10 Коли ж хто ходить поночі, спотикаєть ся, бо нема сьвітла в йому.


11 Се промовив, і після того рече їм: Лазар, друг наш, заснув; та я пійду, щоб розбудити його.


12 Казали тодї ученики Його: Господи, коли заснув, то й одужає.


13 Говорив же Ісус про смерть його; вони ж думали, що про спочинок сонний каже.


14 Тодї ж рече їм Ісус явно: Лазар умер.


15 І я радуюсь задля вас, що не був там, щоб ви увірували. Та ходїмо до него.


16 Рече тодї Тома, на прізвище близняк, товаришам ученикам: Ходїмо й ми, щоб умерти з Ним.


17 Прийшовши тодї Ісус, застав його, що він чотирі днї вже у гробі.


18 Була ж Витания поблизу Єрусалиму, гоней на пятьдесять.


19 І багато Жидів поприходило до Марти та Мариї, щоб розважати їх по братові їх.


20 Марта ж, як почула, що Ісус прийшов, вибігла назустріч Йому; Мария ж сидїла в хатї.


21 Каже тодї Марта до Ісуса: Господи, коли б був єси тут, брат мій не вмер би.


22 Тільки ж і тепер знаю, що, чого попросиш у Бога, дасть Тобі Бог.


23 Рече їй Ісус: Воскресне брат твій.


24 Каже Марта до Него: Я знаю, що воскресне у воскресенню останнього дня.


25 Рече їй Ісус: Я воскресеннє і життє. Хто вірує в мене, коли й умре, жити ме.


26 І всякий, хто живе й вірує в мене, не вмре по вік. Чи віруєш сьому?


27 Каже Йому: Так, Господи, я увірувала, що Ти єси Христос, Син Божий, грядущий на сьвіт.


28 І, се промовивши, пійшла та й покликала Марию, сестру свою, нишком, кажучи: Учитель прийшов, і кличе тебе.


29 Вона ж, як почула, встає хутко, і йде до Него.


30 Ще ж не прийшов у село Ісус, а був на місцї, де зустріла Його Марта.


31 Тодї Жиди, що були з нею в хатї та розважали її, побачивши Марию, що хутко встала та вийшла, пійшли за нею, кажучи: Що йде до гробу, щоб плакати там.


32 Мария ж, як прийшла, де був Ісус, і побачила Його, то впала в ноги Йому, кажучи до Него: Господи, коли б був єси тут, не вмер би брат мій.


33 Ісус же, як побачив її, що плаче, і прийшовших з нею Жидів, що плачуть, засмутив ся духом, і зворушив ся,


34 і рече: Де положили його? Кажуть Йому: Господи, йди та подивись.


35 І заплакав Ісус.


36 Казали тодї Жиди: Ось як Він любив його!


37 Деякі ж з них казали: Чи не міг Сей, що відкрив очі слїпому, зробити, щоб і він не вмер?


38 Тодї Ісус, зітхнувши знов у собі, пійшов до гробу. Була ж печера, й камінь лежав на нїй.


39 Рече Ісус: Зніміть каменя. Каже Йому сестра умершого Марта: Господи, уже смердить; чотири бо днї йому.


40 Рече їй Ісус: Чи не казав я тобі, що, коли вірувати меш, побачиш славу Божу?


41 Зняли тодї каменя, де положено мерця. Ісус же звів очі вгору, і рече: Отче, дякую Тобі, що почув єси мене.


42 Я ж знав, що всякого часу мене чуєш, тільки задля народу, що навколо стоїть, сказав, щоб увірували, що Ти мене післав.


43 І, се промовивши, покликнув голосом великим: Лазаре, вийди!


44 І вийшов мрець з завязаними в полотно ногами й руками, й лице його хусткою було завязане. Рече їм Ісус: Розвяжіть його й пустїть, нехай іде.


45 Тодї многі з Жидів, що поприходили до Мариї, і видїли, що зробив Ісус, увірували в Него.


46 Деякі ж з них пійшли до Фарисеїв, та й сказали їм, що зробив Ісус.


47 Зібрали тодї архиєреї та Фарисеї раду, і казали: Що нам чинити? бо сей чоловік багато робить ознак.


48 Коли оставимо Його так, усї увірують в Него; й прийдуть Римляне, та й заберуть у нас і місце і нарід.


49 Один же з них, Каяфа, бувши архиєреєм року того, каже їм: Ви не знаєте нїчого,


50 і не думаєте, що лучче нам, щоб один чоловік умер за людей, а не ввесь народ загинув.


51 Се ж не від себе промовив, а, бувши архиєреєм того року, пророкував, що має Ісус умерти за людей,


52 і не тільки за людей, а щоб і дїти Божі розсипані зібрати в одно.


53 З того ж дня нарадились, щоб убити Його.


54 Ісус же більш не ходив явно по Юдеї, а пійшов звідтіля в землю близько пустинї, у город званий Єфрем, і там пробував із учениками своїми.


55 Була ж близько пасха Жидівська; і йшло багато в Єрусалим із сіл перед пасхою, щоб очищати себе.


56 Шукали тодї Ісуса, й говорили між собою, стоячи в церкві: Як вам здаєть ся? чи не прийде на сьвято?


57 Дали ж і архиєреї і Фарисеї наказ, щоб, як хто знати ме, де Він, то щоб схопити Його.



Вiд Iвана 12

1 Тодї Ісус, шестого дня перед пасхою, прийшов у Витанию, де був Лазар, що був умер, котрого воскресив із мертвих.


2 Зробили тодї Йому вечерю там, і Марта послугувала, Лазар же був один із тих, що сидїли за столом.


3 Мария ж, узявши литру мира нардового, правдивого, предорогого, намастила ноги Ісусу, та й обтерла волоссєм своїм ноги Його; господа ж повна була духу від мира.


4 Каже тодї один з учеників Його, Юда Симонів Іскариоцький, що мав Його зрадити.


5 Чому мира сього не продано за триста денариїв та не роздано вбогим?


6 Сказав же се не того, що про вбогих дбав, а що злодїй був, і скриньку мав, і, що вкидано, носив.


7 Рече тодї Ісус: Остав її; на день похорону мого приховала се.


8 Вбогих бо маєте всякого часу з собою, мене ж не всякого часу маєте.


9 Довідалось же багато народу з Жидів, що Він там, і поприходили не задля Ісуса одного, а щоб і Лазаря побачити, котрого воскресив із мертвих.


10 Нарадили ся ж архиєреї, щоб і Лазаря вбити;


11 бо многі через него приходили від Жидів, та й увірували в Ісуса.


12 Назавтра багато народу, поприходивши на сьвято, почувши, що Ісус ійде в Єрусалим,


13 побрали віттє пальмове, та й вийшли назустріч Йому, покликуючи: Осанна! благословен грядущий в імя Господнє, Цар Ізраїлїв!


14 Знайшовши ж Ісус осля, сїв на него, як написано:


15 Не лякайсь, дочко Сионська! ось твій Цар іде, сидячи на молодому ослї.


16 Сього ж не зрозуміли ученики Його спершу; тільки, як прославивсь Ісус, тодї згадали, що се про Него писано, й що се зробили Йому.


17 Сьвідкував же народ, що був із Ним, як Лазаря викликав із гробу й воскресив Його з мертвих.


18 Тим і зустрів Його народ, бо чув, що Він зробив сю ознаку.


19 Фарисеї ж казали між собою: Бачите, що не вдїєте нїчого? ось увесь сьвіт за Ним пійшов!


20 Були ж деякі Геленяне між тими, що поприходили, щоб поклонитись у сьвято.


21 Сї ж приступили до Филипа, що був з Витсаїди Галилейської, кажучи: Добродїю, хочемо Ісуса видїти.


22 Приходить Филип і каже Андреєві, а знов Андрей та Филип кажуть Ісусові.


23 Ансус же відказав їм, говорячи: Прийшла година, щоб прославив ся Син чоловічий.


24 Істино, істино глаголю вам: Коли зерно пшеничне, впавши на землю, не вмре, то одно зостаєть ся; коли ж умре, то багато овощу приносить.


25 Хто любить душу свою, погубить її; а хто ненавидить душу свою в сьвітї сьому, на вічнє життє збереже її.


26 Коли менї служить хто, нехай іде слїдом за мною; і де я, там і слуга мій буде. І коли хто менї служить, пошанує його Отець.


27 Тепер же душа моя стрівожилась, і що менї казати? Отче, спаси мене від години сієї; тільки ж для сього прийшов я на годину сю.


28 Отче, прослав імя Твоє! Зійшов тодї голос із неба: І прославив, і знов прославлю.


29 Народ же, що стояв і чув, казав, що грім загремів. Инші казали: Ангел Йому говорив.


30 Озвавсь Ісус і рече: Сей голос роздавсь не ради мене, а ради вас.


31 Тепер суд сьвіту сьому: тепер князь сьвіту сього проженеть ся геть.


32 І я, як буду піднятий від землї, всїх притягну до себе.


33 Се ж глаголав, означуючи, якою смертю має вмерти.


34 Озвавсь до Него народ: Ми чули з закону, що Христос пробуває по вік; як же Ти кажеш, що треба угору піднятись Синові чоловічому? Хто се Син чоловічий?


35 Рече ж їм Ісус: Ще малий час сьвітло з вами. Ходїть, доки сьвітло маєте, щоб темрява вас не захопила; а хто ходить у темряві, не знає, куди йде.


36 Доки сьвітло маєте, віруйте в сьвітло, щоб синами сьвітла стали ся. Се промовив Ісус, і пійшовши, заховавсь од них.


37 Хоч стільки ознак зробив перед ними, не увірували в Него,


38 щоб слово Ісаїї пророка справдилось, котрий промовив: Господи, хто вірував тому, що чув од нас? і рамя Господнє кому відкрилось?


39 Тим не змогли вірувати, що знов глаголе Ісаїя:


40 Заслїпив очі їх і закаменив серце їх, щоб не бачили очима, нї розуміли серцем, і не обернулись, і я не сцїлив їх.


41 Се промовив Ісаїя, як видїв славу Його й глаголав про Него.


42 Однако ж з князїв многі увірували в Него, та задля Фарисеїв не визнавали, щоб не вилучено їх із школи.


43 Любили бо славу чоловічу більш, нїж славу Божу.


44 Ісус же покликнув, і рече: Хто вірує в мене, не в мене вірує, а в Пославшого мене.


45 І хто видить мене, видить Пославшого мене.


46 Я сьвітлом у сьвіт прийшов, щоб усякий, хто вірує в мене, в темряві не пробував.


47 І коли хто слухає слова мої, та й не вірує, я не суджу його; бо я прийшов, не щоб судити сьвіт, а щоб спасти сьвіт.


48 Хто цураєть ся мене, й не приймає словес моїх, має собі суддю: слово, що я глаголав, воно судити ме його останнього дня.


49 Бо я не від себе глаголав, а пославший мене Отець, Він менї заповідь дав, що промовляти і що глаголати.


50 І я знаю, що Його заповідь життє вічнє. Що ж промовляю я, яко ж глаголав менї Отець, так промовляю.



Вiд Iвана 13

1 Перед сьвятом же пасхи, знаючи Ісус, що прийшла Його година, щоб зійти з сьвіту сього до Отця, - любивши своїх, що були в сьвітї, до кінця любив їх.


2 І по вечері, як диявол уже вкинув у серце Юди Симонового Іскариоцького, щоб Його зрадив,


3 знаючи Ісус, що все дав Йому Отець у руки, й що від Бога вийшов, і до Бога йде,


4 устає зза вечері і скидає одежу; і, взявши рушник, підперезавсь.


5 Після того налив води в умивальницю, та й почав обмивати ноги ученикам та обтирати рушником, котрим був підперезаний.


6 Приходить же до Симона Петра, й каже Йому той: Господи, Ти обмиваєш ноги мої?


7 Відказав Ісус, і рече Йому: Що я роблю, ти не знаєш тепер, зрозумієш же опісля.


8 Каже Йому Петр: Не мити меш ніг моїх до віку. Відказав йому Ісус: Як не обмию тебе, не мати меш части зо мною.


9 Каже Йому Симон Петр: Господи, не тільки ноги мої, та й руки й голову.


10 Рече йому Ісус: Обмитому не треба, як тільки ноги мити, а чистий увесь. І ви чисті, та не всї.


11 Знав бо зрадника свого; тим і сказав: Не всї ви чисті.


12 Як же пообмивав ноги їх і взяв одежу свою, сївши знов, рече їм: Чи знаєте, що зробив я вам?


13 Ви звете мене Учителем і Господом, і добре кажете, се бо я.


14 Коли ж я помив вам ноги, Господь і Учитель, то й ви повинні один одному обмивати ноги.


15 Приклад бо дав вам, і як я зробив вам, і ви робіть.


16 Істино, істино глаголю вам: Не єсть слуга більший пана свого, анї посланець більший пославшого його.


17 Коли се знаєте, то блаженні ви, коли робити мете се.


18 Не про всїх вас глаголю: я знаю кого вибрав; та щоб писаннє справдилось: Хто їсть зо мною хлїб, підняв на мене пяту свою.


19 Від нинї глаголю вам, перше нїж стало ся, щоб, як станеть ся, увірували, що се я.


20 Істино, істино глаголю вам: Хто приймає, коли я кого пішлю, мене приймає; а хто мене приймає, приймає Пославшого мене.


21 Се промовивши Ісус, зворушив ся духом, і сьвідкував і рече: Істино, істино глаголю вам, що один із вас ізрадить мене.


22 Ззирались тодї між собою ученики, сумнїваючись, про кого Він говорить.


23 Був же за столом один із учеників Його на лонї Ісусовім, котрого любив Ісус.


24 Сьому кивнув Симон Петр, щоб спитав, хто б се був, про кого говорить.


25 Пригорнувшись той до грудей Ісусових, каже Йому: Господи, хто се?


26 Відказав Ісус: Той, кому я, умочивши кусок, подам. І, вмочивши кусок, дав Юдї Симонову Іскариоцькому.


27 А за куском увійшов тодї в него сатана. Рече ж йому Ісус: Що робиш, роби швидко.


28 Сього не зрозумів нїхто, що сидїли за столом, проти чого сказав йому.


29 Деякі бо думали, - яко ж бо скриньку мав Юда, - що каже йому Ісус: купи, що треба нам про сьвято; або, щоб що дав убогим.


30 Узявши ж він кусок, зараз вийшов; була ж ніч.


31 Як же вийшов, рече Ісус: Тепер прославив ся Син чоловічий, й Бог прославив ся в Йому.


32 Коли Бог прославив ся в Йому, то Бог прославить і Його в собі, і скоро прославить Його.


33 Дїтки! ще короткий час я з вами. Шукати мете мене, і яко ж казав я Жидам: Що, куди йду я, ви не можете йти, і вам глаголю тепер.


34 Заповідь нову даю вам: щоб любили один одного. Як я любив вас, щоб і ви любили один одного.


35 По сьому знати муть усї, що ви мої ученики, коли любов мати мете один до одного.


36 Рече Йому Симон Петр: Господи, куди йдеш? Відказав йому Ісус: Куди йду, не можеш тепер за мною йти; опісля ж пійдеш за мною.


37 Каже Йому Петр: Господи, чому не можу за Тобою йти тепер? Душу мою за Тебе положу.


38 Відказав йому Ісус: Душу твою за мене положиш? Істино, істино глаголю тобі: не запіє півень, доки мене відречеш ся тричі.



Вiд Iвана 14

1 Нехай не трівожить ся серце ваше. Віруйте в Бога і в мене віруйте.


2 В дому Отця мого осель багато. Коли б нї, сказав би вам: Ійду наготовити місце вам.


3 І, як пійду та наготовлю вам місце, знов прийду й прийму вас до себе, щоб де я, і ви були.


4 А куди я йду, знаєте, й дорогу знаєте.


5 Каже Йому Тома: Господи, не знаємо, куди йдеш; і як можемо дорогу знати?


6 Рече йому Ісус: Я дорога й правда, й життє: нїхто не приходить до Отця, як тільки мною.


7 Коли б знали мене, й Отця мого знали б; і від нинї знаєте Його, й видїли Його.


8 Каже Йому Филип: Господи, покажи нам Отця, то й буде з нас.


9 Рече йому Ісус: Стілький час я з вами, й не пізнав єси мене, Филипе? Хто видїв мене, видїв Отця; як же ти кажеш: Покажи нам Отця?


10 Хиба не ймеш віри, що я в Отцї і Отець у менї? Слова, що я промовляю вам, від себе не промовляю; Отець же, що в менї пробуває, Той робить дїла.


11 Віруйте менї, що я в Отцї і Отець у менї; коли ж нї, задля дїл самих віруйте менї.


12 Істино, істино глаголю вам: Хто вірує в мене, дїла, що я роблю, і він робити ме: й більше сього робиі ви ме; бо я до Отця мого йду.


13 І чого просити мете в імя моє, те зроблю, щоб прославивсь Отець у Синї.


14 Коли чого просити мете в імя моє, я зроблю.


15 Коли любите мене, хоронїть заповідї мої.


16 І я вблагаю Отця, і дасть вам иншого утїшителя, щоб пробував з вами по вік, -


17 Духа правди, котрого сьвіт не може прийняти; бо не видить Його, анї знає Його; ви ж знаєте Його, бо з вами пробуває і в вас буде.


18 Не зоставлю вас сиротами: прийду до вас.


19 Ще трохи, й сьвіт мене більш не видїти ме; ви ж будете видїти мене, бо я живу, й ви жити мете.


20 Того дня знати мете, що я в Отцї моїм, і ви в менї, а я в вас.


21 Хто має заповідї мої і хоронить їх, той любить мене; хто ж любить мене, буде люблений від Отця мого, і я любити му його, і обявлюсь йому.


22 Каже Йому Юда, не Іскариоцький: Господи, що воно єсть, що маєш нам обявитись, а не сьвітові?


23 Відказав Ісус і рече йому: Коли хто любить мене, слово моє хоронити ме, і Отець мій любити ме його, і до него прийдемо, і оселю в него зробимо.


24 Хто не любить мене, словес моїх не хоронить; а слово, що ви чуєте, не моє, а пославшого мене Отця.


25 Се я глаголав вам, у вас пробуваючи.


26 Утїшитель же, Дух сьвятий, котрого пішле Отець в імя моє, Той научить вас усього, й пригадає вам усе, що я глаголав вам.


27 Упокій оставляю вам, мій упокій даю вам; не, яко ж сьвіт дає, я даю вам. Нехай не трівожить ся серце ваше, анї лякаєть ся.


28 Ви чули, що я глаголав вам: Ійду, й прийду до вас. Коли б любили мене, зрадїли б, що я сказав: Ійду до Отця; бо Отець мій більший мене.


29 І оце глаголав вам, перш нїж тому стати ся, щоб, як станеть ся, увірували.


30 Вже більш не говорити му багато з вами, йде бо князь сьвіта сього, й у менї не має нїчого.


31 Та, щоб знав сьвіт, що я люблю Отця, і, яко ж заповідав менї Отець, так чиню. Уставайте, ходїмо з відсїля.



Вiд Iвана 15

1 Я правдива виноградина, а Отець мій виноградар.


2 Кожну вітку в мене, що не родить овощу, відтинає її, а кожну, що родить овощ, обчищує її, щоб більш овощу родила.


3 Вже ви чисті через слово, що я глаголав вам.


4 Пробувайте в менї, і я в вас. Яко ж вітка не може овощу родити від себе, коли не пробувати ме на виноградинї, так анї ви, коли в менї не будете пробувати.


5 Я виноградина, ви віттє. Хто пробуває в менї, а я в йому, той приносить багато овощу; бо без мене не можете робити нїчого.


6 Коли хто не пробуває в менї, буде викинутий геть, як вітка, і всохне, й зберуть їх, та й кинуть в огонь, і згорять.


7 Коли пробувати мете в менї, а слова мої пробувати муть в вас, то, чого схочете, просити мете, і станеть ся.


8 У сьому прославив ся Отець мій, щоб овощу багато давали ви, й були моїми учениками.


9 Яко ж полюбив мене Отець, і я полюбив вас; пробувайте в любові моїй.


10 Коли заповідї мої хоронити мете, пробувати мете в любові моїй; я хоронив заповідї Отця мого, й пробуваю в любові Його.


11 Се глаголю вам, щоб радощі мої пробували в вас, і щоб радощі ваші сповнились.


12 Се заповідь моя: Щоб любили один одного, як я полюбив вас.


13 Більшої сієї любови нїхто не має, як щоб хто душу свою положив за другів своїх.


14 Ви други мої, коли робити все, що я заповідаю вам.


15 Вже більш вас не зву слугами, бо слуга не знає, що робить пан його; вас же назвав я другами, бо все, що чув я від Отця мого, обявив вам.


16 Не ви мене вибрали, а я вибрав вас, та й настановив вас, щоб ви йшли і овощ приносили, і овощ ваш пробував; щоб чого просити мете в Отця імям моїм, дав вам.


17 Се заповідую вам, щоб любили один одного.


18 Коли сьвіт вас ненавидить, знайте, що мене перш вас зненавидїв.


19 Коли б із сьвіта були, сьвіт своє любив би; як же ви не з сьвіта, а я вибрав вас із сьвіта, тим ненавидить вас сьвіт.


20 Згадайте слово, що я сказав вам: Не більший слуга пана свого. Коли мене гонили, і вас гонити муть. Коли моє слово хоронили, і ваше хоронити муть.


21 Та се все робити муть вам задля імя мого, бо не знають Пославшого мене.


22 Коли б я не прийшов і не глаголав їм, гріха не мали б вони; тепер же вимовки не мають вони за гріх свій.


23 Хто мене ненавидить, і Отця мого ненавидить.


24 Коли б дїл не зробив я в них, яких нїхто инший не робив, гріха не мали б; тепер же видїли й зненавидїли мене і Отця мого.


25 Та щоб справдилось слово, написане в законї їх: Що зненавидїли мене дармо.


26 Як же прийде Утїшитель, що я пішлю вам од Отця, Дух правди, що від Отця виходить, Той сьвідкувати ме про мене.


27 І ви ж сьвідкувати мете: бо від почину ви зо мною.



Вiд Iвана 16

1 Се я глаголав вам, щоб ви не поблазнились.


2 Вилучати муть вас із шкіл; ба прийде час, що всякий, хто вбиває вас, думати ме, що службу приносить Богу.


3 І се робити муть вам, бо не знали нї Отця, нї мене.


4 Та се сказав я вам, щоб, як прийде час, згадали про се, що я глаголав вам; бо з вами був.


5 Тепер же йду до Пославшого мене; й нїхто з вас не питає мене: Куди йдеш?


6 Та що се сказав я вам, смуток сповнив ваше серце.


7 Тільки ж я правду глаголю вам: лучче вам, щоб я пійшов; як бо не пійду, Утішитель не прийде до вас; як же пійду, пришлю Його до вас.


8 А Той прийшовши, докорить сьвітові за гріх, і за правду, і за суд:


9 за гріх бо не вірують у мене;


10 за правду ж, бо я до Отця мого йду, й більш не побачите мене;


11 за суд, бо князь сьвіта сього осуджений.


12 Ще багато маю глаголати вам, та ви не можете носити нинї.


13 Як же прийде той Дух правди, то проведе вас до всякої правди; бо глаголати ме не від себе, а все, що чути ме, буде глаголати, й що настане, звістить вам.


14 Той мене прославить: бо з мого прийме і звістить вам.


15 Усе, що має Отець, - моє: тим я сказав, що з мого Він прийме, і звістить вам.


16 Трохи, і не будете видїти мене; а знов трохи, і побачите мене; бо я йду до Отця.


17 Казали тодї деякі з учеників Його між собою: Що се, що каже нам: Трохи, і не будете видїти мене, а знов трохи, і побачЃ, ите мене, і: Бо я йду до Отця?


18 Казали ж: Що се, що каже: Трохи? Не знаємо, що Він каже.


19 Знав же Ісус, що хотїли Його спитати, й рече їм: Про се розпитуєтесь між собою, що я сказав: Трохи, і не будете видїти мене, а знов: трохи, і побачите мене?


20 Істино, істино глаголю вам: Що плакати й ридати будете ви, сьвіт же веселитись; ви ж смуткувати мете, та смуток ваш на радощі обернеть ся.


21 Жінка як роджає, смуток має, бо прийшла година її; скоро ж уродить дитину, вже не памятає муки з радощів, що народив ся чоловік на сьвіт.


22 І ви оце тепер смуток маєте; знов же побачу вас, і звеселить ся серце ваше, і радощів ваших нїхто не візьме од вас.


23 І того дня в мене не питати мете. Істино, істино глаголю вам: Що чого нї попросите в Отця імям моїм, дасть вам.


24 Досі не просили ви нїчого в імя моє. Просїть, то й приймете, щоб радість ваша була повна.


25 Оце приповістями глаголав вам; та прийде час, що більше вже приповістями не глаголати му вам, а явно про Отця звіщу вам.


26 Того дня просити мете в імя моє, і не глаголю вам, що я просити му Отця за вас.


27 Сам бо Отець любить вас; бо ви мене полюбили, й увірували, що я від Бога вийшов.


28 Я вийшов од Отця, і прийшов на сьвіт. Знов оставляю сьвіт і йду до Отця.


29 Кажуть Йому ученики Його: Оттепер явно глаголеш, і приповісти нїякої не кажеш.


30 Тепер знаємо, що знаєш усе, і не треба, щоб хто питав Тебе. По сьому віруємо, що від Бога вийшов єси.


31 Відказав їм Ісус: Тепер віруєте?


32 Ось прийде час, і нинї прийшов, щоб ви рЗтѾзсипались кожен у свій бік, а мене самого зоставили; та я не сам, бо Отець зо мною.


33 Се глаголав я вам, щоб у менї впокій мали. У сьвітї горе мати мете, тільки ж бодріть ся: я побідив сьвіт.



Вiд Iвана 17

1 Се глаголав Ісус, і зняв очі свої на небо, й рече: Отче! прийшла година; прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе.


2 Яко ж дав єси Йому власть над усяким тїлом, щоб усїм, що дав єси Йому, дав вічнє життє.


3 Се ж життє вічнє в тому, щоб знали Тебе, єдиного справдешного Бога, та кого післав єси, Ісуса Христа.


4 Я прославив Тебе на землї: дїло кінчав я, що дав єси менї робити.


5 А тепер прослав мене Ти, Отче, у Тебе самого славою, що мав я в Тебе, перш нїж сьвіту бути.


6 Обявив я імя Твоє людям, що дав єси менї з сьвіта. Твої були вони, а Ти менї їх дав; і слово Твоє хоронили вони.


7 Тепер зрозуміли вони, що, скільки дав єси менї, все від Тебе.


8 Бо слова, що дав єси менї, дав я їм; і вони прийняли й зрозуміли справдї, що від Тебе прийшов я, і увірували, що Ти мене післав.


9 Я про них молю, не про сьвіт молю, а про тих, що дав єси менї, бо вони Твої.


10 І все моє Твоє, і Твоє моє, і я прославив ся в них.


11 І вже більш я не в сьвітї, а сї в сьвітї, і я до Тебе йду. Отче сьвятий, збережи їх в імя Твоє, тих, котрих дав єси менї, щоб були одно, яко ж ми.


12 Як був я з ними на сьвітї, я беріг їх в імя Твоє; котрих дав єси менї, стеріг я, і нїхто з них не погиб, тільки Син погибельний, щоб писаннє справдилось.


13 Тепер же до Тебе йду, і се глаголю в сьвітї, щоб мали радість мою повну в собоє.


14 Я дав їм слово Твоє, і сьвіт зненавидїв їх, бо вони не з сьвіта, яко ж я не з сьвіта.


15 Не молю, щоб узяв їх із сьвіта, а щоб зберіг їх од зла.


16 Не з сьвіта вони, яко ж я не з сьвіта.


17 Освяти їх правдою Твоєю; слово Твоє правда.


18 Як мене післав єси в сьвіт, і я післав їх у сьвіт.


19 І за них я посьвячую себе, щоб і вони були осьвячені правдою.


20 Не про сих же тільки молю, а також і про тих, що задля слова їх увірують у мене,


21 щоб усї одно були: яко ж Ти, Отче, в менї і я в Тобі, щоб і вони в нас одно були, щоб сьвіт увірував, що Ти мене післав єси.


22 І славу, що дав єси менї, дав я їм, щоб були одно, яко ж ми одно.


23 Я в них і Ти в менї, щоб були звершені в одно, і щоб зрозумів сьвіт, що Ти мене післав єси і полюбив їх, яко ж мене полюбив єси.


24 Отче, которих дав єси менї, хочу, щоб, де я, і вони були зо мною, щоб видїли славу мою, що дав єси менї; бо полюбив єси мене перш основання сьвіта.


25 Отче праведний, і сьвіт Тебе не пізнав, я ж пізнав Тебе, і сї пізнали, що Ти мене післав.


26 І я обявив їм імя Твоє, і обявляти му, щоб любов, якою любив єси мене, в них була, а я в них.



Вiд Iвана 18

1 Се промовивши Ісус, вийшов з учениками своїми за потік Кедрон, де був сад, у котрий ввійшов Він і ученики Його.


2 Знав же й Юда, що зрадив Його, се місце, бо почасту збирались там Ісус і ученики Його.


3 Тодї Юда, взявши роту та архиєрейських і Фарисейських слуг, приходить туди з лихтаѰѰрнями, та факлями, та з зброєю.


4 Знаючи ж Ісус усе, що настигає на Него, вийшов і рече їм: Кого шукаєте?


5 Відказали Йому: Ісуса Назорея. Рече їм Ісус: Се я. Стояв же й Юда зрадник Його, з ними.


6 Як же сказав їм: Що се я, відступили вони назад, та й попадали на землю.


7 Знов же спитав їх: Кого шукаєте? Вони ж сказали: Ісуса Назорея.


8 Відказав Ісус: Сказав вам, що се я. Коли ж мене шукаєте, дайте сим відійти.


9 Щоб справдилось слово, що промовив: Що которих дав єси менї, не згубив я з них нїкого.


10 Тодї Симон Петр, маючи меч, вийняв його, і вдарив слугу архиєрейського, та й відтяв йому ухо праве. Було ж імя слузї Малх.


11 Рече тодї Ісус Петрови: Вкинь меч твій у похву. Чашу, що дав менї Отець, хиба не пити її?


12 Тодї рота, й тисячник, і слуги Жидівські схопили Ісуса, та й звязали Його,


13 і повели Його перш до Анни, був бо тестем Каяфі, що був архиєреєм того року.


14 Був же Каяфа той, що порадив Жидам, що лучче нехай один чоловік умре за людей.


15 Пійшов же слїдом за Ісусом Симон Петр та ще другий ученик. Той же ученик був знаний архиєреві, і прийшов з Ісусом у двір архиєрейський.


16 Петр же стояв перед дверми знадвору. Вийшов тодї другий ученик, що був знаний архиєреві, і сказав дверницї, і ввела Петра.


17 Каже тодї слуга дверниця Петрові: Чи й ти єси з учеників чоловіка сього? Каже той: Нї.


18 Стояли ж раби й слуги, що розложили огонь; холодно бо було, та й грілись. Стояв з ними й Петр, і грів ся.


19 Тодї архиєрей спитав Ісуса про учеників Його й про науку Його.


20 Відказав йому Ісус: Я глаголав ясно сьвітові; я завсїди учив у школї і в церкві, куди Жиди завсїди сходять ся, і потай не глаголав нїчого.


21 Чого мене питаєш? Спитай тих, що слухали, що я глаголав їм; ось вони знають, що я казав.


22 Як же Він се промовив, один із слуг, стоячи тут, ударив у лице Ісуса, кажучи: Так відказуєш архиєреві?


23 Відказав йому Ісус: Коли недобре сказав я, сьвідкуй про недобре; коли добре, за що мене бєш?


24 Післав Його Анна звязаного до Каяфи архиєрея.


25 Симон же Петр стояв та грів ся. Кажуть тодї йому: Чи й ти з Його учеників? Він же відрік ся і сказав: Нї.


26 Каже один із слуг архиєрейських, свояк того, котрому відтяв Петр ухо: Чи ж не бачив я тебе в саду з Ним?


27 Знов тодї відрік ся Петр, і зараз півень запіяв.


28 Ведуть тодї Ісуса від Каяфи у претор; був же ранок; і не ввійшли вони в претор, щоб не опоганитись та щоб їсти їм пасху.


29 Вийшов тодї Пилат до них, і каже: Яку вину приносите на чоловіка сього?


30 Озвались і казали йому: Коли б Він не був лиходїй, не віддавали б ми Його тобі.


31 Каже тодї їм Пилат: Візьміть ви Його й по закону вашому осудїть Його. Сказали тодї йому Жиди: Нам не годить ся вбивати нїкого.


32 Щоб Ісусове слово справдилось, що промовив, означуючи, якою смертю має вмерти.


33 Увійшов тодї знов Пилат у претор, і покликав Ісуса, і каже Йому: Ти єси цар Жидівський?


34 Відказав йому Ісус: Від себе ти се говориш, чи инші тобі сказали про мене?


35 Озвавсь Пилат: Хиба я Жид? Нарід Твій і архиєреї видали менї Тебе. Що зробив єси?


36 Відказав Ісус: Царство моє не од сьвіта сього. Коли б од сьвіта сього було царство моє, слуги мої воювали б, щоб не видано мене Жидам; тільки ж царство моє не звідсїля.


37 Рече тодї Йому Пилат: Так Ти цар? Відказав Ісус: Ти кажеш, що цар я. Я на се родивсь і на се прийшов у сьвіт, щоб сьвідкувати правдї. Кожен, хто від правди, слухає мого голосу.


38 Каже Йому Пилат: Що таке правда? І, се сказавши, знов вийшов до Жидів, і каже їм: Нїякої вини не знаходжу я в Йому.


39 Єсть же звичай у вас, щоб одного вам відпускав я на пасху. Хочете ж, щоб випустив вам царя Жидівського.


40 Закричали тодї вони всї знов, кажучи: Не Сього, а Вараву. Був же Варава розбійник.



Вiд Iвана 19

1 Тодї узяв Пилат Ісуса, та й бив Його.


2 А воїни сплївши вінець із тернини, надїли на голову Йому, і в одежу червону одягли Його,


3 і казали: Радуй ся, царю Жидівський! і били Його в лице.


4 Вийшов тодї знов Пилат, і каже їм: Ось я виводжу вам Його, щоб знали, що в Йому нїякої вини не знаходжу.


5 Вийшов тодї Ісус у терновім вінцї і в червоній одежі. І каже їм Пилат: Ось, чоловік!


6 Як же побачили Його архиєреї та слуги, то закричали, кажучи: Розпни, розпни Його! Каже їм Пилат: Візьміть ви Його, та й розпнїть; я бо не знаходжу в Йому вини.


7 Відказали йому Жиди: Ми закон маємо, і по закону нашому повинен умерти, бо Він себе Сином Божим зробив.


8 Як же почув Пилат се слово, то ще більше злякав ся,


9 і ввійшов у претор знов, і каже Ісусові: Звідкіля єси Ти? Ісус же одповідї не дав йому.


10 Каже тодї Йому Пилат: До мене не говориш? Не знаєш, що власть маю розпяти Тебе, і власть маю відпустити Тебе?


11 Відказав Ісус: Не мав би єси власти нїякої надо мною, коли б не було тобі дано звиш. Тим, хто видав мене тобі, більший гріх має.


12 З того часу шукав Пилат одпустити Його; Жиди ж кричали, кажучи: Коли Сього відпустиш, не єси друг Кесареві. Всякий, хто царем себе робить, противить ся Кесареві.


13 Пилат же, почувши таке слово, вивів Ісуса, та й сїв на судищі, що зване Литостротос, а по єврейськи: Гавата.


14 Була ж пятниця перед пасхою, коло години ж шестої. І каже Жидам: Ось, Цар ваш!


15 Вони ж закричали: Візьми, візьми розпни Його! Каже їм Пилат: Царя вашого розпну? Відказали архиєреї: Не маємо царя, тільки Кесаря.


16 Тодї ж видав їм Його, щоб розпяли. Узяли ж Ісуса, та й повели.


17 І, несучи хрест свій, вийшов Він на врочище (місце) Черепове, що зветь ся по єврейськи Голгота.


18 Там розпяли Його, а з Ним инших двох, по сей і по той бік, посерединї ж Ісуса.


19 Написав же і надпись Пилат, та й виставив на хрестї; було ж написано: Ісус Назорей, Цар Жидівський.


20 Сю ж надпись многі читали з Жидів; бо поблизу города було місце, де розпято Ісуса; а було написане по єврейськи, по грецьки і по римськи.


21 Казали тодї Пилатові архиєреї Жидівські: Не пиши: Цар Жидівський, а що Він казав: Я цар Жидівський.


22 Відказав Пилат: Що написав, написав.


23 Тодї воїни, розпявши Ісуса, взяли одежу Його, й зробили з неї чотири частї, кожному воїнові часть, і хитон; був же хитон не сшиваний, а ввесь од верху тканий.


24 Сказали тодї між собою: Не дерімо його, а киньмо жереб на него, чий буде. Щоб справдилось писаннє, що глаголе: Подїлили одежу мою собі, і на моє платтє кидали жереб. То воїни се й зробили.


25 Стояла ж коло хреста Ісусового мати Його та сестра матери Його, Мария Клеопова, та Мария Магдалина.


26 Ісус же, побачивши матїр і ученика стоячого коло неї, котрого любив, рече до матери своєї: Жено, ось син твій.


27 Опісля рече ученику: От, мати твоя. І з тієї години узяв її ученик до себе.


28 Після сього, знаючи Ісус, що все вже звершилось, щоб справдилось писаннє, рече: Жаждую.


29 Стояла ж посудина повна оцту; вони ж, напоївши губку оцтом і на тростину настромивши, піднесли Йому до уст.


30 Скушавши ж оцту Ісус, рече: Звершилось; і, схиливши голову, віддав духа.


31 Жиди ж, щоб не зоставались на хрестах тїла в суботу (був бо великий день тієї суботи), благали Пилата, щоб поперебивали їм гомілки, та й поздіймали.


32 Прийшли тодї воїни, й первому поломили ноги, й другому розпятому з Ним.


33 До Ісуса ж прийшовши, як побачили Його вже мертвого, не перебили Йому ніг;


34 а один з воїнів проколов Йому списом бік, і зараз вийшла кров і вода.


35 І той, що бачив се, засьвідкував, і правдиве сьвідченнє його; і знає він, що говорить правду, щоб ви вірували.


36 Сталось бо се, щоб писаннє справдилось: Кість Його не буде переломлена.


37 І знов инше писаннє рече: Дивити муть ся на Того, кого прокололи.


38 Після ж сього благав Пилата Йосиф з Ариматеї (бувши учеником Ісусовим, потайним же задля страху Жидівського), щоб зняти тїло Ісусове; й дозволив Пилат. Прийшов тодї і взяв тїло Ісусове.


39 Прийшов же й Никодим, що приходив перше до Ісуса в ночі, принїсши змішаної смирни й алоє фунтів із сотню.


40 Взяли тодї тїло Ісусове, і обгорнули полотном з пахощами, як се звичай у Жидів ховати.


41 Був же на місцї, де розпято Його, сад, а в саду новий гріб, в котрому нїколи нїкого не положено.


42 Там оце положили Ісуса задля пятницї Жидівської; бо поблизу був гріб.



Вiд Iвана 20

1 Первого ж дня тижня приходить Мария Магдалина вранцї, як ще було темно, до гробу, і бачить, що каменя одвалено від гробу.


2 Біжить тодї, і приходить до Симона Петра та другого ученика, котрого любив Ісус, і каже їм: Узято Господа з гробу, і не знаємо, де положено Його.


3 Вийшов тодї Петр і другий ученик, і прийшли до гробу.


4 Бігли ж обидва разом, та другий ученик побіг скоріщ Петра, і прийшов первий до гробу.


5 І нахилившись, бачить, що лежить полотно, та не ввійшов.


6 Приходить тодї Симон Петр слїдом за ним, і ввійшов у гріб, і видить, що лежить полотно,


7 а хустка, що була на голові Його, не з полотном лежала, а осторонь звита, на одному місцї.


8 Тодї ж увійшов і другий ученик, що прийшов первий до гробу, і видів, і вірував.


9 Ще бо не знали писання, що має Він з мертвих воскреснути.


10 Пійшли ж тодї ученики знов до себе.


11 Мария ж стояла перед гробом, плачучи, знадвору; як же плакала, нахилилась у гріб,


12 і видить двох ангелів у білому сидячих, один у головах, а один у ногах, де лежало тїло Ісусове.


13 І кажуть вони їй: Жено, чого плачеш? Каже їм: Бо взято Господа мого, й не знаю, де положено Його.


14 І, промовивши се, обернулась назад, і видить Ісуса стоячого, та й не знала, що се Ісус.


15 Рече їй Ісус: Жено, чого плачеш? кого шукаєш? Вона, думаючи, що се садівник, каже Йому: Добродїю, коли ти винїс Його, скажи менї, де Його положив, і я Його візьму.


16 Рече їй Ісус: Мариє. Обернувшись вона, каже Йому: Равуні, чи то б сказати: Учителю.


17 Рече їй Ісус: Не приторкайсь до мене; ще бо не зійшов до Отця мого, а йди до братів моїх, та скажи їм: Я схожу до Отця мого й Отця вашого, й Бога мого й Бога вашого.


18 Приходить Мария Магдалина, звіщаючи ученикам, що бачила Господа, й що Він се промовив їй.


19 Як же був вечір дня того, первого на тижнї, як двері були замкнені, де зібрались ученики задля страху перед Жидами, прийшов Ісус та й став посерединї, і рече їм: Упокій вам.


20 І, се промовивши, показав їм свої руки, і бік свій. Зрадїли тодї ученики, побачивши Господа.


21 Рече ж їм Ісус ізнов: Упокій вам. Яко ж післав мене Отець, і я посилаю вас.


22 І, се промовивши, дихнув, і рече їм: Прийміть Духа сьвятого.


23 Кому відпустите гріхи, відпустять ся їм; кому задержите, задержять ся.


24 Тома ж, один з дванайцяти, на прізвище Близняк, не був з ними, як прийшов Ісус.


25 Сказали йому другі ученики: Ми видїли Господа. Він же сказав їм: Коли не побачу на руках Його рани од гвіздя, і не вложу руки моєї в бік Його, не пійму віри.


26 А по восьми днях знов були в серединї ученики Його, й Тома з ними. Приходить Ісус, як двері були замкнені, і став посерединї, і рече: Впокій вам.


27 Опісля рече до Томи: Подай палець твій сюди, й подивись на руки мої, і подай руку твою, і вложи в бік мій, та й не будь невірний, а вірний.


28 І озвавшись Тома, каже Йому: Господь мій і Бог мій.


29 Рече йому Ісус: Що видїв єси мене, Томо, увірував єси; блаженні, що не видїли, та й вірували.


30 Багато ж инших ознак робив Ісус перед учениками своїми, що не написані в книзї сїй.


31 Се ж написано, щоб ви вірували, що Ісус єсть Христос, Син Божий, і щоб, віруючи, життє мали в імя Його.



Вiд Iвана 21

1 Після сього явив ся знов Ісус ученикам на морі Тивериядському; явив ся ж так.


2 Були в купі Симон Петр та Тома, на прізвище Близняк, та Натанаїл із Кани Галилейської, та сини Зеведеєві, та инших учеників Його двоє.


3 Каже їм Симон Петр: Пійду риби ловити. Кажуть вони йому: Пійдемо й ми з тобою. Вийшли та й улїзли зараз у човен; та не піймали тієї ночі нїчого.


4 Як же настав уже ранок, стояв Ісус на березї; та не знали ученики, що се був Ісус.


5 Рече тодї їм Ісус: Дїти, чи маєте що їсти? Відказали Йому: Нї.


6 Він же рече їм: Закиньте невода з правого боку човна, то й знайдете. Закинули ж, і вже не здолїли його витягти задля множества риби.


7 Каже тодї ученик той, котрого любив Ісус, Петрові: Се Господь. Симон же Петр, почувши, що се Господь, підперезавсь (був бо нагий), та й кинувсь у море.


8 Инші ж ученики човником приплили (бо недалеко були від землї, а локот на двістї), тягнучи невода з рибою.


9 Скоро вийшли на землю, бачять розложений жар, а на йому рибу і хлїб.


10 Рече їм Ісус: Принесїть риби, що вловили тепер.


11 Улїз же Симон Петр, та й витяг невід на землю повен риби великої, сто й пятьдесять і три; і хоч стільки її було, не порвав ся невід.


12 Рече їм Ісус: Ідїть обідайте. Нїхто ж не важив ся з учеників спитати Його: Хто Ти єси? знаючи, що се Господь.


13 Приходить тодї Ісус і бере хлїб, та й дає їм, і риби так само.


14 Се вже втретє явивсь Ісус ученикам своїм, уставши з мертвих.


15 Як же обідали, рече Ісус Симонові Петру: Симоне Йонин, чи любиш мене більш, нїж сї: Каже Йому: Так, Господи; Ти знаєш, що я люблю Тебе. Рече йому: Паси ягнята мої.


16 Рече йому знов удруге: Симоне Йонин, чи любиш мене? Каже Йому: Так, Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе. Рече йому: Паси вівцї мої.


17 Рече йому втретє: Симоне Йонин, чи любиш мене? Засмутив ся Петр, що сказав йому втретє: Чи любиш мене? й каже Йому: Господи, Ти все знаєш; Ти знаєш, що люблю Тебе. Рече йому Ісус: Паси вівцї мої.


18 Істино, істино глаголю тобі: Як був єси молодий, то підперізував ся сам, і ходив єси куди хотїв; як же зістарієш ся, то простягнеш руки твої, і инший тебе підпереже, й поведе, куди не схочеш.


19 Се ж промовив, означуючи, якою смертю прославить Бога. І, сказавши се, рече йому: Йди слїдом за мною.


20 І обернувшись Петр, бачить ученика, котрого любив Ісус, слїдом ідучого, що й на вечері пригорнувсь до грудей Його, і питав: Господи, хто се, що зрадить Тебе?


21 Сього побачивши Петр, каже Ісусові: Господи, сей же що?


22 Рече йому Ісус: Коли схочу, щоб він пробував, доки прийду, що тобі до того? ти йди за мною.


23 І пійшло слово се між братів, що ученик той не вмре, та не сказав йому Ісус, що не вмре; а: Коли схочу, щоб він пробував, доки прийду, що тобі до того?


24 Се той ученик, що сьвідкує про се, і писав се; і знаємо, що правдиве сьвідкуваннє його.


25 Єсть же й иншого багато, що зробив Ісус, що, коли б писати з'осїбна, то думаю, що й сам сьвіт не помістив би писаних книг. Амінь.





Дiї 1

1 Перве оповіданнє написав я, Теофиле, про все, що Ісус робив і навчав,


2 аж до дня, котрого вознїс ся, заповідавши через Духа сьвятого апостолам, котрих вибрав;


3 перед котрими являв ся Він живий після муки своєї у многих ознаках; і бачили Його сорок днїв, і глаголав про царство Боже;


4 і, зібравши їх, заповів їм, з Єрусалиму не виходити, а дожидатись обітування Отця, що про Него чули від мене.


5 Бо Йоан хрестив водою: ви ж хрестити метесь Духом сьвятим по немногих сїх днях.


6 Вони ж зійшовшись питали Його, кажучи: Господи, чи не під сей час поставиш Ти знов царство Ізраїлське?


7 Рече ж до них: Не вам єсть розуміти час і пору, що Отець положив у своїй властї.


8 А приймете силу, як зійде сьвятий Дух на вас; і будете менї сьвідками в Єрусалимі й у всїй Юдеї і Самариї, і до краю землї.


9 І, се промовивши, як дивились вони, знявсь угору, і хмара взяла Його від очей їх.


10 І, як вони пильно дивились на небо, як Він відходив, аж ось два мужі стал"Tim перед ними в білій одежі,


11 котрі й сказали: Мужі Галилейські, чого стоїте, дивлячись на небо? Сей Ісус, узятий од вас на небо, так прийде, як видїли ви Його, сходячого на небо.


12 Тодї вернулись вони в Єрусалим із гори, званої Оливною, що поблизу Єрусалиму на субітнїй день ходи.


13 І ввійшовши, зійшли на гірницю, де пробували Петр та Яков, та Йоан, та Андрей, Филип та Тома, Вартоломей і Матей, Яков Алхеїв та Симон Зилот, та Юда Яковів.


14 Усї вони пробували однодушно в молитві і благанню - з жінками й Мариєю, матїррю Ісусовою, і з братами Його.


15 І ставши тими днями Петр посеред учеників, рече (було ж число імен укупі до ста двайцяти):


16 Мужі брати! треба було справдитись писанню сьому, що прорік Дух сьвятий устами Давидовими про Юду, що став ся проводирем тих, котрі схопили Ісуса.


17 Полїчено ж його до нас, і прийняв був долю служення сього.


18 Сей чоловік придбав поле за нагороду неправедну, і, впавши сторч, тріснув надвоє, і вийшло усе нутро його.


19 І відомо стало всїм домуючим у Єрусалимі, так що прозвано поле теє власною говіркою їх Акельдама, чи то б сказати: поле крови.


20 Написано ж в книзї Псальм: Нехай оселя його спустїє, і нехай нїхто не домує в нїй, а догляд її нехай прийме инший.


21 Треба ж, щоб з мужів, що сходились із нами по всяк час, як входив і виходив між нами Господь Ісус,


22 почавши від хрещення Йоанового до дня, як Його взято від нас, був один із сїх укупі з нами сьвідком воскресення Його.


23 І поставили двох: Йосифа, званого Варсавою, котрого звали також Юстом, та Маттія.


24 І молячись, казали: Ти, Господи, що знаєш серця всїх, покажи одного з сих двох, котрого вибрав єси,


25 приняти долю служення сього й апостольства, від котрого відступив Юда, щоб ійти в своє місце.


26 І кинули жереб про них; і впав жереб на Маттія; і прилучено його до дванайцяти апостолів.



Дiї 2

1 А як скінчив ся день пятидесятницї, були всї однодушно вкупі.


2 І роздав ся зразу гук із неба, мов би од віючого буйного вітру, й сповнив увесь дім, де вони сидїли.


3 І явились їм подїлені язики, нїби огняні, і сїв на кожному з них.


4 І сповнились усї Духом сьвятим, і почали розмовляти иншими мовами, як Дух давав їм промовляти.


5 Домували ж у Єрусалимі Жиди, люде побожні, з усякого народу під небом.


6 Як же роздав ся сей голос, зійшлось множество, і стрівожились, бо чув кожен, що вони говіркою їх розмовляють.


7 Здуміли ся ж усї і дивувались, говорячи один до одного: Чи не всї оце сї, що розмовляють, Галилейцї?


8 Як же се чуємо кожний власну говірку свою, в якій родились,


9 Парфяне, й Мидяне, й Єламити, й що домуємо в Мезопотамії, і в Юдеї, і Каппадокиї, і Понтї, і Азиї,


10 і Фригиї, і Памфилиї, й Єгиптї, і в сторонах Ливийських, що коло Киринеї, і захожі Римляне, й Жиди, і нововірцї,


11 Критяне й Араби, чуємо, що вони розмовляють нашими мовами про величчє Боже?


12 Здуміли ся ж усї, і в сумнїві казали один до одного: Що се має бути?


13 Инші ж, сьміючись, казали, що молодим вином повпивались.


14 Ставши ж Петр з одинайцятьма, зняв голос свій і промовив до них: Люде Юдейські, і всї жителї Єрусалимські, нехай се відомо вам буде, і вислухайте слово моє.


15 Сї бо не пяні, як думаєте, бо третя година дня.


16 А єсть се, що промовив пророк Йоіл:


17 І буде останнього дня, глаголе Бог, виллю я Духа мого на всяке тїло; й пророкувати муть сини ваші і дочки ваші, і молодцї ваші видїння бачити муть, і старшим вашим сни снити муть ся;


18 і на слуг моїх і на служниць моїх виллю в ті днї Духа мого, й пророкувати муть.


19 І дам чудеса вгорі на небі, і ознаки внизу на землї: кров і огонь і димову куряву.


20 Сонце обернеть ся в темряву, і місяць у кров, перш нїж прийде день Господень великий і славний.


21 І буде, що всякий, хто призивати ме ймя Господнє, то спасеть ся.


22 Мужі Ізраїлські, вислухайте сї слова: Ісуса Назорея, чоловіка, від Бога прославленого між вами силою, і чудесами, і ознаками, які робив через Него Бог серед вас, як і самі знаєте,


23 Сього, призначеного радою і провидїннєм Божим виданого, ви, взявши руками беззаконних, і пригвоздивши, вбили.


24 Котрого Бог воскресив, розвязавши болестї смерти; яко ж бо не було можливе вдержаним Йому бути від неї.


25 Давид бо глаголе про Него: Мав я Господа перед очима завсїди, бо Він по правицї в мене, щоб я не захитав ся.


26 Тим звеселилось серце моє, і зрадїв язик мій; ще ж і тїло моє оселить ся в надїї.


27 Бо не зоставиш душі моєї в пеклї, анї даси сьвятому Твоєму видїти зотлїння.


28 Обявив єси менї дороги життя; сповниш мене радощами пи, ѵред лицем Твоїм.


29 Мужі брати, дайте говорити явно до вас про праотця Давида, що вмер і поховано його, і гріб його у нас до сього дня.


30 Бувши ж пророком і знавши, що клятьбою клявсь йому Бог, що з плоду поясницї його по тїлу підійме Христа сидїти на престолї його,


31 предвидївши, глаголав про воскресеннє Христове, що душа Його не зоставлена в пеклї, а тїло не видїло зотлїння.


32 Сього Ісуса воскресив Бог; Йому всї ми сьвідки.


33 Правицею ж Божою вознїсшись і обітуваннє сьвятого Духа прийнявши від Отця, злив се, що ви тепер бачите і чуєте.


34 Бо Давид не зійшов на небеса; глаголе ж сам: Рече Господь Господеві моєму: Сиди по правицї в мене,


35 доки положу ворогів Твоїх підніжком ніг Твоїх.


36 Твердо ж нехай знає ввесь дім Ізраїлїв, що Господом і Христом зробив Його Бог, сього Ісуса, котрого ви розпяли.


37 Почувши ж се, помякли серцем, і казали до Петра та до инших апостолів: Що ж робити нам, мужі брати?


38 Петр же рече до них: Покайтесь, і нехай охрестить ся кожен з вас в імя Ісуса Христа на оставленнє гріхів, і приймете дар сьвятого Духа.


39 Для вас бо обітниця, і для дїтей ваших, і для всїх далеких, скільки їх покличе Господь Бог ваш.


40 І иншими многими словами сьвідкував і напоминав, глаголючи: Спасайте себе з сього розворотного кодла.


41 Хто ж залюбки прийняв слово його, охрестились; і пристало того дня душ тисяч зо три.


42 Пробували ж у науцї апостолській, і в общинї, і в ламанню хлїба, і в молитвах.


43 Був же на кожній душі страх, і багато чудес і ознак робилось через апостолів.


44 І всї віруючі були вкупі, і все було в них спільне;


45 і продавали маєтки та достатки, і дїлили їх на всїх, як кому було треба.


46 І що-дня пробували одностайно в церкві, і ламлючи по домах хлїб, приймали харч в радостї і простотї серця,


47 хвалячи Бога й маючи ласку у всього народу. Господь же прибавляв спасенників у церкву що-дня.



Дiї 3

1 Петр та Йоан ійшли вкупі до церкви на молитву о девятій годинї.


2 І несено одного чоловіка, що був кривий від утроби матери своєї, котрого кладено що дня перед церковними дверима, званими Гарними, просити милостинї в тих, що входили в церкву.


3 Побачивши він Петра та Йоана, що хотїли ввійти в церкву, просив милостинї.


4 Споглянувши ж Петр на него з Йоаном, рече: Подивись на нас.


5 Він же дивив ся пильно на них, сподїваючись що від них прийняти.


6 Рече ж Петр: Срібла та золота нема в мене; що ж маю, се тобі даю. В імя Ісуса Христа Назорея встань і ходи.


7 І, взявши його за праву руку, звів угору, і зараз його ноги й колїна окрепились,


8 і підскочивши, став та ходив, і ввійшов із ними в церкву, походжаючи, та скачучи, та хвалячи Бога.


9 І видїв його ввесь народ ходячого й хвалячого Бога.


10 А знали його, що се той, що для милостинї сидїв коло Гарних дверей церковних, і сповнили ся страхом і дивом над тим, що сталось йому.


11 Як же держав ся сцїлений кривий коло Петра та Йоана, збіг ся до них увесь народ у ходник званий Соломонів, дивуючись.


12 І вбачаючи се Петр, озвав ся до народу: Мужі Ізраїльські, чого ви чудуєте ся сим? або чого так пильно до нас дивитись, мов би своєю силою або побожністю зробили ми, щоб ходив він?


13 Бог Авраамів, та Ісааків, та Яковів, Бог отцїв наших, прославив Сина свого Ісуса, що ви видали та відреклись Його перед Пилатом, як судив він відпустити Його.


14 Ви ж Сьвятого й Праведного відреклись, і просили дарувати вам чоловіка душогубця,


15 а Князя життя убили, котрого Бог воскресив з мертвих; Йому ми сьвідки.


16 І через віру в імя Його, сього, що бачите й знаєте, окрепило імя Його, і віра, що через Него, дала йому се сцїленнє перед усїма вами.


17 І тепер, брати, знаю, що через незнаннє зробили ви, як і князї ваші.


18 Бог же, що наперед звістив устами всїх пророків своїх про муки Христові, сповнив так.


19 Покайте ся ж і навернїть ся, щоб очистились од гріхів ваших, як прийде час покріплення від лиця Господнього,


20 і пішле наперед проповіданого вам Ісуса Христа,


21 котрого мусїло небо прийняти аж до часу новонастання всього, що глаголав Бог устами всїх сьвятих своїх пророків од віку.


22 Мойсей бо до отцїв промовив: Що пророка підійме вам Господь Бог ваш із братів ваших, як мене. Сього слухайте у всьому, що глаголати ме вам.


23 Буде ж, що всяка душа, котра не слухати ме пророка того, погубить ся з народу.


24 І всї пророки від Самуїла й після сих, скільки їх промовляло, також наперед сповіщали про днї сесї.


25 Ви ж сини пророків і завіту, що положив Бог з отцями нашими, глаголючи Авраамові: І в насїннan>< твоїм благословенні будуть усї народи землї.


26 Вам найперше, піднявши Бог Сина свого Ісуса, післав Його благословити вас, щоб кожен одвернувсь од лукавства свого.



Дiї 4

1 Як же вони промовляли до народу, приступили до них священики та старшина церковна та Садукеї,


2 сердячись, що вони навчають народ і проповідують в Ісусї воскресеннє з мертвих.


3 І наложили на них руки, і оддали їх під сторожу до ранку, бо вже був вечір.


4 Многі ж з них, що слухали слово, увірували; було ж число людей вірних тисяч з пять.


5 І сталось, зібрались уранцї князї їх та старші, та письменники в Єрусалимі,


6 та Анна архиєрей, та Каяфа, та Йоан, та Александр і скільки було з родини архиєрейської,


7 і, поставивши їх посерединї, питали: Якою силою, або яким імям, зробили ви се?


8 Тодї Петр, сповнившись Духом сьвятим, рече до них: Князї людські та старші Ізраїлеві!


9 коли в нас оце допитують ся про добре дїло (зроблене) недужому чоловікові, чим сей спас ся,


10 то нехай знане буде всїм вам і всьому народові Ізраїлевому, що в імя Ісуса Христа Назорея, котрого ви розпяли, котрого Бог воскресив з мертвих; Ним сей стоїть перед вами здоровий.


11 Се камінь, зневажений од вас будівничих, що став ся головою угла;


12 і нема нї в кому другому спасення, бо й нема иншого імя під небом, даного людям, щоб ним спасатись нам.


13 Як же побачили вони сьміливість Петра та Йоана, і постерегли, що се люде невчені і прості, то дивувались; і пізнали їх, що вони були з Ісусом,


14 і, бачивши чоловіка з ними стоячого сцїленого, не мали нїчого сказати проти.


15 Звелївши ж їм вийти з ради, радились між собою,


16 говорячи: Що нам робити з сими людьми? бо велика ознака сталась через них усїм явна, що домують у Єрусалимі, і не можемо відректи.


17 Тільки ж, щоб більш не ширилось між народом, то заказом закажімо їм, щоб більш не говорили в імя сеє нїкому з людей.


18 І, покликавши їх, заповіли їм зовсїм не говорити анї навчати в імя Ісусове.


19 Петр же та Йоан, озвавшись до них, рекли: Чи праведно перед Богом слухати вас більш нїж Бога, - судїть.


20 Не можна бо нам того, що видїли й що чули, не говорити.


21 Вони ж заказавши, відпустили їх, не знайшовши нїчого, за що б їх покарати, задля народу; бо всї прославляли Бога за те, що стало ся.


22 Було бо більш сорока років чоловікові тому, на котрому стала ся ся ознака сцїлення.


23 Відпущені ж прийшли до своїх і сповістили, що казали до них архиєреї та старші.


24 Вони ж, вислухавши те, однодушно підняли голос до Бога й промовили: Владико, Ти єси Бог, що сотворив небо, і землю, і море, і все, що в них;


25 котрий устами Давида, слуги Твого, промовив: Чого збунтувались погане, і люде задумують марні речі?


26 Повставали царі земні, і князї зібрались докупи на Господа й на Христа Його.


27 Бо зібрали ся справдї на сьвятого Сина Твого Ісуса, що Його помазав єси, і Ірод, і Понтийський Пилат з поганами й людьми Ізраїлськими,


28 зробити, що Твоя рука і рада Твоя наперед призначили статись.


29 І нинї, Господи, споглянь на закази їх, і дай слугам Твоїм з усякою одвагою промовляти слово Твоє,


30 і простягай руку Твою на сцїленнє, і нехай ознаки й чудеса стають ся через імя сьвятого Сина Твого Ісуса.


31 А як помолились вони, захитало ся місце, де зібрались, і сповнились усї Духом сьвятим, і промовляли слово Боже з одвагою.


32 Множество ж вірних мали одно серце й одну душу; й нї один, що мав, не казав, що се його, а було в них усе спільнє.


33 І з великою силою давали апостоли сьвідченнє воскресення Господа Ісуса, й ласка велика була на всїх їх.


34 Та й в недостатку нїхто між ними не був; хто бо був властительом земель або домів, ті, продавши, приносили гроші за продане,


35 та й клали у ногах у апостолів, і роздавали кожному, як кому треба було.


36 Так Йосія, названий від апостолів Варнава (що єсть перекладом: Син одради), левит, родом Кипрянин,


37 мавши поле, продав, та й принїс гроші, та й положив у ногах у апостолів.



Дiї 5

1 Один же чоловік, на ймя Ананїя, з Сафирою, жінкою своєю, продав маєток,


2 та й приховав з цїни, за довідом жінки своєї, та, принїсши якусь частину, положив у ногах у апостолів.


3 Петр же рече: Ананїє, чого сповнив сатана серце твоє, щоб обманити сьвятого Духа та приховати з цїни за землю?


4 Хиба, що ти мав, не твоє воно було? й продане, не в твоїй властї було? На що положив єси в твоєму серцї дїло таке? Ти обманив не людей, а Бога.


5 Почувши ж Ананїя слова сї, упав без духу; й обняв страх великий усїх, що чули се.


6 Уставши молодцї, взяли його і винїсши поховали.


7 І сталось, годин через три після сього ввійшла й жінка його, не знаючи, що стало ся.


8 Озвав ся ж до неї Петр: Скажи менї, чи за стільки віддали землю? Вона ж каже: Так, за стільки.


9 Петр же рече до неї: Як се, що змовились ви спокусити Духа Господнього? Ось коло дверей ноги тих, що поховали чоловіка твого; то й тебе винесуть.


10 Упала ж зараз у ноги йому, та й зітхнула духа. І ввійшовши молодцї, знайшли її мертву, й винїсши, поховали коло чоловіка її.


11 І обняв страх великий усю церкву і всїх, що чули про се.


12 Руками ж апостолськими дїялись ознаки й чудеса в народї многі (і були однодушні всї в ходнику Соломоновім.


13 З инших же нїхто не важив ся приставати до них, тільки величав їх народ.


14 І прибувало все більш віруючих у Господа, - множество чоловіків і жінок.)


15 Так що виносили на улицї недужих, і клали на постелях та ліжках, щоб як ійти ме Петр, хоч тїнь отїнила кого з них.


16 Сходилось же множество з околичних городів у Єрусалим, приносячи недужих та мучених від нечистих духів, і всї сцїлялись.


17 Уставши ж архиєрей і всї, що з ним (тодїшня єресь Садукейська), сповнились завистю,


18 і наложили руки свої на апостолів, та й посадили їх у громадську темницю.


19 Ангел же Господень одчинив уночі двері темничні, і вивівши рече:


20 Ійдїть, і ставши промовляйте в церкві до народу всї слова життя сього.


21 Вислухавши ж ввійшли вранцї в церкву, та й навчали. Прийшовши ж архиєрей і ті, що з ним, скликал>


22 Слуги ж прийшовши, не знайшли їх у темницї, і вернувшись, оповіли,


23 говорячи: Що темницю знайшли ми замкнену з усякою осторожністю і сторожів знадвору стоячих перед дверима, та відчинивши, нїкого в серединї не знайшли.


24 Почувши ж слова сї священик і старшина церковний та архиєреї, сумнївались, що б воно таке було.


25 Прийшовши ж один, сповістив їх, кажучи: Що ось чоловіки, що ви повкидали в темницю, стоять у церкві і навчають народ.


26 Тодї прийшовши старшина з слугами, привели їх без примусу; боялись бо народу, щоб не покаменував їх.


27 І привівши їх, поставили перед радою; і спитав їх архиєрей,


28 кажучи: Чи не заказом же заказувано вам навчати в імя се? І ось сповнили ви Єрусалим наукою вашою, і хочете навести на нас кров Чоловіка того.


29 Озвав ся ж Петр і апостоли, і рекли: Більше треба коритись Богу, нїж людям.


30 Бог отцїв наших підняв Ісуса, що Його ви вбили, повісивши на дереві.


31 Сього підняв Бог правицею своєю в Князя і Спаса, щоб дати покаяннє Ізраїлеві і оставленнє гріхів.


32 І сьвідки Його в словах сих ми й Дух сьвятий, котрого дав Бог тим, хто корить ся Йому.


33 Вони ж почувши запалали гнївом, і радились, щоб повбивати їх.


34 Уставши ж у радї один Фарисей, на ймя Гамалиїл, учитель закону, поважаний від усього народу, звелїв на часину вивести апостолів,


35 і каже своїм: Мужі Ізраїлські, вважайте на людей сих, що маєте робити.


36 Бо перед сими днями встав був Тевда, кажучи, що він хтось такий; до него пристало число людей з чотириста; його вбито, і всї, хто слухав його, розійшлись і обернулись у нїщо.


37 Після сього встав був Юда Галилейський під час переписї, і потяг за собою доволї народу. І сей загинув, і всї, хто слухав його, розсипались.


38 А тепер кажу вам: Відступіть ся від людей сих і оставте їх; бо коли від людей рада ся або дїло се, то обернеть ся в нїщо;


39 коли ж від Бога, то не здолїєте його знївечити, та щоб іще й противниками Божими не зробитись вам.


40 Послухали ж його, і, покликавши апостолів та побивши, заказали їм говорити в імя Ісусове, та й відпустили їх.


41 Вони ж пішли веселі з перед ради, що за імя Його удостоїлись бути зневаженими.


42 І по всяк день не переставали вони і в церкві і по домах навчати й благовіствувати Ісуса Христа.



Дiї 6

1 У тиї ж днї, як намножилось учеників, було наріканнє Єленян на Євреїв, що у щоденному служенню не дбають про вдовиць їх.


2 Прикликавши ж дванайцять (апостоли) громаду учеників, рекли: Не личить нам, покинувши слово Боже, служити при столах.


3 Вигледїть же, брати, сїм мужів із вас доброї слави, повних Духа сьвятого та мудрости, котрих поставимо на сю потріб.


4 Ми ж у молитві і в служенню слова пробувати мем.


5 І вподобалось слово всїй громадї; і вибрали Стефана, чоловіка, повного віри і Духа сьвятого, та Филипа, та Прохора, та Никанора, та Тимона, та Пармена, та Миколая, нововірця з Антиохиї,


6 котрих поставили перед апостолами, і помолившись положили вони руки на них.


7 І росло слово Боже, і намножува="Tiось число учеників у Єрусалимі вельми, й велике множество сьвящеників покорилось вірі.


8 Стефан же, повний віри й сили, робив чудеса і ознаки великі між народом.


9 Устали ж деякі з школи, званої Либертинцїв, та Киринейцїв, та Александрийцїв і тих, що з Киликиї та Азиї, перепитуючись із Стефаном.


10 І не здолїли встояти проти премудрости й духа, яким глаголав.


11 Тодї під'устили вони людей, щоб казали, що чули ми його, як він промовляв слова хульні на Мойсея і Бога.


12 І підбурили народ, і старшину, й письменників, і напавши схопили його, і привели в раду,


13 і поставили кривих сьвідків, що казали: Сей чоловік не перестає слова хульні говорити проти місця сього сьвятого і проти закону:


14 чули бо ми, як він казав, що Ісус Назорей зруйнує місце се й перемінить, звичаї, котрі Мойсей передав нам.


15 І дивлячись пильно на него всї, що сидїли в радї, видїли лице його як-би лице ангела.



Дiї 7

1 Каже тодї архиєрей: Чи справдї се так?


2 Він же рече: Мужі брати й батьки, слухайте: Бог слави явивсь отцеві нашому Авраамові, як був у Мезопотамії, перш нїж оселив ся він у Харані,


3 і рече до него: вийди з землї твоєї, і з родини твоєї, та йди в землю, що я тобі покажу.


4 Тодї вийшовши з землї Халдейської, оселив ся він у Харанї, а звідтіля, як умер батько його, переселив його (Бог) у сю землю, де ви тепер живете.


5 І не дав йому наслїддя в нїй нї на ступінь ноги, а обіцяв дати йому її в державу і насїнню його після него, як не було в него дитини.


6 Глаголав же Бог так, що буде насїннє його захожим у землї чужій, і підневолять його, і мучити муть чотириста років.


7 А народ, котрому служити муть, буду я судити, рече Бог; і після того вийдуть вони, та служити муть менї у місцї сьому.


8 І дав йому завіт обрізання; і так породив Ісаака, та й обрізав його восьмого дня; а Ісаак породив Якова, а Яков дванайцять патриярхів.


9 А патриярхи через зависть продали Йосифа в Єгипет; і був з ним Бог,


10 і визволив його з усякого горя його, і дав йому ласку та премудрість перед Фараоном, царем Єгипецьким; і настановив його той правителем над Єгиптом і над усією господою своєю.


11 Прийшла ж голоднеча на всю землю Єгипецьку та Канаанську, та горе велике; і не знайшли поживи отцї наші.


12 Почувши ж Яков, що є пшениця в Єгиптї, післав отцїв наших найперш.


13 А другого разу був пізнаний Йосиф од братів своїх; і став ся знаним Фараонові рід Йосифів.


14 Піславши ж Йосиф, прикликав батька свого Якова і всю родину свою, сїмдесять і пять душ.


15 Прийшов же Яков у Єгипет, і вмер, він і отцї наші,


16 і перенесено їх у Сихем, і положено в гробі, що купив Авраам цїною срібла в синів Ємора Сихемевого.


17 Як же наближував ся час обітування, котрим кляв ся Бог Авраамові, ріс народ і намножувавсь у Єгиптї,


18 аж поки настав инший цар, що не знав уже Йосифа.


19 Сей, хитрий проти роду нашого, мучив отцїв наших, щоб викидали дїток своїх, щоб не бути їм живими.


20 Того часу родивсь Мойсей, і був угоден Богу; годовано його три місяцї в хатї батька його.


21 Як же викинуто його, взяла його дочка Фараонова, й вигодувала його собі за сина.


22 І навчивсь Мойсей усієї Єгипецької мудрости, був же потужний у словах і в дїлах.


23 Як же сповнивсь йому сороколїтний час, забажало серце його одвідати братів своїх, синів Ізраїлевих.


24 І, побачивши одного обиженого, уступив ся за него, тай помстив ся за обиженого, вбивши Єгиптянина.


25 Думав же, що зрозуміють брати його, що Бог його рукою дає їм спасеннє; вони ж не зрозуміли.


26 Другого ж дня явив ся їм, як бились, і приводив їх до поєднання, говорячи: Мужі, ви брати; за що ви обижаєте один одного?


27 Той же, що обижав ближнього, відопхнув його, кажучи: Хто тебе настановив князем і суддею над нами?


28 Чи й мене хочеш убити, як убив єси вчора Єгиптянина?


29 Утїк же Мойсей за словом сим, і зайшов у землю Мадиямську, де зродив двох синів.


30 А як уплило сорок років, явивсь йому в пустинї під горою Синаєм ангел Господень у поломї огняного куща.


31 Мойсей же побачивши дивувавсь видїннєм; як же приступив він, щоб придивитись, роздав ся голос Господень до него:


32 Я Бог отцїв твоїх, і Бог Авраамів, і Бог Ісааків, і Бог Яковів. Затрусившись же Мойсей, не одважив ся придивлятись.


33 Рече ж йому Господь: Роззуй обувє ніг твоїх, бо місце, на котрому стоїш, - земля сьвята.


34 Дивившись видїв я муку народу мого в Єгиптї, і стогнаннє його чув я, і зійшов визволити його. І тепер іди, пішлю тебе в Єгипет.


35 Сього Мойсея, котрого відцурались вони, кажучи: хто тебе настановив князем та суддею над нами? сього Бог князем і збавителем післав рукою ангела, що явивсь йому в кущі (корчі).


36 Сей вивів їх, робивши чудеса та ознаки в Єгиптї, й на Червоному морі, і в пустинї сорок років.


37 Се той Мойсей, що сказав синам Ізраїлевим: Поставить вам Господь Бог ваш пророка з братів ваших, як мене; Його слухайте.


38 Се той, що був у зборі в пустинї з ангелом, котрий промовляв до него на горі Синаї, та з отцями нашими, що прийняв живі слова, щоб дати нам.


39 Котрому не хотїли слухняними бути отцї наші, а відопхнули його, і обернулись серцем у Єгипет,


40 говорячи Ааронові: Зроби нам богів, котрі б ійшли перед нами; бо Мойсей той, що вивів нас із Єгипту, не знаємо, що стало ся з ним.


41 І зробили телця в днї ті, і приносили посьвяти ідолу, і втїшались дїлами рук своїх.


42 Одвернув ся ж Бог і попустив їх кланятись воїнству небесному, як написано в книзї пророків: Хиба заколене та посьвяти приносили ви менї сорок років у пустинї, доме Ізраїлїв?


43 Нї, ви підняли намет Молохів і зорю бога вашого Ремфана, боввани, що поробили на поклоненнє їм; і переселю я вас дальш Вавилона.


44 Намет сьвідчення був у отцїв наших у пустинї, як звелїв Той, хто глаголав Мойсейові зробити його по взорцеві, який бачив.


45 Котрий також узявши отцї наші винесли з Ісусом у державу поган, що прогнав Бог од лиця отцїв наших, аж до днїв Давидових.


46 Котрий знайшов ласку перед Богом, і просив, щоб знайти намет для Бога Якового.


47 Соломон же збудував йому храм.


48 Тільки ж Вишнїй не в рукотворних церквах домує, як глаголе пророк:


49 Небо менї престол, а земля підніжок ніг моїх; який храм збудуєте менї? рече Господь, або яке місце відпочинку мого?


50 Хиба не моя рука зробила се все?


51 Люде тугошиі і необрізані серцем і ушима, ви завсїди Духові сьвятому противитесь; як батьки ваші, так і ви.


52 Кого з пророків не гонили батьки ваші? і повбивали тих, що наперед звіщали про прихід Праведного, котрого ви тепер зрадниками й убийцями стались.


53 Ви прийняли закон через розпорядки ангелів, та й не хоронили його.


54 Почувши ж се, запалали серцем своїм, і скреготали зубами на него.


55 Він же, будучи повний сьвятого Духа, споглянувши на небо, побачив славу Божу, й Ісуса, стоячого по правицї у Бога,


56 і рече: Ось, виджу небеса відчинені, і Сина чоловічого, стоячого по правицї в Бога.


57 Вони ж закричали голосом великим, позатуляли уші свої, та й кинулись однодушно на него,


58 і, випровадивши за город, укаменували його; а сьвідки поклали одежу свою у ногах у молодця, званого Савлом,


59 і каменували Стефана, молячогось і глаголючого: Господи Ісусе, прийми дух мій.


60 Приклонивши ж колїна, покликнув голосом великим: Господи, не постав їм сього за гріх. І, се промовивши, уснув.



Дiї 8

1 Савло ж похваляв убийство його. Стало ся ж того дня велике гоненнє на церкву Єрусалимську і всї порозсипались по землях Юдейських та Самарийських, окрім апостолів.


2 Поховали ж Стефана побожні люде, і счинили великий плач по нему.


3 Савло ж руйнував церкву, входячи в доми та хапаючи і виволїкаючи чоловіків і жінок, і передавав у темницю.


4 Которі ж порозсипались, ходили, благовіствуючи слово.


5 І так, Филип, прийшовши в город Самарийський, проповідував їм Христа.


6 І вважав народ на слова Филипові однодушно, слухавши і бачивши ознаки, що він робив.


7 З многих бо, що мали духів нечистих, виходили вони, ревучи великим голосом; і многі розслаблені і криві сцїлялись.


8 І стались радощі великі в городї тому.


9 Один же чоловік, на ймя Симон, пробував перше у городї, і чарував та дивував народ Самарийський, кажучи, що він хтось великий.


10 На него вважали всї від малого до старого, кажучи: Сей єсть велика сила Божа.


11 Вважали ж на него через те, що доволї часу чарами дивував їх.


12 Як же увірували Филипу, що благовіствував про царство Боже й імя Ісуса Христа, то хрестились і чоловіки й жінки.


13 Увірував же і сам Симон, і, охрестившись, пробував у Филипа; а, видївши ознаки й чудеса великі, дивував ся.


14 Почувши ж апостоли в Єрусалимі, що прийняла Самария слово Боже, послали до них Петра та Йоана,


15 котрі прийшовши, молили ся про них, щоб прийняли Духа сьвятого.


16 (Ще бо нї на кого з них не зійшов, а тільки охрещені були в імя Господа Ісуса.)


17 Тодї клали руки на них, і прийняли вони сьвятого Духа.


18 Видївши ж Симон, що положеннєм рук апостолських даєть ся Дух сьвятий, принїс їм грошей,


19 говорячи: Дайте й менї власть таку, щоб, на кого я положу руки, прийняв Духа сьвятого.


20 Петр же рече а, о него: Нехай срібло твоє з тобою буде на погибель, бо дар Божий думав єси за гроші здобути.


21 Нема для тебе частини, анї долї в речі сїй, серце бо твоє не праве перед Богом.


22 Покай ся ж у ледарстві сьому твоїм, та благай Бога: може відпустить ся тобі думка серця твого.


23 Бо в жовчі гіркости і в увязї неправди виджу тебе.


24 Озвав ся ж Симон та й каже: Молїть ся ви за мене Господу, щоб нїщо не найшло на мене, що ви сказали.


25 Ті ж, що сьвідкували, глаголавши слово Господнє, вернулись у Єрусалим, і в многих селах Самарийських благовіствували.


26 Ангел же Господень промовив Филипові, глаголючи: Устань, та йди на полуднє дорогою, що йде з Єрусалиму в Газу; вона пуста.


27 І вставши пійшов; і ось чоловік із Єтіопиї, євнух, вельможа Кандакиї, царицї Єтіопської, що був над усїм скарбом її; він приходив поклонитись у Єрусалим;


28 і вертав ся, а сидячи на возї своїм, читав пророка Ісаїю.


29 Рече ж Дух Филипові: Приступи та пристань до воза сього.


30 Приступивши ж Филип, почув його, як читав пророка Ісаїю, і рече: Чи розумієш, що читаєш?


31 Він же каже: Як бо можу, коли нїхто не наведе мене? І просив Филипа, щоб, вилїзши, сїв з ним.


32 Місце ж писання, що читав, було се: Як овечку на зарізь ведено Його; й як ягня перед тим, хто стриже його, безголосе, так не відкриває уст своїх.


33 У приниженню Його суд Його взято; рід же Його хто з'ясує? бо береть ся з землї життє Його.


34 Озвав ся ж євнух, і каже до Филипа: прошу тебе, про кого пророк глаголе се? про себе, чи про иншого кого?


35 Відкривши ж Филип уста свої, і почавши від писання сього, благовіствував йому Ісуса.


36 Верстаючи ж дорогу, прибули до води; й каже євнух: Ось вода; що боронить менї охреститись?


37 Рече ж Филип: Коли віруєш усїм серцем, то можна. Озвавши ся ж, каже: Вірую, що Син Божий Ісус Христос.


38 І звелїв з'упинити воза; й увійшли обидва в воду, Филип і євнух; і охрестив його.


39 Як же вийшли з води, Дух Господень ухопив Филипа, і не бачив його більш євнух; і пійшов дорогою своєю, радуючись.


40 Филип же опинивсь ув Азотї, і проходячи проповідував по всїх городах, аж доки прийшов у Кесарию.



Дiї 9

1 Савло ж, ще дишучи грозьбою та вбийством на учеників Господнїх, приступив до архиєрея,


2 і просив від него листів у Дамаск до шкіл, щоб, коли кого знайде, що путя того будуть, чоловіків і жінок, звязавши, поприводив у Єрусалим.


3 Ідучи ж був близько Дамаску, аж ось осияло його сьвітло з неба,


4 і, впавши на землю, чув голос, глаголючий йому: Савле, Савле, чого мене гониш?


5 Каже ж: Хто єси, Господи? Господь же рече: Я Ісус, котрого ти гониш. Трудно тобі проти рожна прати (упиратись).


6 І затрусившись та стуманївши, каже: Господи, що хочеш, щоб робив я? А Господь до него: Устань, та йди в город; і скажеть ся тобі, що маєш робити.


7 Люде ж, що йшли з ним, стояли з'умівшись, чуючи голос, нїкого ж не бачивши.


8 Устав же Савло в землї; як же відтворив очі, нїкого не бачив. І вели його за руку, та й привели в Дамаск.


9 І був він три днї невидющим, і не їв і не пив.


10 Був же один ученик у Дамаску, на ймя Ананїя; і рече йому Господь у видїннї: Ананїє! Він же каже: Ось я, Господи.


11 Господь же до него: Уставши, йди на улицю, що зветь ся Простою, та й пошукай у Юдиній хатї Тарсянина, на ймя Савла; ось бо він молить ся,


12 І видїв (Савло) у видїннї чоловіка, на ймя Ананїю, що (нїби) ввійшов і положив руку на него, щоб прозрів.


13 Відказав же Ананїя: Господи, я чув од многих про чоловіка сього, скільки він зла заподїяв сьвятим твоїм у Єрусалимі;


14 і тут має власть од архиєреїв вязати всїх, хто призиває імя Твоє.


15 Рече ж до него Господь: Іди, бо сей у мене вибрана посудина, щоб нести ймя моє перед поган, і царів і синів Ізраїлевих:


16 я бо покажу йому, скільки мусить він за ймя моє терпіти.


17 Пійшовши Ананїя, ввійшов у господу та, положивши на него руки, рече: Савле брате! Господь Ісус, що явивсь тобі в дорозї, котрою йшов єси, післав мене, щоб ти прозрів і сповнив ся Духом сьвятим.


18 І зараз із очей йому, мов би луска, спало, і прозрів того часу, та й вставши, охрестив ся.


19 І прийнявши їжу, покрепив ся. Був же Савло з учениками, що в Дамаску, днїв кілька.


20 І зараз проповідував по школах Христа, що се Син Божий.


21 Дивувались же усї, хто чув, і казали: Чи се не той, що погубляв у Єрусалимі призиваючих се імя, та й сюди на те прийшов, щоб, звязавши їх, вести до архиєреїв?


22 А Савло вбивавсь у силу та в силу, й перемагав Жидів, що жили в Дамаску, доводячи, що се Христос.


23 Як же сповнилось доволї днїв, змовили ся Жиди, вбити його.


24 Довіght=ав ся ж Савло про змову їх. А вони стерегли воріт день і ніч, щоб його вбити.


25 Взявши ж його ученики в ночі, спустили через мур у коші.


26 Прийшовши ж Савло в Єрусалим, пробував пристати в ученики; та всї боялись його, не діймаючи віри, що він ученик.


27 Варнава ж, прийнявши його, повів до апостолів, і розповів їм, як він дорогою видїв Господа, і як він глаголав йому, та як у Дамаску одважно проповідував імя Ісусове.


28 І ввіходив і виходив з ними в Єрусалимі.


29 І одважно проповідував імя Господа Ісуса й розмовляв і змагав ся з Єленянами; вони ж лагодились убити його.


30 Довідавшись же брати, привели його в Кесарию, та й вислали його в Тарс.


31 Церкви ж по всїй Юдеї і Галилеї і Самариї мали впокій, будуючись і ходячи в страсї Господнїм, а потїхою сьвятого Духа намножувались.


32 Стало ся ж, як переходив Петр усї, прийшов і до сьвятих, що проживали в Лиддї.


33 Знайшов же там одного чоловіка, на ймя Єнея, що на ліжку лежав вісїм років, будучи розслабленим.


34 І рече йому Петр: Єнею, оздоровлює тебе Ісус Христос; устань, та й постели собі. І зараз устав.


35 І бачили його всї, що жили в Лиддї та в Саронї, котрі навернулись до Господа.


36 Була ж в Йоппиї одна учениця, на ймя Тавита, що перекладом зветь ся: Сарна. Ся була повна добрих учинків і милостинї, що робила.


37 Стало ся ж, що тими днями занедужавши, вмерла вона. Обмивши ж її, положили в гірницї.


38 Як же близько була Лидда від Йоппиї, то ученики, почувши, що Петр там, післали двох чоловіків до него, просячи, щоб не загаявсь прийти до них.


39 Устав же Петр, та й пійшов з ними. Як же прийшов, повели його в гірницю; і обступили його всї вдовицї, плачучи й показуючи одежу й шматтє, що їм посправляла, бувши з ними, Сарна.


40 Випровадивши ж Петр усїх і приклонивши колїна, молив ся, і, обернувшись до тїла, рече: Тавито, встань. Вона ж відкрила очі свої і, побачивши Петра, сїла.


41 Подавши їй руку, підвів її; покликавши ж сьвятих та вдовиць, поставив її перед ними живу.


42 І знане се стало по всїй Йоппиї, і многі увірували в Господа.


43 Стало ся ж, що доволї днїв пробував він у Йоппиї у одного Симона кожомяки (гарбаря).



Дiї 10

1 Був же один чоловік у Кесариї, на ймя Корнелий, сотник із роти, званої Італийською,


2 побожний і богобоязливий з усїм домом своїм; подавав він багато милостинї народові, і молив ся всякого часу Богу.


3 Видїв же він у видїннї ясно коло девятої години, як ангел Божий ввійшов до него й промовив йому: Корнелию!


4 Він же, глянувши на него, злякав ся, і каже: Чого, Господи? Рече ж йому: Молитви твої і милостинї твої спогадались перед Богом.


5 Пішли ж тепер у Йоппию людей та приклич Симона, що прозиваєть ся Петром.


6 Він гостює в одного Симона кожомяки, що хата його над морем. Сей скаже тобі, що маєш робити.


7 Як же пійшов ангел, що глаголав до Корнелия, покликавши він двох слуг своїх, та побожного воїна з тих, що стерегли його,


8 і розказавши їм усе, післав їх у Йоппию.


9 Назавтра ж, як були в дорозї і наближались до города, зійшов Петр на кришу помолитись коло шестої години.


10 Став же голодний і забажав їсти; як же готовили, найшло на него захопленнє,


11 і видить небо відчинене, і що сходить до него посудина якась, наче обрус великий, по чотиром кінцям звязаний і спускаючий ся на землю,


12 в котрому були всякі чотироногі землї, і зьвірі, і повзючі, і птицї небесні.


13 І роздав ся голос до него: Устань, Петре, заколи, та й їж.


14 Петр же каже: Нї, Господи, нїколи бо не їв я нїчого поганого та нечистого.


15 А голос знов вдруге до него: Що Бог очистив, ти не погань.


16 Стало ся ж се тричі; і взято знов посудину на небо.


17 Як же сумнївав ся в собі Петр, що се за видїннє було, що видїв, аж ось два чоловіки, послані від Корнелия, розпитавши про Симонову господу, стали коло воріт,


18 і покликнувши спитали: Чи тут гостює Симон, на прізвище Петр?


19 Коли ж думав Петр про видїннє, рече йому Дух: Ось три чоловіки шукають тебе.


20 Уставши ж, зійди та йди з ними, не розбираючи; бо я післав їх.


21 Зійшовши ж Петр до чоловіків, посланих до него від Корнелия, рече: Ось я, кого шукаєте? Що за причина, для котрої прийшли?


22 Вони ж кажуть: Корнелий сотник, чоловік праведний, і богобоязливий, і доброї слави між усїм народом Жидівським, був наставлений від ангела сьвятого покликати тебе в господу свою і послухати словес від тебе.


23 Закликавши ж їх, угостив. Назавтра ж вийшов Петр із ними, і деякі з братів з Йоппиї пійшли з ним.


24 А другого дня увійшли в Кесарию. Корнелий же дожидав їх, скликавши родину свою і близьких приятелїв.


25 Як же стало ся, що ввійшов Петр, зустрівши його Корнелий, упав у ноги та й уклонив ся.


26 Петр же підвів його, говорячи: Встань; я таки же чоловік.


27 І, розмовляючи з ним, увійшов, і знаходить многих, що посходились.


28 І рече до них: Ви знаєте, що не годить ся чоловікові Жидовинові приставати або приходити до чужоземцїв; та менї Бог показав, щоб нїкого поганином або нечистим чоловіком не звав.


29 Тим я, не відмовляючись, прийшов покликаний. Питаю ж оце, для чого покликали мене?


30 І каже Корнелий: Четвертий день тому, як постив я аж до сієї години, а в девятій годинї молив ся в дому моїм; і ось чоловік став передо мною в ясній одежі,


31 і рече: Корнелию, вислухана твоя молитва, і милостинї твої згадано перед Богом.


32 Пішли ж в Йоппию та поклич Симона, що зветь ся Петром. Він гостює в господї в Симона кожомяки, над морем. Він, прийшовши, глаголати ме тобі.


33 Зараз оце післав я до тебе, і добре зробив єси, прийшовши. Нинї ж усї ми перед Богом стоїмо, щоб слухати все, що звелено тобі від Бога.


34 Відкривши ж Петр уста, рече: Поправдї постерегаю, що не на лице дивить ся Бог,


35 а в кожному народї, хто боїть ся Його, і робить правду, приятен Йому.


36 Слово, що післав синам Ізраїлевим, благовіствуючи впокій через Ісуса Христа (се Господь усїх);


37 ви знаєте слово, що було по всїй Юдеї, почавши від Галилеї після хрещення, що проповідував Йоан,


38 Про Ісуса з Назарета, як помазав Його Бог Духом сьвятим і силою, а котрий ходив, роблячи добро та сцїляючи всїх підневолених дияволом, бо Бог був з Ним.


39 І ми сьвідки всього, що Він робив і в землї Жидівській, і в Єрусалимі; котрого убили й повісили на дереві.


40 Сього воскресив Бог третього дня, і дав Йому статись явним


41 не всьому народові, а сьвідкам наперед вибраним від Бога, - нам, що їли й пили з Ним по воскресенню Його з мертвих.


42 І повелїв нам проповідувати народові і сьвідкувати, що Він призначений від Бога суддею живим і мертвим.


43 Про Сього всї пророки сьвідкують, що всякий, хто вірує в Него, відпущеннє гріхів прийме через імя Його.


44 Ще, як промовляв Петр слова сї, найшов Дух сьвятий на всїх, хто слухав його.


45 І здивувались ті, що були від обрізання, котрі прийшли з Петром, що й на поган дар сьвятого Духа вилив ся.


46 Чули бо їх, що розмовляли мовами і величали Бога. Тодї озвав ся Петр:


47 Чи може хто боронити води, щоб оцїм охреститись, котрі Духа сьвятого прийняли, як і ми?


48 І звелів їм охреститись в імя Господнє. Тодї просили його, щоб пробув у них кілька днїв.



Дiї 11

1 Почули ж апостоли та брати, котрі були в Юдеї, що й погане прийняли слово Боже.


2 І як прийшов Петр у Єрусалим, змагались із ним ті, що від обрізання,


3 кажучи: Що до людей, обрізання немаючих, ходив єси і їв з ними.


4 Почавши ж Петр, виложив їм рядом, говорячи:


5 Був я в городї, Йоппиї, і молячись бачив у захопленню видїннє: посудину якусь, що сходила, наче обрус великий, по чотирох кінцях спусканий з неба; і прийшов аж до мене.


6 Зазирнувши в него і розглянувши, бачив чотироногих землї, і зьвірів, і повзючих, і птиць небесних.


7 І чув я голос, що глаголав до мене: Встань, Петре, заколи та й їж.


8 Я ж сказав: Нї, Господи, бо нїщо погане або нечисте нїколи не входило в уста мої.


9 Відказав же менї голос удруге з неба: Що Бог очистив, ти не погань,


10 Се сталось тричі, і знов потягнено було все на небо.


11 І ось зараз три чоловіки прийшли в господу, де я був, послані з Кесариї до мене.


12 Сказав же менї Дух ійти з ними, нїчого не розбираючи. Пішли ж зо мною і шість братів, і ввійшли ми в господу до чоловіка;


13 і звістив нам, як видїв ангела в господї своїй, що став і глаголав йому: Пішли в Йоппию людей, та поклич Симона, званого Петром.


14 Він глаголати ме слова до тебе, котрими спасеш ся ти й увесь дім твій.


15 Як же став я говорити, найшов Дух сьвятий на них, як і на нас у починї.


16 Згадав я тодї слово Господнє, як глаголав він: Йоан хрестив водою, а ви будете хреститись Духом сьвятим.


17 Коли ж рівний дар дав їм Бог, як і нам, що увірували в Господа Ісуса Христа, то хто ж я такий, щоб міг заборонити Богові?


18 Вислухавши се, замовкли, і славили Бога, говорячи: То й поганам дав Бог покаяннє в життє!


19 Ті ж, що порозсипались від гонення, що сталось на Стефана, пійшли аж у Финикию, Кипр і Антиохию, нїкому не проповідуючи слова, тільки одним Жидам.


20 Були ж деякі з них люде з Кипру і Киринеї, котрі, прийшовши в Антиохию, говорили до Єленян, благовіствуючи Господа Ісуса.


21 І була рука Господня з ними; і велике число увірувавши, навернулись до Господа.


22 Дійшло ж про них слово до ушей церкви, що в Єрусалимі, і післали Варнаву, щоб пійшов аж до Антиохиї;


23 котрий прийшовши і видївши ласку Божу, зрадїв, і молив усїх, щоб у постановленню серця пробували в Господї.


24 Бо був чоловік добрий, повний Духа сьвятого й віри; і прихилилось доволї народу до Господа.


25 Вийшов же Варнава в Тарс шукати Павла,


26 і, знайшовши його, привів його в Антиохию. Стало ся ж, що вони цїлий рік збирались у церкві, і навчали багато народу, і ученики в Антиохиї стали найперш звати ся Християнами.


27 Тих же днїв прийшли з Єрусалиму пророки в Антиохию.


28 Ставши ж один з них, на ймя Агав, віщував духом, що велика голоднеча має бути по всїй вселеннїй, яка й постала за Клавдия кесаря.


29 З учеників же, скільки хто міг, постановив кожен з них післати на запомогу братам, що жили в Юдеї.


30 Що й зробили, піславши до старших через руки Варнави та Савла.



Дiї 12

1 Під той же час здвигнув цар Ірод руки, щоб мучити деяких із церкви.


2 Вбив же Якова, брата Йоанового, мечем,


3 а видївши, що се подобаєть ся Жидам, постановив схопити й Петра. (Були ж днї опрісноків.)


4 І схопивши його, посадив у темницю, передавши чотиром четверицям воїнів стерегти його, задумавши після пасхи вивести його перед народ.


5 Стережено ж Петра в темницї; церква ж без перестану молилась Богу за него.


6 Як же мав його вивести Ірод, спав тієї ночи Петр між двома воїнами, скованли й двома залїзами; а сторожі перед дверима стерегли темницї.


7 І ось ангел Господень став перед ним, і сьвітло засияло в будинку; торкнувши ж у бік Петра, підвів його, говорячи: Уставай боржій. І поспадали кайдани з рук його.


8 І рече ангел до него: Підпережись та підвяжи постоли твої. Зробив же так. І рече йому: Надїнь одежу твою, та йди за мною.


9 І, вийшовши, пійшов слїдом за ним, і не знав, що се правда, що сталось через ангела; думав же, що видїннє бачить.


10 Минувши ж перву сторожу й другу, прийшли до залїзних воріт, що вели в город, котрі самі собою відчинились їм; і вийшовши пройшли одну улицю, і зараз відступив ангел від него.


11 І, прийшовши Петр до себе, рече: Тепер знаю справдї, що післав Господь ангела свого, і вирвав мене з руки Іродової і від усього дожидання народу Жидівського.


12 І зміркувавши, прийшов до хати Мариї, матери Йоана, званого Марком, де многі зібрались і молились.


13 Як же постукав Петр у сїнешні двері, вийшла послухати дївчина, на ймя Рода;


14 і, пізнавши голос Петра, з радощів не відчинила дверей, а вбігши, сповістила, що Петр стоїть під дверима.


15 Вони ж сказали до неї: Збожеволїла єси. Вона ж таки говорила, що се так. Вони ж казали: Се ангел його.


16 Петр же не перестав стукати; відчинивши ж, увидїли його, та й здивувались.


17 Махнувши ж їм рукою, щоб мовчали, оповів їм, як Господь вивів його з темницї. Рече ж: Сповістїть Якова та братів про се. І, вийшовши, пійшов у друге місце.


18 Скоро ж настав день, зробивсь немалий переполох між воїнами, що стало ся з Петром.


19 Ірод же, пошукавши його, й не знайшовши, судив сторожів, та й звелїв покарати їх. І перейшовши з Юдеї в Кисарию, жив (там).


20 Лютував же Ірод на Тирян та на Сидонян. Прийшовши ж однодушно до него, й приєднавши Бласта, царського постельника, просили примирря; бо земля їх живилась од царської.


21 Призначеного ж дня Ірод, одігшись у царські шати і сївши на престолї, промовляв до них:


22 Народ же покликував: Голос Бога, а не чоловіка!


23 Зараз же поразив його ангел Господень за те, що не віддав слави Богу; і з'їли його черви, і вмер.


24 Слово ж Боже росло і множилось.


25 Варнава ж та Савло вернулись із Єрусалиму, сповнивши службу, і взявши з собою Йоана, званого Марком.



Дiї 13

1 Були ж у церкві, що була в Антиохиї, деякі пророки та вчителї: Варнава та Симеон, званий Нигером, та Лукий Киринейський, та Манаіл, зрощений з Іродом четверовластником, та Савло.


2 Як же служили Господеві та постили, рече Дух сьвятий: Відлучіть менї Варнаву та Савла на дїло, до котрого покликав я їх.


3 Тодї вони, попостивши та помолившись і положивши руки на них, відпустили їх.


4 Вони ж, послані від Духа сьвятого, прийшли у Селевкию, а звідтіля відплили в Кипр.


5 І, бувши в Саламинї, проповідували слово Боже по школах Жидівських; мали ж і Йоана за слугу.


6 Пройшовши ж остров аж до Пафи, знайшли одного чарівника, Жидівського лжепророка, на ймя Вар-Ісуса,


7 котрий був у старости Сергія Павла, чоловіка розумного. Сей, покликавши Варнаву та Савла, бажав слухати слово Боже.


8 Противив ся ж їм Єлима чарівник (так бо перекладаєть ся імя його), шукаючи одвернути старосту од віри.


9 Савло ж, - (він же) й Павел, сповнившись сьвятим Духом, і подивившись на него,


10 сказав: Ой ти, повний усякого підступу і всякого зла, сину дияволів, вороже всякої правди! чи (нїколи) не перестанеш розвертати праві дороги Господнї?


11 Оце ж рука Господня на тебе, й будеш слїпий, і не бачити меш сонця до часу. І зараз обняв його туман і темрява й слоняючись (мацяючи) шукав, хто б його провів за руку.


12 Тодї видївши староста, що сталось, увірував, дивуючись наукою Господньою.


13 Пустивши ся ж із Пафи ті, що круг Павла, прийшли в Пергию Панфилську; Йоан же, відлучившись від них, вернувсь у Єрусалим.


14 Вони ж, перейшовши з Пергиї, прибули в Антиохию Писидийську, і ввійшовши в школу субітнього дня, посїдали.


15 Як же прочитано з закону та пророків, післала старшина шкільна до них, говорячи: Мужі брати, коли маєте слово утїшення до людей, то промовте.


16 Вставши ж Павел і повівши рукою, рече: Мужі Ізраїлські і богобоязливі, слухайте:


17 Бог народу Ізраїлського вибрав отцїв наших, і підняв угору народ, як був він захожим у землї Єгипецькій, і рамям високим вивів їх з неї.


18 І до сорока лїт годував їх у пустинї.


19 А зруйнувавши сїм народів у землї Канаанській, попаював їм землю їх.


20 А після сього лїт з чотириста й пятьдесять давав (їм) суддїв до Самуїла пророка.


21 А потім забажали вони царя, і дав їм Бог Саула, сина Кисового, чоловіка з роду Беняминового, на сорок лїт.


22 А відсунувши його, підняв їм Давида за царя, котрому сьвідкуючи, рече: Знайшов я Давида сина Єссеєвого, чоловіка по серцю моєму, котрий вчинить усю волю мою.


23 Із його ж насїння підняв Бог по обітуванню Ізраїлеві Спасителя Ісуса,


24 перед котрого приходом проповідував Йоан хрещеннє покаяння всьому народові Ізраїлевому.


25 Сповнивши ж Йоан путь свій, рече: Хто я, думаєте ви? Се не я. А ось іде за мною, котрому я недостоєн обувє ніг розвязати.


26 Мужі брати, синове роду Авраамового, і всї богобоязливі між вами, вам слово спасення сього послано.


27 Ті бо, що жили в Єрусалимі, і князї їх, не зрозумівши сього і голосів пророчих, читаних що-суботи, сповнили їх, осудивши Його,


28 і, не знайшовши нїякої вини смерти, просили Пилата убити Його.


29 Як же скінчилось усе, що про Него писано, знявши з дерева, положили у гробі;


30 Бог же воскресив Його з мертвих.


31 Многі днї являв ся Він тим, що поприходили з Ним з Галилеї в Єрусалим; вони сьвідки Його перед людьми.


32 А ми вам благовіствуємо обітуваннє, дане отцям,


33 що його Бог сповнив нам, дїтям їх, піднявши Ісуса, як і в другій псальмі написано: Син мій єси Ти; я сьогоднї родив Тебе.


34 А що воскресив Його з мертвих, так, що більш не вернеть ся на зотлїннє, то так глаголав: дам вам сьвятий Давидів завіт.


35 Тим і в иншій (псальмі) глаголе: Не даси Сьвятому твоєму видїти зотлїння.


36 Давид бо, послуживши своєму родові, Божою волею уснув, і положено його до батьків його, і ввидїв зотлїннє;


37 Той же, що Його Бог підняв, не видїв зотлїння.


38 Відоме ж нехай буде вам, мужі брати, що через Него вам прощеннє гріхів проповідуєть ся;


39 і від чого не могли ви у законї Мойсейовім оправдити ся, у Тому всякий віруючий оправдуєть ся.


40 Гледїть же, щоб не прийшло на вас те, що сказано в пророків:


41 Дивіть ся, гордівники, та дивуйтесь, та й пощезайте, бо дїло роблю я в днї ваші, дїло, котрому не увірили б, коли б хто розказував вам.


42 Як же виходили вони з школи, просили їх погане, щоб і другої суботи говорили слова сї.


43 Як же розійшлась школа, тодї многі з Жидів і побожних нововірцїв ішли слїдом за Павлом та Варнавою, котрі, розмовляючи з ними, напоминали їх, щоб пробували в благодатї Божій.


44 А другої суботи мало не ввесь город зібрав ся слухати слово Боже.


45 Видївши ж Жиди народ, сповнились завистю, і перечили речам Павла та хулили.


46 Озвавшись Павел та Варнава, сказали сьміливо: До вас треба було перше промовити слово Боже; коли ж відкинули ви його і вважаєте себе за недостойних життя вічнього, то ось обертаємось до поган.


47 Так бо заповів нам Господь: Я поставив тебе сьвітлом поганам, щоб був ти на спасеннє до краю землї.


48 Слухаючи ж погане, зрадїли, і прославляли слово Господнє, і увірували, скільки було їх призначено до вічнього життя.


49 Розносило ся ж слово Боже по всїй тій сторонї.


50 Жиди ж наустили побожних та поважних жінок і перших у городї, і підняли гоненнє на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із гряниць своїх.


51 Вони ж обтрусивши порох од ніг своїх на них, пійшли в Іконию.


52 Ученики ж сповнились радощами та сьвятим Духом.



Дiї 14

1 Стало ся ж в Ікониї, увійшли вони вкупі в Жидівську школу, і промовляли так, що увірувало велике множество і Жидів і Єленян.


2 Невірні ж Жиди підіймали й озлобляли душі поган на братів.


3 Доволї ж часу пробували вони, одважно промовляючи про Господа, що сьвідкував словом благодати своєї, і давав, щоб ознаки та чудеса робились руками їх.


4 Та роздїлилась громада городська, і одні були з Жидами, а другі з апостолами.


5 Як же підняв ся заколот поган та Жидів з князями їх, щоб зневажати і покаменувати їх,


6 вони довідавшись, повтїкали в городи Ликаонські, Листру та Дервию, і в околицю,


7 і там благовіствували.


8 А один чоловік у Листрі сидїв нездужавши ногами, кривий бувши від утроби матери своєї, котрий нїколи не ходив.


9 Сей слухав, як Павел говорив; а той подививсь на него і, постерігши, що має віру, щоб одужати,


10 рече голосом великим: Стань просто на ноги твої. І підскочив і ходив.


11 Народ же, видївши, що зробив Павел, підняв голос свій, говорячи по ликаонськи: Боги, уподобившись людям, зійшли до нас.


12 Назвали ж Варнаву Зевесом, а Павла Гермесом; бо він був проводирем слова.


13 Жерець же (ідола) Зевеса, що був перед городом їх, привівши воли з вінками до воріт, хотїв зробити посьвят разом з народом.


14 Почувши ж апостоли Варнава та Павел, роздерли одежу свою, і вбігли, покликуючи, між народ,


15 і глаголали: Мужі, на що се робите? Ми такі ж люде, як ви; благовіствуємо вам, щоб від сих дурниць ийавернулись до Бога живого, що сотворив небо, і землю, і море, і все, що є в них.


16 Він у минувші часи попустив усїм поганам ходити дорогами їх.


17 Тільки ж не оставляв себе без сьвідчення, роблячи добро: даючи дощі з неба й пори вроджайні, та сповняючи їжею й радощами серця наші.


18 І, се говорячи, ледве впинили народ, щоб не приносили їм посьвяту.


19 Прийшли ж з Антиохиї та Ікониї Жиди, і наустивши народ, і вкаменувавши Павла, виволїкли геть з города, думаючи, що він умер.


20 Як же обступили його ученики, уставши ввійшов у город, а назавтра вийшов з Варнавою в Дервию.


21 І благовіствувавши городу сьому, і навчивши многих, вернулись вони в Листру, і Іконию, і Антиохию,


22 укріпляючи душі учеників, благаючи пробувати у вірі, і що многими муками треба нам увійти в царство Боже.


23 Рукоположивши ж їм пресвитерів по церквах і помолившись з постом, передали їх Господеві, в котрого увірували.


24 І, перейшовши Писидию, прийшли в Памфилию.


25 А глаголавши в Пергиї слово, прийшли в Аталию,


26 а з відсіля поплили в Антиохию, звідкіля були передані благодатї Божій на дїло, котре сповнили.


27 Прибувши ж та зібравши церкву, оповідали все, що зробив Бог з ними, і як Він відчинив поганам двері віри.


28 Пробували ж там час немалий з учениками.



Дiї 15

1 І, поприходивши деякі з Юдеї, навчали братів: що коли не обріжетесь по звичаю Мойсейовому, не можете спасти ся.


2 Як же почав ся спір і немале змаганнє Павла та Варнави з ними, то постановили, щоб Павел та Варнава і деякі инші з них пійшли до апостолів та старших у Єрусалим ради сього питання.


3 Вони ж, послані від церкви, проходили Финикию та Самарию, оповідуючи про наверненнє поган; і зробили великі радощі всїм братам.


4 Прийшовши ж у Єрусалим, прийняті були від церкви і апостолів і старших, і сповістили про все, що Бог з ними зробив.


5 Устали ж деякі з єресї Фарисейської, що увірували, кажучи, що треба обрізати їх та наказати, щоб хоронили закон Мойсеїв.


6 І зібрались апостоли та старші вглянути в сю річ.


7 Як же постало велике змаганнє, вставши Петр, рече до них: Мужі брати, ви знаєте, що з давнїх днїв Бог між нами вибрав мене, щоб через мої уста погане чули слово благовістя, та й увірували.


8 І Бог, що знає серця, сьвідкував їм, давши їм Духа сьвятого, як нам,


9 і не розріжнив нїчого між нами й ними, вірою очистивши серця їх.


10 Тепер же чого спокушуєте Бога, щоб наложив ярмо на шию ученикам, котрого нї батьки наші, нї ми не здолїли носити.


11 Нї віруємо, що благодаттю Господа Ісуса Христа спасемось, яко ж і вони.


12 Умовкла ж уся громада, й слухала, як Варнава та ІІавел оповідували про ознаки та чудеса, що зробив Бог через них між поганами.


13 Як же вмовкли вони, озвав ся Яков, говорячи: Мужі брати, вислухайте мене.


14 Симон оповів, як Бог перше зглянув ся, щоб з поган прийняти людей в імя своє.


15 З сим сходять ся слова пророчі, яко ж писано:


16 Після сього знов верну ся, і збудую намет Давидів, що впав, і руїни його збудую знов і поставлю його,


17 щоб остальнї з людей шукали Господа, і всї народи, на котрих призвано імя моє, глаголе Господь, що робить оце все.


18 Звісні од віку Богові всї дїла Його.


19 То ж суджу, що не треба тим докучати, которі від поган обернулись до Бога;


20 а написати їм, нехай удержують ся від ідолських гидот, та блуду, та давленого, та крови.


21 Мойсей бо від стародавнїх родів має проповідуючих його по городах, і читаний по школах що-суботи.


22 Зволили тодї апостоли і старші і вся церква вибраних мужів з між себе післати в Антиохию з Павлом та Варнавою: Юду, названого Варсавою, та Силу, мужів-проводирів між братами,


23 написавши через руки їх так: Апостоли та старші і брати - братам з поган, що в Антиохиї, і Сириї і Киликиї, радуйте ся.


24 Яко ж чули ми, що деякі з між нас вийшовши, потрівожили вас словами і захитали душі ваші, говорячи, щоб обрізувались та хоронили закон, чого ми їм не наказували;


25 то зволилось нам, зібравшим ся однодушно вибраних мужів післати до вас з любими нашими Варнавою та Павлом,


26 людьми, що віддавали душі свої за імя Господа нашого Ісуса Христа.


27 Післали ми оце Юду та Силу, котрі й самі розкажуть про те словом.


28 Зволилось бо сьвятому Духу та й нам, нїякої тяготи більш не накладувати вам, опріч сього конечного:


29 щоб удержувались від жертів ідолам, та крови, та давленого, та блуду. Від чого оберегаючи себе, добре робити мете. Бувайте здорові.


30 Послані ж прийшли в Антиохию і, зібравши громаду, подали посланнє.


31 Прочитавши ж (ті), зрадїлко від сього потїшення.


32 Юда ж та Сила, будучи самі пророками, многими словами втїшали братів і утверджували.


33 Пробувши ж (там якийсь) час, відпущені були з упокоєм од братів до апостолів.


34 Зволив же Сила зостатись там.


35 Павел же та Варнава пробували в Антиохиї, навчаючи та благовіствуючи слово Господнє з многими иншими.


36 По кількох же днях рече Павел до Варнави: Вернувшись одвідаємо братів наших по всїх городах, де проповідували ми слово Господнє, як вони мають ся.


37 Варнава ж раяв узяти з собою Йоана, званого Марком.


38 Павло ж не удостоїв брати з собою того, хто одлучивсь од них з Памфилиї, і не пійшов з ними на дїло.


39 Постала ж ріжниця, так, що вони розлучились між собою; і Варнава, взявши Марка, поплив у Кипр,


40 Павел же, вибравши Силу, пійшов, переданий благодатї Божій від братів,


41 і проходив Сирию і Киликию, утверджаючи церкви.



Дiї 16

1 Прийшов же у Дервию та в Листру; і ось був там один ученик, на ймя Тимотей, син однієї жінки, вірної Жидівки, батька ж Грека,


2 що мав добру славу між братами у Листрі та Ікониї.


3 Сього схотїв Павел узяти з собою; і взявши обрізав його задля Жидів, що були в тих місцях; знали бо всї батька його, що був Грек.


4 Як же проходили городи, передавали їм хоронити устави, постановлені від апостолів та старших, що в Єрусалимі.


5 Церкви ж утверджувались у вірі, і прибували числом що-дня.


6 Як же пройшли Фригию та Галацьку сторону, заборонив їм сьвятий Дух промовляти слово в Азиї.


7 Прийшовши ж в Мисию, поривались ійти в Витинию, і не пустив їх Дух.


8 Перейшовши ж Мисию, прийшли в Трояду.


9 І явилось уночі видїннє Павлу: стояв один чоловік Македонець, благаючи його й говорячи: Прийшовши в Македонию, поможи нам.


10 Як же видїннє увидїв, забажали ми зараз іти в Македонию, зрозумівши, що Господь покликав нас благовіствувати їм.


11 Пустившись тодї з Трояди, приспіли ми в Самотракию, другого ж дня в Неаполь,


12 а звідтіля в Филипи, котрий єсть первий город тієї части Македониї, - осада. Пробували ж ми в сьому городї кілька днїв.


13 А субітнього дня вийшли геть з города над річку, де бувало звичайно моленнє, і посїдавши говорили до жінок, що посходились.


14 І слухала нас одна жінка, на ймя Лидия, купчиха кармазином, із города Тиятирського, що шанувала Бога; їй же Господь відчинив серце уважати на глаголане від Павла.


15 Як же охрестилась вона і дім її, благала, говорячи: Коли ви судили мене, що я вірна Господеві, то, ввійшовши в господу мою, пробувайте. І присилувала нас.


16 Стало ся ж, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна дївчина, що мала духа віщого, і котра заробіток великий давала панам своїм, ворожачи.


17 Ся, йдучи слїдом за Павлом та за нами, покликувала, кажучи: Сї люде - слуги Вишнього Бога, що звіщають нам дорогу спасення.


18 Робила ж се многі днї. Далїй Павел, розсердившись і обернувшись, рече духові: Повелїваю тобі імям Ісуса Христа, вийди з неї. І вийшов тієї ж години.


19 Видївши ж пани її, що пропала надїя заробітку їх, схопивши Павла та Си Ллу, потягли їх на майдан до князїв.


20 І привівши їх до воївод, казали: Сї люде вельми трівожать город наш, бувши Жидами,


21 і навчають звичаїв, котрих не годить ся нам приймати, анї робити, бувши Римлянами.


22 І встав народ проти них, а воїводи, роздерши одежу їх, звелїли бити їх.


23 І завдавши їм багато ран, повкидали в темницю, звелївши темничнику пильно стерегти їх


24 Котрий прийнявши такий наказ, повкидав їх у саму середню темницю і позабивав ноги їх у колоду.


25 О півночі Павел та Сила молившись славили Бога піснею, і чули їх вязники.


26 Нараз став ся великий трус, так що аж підвалини в вязницї захитались; і повідчинялись зараз усї двері, і поспадали кайдани з усїх.


27 Прокинувши ся ж темничник од сну, та побачивши відчинені двері темницї, вийнявши меч, хотїв себе вбити, думаючи, що повтїкали вязники.


28 Покликнув же голосом великим Павел, говорячи: Не роби собі нїчого лихого, всї бо ми тут.


29 Попросивши ж сьвітла, вбіг трусячись, і припав до Павла та Сили,


30 а, вивівши їх геть, каже: Добродїї, що менї робити, щоб спастись?


31 Вони ж рекли: Віруй в Господа Ісуса Христа, то спасеш ся ти і дім твій.


32 І глаголали йому слово Господнє, і всїм, що в дому його.


33 І, взявши їх тієї ж нічної години, пообмивав рани, та й охрестив ся сам і всї його зараз.


34 І, повівши їх у господу свою, заставив перед ними стіл, і веселив ся з усїм домом, увірувавши в Бога.


35 Як же настав день, прислали воїводи бааличників, кажучи: Відпусти людей сих.


36 Звістив же темничник про сї слова Павла, що прислали воїводи, щоб відпустити вас;


37 Павел же рече: Бивши нас прилюдно неосуджених людей римських, повкидали в темницю, а тепер потай нас виганяють? Нї бо, а нехай самі, прийшовши, виведуть нас.


38 Звістили ж воїводам паличники слова сї; і перелякались, почувши, що вони Римляне.


39 І прийшовши благали їх, і вивівши просили, щоб вийшли з города.


40 І, вийшовши вони з темницї, прийшли до Лидиї, і, побачивши братів, утїшили їх, та й пійшли.



Дiї 17

1 Перейшовши ж Амфиполь та Аполонию, прийшли в Солунь, де була школа Жидівська.


2 По звичаю ж своєму, ввійшовши до них Павел, три суботи розмовляв з ними з писання,


3 виказуючи і доводячи, що треба було Христу постраждати і воскреснути з мертвих, і що се Христос Ісус, котрого я звіщаю вам.


4 І деякі з них увірували, та й пристали до Павла та Сили, і побожних Єленян велике множество і жінок значних немало.


5 Завидуючи невірні Жиди, і назбиравши гультяїв, якихсь поганих людей, і зібравши купу, збунтували народ, і напавши на хату Ясонову, шукали їх, щоб вивести перед народ.


6 Не знайшовши ж їх, поволокли Ясона та кілька братів до городської старшини, гукаючи: Ті, що заколотили вселенну, і сюди поприходили;


7 Ясон прийняв їх; і всї вони йдуть проти уставів кесаревих, говорячи, що єсть иншій цар, Ісус.


8 Стрівожили ж вони народ і городську старшину, що чули се.


9 І взявши поруку у Ясона і в инших, відпустили їх.


10 Брати ж зараз уночі вислали Павла та Силу у Верию. Прибувши вони (туди), прийшли в Жидівську школу.


11 Сї ж були благороднїщі від тих, що в Солунї; вони прийняли слово з великою охотою, що-дня розбираючи писаннє, чи так воно є.


12 Многі ж з них увірували, і з Єленських жінок поважних і з чоловіків не мало.


13 Як же довідались ті, що з Солуня Жиди, що і в Вериї проповідуєть ся від Павла слово Боже, то прийшли й сюди, бунтуючи народ.


14 Зараз же післали тодї брати Павла, щоб йшов нїби над море, а Сила та Тимотей зостались.


15 Ті, що провожали Павла, провели його аж до Атин, і, прийнявши наказ до Сили та Тимотея, щоб як найборжій прийшли до него, пійшли.


16 Як же дожидав їх Павел в Атинах, кипів дух його в йому, бачивши город, одданий ідольству.


17 Розмовляв же в школї з Жидами та з побожними, та й на торгу що-дня з тими, з ким довело ся.


18 Деякі ж з философів Епикуреїв та Стоіків змагали ся з ним; і одні казали: Що хоче сей балакайло сказати? инші ж: Здаєть ся, буде проповідником чужих богів, - бо благовіствував їм Ісуса та воскресеннє.


19 І, схопивши його, повели в Ареопаг, говорячи: Чи можемо знати, що се ти за нову таку науку проповідуєш?


20 Чуже бо щось вносиш в уші наші; то хочемо знати, що воно має бути.


21 Усї бо Атиняне і захожі чужоземцї нї про що инше не дбали, як говорити або слухати що нове.


22 Ставши ж Павел посерединї Ареопага, рече: Мужі Атиняне, по всьому виджу, що ви вельми побожні.


23 Бо, ходячи та дивлячись на божницї ваші, знайшов я жертівню, на котрій написано: Невідомому Богу. Кому ж ви, не відаючи, поклоняѱо тесь, того я проповідую вам.


24 Бог, що сотворив сьвіт і все в йому, сей неба і землї Господь, не в рукотворних хмарах домує,


25 нї від рук чоловічих служеннє приймає, дознаючи нужду в чому; сам бо дає всїм життє, і диханнє, і все;


26 і зробив з однієї крови ввесь рід чоловічий, щоб жили на всему лицї землї, відграничивши наперед призначені часи і границї домування їх,


27 щоб шукали Господа, чей намацяють Його та знайдуть, хоч недалеко (Він) від кожного з нас.


28 Ним бо живемо й двигаємось, і єсьмо, як і деякі з ваших поетів мовляли: Його бо й рід ми.


29 Бувши ж оце Божим родом, не мусимо думати, що Божество похоже на золото, або на камінь, різьбу, іскуства і видумки чоловічої.


30 От же не вважаючи на часи незнання, Бог тепер повелїває всїм людям усюди каятись;


31 бо призначив день, в котрий судити ме вселенну правдою через Чоловіка, котрого наперед постановив, подаючи певноту всїм, воскресивши Його з мертвих.


32 Чуючи про воскресеннє мертвих, деякі сьміялись, инші ж казали: Послухаємо тебе знов про се.


33 І так Павел пійшов з посеред них.


34 Деякі ж люде, приставши до него, увірували, між котрими і Дионисий Ареопагит, і жінка на ймя Дамара, і инші з ними.



Дiї 18

1 Після сього, покинувши Павел Атини, прийшов у Коринт,


2 І, знайшовши одного Жидовина, на ймя Авкилу, родом Понтянина, тільки що прибувшого з Італиї, і Прискилу, жінку його (бо Клавдий повелїв, щоб усї Жиди вийшли з Риму), прийшов до них.


3 А, бувши одного з ними ремесла, пробував у них і робив; були бо "Timаметники по ремеслу.


4 І розмовляв що-суботи в школї, і пересьвідчував Жидів і Єленян.


5 Як же прийшов з Македониї Сила та Тимотей, був Павел спонукуваний духом, сьвідкуючи Жидам про Христа Ісуса.


6 Як же противились вони і хулили, струснувши він одежу, рече до них: кров ваша на голови ваші; я чистий; від нинї між погане йду.


7 І, пійшовши звідтіля, прийшов у господу одного, на ймя Юста, що поклоняв ся Богу, котрого господа була обіч школи.


8 Крисп же, шкільний старшина, увірував у Господа з усїм домом своїм, і многі з Коринтян, почувши, увірували, та й охрестились.


9 Рече ж Господь у нічному видїнню Павлу: Не бій ся, тільки говори й не мовчи:


10 бо я з тобою, і нїхто не одважить ся тобі нїчого лихого заподїяти; бо в мене багато людей у сьому городї.


11 І пробував там рік і шість місяцїв, навчаючи між ними слова Божого.


12 Як же старостував Галион в Ахаї, напали однодушно Жиди на Павла, та й повели його перед суд,


13 говорячи, що він намовляє людей проти закону шанувати Бога.


14 Як же хотїв Павел одкрити уста, каже Галион до Жидів: Жидове, коли б (тут була) кривда яка, або лихе дїло, вислухав би я вас (до слова).


15 Коли ж (тут) питаннє про слово, та імена, та про закон ваш, то гледїть самі; суддею бо сього не хочу бути.


16 Та й повиганяв їх із судища.


17 Тодї всї Єленяне, взявши Состена, шкільного старшину, били його перед судищем; та Галионові було про те байдуже.


18 Павел же, пробувши там ще доволї днїв, попрощавшись із братами, поплив у Сирию (а з ним Прискила й Авкила), остригши голову в Кинхреях; бо зробив був обітницю.


19 Прибувши ж у Єфес, зоставив тих там, сам же, ввійшовши в школу, розмовляв з Жидами.


20 Як же просили його, щоб довший час побув у них, не зволив,


21 а попрощав ся з ними, говорячи: Притьмом мушу сьвято, що надходить, сьвяткувати в Єрусалимі; та вернусь знов до вас, коли буде воля Божа. І поплив з Єфесу.


22 А прибувши в Кесарию, вступив (до Єрусалиму), і привитавши церкву, пійшов ув Антиохию.


23 І, пробувши тут час якийсь, вийшов, проходячи рядом Галацьку сторону та Фригию, і утверджуючи всїх учеників.


24 Один же Жидовин, на ймя Аполос, родом Александриєць, чоловік вимовний і сильний у писаннях, прийшов у Єфес.


25 Сей був наставлений на путь Господень, і палаючи духом, промовляв і навчав пильно про Господа, знаючи тільки про хрещеннє Йоанове.


26 І почав одважно говорити в школї. Слухаючи ж його Авкила та Прискила, прийняли його, і виложили йому доладнїщ путь Господень.


27 Як же захотїв він перейти в Ахаю, писали брати ученикам, напоминаючи прийняти його; а він прибувши, много помагав тим, що увірували благодаттю;


28 сильно бо обличав Жидів прилюдно, доводячи писаннями, що Ісус єсть Христос.



Дiї 19

1 Стало ся ж, як був Аполос у Коринтї, пройшовши Павел верхні сторони, прибув у Єфес, і, знайшовши деяких учеників,


2 рече до них: Чи прийняли ви Духа сьвятого, увірувавши? Вони ж сказали йому: Ба й не чували, чи є Дух сьвятий.


3 І рече до них: У що ж ви хрестились? Вони ж казали: В Йоанове хрещеннє.


4 Рече ж Павел: Йоан хрестив хрещеннєм покаяння, глаголючи людям, щоб у Грядущого за ним вірували, се єсть в Христа Ісуса.


5 Почувши ж се, хрестились в імя Господа Ісуса.


6 І, як положив на них Павел руки, зійшов Дух сьвятий на них, і заговорили мовами, і пророкували.


7 Було ж усїх до дванайцяти чоловік.


8 Увійшовши ж у школу, промовляв одважно три місяцї, розмовляючи і доводячи про царство Боже.


9 Як же деякі закаменїли, й не слухали, злословлячи путь (Господень) перед народом, відступив од них і відлучив учеників, та й що-дня розмовляв в школї одного Тирана.


10 Се дїялось два роки, так що всї, що проживали в Азиї, слухали слово Господа Ісуса, - Жиди й Єленяне.


11 І не малі чудеса робив Бог руками Павловими,


12 так що на недужих вкладали з тїла його хустки або рушники, й покидали їх недуги, й злі духи виходили з них.


13 Почали ж деякі з тиняючих ся Жидів-заклинателїв іменувати над маючими духів лукавих імя Господа Ісуса, говорячи: Заклинаємо вас Ісусом, котрого Павел проповідує.


14 Було ж якихсь сїм синів Скеви Жидовина архиєрея, що се робили.


15 Та дух лукавий озвавшись, казав: Ісуса знаю, і Павла знаю; ви ж хто такі?


16 І кинувсь на них чоловік, що в йому був дух лукавий, і, опанувавши їх, подужав їх так, що нагі й зранені повтїкали з того дому.


17 Стало ся ж се відоме всїм Жидам і Єленянам, що жили в Єфесї; і попав страх на всїх їх, і величано імя Господа Ісуса.


18 І многі з вірних приходили, і визнавали, і виявляли учинки свої.


19 Доволї ж багато з тих, що робили чари, позносивши книги свої, попалили перед усїма; і злїчено цїну їх, і налїчено пятьдесять тисяч срібняків.


20 Так потужно росло слово Господнє і укріплялось.


21 Як же се сповнилось, постановив Павел у дусї, пройшовши через Македонию та Ахаю, ійти в Єрусалим, говорячи, що, побувши там, мушу й Рим побачити.


22 Піславши ж у Македонию двох послугуючих йому, Тимотея та Єраста, сам пробув (який ся) час ув Азиї.


23 Стала ся ж часу того немала трівога про Господень путь.


24 Один бо, на ймя Димитрий, золотар, що робив срібні храми Артемиди, давав ремесникам немалий заробіток.


25 Зібравши їх і инших сього дїла робітників, каже: Люде, ви знаєте, що з сього заробітку прожиток наш;


26 та бачите й чуєте, що не то в Єфесї, а мало не по всїй Азиї сей Павел, пересьвідчивши, одвернув багато народу, говорячи, що нема богів рукотворних.


27 І не тільки се ремеслу нашому грозить, прийти в упадок, та щоб і храм великої богинї Артемиди не обернувсь у нїщо, і не пропало величчє тієї, котрій вся Азия і вселенна покланяєть ся.


28 Вислухавши се і сповнившись гнївом, закричали, говорячи: Велика Артемида Єфеська!

ТЕЛЕГРАМ

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)

Поиск книг

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика

Отборные классические книги

Классика
ВКОНТАКТЕ

Цитаты, афоризмы, стихи, книжные подборки, обсуждения и многое другое

Книжный Вестник
БИБЛИОТЕКИ

Библиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории

Любовные романы

Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров

Фантастика

Самые популярные книги в формате фб2

Топ фб2 книги