І відказав: промов.


13 І каже молодиця: Чого в тебе таке на умі проти люду Божого? Вирекши царь такий вирок, обвиноватив сам себе, бо свого вигнанника не кличе царь назад.


14 Ми ж мусимо померти й будемо як та вода, що вилито на землю, нїхто бо її не візьме назад, а Бог не бажає погубити душу, й мислить, як би не відкинути від себе й того, що його відкинули.


15 Тепер же я прийшла, сказати мойму цареві й панові се слово, тому що люде завдали менї страху; от служебка твоя й думає: поставлю я се перед царем, може царь уволить волю раби своєї;


16 І певно, що царь вислухає й визволить рабу свою з людських рук, що задумали мене й сина мого заразом із наслїддя Божого викоренити.


17 Тим раба твоя подумала: Слово мого царя й пана заспокоїть мене, бо мій царь і пан рівня ангелові Божому, бо він і добре й ледаче вислуховує; й нехай Господь, Бог твій, буде з тобою!


18 І озвався царь і рече до молодицї: Не втаюй від мене того, про що в тебе поспитаю. І відказала молодиця: Нехай тільки промовить мій царь і пан.


19 І питає Давид: Чи не Йоаба рука з тобою в цїй справі? І відказала молодиця: Так певно, як ти жив, мій царю й пане; неможливо звернути нї праворуч, нї лїворуч із того, що промовив царь мій й пан; так, се твій слуга Йоаб дав менї наказ і він усї ті слова вложив в уста рабі твоїй.


20 Щоб прикладом дати речі таке лице, навчив мене слуга твій Йоаб; та мій пан такий мудрий як Божий ангел, і знає все, що на землї.


21 І рече царь Йоабові: Нехай буде по твоєму! Йди ж та поклич назад молодика Абессалома до дому.


22 І впав Йоаб ниць на землю, благословляючи царя, й каже: Тепер знає твій раб, що царь і пан мій милостив="7"й до мене, бо царь уволив волю раба свого.


23 І пустивсь Йоаб у дорогу в Гессур і привів Абессалома назад у Ерусалим.


24 Царь же заявив: Нехай собі вертається в господу, менї ж на очі не попадається. І вернувсь Абессалом у господу й не показувавсь на очі цареві.


25 Такого вродливого, як Абессалом не було в усьому Ізраїлї та й такого вихвалюваного як він: від пяти до тїмя на голові не було на ньому хиби.


26 Як він стриг на голові волоссє, а стригся він що року, бо волосся в його було стільки, що йому було важко, то волоссє з голови його важило двістї секлів по царській вазї.


27 Було ж ув Абессалома три сини й одна дочка, на ймя Тамара, вона була женщина вельми вродлива.


28 Оце же Абессалом жив у Ерусалимі два роки, не показуючись на очі цареві.


29 Тодї ж послав Абессалом покликати Йоаба, щоб його до царя послати, та Йоаб затявсь прийти. І послав він удруге, але він не схотїв прийти.


30 І каже він кметям своїм: Дивітесь, оце Йоабове поле межує з моїм, і вродив у його ячмінь; ійдїте й пустїть його пожаром. І пустили Абессаломові слуги поле пожаром.


31 Піднявсь тодї Йоаб, прийшов до Абессалома в господу й питає: Чому твої кметї пустили на пожар моє поле?


32 І відказав Абессалом Йоабові: Я ж посилав по тебе кажучи: прийди сюди; я пошлю тебе до царя сказати: за чим я вернувсь із Гессуру? Лучче було б менї пробувати там і далїй. Я хочу побачити лице царя. Коли я винуватий, то вбий мене.


33 От і пійшов Йоаб до царя й сказав йому се, й він звелїв кликнути Абессалома. І прийшов той перед царя й кинувсь перед царем ниць на землю. І поцїлував царь Абессалома.



2-а Самуїлова 15

1 І "+0"талось після сього, що Абессалом позаводив у себе колесницї й конї, а до того пятьдесять чоловіка, що бігли перед ним.


2 І почав Абессалом становитись рано вранцї на дорозї коло ворот, і як треба було кому судитись і доходити до царя, Абессалом озивавсь до його й питав: З якого ти городу? І як той відкаже було: Раб твій з такого й такого поколїння Ізрайлевого,


3 То Абессалом було каже йому: Те що говориш, добре й праве, та при боцї в царя нема нїкого, щоб вислухав тебе.


4 А далїй бувало каже Абессалом: Ой коли б то мене поставлено суддею в царстві, то до мене приходив би всякий, хто має спорну справу яку або скаргу, й судив би його по правдї!


5 І коли хто наближувавсь, щоб йому вклонитись, так він простягне було руку, обійме й поцїлує його.


6 Сим робом обертавсь Абессалом до всякого з Ізраїля, що приходив до царя на який суд, і лестився так до серця всїм Ізрайлитянам.


7 Як уплило ж сорок років від первого помазання Давидового, сказав Абессалом цареві: Хотїв би я пійти й спевнити в Гебронї мій обіт, що я обрікся Господеві.


8 Бо раб твій, пробуваючи в Гессурі в Сириї, дав таку обітницю: Коли верне мене Господь у Ерусалим, так я принесу жертву Господеві.


9 І відказав йому царь: Ійди з упокоєм. От і пустивсь він у дорогу в Геброн.


10 Абессалом же порозсилав тайкома посланцї між усї поколїння Ізрайлеві й звелїв казати: Як почуєте трубний гук, так мовляйте: Абессалом зробився царем у Гебронї!


11 А з Абессаломом пійшло двістї чоловіка з Ерусалиму, що їх закликано, й вони пійшли в простотї серця, нїчогісїнько не знаючи.


12 Послав також Абессалом і прикликав порадника Давидового, Ахитофела, з його города Гило. А коли принесено жертву, зложили сильні змовини, й горнулось усе більш та більш люду до Абессаломового боку.


13 І прийшла до Давида вість: Серце Ізрайлитян прихилилось до Абессалома!


14 Рече тодї Давид усїм слугам свого двору, що були при йому в Ерусалимі: Ходїмо, втїкаймо, а то не буде нам рятунку перед Абессаломом. Кваптесь уходити, щоб не напав на нас несподївано, щоб не було нам від його лихої години, а городу не вигубив мечем!


15 І відказали царські врядники цареві: Нехибно так, як царь наш і пан присудить, ми, слуги твої, радо вчинимо.


16 От і вирушив царь і ввесь його двір за ним пішки, а стерегти господи покинув царь десять наложениць.


17 І вирушив царь і всї люде пішки, й зупинились далеко од дому.


18 І всї слуги його йшли обобіч його, й всї Хелетеї й всї Фелетеї* до шістьсот чоловіка, й всї Гетії, що за ним прийшли були з Гету, ступали навперід царя.


19 І промовив царь до Еттея з Гету: Чого се й ти з нами йдеш? Вертайсь та й пробувай при тому цареві. Ти ж гість і прийшов сюди з свого міста.


20 Вчора ти прийшов, а сьогоднї мав би йти з нами? Я йду, незнать куди; ти же вернись і бери своїх людей назад; Господь нехай покаже на тобі свою ласку й правду.


21 І відказав Еттей цареві: Так певно, як жив Господь, і так вірно, як жив пан мій й царь, де б нї був мій пан і царь, чи в смертї, чи в життї, там буде й слуга твій!


22 І рече Давид Еттеєві: Ну, так іди далїй. І пійшов Еттей Гетїй вкупі з людьми своїми й з усією малечою своєю.


23 Уся ж земля плакала в голос. Царь же й ввесь народ перейшли потік Кедрон, і пійшли всї дорогою, що веде на пустиню.


24 Ійшов також і Садок (сьвященник) і всї левіти з ним, що несли скриню Божу, й поставили вони Божу скриню; Авіятар же стояв на вижинї, аж докіль увесь люд із городу попереходив.


25 Та цар повелїв Садокові: Неси назад Божу скриню в город. Коли буде Господь благодатен до мене, так привиде мене назад і дасть менї вбачати й її й пробуток свій;


26 Коли ж він скаже: Не до вподоби ти менї, так ось я; нехай чинить ізо мною, як до вподоби йому.


27 І рече тодї царь первосьвященникові Садокові: Йди собі назад у город, і син твій Ахимаас і Йонатан Абіятаренко, обидва сини ваші з вами;


28 Памятайте, я пробувати му понад бродами в степу, докіль прийде звістка од вас до мене.


29 От і завернули Садок та Абіятар Божу скриню в Ерусалим назад, і зостались там.


30 Давид же ійшов на Оливну Гору, плачучи й окривши голову. Босоніж ійшов він, і ввесь люд, що був з ним, покривши собі голови, йшов плачучи.


31 Як донесли Давидові: Ахитофел також між зрадниками з Абессаломом, сказав Давид: Поглумись, Господи, над Ахитофелевою радою!


32 Як же взійшов Давид на верх гори, де хотїв помолитись Богу, зустрів його Давидів приятель Архієць Хусій в роздертій одежі й з землею на голові.


33 І рече йому Давид: Як пійдеш ізо мною, то будеш ваготою менї,


34 Але як вернешся у город і скажеш Абессаломові: Царю, я хочу бути слугою твоїм; я перше був слугою панотцеві твойму, тепер же буду тобі слугою; то обернеш у нївець раду Ахитофелеву.


35 Там же й сьвященник Садок й Абіятар будуть з тобою, й що перечуєш із царської палати, роскажи Садокові та Абіятарові, сьвященникам.


36 Там при них і оба сини їх: Ахимаас, син Садока, та Йонатан, син Абіятарів; через них доводїть до мене все, що почуєте.


37 От і подавсь Давидів приятель Хусій у город, саме як Абессалом вступав у Ерусалим.



2-а Самуїлова 16

1 Ледві Давид перейшов через гору аж се йде зустріч Сиба, слуга Мемфівостеїв з парою ослів навючених, що несли на собі двістї боханцїв хлїба, сто вінків родзинків, сто вязанок фіґ і бурдюк вина.


2 І питає царь у Сиби: На що се в тебе? І відказує Сиба: Осли про царську челядь на їзду, хлїб і овощ на харч прислузї, а вино на питтє потомленим у пустинї.


3 І питає царь: Де ж син твого пана? І відказує Сиба цареві: Зіставсь у Ерусалимі, бо каже: Тепер дом Ізрайлїв оддасть менї отецьке царство!


4 І рече цар Сибі: Оце ж усе, що було Мемфівостеєве, нехай буде твоє. І сказав Сиба, падаючи ниць: Ой коли б ти був ласкавий до мене, царю й пане мій!


5 Як дойшов же царь Давид до Бахурима, дивиться, йде звідти чоловік з родини Саулового дому, на ймя Семей Геренко; він ішов проклинаючи.


6 Та й метав на Давида й на всїх слуг двору Давидового каміннєм, дарма що ввесь люд і всї лицарі йшли праворуч і лїворуч його.


7 І кричав Семей клянучи: Втїкай, втїкай, убийнику й безбожнику!


8 Господь перенїс на тебе усю кров Саулового дому, що ти намість його зробивсь царем, і передав Господь царство твойму синові Абессаломові, а тепер прийшла на тебе лиха година, бо ти чоловік крові.


9 І каже Абесса Саруєнко цареві: Як важиться сей здохлий пес проклинати пана мого царя? Пійду й зітну йому голову!


10 Царь же рече: Яке вам дїло до мене, Саруєнки? Нехай він проклинає, бо се Господь допустив йому, проклинати Давида. Хто ж тут скаже: Як важишся ти на се?


11 І говорив Давид Абессі й усему дворові свойму: Коли мій син, що вийшов із мого тїла, важить на мою душу, так ще більше сей Беняминїй. Не чіпай його, нехай проклинає, бо се повелїв йому Господь.


12 Може зглянеться Господь на моє пониженнє й відплатить менї добром за теперішний проклін.


13 От і йшов Давид із людьми своїми своєю дорогою. Семей же йшов попід горою поровень з ним; ійшов і проклинав та метав каміннєм і землею на них.


14 І добравсь утомлений царь із усїм людом, що був при йому, (до Бахурима) й оддихав там.


15 Абессалом же з усїма мужами Ізрайлевими прийшов у Ерусалим та й Ахитофел із ним.


16 Увійшовши ж до Абессалома Давидів приятель, Архієць Хусій, промовив: Витай царю! Витай царю.


17 І питає Абессалом Хусія: Така ж твоя прихильність до твого приятеля? Чому ти не пійшов з твоїм приятельом?


18 І відказує Хусій Абессаломові: Кого вибрав Господь і сей люд і ввесь Ізраїль, до того й я горнусь і при тому зостанусь.


19 Се одно; а друге: кому ж я маю служити? Чи ж не синові його? Як служив я твойму панотцеві, так служити му й тобі.


20 І поспитав Абессалом ув Ахитофеля: Порадь нас, що нам чинити?


21 І відказує Ахитофел Абессаломові: Удайся до панотцевих наліжниць, що він зоставив тут стерегти палату; й почує про се Ізраїль, що зробився ти ненавидним панотцеві твойму, й всї твої прихильники наберуть духа.


22 І напяли Абессаломові намет на крівлї, й ввійшов Абессалом перед очима всего Ізраїля до наложниць отця свого.


23 Рада ж Ахитофелева була здавна така важка, неначе рада самого Бога. Такою була всяка рада Ахитофелева й в Давида й в Абессалома.



2-а Самуїлова 17

1 І промовив Ахитофел до Абессалома так: Виберу я собі дванайцять тисяч чоловіка та й пійду навздогін за Давидом сієї ночі,


2 Та й нападу на його, покіль він ще втомлений й занепалий духом. От я наведу на його страх; увесь люд, що він при собі має, пійде в ростїч, і я вбю самого одного царя;


3 І приведу до тебе ввесь люд, як одного чоловіка, й коли не стане того одного, що ти його шукаєш, тодї буде мирен увесь люд.


4 Рада ся була до вподоби Абессаломові й усїй старшинї Ізрайлевій.


5 Однакже повелїв Абессалом: Покличте ще й Архійця Хусія, почуємо, що він скаже.


6 Як же ввійшов Хусій до Абессалома, каже йому Абессалом: Так і так радить Ахитофел. Чи маю чинити по його слову? Коли нї, говори ти.


7 І відказав Хусій Абессаломові: На сей раз Ахитофелева рада не найлучша.


8 І каже Хусій: Ти знаєш панотця твого й людей його, що вони хоробрі та ще й роздражнені, мов ведмедиця в полі, що в неї однято ведмежата. До того ж панотець твій войовник, що не ночлїгує з людьми.


9 Певно тепер він у якій розчілинї, або де инде заховавсь. Як поляже кілька з людей при першому нападові на них, і почують се другі, так торочити муть: між людьми, прихильними до Абессалома, сталось побоїще.


10 І тодї станеться, що й хоробрий, що серце в його левине, злякається їх, бо ввесь Ізраїль знає, що панотець твій невмірака, а його дружина також мужі хоробрі.


11 Оце ж раджу: Нехай скупиться ввесь Ізраїль від Дана та й до Берсабиї круг тебе, щоб його було стілько, як піску на морському березї, й сам ти вирушиш посеред їх;


12 Як ударимо на його, в якому б нї було місцї, де стрінемо його, й впадемо на його, як падає роса на землю, тодї не зостанеться нї один із мужів, що круг його.


13 Коли ж би схоронився в який город, то ввесь Ізраїль обтягне город верівками, й ми стягнемо його в прірву, так що й камень на каменї не зістанеться.


14 І промовив Абессалом і всї Ізрайлитяне: Рада Архійця Хусія крашча над Ахитофелеву раду. Так то Господь вдїяв, що впала лучша рада Ахитофелева, щоб навести біду на Абессалома.


15 І сповістив Хусій сьвященників Садока та Абіятара: Так і так раяв Ахитофел Абессаломові, а так і так пораяв я.


16 Оце ж посилай хутко таку вістку Давидові: Не ночлїгуй над бродами в степу, а переходь зараз, щоб цареві й усьому людові, що при йому, не погибнути.


17 Йонатан же та Ахимаас стояли над Рогель-криницею. І прибігла служебка та й принесла їм вість; а вони кинулись сповістити царя Давида, бо їм не можна було появитись у городї.


18 Побачив їх однакже якийсь хлопець та й сповістив Абессалома, але вони побігли хутко далїй, та й прибігли в господу одного чоловіка в Бахуримі: а в його був у дворі колодязь; вони й повлазили туди,


19 А молодиця возьми та й накинь плахту на колодязь, та й насипала крупів на покривало, щоб не було нїчогісїнько в догад.


20 Як же прийшли від Абессалома до молодиці люде та поспитали: Де Ахимаас і Йонатан? каже молодиця: Вони перебріли ріку. Вони шукали, та не знайшли, й вернулись у Ерусалим.


21 Як же вони одійшли геть, повилазили ті з колодязя, махнули далїй та й принесли цареві Давидові звістку, й сказали Давидові: Переброджуйте борше воду, бо так і так порадив про вас Ахитофел.


22 Метнувсь тодї Давид і ввесь люд, що був при йому, та й перейшли Йордань. Поки ранок настав, не було нїкого, щоб не перебрів Йорданї.


23 Побачивши ж Ахитофел, що порада його не пійшла в лад, осїдлав осла та й пустивсь у дорогу до дому у свій отецький город, а розпорядивши господою своєю, завісивсь, і вмер, та й поховано його в батьковому гробі.


24 От і дійшов Давид уже до Маханаїму, як Абессалом з усїма Ізрайлитянами перейшов Йордань.


25 Намість Йоаба настановив Абессалом Амессая головою в війську. Амессай був сином одного чоловіка, що звавсь Ефера з Езрееля, що ввійшов був до Абигеї, дочки Нааса, а сестри Саруїної, матері Йоабової.


26 І отаборивсь Ізраїль із Абессаломом у землї Галаадській.


27 Як прийшов же Давид у Маханаїм, то Сабій, син Наасів із Раби Аммонїйської, й Махир, син Амміїлів із Лодабару, та Берзеллїй Галаадїй з Роглиму,


28 Принесли постелї, тарілки, горшки, глиняний посуд, ячменю, пшеницї, муки, пшона, бобу, сочовицї, й жарених зерен,


29 Меду, масла, овець, і коровячого сира Давидові й людям, що були з ним, на їду, бо казали: Люд голоден, утомлений, й натерпівсь спраги в пустинї.



2-а Самуїлова 18

1 Перегледїв же Давид військовий люд, що був при йому, та й понастановляв над ними тисячників і сотників.


2 І віддав Давид третину під провід Йоаба, третину під провід Абесси Саруєнка, брата Йоабового, а третину під провід Гетїя Еттея. І обявив Давид людям: Я сам пійду з вами.


3 І відказали люде: Не треба тобі йти; бо коли б ми й кинулись навтеки, то про нас не дбати муть; коли б і половина з нас полягла, також не дбати муть про нас, а ти один - все одно, що нас десять тисяч; лучше, як ти нам допомагати меш із города.


4 І відказав їм царь: Що вам до вподоби, те й чинити му. Тодї став царь у воріт, тим часом як люд виходив сотнями й тисячами.


5 Однакже дав царь Йоабові, Абессї й Еттеєві наказ: Ощаджуйте менї дитину Абессалома! І чув увесь люд, як царь давав усїм гетьманам наказ про Абессалома.


6 Так виступили люде в поле против Ізрайлитян, і прийшли до бою в лїсї Ефраїмовім.


7 І побитий був народ Ізраїлський військом Давидовим; погром був там того дня тяжкий - полягло двайцять тисяч чоловіка.


8 Битва розширилась на всю ту землю, а гай вигубив більше людей того дня, нїж меч.


9 І попавсь на очі Давидовим войовникам Абессалом, а їхав він на мулї; й кинувсь мул під гилястого дуба, й запутавсь Абессалом волоссєм в галузях дуба, й повис між небом і землею, а мул вибіг ізпід його.


10 І побачив се один та й каже Йоабові: Ось я бачив Абессалома - висить на дубі.


11 І відказав Йоаб чоловікові: Коли бачив, то чом же не прибив його там же 'д землї? Я дав би тобі за се десять срібних секлів і пояс (лицарський).


12 Чоловік же відказав Йоабові: Та хоч би менї й тисячу срібних секлів вилїчено на руку, не наложив би я руки на царського сина. Хиба ж ми не чули, як царь тобі й Абессї й Еттеєві давав наказ: Збережіте менї мою дитину, Абессалома!


13 Коли б же я й потай усїх проти його вчинив зло, то й найменьша річ не втаїлась би від царя, а й ти встав би проти мене.


14 І гукне Йоаб: Нїчого менї довше з тобою гаятись. І вхопив три списи та й встромив їх Абессаломові в груди; а коли він іще живий висїв на дубі,


15 Прискочило десять чур-зброєношів Йоабових та й добили Абессалома.


16 І звелїв Йоаб трубити в трубу, й покинули войовники вганяти за Ізраїлем, бо Йоаб щадив народ.


17 І взяли Абессалома, вкинули його в величезну яму в гаю, та й нагромадили над ним величезну купу каміння. І всї Ізрайлитяне порозбігались по домівках своїх.


18 Абессалом іще за живота взяв та й поставив собі памятндик в царській долинї, бо казав сам собі: Нема в мене сина, щоб сохранилась память імени мого. І прозвав памятник своїм имям. І зветься він по сей день "Рука Абессаломова".


19 Ахимаас Садоченко каже тодї Йоабові: Побіжу та принесу цареві звістку, що Господь судом своїм визволив його з рук ворогів його.


20 І відказав йому Йоаб: Не був би ти сьогоднї добрим вістуном; понеси вістку иншим разом, а не сьогоднї, бо царський син умер.


21 І звелїв Йоаб Хусієві: Піди, донеси цареві, що ти бачив. І поклонивсь Хусій Йоабові та й побіг.


22 Але Ахимаас Садоченко наставав й каже Йоабові: Що буде, те й буде, а я таки побіжу слїдом за Хусієм. І відказав Йоаб: Чого ж тобі, сину мій, бігти? не принесеш ти доброї вістї.


23 А він: Нехай буде й так, а я біжу! І каже той: Ну, то біжи. І побіг Ахимаас дорогою направцї, та й випередив Хусія.


24 Давид саме тодї седїв між обома ворітьми, вартовик же війшов на башту над ворітьми; а коли споглянув, бачить - біжить один чоловік.


25 Крикне тодї вартовик і каже се цареві, а царь одвічає: Коли се лиш один, так се добра вість. А той біжить і біжить, і вже надходить близенько.


26 Аж бачить сторож - біжить і другий чоловік. Крикне тодї вартовик: Он біжить ще й другий чоловік. І каже царь: І сей несе добру вість.


27 І крикне тодї вартовик: Як бачу, хода первого, що біжить, схожа на ходу Ахимаасову Садоченкову. І каже царь: Се чоловік ручий: несе добру звістку.


28 Аж тут Ахимаас кликнув і каже цареві: Витаю, царю! тодї припав лицем до землї перед царем та й сказав: Благословен Господь, Бог твій! він віддав тих людей, що підняли були руку проти мого царя й пана!


29 І питає царь: Чи добре дїється моїй дитинї Абессаломові? І каже Ахимаас: Я бачив велике збv heговище, як посилав Йоаб раба твого, та не знаю, що там счинилось.


30 І відказав царь: Стань на боцї та й стій тут; він відступивсь та й став.


31 Тепер надійшов і Хусій. І промовив Хусій: Добра вість для царя й пана мого! сьогоднї бо Господь учинив тобі правду, вибавляючи тебе з руки всїх тих, що встали були на тебе.


32 І питає царь Хусія: Чи миром моє дитя Абессалом? І відказав Хусій: Бог-дай так сталося ворогам царя й пана мого й усїм, що ворогуючи, встають на тебе, як сталось дитинї твоїй!


33 І затрусився царь, і пійшов в горішню комнату над брамою, й плакав, а йдучи, говорив безнастанно: Сину мій Абессаломе! Сину мій, сину мій Абессаломе! Ой коли б я був умер замість тебе, Абессаломе, сину мій, сину мій!



2-а Самуїлова 19

1 Як переказано Йоабові: Царь плаче та побивається по Абессаломові,


2 Тодї в той день і побіда обернулась у печаль всьому людові, бо люд того дня чув, як говорено: Царь побивається по синові!


3 І ввіходив того дня люд крадькома в город, як прокрадується те військо, що вкрило себе соромом, утїкаючи з бою.


4 Царь же закрив собі лице, й плакав голосно: Сину мій, Абессаломе! Абессаломе, мій сину, мій сину!


5 І ввійшов Йоаб до царя та й каже: Сьогоднї ти зневажив усї слуги твої, що вирятували тебе, твоїх синів і дочки, твої жени й наложницї від смертї,


6 Бо тим, хто зненавидїв тебе, показав єси прихильність, а тим, хто прихилявся до тебе - ненависть. Сьогоднї обявив єси, що в тебе нїзащо гетьмани й слуги; сьогоднї взнав я, що коли б Абессалом остав був жив, а ми всї погибили, се тебе задовольнило б уповнї.


7 Устань же! вийди й заговори приязно до підданих твоїх, бо присягаюсь тобі Господом: Як не вийдеш до люду, так іще сієї ночі не зостанеться в тебе нї чоловіка, а се буде гірше, нїж усе те лихо, якого дознав єси від молодощів твоїх та й до сього часу.


8 І встав царь і сїв у ворот. І сповіщено всьому народові, що царь седить у брамі, й ввесь люд прийшов перед царя; Ізрайлитяне ж* порозбігались по шатрах своїх.


9 Увесь же народ по всїх поколїннях Ізрайлевих перечився між собою й говорив: Царь визволив нас з потали в наших ворогів, визволив із рук Филистіїв, а тепер утїк перед Абессаломом із царства;


10 Та Абессалом, що ми помазали його над нами, полїг у бою; чого ж гаєтесь привернути царя?


11 А слова сї всього Ізраїля дойшли до царя. І послав царь до сьвященників Садока та Абіятара і повелїв сказати: Розмовтесь з громадськими мужами Юдиними та й скажіть їм: Чи ви хочете остатись послїдними в тому, щоб царя відпровадити в його палату?


12 Ви ж мої одноплемінники, моє тїло ви й костї; чому ж хочете бути послїдними в приверненню царя?


13 Та й Амазї скажіте: Ти ж моє тїло й кість моя. Нехай Бог удїє зо мною що схоче, коли не будеш у мене, поки жив, намість Йоаба гетьманом!


14 І прихилив він серце всїх Юдеїв, так що вони одностійно послали до царя: Вертайсь назад із усїм двором твоїм.


15 От і вертав царь назад і прибув до Йорданї, а Юдеї прийшли в Галгал, щоб стрічати царя й переправити через Йордань.


16 Та й Беняминїй Семей Геренко з Бахуриму поквапивсь із Юдеями зустріч цареві Давидові,


17 А з ним тисяча чоловіка з Бенямину, та й Саулів домовий слуга Сиба, з пятнайцятьма синами своїми й двайцятьма рабами кинулись в Йордань,


18 І перебріли вони брід, щоб родину царську перевезти й йому послужити. А як тільки царь переправивсь через Йордань, кинувсь Семей Геренко ї; еред царем на лице своє,


19 Та й промовив до царя: Нехай мій пан не поставить в провину й забуде про те, чим проступився твій раб того дня, як мій пан і царь покинув Ерусалим, й не передержуй того в серцї своїм;


20 Знає бо раб твій, що провинив; то ж отсе прийшов я на зустріч мойму цареві й панові, яко первий з усього дому Йосифового.


21 І озвавсь Абесса Саруєнко та й каже: Чи вже ж Семей не наложить головою за те, що проклинав помазанника Господнього?


22 Однако ж Давид відказав: Що за дїло між вами й мною, Саруєнки, що ви мене спокушуєте тепер? Чи годиться ж сьогоднї кого в Ізраїлї тратити? Чи я не знаю, що сьогоднї я царь над Ізраїлем?


23 От і рече царь Семеєві: Ти не вмреш, та й поклявсь йому царь.


24 І Мемфівостей, внук Саулів, вийшов назустріч цареві. Не мив він собі ніг, не розчісував бороди й не прав одїжі своєї з того дня, як вийшов царь, до того дня, як він вертався здоровий.


25 Як він прибув із Ерусалиму на зустріч цареві, спитав його царь: Чом ти не пійшов зо мною, Мемфівостею?


26 І відказав той: Мій пане й царю! слуга мій зрадив мене. Бо я звелїв йому: Осїдлай менї осла, я поїду з царем, бо раб твій кульгавий,


27 А він оскаржив твого раба перед моїм царем і паном. Однак же мій пан і царь рівен із ангелом Божим; то ж і чини, що тобі до вподоби.


28 Уся моя родина не могла нїчого ждати від мого пана й царя, як хиба тільки смертї, а ти раба твого прийняв між твої сутрапезники; яке ж іще маю я право жалуватись; чого менї ще допевнятись у царя?


29 І відказав йому царь: На що стільки слів тратити? Призначую: Ти подїлишся добром із Сибою.


30 І відказав Мемфівостей цареві: Нехай він хоч і все забере собі, добре, що мій пан і царь в мирі вернувсь до дому.


31 Прийшов і Галаадїй Берзеллїй з Роглиму й перейшов з царем Йордань, щоб його провести за Йордань.


32 Берзеллїй же був дуже старий чоловік, лїт вісїмдесятьох. Він обмислив царя під час його побуту в Махаїмі, був бо собі вельми заможний?


33 І сказав царь Берзеллїєві: Ійди зо мною, а я буду обмисляти тебе в Ерусалимі.


34 Берзеллїй же відказав цареві: Скільки ще віку мого, щоб менї йти з царем у Ерусалим?


35 Вісїмдесять год уже віку мого. Чи розберу ж я, що добре, а що недобре? або чи смакувати ме твій раб у тому, що їсти ме й що пити ме? Або ж хиба я ще наджусь на голоси сьпіваків і сьпівачок? Чого ж має раб твій бути тягарем панові мойму цареві?


36 Трошки проведе раб твій царя за Йордань, за що ж, царю, такою милостю менї віддячувати?


37 Дозволь твойму кметеві вернутись, щоб умерти в батьківському городї мойму коло гробу мого панотця й моєї паніматки. А ось твій раб (син мій) Кимгам нехай би йшов із паном і царем. Чини з ним, що тобі до вподоби.


38 І відказав царь: Нехай же Кимгам ійде зо мною. Я з ним чинити му, що тобі здасться добрим, і все, чого ти коли від мене схочеш, учиню для тебе.


39 Як перебрів Йордань увесь військовий люд, а з ним і царь, поцїлував царь Берзеллїя й благословив його, й вернувсь той у свою домівку.


40 І двинув царь у Галгал, і пійшов з ним і Кимгам, та й ввесь народ Юдин провожав царя, так само й половина люду Ізрайлевого.


41 Аж ось прийшли всї мужі Ізраїльські до царя, й сказали цареві: Чому се наші браття, мужі Юдині, потай нас перевели царя й дом його й усїх людей Давидових через Йордань? 42 . І відказали всї мужі Юдині Ізрайлитянам: Царь же нам родич. Чого вам сердитись за се? Хиба ми з'їли що від його, або він обдарував нас чим?


43 Ізрайлитяне ж відказували мужам Юдиним: Наших частин у царя в десятеро, тако ж і в Давида ми більші за вас; чому ж ви змаловажили нас? хиба не нам належався первий голос, щоб вернути царя назад? Та слово мужів Юдиних дужче було, нїж слово Ізрайлитян.



2-а Самуїлова 20

1 Був там якось чоловік негодяй, Беняминїй, на ймя Себа Бихриєнко. Сей затрубив у трубу та й кликнув: Нема нам нїякої спільностї з Давидом анї долї в синї Ессейовому. Рушаймо по домах, Ізрайлитяне!


2 І відпали всї Ізрайлитяне від Давида до Себи Бихриєнка; навпаки ж Юдеї остались при цареві свойму від Йорданї аж до Ерусалиму.


3 Вернувши Давид у Ерусалим до своєї палати, повелїв перевести десять наліжниць, що покинув доглядати палату, ув окремнїй будинок і там обмислив їх усячиною, однак не пригортавсь до їх. Так і жили вони замкнені до своєї смертї вдовицями.


4 Тодї повелїв царь Амазї: Поскликай до мене Юдеїв в три днї; стань і сам передо мною тут.


5 І пустивсь Амаз в дорогу скликати Юдеїв. Як загаявся ж довше, нїж йому призначено,


6 Рече Давид Авессї: Оце Себа Бихриєнко доведе нас до лихої години, гірш Абессалома. Возьми людей твого пана та й жени за ним, щоб не опанував утвердженого якого города та не уйшов нам.


7 От і пійшли з ним люде Йоабові, й всї хелетеї й фелетеї і всї хоробрі. І рушили вони з Ерусалиму, наздоганяючи Себу Бихриєнка.


8 Як були вони коло величезного каменя, показавсь перед ними Амаз. Йоаб же був одягнений в тїсну воїнську одежу та й приперезаний мечем, що висїв у його при боцї, та легко в піхву входив і з неї виходив.


9 І промовив Йоаб до Амаза: Здоров, брате! Та й узяв Йоаб правою рукою Амазу за бороду, щоб його поцїлувати.


10 Амаза ж не постеріг меча у Йоаба, а той пхнув його в черево, так що утроба з його випала на землю, й не повторяв уже удару, й той умер. Тепер кинувсь Йоаб і брат його Абесса нагонця за Себою Бихриєнком.


11 Один же з Йоабового війська став і покликував: Хто держиться Йоаба й хто за Давида, рушай за Йоабом!


12 Амаз же скровавлений лежав на дорозї, й бачивши той, що всї люде зупиняються над ним, одволїк Амазу з дороги на поле та й накинув його одежиною, щоб проходячі не зупинялись над ним.


13 Як одволочено його з дороги, то ввесь люд простував слїдом за Йоабом, щоб наздоганяти Себу Бихриєнка.


14 Він же пройшов по всїх поколїннях Ізрайлевих аж до Абел-Бет-Мааха й через цїлий Берим, і всї добірні мужі збірались і йшли за ним.


15 І прийшли вони й облягли його в Абел-Бет-Маасї, й насипали проти городу вал, і підступали під мур, і всї люде, що були при Йоабові, взяли розбивати мур.


16 Аж ось крикнула одна мудра женщина з муру міського: Слухайте! слухайте! Скажіть Йоабові: Ійди сюди, я перемовлюсь із тобою!


17 Як же він прийшов, питає женщина: Ти Йоаб? І каже він: Я. І каже вона йому: Вислухай слова раби твоєї. І відказав: Слухаю.


18 І промовила вона так: У давні давна була така приповідка: хто хоче питати, нехай питає ув Абелї, й так чинено.


19 Я з мирних, вірних (міст) в Ізраїлї, а ти хочеш зруйнувати город, матїр городів ув Ізраїлї. На що руйнуєш наслїддє Господнє?


20 І відказав Йоаб: Далеке се від мене. Не хочу я нї руйнувати, нї бурити!


21 Ось в чому річ: один чоловік із гори Ефраїмової, на ймя Себа, син Бихрів, зняв руку на царя Давида. Видайте менї його, а я відступлю від города. І промовила женщина до Йоаба: Зараз перекинуть голову йоfontо тобі через мур.


22 Тодї пійшла вона з своїм мудрим словом перед народ. І відтяли голову Себі Бихриєнкові, та й кинули Йоабові. Тодї звелїв він затрубити в труби, й усе військо відступило від города та й розійшлося по своїм шатрам, а Йоаб вернувсь до царя в Ерусалим.


23 І поставлено Йоаба над усїм військом Ізрайлевим, а Банею Йодаєнка над хелетеями й над фелетеями;


24 Адорама над поборами, а Йосафата, сина Ахилудового, дїєписцем;


25 Суса був царським писарем; Садок та Абіятар були сьвященниками;


26 Також Іра Яритїй був сьвященником у Давида.



2-а Самуїлова 21

1 За Давидового царювання був в землї голод через три годи, рік за роком. І питав Давид Господа. І відказав Господь: Се через Саула та його дом кровожадний, бо він вигубив Габаонїїв.


2 Тодї прикликав царь Габаонїїв і говорив з ними. Габаонїї же не були з синів Ізрайлевих, а були останком з Аморїїв; а Ізрайлитяне були їм заклялись*; та Саул хотїв повигублювати їх, нїби з ревности про Ізрайлитян та Юдеїв.


3 От і питає Давид Габаонїїв: Що б менї вчинити вам і чим приєднати б вас, щоб ви благословили наслїддє Господнє?


4 І відказали Габаонїї: Не вимагаємо від Саула й дому його нї срібла, нї золота, та й не хочемо, щоб кого в Ізраїлї страчено. А він сказав їм: Чого ж ви допевняєтесь, щоб я вам учинив?


5 І кажуть вони цареві: Того чоловіка, що вичеркував нас, хочемо так вигубити, щоб не було з роду його нїкого по всему займищу Ізрайлевому;


6 З його потомків нехай видадуть нам сїм чоловіка, щоб ми повішали їх перед Господом в Гиві Саула, вибраного Господом. І відказав царь: Видам їх.


7 Пощадив однак же царь Мемфівостея, сина Йонатанового Сауленкового, задля побратимства, що вони заприсягли перед Господом, Давид і Йонатан, син Саулів.


8 За те взяв царь обох синів Рицпиних, дочки Айєвої, що вона вродила Саулові, Армона й Мемфівостея, й пятьох синів від Саулової дочки Мероби, що їх породила Адріелеві Берзеллїєнкові, з Мехоли.


9 І віддав їх в руки Габаонїям, а вони повісили їх перед Господом на горі. І погибли всї семеро вкупі; а погибли вони у перві днї в жнива, коли розпочинались жнива ячмінні.


10 Рицпа ж, дочка Айєва, узяла шерстяну верету й розстелила на тій горі, й пильнувала тїл від почину жнив, аж докіль дощ із неба поливсь на їх, і не допускала, рушати їх птаству піднебесному в день, а польовому зьвірю в ночі.


11 І донесено Давидові, що вдїяла Саулова наліжниця Рицпа, дочка Айєва.


12 І пійшов Давид і забрав костї Саула й костї Йонатана від городян Явиських в Галаадї, що взяли їх були тайком з майдану в Бет-Санї, де їх повішали були Филистії тодї, як побили Саула на Гелбуї.


13 І перенїс він костї Саулові й костї сина його Йонатана звідти; тодї позбірали й костї повішених,


14 Та й поховали костї Саулові й сина його Йонатана й костї повішених, у займищі Беняминовому, у Зелї, в отецькому Кисовому гробі. Так сповнено все, що приказав царь, і з того часу змилосердивсь Господь над землею.


15 І загорілась ізнов війна між Филистіями й Ізраїлем. І Давид виступив на війну проти Филистіїв із військом своїм, і воювали з Филистіями, й Давид утомився.


16 Тодї задумав Есвій, один із потомків Рефаїма, такий, що спис його важив триста секлів мідї, й підперезаний був новим мечем, убити Давида.


17 Та врятував Давида Абесса Саруєнко та й положив Филистія мертвим. Тодї поклялись Давидові люде словами: Не виступиш ти з нами більш на війну, щоб не згасло сьвітло Ізрайлеве.


18 Потім була ще раз війна з Филистіями в Гобі. Тодї положив мерцем Хушатїй Собохай-Сафута, що також був з потомків велетенських.


19 І довелось іще раз воювати Филистіїв під Гобом; того разу вбив Елханан, син Ягаре-Оргима, з Бетлеєма, Голїята з Гету, що в його ратовище було завтовшки з ткацький вал.


20 А як дойшло раз до війни під Гетом, знайшовсь там один рослий чоловяга, що мав на руках і на ногах по шість пучок*, всїх двайцять і чотири. Сей походив також з велетенського роду.


21 Як же почав він раз насьміхатись із Ізрайлитян, то його вбив Йонатан, син Давидового брата Сафая.


22 Всї чотири названі походили з велетенського роду в Гетї, та й полягли від руки Давидової й слуг його.



2-а Самуїлова 22

1 І засьпівав Давид Господеві того часу, як Господь вирятував його з рук у всїх ворогів його й з руки Саулової, й промовив:*


2 Господь - скеля моя у тїснотї моїй, захищає - рятує.


3 Він мій Бог і затула моя, й до його втекаю я в нуждї. Він мій щит, ріг спасення мого, він мій тверджений замок про втеки. Визволяє мене він з потали, з ворожої волї й сили.


4 Обізвусь до всехвального Бога, й він вороги мої боре.


5 Смерть, як води, мене обняла, зло на мене реве бурчаками.


6 Ланцюги свої пекло на мене кує, й тенета готує.


7 І в скорботї моїй заквилив я до Господа, кричма заплакав. І почув він мене із палати своєї, почув він мій голос, і дійшов до ушей його крик мій й плач, й квиленнє-благаннє.


8 Позирне, й земля захиталась, і небо здвигнулось в основах. Бо тяжким він гнївом закипів, загорівсь, запалав несказанним.


9 Із ніздер устав дим, з роту вугльом жеврющим і поломєм жарко жахнуло.


10 Прихилив небеса та й зійшов; чорний мрак під ногами у його;


11 Під ним дух Херубим; він летить крильми вітру в хуртовинї-бурі.


12 Обгорнувся-закутавсь у шату - у тьму водяну, в чорну хмару.


13 Як сяйне, як дихне, летить гряд, летить жар, летить жупел жерущий;


14 Загрімів Господь з неба, подав голос Бог всемогущий, найвишчий.


15 Метнув стрільми й роспудив їх різно; блиснув блискавками й злякались.


16 І відкрилося оку дно в морі, розверзлись у горах утроби від страшенного гласу, від грому грізного, від духу гнївного.


17 І простїг він з високого неба правицю, й мене з вод великих


18 Із неситої злостї, з пучини, з безоднї ворожої витяг.


19 Вони встали на мене в недолї, Господь же менї дав підмогу,


20 На простір мене вивів з тїсноти й вирвав із рук беззаконних.


21 І воздав менї Бог по моїй щирій правдї всї блага на сьвітї, наградив він мене за мої чисті руки своїм воздаяннєм.


22 Бо путями Господнїми твердо ходив я, цураючись кривди; не чинив я ледачого ледарства проти спасенного слова.


23 Всї закони Господнї перед віччу в мене стоять що години. Не звертаю й праворуч із них, а не то, щоб лїворуч звертати.


24 Непорочен і чист перед ним був устами я й серцем. Над усе я гріха й переступу Божої волї берігся.


25 І воздав Господь Бог за мою щиру правду менї воздаяннєм, за мої чисті руки перед віччу в його, обмислив прещедро.


26 З преподобним єси в милосердю його преподобен і сам ти. І правдивого в правдї своїй ублажаєш земними благами.


27 З чистим серцем ти чист, і показуєш правду йому без утайки, а з олживим, зрадливим, лукавим, його ж робом ходиш і робиш.


28 Заступаєшся ти за убогих в лихій їх годинї й тїснотї, очі ж гордих, неситих пихою загреб хилиш низько до долу.


29 Ти, мій Боже, у мене за сьвітло, ти сьвітиш менї й у темнотї, і просьвічуєш темряву й розуму й серця сумного.


30 Я з тобою воюю, з тобою звойовую військо хоробре, і з тобою на тверджі потужні, на мури злїзаю високі.


31 Бог! у його дорога без хиби права, слово чисте у його; щит спасенний він тим, хто надїю в йому одному покладає;


32 Бо хто Бог, опріч Господа, Бога одного, і хто нам защита, опріч його сьвятого, єдиного Бога справдешнього в сьвітї?


33 Він мене підперезує силою й путь менї рівно рівняє,


34 Робить ноги бистрими, як в оленя, й гори знижає високі;


35 Робить з рук моїх він самосї- ка-меча, з пліч - мідяного лука.


36 І щитом закриває спасенним, і милостю пишно величить.


37 І ступнї розширяє мої, й нога не спіткнеться у мене.


38 Я вганяю за ворогом прудко, хапаю, не дам улизнути,


39 І вирізую всїх до ноги, щоб на мене вже більш не вставали.


40 Підперезуєш міццю мене, й лечу я до бою стрілою,


41 Бо женеш вороги сперед мене, я в пень їх запеклих рубаю.


42 І кричать вони й квилять, нема їм підмоги й рятунку. Кричма квилять до Господа, нї! він мовчить і до них не озветься.


43 Й розкидую їх, розсипаю, мов землю, мов порох по вітру; я топчу їх ногами, мішу, як грязюку в багнї, у калюжі.


44 Рятував ти від змовин мене, уберіг і від бунту слїпого, і зробив головою язиків чужих, боввохвальників страннїх.


45 Люди - народи страннї, язицї чужі, боввохвалцї непевні, що не знав їх, не відав, вони тепер служать менї, послухають.


46 Чужий рід, чужа віра, леститься до мене, менї догоджає, й тремтять вороги чужоземцї по тверджених замках високих.


47 Жив Господь і прославлена скеля моя й защита спасенна,


48 Бог, що помсту мою взяв на себе, піддавши народи під мене,


49 Що вхопив мене з рук в супостат і підняв мене в гору, і від зрадника з серцем запеклим, лихим, слобонив мою душу!


50 Тим я, Господи, буду в язицїх невірних тебе прославляти, й твоє імя, прізвище в псальмах, величнїх піснях восьпівати.


51 Бо цареві свойму ти на подуж підмогу велику являєш, й Давиду помазанцеві й його роду по вік призначаєш.



2-а Самуїлова 23

1 Се ж останнє Давидове слово, слово Давида, Ессеєвого сина, слово мужа поставленого високо, помазанника Бога Яковового, й любого сьпівця Ізрайлевого:


2 Дух Господень глаголе в менї, й слово його на язицї в мене.


3 Сказав Бог Ізрайлїв, говорив про мене скеля Ізрайлева: володїти ме над людьми праведний, буде царювати в Господньому страсї.


4 Як на досьвітньому розсьвітї, при сходї сонця на безхмарньому небі від його сьвітла після дощу виходить із землї трава,


5 Чи не так же й мій дом перед Богом? Бо завіт віковічно статочнїй й твердий вчинив він зо мною. Чи не так же виходить від його все спасеннє моє й все бажаннє моє?


6 А безбожники, се його тернє викинене, що рукою його нїхто не торкає,


7 А хто хоче його зібрати, той бере залїзо, або держало до списа, й палять його на місцї.


8 А се ймення хоробрих силачів у Давида: Ісбозет Ахаманїй, головний між трьома; він підняв списа свого на вісїмсот мужів, і побив їх заразом.


9 Після його йде між трьома невміраками Елеазар, син Дода Ахового. Він належав до тих трьох хоробрих, що з Давидом поругали Филистіїв зібраних до війни;


10 Ізрайлитяне виступили були проти них, а він став і стинав Филистіїв покіль рука в його втомилась і неначе приросла до меча. І дарував Господь того дня велику побіду, й військо йшло за ним тільки задля пліндрування.


11 Після його йде Самма Агенко, Гарарій. Раз зібрались Филистії в Тирію. Там була нива, засїяна сочовицею. Як же люде повтїкали перед Филистіями,


12 Зупинився він серед ниви, оборонив її й побив Филистіїв. І подав Господь тодї велику подуж.


13 Одного разу троє сих силачів з трийцятьох прийшли до Давида в часї жнив в печеру Одоллам, тим часом, як ватага Филистіїв стояла в долинї Рефаїмів.


14 Давид був тодї там в утвердженому місцї, а залога Филистійська стояла в Бетлеємі.


15 І схотїлось Давидові пити, й каже він: Хто б добув менї води з колодязя коло ворот Бетлеємських?


16 І пробились трьох тих силачів через табор Филистійський, набрали води з колодязя Бетлеємського та й принесли Давидові. Та він не схотїв пити її, і вилив на жертлиу в славу Господеві,


17 І сказав: Сохрани мене, Господи, від того, щоб я таке чинив! Се кров сьмільчаків, що важили життєм своїм, ійдучи по неї! й не схотїв її пити. От що чинили отті три невміраки!


18 Й Абесса, брат Йоабів, Саруєнко, був головним з трьох инших. Він убив своїм списом триста чоловіка, й був славним між тими трьома.


19 Між сими трьома був він знатнїщий, й був їх отаманом, тим же трьом первим не був рівня.


20 Банея, син Йодая, мужа хороброго, великий дїлами, із Казеїла. Він убив двох синів Ариїла з Моабу. Раз, як упав снїг, убив він лева в ямі;


21 Сей же вбив і велетня Египтїя. Египтїй держав списа в руцї, він же пійшов із палицею на його, вирвав у Египтїя списа з руки та й положив його власним його списом.


22 Таке дїло вчинив Банея Йодаєнко; й був він славний між трьома невміраками;


23 Між трийцятьма був він у шанобі, та первим трьом не був рівня. Давид поставив його найблизшим своїм прибічником.


24 (А се ймена прочих силачів Давидових:) Асаїл, брат Йоабів, був між трийцятьма; далїй Елханан Доденко з Бетлеєму;


25 Самма з Хароду, Елика з Хароду;


26 Херець із Палту; Іра Ікешенко з Текої;


27 Ебіезер із Анатоа, Мебуннай із Гуші;


28 Залмон із Ахоху, Магарай з Нетофу;


29 Хелеб Бааненко з Нетофу; Іддай Рибаєнко з Гиви, Беняминїй;


30 Банея з Пирату; Іддай з Нахле-Гаашу;


31 Абі-Албон із Арби, Азмавет із Бархуму;


32 Еліахба з Саалбону, з синів Яшена - Йонатан;


33 Сама з Гарару; Ахіам Сараренко з Арару;


34 Елифелет, син Ахасбая Магахатового, Еліам Ахитофеленко з Гиламу;


35 Гезро з Кармелю; Паарай Арбій;


36 Ігал Натаненко з Зоби, Банїй з Гаду;


37 Зелек Аммонїй, Нахарай з Бероту, зброєноша Йоабів Саруєнків;


38 Іра з Ітрі, Гареб із Ітрі;


39 Урія Гетїй. Усїх трийцять і сїм.



2-а Самуїлова 24

1 І запалав ізнов Господень гнїв на Ізраїля, й побудив Давида розказати: Йди, перелїчи Ізраїля й Юду:


2 І повелїв царь воєводї Йоабові: Пройди по всїм поколїнням Ізрайлевим од Дана та й до Берсаби й перелїчіть народ, щоб менї знати лїк народу.


3 І відказав Йоаб цареві: Господь, Бог твій, нехай ще стільки намножить народу, скілько його є, та ще й сто разів стільки, а добродїй мій й царь нехай дожиє сього; та на що й про що захотїлось сього мойму добродїєві й цареві?


4 Та мусїв Йоаб з отаманнєм чинити по царському наказові. От і пійшов Йоаб із отаманнєм від царя, щоб складати перелїк народу Ізраїльського.


5 І перейшли вони Йордань та й роспочали рахубу в Ароері по правому боцї города, що стоїть посеред долини Гадової по дорозї Язеру;


6 Тодї прибули в Галаад та й пройшли до землї Тахтим-Годші, й прибули в Дан-Яан і обійшли Сидон;


7 І прибули в замок Тирський й в усї городи Хивіїв і Канаанїїв, і вийшли на полуднє Юдеї в Бирсабію;


8 Пройшовши так по всьому царству, прийшли через девять місяцїв і двайцять день в Ерусалим.


9 І подав Йоаб цареві перелїк, що зроблено при переглядї народу, й налїчено Ізрайлитян вісїм сот тисяч мужів сильних і спосібних до війни, а Юдеїв пятьсот тисяч.


10 Та вдарила Давида совість після того, як він звелїв перелїчити люд. І промовив Давид до Господа: Тяжко провинив я тим, що вчинив тепер, але молю тебе, Господи, прости гріх раба твого, бо я вельми (збуяв) нерозумно вчинив.


11 Як же тепер встав Давид другого дня вранцї, прийшло слово Господнє до пророка Гада, прозори Давидового;


12 Ійди й скажи Давидові: Так глаголе Господь: Кладу перед тобою три речі; вибери одну, щоб я скарав тебе.


13 І прийшов до Давида Гад, сповістив його про се й рече йому: Вибирай, чи має бути в твоїй землї через сїм років голоднеча, чи щоб ти три місяцї втїкав од ворогів твоїх, а вони вганяли за тобою, чи нехай через три днї морова пошесть буде в твоїй землї? Оце ж надумуйсь та й дивись, що маю сказати тому, хто мене послав.


14 І відказує Давид Гадові: Дуже менї тяжко, але нехай впаду я в руки Господнї, милосердє бо його велике; людям же в руки впасти не хочу.


15 І послав Господь морову пошесть на Ізрайлитян від досьвітку аж по назначений час; і померло люду від Дану до Берсабії сїмдесять тисяч чоловіка.


16 Як простяг же ангел руку свою на Ерусалим, щоб вигубити його, зжалївсь Господь над нуждою та й повелїв ангелові, що вигублював люд: Годї! одведи руку твою. Ангел же Господень був саме тодї на тоцї в Евузія Орни.


17 Вбачаючи же Давид, як ангел побиває народ, благав Господа, промовляючи: Я провинив, я (пастирь) вчинив переступ, се ж вівцї - чим вони винні? Оберни ж руку твою проти мене й дому мого!


18 І прийшов того дня до Давида Гад і рече йому: Йди, спорудь Господеві жертівника на тоцї в Евузія Орни.


19 І пійшов Давид по слову Гадовому, як повелїв Господь.


20 Споглянувши ж Орна й побачивши, що царь із двором своїм простує до його, вийшов і вклонився перед царем лицем до землї.


21 Питає тодї Орна: Чого йде добродїй й царь мій до раба свого? І відказав Давид: Щоб купити в тебе гумно, й спорудити жертівника Господеві, й так одвернути пошесть від люду.


22 І каже тодї Орна Давидові: Нехай мій добродїй й царь візьме що хоче та й принесе жертву. Ось воли на всепаленнє, й вози й ярма волові на дрова.


23 Се все дає, мій царю, Орна цареві, а Господь, Бог твій, нехай прийме обіт твій.


24 Однак же царь відказав Орнї: Нї, я куплю в тебе за гроші, й не хочу приносити Господеві всепаленнє, що менї досталось дармо. От і купив Давид гумно, й воли за пятьдесять срібних секлів.


25 І спорудив там Давид Господеві жертівника й принїс всепаленнє й мирну жертву. І Господь змилосердився над країною, та й одвернув погубу від Ізраїля.





1-а царiв 1

1 Як же Давид зостарівся, й вбивсь у високі лїта, так, було, нїяк не загріється, хоч його й у ковдри загортають.


2 І кажуть йому слуги його: Нехай би пошукали добродїєві нашому цареві молоду дївчину; нехай би вона царя доглядала й услуговувала йому, й лежала на його лонї, й буде тепло нашому добродїєві, цареві.


3 І шукали вони по всьому займищу Ізрайлевому що найкрасчої дївчини, та й знайшли Абисагу з Сунаму, та й привели її до царя.


4 І була вона гарна-прегарна дївчина, й ходила за царем і вслуговувала йому, але царь не пригортавсь до неї.


5 Аж ось Адонїя, син Аггитин, розгордївшись, почав говорити: Я буду царем! От і завів собі колесницї й конї й пятьдесять чоловіка, що поперед ним бігали.


6 Батькра ж (Давид) нїколи, поки жив, не картав його, питаючи: Про що ти се чиниш? А був він дуже гарний, та ще й уродивсь йому послї Абессалома.


7 І був він у змові з Йоабом Саруєнком та з сьвященником Абіятаром, і тягли вони за Адонїєю.


8 Та сьвященник Садок і Банея Йодаєнко й пророк Натан, і Семей й Рисій, а також хоробрі Давидові не накладали з Адонїєю.


9 Позаколював раз Адонїя вівцї, корови й бички коло Зохелет-Каменя, що над криницею Рогель, і закликав до себе всїх братів своїх, синів царських, і всїх мужів Юдиних, що служили в царя;


10 Пророка ж Натана, Банею й тих хоробрих, та свого брата Соломона не запросив до себе.


11 Тодї сказав Натан до Бетсаби, матері Соломонової: Чи ти чула, що Адонїя, Аггитин син, озвав себе царем, а Давид, наш пан, про те й не знає?


12 Оце ж я раджу тобі: рятуй життє твоє й життє сина твого Соломона.


13 Ійди до царя Давида та й скажи йому: Чи не сам же ти, мій добродїю й царю, заприсяг служебцї твоїй, кажучи: Син твій Соломон буде царем послї мене, й він засяде на мойму престолї? Про що ж оце Адонїя окликав себе царем?


14 І оце, як ти ще розмовляти меш із царем, я ввійду за тобою та й доповню твої слова.


15 І ввійшла Бетсаба до царя у спальню. Царь же був старезний, а Абисага з Сунаму вслуговувала цареві.


16 І нахилилась Бетсаба й поклонилась цареві; а царь запитав: Що тобі треба?


17 І відказала йому: Добродїю мій, царю! ти заприсяг служебцї твоїй перед Господом, Богом твоїм: Син твій Соломон буде царем після мене, й засяде на мойму престолї!


18 А ось Адонїя окликнув себе царем, а ти, добродїю мій й царю, про се й не знаєш.


19 Він позаковилював багацько волів, товстих биків й овець, та запросив усїх синів царських, і сьвященника Абіятара та Йоаба, гетьмана, до себе; кметя ж твого Соломона не закликав.


20 А на тебе, мій добродїю й царю, обернув тепер очі ввесь Ізраїль, щоб ти обявив їм, хто засяде після тебе, мій добродїю й царю, на твойму престолї?


21 Ато скоро спочине мій добродїй й царь коло батьків своїх, я й син мій Соломон стояти мем зрадниками тут.


22 Ще ж вона говорила до царя, як увійшов пророк Натан.


23 І сказано цареві: Ось пророк Натан! І прийшов він перед царя і поклонився цареві лицем до землї.


24 І промовив Натан: Мій добродїю й царю! чи се ти розпорядив: Адонїя має бути царем, і йому на мойму престолї седїти?


25 Бо він сьогоднї спустивсь і заколов множество волів, годованих бичків і овечок та й закликав царевичів, а до того військову старшину й сьвященника Абіятара; й вони оце трапезують і пють перед ним, викликуючи: Нехай живе царь Адонїя!


26 Мене ж, твого слугу, да сьвященника Садока, Банею Йодаєнка, й раба твого Соломона не кликав.


27 Невже ж це сталось по наказу мого царя добродїя, й чому ти не сповістив кметя твого, хто після тебе, мій добродїю й царю, седїти ме на твойму престолї:


28 І відказав царь Давид і рече: Кликнути Бетсабу! Як же ввійшла вона й стала перед царем,


29 Поклявся царь і рече: Так певно, як живе Господь, що вирятовував мене з усякої біди,


30 Як заприсяг я тобі перед Господом, Богом Ізрайлевим: син твій Соломон мусить після мене бути царем і йому седїти на престолї мойму намість мене. Се я й справджу сьогоднї.


31 І вклонилась Бетсаба лицем до землї, упала перед царем та й промовила: Нехай добродїй мій, царь Давид, живе по всї віки!


32 І повелїв царь Давид: Кликнути до мене сьвященника Садока, пророка Натана й Банею Йодаєнка! Як же ввійшли вони перед царя,


33 Сказав їм царь: Возьміть слуг вашого пана з собою; потім посадїть сина мого Соломона на мого мула в везїть його в Гіон.


34 Нехай там помаже його сьвященник Садок і пророк Натан царем над Ізраїлем; тодї трубіть у трубу й викликуйте: Нехай живе царь Соломон!


35 Потім проведїть його сюди, нехай увійде й сяде на мойму престолї й нехай він буде царем намість мене: бо я призначив його, щоб він був князем над Ізраїлем і Юдою!


36 І відказав Банея Йодаєнко цареві й промовив: Аминь - так нехай скаже Господь, Бог пана мого, царя!


37 Як був Господь з моїм паном царем, нехай так буде й з Соломоном, і вчинить престол його ще висшим над престол мого пана, царя Давида.


38 І пішли сьвященник Садок і пророк Натан і Банея Йодаєнко вкупі з хелетеями й фелетеями та й посадили Соломона на мула царевого Давидового й повели його в Гіон.


39 І взяв сьвященник Садок олїйного рога з намету та й помазав Соломона. Тодї затрублено в трубу, й ввесь люд викликував: Нехай живе царь Соломон!


40 І йшов увесь народ позад його, й грали люде в сопілки й радувались, так що аж земля розсїдалась од їх крику.


41 І почув се Адонїя вкупі з запрошеними, саме коли скінчили трапезу. Почув також і Йоаб гук трубний та й каже: Що се за шум, що за гук у містї?


42 Ще він говорив, як увійшов Йонатан, син сьвященника Абіятара. І сказав Адонїя: Увійди сюди, ти чоловік чесний й приносиш добру звістку.


43 І відказав Йонатан Адонїї: Правда! наш добродїй, царь Давид, зробив Соломона царем.


44 Царь післав з ним сьвященника Садока, пророка Натана, й Банею Йодаєнка з хелетеями й фелетеями, й посадили вони його на царського мула;


45 І помазали його сьвященник Садок і пророк Натан в Гіонї на царя; і пійшли звідти з веселими сьпівами, і зворушився ввесь город. Ось звідки галас, що ви чули.


46 І Соломон засїв уже на царському престолї


47 І царські слуги приходили поздоровляти нашого добродїя, царя Давида й промовляли: Нехай твій Бог зробить імя Соломонове ще поважнїйшим як імя твоє, й престол його висчим над престол твій! І вклонився царь на свойму ложі,


48 І сказав царь так: Благословен Господь, Бог Ізрайлїв, що сьогоднї так учинив, що один з моїх засїв на мойму престолї й мої очі се бачять!


49 І вжахнулись усї, що їх закликав був Адонїя, повставали та й порозходились, кожний в свій бік.


50 Адонїю ж обняв страх перед Соломоном; він встав та й ухопився за роги в жертівника.


51 І переказано Соломонові: Адонїя з великого страху перед царем Соломоном ухопив за роги жертівника та й каже: Царь Соломон мусить попереду заприсягти, що не велить раба свого стратити.


52 І вирік Соломон присуд: Коли буде він себе показувати чоловіком чесним, то й волосина з його не впаде на землю; коли ж виявиться, що він чинить зло, мусить умерти.


53 От і взяли його посланцї царя Соломона від жертівника, а він, прийшовши, упав перед царем Соломоном ниць. І сказав йому Соломон: Ійди собі додому.



1-а царiв 2

1 Як же прийшла година, вмерти Давидові, заповів він синові свойму Соломонові, мовлячи:


2 Я йду оце в ту дорогу, що нею ввесь сьвіт ійти мусить, ти ж кріпися й покажи себе мужем.


3 І пильнуй того, що вимагає Господь, Бог твій, від тебе: ходи путьми його й держи його встанови, заповідї, права і сьвідчення, як се написано в Мойсейовому законї, щоб бути тобі розважливим у всьому, що чинити меш, і всюди, куди обернешся;


4 Щоб Господь справдив слово своє, що прорік про мене, а воно таке: коли сини твої будуть вважати на свою путь, щоб ходити передо мною в правдї від усього серця й від усієї душі, то не перестануть потомки твої седїти на престолї Ізрайлевому.


5 Далїй же: знаєш сам, що вкоїв менї Йоаб Саруєнко, що він заподїяв двом гетьманам Ізрайлевим, Абенирові Ниренкові та Амессї Етеренкові, повбивавши їх серед миру, як би на війнї, та проливши, як на війнї, кров на пояс, що був на череслах у його, й на обуву, що мав на ногах своїх.


6 Оце ж чини по свойму розуму й не дай йому зїйти в землю на той сьвіт із волосом сивим.


7 Синам же Галаадїя Берзеллїя яви ласку, щоб вони за твоїм столом їли, вони бо стали менї в пригодї, як я втїкав од брата твого Абессалома.


8 Далїй, маєш ще при собі Семея Геренка, Беняминїя з Бахуриму: сей проклинав мене тяжко, як ійшов я в Маханаїм, та він вийшов зустріч мене на Йордань, і я заприсяг Господом, кажучи: Я не страчу тебе!


9 Ти ж не зостав його без кари, бо ти чоловік мудрий, так знати меш добре, що йому заподїяти, щоб він пійшов на той сьвіт із сивим волосом скривавленим.


10 І почив Давид із отцями своїми, й поховано його в Давидовому городї.


11 Царювання ж Давидового над Ізраїлем було сорок год: в Гебронї він правив сїм год, в Ерусалимі ж трийцять і три годи.


12 І сїв Соломон на престолї батька свого Давида, а потуга його все кріпшала та й кріпшала.


13 І прийшов Адонїя, син Аггитин, до Бетсаби, матері Соломонової. І сп>


14 І почав: Треба менї поговорити з тобою. Каже вона: Говори.


15 Тодї каже він: Знаєш сама, що царство було моє й що ввесь Ізраїль ждав, що царем буду я. Та воно пійшло инакше й припало царство мойму братові, бо Господь йому так призначив.


16 Тепер в мене одна тільки просьба до тебе: не відмов менї. І каже вона йому: Говори.


17 І промовив він: Попроси царя Соломона - бо він тобі не відмовить - нехай оддасть за мене Абисагу з Сунаму.


18 І каже Бетсаба: Добре, я перемовлюсь із царем про тебе.


19 Як же ввійшла Бетсаба до царя Соломона, щоб із ним перемовитись про Адонїю, царь піднявся, вклонивсь перед нею та й сїв на свойму престолї. Поставлено престол і про цареву панїматку, й вона сїла з правого боку його.


20 І каже вона: Є в мене просьба невеличка до тебе, не відмов менї її. І відказав їй царь: Скажи тілько, панїматко, я певно тобі не відмовлю.


21 І промовила вона: Що, коли б Абисагу з Сунаму оддали за твого брата Адонїю?


22 І відказав царь Соломон матері: О, чому ти просиш тільки Абисагу з Сунаму про Адонїя? Лучше проси вже йому й царства. Він же бо мій старший брат, до того ж має за собою сьвященника Абіятара та Йоаба Саруєнка.


23 І поклявсь царь Соломон Господом так: Нехай менї те й те вдїє Бог, коли Адонїя виявив се бажаннє не про те, щоб наложити головою!


24 Так певно, як живе Господь, що укріпив мене й посадив мене на престолї батька мого Давида, та по своїй обіцянцї устроїв менї дом: сьогоднї буде страчений Адонїя!


25 І дав царь Соломон наказ Банеї Йодаєнкові, й вбив його той, і вмер він.


26 Сьвященникові ж Абіятарові повелїв царь: Ійди ув Анатот у твій хутор, бо й ти заробив смерть. Та сьогоднї тебе не страчу, бо ти носив скриню Господню перед моїм отцем Давидом, і все, що витерпів отець мій, терпів і ти з ним.


27 Так видалив Соломон Абіятара, щоб він більш не був сьвященником Господнїм; і справдилось Господнє слово, що сказав був про дом Ілїя в Силомі.


28 Як дойшла ж про се чутка до Йоаба - Йоаб же тягнув руку за Адонїєю, а до Соломона не прихилявся - то він втїк у намет Господень та й ухопився за роги жертівника.


29 Як же з'ясовано цареві Соломонові: Йоаб утїк у намет Господень і стоїть коло жертівника, послав Соломон Банею Йодаєнка з наказом: ійди, вбий його.


30 Як же прийшов Банея до намету Господнього, сказав йому: Такий царський наказ: Ходи сюди! той же відказує: Нї, тут хочу вмерти. І принїс Банея відповідь і каже: Так говорив Йоаб і так він менї відказав.


31 І рече йому царь: Зроби так, як він промовив; убий його й поховай, щоб зняти з мене й з моєї родини кров, що Йоаб пролив безвинно.


32 І нехай Господь оберне кров його на його голову, бо він убив двох таких, що були безвинні й лучші його, а мій отець Давид і не знав про те, Абенира Ниренка, гетьмана Ізрайлевого та Амессу Етеренка, гетьмана Юдиного.


33 Оце ж нехай кров їх навіки впаде на голову Йоабові й потомків його, а Давидові й потомкам його, й домові його, й престолові його по всї вічні часи нехай посилає Господь щасну долю!


34 І пійшов Банея Йодаєнко та й убив Йоаба, й поховано його в домівцї його в степу.


35 І поставив царь Соломон Банею Йодаєнка намість його над військом, а сьвященника Садока поставив царь намість Абіятара.


36 І послав царь і повелїв кликнути Семея й сказав йому: Збудуй собі будинок у Ерусалимі й зоставайсь тут жити, не виходячи нїкуди звідси.


37 Коли ж ізвідси вийдеш, хоч би поза потік Кедрон, так зараз - знай се - мусиш умерти; кров же твоя впаде на твою голову.


38 І відказав Семей цареві: Добре! як мій добродїй й царь повелїв, так і чинити ме раб твій. От і жив Семей у Ерусалимі довго.


39 Аж ось лучилось у три роки, що два раби Семеєві втекли до Анхуса Маашенка, царя Гетського. І переказано Семеєві: Раби твої в Гетї:


40 І зібрався Семей, осїдлав осла свого та й пустивсь у дорогу в Гет до Анхуса шукати рабів своїх. І вернувся Семей й привів раби свої з Гета.


41 От і з'ясовано Соломонові, що Семей виходив з Ерусалиму в Гет і вернувсь назад.


42 І післав царь закликати Семея, та й каже йому: Чи ж я не поклявся тобі Господом і не завірив тебе: скоро ти звідсї пійдеш куди небудь, мусиш - знай се - вмерти? Ти ж відказав менї: добре! чую!


43 Чом же ти не вважив на виречену перед Господом божбу й на повелїннє тобі дане?


44 І рече царь надто Семеєві: Сам ти знаєш і серце твоє знає все те зло, яке ти заподїяв отцеві мойму Давидові. Нехай же Господь оберне твою злість на твою голову,


45 Царь же Соломон нехай буде благословен, і Давидів престол нехай буде непорушен перед Господом по вічні часи!


46 І повелїв царь Банеї Йодаєнкові; він вийшов і стратив його, й той вмер.



1-а царiв 3

1 Як же окріпло царство в руцї в Соломона, посвоячився Соломон із Фараоном, Египецьким царем, і взяв за себе дочку Фараонову й привів її в Давидів город, покіль не скінчить будови палати своєї й храму Господнього й муру навкруги Ерусалиму.


2 Тодї приносив люд жертви ще на висотах, до того бо часу не був ще збудований дім імени Господньому.


3 Соломон любив Господа і ходив в установах отця свого Давида, але й він приносив жертви й палив кадило на висотах.


4 І подався царь у Габаон, щоб там жертвувати, бо се була найповажнїща жертівна висота. Тисячу всепалень принїс Соломон на тому самому жертівнику.


5 У Габаонї ж обявивсь Господь Соломонові вночі вві снї, й рече Бог: Проси, що дав би я тобі.


6 І відказав Соломон: Ти виявив мойму отцеві Давидові велику милость, і за те, що він ходив перед лицем твоїм у щиростї, побожностї й в чистотї серця, ти додержав йому цю велику милость і дарував йому сина, що седїв би на його престолї, як і є воно тепер.


7 Оце ж, Господи, Боже мій, вчинив єси раба твого намість отця мого Давида царем; але я ще молодик і не знаю нї виходу, нї ввіходу;


8 І раб твій обертається серед народу твого, що вибрав ти собі, такого великого народу, що за множеством його неможна його нї злїчити, нї переглянути;


9 То ж дай слузї твойму розумне серце, щоб йому правити народом твоїм і вміти розбірати між добрим і лихим; бо хто зможе правити сим величезним народом?


10 І вподобав Господь, що Соломон просив сього.


11 І рече йому Бог: За те, що ти просив сього, а не випрошував довгого віку, або багацтва, або смертї ворогів твоїх, а прохав розуму, щоб уміти судити,


12 То я вволю твою волю: даю тобі мудре й розумне серце, так що рівнї тобі нї перше тебе не було, нї послї тебе не зявиться.


13 Ба й тим, чого не прохав єси, надїляю тебе: і багацтвом, і славою, так що рівнї тобі не буде між царями, покіль віку твого;


14 І коли ходити меш путьми моїми, пильнуючи установ моїх і заповідей моїх, як отець твій Давид ходив, так дам яЂобі й вік довгий.


15 І прокинувся Соломон, і зрозумів, що се сновидїннє. Вернувшися ж у Ерусалим, приступив перед скриню закону Господнього, й принїс жертви всепалення та жертви мирні, й зладив велику гостину про всї слуги свої.


16 Тодї прийшли дві молодицї-блудницї до царя.


17 І каже одна молодиця: Прошу, пане мій! я й оця молодиця живемо в одній хатї, й я породила при нїй в тій хатї;


18 На третий же день, як я породила, злягла й ся молодиця. І були ми вдвох; нїкого чужого з нами в хатї не було;


19 І вмер синок сієї молодицї вночі, бо вона приспала його;


20 Вона ж устала серед ночі, узяла мою дитину зпід мого боку, тим часом, як служебка твоя спала, та положила її до свого лоня, свою ж мертву дитину положила до моєї грудї;


21 Як же встала я вранцї годувати дитинку мою, коли ж воно мертве. Та як я придивилась до його вранцї пильно, бачу, що се не моя дитинка, що я вродила.


22 Друга ж молодиця каже: Нї! моя дитина жива, а твоя дитина мертва. А та править: Нї! твоя дитина мертва, а моя живенька. І змагались так перед царем.


23 І рече царь: Ся править: ось моя дитина живенька, а твоя мертва, а та править: нї! твоя дитина мертва, а моя живенька.


24 І повелїв царь: Подайте менї меча! Як же принесено меча перед царя,


25 Повелїв царь: Розітнїть живе хлопятко надвоє, та й дайте сїй половину, а тій половину.


26 І каже тодї молодиця, та, що дитина в її була жива, цареві - бо серце її заворушилось з жалю за синком своїм: Благаю тебе, добродїю мій, оддай їй живеньку дитинку, не вбивай! А друга промовила: Нехай не буде нї менї, нї тобі, розтинайте!


27 І розсудив царь: Оддайте тій першій живу дитину, не вбивайте! та її мати.


28 Як же почув увесь Ізраїль про царський присуд, сповнились усї шаною й страхом перед царем; зрозуміли бо, що в йому був Божий розум, щоб судити.



1-а царiв 4

1 Оце ж Соломон був царем над усїм Ізраїлем.


2 А ось, які були в його старші урядники: Азарія, син Садока сьвященника;


3 Елихореф та Ахія, сини Сиви, були писарями. Йосафат Ахилуденко був дїєписцем;


4 Банея Йодаєнко повелївав над військом; Садок та Абіятар були сьвященниками;


5 Азарія Натаненко наглядав над війтами, а Завут, син Натана, був сьвященником і приятелем царським;


6 Ахисар наглядав над палатою, а Адонирам над подушним.


7 І було в Соломона дванайцять війтів над усїм Ізраїлем. Вони обмисляли царя й його двір живностю. Що місяця в роцї мусїв один з них вистачати обмисел дворовий.


8 І се їх імення: Бенгур на Ефраїм-горах;


9 Бендекер - в Маказї й в Шаалбимі й в Бетсамисї й в Елонї й в Бетхананї;


10 Хезеденко в Аруботї; йому вказано Сохо та все займище Хеферське;


11 Абинадабенко: увесь НаФат-Дор; він мав Тафату, дочку Соломонову, за жінку.


12 Баана Ахилуденко мав під собою: Таанах і Мегіддо й увесь Бет-Сан, що коло Сартана під Езреелем, від Бет-Сану до Абел-Мехола аж за Йокмеам;


13 Геберенко в Рамотї Галаадському; а мав він під собою оселї Яірові Манассієнкові, що в Галаадї, і країну Аргоб у Базанї, шістьдесять великих городів з мурами й мідяними засовами;


14 Ахинадаб Гидденко був в Маханаїмар;


15 Ахимаас в Нафталїї; й він узяв за себе дочку Соломонову, Басемату;


16 Баана Хушаєнко, ув Ассері й Баалотї;


17 Йосафат Паруахенко - в Іссахарі;


18 Шимей, син Ели, в Беняминї;


19 Гебер Урієнко - в Галаад-землї, в землї Сигона, царя Аморійського, й Оговій, царя Базанського. Він був приставлений над усїм в тій землї.


20 Юда й Ізраїль многолїчні як пісок у морі, їли, пили й веселились.


21 І царював Соломон над усїма царствами од Евфрат-ріки до землї Филистійської й до границь Египецьких. Вони приносили гостинцї й служили Соломонові, покіль віку його.


22 Живность же Соломонову на кожний день становили: трийцять мір пшеничньої муки, й шістьдесять мір инчої муки,


23 Десять годованих волів, двайцять волів з пасовища й сотня овець, не лїчивши оленїв, серн і сугаків та годованої птицї.


24 Бо він панував над усією землею по тім боцї ріки, від Типсаха до Гази, над усїма царями по тім боцї ріки, й був у його мир округи на всї боки.


25 І жили собі Юда й Ізраїль впокійно, кожен під виноградиною своєю й під смоквою своєю, від Дану та й до Берсабиї, покіль було віку Соломонового.


26 І було в Соломона сорок тисячей коней до колесниць, а дванайцять тисяч коней верхових.


27 І обмисляли ті урядники царя Соломона, й доставляли всї потреби до стола царського, кожен свого місяця; не допускали вони недостачі в нїчому.


28 І ячмінь і солому про конї й мули доставляли вони за чергою на місце, де зупинявся царь.


29 І надїлив Бог Соломона великою мудрістю й постермиганнєм і багацтвом духа, мов те море піском на березї,


30 І була мудрість у Соломона більша нїж у всїх, що жили на востоцї, і більша нїж у всїх Египтїїв.


31 І був він мудріщий над усї люде, розумнїщий над Етана Езрахія, й Емана, й Халкола й Дарди, Махоленків, і славне було імя його між усїма народами округи.


32 І вирік він три тисячі приповістей, а пісень його було тисяча й пять;

ТЕЛЕГРАМ

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)

Поиск книг

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

О психологии, саморазвитии и личностном росте

Саморазвитие

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика

Отборные классические книги

Классика
ВКОНТАКТЕ

Цитаты, афоризмы, стихи, книжные подборки, обсуждения и многое другое

Книжный Вестник
БИБЛИОТЕКИ

Библиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории

Любовные романы

Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров

Фантастика

Самые популярные книги в формате фб2

Топ фб2 книги