29 І ввесь город був повен заколоту; і кинулись однодушно до театру, схопивши Гайя та Аристарха, Македонян, подорожнїх товаришів Павлових.


30 Як же хотїв Павел увійти між народ, не пустили його ученики.


31 І деякі з Азийської старшини, бувши йому приятелями, піславши до него, благали, щоб не йшов до театру.


32 Инші ж що инше гукали; була бо громада заколочена, і більша з них (часть) не знала, чого посходились.


33 З народу ж вивели Александра, і Жиди попихали його наперед. Александр же, махнувши рукою, хотїв був оправдуватись перед народом.


34 Як же довідались, що він Жидовин, то всї гукали в один голос годин зо дві: Велика Артемида Єфеська!


35 Утихомиривши ж писар народ, каже: Мужі Єфеські, що б то був за чоловік, котрий не знав би, що город Єфес шануватель великої богинї Артемиди і Диопета!


36 А коли нїчого проти сього не можна сказати, то треба вам угамуватись і нїчого нерозважно не робити.


37 Привели бо ви чоловіків сих, що нї сьвятого не крали, нї богинї вашої не хулили.


38 Коли ж Димитрий та ремісники що з ним, мають з ким справу, то (на се) суддї судять і є старости; нехай позивають один одного.


39 А коли чого иншого допевняєтесь, то у законному зборі розсудить ся.


40 Бо ще опасуємось, щоб не обвинувачено нас за сегоднїшню бучу, не маючи жадної причини, котрою могли б оправдити се збіговище.


41 І, се промовивши, розпустив громаду.



Дiї 20

1 А, як утихомирилась буча, покликав Павел учеників і попрощавшись, вийшов у дорогу до Македониї.


2 Пройшовши ж ті сторони і напімнувши їх многими словами, прийшов у Грецію.


3 Поживши ж (там) три місяцї, як засїли на него Жиди, коли хотїв був плисти в Сирию, надумавсь вернутись через Македонию.


4 Товаришували йому до Азиї Сосипатр Вериєць і Солуняне Аристарх та Секунд, та Гай Дервянин, та Тимотей, і Азияне Тихик та Трофим.


5 Сї, пійшовши попереду, підождали нас у Троядї.


6 Ми ж поплили після опріѾпЁночних днїв із Филип, та й прибули до них за пять днїв у Трояду, де пробули сїм день.


7 Первого ж дня в тижнї, як зібрались ученики на ломаннє хлїба, проповідував їм Павел, хотячи вийти назавтра, і продовжив слово до півночи.


8 Було ж сьвітла много в гірницї, де ми зібрали ся.


9 Сидїв же один молодець, на ймя Євтих, на вікнї, та й обняв його твердий сон; і, як Павел промовляв много, похилившись зі сну, упав з третього поверху до долу, і підняли його мертвого.


10 Зійшовши ж Павел у низ, припав до него, й обнявши рече: Не трівожтесь, душа бо його в йому.


11 Зійшовши ж угору, переломив хлїб, і попоївши, бесїдував богато аж до зорі, та й пійшов.


12 Привели ж хлопця живого і втішились немало.


13 Ми ж, прийшовши до корабля, поплили в Асон, хотївши звідтіля взяти Павла, так бо звелїв, хотївши сам ійти пішки.


14 Як же зійшов ся з нами в Асонї, узявши його, прибули ми в Митилену.


15 А відпливши звідтіля, причалили ми другого дня проти Хиоса, на другий же день поплили в Самос, та, побувши в Трогилиї, другого дня прийшли в Милет.


16 Надумавсь бо Павел плисти мимо Єфеса, щоб не гаятись в Азиї, а поспішав, коли можна, щоб йому бути в день пятидесятницї в Єрусалимі.


17 З Милета ж, піславши в Єфес, прикликав старших церковних.


18 Як же прийшли до него, рече їм: Ви знаєте з первого дня, як прийшов я в Азию, яким робом пробував я з вами всякого часу,


19 служачи Господеві з усякою покорою і многими слїзми і спокусами, які прилучали ся менї од Жидівського чигання,


20 і що я нї від чого корисного не вхиляв ся, щоб не звістити вам і не навчати вас прилюдно і по домам,


21 сьвідкуючи й Жидам і Єленянам покаяннє перед Богом і віру в Господа нашого Ісуса Христа.


22 І ось я, звязаний духом, ійду в Єрусалим, не знаючи, що в йому приключить ся менї.


23 Тільки що Дух сьвятий по городам сьвідкує слово, що кайдани мене та муки ждуть.


24 Та нї про що я не дбаю, й не дорога менї душа моя, аби з радістю скінчити путь мій і ту службу, що прийняв я од Господа Ісуса, щоб сьвідкувати євангелию благодати Божої.


25 І тепер ось я знаю, що більш не бачити мете лиця мого ви всї, між котрими ходив я, проповідуючи царство Боже.


26 Тим я сьвідкую вам сьогоднї, що чистий я від крові всїх.


27 Бо я не вхилявсь обявляти вам усяку волю Божу.


28 Тим достерегайте себе і все стадо, в котрому вас Дух сьвятий настановив єпископами, щоб пасти церкву Божу, котру придбав кровю своєю.


29 Я бо знаю се, що після виходу мого прийдуть вовки хижі між вас, що не пощадять стада.


30 І з вас самих устануть люде, говорячи розворотне, щоб потягти учеників за собою.


31 Тим пильнуйте, памятаючи, що три роки ніч і день не переставав я із слїзми напоминати кожного.


32 А тепер передаю вас, брати, Богові і слову благодати Його, котрим може збудувати вас і дати вам наслїддє між усїма осьвяченими.


33 Срібла або золота або одежі, - нїчого не жадав я.


34 Сами ж знаєте, що потребинам моїм і тим, хто бував зо мною, служили оцї руки мої.


35 У всьому показав я вам, що, так працюючи, треба помагати малосильним і памятати слова Господа Ісуса, що Він глаголав: Більше щастє давати, нїж приймати.


36 І се промовивши, упав на колїна свої, і моливсь із усїма ними.


37 Доволї ж було плачу у всїх, і, впавши на шию Павлові, цїлували його,


38 смуткуючи найбільш про те слово, що промовив, що більш не мають лиця його видїти. І провели його до корабля.



Дiї 21

1 Як же сталось, що ми поплили, попрощавшись із ними, то просто верстаючи дорогу, прибули ми в Кон, другого ж дня в Родос, а з відтіля в Патару.


2 І, знайшовши корабель, що плив у Финикию, сївши, поплили ми.


3 Зуздрівши Кипр і минувши його лїворуч, поплили ми в Сирию, та й пристали в Тирі; там бо треба було кораблю скинути тягар.


4 І, знайшовши учеників, пробули ми там сїм день. Вони Павлові казали Духом не йти в Єрусалим.


5 А як ми скінчили днї, вийшовши пійшли ми; а всї провожали нас із жінками й дїтьми аж за город; і, приклонивши колїна на березї, помолились;


6 і, попрощавшись один з одним, увійшли в корабель, вони ж вернулись до дому.


7 Ми ж, скінчивши плаваннє від Тира, пристали в Птоломаїдї, і, привитавши братів, пробули в них один день.


8 Назавтра ж, вийшовши ті що з Павлом, прибули в Кесарию; і, ввійшовши в господу Филипа благовістника, одного з семи, пробували в него.


9 Було ж у него четверо дочок дївчат, що пророкували.


10 Як же пробували там много днїв, прийшов з Юдеї один пророк, на ймя Агав.


11 І, прийшовши до нас, і взявши пояс Павла, звязавши руки свої і ноги, рече: Так глаголе Дух сьвятий: Чоловіка, чий се пояс, оттак звяжуть у Єрусалимі Жиди, і видадуть у руки поганам.


12 Як же почули ми се, благали ми й тамешні, щоб не йшов він у Єрусалим.


13 Озвав ся ж Павел: Що робите, плачучи та рвучи менї серце? я бо не то звязаним бути готов, а й умерти в Єрусалимі за ймя Господа Ісуса.


14 Як же він не дав себе вговорити, замовкли ми, кажучи: Нехай буде воля Господня.


15 По тих же днях, налагодившись, пустились у Єрусалим.


16 Ішли ж з нами й деякі в учеників із Кесариї, і вели одного Мнасона Кипрянина, старого ученика, в котрого б нам оселитись.


17 Як же прибули в Єрусалим, радо прийняли нас брати.


18 Назавтра прийшов Павел до Якова, прийшли ж і всї старші.


19 І, привитавши їх, розказував про все, що зробив Бог між поганами через служеннє його.


20 Вони ж, вислухавши, прославляли Господа, і рекли йому: Бачиш, брате, скільки тут тисяч Жидів, що увірували, а всї вони ревнителї закону.


21 Про тебе ж дознались, що ти навчаєш відступлення від закону Мойсейового усїх Жидів між поганами, говорячи, щоб не обрізували дїтей своїх, анї додержували звичаїв.


22 Що ж тепер (робити)? Конче зійдеть ся купа; прочують бо, що прийшов єси.


23 З роби ж оце, що тобі скажемо: Є в нас чотири чоловіки таких, що мають на собі обітницю.


24 Узявши їх, очистись із ними, та й втрать ся на них, щоб обстригли голови; то й знати муть усї, що чого дознались про тебе, се нїщо, та що й ти ходиш у законї, хоронячи його.


25 Що ж до увірувавших поган, ми писали, присудивши, щоб такого нїчого вони не додержували, а тільки щоб хоронились ідолської жертви, та крові, та давленого, та блуду.


26 Тодї Павел, узявши тих чоловіків, і очистившись із ними, увійшов назавтра в сьвятилище, звіщаючи сповненнє днїв очищення, доки принесеть ся за кожного з них принос.


27 Як же вже мало сїм день скінчитись, Азийські Жиди, побачивши його в сьвятилищі, збунтували ввесь народ, і наложили руки на него,


28 гукаючи: Мужі Ізраїлеві, помагайте! Се чоловік, що проти народу й закону й місця сього всїх усюди навчає, та що й Єленян увів у сьвятилище, й опоганив сьвяте місце се.


29 (Видїли бо Трофима Єфесця у городї з ним, про котрого думали, що його увів у сьвятилище Павел.)


30 І здвигнувсь увесь город, і постало збіговище народу; і взявши Павла, виволїкли з церкви, і зараз зачинили двері.


31 Та, як хотїли вбити його, дойшла вістка до тисячника роти, що ввесь Єрусалим збунтував ся.


32 Узявши він зараз воїнів і сотників побіг на них; вони ж, побачивши тисячника та воїнів, перестали бити Павла.


33 Приступивши ж тисячник узяв його і звелїв закувати в два ланцюги, і питав, хто він такий, і що зробив.


34 І деякі кричали одно, а инші друге між народом; і, не здолївши довідатись нїчого певного за гуком, звелїв вести його в замок.


35 Як же дійшов до сходів, то прилучилось, що мало не несли його воїни задля натовпу народу.


36 Ішло бо за ним множество народу з криком: Страть його!


37 А, як мали вводити Павла в замок, рече він тисячнику: Чи дозволиш сказати що тобі? Він же каже: Чи вмієш по грецьки?


38 Чи не ти єси Єгиптянин, що перед сими днями зробив бунт та вивів у пустиню чотири тисячі народу розбишацького?


39 Рече ж Павел: Я чоа товік Жидовин Тарсийський, славного города Киликиї житель; прошу тебе, дозволь менї промовити до народу.


40 Як же дозволив, тодї Павел, ставши на сходах, махнув рукою до народу, й як настало велике мовчаннє, промовив Жидівською мовою, говорячи:



Дiї 22

1 Мужі брати й батьки, вислухайте тепер моє оправданнє перед вами.


2 Почувши ж, що Жидівською мовою говорив до них, ще більш утихомирились.)


3 І рече: Я справдї чоловік Жидовин, роджений у Тарсї Киликийському, зрощений же у сьому городї при ногах Гамалиїла, навчений добре отцївського закону, бувши ревнителем Бога, якож ви всї тепер.


4 Я сей путь гонив до смерти, вяжучи та віддаючи в темницї чоловіків і жінок;


5 яко ж і архиєрей засьвідкує менї, і вся старшина, від котрих і листи взявши до братів, ішов я в Дамаск, щоб звязавши привести у Єрусалим тих, що там були, щоб скарано їх.


6 Стало ся ж менї, як ішов я і наближавсь до Дамаску, о полуднї зразу осияло мене велике сьвітло з неба.


7 І впав я на землю, і почув голос, глаголючий менї: Савле, Савле, чого мене гониш?


8 Я ж озвавсь: Хто єси, Господи? І рече до мене: Я Ісус Назорей, котрого ти гониш.


9 Ті ж, що були зо мною, видїли сьвітло і полякались; голосу ж не чули, що глаголав менї.


10 Сказав же я: Що робити менї, Господи? Господь же рече до мене: Уставши йди в Дамаск; а там скажеть ся тобі про все, що постановлено тобі робити.


11 Як же не бачив я від сяєва того сьвітла, то ведений за руку від тих, що були зо мною, увійшов я в Дамаск.


12 Ананїя ж, чоловік один побожний по закону, доброї слави у всїх тамешнїх Жидів,


13 прийшовши до мене і ставши, рече менї: Савле брате, прозри. І я тієї ж години побачив його.


14 Він же рече: Бог отцїв наших вибрав тебе розуміти волю Його, й видїти Праведника, й чути голос із уст Його.


15 Бо будеш сьвідком Йому перед усїма людьми у тому, що ти бачив і чув єси.


16 А тепер чого гаєш ся? уставши охрестись, та обмий гріхи твої, призвавши імя Господнє.


17 І сталось, як вернувсь я в Єрусалим та моливсь у церкві, то був у захопленню,


18 і видїв Його, глаголючого менї: Поспіши та вийди боржій з Єрусалиму, бо не приймуть сьвідчення твого про мене.


19 А я сказав: Господи, вони знають, що я вкидав у темницї та бив по школах тих, що вірували в Тебе.


20 І як пролилась кров Стефана, сьвідка Твого, я сам стояв і похваляв убийство його, стережучи одежі убийцїв його.


21 І рече до мене: Іди: бо я до поган далеко пішлю тебе.


22 Слухали ж його аж до сього слова, а тепер зняли голос свій, кажучи: Геть із землї такого! не жити йому.


23 Як же кричали вони та кидали одежу, та підкидали порохом на воздух,


24 звелїв тисячник вести його в замок, і казав бійкою допитуватись у него, щоб дознатись, чого так гукають на него.


25 Як же розтягнуто (вязано) його реміннєм, рече Павел до сотника стоячого: Хиба годить ся вам чоловіка Римлянина, та й несудженого, бити?


26 Почувши ж сотник, приступивши до тисячника, сповістив, говорячи: Дивись, що хочеш робити; чоловік бо сей Римлянин.


27 Прийшовши тисячник промовив до него: Скажи менї, чи Римлянин єси ти? Він же рече: Так.


28 І відказав тисячник: За велику суму здобув я се горожанство. Павел же рече: Я ж і родивсь (у йому).


29 Зараз тодї відступили від него ті, що мали в него допитуватись; і тисячник злякав ся, довідавшись, що се Римлянин, і що він його закував.


30 Назавтра ж, хотївши довідатись певно, за що винуватять його, зняв з него кайдани, і звелїв прийти архиєреям і всїй радї їх і, вивівши Павла, поставив перед ними.



Дiї 23

1 Поглянувши ж Павел пильно на раду рече: Мужі брати, я жив у всїй добрій совістї перед Богом до сього дня.


2 Архиєрей же Ананїя звелїв тим, що стояли перед ним, бити його в лице.


3 Тодї рече Павел до него: Бити ме тебе Бог, стїно побіляна; і ти сидиш, щоб судити мене по закону, а проти закону велиш мене бити?


4 Ті ж, що стояли, сказали: Ти архиєрея Божого злорічиш?


5 Рече ж Павел: Не знав я, брати, що се архиєрей: писано бо: Не казати меш лихого на князя народу твого.


6 Постерігши ж Павел, що одна часть (людей) Садукейська, а друга Фарисейська, покликнув у радї: Мужі брати! я Фарисей, син Фарисеїв; за надїю воскресення мертвих мене судять.


7 Як ж се промовив, постала незгода між Фарисеями та Садукеями; і роздїлилась громада.


8 Садукеї бо кажуть, що нема воскресення, нї ангела, нї духа, а Фарисеї визнають обох.


9 Постав же крик великий; і, вставши письменники части Фарисейської, змагались, говорячи: Нїчого лихого не знаходимо в чоловікові сему; коли ж дух промовив до него або ангел, то не воюймо з Богом.


10 І, як постала буча велика, тисячник, опасуючись, щоб вони не розірвали Павла, звелїв воїнам зійти, та, вхопивши його з посеред них, привести в замок.


11 Другої ж ночи став перед ним Господь і рече: Бодрись, Павле; як бо ти сьвідкував про мене в Єрусалимі, так ти маєш і в Римі сьвідкувати.


12 Як же настав день, зложивши змову деякі з Жидів, заклялись, говорячи, що нї їсти муть, нї пити муть, доки не вбють Павла.


13 Було ж більш сорока, що сю клятьбу зробили.


14 Приступивши вони до архиєреїв та старших, казали: клятьбою поклялись ми нїчого не їсти, доки не вбємо Павла.


15 Тепер же ви дайте знати тисячникові й радї, щоб завтра вивів його до вас, нїби хочете розвідатись пильнїще про справу його; ми ж, поки ще він наближить ся, готові будемо вбити його.


16 Прочувши ж син сестри Павлової про їх задум на него, прийшовши і ввійшовши в замок, сказав Павлові.


17 Покликавши ж Павел одного з сотників, рече: Одведи хлопця сього до тисячника; має бо щось сказати йому.


18 Він же, взявши його, повів до тисячника, й каже: Вязник Павел, покликавши мене, просив привести до тебе сього хлопця; має бо щось сказати тобі.


19 Узявши ж його за руку тисячник, і відійшовши на самоту, питав його: Про що ти маєш звістити менї?


20 Він же каже, що Жиди змовились просити тебе, щоб завтра привів Павла до них у раду, наче б хотїли лучче розпитатись про него.


21 Ти ж не слухай їх: засїдаєть ся бо їх на него більш сорока чоловік, що закляли ся не їсти й не пити, доки не вбють його; і тепер готові вони, дожидаючи від тебе обіцянки.


22 Тисячник же відпустив хлопця, звелївши нїкому не казати, що се виявив єси передо мною.


23 І, покликавши двох із сотників, каже: Наготовте дві сотнї воїнів, щоб ішли в Кесарию, та сїмдесять комонників, та дві сотнї стрельцїв на третю годину ночи;


24 і скотину наготовити, щоб, посадивши Павла, одвели цїлого до старости Феликса.


25 Написав же й лист такого змісту:


26 Клавдий Лизия вельможному старостї Феликсові: радуй ся.


27 Чоловіка сего Жиди схопили і мали вбити; я ж, пристигши з військом, одняв його, довідавшись, що він Римлянин.


28 Хотївши ж довідатись про причину, за що обвинували його, увів його в раду їх,


29 і знайшов, що обвинували його про питання закону їх, та нїякої вини, достойної смерти або кайданів, нема в йому.


30 Як же сказано менї про зраду, що мала бути од Жидів на чоловіка сього, зараз післав я його до тебе, звелївши і винувателям його говорити перед тобою, що мають на него. Бувай здоров.


31 Воїни ж, як звелено їм, узявши Павла, повели в ночі в Антипатриду.


32 А назавтра, зоставивши комонників ійти з ним, вернулись у замок.


33 Вони ж, ввійшовши в Кесарию і оддавши лист старостї, поставили перед ним і Павла.


34 Прочитавши ж староста і спитавши, з якої він країни, та довідавшись, що з Киликиї,


35 слухати му тебе, каже, як прийдуть винувателї твої. І звелїв стерегти його в преториї Іродовій.



Дiї 24

1 По пяти ж днях прийшов архиєрей Ананїя з старшими і з речником, Тертилом якимся, і озвались вони перед старостою проти Павла.


2 Як же покликано його, почав винувати Тертил, говорячи: Дознаючи через тебе великого впокою і всякого добра, що стало ся народові сьому за твоїм дбаннєм,


3 завсїди і всюди приймаємо (се), вельможний Феликсе, з усякою дякою.


4 Та, щоб довго тобі не докучати, благаю вислухати нас у коротцї, твоєю ласкою.


5 Знайшли бо ми, що чоловік сей зараза, й зачинщик бучи між усїма Жидами по вселеннїй, і ватажок Назорейської єресї,


6 що й церкву зважив ся опоганити; ми його й узяли, й хотїли по нашому закону судити.


7 Пристигши ж Лизия тисячник, з великим насильством узяв його з наших рук,


8 звелївши винувателям його йти до тебе. Від него можеш сам, як схочеш, про все дознатись, за що ми винуємо його.


9 Пристали ж (на се) й Жиди, говорячи, що се так єсть.


10 Озвав ся Павел, як кивнув йому староста говорити: Знаючи від многих лїт тебе суддею народові сьому, тим раднїщ про себе відповідаю.


11 Ти можеш розвідатись, що не більш, як дванайцять днїв, відколи я прийшов поклонитись у Єрусалим.


12 Та й нї в церкві не знайшли мене, щоб я до кого промовляв, або робив усобицю в народї, нї по школах, нї в городї;


13 анї довести менї не можуть, у чому тепер винують мене.


14 Визнаю ж тобі се, що в сьому путю, котрий вони звуть єрессю, служу так отецькому Богу, віруючи всьому, що по закону і що в пророках написане,


15 маючи надїю в Бозї, чого й самі оцї сподївають ся, що має бути воскресеннє мертвих праведних і неправедних.


16 На те я й подвизаюсь, щоб мати по всяк час чисту совість перед Богом і людьми.


17 По многих же лїтах прийшов я зробити милостиню народові моєму та приноси.


18 У сьому знайшли мене очищееш ого в церкві, - анї з натовпом, анї з бучею, - деякі Жиди з Азиї,


19 котрим би треба перед тебе прийти й винувати, коли б що мали проти мене.


20 Або самі оцї нехай скажуть, чи знайшли в менї яку неправду, як стояв я перед радою,


21 окрім одного голосу сього, котрим покликнув, стоячи між ними, що за воскресеннє мертвих я суд приймаю сьогоднї од вас.


22 Вислухавши ж се Феликс, відослав їх, докладнїщ довідавшись про путь сей, говорячи: Як Лизия тисячник прийде, розберу вашу справу.


23 І звелїв сотникові стерегти Павла, й давати волю, і нїкому з його знакомих не забороняти послугувати або приходити до него.


24 По кількох же днях, прибувши Феликс із жінкою своєю Друзилою, Жидівкою, покликав Павла, і слухав його про віру в Христа.


25 Як же говорив він про правду і здержаннє, і про суд, що має бути, злякавшись Феликс, озвав ся: Тепер годї, іди; мавши час, покличу тебе.


26 До того ж сподївав ся, що й грошей здобуде від Павла, щоб випустив його, тим же й часто прикликаючи його, бесїдував з ним.


27 Як же скінчилось два роки, перемінив Феликса Порцій Фест, а Феликс хотячи угодити Жидам, оставив Павла закованого.



Дiї 25

1 Прибувши ж Фест у ту країну, по трох днях пійшов у Єрусалим з Кесариї.


2 І явились перед ним архиєреї та значні з Жидів проти Павла, й благали його,


3 просячи ласку в него, щоб післав його в Єрусалим, - змовившись, щоб його вбити на дорозї.


4 Фест же відказав, що Павла стережуть у Кесариї, і що він сам незабаром має пійти (туди).


5 Которі ж з між вас, каже, згѲлЖдні в сьому, нехай ідуть зо мною, і коли що є в сьому чоловікові, нехай винують його.


6 І, пробувши у них більш десяти днїв, прибув у Кесарию; назавтра ж сївши на судищі, звелїв привести Павла.


7 Як же прийшов він, обступили (його) Жиди, що прийшли з Єрусалиму, приносячи на Павла многі і тяжкі вини, котрих не змогли довести.


8 А він відказав, що нї проти закону Жидівського, нї проти церкви, нї проти кесаря нїчого не провинив.


9 Фест же, хотївши Жидам угодити, озвавшись, каже Павлові: Хочеш іти в Єрусалим, і там судитись передо мною в сьому?


10 Рече ж Павел: Я стою перед судищем кесаревим; там маю суд приймати. Жидів нїчим не скривдив я, як і ти добре знаєш.


11 Коли я не прав і зробив що достойне смерти, не відмовляюсь і вмерти; коли ж нема в менї нїчого, чим мене сї винують, нїхто не може мене їм видати. Покликуюсь до кесаря.


12 Тодї Фест, поговоривши з радою, відказав: Ти покликуєш ся до кесаря, до кесаря й пійдеш.


13 Як же минуло днїв кілька, Агриппа цар та Верникия прибули в Кесарию витати Феста.


14 А як пробули тут многі днї, предложив Фест цареві Павлову справу, говорячи: Є (тут) один чоловік, оставлений вязнем од Феликса;


15 про него, як прибув я в Єрусалим, обявили архиєреї та старші Жидівські, допевняючись суду на него.


16 Відказав я їм, що се не Римський звичай, видавати кого на смерть перш, нїж обвинувачений мати ме винувателїв перед лицем, і дасть ся йому місце оборони від вини.


17 Як же зійшлись вони сюди, я, не роблячи жадної проволоки, сївши другого дня на судищі, звелїв привести чоловіка.


18 Обступивши його винувателї, нїякої вини не принесли, про які я думав,


19 були ж між ними деякі змагання про марновірство їх та про якогось Ісуса, що вмер, про котрого казав Павел, що Він живий.


20 Я ж, сумнїваючись про се змаганнє, сказав: коли хоче, нехай іде в Єрусалим і там судить ся про се.


21 Як же Павел покликнув ся, щоб його задержано до розсуду Августа, звелїв я держати його, доки одішлю до кесаря.


22 Агриппа ж каже до Феста: Хотїв би й я чоловіка сього послухати. Він же: Завтра, каже, чути меш його.


23 Назавтра ж, як прийшов Агриппа та Верникия з великою пихою та ввійшли в судову палату з тисячниками та городськими переднїми мужами, звелїв Фест привести Павла.


24 І каже Фест: Агриппо царю і всї мужі, що сидите з нами, гляньте на сього, про котрого все множество Жидів озвалось до мене в Єрусалимі, гукаючи, що не треба йому жити більш.


25 Я ж, зрозумівши, що нїчого достойного смерти він не зробив, а як і (сам) він покликнув ся до Августа, то й присудив я післати його.


26 Про него ж нїчого докладного писати панові не маю. Тим привів його перед вас, а особливо перед тебе, царю Агриппо, щоб зробивши розпит, мав що написати.


27 Нерозсудливо бо менї здаєть ся післати вязника, а яка вина на нему, не означити.



Дiї 26

1 Агриппа ж каже до Павла: Дозволяєть ся тобі за себе говорити. Тодї Павел відповів, простягши руку:


2 Про все, в чому винують мене Жиди, царю Агриппо, вважаю себе за щасливого, маючи відповідати сьогоднї перед тобою,


3 а й надто, що ти сьвідомий всїх звичаїв Жидівських і перепитів. Тим благаю тебе вислухати мене терпиливо.


4 Яке ж було життє моє з мавіку від почину між народом моїм у Єрусалимі, знають усї Жиди,


5 знаючи мене здавна (коли схочуть сьвідкувати), що жив я Фарисеєм по найдокональшій єресї нашої віри.


6 А тепер за надїю обітування, зробленого отцям нашим од Бога, стою на судї,


7 котрого дванайцять родів наших, без перестану день і ніч служачи, надїють ся дойти. За сю надїю, царю Агриппо, винуватять мене Жиди.


8 Що? невірним здаєть ся вам (се), що Бог воскрешає мертвих?


9 Менї справдї й самому здавалось, що проти імени Ісуса Назорея треба багато робити.


10 Що й робив я в Єрусалимі, і многих сьвятих замикав у темницї, прийнявши власть од архиєреїв, а як убивали їх, давав мій голос.


11 І по всїх школах часто караючи їх, примушував хулити; і превельми лютуючи на них, гонив їх навіть і в чужих городах.


12 І, в сих (мислях) ідучи в Дамаск з властю і наказом од архиєреїв,


13 ополуднї, царю, в дорозї видїв я з неба сьвітло над сяєво сонця, осиявше мене й тих, що йшли зо мною.


14 Як же всї ми попадали на землю, почув я голос, що глаголав до мене і промовив Єврейською мовою: Савле, Савле, чого гониш мене? тяжко тобі проти рожна прати (перти).


15 Я ж сказав: Хто єси, Господи? Він же рече: Я, Ісус, котрого ти гониш.


16 Та встань і стань на ноги твої; на се бо явивсь я тобі, щоб зробити тебе слугою і сьвідком того, що бачив єси, і що обявлю тобі,


17 вириваючи тебе від людей і від поган, до котрих тепер тебе посилаю,


18 відкрити очі їм, щоб обернулись від темряви до сьвітла і від власти сатаниної до Бога, щоб прийняли вони оставленнє гріхів і наслїддє між сьвятими вірою в мене.


19 Тим, царю Агриппо, не протививсь я небесному видїнню,


20 а найперш у Дамаску і в Єрусалимі і по всїй землї Юдейській та й поганам проповідував, щоб покаялись та обернулись до Бога, роблячи дїла, достойні покаяння.


21 За се Жиди, вхопивши мене в церкві, хотїли вбити.


22 Дізнавши ж помочи від Бога, аж до сего дня стою, сьвідкуючи малому й великому, нїчого иншого не говорячи, як що пророки глаголали, що має бути, і Мойсей:


23 що мусить пострадати Христос, а будучи первий з воскресення мертвих, має сьвітло проповідувати народові і поганам.


24 Як же він так відповів, сказав Фест голосом великим: Дурієш, Павле; великі науки до дурощів тебе приводять.


25 Він же рече: Не дурію, вельможний Фесте, а слова правди й розуму глаголю.


26 Знає бо про се цар, до котрого і промовляю вільно; певен бо я, що нїщо з сего перед ним не втаїлось; бо не в закутку се дїялось.


27 Віруєш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що віруєш.


28 Агриппа ж каже до Павла: О мало не вговорив єси мене бути Християнином.


29 Павел же рече: Бажав би я від Бога, щоб чи за малий чи за довгий (час) не тільки ти, та й усї, хто чує мене сьогоднї, стались такими, як я, окрім оцїх кайданів.


30 І, як промовив се, устав цар і ігемон і Вереникия і ті, що сидїли з ними,


31 і, одійшовши на бік, розмовляли між собою, говорячи, що нїчого смерти достойного не робить чоловік сей.


32 Агриппа ж каже Фестові: Можна було б випустити сего чоловіка, коли б не покликав ся до кесаря.



Дiї 27

1 Як же присуджено, щоб плисти нам в Італию, то передано Павла і деяких инших вязників сотникові, на ймя Юлию, Августової роти.


2 І, ввійшовши в корабель Адрамицький, маючи плисти попри місця Азийські, пустились ми з Аристархом Македонцем із Солуня, що був з нами.


3 А другого дня пристали в Сидонї. І обходив ся Юлий ласкаво з Павлом, і дозволив ходити до другів, щоб дізнати їх піклування.


4 А відчаливши звідтіля, поплили до Кипра; бо вітри були противні.


5 І, перепливши море, що проти Киликиї та Памфилиї, прибули в Мири Ликийські.


6 А там знайшовши сотник корабель Александрийський, що плив в Італию, посадив нас на него.


7 Многі ж днї помалу пливучи і ледві бувши проти Книда, тим що не допускав нас вітер, приплили ми під Крит проти Салмона,


8 і, ледві минувши його, прибули на врочище Гарна пристань, від котрого був близько город Ласей.


9 Як же доволї часу минуло й було вже непевне плаваннє, тим що вже й піст минув, то раяв Павел,


10 кажучи їм: Люде, я бачу, що з утратою і з великою шкодою, не тільки для тягару і для статку, та й для душ наших буде плаваннє.


11 Сотник же керманичові і властителеві корабля довіряв більш, нїж тому, що сказав Павел.


12 Як же пристань не була вигідна на зимуваннє, то більше їх давали раду пуститись ізвідтіля, чи не можна б як, добравшись до Финикиї, перезимувати в пристанї Крицькій, що лежить між вітром полуденнїм і західнїм.


13 Як же повіяв полуденній вітер, то, думаючи, що досягли свого заміру, знявшись поплили мимо Крита.


14 Та незабаром опісля настиг на них бурний вітер, званий Євроклидон.


15 Як же підхопило корабля і не можна було противитись вітрові, то віддались ми (хвилям) і носило нас.


16 На остров же якийсь набігши, званий Клавда, на силу здолїли удержати човна,


17 котрий стягнувши, усякого способу добирали, підвязуючи корабля; а боячись упасти в сирть (мілке місце), спустили парус, і так нас носило.


18 А що вельми буря нами кидала, то назавтра повикидали тягар.


19 А третього дня своїми руками надібє корабельне викидали.


20 Як же нї сонце, нї зорі не являлись многі днї, і налягала немала буря, то на останок і вся надїя віднялась, щоб спасти ся нам.


21 Як же довго не їли ми, то ставши Павел серед них, рече: Люде, треба було, послухавши мене, не відчалювати від Криту, (то) і не здобулись би такої втрати і шкоди.


22 А тепер благаю вас, бодріть ся; не буде бо погибелї нї одній душі з вас, окрім корабля.


23 Явив ся бо менї сієї ночи ангел Бога, до котрого я належу й котрому служу,


24 глаголючи: Не бійсь, Павле: ти мусиш стояти перед кесарем, і ось дарував тобі Бог усїх тих, що плинуть з тобою.


25 Тим бодріть ся, люде (добрі); вірую бо Богу, що так буде, як сказано менї.


26 Мусимо бо до острова якогось пристати.


27 Як же настала чотирнайцята ніч, що носило нас по Адриятицькому морю, коло півночи постерегли корабельники, що близько від них якась земля;


28 і, змірявши глибиню, знайшли двайцять сяжнїв; трохи ж відпливши і знов змірявши, знайшли сяжнїв пятнайцять.


29 І, опасуючись, щоб не набігти на гостре місце, кинули з демена (керми) чотири якори і дожидали дня.


30 Як же корабельники шукали втїкти з корабля, спускаючи човна на море, роблячи вид, нїби хочуть кинути якоря з носу,


31 сказав Павел сотникові й воїнам: Коли сї не зістануть ся на кораблї, то ви не можете спасти ся.


32 Тодї воїни пообтинали верівки в човна, та й дали йому впасти.


33 Як же почало днїти, благав Павел усїх прийняти їжи, говорячи: Сьогоднї чотирнайцятий день ви, ждучи, постите, нїчого не ївши.


34 Тим же благаю вас, прийміть їжи; воно бо для вашого спасення; нї в кого бо з вас і волос не впаде з голови.


35 Сказавши ж се і взявши хлїб, оддав Богу хвалу перед усїма, і переломивши почав їсти.


36 Тодї повеселїшали всї, і вони прийняли їжу.


37 Було ж нас у кораблї всїх двістї сїмдесять і шість душ.


38 А наситившись їжею, облегчили корабель, викидаючи пшеницю в море.


39 Як же настав день, не пізнали землї, загледїли ж затоку якусь, що мала беріг, до котрого нарадились, коли можна, причалити кораблем.


40 І, витягши якорі, пустились морем, порозвязувавши завязї деменові і піднявши парусок по вітру, прямували до берега.


41 Попавши ж на місце двоєморське, загрузили корабля; і перед, застрявши, був нерухомий, а зад розбивало силою филь.


42 Між воїнами ж стала рада, щоб вязників повбивати, щоб которий випливши, не втїк.


43 Сотник же, хотївши спасти Павла, заборонив їм що загадали, і звелїв, щоб ті, хто вміє плавати, перші скочили, і вийшли на землю,


44 а остальнї, - хто на дошках, а хто на чому з корабля. І сталось таЌ ї, що всї спаслись на землю.



Дiї 28

1 Спасши ся ж довідались, що остров зветь ся Мелит.


2 Чужоземцї ж показали нам не мале милосердє: розложивши бо багаттє, прийняли всїх нас задля дощу, що йшов, і задля холоду.


3 Як же набрав Павел оберемок хворосту і положив на огнище, вибігши від жару гадина, почепилась на руцї в него.


4 Побачивши ж чужоземцї, що зьвірюка висїла з руки його, говорили між собою: Певно сей чоловік убийця, що спас ся з моря, та суд (богів) не дав йому жити.


5 Він же, струснувши гадюку в огонь, не дізнав нїякого лиха.


6 Вони ж дожидали, що він має опухнути або зараз упаде мертвий; як же довго дожидались і бачили, що нїякого лиха йому не сталось, перемінивши думки, казали, що се Бог.


7 Навкруги ж сього місця були землї першого на острові, на ймя Публия. Він, прийнявши нас, три днї поприятельськи гостив.


8 І сталось, що батько Публиїв лежав, болїючи на пропасницю та на живіт. Приступивши до него Павел, помоливсь і, положивши руки на него, сцїлив його.


9 Як се стало ся, то й инші на острові, що мали недуги, приходили та й сцїлялись.


10 Вони і великою честю пошанували нас, а як ми відпливали, надавали, чого нам треба (було).


11 По трох же місяцях одвезлись ми кораблем Александрийським, надписаним Диоскур, що зимував на острові,


12 і припливши в Сиракузу, пробули (там) три днї.


13 А звідтіля відпливши, прибули в Регию, і за один день, як настав полуденний вітер, прийшли другого дня в Путеоли,


14 де знайшовши братів, ублагані були від них перебути у них сїм день; і так прийшли в Рим.


15 Звідтіля, почувши брати про нас, повиходили назустріч нам аж до Апиєвого торгу та Трох Гостинниць. Побачивши їх Павел і подякувавши Богу, набрав ся сьмілости.


16 Як же прийшли ми в Рим, сотник передав вязників воїводї; Павлу ж дозволено жити окроме з воїном, що стеріг його.


17 Стало ся ж по трох днях, скликав Павел первих із Жидів, і, як посходились вони, рече до них: Мужі брати, нїчого не зробивши противного народові або звичаям отцївським, передан я, яко вязник, у руки Римлянам.


18 Розпитавши вони мене, хотїли випустити, бо нїякої вини смерти не було в менї.


19 Як же противились Жиди, був я змушений покликатись до кесаря, не яко би мав чим обвинувати нарід мій.


20 Тим же скликав я вас, щоб побачити вас та поговорити, бо за надїю Ізраїлеву залїзом сим оковано мене.


21 Вони ж промовили до него: Ми анї письма про тебе не одержували з Юдеї, анї прийшовши хто з братів, звістив або сказав про тебе що лихе.


22 Та бажаємо від тебе чути, що ти думаєш; бо про сю єресь відоме нам, що всюди противлять ся їй.


23 Призначивши ж йому день, поприходили до него в оселю многі, і викладував він їм, сьвідкуючи про царство Боже, і впевняючи їх про Ісуса й з закону Мойсеєвого й з пророків, од ранку до вечера.


24 І деякі увірували в слова його, а инші не увірували.


25 І, будучи в незгодї між собою, розійшлись, як промовив Павел одно слово: що добре промовив сьвятий Дух через Ісаїю пророка до батьків ваших,


26 глаголючи: Йди до людей сих та скажи: Слухом будете слухати, та й не зрозумієте, і дивлячись будете дивитись, та й не побачите:


27 бо faceерце сього народу затвердїло, й ушима тяжко чують, і очі свої позаплющували, щоб не видїли очима, і ушима не чули, і серцем не розуміли, і не навернулись, щоб я сцїлив їх.


28 Відоме ж нехай вам буде, що послане поганам спасеннє Боже вони чути муть.


29 І, як промовив сї слова, пійшли Жиди, маючи велике змаганнє між собою.


30 Пробував же Павел цїлих два роки в найнятій хатї своїй, і приймав усїх, хто приходив до него,


31 проповідуючи царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з усією сьміливостю, без заборони.





Якова 1

1 Яков, слуга Божий і Господа Ісуса Христа, дванайцяти родам, що розсїяні: Витайте.


2 Усяку радість майте, браттє моє, коли впадаєте в різні спокуси,


3 знаючи, що доказ вашої віри робить терпіннє;


4 терпіннє ж нехай має звершене дїло, щоб ви були звершені і повні, нї в чому не маючи недостатку.


5 Коли ж у кого з вас недостає премудрости, нехай просить у Бога, котрий дає всїм щедро та й не осоромлює, то й дасть ся йому.


6 Нехай же просить вірою, нїчого не сумнячись; хто бо сумнить ся, той подобен филї морській, котру вітер жене та й розбиває.


7 Нехай бо не думає такий чоловік, що прийме що від Бога.


8 Чоловік двоєдушний не статечний у всїх дорогах своїх.


9 Нехай же хвалить ся брат смиренний висотою своєю,


10 а багатий смиреннєм своїм; бо він, як травяний цьвіт, перейде.


11 Зійшло бо сонце із спекою, і висушило траву, і цьвіт її опав, і краса лиця її зникла; так і багатий в дорогах своїх зівяне.


12 Блажен чоловік, що витерпить спокусу; тим що, будучи вірний, прийме вінець життя, що обіцяв Бог тим, що люблять Його.


13 Нїхто ж у спокусї нехай не каже: Що Бог мене спокушує; Бог бо не спокушуєть ся лихим, і не спокушує сам нїкого.


14 Кожен же спокушуєть ся, надившись і лестившись похоттю своєю.


15 Потім похоть, зачавши, роджає гріх, гріх же зроблений роджає смерть.


16 Не заблуджуйтесь, браттє моє любе.


17 Усяке добре даяннє і всякий звершений дар з висоти сходить, од Отця сьвітла, в котрого нема переміни анї тїни зміни.


18 Схотїв бо, то й породив нас словом правди, щоб бути нам якимсь почином творива Його.


19 Тим же, браттє моє любе, нехай буде всякий чоловік скорий на слуханнє, і нескорий на слова, нескорий на гнїв.


20 Гнїв бо чоловіка правди Божої не чинить.


21 Задля того відкинувши всяку погань і останок зла, прийміть у лагідности посаджене слово, що може спасти душі ваші.


22 Будьте ж чинителями слова, а не тілько слухателями, обманюючи себе самих.


23 Бо, коли хто слухатель слова, а не чинитель, той подобен чоловікові, що дивить ся на природне лице своє в зеркалї.


24 Подививсь бо на себе, та й одійшов, та зараз і забув, який він був.


25 Хто ж дивить ся в звершений закон свободи, та й пробуває в ньому, той не слухатель забуваючий, а чинитель дїла; такий буде щасливий у дїланню своїм.


26 Коли хто думає, що він вірен між вами, не уздаючи язика свого, а обманюючи серце своє, у того марна віра.


27 Ото бо віра чиста і неопоганена перед Богом і Отцем, щоб одвідувати сиріт і вдовиць у горю їх, і держати себе неопоганеним од сьвіта.



Якова 2

1 Браттє моє, не на лиця вважаючи, майте віру Господа нашого Ісуса Христа прославленого.


2 Коли бо ввійшов у громаду вашу чоловік з золотим перснем, в одежі осяйній, ввійшов же й вбогий в мізерній одежі,


3 і ви споглянете на того, що носить осяйну одежу, і скажете йому: Ти сїдай отут гарно, а вбогому скажете: Ти стань отам, або сїдай отут на підніжку моїм,


4 то чи не пересуджуєте між собою і не станетесь суддями з ледачими думками?


5 Слухайте, браттє моє любе: хиба не вбогих сьвіту сього вибрав Бог на багатих вірою і наслїдників царства, котре обіцяв тим, хто любить Його?


6 Ви ж зневажили вбогого. Хиба не багаті підневолюють вас, і не вони тягнуть вас на судища?


7 Хиба не вони зневажають добре імя, яким вас названо?


8 Коли ж оце звершуєте закон царський по писанню: "Люби ближнього свого, як себе самого", добре чините;


9 коли ж на лиця дивитесь, то гріх робите, докорені законом, як переступники.


10 Кожний бо, хто увесь закон заховає, та згрішить в одному, станеть ся у всьому виноватий.


11 Хто бо сказав: "Не чини перелюбу," Той сказав і: "Не вбивай." Коли ж не зробиш перелюбу, а вбєш, став ся єси переступником закону.


12 Так говоріте і так творіте, яко такі, що законом свободним судити метесь.


13 Суд бо без милосердя тому, хто не зробив милости, і вихваляєть ся милосердє суду (понад суд).


14 Яка користь, браттє моє, коли хто каже, що віру має, та дїл не має? чи може віра спасти його?


15 Коли ж брат або сестра нагі будуть і жадні щоденної страви,


16 а з вас хто скаже їм: Ідїть з миром, грійтесь і годуйтесь, а не дасть їм потрібного для тїла; яка (з того) користь?


17 Так само й віра, коли дїл не має, мертва сама по собі.


18 Ну, скаже хто: Ти віру маєш, а я дїла маю. Покажи менї віру твою з дїл твоїх, а я тобі докажу з дїл моїх віру мою.


19 Ти віруєш, що Бог один; добре робиш: і біси вірують, та й тремтять.


20 Чи хочеш же зрозуміти, чоловіче марний, що віра без дїл мертва?


21 Авраам, отець наш, хиба не з дїл оправдив ся, піднявши Ісаака, сина свого, на жертівник?


22 Чи бачиш, що віра допомагала дїлам його, і дїлами звершилась віра?


23 І сповнилось писаннє, що глаголе: "Увірував же Авраам Богові й полїчено йому (те) за праведність, і другом Божим наречено його."


24 Чи бачите ж оце, що з дїл оправдуєть ся чоловік, а не з однієї віри?


25 Так само і Раава блудниця хиба не з дїл оправдилась, прийнявши посланцїв і вивівши їх иншою дорогою?


26 Яко бо тїло без духа мертве, так і віра без дїл мертва.



Якова 3

1 Не бувайте многі учителями, браттє моє, знаючи, що більший осуд приймемо.


2 Багато бо грішимо всї. Коли хто в слові не грішить, се звершений чоловік, сильний обуздати і все тїло.


3 Ось бо і коням узди в роти вкладаємо, щоб слухали нас, і все тїло їх повертаємо.


4 Ось і кораблї, хоч які величезні, і страшенними вітрами носять ся, обертають ся малим стерном, куди воля стерника хоче.


5 Так само й язик - малий член, а вельми хвалить ся. Ось малий огонь, а які великі речі палить!


6 І язик огонь, сьвіт неправди; так, язик стоїть між членами нашими, сквернячи все тїло, і палючи круг природи, а запалюючись од геєнни.


7 Всяка бо природа, зьвірей і птиць, гадів і морських (зьвірів) вгамовуєть ся і вгамовано природою чоловічою;


8 язика ж нїхто з людей не може вгамувати; без упину бо (се) зло, повне отрути смертоносної.


9 Ним благословляємо Бога і Отця, і ним кленем людей, що постали по подобию Божому.


10 Із тих же уст виходить благословеннє і проклін. Не подобає, браттє моє любе, сьому так бути.


11 Хиба криниця з одного джерела випускає солодке і гірке?


12 Хиба може, браттє моє, смоківниця маслини родити, або виноградина смокви? Так само нї одна криниця не дає солоної і солодкої води.


13 Хто мудрий та розумний між вами, нехай покаже з доброго життя дїла свої в лагідности і премудрости.


14 Коли ж гірку зависть маєте та сварку в серцї вашому, то не величайтесь і не кривіть на правду.


15 Не сходить ся премудрость звише, а земна (вона), душевна, бісовська.


16 Де бо зависть та сварка, там безладдє і всяке лихе дїло.


17 А та премудрость, що звише, найперше чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милости і добрих овочів, безсторонна і нелицемірна.


18 Овощ же праведности сїєть ся в упокої тим, хто творить упокій.



Якова 4

1 Звідкіля войни та свари в вас? Чи не звідсїля: з розкошів ваших, що воюють у членах ваших?


2 Бажаєте, та й не маєте; убиваєте і завидуєте, та й не можете осягти; сваритесь і воюєте, та й не маєте, тим що не просите.


3 Просите, та й не приймаєте, тому що погано просите, щоб обернути на розкоші ваші.


4 Перелюбники і перелюбницї! хиба не знаєте, що любов сьвіта сього - вражда проти Бога? Оце ж, хто хоче бути приятелем сьвіту, той стаєть ся ворогом Бога.


5 Або думаєте, що марно писаннє глаголе: "До зависти пре Дух, що вселив ся в нас?"


6 Більшу ж дає благодать; тим же і глаголе: "Господь гордим противить ся, смиренним же дає благодать."


7 Коріте ся ж оце Богу, противте ся ж дияволові, то й утїче од вас.


8 Приближуйтесь до Бога, то й приближить ся до вас; очистїть руки, грішники, і направте серця (ваші), двоєдушники.


9 Страдайте, сумуйте та плачте; сьміх ваш у плач нехай обернеть ся, і радість у горе.


10 Смирітесь перед Господом, то й підійме вас.


11 Не осуджуйте один одного, браттє; хто бо осуджує брата та судить брата свого, осуджує закон і судить закон; коли ж закон судиш, то ти не чинитель закону, а суддя.


12 Один єсть Законодавець, що може спасти і погубити; ти ж хто єси, що судиш другого?


13 А нуте ж ви, що говорите: Сьогоднї або завтра пійдемо в той і той город, і пробудемо там рік, та торгувати мем та дбати мем,


14 (ви, що не знаєте, що буде завтрішнього. Яке бо життє ваше? та же ж воно пара, що на малий час явить ся, а потім щезає.)


15 Замість щоб говорити вам: Коли Господь зволить та живі будемо, то зробимо се або те.


16 Нинї ж хвалитесь у гордощах ваших. Усяка така хвала лиха.


17 Оце ж хто знає, як чинити добро, та й не чинить, тому гріх.



Якова 5

1 А нуте ж ви, багаті, плачте ридаючи над злиднями вашими, що надходять.


2 Багатство ваше згнило, і шати ваші міль поїла.


3 Золото ваше та срібло поржавіло, і ржа їх на сьвідченнє проти вас буде, і з'їсть тїло ваше, як огонь.


4 Ось, плата робітників, що порали ниви ваші, задержана од вас, голосить; і голосїннє женцїв до ушей Господа Саваота дійшло.


5 Розкошували ви на землї та буяли; повгодовували серця ваші, мов на день заколення.


6 Осудили ви, убили праведного; він не противив ся вам.


7 Терпіть же оце, браттє моє, аж до приходу Господнього. Ось, ратай жде доброго овощу з землї, дожидаючись терпіливо його, доки прийме дощ раннїй і пізнїй.


8 Терпіть же й ви, утвердїте серця ваші, бо прихід Господень наближуєть ся.


9 Не зітхайте один на одного, браттє, щоб вас не осуджено: ось, суддя перед дверима стоїть.


10 За взір тяжкої муки і довгого терпіння прийміть, браттє моє, пророків, що глаголали імям Господнїм.


11 Ось, ми звемо блаженними, хто терпів. Про терпіннє Йовове чуи ви, і кончину Господню видїли; бо Господь вельми милосерний і благий.


12 Перше ж усього, браттє моє, не кленїтесь нї небом, нї землею, нї иншою якою клятьбою; а нехай буде в вас: так, так, нї, нї, щоб не впали ви в осуд.


13 Хто м, мж вами тяжко страдає? нехай молить ся; хто радїє? нехай сьпіває.


14 Чи хто нездужає між вами, нехай призове пресвитерів церкви, і нехай молять ся над ним, помазавши його оливою в імя Господнє;


15 і молитва віри спасе болящого, і підійме його Господь; а коли гріхи вчинив, відпустять ся йому.


16 Визнавайте один одному гріхи, і молїте ся один за одного, щоб сцїлитись вам. Много бо може молитва праведного ревна.


17 Ілия був чоловік подобний нам страстями, а помоливсь молитвою, щоб не було дощу, то й не було дощу на землї три роки і шість місяцїв.


18 А знов помолив ся, то й дало небо дощ, і земля зростила овощ свій.


19 Браттє, коли хто з вас заблудить від правди, і наверне хто його,


20 нехай знає, що навернувший грішника від блудної дороги його спасе душу від смерти і покриє множество гріхів.





1-е Петра 1

1 Петр, апостол Ісуса Христа, вибраним захожанам розсїяння по Понту, Галатиї, Кападокиї, Азиї і Витиниї,


2 по провидїнню Бога Отця, через осьвяченнє Духа, на послуханнє і кропленнє крові Ісус-Христової: Благодать вам і мир нехай намножить ся.


3 Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що, по великій своїй милости, знов породив нас на впованнє живе воскресеннєм Ісус-Христовим із мертвих,


4 до наслїддя нетлїнного і непорочного, що не зовяне, сховане на небесах про вас,


5 котрі силою Божою стережені пробуваєте через віру, на спасеннє, готове явитись останнього часу.


6 Сим радуйте ся, мало нинї (коли треба), смуткуючи у всяких напастях,


7 щоб випробувана віра ваша, геть дорожча золота пропадущого, хоч і огнем випробуваного, знайшлась на похвалу і честь і славу в одкриттю Ісус-Христовому.


8 Котрого не бачивши любите, і на котрого нинї не дивлячись, а віруючи, радуєтесь радістю невимовною і преславною,


9 приймаючи конець віри вашої, спасеннє душам.


10 Про се ж то спасеннє розвідували і допитувались пророки, що про вашу благодать пророкували,


11 дознаючись, якого або котрого часу являв у них Дух Христов, поперед сьвідкуючи про Христові страстї і про славу, що після них;


12 котрим відкрито, що не самим собі, а нам служили вони (тим), що нинї звістили вам ті, котрі благовіствували вам Духом сьвятим, посланим із неба, (і) на що бажають ангели дивитись.


13 Тим то, підперезавши поясницї думок ваших, будьте тверезі, і звершено вповайте на благодать, що приносить ся вам в одкриттю Ісуса Христа.


14 Яко дїти слухняні, не водячи себе по давнїм хотїнням вашим, що в незнанню,


15 а, яко Покликавший вас сьвятий, і ви самі сьвяті у всьому життю будьте:


16 бо написано: "Будьте сьвяті, бо я сьвят."


17 І коли Отцем зовете Того, що, не вважаючи на лице, судить кожного по дїлу, то зо страхом провожайте час вашого домування,


18 знаючи, що не тлїнним сріблом або золотом викупились од марного життя вашого, від отцїв переданого,


19 но дорогоцїнною кровю Христа, як непорочного і чистого агнця,


20 призначеного перш настання сьвіта, обявленого в останнї часи задля вас,


21 що через Його віруєте в Бога, котрий воскресив Його з мертвих і дав Йому ѵрславу, щоб віра ваша і надїя була на Бога.


22 Душі ваші очистивши, в послусї правди Духом, на братню любов нелицемірну, із чистого серця любіте один одного щиро,


23 як народжені не з тлїнного сїмя, а з нетлїнного, через слово Бога живого і пробуваючого по вік.


24 Бо "всяке тїло, як трава, і всяка слава чоловіча, як цьвіт на траві: Зісохла трава і цьвіт її упав;


25 а слово Господнє пробуває по вік." Се ж слово - благовіствоване між вами.



1-е Петра 2

1 Тим то, відложивши всяку злобу, і всякий підступ і лицемірство і зависть і всяку осуду,


2 яко ж новорожденні дїти будьте жадні словесного чистого молока, щоб у ньому виросли на спасеннє;


3 коли покушали, що благий Господь.


4 Приступаючи до Него, до каменя живого, від людей відкинутого, від Бога ж вибраного, дорогого,


5 і самі, яко живе каміннє, будуйте дім духовний, сьвященство сьвяте, щоб приношено духовні жертви любоприємні Богу через Ісуса Христа.


6 Тим то й стоїть в писанню: "Ось, кладу в Сионї угольний, камінь, вибраний, дорогий; і віруючий в Него не осоромить ся."


7 Оце ж вам віруючим, - дорогий, неслухняним же "камінь, що відкинули будівничі, та став ся у голову угла, - камінь спотикання і скеля поблазнї";


8 і спотикають ся, не слухаючи слова, на що вони й полишені.


9 Ви ж - рід вибраний, царське сьвященство, нарід сьвятий, люде прибрані, щоб звіщали чесноти Покликавшого вас із темряви у дивне своє сьвітло;


10 ви, колись і не народ, а тепер народ Божий; непомилувані, а тепер помилувані.


11 Любі, молю, як чужосторонцїв і прохожих, ухилятись від тїлесного хотїння, котре воює проти душі,


12 і вести добре життє своє між поганами, щоб, у чому судять вас яко лиходїїв, наглядаючи добрі дїла (ваші), славили Бога в день одвідання.


13 Тим то коріть ся всякому чоловічому начальству ради Господа: чи то цареві, яко значному,


14 чи то начальникам, яко від него посланим на одмщеннє лиходїям, а на хвалу добротворцям.


15 Така бо воля Божа, щоб ви, роблячи добро, затикали уста невіжи безрозумних людей,


16 яко свобідні, а не яко ті, що мають свободу за покриттє злоби, а яко слуги Божі.


17 Усїх шануйте; браттівство любіте; Бога лякайтесь; царя честїть.


18 Слуги, з усяким страхом корітесь панам, не тільки добрим і лагідним, а також лукавим.


19 Се бо угодно перед Богом, коли хто ради совісти Божої переносить смуток, страждаючи не по правдї.


20 Яка бо похвала, коли, согрішаючи й биті в лице, терпите? Тільки коли добре робите, і, страждаючи терпите, то се угодно перед Богом.


21 На се бо ви покликані, бо і Христос страждав за вас, оставляючи вам приклад, щоб ви йшли слїдом за Його стопами;


22 котрий не зробив гріха, анї не знайдено підступу в устах Його;


23 котрий, злословлений, не злословив, і страждаючи, не грозив, а передав Судячому праведно;


24 котрий гріхи наші сам піднїс на тїлї своїм на дереві, щоб ми, для гріхів умерши, правдою жили; котрого "ранами сцїлились".


25 Були бо ви, як вівцї блукаючі; тільки ж вернулись нинї до Пастиря і Владики душ витших.



1-е Петра 3

1 Також і жінки, корітесь своїм чоловікам, щоб і ті, що не корять ся слову, життєм жінок без слова були з'єднані,


2 дивлячись на чисте життє ваше у страху (Божому).


3 Ваша окраса нехай не буде зовнїшнє заплїтаннє волосся і убираннє в золото, або з'одяганнє в одежу;


4 а потайний серця чоловік, у нетлїнню лагідного й тихого духа, що перед Богом многоцїнне.


5 Так бо колись і сьвяті жінки, що вповали на Бога, украшали себе, корячись своїм чоловікам;


6 як Сарра слухала Авраама, паном його зовучи, котрої ви стали дїтьми, добре роблячи і не лякаючи ся нїякого страху.


7 Чоловіки також, домуйте разом з ними по розумі, яко більше слабосильній посудинї жіночій віддаючи честь, яко і спільні наслїдники благодати життя, щоб не з'упинялись молитви ваші.


8 Наконець же, будьте усї одної думки, милосердуючі, братолюбні, сердечні, привітливі;


9 не віддаючи зло за зло, або докір за докір; а насупроти благословляйте, знаючи, що на те ви покликані, щоб благословеннє наслїдили.


10 "Хто бо хоче життє любити, і видїти днї добрі, нехай вдержить язик свій від злого, й уста свої, щоб не говорити зради;


11 нехай ухиляєть ся від злого, і робить добре; нехай шукає впокою, і побиваєть ся за ним.


12 Бо очі Господнї на праведних, і уші Його на молення їх; лице ж Господнє проти тих, що зле роблять."


13 І хто ж такий, що заподїяв би вам лихо, коли будете наслїдниками доброго?


14 Тільки ж, коли б і страждали задля правди, блаженні ви; страху ж їх не бійтесь, анї трівожтетеь;


15 а Господа Бога сьвятїть у серцях ваших. Бувайте завсїди готові дати одвіт всякому, що домагаєть ся від вас слова про вашу надїю, з лагідностю і страхом;


16 маючи совість добру, щоб, у чому судять вас, яко лиходїїв, осоромились ті, що докоряють добре життє ваше в Христї.


17 Лучче бо, коли воля Божа, пострадати за добрі дїла, анїж за дїла лихі;


18 тому що й Христос, щоби привести нас до Бога, один раз пострадав за гріхи наші, Праведник за неправедних, що був умертвений по тїлу, но ожив духом,


19 в котрому і тим духам, що в темницї, прийшовши, проповідував,


20 колисьто неслухняним, як того часу дожидало (їх) довготерпіннє Боже, за днїв Ноя, як строїв ся ковчег, в котрий мало, то єсть, вісїм душ, спасло ся од води;


21 чого образ хрещеннє (не відложеннє тїлесної нечистоти, а совісти доброї обітниця перед Богом), що і нас тепер спасає через воскресеннє Ісуса Христа,


22 котрий єсть по правицї в Бога, зійшовши на небо, котрому покорились ангели і властї і сили.



1-е Петра 4

1 Тим же то, коли Христос страждав за нас тїлом, то й ви тією самою думкою оружіть ся; хто бо страждав тїлом, перестав грішити,


2 щоб уже не по хотїнню чоловічому, а по волї Божій, жити остальний час у тїлї.


3 Доволї бо з нас минувшого часу життя, що чинили волю поган, ходячи в розпустї, пристрастях, пияньстві, бенкетах, напитках і мерзських ідолослуженнях.


4 Чим і дивують ся, що ви не біжете разом з ними на розлив розпусти, хулячи;


5 котрі дадуть одвіт Тому, що готов судити живих і мертвих.


6 у ѝа се бо і мертвим проповідувано благовістє, щоб приняли суд по чоловіку тїлом, і жили по Бозї духом.


7 Усьому ж конець наближив ся. Будьте ж оце мудрі і тверезі до молитов.


8 Перш усього ж майте один до одного щиру любов, бо любов покриває множество гріхів.


9 Будьте гостинні один для одного без дорікання.


10 Кожний, яко ж приняв дар, так ним нехай служить один одному, як добрі доморядники всякої благодати Божої.


11 Коли хто говорить, то нехай говорить як слова Божі; коли хто служить, нехай же служить по силї, котру подає Бог; щоб у всьому прославляв ся Бог через Ісуса Христа, котрому слава і держава по вічні віки. Амінь.


12 Любі, не чудуйтесь розпаленнєм, що буває вам на спокусу, наче б вам що дивного довело ся;


13 а радуйтесь, яко ж маєте участь в страданнях Христових, щоб і в одкриттю слави Його радувались і веселились.


14 Коли докоряють вас за імя Христове, - ви блаженні; Дух бо слави й Бога почиває на вас; ними він хулить ся, вами ж прославляєть ся.


15 Тільки ж нїхто з вас нехай не постраждає яко душегубець, або злодїй, або лиходїй, або як бунтівник;


16 коли ж яко Християнин, то нехай не соромить ся, а прославляє Бога за сю участь.


17 Бо пора початись судові від дому Божого; коли ж найперш од нас, то який конець тих, що не корять ся благовістю Божому?


18 І коли "праведник тільки що спасеть ся, то безбожник і грішник де явить ся?"


19 Тим то й страждаючі по волї Божій, як вірному Творцеві, нехай передають душі свої, роблячи добре.



1-е Петра 5

1 Старших між вами молю, яко товариш-старший і сьвідок страдання Христового, і спільник слави, що має відкритись:


2 пасїте стадо Боже, що у вас, доглядаючи не по неволї, анї для поганої користї, а з доброго серця;


3 анї пануйте над народом, а взором будьте стада;


4 і як явить ся Пастир-Начальник, приймете невянучий слави вінець.


5 Саме так, молодші, коріть ся старшим; усї ж, один одному корячись, смирностю підпережіть ся; бо "Бог гордим противить ся, смирним же дає благодать."


6 Смиріть ся ж під сильну руку Божу, щоб піднїс вас угору свого часу;


7 всяку журбу вашу скинувши на Него, бо Він стараєть ся про вас.


8 Тверезїть ся, пильнуйте, бо противник ваш, диявол, як лев рикаючий, ходить, шукаючи кого пожерти;


9 проти него вставайте тверді вірою, знаючи, що такі страждання доводять ся і братівству вашому в сьвітї.


10 Бог же всякої благодати, покликавший нас до вічньої своєї слави в Христї Ісусї, коли трохи пострадаєте, Він нехай звершить вас, утвердить, укріпить і оснує (непорушно).


11 Йому слава і держава по вічні віки. Амінь.


12 Через Сильвана, вірного вам брата, як думаю, коротко написав, наповідаючи і сьвідкуючи, що се правдива благодать Божа, в котрій стоїте.


13 Витає вас вибрана з вами (церков) в Вавилонї, і Марк, син мій.


14 Витайте один одного у цїлуванню любови. Впокій вам усїм, що в Христї Ісусї. Амінь.





2-е Петра 1

1 Симон Петр, слуга і апостол Ісуса Христа, тим, що з нами однаку дорогу віру приняли по правдї Бога нашого і Спаса Ісуса Христа:


2 благодать вам і впокій нехай умножить ся в познанню Бога й Ісуса, Господа нашого.


3 Яко ж усе до життя і побожности дароване нам Божою силою Його, через познаннє Покликавшого нас славою і чеснотою (милостю),


4 чим найбільші і дорогі обітницї даровані нам, щоб через них були ви спільниками Божої природи, ухиляючись від тлїнного хотїння, що в сьвітї,


5 то доложіть до сього усе ваше стараннє, і подайте у вірі вашій чесноту, а в чеснотї розум,


6 а в розумі вдержаннє, а у вдержанню терпіннє, а в терпінню побожність,


7 а в побожностї братню любов, а в братній любові любов (для всїх).


8 Коли бо се буде у вас і умножить ся, то не оставить вас лїнивими, анї безплодними в познаннї Господа нашого Ісуса Христа.


9 У кого бо нема сього, той слїпий і коротко видющий, що забув на очищеннє давних своїх гріхів.


10 Тим то, брати, старайтесь більше утвердити ваше покликаннє і вибраннє; се бо роблячи, нїколи не спотикнетесь.


11 Так бо щедро дозволить ся вам вхід у вічнє царство Господа нашого і Спаса Ісуса Христа.


12 Тим і не занехую завсїди пригадувати вам сї речи, хоч ви й знаєте, і утверджені у сїй правдї.


13 Видить ся ж менї право, доки я у сїй оселї, розбуджувати вас у наповіданню;


14 знаючи, що скоро оставлю оселю мою, яко ж і Господь наш Ісус Христос обявив менї.


15 Старати му ся ж, щоб ви і всюди, по моєму розстанню, робили спомин сїх річей.


16 Не за байками бо, хитро придуманими, йдучи, обявили ми вам силу і прихід Господа нашого Ісуса Христа, а бувши самовидцями величчя Його.


17 Бо Він приняв від Бога Отця честь і славу, коли зійшов до Него од величньої слави такий голос: "Се Син мій любий, що я вподобав Його."


18 І сей голос чули ми, як сходив з неба, бувши з Ним на горі сьвятій.


19 Ще ж маємо певнїще слово пророче, і ви добре робите, вважаючи на него, як на сьвітильника, що сьвітить в темному місцї, аж день засияє, і денниця зійде в серцях ваших;


20 се найперш знаючи, що жадне книжне пророцтво не дїєть ся своїм розвязаннєм.


21 Бо нїколи із волї чоловіка не виповідано пророцтво, а від Духа сьвятого розбуджувані, промовляли сьвяті люде Божі.



2-е Петра 2

1 Були ж і лжепророки між людьми, як і між вами будуть лжеучителї, котрі введуть єресї погибелї, і відцуравшись викупившого їх Владики, приведуть на себе скору погибіль.


2 І многі підуть за їх погибіллю, котрі дорогу правди хулити муть;


3 і в зажерливостї придуманими словами вас підходити муть, для котрих суд з давнього часу не гаїть ся, і погибіль їх не дрімає.


4 Бо коли Бог ангелів, що згрішили, не пощадив, а кинув їх в окови пекольної темряви, і передав, щоб хоронено їх на суд;


5 і коли первого сьвіта не пощадив, а самовосьмого Ноя, проповідника правди, охоронив, повідь на сьвіт нечестивих допустивши;


6 і коли городи Содому й Гоморру засудив на руїну, обернувши в попіл, і поставивши, яко приклад для будучих безбожників,


7 а ізбавив праведного Лота, омерзенного розпустним життєм безбожників;


8 (живучи бо між ними праведник той, дивлячись і слухаючи про беззаконні дїла, день в день мучив праведну душу;)


9 то й знає Господь побожних з покуси вибавляти, неправедних же хоронити про судний день на муки, -


10 найбільше ж тих, що ходять в слїд за тїлом в нечистому хотїнню, і зневажають начальство; що сьміливі, самолюбні, не лякають ся хулити власть,


11 хоч ангели, кріпостю і силою більшими бувши, не приносять проти них перед Господа докоряючого суду.


12 Сї ж, як безсловесні зьвірі, природні, що родять ся на лови і забиттє, хулять, чого не розуміють, і в зотлїнню своїм загинуть,


13 і нагороду неправди приймуть. Солодкими вважають вони дочасні розкоші; вони - самий сором і беззаконнє, розкошують в обманьстві своїм, їдаючи з вами;


14 очі мають повні прелюбодїяння і неперестаючого гріха, надять душі неутверджені; серце в них навчене до зажерливости, се - дїти прокляття;


15 котрі, опустивши праву дорогу, заблудили, йдучи дорогою Валаама, сина Восорового, що полюбив неправедну нагороду,


16 тільки ж мав кару за своє беззаконнє, бо підяремник нїмий, проговоривши чоловічим голосом, остановив нерозум пророка.


17 Се жерела безводні, хмари, хуртовиною гонимі, котрим чорна темрява на віки захована.


18 Промовляючи бо великими і марними словами, принаджують хотїннєм тїла та розпустою тих, що ледво утїкли від живучих в блудї,


19 обіцяючи їм волю, самі бувши слуги зотлїння; хто бо ким подужаний, того він і невольник.


20 Коли бо, утїкши від нечистоти сьвіта через пізнаннє Господа і Спаса Ісуса Христа, однакож, знов замотавшись, бувають подужані, то останнє їх - гірше первого.


21 Лучче би їм було не пізнати дороги правди, як, пізнавши, одвернутись від переданої їм сьвятої заповіди.


22 Довело ся ж їм по правдивій приповістї: "Пес вертаєть ся до своєї блювотини", а "свиня, скупавшись, (іде) валятись у калюжу".



2-е Петра 3

1 Се вже, любі, друге пишу вам посланнє, в котрих, наповідаючи, збуджаю чисту думку вашу,


2 щоб згадали слова, проречені від сьвятих пророків, і заповідь від нас, яко апостолів Господа і Спаса,


3 се найперш знаючи, що прийдуть в останнї днї ругателї, ходящі по своєму хотїнню,


4 і скажуть: Де обітниця приходу Його? від коли бо батьки умирають, усе так само пробуває від почину створіння.


5 Не знають бо ті, що так хочуть, що небеса були з давнього часу, і земля із води, і в водї постала словом Божим,


6 длячого й тогдашнїй сьвіт водою затоплений, погиб;


7 нинїшні ж небеса і земля тим самим словом заховані, і на огонь зберегають ся про день суду й погибелї безбожних людей.


8 Тільки ж одно се нехай не буде перед вами тайне, любі, що один день у Господа, як тисяча лїт, а тисяча лїт, як один день.


9 Не гаїть ся Господь з обітницею, як се декотрі за гайку вважають; а довготерпить вам, не хотячи, щоб хто погиб, а щоб усї до покаяння прийшли.

10 Прийде ж день Господень, як злодїй в ночі; тодї небеса з шумом перейдуть, первотини ж, розпечені розтоплять ся, і земля і дїла на нїй погорять.


11 Коли ж се все зруйнуєть ся, то якими слїд вам бути в сьвятому життю і побожностї,


12 дожидаючи й бажаючи скорого приходу Божого дня, котрого небеса, палаючи, рунуть, і первотини, горючи, розтоплять ся?


13 НовиѸнЅ же небес і землї нової по обітницї дожидаємось, в котрих правда домує.


14 Тим то, любі, сього дожидаючи, старайтесь нескверними і чистими явитись перед Ним в упокою,


15 а довготерпіннє Господа нашого за спасеннє вважайте; яко ж і любий наш брат Павел по даній йому премудростї писав вам,


16 яко ж і в усїх листах, говорячи в них про сї речі; в котрих дещо тяжко зрозуміти, що неуки і неутверджені перекручують, як і инші писання, на свою власну погибіль.


17 Ви ж, любі, знаючи вперед, бережіть ся, щоб і вас не зведено блудом безбожників, і не відпали від свого утвердження;


18 а ростїть в благодатї і знанню Господа нашого і Спаса Ісуса Христа. Йому слава і тепер і по день віка. Амінь.





1-е Iвана 1

1 Що було від почину, про що ми чули, що бачили очима нашими, і на що дивили ся, і чого руки наші дотикали ся, про Слово життя, -


2 (бо життє явилось, і ми бачили, і сьвідкуємо, і звіщаєм вам життє вічнє, що було в Отця, а явилось нам;)


3 що ми бачили і чули, звіщаєм вам, щоб і ви мали спільність з нами; а спільність наша з Отцем і Сином Його Ісусом Христом.


4 І се пишемо вам, щоб радість ваша була повна.


5 І се обітниця, котру ми чули від Нього, і звіщаємо вам, бо Бог сьвітло, і нїякої у Нього темряви.


6 Коли говоримо, що спільність маємо з Ним, а в темряві ходимо, то не говоримо по правдї і не творимо правди;


7 коли ж у сьвітлї ходимо, яко ж Він сам у сьвітлї, то маємо спільність один з одним, і кров Ісуса Христа, Сина Його, очищає нас од усякого гріха.


8 Коли говоримо, що гріха не маємо, то самі себе обманюємо, і нема правдач в нас.


9 Коли визнаєм гріхи наші, то Він вірний і праведний, щоб простив нам гріхи, і очистив нас од всякої неправди.


10 Коли кажемо, що ми не згрішили, то й слова Його нема в нас.



1-е Iвана 2

1 Дїточки мої, се пишу вам, щоб не грішили; а коли хто згрішить, заступника маємо перед Отцем, Ісуса Христа праведника.


2 А Він вблаганнє за гріхи наші; не за наші ж тільки, а також цїлого сьвіта.


3 А по тому знаємо, що ми пізнали Його, коли заповідї Його хоронимо.


4 Хто говорить: Я пізнав Його, а заповідей Його не хоронить, той ложник, і в тому нема правди;


5 хто ж хоронить слово Його, істино у тому любов Божа звершена. По тому знаємо, що ми в Ньому.


6 Хто говорить, що в Ньому пробуває, повинен, яко ж Той ходив, і він так ходити.


7 Брати, не заповідь нову пишу вам, а заповідь стару, котру маєте з почину; заповідь стара, се слово, котре ви чули з почину.


8 Знов заповідь нову пишу вам, що єсть правдиве і в Ньому і в вас: що темрява переходить, а сьвітло правдиве вже сьвітить.


9 Хто говорить, що він в сьвітлї, а ненавидить брата свого, той в темряві аж досї.


10 Хто любить брата свого, в сьвітлї пробуває, і поблазнї у ньому нема;


11 хто ж ненавидить брата свого, той в темряві, і в темряві ходить, і не знає де йде, бо темрява ослїпила очі його.


12 Пишу вам, дїточки, що оставляють ся вам гріхи задля імени Його.


13 Пишу вам, батьки, що ви пізнали Того, котрий (єсть) від почину. Пишу вам, молодята, що ви подужали лукавого. Пишу вам, дїти, що ви пізнали Отця.


14 Писав я вам, батьки, що ви пізнали Того, що від почину. Писав я вам, молодята, що ви сильні, і слово Боже у вас пробуває, і що подужали лукавого.


15 Не любіте ж сьвіта, анї того, що в сьвітї. Коли хто любить сьвіт, нема любови Отцївської у ньому;


16 все бо, що в сьвітї, - хотїннє тїла і хотїннє очей, і гордощі сьвітові, - не з Отця а зо сьвіта.


17 І сьвіт перейде, і хотїннє його; хто ж чинить волю Божу, пробуває по вік.


18 Дїти, остання година настала; і яко ж чули ви, що антихрист прийде, а тепер многі антихристи постали, то й звідтіля знаємо, що остання година.


19 Зміж нас вийшли, тільки не були зміж нас; бо коли б були зміж нас, то остали б з нами; тільки ж відступили вони, щоб явилось, що не всї наші.


20 І ви помазаннє маєте від Сьвятого, і знаєте все.


21 Не писав я вам, наче б ви не знали правди, а що знаєте її, і що всяка брехня не від правди.


22 Хто ложник, як не той, хто відрікаєть ся, що Ісус не Христос? Сей антихрист, хто відрікаєть ся Отця і Сина.


23 Всякий, хто відрікаєть ся Сина, той і Отця не має.


24 Ви ж, що чули від почину, те нехай в вас пробуває; коли в вас пробувати ме, що ви від почину чули, то й ви будете пробувати у Синї і в Отцї.


25 А се обітниця, котру обіцяв нам, - життє вічнє.


26 Се писав я вам про тих, що підманюють вас.


27 Та помазаннє, котре ви приняли від Нього, в вас пробуває, і не потрібуєте, щоб хто учив вас; а як те саме помазаннє навчає вас про все, і воно правдиве й не брехня, то яко ж воно навчало вас, пробувайте в тому.


28 Так, дїточки, пробувайте в Ньому, щоб, коли явить ся, була у нас одвага, і не осоромились перед Ним при Його приходї.


29 Коли знаєте, що Він праведний, то знайте, що всякий, хто робить правду, від Нього родив ся.



1-е Iвана 3

1 Глядїть, яку любов дав нам Отець, щоб ми дїти Божі звались. Тим то не знає нас сьвіт, що не пізнав Його.


2 Любі, ми тепер дїти Божі; та ще не явилось, що ми будемо; знаємо ж, що, коли явить ся, подібні Йому будемо, бо побачимо Його, яко ж єсть.


3 І всякий, що має сю надїю на Нього, очищує себе, яко і Він чистий.


4 Кожен, хто робить гріх, робить також беззаконнє, і гріх єсть беззаконнє.


5 Знаєте ж, що Він явив ся, щоб гріхи наші взяти, і що гріха нема у Ньому.


6 Кожен, хто у Ньому пробуває, не грішить; кожен, хто грішить, не бачив Його, нї пізнав Його.


7 Дїточки, нехай нїхто вас не обманює: хто робить правду, той праведний, яко ж Він праведний,


8 хто робить гріх, той від диявола, бо від почину диявол грішить. На се явив ся Син Божий, щоб зруйновати дїла диявола.


9 Кожен, хто родив ся з Бога, гріха не робить, бо насїннє Його в ньому пробуває; і не може грішити, бо він з Бога родив ся.


10 По сьому явні дїти Божі, і дї- ти дияволські. Кожен, хто не робить правди, не від Бога, так само й хто не любить брата свого.


11 Се бо віщаннє, котре ви чули від почину, щоб ми любили один одного,


12 не яко ж Каїн, що від лихого був, і забив брата свого; та й за що забив його? тому, що дїла його лихі були, а (дїла) брата його праведні.


13 Не дивуйтесь, брати мої, коли ненавидить вас сьвіт.


14 Ми знаєм, що перейшли від смерти у життє, бо любимо братів; хто не любить брата, пробуває в смертї.


15 Кожен, хто ненавидить брата свого, той чоловікогубець; а ви знаєте, що жоден чоловікогубець не має життя вічнього, в ньому пробуваючого.


16 У сьому пізнали ми любов, що Він за нас душу свою положив; і ми повинні за братів душі класти.


17 Хто ж має прожиток у сьвітї, і видить брата свого, що в потребі, та й зачинить серце своє перед ним, то як любов Божа пробуває у ньому?


18 Дїточки мої, не любім словом, анї язиком, а дїлом і правдою.


19 І по сьому пізнаємо, що ми від правди, і перед Ним втихомирюєм серця наші;


20 бо коли винує нас серце, (то о скільки більше Бог); бо більший Бог, нїж серце наше, і знає все.


21 Любі, коли серце наше не винує нас, одвагу маєм перед Богом,


22 і, коли що просимо, приймаємо від Нього, бо хоронимо заповідї Його, і угодне перед Ним робимо.


23 А се заповідь Його, щоб вірували в імя Сина Його Ісуса Христа, й любили один одного, яко ж і дав заповідь нам.


24 І, хто хоронить заповідї Його, у тому Він пробуває, а той в Ньому. І по сьому пізнаємо, що пробуває в нас, - по Духові, котрого дав нам.



1-е Iвана 4

1 Любі, не всякому духові віруйте, а досьвідчайте духів, чи від Бога вони; бо многі лжепророки вийшли у сьвіт.


2 По сьому пізнавайте духа Божого: всякий дух, котрий визнає Ісуса Христа, що прийшов у тїлї, є від Бога.


3 І всякий дух, котрий не визнає Ісуса Христа, що прийшов у тїлї, не є від Бога; се дух антихристів, про котрого чували, щце прийде, і тепер вже єсть у сьвітї.


4 Ви од Бога, дїточки, і подужали їх; більший бо Той, хто в вас, нїж той, хто в сьвітї.


5 Вони від сьвіта, тим то від сьвіта говорять, і сьвіт слухає їх.


6 Ми від Бога; хто знає Бога, слухає нас; хто не від Бога, не слухає нас; із сього пізнаємо духа правди, і духа мани.


7 Любі, любім один одного; бо любов від Бога, і кожен, хто любить, від Бога родив ся, і знає Бога;


8 хто не любить, не пізнав Бога, бо Бог любов.


9 У сьому явилась любов Божа в нас, що Бог Сина свого єдинородного у сьвіт післав, щоб ми жили через Него.


10 У сьому любов, не що ми любили Бога, а що Він любив нас, і післав Сина свого на вблаганнє за гріхи наші.


11 Любі, коли так Бог полюбив нас, то й ми повинні один одного любити.


12 Бога нїколи нїхто не бачив; коли ж любимо один одного, то Бог у нас пробуває, і любов Його звершена в нас.


13 По сьому пізнаємо, що в Ньому пробуваєм, а Він у нас, що від Духа свого дав нам.


14 А ми видїли й сьвідкуємо, що Отець післав Сина, Спасителя сьвіта.


15 Коли хто визнає, що Ісус Син Божий, то в ньому пробуває Бог, а він у Бозї.


16 Ми пізнали також, та й увірували в любов, котру має Бог до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, в Бозї пробуває, а Бог в ньому.


17 У сьому звершена любов у нас, щоб мати одвагу на день суду, бо який Він, такі й ми у сьвітї сьому.


18 Страху нема в любові, а звершена любов геть виганяє страха, бо страх має муку, і хто лякаєть ся, той не звершений в любові.


19 Ми любимо Його, бо Він перший любив нас.


20 Коли хто каже: Що люблю Бога, а брата свого ненавидить, той ложник; бо хто не любить брата, котрого бачить, Бога, котрого не бачить, як може любити?


21 І заповідь сю маємо від Него, щоб, хто любить Бога, любив і брата свого.



1-е Iвана 5

1 Кожен, хто вірує, що Ісус єсть Христос, той від Бога родив ся; і кожен, хто любить Родившого, любить і рожденого від Нього.


2 По сьому пізнаємо, що любимо дїтей Божих, коли Бога любимо, і заповідї Його хоронимо.


3 Се бо любов Божа, щоб ми хоронили заповідї Його; а заповідї Його не тяжкі.


4 Все бо рождене від Бога сьвіт побіждає; і ся побіда, побідивша сьвіт, віра наша.


5 Хто се, що побіждає сьвіт, як не той, хто вірує, що Ісус Син Божий?


6 Се Той, що прийшов з водою і кровю, Ісус Христос; та й не з водою тільки, а з водою і кровю; а Дух сьвідкує, бо Дух є правда.


7 Бо три їх, що сьвідкують на небі: Отець, Слово і сьвятий Дух; і сї три - одно.


8 І троє їх, що сьвідкують на землї: дух і вода і кров; і сї троє - одно.


9 Коли сьвідченнє людей приймаємо, то сьвідченнє Боже більше, бо се сьвідченнє Боже, котрим сьвідчив про Сина свого.


10 Хто вірує в Сина Божого, має сьвідченнє в собі; хто не вірує Богу, ложником зробив Його, бо не увірував у сьвідченнє, котрим сьвідкував Бог про Сина свого.


11 А се сьвідченнє єсть, що життє вічнє дав нам Бог, а се життє у Синї Його.


12 Хто має Сина, має життє; хто не має Сина Божого, життя не має.


13 Се написав я вашо, віруючим в імя Сина Божого, щоб ви знали, що маєте життє вічнє, і щоб вірували в імя Сина Божого.


14 І се одвага, котру маємо до Него, що, коли чого просимо по волї Його, Він слухає нас;


15 і коли знаємо, що Він слухає нас, чого б ми не просили, то знаємо, що одержуємо прощення від Него.


16 Коли хто бачить брата свого, що грішить гріхом не на смерть, нехай молить ся, і (Бог) дасть йому життє, тим що грішить не на смерть. Єсть гріх на смерть; не за сей кажу, щоб молив ся.


17 Всяка неправда гріх, та єсть гріх не на смерть.


18 Знаємо, що кожний, хто родив ся від Бога, не грішить; тільки рождений від Бога, хоронить себе, а лихий не дотикаєть ся його.


19 Знаємо, що ми від Бога, і ввесь сьвіт у лихому лежить.


20 Знаємо ж, що Син Божий прийшов, і дав нам розум, щоб пізнавали Бога правдивого; і ми в правдивому, в Синї Його Ісусї Христї.


21 Сей правдивий Бог, і життє вічнє. Дїточки, хоронїть себе від ідолів. Амінь.





2-е Iвана 1

1 Старець - вибраній панї і дїтям її, котрих я істино люблю (і не я тільки, а також усї, що пізнали правду),


2 задля правди, що пробуває в нас, і з нами буде по вік:


3 Нехай буде з вами благодать, милость, впокій від Бога Отця, і від Господа Ісуса Христа, Сина Отцївського, в правдї і любові.


4 Вельми я зрадував ся, що знайшов дїтей твоїх, ходячих в правдї, яко ж заповідь прийняли ми від Отця.


5 І тепер прошу тебе, панї, не яко нову заповідь пишу тобі, а котру мали ми від почину, щоб любили один одного.


6 І се любов, щоб ми ходили по заповідям Його. Се заповідь, яко ж ви чули від почину, щоб у нїй ходили.


7 Бо многі зводителї увійшли у сьвіт, котрі не визнають Ісуса Христа, що прийшов у тїлї; а такий зводитель і антихрист.


8 Глядїть на себе, щоб не згубити нам, що заробили, а щоб нагороду повну прийняли.


9 Кожен, хто переступає, а не пробуває в науцї Христовій, не має Бога; хто пробуває в науцї Христовій, сей має і Отця і Сина.


10 Коли хто приходить до вас, і сієї науки не приносить, не приймайте його у хату, і не витайте його;


11 хто бо його витає, бере участь в дїлах його лихих.


12 Маючи много вам писати, не схотїв на папері і чернилом, а надїюсь прийти до вас, і устами з вами говорити, щоб благодать ваша була повна.


13 Витають тебе дїти сестри твоєї вибраної. Амінь.





3-е Iвана 1

1 Старець - Гайові любому, котрого люблю істино.


2 Любий, молю ся, щоб у всьому добре тобі вело ся, і ти здоров був, яко ж добре ведеть ся душі твоїй.


3 Вельми бо зрадїв я, коли прийшли брати, і сьвідкували про твою правду, яко ж ти в правдї ходиш.


4 Більшої радости над сю не маю, щоб чути, що дїти мої в правдї ходять.


5 Любий, ти вірно робиш, коли що робиш для братів і для постороннїх,


6 котрі сьвідкували про твою любов перед церквою; добре ти зробиш, одпровадивши їх достойно перед Богом.


7 Вони бо ради імени Його вийшли, нїчого не прийнявши від поган;


8 тим то мусимо приймати таких, щоб бути помічниками правдї.


9 Писав я церкві; тільки Диотреф, що побиваєть ся за старшуваннєм, не приймає нас.


10 Тим, коли прийду, згадаю про його дїла, що робить, докоряючи нас лихими словами; і не доволен тим, нї сам не приймає братів, і боронить тим, що хочуть, і з церкви виганяє.


11 Любий, не повертай за лихим, а за добрим. Хто добре робить, (той) від Бога, хто ж лихе робить, (той) не бачив Бога.


12 Про Димитрия сьвідковано од усїх, і від самої правди; і ми також сьвідкуємо, а знаєте, що сьвідченнє наше правдиве.


13 Багацько мав я писати, тільки не хочу чернилом та пером тобі писати;


14 надїю ся ж незабаром бачити тебе, то й устно поговоримо.


15 Впокій тобі. Витають тебе други. Витай другів по імени.





Юда 1

1 Юда, слуга Ісуса Христа, брат же Яковів, - покликаним, од Бога Отця осьвяченним, а Ісусом Христом охороненим:


2 милость вам і впокій і любов нехай умножить ся.


3 Любі, стараючись з усією пильностю писати вам про спільне спасеннє, вважав я за конечне написати вам, вговорюючи, щоб боролись за віру, сьвятим раз передану.


4 Повлазили бо деякі люде, давно призначені на сей суд, безбожні, що благодать Бога нашого обертають на розпусту, і самого Владики Бога і Господа нашого Ісуса Христа одрікають ся.


5 Приганути ж хочу вам, котрі загально се знаєте, що Господь, хоч спас нарід із землї Єгипецької, то опісля погубив тих, що не вірували.


6 І ангелів, що не схоронили свого начальства, оставивших свої оселї, про суд великого дня вічнїми оковами під темрявою схоронив.


7 Як Содома і Гоморра, і городи кругом них, що, подібно їм, жили в перелюбі і ходили в слїд за иншим тїлом, принявши кару вічнього огня, виставлені яко приклад;


8 так і сї сновиди опоганюють тїло, начальством же гордують, а на власть хулять.


9 Михаіл же Архангел, коли, змагаючись з дияволом, говорив про Мойсейове тїло, не поважив ся піднести проти нього суду докоряючого, а сказав: Нехай Господь загрозить тобі:


10 Сї ж, чого не розуміють, хулять; що ж по природї, як безсловесні зьвірі, розуміють, у сьому поганять себе.


11 Горе їм, бо пійшли вони дорогою Каіна, попались в обману нагороди Валаама, і погибли в бунтї як Корей.


12 Се погань (на вечерях) милостинї вашої, що живлять ся з вами без страху, і пасуть ся; хмари безводні, од вітрів ношені; дерева осїнні, безовочні, двічи умерші, викорінені;


13 люті филї морські, що пінять ся своїм соромом, блукаючі звізди, котрим чорна темрява на віки хоронить ся.


14 Пророкував же про сих і семий від Адама, Енох, глаголючи: "Ось, ійде Господь із тисячами сьвятих своїх,


15 зробити суд над усїма, і докорити між ними усїх безбожних, за всї дїла безбожностї їх, що безбожно накоїли, і за всї жорстокостї, що говорили проти Нього грішники безбожні."


16 Се миркачі, докорителї, що ходять по хотїнню своєму; і уста їх говорять гордо, і поважають лиця задля користи.


17 Ви ж, любі, згадуйте слова, проречені від апостолів Господа нашого Ісуса Христа;


18 бо вони казали вам, що останнього часу будуть ругателї, що ходять по хотїнню свого безбожя.


19 Се ті, що відлучають ся (від єдности віри,) тїлесні, що не мають Духа.


20 Ви ж, любі, найсьвятїщою вашою вірою будуйте ся, і в Духові сьвятому молїть ся,


21 і себе в любові Божій хоронїть, дожидаючи милости Господа нашого Ісуса Христа до життя вічнього.


22 Також инших милуйте, розсуджуючи;


23 инших же страхом спасайте, вихоплюючи з огня, ненавидячи ще й одежу, од тїла опоганену.


24 Тому ж, що може вас оберегати без спотикання, і поставити перед славою своєю непорочних в радостї,


25 єдиному премудрому Богу, Спасителю нашому, слава і величчє, держава і власть, тепер і по всї віки. Амінь.





До римлян 1

1 Павел, слуга Ісуса Христа, покликаний апостол, вибраний на благовістуваннє Боже,


2 (котре наперед обіцяв [Бог] через пророків своїх у сьвятих писаннях,)


3 про Сина свого (народженого з насїння Давидового по тїлу,


4 обявленого Сина Божого в силї, по Духу сьвятости, через воскресеннє з мертвих), Ісуса Христа, Господа нашого,


5 (котрим прийняли ми благодать і апостольство на впокореннє вірі між усїма народами ради імени Його,


6 між котрими й ви покликані, Ісус-Христові;)


7 Усїм вам, що єсте в Римі, любленим від Бога, покликаним сьвятим: благодать вам і впокій од Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа.


8 Перш усего дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всїх вас, що віра ваша проповідуєть ся по всему сьвіту.


9 Сьвідок менї Бог, котрому служу духом моїм у благовіствуванню Сина Його, що без перестану спомни про вас роблю,


10 усе в молитвах моїх молячись, щоб колись довелось менї по волї Божій, прийти до вас.


11 Бажаю бо бачити вас, щоб передати вам даруваннє духовне для утвердження вашого;


12 се ж єсть утїшитись укупі з вами спільною вірою вашою і моєю.


13 Не хочу ж таїти од вас, браттє, що часто заміряв я прийти до вас (та й досї спиняло мене), щоб який овощ мати й між вами, яко ж і між иншими поганами.


14 Єленянам і чужоземцям, мудрим і нерозумним довжен я.


15 От же, що до мене, готов я й вам, що в Римі, благовіствувати.


16 Бо не соромлюсь благовіствування Христового, сила бо Божа на спасеннє всякому віруючому, Жидовинові перше, а потім і Грекові.


17 Правда бо Божа в йому відкриваєть ся до віри в віру, яко ж написано: Праведний вірою жив буде.


18 Одкриваєть ся бо гнїв Божий з неба на всяке нечестє і неправду людей, що держять істину в неправдї.


19 Тим, що розумне про Бога, явно в них; Бог бо явив їм.


20 Невидиме бо Його від создання сьвіту думаннєм про твори робить ся видиме, і вічна Його сила і божество, щоб бути їм без оправдання.


21 Тим, що знаючи Бога, не яко Бога прославляли або дякували, а осуєтились думками своїми і оморочилось нерозумне серце їх.


22 Славлячи себе мудрими, потуманїли,


23 і обернули славу нетлїнного Бога на подобину образа тлїнного чоловіка, і птиць і четвероногих і гаду.


24 Тим же й передав їх Бог нечистотї в похотях сердець їх, щоб сквернили тїла свої між самими собою.


25 Вони перемінили істину Божу на лжу і поклонялись і служили тварі більш Творця, котрий благословен на віки. Амінь.


26 За се передае, їх Бог карі безчестя, бо й жінки їх обернули природню подобу на протиприродню;


27 так само й чоловіки, оставивши природнє вживаннє женського полу, розгорілись похоттю своєю один на одного, чоловіки на чоловіках сором роблячи, і заплату, яка подобала заблудові їх, у собі приймаючи.


28 І, яко ж не вподобалось їм мати Бога в розумі, передав їх Бог ледачому уму, робити неподобне, -


29 сповнених усякої неправди, перелюбу, лукавства, зажерливости, злоби, сповнених зависти, убийства, сварнї, підступу, лихих звичаїв,


30 осудників, поклїпників, богоненавидників, гордувників, хвастунів, пишних, видумщиків лихого, родителям непокірних,


31 нерозумних, ламателїв умови, нелюбовних, невблагальних, немилостивих.


32 Котрі, хоч Божий присуд розуміють, що хто таке робить, достоін смерти, не тільки самі се роблять, та й похваляють роблячих.



До римлян 2

1 Тим без оправдання єси, всякий чоловіче, що судиш; у чому бо судиш другого, себе осуджуєш; те ж бо саме робиш, судячи (другого).


2 Знаємо ж, що суд Божий по істинї на тих, що роблять таке.


3 Чи думаєш же, чоловіче, судячи того, хто таке робить, і роблячи те ж саме, що ти втечеш од суду Божого?


4 Або богацтвом благости Його та вдержливости та довготерпіння погорджуєш? не знаєш, що благость Божа до покаяння тебе веде?


5 По жорстокости ж твоїй і непокаянному серцю збираєш собі гнїв на день гнїву і відкриття праведного суду Бога,


6 котрий віддасть кожному по дїлам його:


7 тим, що терпіливостю в доброму дїлї шукають слави, та чести, та нетлїння - життє вічне;


8 а которі сварливі і противлять ся істинї, корять ся ж неправдї, (тим) ярость та гнїв.


9 Горе й тїснота на всяку душу чоловіка, що робить лихе, Жидовина перше, та й Грека;


10 слава ж, честь і впокій усякому, хто робить добре, Жидовинові перше, та й Грекові.


11 Нема бо в Бога вважання на лиця.


12 Скільки бо без закону згрішило, (стільки їх) без закону й погине; а скільки в законї згрішило, (стільки їх) законом суд прийме


13 (Не слухателї бо закону праведні перед Богом, а чинителї закону оправдять ся.


14 Коли бо погане, не маючи закону, по природї законне чинять, то вони, закону не маючи, самі собі закон:


15 вони показують дїло законне, написане в серцях їх, як сьвідкує совість їх, і між тим думки їх одна другу осуджують, або оправдують);


16 в день, коли судити ме Бог тайни людські, по благовістю моєму, через Ісуса Христа.


17 Ось ти Жидовин звеш ся, і почиваєш на законї, і хвалиш ся Богом,


18 і розумієш волю (Його), і розпізнаєш (що єсть) лучче, навчаючись із закону;


19 і вповаєш на себе, що ти проводир слїпим, сьвітло тим, що в темряві,


20 наставник незмислям, учитель малолїткам, мавши образ розуму і істини в законї.


21 Навчаючи ж иншого, себе не навчаєш? проповідуючи не красти, сам крадеш?


22 говорячи, щоб не робили перелюбу, робиш перелюб? гидуючи ідолами, крадеш сьвяте?


23 ти, що хвалиш ся законом, переступом закону Бога зневажаєш?


24 Імя бо Боже через вас хt="7лить ся між поганами, яко ж писано.


25 З обрізання бо є користь, коли чиниш закон; коли ж ти переступник закону, обрізаннє твоє сталось необрізаннєм.


26 Коли ж необрізаний хоронить установи закону, чи необрізаннє його за обрізаннє не полїчить ся?


27 І осудить необрізаннє по природї, котре сповняє закон, тебе, котрий з писаннєм і обрізаннєм переступник єси закону.


28 Не той бо, хто явно (такий) єсть Жидовин, і не те, що явно по тїлу, обрізаннє,


29 а котрий потай, (той) Жидовин, і обрізаннє (єсть обрізаннє) серця в дусї, (а) не в писанню; йому ж похвала не від людей, а від Бога.



До римлян 3

1 Чим же переважує Жидовин? або яка користь з обрізання?


2 Велика на всякий спосіб: найперше бо, що їм були звірені словеса Божі.


3 Що бо, що не увірували деякі? Хиба невірство їх віру Божу оберне в нїщо?


4 Нехай не буде (так). Нї, (нехай буде) Бог правдивий, усякий же чоловік омана, яко ж писано: Щоб оправдив ся Ти в словах Твоїх, і побідив, як судити меш ся.


5 Коли ж неправда наша Божу правду викликає, що скажемо? Хиба неправеден Бог, що посилає кару? (яко чоловік глаголю.)


6 Нехай не буде (так). Як же бо мав би Бог судити сьвіт?


7 Коли бо істина Божа через мою оману ще побагатшала на славу Його, чого ж іще й менї, яко грішникові, осудженим бути?


8 А не (так тому бути), як нас хулять, і як говорять деякі, нїби ми кажемо, що нумо робити лихе, щоб прийшло добре? Праведний суд на таких.


9 Що ж? ми луччі? Нїяк (не луччі); попереду бо укорили ми й Жидів і Греків, що вони всї під гріхом,


10 яко ж писано: що нема праведного нїкого,


11 нема, хто розумів би, нема, хто шукав би Бога,


12 всї відхилились, вкупі нїкчемні стали; нема, хто робив би добро, нема аж до одного.


13 Гріб відчинений горло їх, язиками своїми підводили; отрута гадюча під губами їх;


14 котрих уста клятьби і гіркости повні;


15 скорі ноги їх проливати кров;


16 руїна та злиднї на дорогах їх,


17 а дороги мирної не пізнали.


18 Нема страху Божого перед очима їх.


19 Знаємо ж, що скільки закон говорить, тим, що під законом, говорить, щоб усякі уста загородились, і винен був увесь сьвіт Богові;


20 тим що дїлами закону не оправдить ся всяке тїло перед Ним; через закон бо познаннє гріха.


21 Тепер же окроме закону правда Божа явилась, сьвідкована від закону й пророків;


22 правда ж Бога через віру Ісус-Христову усїм і на всїх віруючих; нема бо ріжницї:


23 всї бо згрішили, і лишені слави Божої,


24 оправдають ся (ж) дармо благодаттю Його, викупленнєм, що в Христї Ісусї,


25 котрого предложив Бог на вблагальну жертву через віру в кров Його, щоб з'ясувати правду свою одпущеннєм прежнїх гріхів у довготерпінню Божому,


26 щоб з'ясувати (кажу) правду свою нинїшнього часу, щоб був Він праведний і оправдуючий, хто з віри Ісусової.


27 Де ж величаннє? Виключене. Которим законом? учинків? Нї, а законом віри.


28 Думаємо оце, що чоловік оправдуєть ся вірою, без учинків по закону.


29 Або Жидам Бог тільки, а й не поганам? Так, і поганам;


30 яко ж бо один Бог, що оправдує обрізаннє з віри і необрізаннє вірою.


31 То ми оце руйнуємо закон вірою? Нехай не буде (так). Нї, ми утверджуємо закон.



До римлян 4

1 Що ж, скажемо, Авраам, отець наш, знайшов по тїлу?


2 Коли бо Авраам з учинків оправдив ся, має похвалу, та не перед Богом.


3 Що бо писаннє глаголе? Увірував же Авраам Богові, і полїчено се йому за праведність.


4 Оце ж хто робить, нагорода не полїчуєть ся по благодатї, а по довгу.


5 Хто ж не робить, а вірує в Оправдуючого нечестивого, віра його полїчуєть ся за праведність.


6 Яко ж і Давид глаголе про блаженство чоловіка, котрому полїчує Бог праведність без учинків:


7 Блаженні, кому відпущено беззаконня, і кому прикрито гріхи.


8 Блажен чоловік, котрому не полїчить Господь гріха.


9 Чи блаженство ж се на обрізаннє, чи й на необрізаннє? глаголемо бо, що полїчено Авраамові віру за праведність.


10 Як же полїчено йому? чи як він в обрізанню був, чи в необрізанню? Не в обрізанню, а в необрізанню.


11 І знак обрізання прийняв, яко печать праведности (тієї) віри, що в необрізанню, щоб бути йому отцем усїх віруючих через необрізаннє, щоб полїчено й тим за праведність,


12 і отцем обрізання не тільки тим, що з обрізання, а й тим, хто ходить по слїдам віри, яку (мав) у необрізанню отець наш Авраам.


13 Не по закону бо (було) обітуваннє Авраамові або насїнню його, що буде він наслїдником сьвіту, а по праведностї віри.


14 Коли бо ті, що з закону, наслїдники, то зникне віра, й обітуваннє обернеть ся в нїщо.


15 Закон бо робить гнїв; де бо нема закону, нема й переступу.


16 Тим з віри, що по благодатї, щоб було певне обітуваннє всьому насїнню, не тільки тому, що з закону, та й тому, що з віри Авраама, котрий отець усїм нам,


17 (яко ж писано: що отцем многим народам настановив я тебе,) перед Богом, котрий, оживляє мертвих і зове те чого нема, так як те, що є, котрому увірував.


18 Котрий, окрім надїї, в надїї увірував, що бути йому отцем многим народам, по реченному: Так буде насїннє твоє.


19 І не знемігши вірою, не вважав тїла свого вже омертвілим, бувши мало не столїтнїм, і Сариної утроби замершою.


20 В обітуваннї ж Божім не сумнив ся невіруваннєм, а покріпшав вірою, давши славу Богові,


21 і впевнившись, що Обіцявший здолїє й зробити.


22 Тим же й полїчено йому за праведність.


23 Не про того ж одного тільки писано було, що полїчено йому,


24 а й про нас, котрим має полїчитись, віруючим в Того, хто воскресив Ісуса, Господа нашого, з мертвих,


25 котрий був переданий за погрішення наші, і воскрес на оправданнє наше.



До римлян 5

1 Оправдивши ся ж вірою, маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа,


2 через котрого й приступ одержали вірою в благодать сю, в котрій стоїмо і хвалимось упованнєм слави Божої.


3 Не тільки ж (се), а хвалимось і горем, знаючи, що горе робить терпіннє,


4 терпіннє ж досьвід, досьвід же надїю,


5 надїя ж не осоромлює, бо любов Божа вилилась у серця наші Духом сьвятим, даним нам.


6 Ще бо Христос, як були ми недужими, в свою пору за нечестивих умер.


7 Ледви бо за праведника хто вмре; хиба за благого може ще хто й одважитись умерти.


8 Являє ж свою любов до нас Бог (у тому), що як ще були ми грішниками, Христос за нас умер.


9 Много ж більше тепер, бувши оправдані кровю Його, спасемось Ним од гнїва.


10 Коли бо, ворогами бувши, примирились ми з Богом смертю Сина Його, то много більше, примиривши ся, спасемось у життї Його.


11 Не тільки ж (се), а й хвалимось у Бозї Господем нашим Ісусом Христом, через котрого тепер примиреннє прийняли.


12 Тим же то, як через одного чоловіка гріх у сьвіт увійшов, а через гріх смерть, так і смерть у всїх людей увійшла (через того), в кому всї згрішили.


13 Бо (й) до закону гріх був у сьвітї, та гріх не полїчуєть ся, коли нема закону.


14 Тільки ж царювала смерть од Адама аж до Мойсея і над тими, хто не згрішив по подобинї переступу Адамового, котрий єсть образ будучого.


15 Та не так і дар, як прогрішеннє. Коли бо через прогрішеннє одного многі померли, то много більше благодать Божа і дар благодаттю одного чоловіка Ісуса Христа у многих наддостаткували.


16 І не таке даруваннє, як (те що сталось) через одного согрішившого; суд бо з однієї (провини був) на осуд, дар же на оправданнє з многих провин.


17 Бо, коли через пров Romну одного смерть царювала через одного, много більше ті, хто прийняв наддостаток благодати і дар правди, царювати муть в життю одним Ісусом Христом.


18 Тим же оце, як через провину одного на всїх людей осуд, так і через праведність одного на всїх людей оправданнє життя.


19 Яко бо через непокору одного чоловіка грішними зробились многі, так і покорою одного праведниками зроблять ся многі.


20 Закон же ввійшов, і намножилось гріха; де ж намножилось гріха, там ще більший наддостаток благодати,


21 щоб, як гріх царював у смерть, так і благодать царювала через правду у життє вічнє Ісусом Христом, Господом нашим.



До римлян 6

1 Що ж скажемо? чи зостанемось у грісї, щоб благодать помножилась? Нехай не буде (так).


2 Ми, що померли гріхом, як ще жити мем в йому?


3 Хиба не знаєте, що скільки нас у Христа Ісуса охрестилось, у смерть Його охрестились?


4 Бо погреблись ми з Ним через хрещеннє у смерть, щоб, як Христос устав із мертвих славою Отця, так і ми в обновленню життя ходили.


5 Коли бо ми з'єднані (з Ним) подобиєм смерти Його, то й (подобиєм) воскресення будемо,


6 знаючи, що давнього нашого чоловіка з Ним розпято, щоб зникло тїло гріховне, щоб не служити нам більш гріху.


7 Хто бо вмер, той визволивсь од гріха.


8 Коли ж ми вмерли з Христом, віруємо, що й жити мем з Ним,


9 знаючи, що Христос, уставши з мертвих, уже більш не вмре: смерть над Ним більш не панує.


10 Бо що вмер, за гріх вмер Він раз; а що живе, Богові живе.


11 Так само й ви думайте, що ви мертві вже гріху, живі ж Богові, у Христї Ісусї, Господї нашім.


12 Нехай же не царює гріх у смертному вашому тїлї, так щоб коритись йому в похотях його;


13 анї оддавайте членів ваших гріху, (яко) знаряддє неправдї, а оддавайте себе Богові, яко з мертвих оживших, і члени ваші, (яко) знаряддє правди, Богові.


14 Гріх бо над вами нехай не панує; не під законом бо ви, а під благодаттю.


15 Що ж? чи будемо грішити, що ми не під законом, а під благодаттю? Нехай не буде.


16 Хиба не знаєте, що кому оддаєте себе в слуги на послух, того ви й слуги, кого слухаєте: чи то гріха на смерть, чи слухання на праведність?


17 Дяка ж Богові, що ви були слугами гріха, та послухали від серця тої науки, якій і піддались.


18 Визволивши ся ж од гріха, зробились ви слугами правди.


19 Почоловічи глаголю ради немочи тїла вашого: як ви оддавали члени ваші в слуги нечистотї і беззаконню на беззаконнє, так тепер оддайте члени ваші в слуги правдї на сьвятість.


20 Коли бо ви були слугами гріха, вільні (нагі) були від праведностї.


21 Який же тодї мали ви овощ з того, чого тепер соромитесь? конець бо того - смерть.


22 Тепер же визволившись од гріха і ставшись слугами Богу, маєте овощ ваш на осьвяченнє, конець же - життє вічнє.


23 Плата бо за гріх смерть, даруваннє ж Боже - життє вічнє в Христї Ісусї, Господї нашім.



До римлян 7

1 Хиба не знаєте, браттє (знаючим бо закон глаголю), що закон панує над чоловіком, доки він жив?


2 Бо мужня жона з живим мужем звязана законом; як же вмре муж її, тодї вона відзволена від мужа.


3 Тим же оце, як жив муж, перелюбницею звати меть ся, коли буде (жінкою) иншому чоловікові; коли ж умре муж її, вільна вона від закону, щоб не бути їй перелюбницею, хоч би була (жінкою) иншому чоловікові.


4 Оце ж, браттє моє, і ви вмерли закону тїлом Христовим, щоб бути вам Иншому, що встав із мертвих, щоб принесли ми овощ Богові.


5 Як були бо ми в тїлї, страсти гріховні, що були через закон, орудували в членах наших, щоб приносити овощ смертї.


6 Тепер же ми відзволились од закону умершого, котрим були держані, щоб служити нам (Богові) в обновленню духа, а не у ветхости писання.


7 Що ж скажемо? закон гріх? Нехай не буде так. Нї, я й не знав гріха, як тільки через закон, і жадоби не відав би, коли б закон не сказав: Не жадай.


8 Гріх же, взявшись через заповідь, підняв у менї всяку жадобу. Без закону бо гріх мертвий.


9 Я ж колись жив окроме закону; як же настала заповідь, гріх ожив, а я вмер.


10 І знайшов я, що заповідь, котра на життє, ся на смерть.


11 Гріх бо, узявшись через заповідь, обманив мене, і нею вбив мене.


12 Тим же оце закон сьвят, і заповідь сьвята, і праведна і добра.


13 Хиба ж добро принесло менї смерть? Нехай не буде так. Нї, гріх, щоб явив ся гріхом, добрим завдав менї смерть, щоб гріх був без міри грішен через заповідь.


14 Знаємо бо, що закон духовний, я ж тїлесний, проданий під гріх.


15 Що бо роблю, не розумію; не що бо хочу, роблю, а що ненавиджу, те роблю.


16 Коли ж, чого не хочу, те роблю, то хвалю закон, що добрий.


17 Тепер же вже не я роблю се, а гріх, що домує в менї.


18 Знаю бо, що не живе в менї (се єсть в тїлї моїм), добре; бо хотїннє є в мене, зробити ж що добре, не знаходжу (способу).


19 Бо доброго, що хочу, не роблю, а чого не хочу, лихого, те роблю.


20 Коли ж, чого не хочу, те роблю, то вже не я те роблю, а гріх, що домує в менї.


21 Оце ж знаходжу закон, що, коли хочу робити добре, передо мною лежить лихе.


22 Бо я кохаюсь у законї Божому по нутряному чоловікові,


23 бачу ж иншій закон у членах моїх, що воює проти закону ума мого і підневолює мене законові гріха, що в членах моїх.


24 Окаянний я чоловік! хто мене збавить од тїла смерти сієї?


25 Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Оце ж умом сам я служу закону Божому, тїлом же закону гріховному.



До римлян 8

1 Тим же то тепер нема нїякого осуду тим, що в Христї Ісусї не по тїлу ходять, а по духу.


2 Закон бо духа життя в Христї Ісусї визволив мене від закону гріха і від смерти.


3 Позаяк закон, ослаблений тїлом, був безсилен, то Бог, піславши Сина свого в подобі тїла гріховного і ради гріха, осудив гріх у тїлї,


4 щоб оправданнє закону сповнилось в нас, которі не по тїлу ходимо, а по духу.


5 Которі бо по тїлу, ті думають про тїлесне, которі ж по духу, - про духовне.


6 Думаннє бо тїлесне - смерть, а думаннє духовне - життє і впокій.


7 Тим що думаннє тїлесне - ворогуваннє проти Бога; законові бо Божому не корить ся, та й не може.


8 Хто бо по тїлу, ті Богу вгодити не можуть.


9 Ви ж не по тїлу, а в дусї, коли тільки Дух Божий домує в вас. Коли ж хто Духа Христового не має, то сей не Його.


10 Коли ж Христос в вас, тодї тїло мертве для гріха, дух же живий ради праведности.


11 Коли ж Дух Того, хто воскресив Ісуса з мертвих домує в вас, то Воскресивший Христа із мертвих оживить і смертні тїла ваші Духом своїм, що домує в вас.


12 Тим же то, браттє, ми довжники не тїлу, щоб по тїлу жити.


13 Коли бо живете по тїлу, то помрете; коли ж духом дїла тїлесні мертвите, будете живі.


14 Котрі бо Духом Божим водять ся, ті сини Божі.


15 Бо не прийняли ви духа неволї, знов на боязнь, а прийняли духа всиновлення, нимже покликуємо: Авва, Отче!


16 Сей самий Дух сьвідкує нашому духові, що ми дїти Божі,


17 коли ж дїти, то й наслїдники, наслїдники Божі, а спільні наслїдники Христові, коли тільки з Ним страждемо, щоб з Ним і прославитись.


18 Думаю бо, що муки теперішнього часу недостойні слави, що має явитись в нас.


19 Бо дожиданнє творива дожидає одкриття синів Божих.


20 Суєтї бо твориво підневолилось не по волї, а через підневолившого, в надїї,


21 що й саме твориво визволить ся з неволї зотлїння на волю слави дїтей Божих.


22 Знаємо бо, що все твориво вкупі стогне і мучить ся аж досї.


23 Не тільки ж (воно), та й ми самі, первоплід духа маючи, й ми самі в собі стогнемо, ждучи всиновлення, избавлення тїла нашого.


24 Надїєю бо спаan">лись ми; надїя ж видима не єсть надїя; що бо хто бачить, чого й надїятись?


25 Коли ж надїємось, чого не бачимо, терпіннєм ждемо.


26 Так же само й Дух помагає нам в немощах наших; про що бо молитись нам так, як треба, не знаємо, та сам Дух заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним.


27 Той же, хто вивідує серця, знає, яка думка в Духа; бо по Богу промовляє за сьвятих.


28 Знаємо ж, що люблячим Бога, усе допомагає до доброго, котрі по постанові (Його) покликані;


29 бо котрих наперед узнав, тих наперед і призначив бути подобним образу Сина Його, щоб Він був первородним між многими братами.


30 А кого наперед призначив, тих і покликав; а кого прикликав, тих і оправдив, а кого оправдив, тих і прославив.


31 Що ж скажемо на се? Коли Бог за нас, хто на нас?


32 Він, що свого Сина не пощадив, а за всїх нас видав Його, хиба ж з Ним і всього нам не подарує?


33 Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог же, той, що оправдує!


34 Хто ж се, що осуджує? (Та ж) Христос умер, ба й воскрес; Він і по правицї в Отця, Він і заступаєть ся за нас!


35 Хто нас розлучить од любови Христової? чи горе, чи тїснота, чи гоненнє, чи голод, чи нагота, чи біда, чи меч?


36 Яко ж писано: задля тебе вбивають нас увесь день, полїчено нас як овечок на заріз.


37 Та у всьому тому ми побіждаємо через Возлюбившого нас.


38 Упевнив ся бо я, що нї смерть, нї життє, нї ангели, нї князївства, нї сили, нї теперішнє, нї будуче,


39 нї висота, нї глибина, нї инше яке твориво не возможе нас розлучити від любови Божої, що в Христї Ісусї, Господї нашім.



До римлян 9

1 Правду кажу в Христї, не обманюю, як сьвідкує менї (й) совість моя Духом сьвятим,


2 що великий менї смуток, і безустання болесть серцю моєму.


3 Бо я сам бажав би бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних менї по тїлу;


4 вони ж Ізраїльтяне, їх усиновленнє, і слава, й завіти, й даваннє закону, й судженнє, і обітування;


5 їх і отцї, з них і Христос по тїлу, що над усїм Бог, благословенний по віки. Амінь.


6 Не те ж воно, наче б слово Боже не сповнилось; бо не всї ті, що від Ізраїля, сї Ізраїльтяне,


7 анї всї дїти, тим що вони насїннє Авраамове; нї, в Ісаакові (рече) назветь ся тобі насїннє.


8 Се єсть: не дїти тїлесні, се дїти Божі, а дїти обітування полїчені в насїннє.


9 Слово бо обітування таке: Пори сієї прийду, і буде Сарі син.


10 Не тільки ж (се); а й Ревека, що почала за одним разом од Ісаака, отця нашого;


11 ще бо не родились, анї зробили нїчого доброго або лихого (щоб постанова Божа у вибранню пробувала, не по дїлам, а від Того, хто кличе),


12 сказано їй, що більший служити ме меншому,


13 яко ж писано: Якова злюбив я, а Ісава зненавидїв.


14 Що ж скажемо? чи вже ж несправедливість у Бога? Нехай не буде.


15 Глаголе бо Мойсейові: Помилую, кого помилую, і змилосерджусь, над ким змилосерджусь.


16 Тим же воно нї від того, хто хоче, нї від того, хто біжить, а від милуючого Бога.


17 Глаголе бо писаннє й Фараонові: Що на се іменно підняв я тебе, щоб показати на тобі силу мою, і щоб звістилось імя моє по всїй землї.


18 Тим же то, кого хоче, милує, а кого хоче, ожорсточує (окаменює).


19 Скажеш же менї: Чого ж іще й винуватить? хто встояв проти волї Його?


20 Хто ж се ти, чоловіче, що змагаєш ся з Богом? Хиба скаже зроблене тому, хто зробив його: Нащо зробив єси мене так?


21 Або не має власти ганчар над глиною, щоб з того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть?


22 Коли ж, хотячи Бог показати гнїв свій, і явити силу свою, щадив у великому довготерпінню посуди гнїва, наготовлені на погибель,


23 і щоб явити богацтво слави своєї на посудах милости, котрих наперед наготовив на славу,


24 як і над нами, котрих покликав не тільки з Жидів, та й з поган?


25 Як і в Осії глаголе: Назву немоїх людей людьми моїми, і неполюблену полюбленою.


26 І буде на місцї, де сказано їм: Не мій ви народ, там назвуть ся синами Бога живого.


27 Ісаїя ж покликує про Ізраїля: Хоч би було число синів Ізраїлевих як пісок морський, останок (тільки) спасеть ся:


28 скінчивши бо слово, поскорить ся в правдї; бо скоро слово зробить Господь на землї.


29 І яко ж прорік Ісаїя: Коли б Господь Саваот не зоставив нам насїння, були б ми, як Содома, й уподобились би Гоморі.


30 Що ж скажемо? Що погане, котрі не вганяли за праведностю, настигли праведність, праведність, що од віри;


31 Ізраїль же, вганяючи за праведностю, не настиг закону праведности.


32 Чому? Тому, що (шукали праведности) не од віри, а якби од учинків закону; спіткнулись бо на камінь спотикання.


33 Яко ж писано: Ось кладу в Сіонї камінь спотикання і камень поблазнї, а всякий, хто вірує в Него, не осоромить ся.



До римлян 10

1 Браттє, бажаннє мого серця і молитва (йде) до Бога за Ізраїля про спасеннє.


2 Сьвідкую бо їм, що ревність Божу мають, та не по розуму.


3 Не розуміючи бо праведностї Божої, і шукаючи свою праведність поставити, праведностї Божій не корили ся.


4 Кінець бо закону - Христос, на праведність кожному віруючому.


5 Мойсей пише про праведність, що від закону: що которий чоловік робити ме се, жити ме ним.


6 А та, що од віри, праведність, так говорить: Не кажи в серцї твоїм: Хто зійде на небо? (се єсть: Христа звести додолу;)


7 або: Хто зійде в безодню? (се єсть: Христа з мертвих угору звести.)


8 А що ж глаголе (писаннє)? Близько тебе слово в устах твоїх і в серцї твоїм, се єсть слово віри, що ми проповідуємо;


9 щоб, коли визнавати меш устами твоїми Господа Ісуса, і вірувати меш в серцї твоїм, що Бог Його підняв з мертвих, ти спас ся.


10 Серцем бо віруєть ся на праведність, устами ж визнаєть ся на спасеннє.


11 Глаголе бо писаннє: Всяк, хто вірує в Него, не осоромить ся.


12 Бо нема ріжницї між Жидовином і Греком; Він бо Господь усїх, богатий для всїх, хто призиває Його.


13 Всяк бо, хто призове імя Господнє, спасеть ся.


14 Як же призивати муть Того, в кого не увірували? як же вірувати муть, про кого не чули, як же чути муть без проповідаючого?


15 А як же проповідати муть, коли не будуть послані? яко ж писано: Що за красні ноги благовіствуючих впокій, благовіствуючих про добре?


16 Та не всї послухали благовістя. Ісаїя бо глаголе: Господи, хто увірував голосу нашому?


17 Тим же то віра (приходить) через слуханнє, слуханнє ж через слово Боже.


18 Тільки ж глаголю: Хиба вони не чули? Нї, по всїй землї бо розійшов ся гомін їх і до кінцїв вселенної глаголи їх.


19 І ще питаю: Хиба не розумів Ізраїль? Первий Мойсей глаголе: Завдам вам зависти через (тих, що) не (єсть мій) нарід, народом безумним завдам жалю вам.


20 Ісаїя ж зосьміливсь і глаголе: Знайшли мене ті, що не шукали, обявивсь я тим, що не питали про мене.


21 До Ізраїля ж глаголе: Увесь день простягав я руки мої до людей непокірних і суперечних.



До римлян 11

1 Глаголю ж оце: Чи вже ж відопхнув Бог людей своїх? Нехай не буде! Бо й я Ізраїльтянин, із насїння Авраамового, із роду Беняминового.


2 Не відопхнув Бог людей своїх, котрих перше знав. Хиба не відаєте, що про Ілию глаголе писаннє? як він обертаєть ся до Бога проти Ізраїля, глаголючи:


3 Господи, пророки Твої повбивали, і жертівнї Твої порозкидали; я зоставсь один, і шукають души моєї.


4 Що ж глаголе йому Божа відповідь? Зоставив я собі сїм тисяч мужів, що не приклонили колїна перед Ваалом.


5 Оттак же і в теперішнім часї єсть останок по вибору благодатї.


6 Коли ж по благодатї, то не по дїлам; ато благодать не була б уже більш благодаттю. Коли ж по дїлам, то більш нема благодатї; ато дїло не було б уже більш дїлом.


7 Що ж? чого шукав Ізраїль, того не осяг, а вибір осяг, инші ж ослїпли,


8 (яко ж писано: Дав їм Бог духа дрімоти; очі, щоб не бачили, й уші, щоб не чули) до днешнього дня.


9 І Давид глаголе: Нехай буде трапеза їх на сїть і на ловитву, і на поблазнь, і на відплату їм.


10 Нехай оморочать ся очі їх, щоб не бачили, і хребет їх завсїди зігнутий.


11 Глаголю й питаю тепер: Чи вони спіткнулись, щоб (на завсїди) упали? Нехай не буде! їх-то упадком і спасеннє поганам, щоб завдати їм зависти.


12 Коли ж упадок їх багацтво сьвіту, і відпаденнє їх багацтво поган, скільки ж більше повнота їх?


13 Вам бо, поганам, глаголю, на скільки я апостол поганам: Службу мою прославляю,


14 чи не завдам як зависти тїлу моєму, і не спасу которих із них.


15 Коли бо відкинуттє їх примиреннє сьвітові, що ж (буде) прийняттє, коли не життє з мертвих?


16 Коли ж росчина сьвята, то й заміс; і коли корінь сьвят, то й віттє.


17 Коли ж деякі з віття відломились, а ти, бувши дикою оливиною, прищепивсь єси замість них, і спільником коріння і туку оливного зробивсь єси,


18 то не величай ся перед віттєм. Коли ж величаєш ся, то (знай) не ти кореня носиш, а корінь тебе.


19 Ти ж кажеш: Відломилось віттє, щоб я прищепив ся.


20 Добре: невірою відломились вони, ти ж вірою стоїш. Не носись високо, а бій ся.


21 Коли бо Бог природнього віття не пощадив, (гледи) що й тебе не пощадить.


22 Вбачай же благость і непощадіннє Боже: на тих, що відпали, непощадіннє; на тебе ж благость, коли пробувати меш у благости; коли ж нї, то й ти будеш відтятий.


23 І вони ж, як не зостануть ся в невірстві, прищеплять ся; здолїє бо Бог знов прищепити їх.


24 Коли бо ти відтятий від оливини, дикої по природї, і проти природи прищеплений до доброї оливини, то як більш сї, що по природї прищеплять ся до своєї оливини.


25 Не хочу бо, щоб ви не відали тайни сієї, брати (щоб не були самі в собі мудрими), що ослїпленнє від части Ізраїлеві стало ся, доки сповненнє поган увійде.


26 І так увесь Ізраїль спасеть ся, яко ж писано: Прийде з Сіону Збавитель, і одверне безбожжє від Якова;

ТЕЛЕГРАМ

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)

Поиск книг

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

О психологии, саморазвитии и личностном росте

Саморазвитие

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика

Отборные классические книги

Классика
ВКОНТАКТЕ

Цитаты, афоризмы, стихи, книжные подборки, обсуждения и многое другое

Книжный Вестник
БИБЛИОТЕКИ

Библиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории

Любовные романы

Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров

Фантастика

Самые популярные книги в формате фб2

Топ фб2 книги