31 Коли ти, загнавшись в лютостї, зробив безумство коли, та знов замислив недобре, то затули уста рукою;


32 Бо, як збиваннє молока дає масло, а удар у ніс виводить кров, так і розбуджений гнїв виводить сварку.



Приповiстi 31

1 Се слова царя Лемуїла; наука, яку дала йому мати його:


2 Що ж, сину мій? що, дитино тїла мого? що, обітниць моїх ти сину?*


3 Не оддавай жіноцтву сил твоїх, анї поступків твоїх тим погубницям царів.


4 Не царям, Лемуїлю, не царям пити вино, не князям сикер попивати,


5 Щоб вони, напившись, права не забули та й не покривили суду всїх людей убогих.


6 Дайте сикеру бідоласї, й вина тим, що їх серце в горю;


7 Нехай випє й свої забуде злиднї, та не думає все про свої страдання.


8 Отверай уста за того, хто голосу нїде не має, та щоб сиріт боронити.


9 Одверзай уста твої на правосуд та для справи бідного й нужденного.


10 Хто знайде жінку честиву? цїна їй перел дорожша;


11 Серце мужове певне її, й не малий з неї прибуток;


12 Платить вона добром йому, а нїколи злом, покіль віку її.


13 Дбає про лен та вовну, й охочо працює власними руками.


14 Мов купецький корабель той, здобуває хлїб здалека.


15 Встане вдосьвіта, домашнім роздасть їжу, а дївкам їх дїло.


16 Схоче поля - є й на поле; з свого дорібку садить виноградник.


17 Оперізуєсь силою й кріпить руки свої.


18 Бачить, що праця чесна й добра, проте сьвітло в неї не гасне й пізної ночі.


19 Простягає руки до прядки, а палцї її беруть веретено.


20 Долоню свою розтулює бідному, подає руку нужденому.


21 Не боїться, що ріднї студено буде; - вся семя має подвійну одежу.


22 Робить вона собі коври; висон, пурпур - її одежа.


23 Мужа її всяке знає; сидить він у воротях між громадськими мужами.


24 Тче вона покривала й продає, а пояси доставляє купцям Финикийським.


25 Трівкість і краса - одежа її, й весело глядить вона в будущину.


26 Уста свої отвирає лиш на слова мудрі, на язицї в неї - лагідна наука.


27 Пильно вона наглядає за порядком в домі, і не знає їсти хлїба - нїчо не робивши.


28 Встають дїти, - її величають, і муж її всюди вихваляє:


29 Много женщин честивих, - ти ж усїх перевисшила!


30 Бо принада - річ непевна, пишна врода - річ минуща; богобоязлива ж жінка - от кого хвалити треба!


31 Платїть же їй після того, що її надбали руки; славіть її у громадї за її учинки!





Екклезiаст 1

1 Слова речника, сина Давидового, царя Ерусалимського:


2 Марна марнота! говорить речник; марнота над марнотами, - все марне!


3 Що за хосен чоловікові з усієї працї його, що він працює під сонцем?


4 Рід проходить і рід приходить, тільки земля стоїть собі вовіки.


5 Сонце сходить, сонце й заходить, та й квапить знов до того місця, де має сходити.


6 Вітер повіє на полуднє, потім поверне 'д півночі; знай, крутиться навкруги, та й вертається туди, звідки взявся.


7 Усї ріки течуть у море, та й море не переповнюєсь, і туди, звідки взялись, вони неначе вертаються, щоб знов текти.


8 Всї річі трудні; не може чоловік всього висловити; не насититься око, дивлячись, не наповниться ухо, слухаючи.


9 Що було колись, те буде й знов, і що дїялось, те й дїяти меться, й нема нового нїчого під сонцем.


10 Станеться часом дещо, про що люде кажуть: Ось новина! так воно давно вже бувало за попередніх часів.


11 Нема спомину про старовину; так само й потомство не держати ме в памятї того, що колись постане.


12 Я, проповідник-речник, царював над Ізраїлем в Ерусалимі;


13 І віддався цїлим серцем тому, щоб слїдити та мудро вивідувати все, що дїється під сонцем. Тяжка се праця, що її дав Бог людям, щоб нею займались!


14 Видав я все, що робиться під сонцем: - що ж? усе марнота й мука для духа.


15 Криве не буде простим, а чого нема, те нї-що й рахувати.


16 Я говорив в мойму серцї: Ось я став великим, і придбав більш мудростї, нїж усї ті, що царювали поперед мене в Ерусалимі, й серце моє бачило багато мудростї й знання.


17 І направив я свого духа на те, щоб спізнати, що се таке мудрість, і що таке безумність та дурнота; та пересьвідчився, що й се томить духа;


18 Бо в кого більш мудростї, в того більш і смутку; й хто прибільшує знаннє, - прибільшує й гризоти.



Екклезiаст 2

1 От і кажу собі в серцї: Дам я тобі покушати радощів, - заживай добра! Аж і се марнота.


2 Про сьміх сказав я: Дурниця! а про радощі: Що з вас?


3 Подумавши, давай я, підвеселяти себе вином, і, ходючи слїдом за премудростю, придержуватись і сієї дурницї, аж докіль побачу, що гаразд для синів людських, що повинні б вони робити під небом, живучи так недовго на сьвітї.


4 Брався я за великі працї: будував будинки, насаджував виноградники,


5 Заводив собі сади й огороди до прогульки, й насадив у них всяке дерево плодове;


6 Я робив стави - поливати дерева, що росли в гаях у мене;


7 Куповав бранцї й бранки, а то були в мене й домовники; були в мене стада буйної й дрібної скотини більш, нїж у всїх, що перше мене були в Ерусалимі;


8 Призбірав я собі срібло й золото й скарби з царів і земель; завів у себе сьпіваків і сьпівачок і все, що веселить людей, та всякі музичні прибори.


9 Я зробивсь великим і богатим, так що переважив усїх, що бували поперед мене в Ерусалимі, а при всьому тому премудрість моя зоставалась у мене.


10 Чого б нї забажали очі мої, я вволяв їх волю; не уймав мому серцю нїяких радощів; серце бо моє веселилось усїми трудами моїми, й се був мій пай з усїх трудів моїх.


11 Та як поглянув я на все, що мої руки зробили й скільки завдавав я собі клопоту, працюючи, - бачу, що все воно марне, тільки мучить дух, і нїякої з того користї під сонцем.


12 І завзявсь я міркувати, що воно премудрість і що таке воно дурнота та без'ум; (Що вдїє той, що по царі постане? Вже з давен воно зроблено.)


13 І я побачив, що мудрість бере гору над дурнотою, як сьвітло над темрявою:


14 У мудрого очі в голові, а дурний ходить потемки; та пізнав я й те, що суджено долю однаку й сьому й тому.


15 І кажу сам собі; доля дурного, се й моя доля. Про що ж менї було добиватись мудростї? І мусїв сказати сам собі: І се марнота!


16 Мудрого не будуть споминати вічно, так само як і дурного; в будущинї все забудесь, - і, о горе! мудрий вмірає так само, як і дурний.


17 І зробилось менї життє ненавидним, і огидло менї все, що дїється під сонцем; бо все воно марнота й утома духа.


18 І зненавидїв я всю працю мою, що працював під сонцем; бо маю все те зіставити другому, хто постане по менї.


19 А хто знає, чи він буде мудрий, чи дурний? Однакже він буде панувати над тим усїм, що я трудом здобував, та показав себе мудрим під сонцем. І ось - марнота!


20 І я одвернувся й вговорював моє серце, відречись усього, над чим працював під сонцем;


21 Инший бо працює з розумом, розсудливо й корисно, та й мусить покинути працю свою комусь такому, що не робив нїчого в тому, як коли б воно йому належалось. Се марнота, се річ вельми сумна!


22 Бо що буде чоловікові за всї працї його, що томив себе, й за всю журбу серця свого під сонцем?


23 Щодня він журився й побивався, ба й у ночі не було впокою. Чи ж не марнота се?


24 Не у власті людській і се добро, щоб їсти да пити й насолоджувати душу свою тим, що працею здобув. Я пересьвідчивсь, що й се з руки Божої;


25 Бо хто може їсти і вживати без його ласки?


26 Тому бо, хто вгоден йому, дає він мудрість і знаттє й радощі; а грішному, щоб запобігав, дбав і до купи збірав, а вкінцї зіставив тому, кого Бог вподобав. Тут знов - марнота й утома духа.



Екклезiаст 3

1 Усьому під небом свій час і всякому дїлу своя пора:


2 Час родитись і час умірати, час насаджувати й час виривати насаджене;


3 Час убивати й час гоїти, час валити й час будовати;


4 Час плакати й час сьміятись; час сумовати й час танцювати,


5 Час розкидати каміннє й час збірати каміннє; час обіймати й час від обнимань відхилятись;


6 Час шукати й час губити; час збірати й час розкидати!


7 Час роздирати й час сшивати; час мовчати й час говорити;


8 Час любити й час ненавидїти; час воюватись і час миритись.


9 Яка користь буде трудящому з усієї роботи його?


10 Міркував я про ту журбу, яку дав Бог людям, щоб у нїй вправлялись.


11 Усе він сотворив свого часу гарно, й сьвіт вложив їм у душу; тільки що чоловікові не зрозуміти всього твору Божого з почину та й до кінця.


12 Зрозумів я, що їм нема нїчого лучшого, як веселитись і чинити добре, поки й життя їх.


13 І коли хто їсть і пє, й бачить добро в кожній працї своїй, то й се дар Божий.


14 Зрозумів я, що все, що творить Бог, тріває навіки: нїчого до того придати й нїчого з того уймити; Бог чинить усе так, щоб перед ним почесть почувати.


15 Що було, те є й тепер; що буде, те вже було, - і Бог викликає знов те, що минуло.


16 Ще ж бачив я під сонцем: де б мала правда бути, там кривда; де б бути правосуддю, там кривосуддє.


17 І сказав я в серцї мойму: Праведного й безбожного судити ме Бог, бо прийде час про все, а тодї й суд на всякі вчинки.


18 І сказав я в серцї мойму про дїтей людських, що Бог витрібовує їх, нехай знають, що й вони зьвіррє.


19 Доля бо людська й доля зьвіряча однака; як сї вмірають, так і ті вмірають, і одно диханнє у всїх, а людина не переважує зьвіря, бо все марнота.


20 Все йде в одно місце: взялось із перстї й усе вернесь у порох.


21 Хто бо знає, чи дух людський іде в гору, й чи зьвірячий дух ійде вниз, у землю?


22 Оце ж я побачив, що нема нїчого лучшого, як уживати чоловікові своєї працї; бо се доля його; бо хто приведе його поглянути на те, що послї него буде?



Екклезiаст 4

1 І обернувсь я, й побачив всяку пригнобу, що дїється під сонцем, і бачив сльози пригноблених, що нема їм утїшителя; а тут у руках гнобителїв - сила, за тих же нїхто не заступиться.


2 І вважав я тих, що померли, щаслившими над живих, - тих, що вже нема на сьвіті, над тих, що живі ще;


3 А над сих і тих щаслившими - ще ненароджених на сьвіт, що не бачили того зла, яке дїється під сонцем.


4 Бачив я таки, що всяка праця й всяка користь з роботи викликує зависть між людьми. Та й се - марнота й мука духові.


5 Дурень той, хто седить, склавши руки, й гризе власне тїло, приговорюючи:


6 Лучше жменя в спокою над пригорщі, повні працї й марного силкування.


7 І знов я обернувся, та й побачив марноту під сонцем:


8 Людина собі одинока, нї сина, нї брата, а не перестає працювати, очі його ненаситні на багацтво. Та кому ж се я дбаю, й позбавляю душу мою всякого добра? Та й се - марнота й недобра робота!


9 Двом лучше, нїж одному, вони бо мають більшу користь із своєї працї;


10 Бо як один упаде, другий підніме свого товариша. Горе ж одинокому, як упаде, а нема другого, що підняв би його.


11 Так само, як лежать удвох, - їм тепло; а хто самітен, як йому нагрітись?


12 І коли хто подужає одного, то удвох встоять проти його. Троіста нитка не так хутко рветься.


13 Лучший убогий та розумний молодик, нїж старий, а дурний царь, що не вміє приймати поради;


14 Бо той, вийшовши з темницї, стане царем, дарма що в свойму царстві родився убогим.


15 Бачив я між усїма, що ходять під сонцем, із тим другим молодиком, що займе опісля місце тамтого.


16 Безлїч було народу перед ним, а пізнїйші не будуть радуватись ним. І се марнота та мука духові.


17 Уважай на ногу твою*, йдучи в дом Божий, і будь готовий, скорше слухати, нїж приносити жертви робом дурнїв, що навіть не знають, як вони не гаразд чинять.



Екклезiаст 5

1 Не квапся язиком, і серце твоє нехай не посьпішає вимовляти слово перед Богом. Бог бо на небі, а ти на землї; тим нехай у тебе буде слів не багацько.


2 Бо як сни снуються тодї, як багацько клопотів, так і мова дурного виявлює себе многостю слів.


3 Як обречешся обітом перед Богом, то не гайсь його спевнити, не любить бо він дурних; спевни тивою обітницю.


4 Лучше не обітувати, нїж, обітувавши, не спевнити.


5 Не давай устам твоїм уводити тебе в провину, й не кажи ангелам (Божим): Се була похибка. На що тобі того, щоб Бог прогнївався за твої слова та й в нїщо обернув дїло рук твоїх?


6 Бо, як у многих видивах сонних, так і в многих словах - багато марноти. Нї! ти бійся Бога.


7 Як побачиш у якій країнї, що тїснять убогого та суд і правду насилують, то не дивуйся тому, бо над високим стоїть висший, а над ними ще висший;


8 Перед же веде в цїлій країнї - царь, а сей дбає про всю країну.


9 Хто любить гроші, не вдовольниться нїколи, хто ж любить багацтво, не похіснуєсь ним. А се - марнота.


10 Намножується статків, та бо намножується й тих, що їх спотребовують; і яке ж тому добро, чиї вони: хиба що дивиться на них своїми очима?


11 Роботящий солодко спить, чи він ізїв мало, чи багацько; а пересит не дає багатому заснути в смак.


12 Є ще одна доскулююча неміч, яку я бачив під сонцем; багацтво, що береже багатий на шкоду собі.


13 Гине се багацтво через нещасливі пригоди; в його родиться син, і йому нїчо не допадеться в руки.


14 Як вийшов нагим із материної утроби, таким і відходить, яким прийшов, і з усього, що придбав працею, не візьме, щоб понести в руцї своїй.


15 Се ж велике лихо: яким прийшов, таким і відходь! Яка ж йому тодї користь, що завдавав собі працї на вітер?


16 А він увесь вік свій їв у потемках, у великій журбі, в досадї та прикростях!


17 От же що здалось менї добрим: їсти й пити та солодко вживати добра з працї своєї під сонцем через увесь час життя свого, що Бог йому дав; бо ж се доля його.


18 І коли дав кому Бог багацтво й достаток, і дозволив ними користуватись та брати з них свій пай, так се - дар Божий.


19 Не довго буде він памятати днї життя свого, тим то Бог і надоложив йому радощами серця його.



Екклезiаст 6

1 Ще одно лихо бачив я під сонцем, а його не трохи між людьми:


2 Буває такий чоловяга, що Бог дає йому достатки, скарби й честь, та й не знає душа його недостачі в нїчому, чого бажає, та не дав йому Бог розуму, хіснуватись тим, а чужий тим користуєсь; се марнота, се сумна річ!


3 Коли б у такого чоловіка була цїла сотня дїтей, і він жив лїта многі, - та й ще умножились днї життя його, а як душа його не втїшається добром, та не було б йому й похорону, то я скажу: щасливший над його плод, перед часом народжений;


4 Сей бо нагло прийшов та й відійшов у темряву, й не знане імя його;


5 Він навіть не видїв і не знав сонця і він спокійнїйший, нїж той.


6 А той, хоч би прожив дві тисячі років, не веселившись добром сво- їм, - хиба ж не все пійде в однакове місце?


7 Вся праця в людини - для її рота, а душа її не насичуєсь.


8 Чим же переважує розумний дурного? або такий тихий, що вміє обходитись із людьми?


9 Однакже лучше бачити перед очима, нїж тільки жадати. І тут марнота та й утома духа.


10 Що є на сьвітї, тому дано імя, й знають, що се - чоловік та й що годї йому правуватись із дужчим.


11 Багато таких річей, що прибільшують марноту; та що лучше чоловікові?


12 Хто ж знає, що добре про чоловіка в часї марного життя omanого, що проходить, як тїнь? І хто скаже йому, що буде послї його під сонцем?



Екклезiаст 7

1 Добра слава лучша над пахущі мастї, а день смертї лучше родин.


2 Лучше йти в дім, де плачуть, нїж у такий, де бенкетують; усї бо люде так закінчують, а живущий прийме се до серця.


3 Сумуваннє лучше сьміху; бо в смутку стає серце лїпшим.


4 Серце мудрих - у сумному дому, а серце дурних - у веселому.


5 Лучше слухати докір од мудрого, нїж піснї дурних;


6 Бо реготаннє дурневе - се тріск тернини під казаном. Се теж марнота.


7 Коли мудрий тїснить других, - стається дурним, та й подарунки псують серце.


8 Кінець справи лучше початку, а покірний лучше такого, що високо несеться.


9 Не давай духу хутко в гнїв попадати, гнїв бо в серцї в дурних гнїздиться.


10 Не кажи: Чому то давні часи були лучші теперешніх? бо не мудрість надихає тебе сим питаннєм.


11 Мудрість із достатком - річ добра, іменно же про тих, що бачать сонце;


12 Бо під її захистом так, як під захистом гроша; та знаннє переважує ще тим, що мудрість дає життє тому, в кого вона є.


13 Приглядайсь управі Божій; бо хто б те випростав, що він скривив?


14 У днї щасливі заживай добра, а в днї нещасливі - розумуй: Бог так само сотворив сей, як і той, щоб чоловік нїчого не міг проти його сказати.


15 На все надививсь я за днїв марного життя мого, й на се, що праведний гине в своїй праведностї, а безбожний живе довго в безбожностї своїй;


16 Та ти не будь надто строгим і не показуй себе мудрим над міру: чому тобі себе губити?


17 Не бувай надто грішним і безумним; чому бо тобі вмірати не свого часу?


18 Добре чинити меш, придержуючись одного й не занедбуючи другого: хто боїться Бога, той уйде всього того.


19 Мудрість дає мудрому більше сили, нїж у десятьох старшин у городї.


20 Нема на сьвітї такого праведного чоловіка, щоб чинив добро, нїколи не грішивши;


21 Тим то не на кожне слово зважай, що говорять, щоб не почути тобі часом, як твій власний слуга тобі лихословить;


22 Твоя бо совість мусить сказати тобі, що й ти нераз лихословив другим.


23 Усе це розбірав я по мудрому; я бо сказав собі: Хочу бути мудрий; та мудрість далеко від мене.


24 Далеко все, і глибоко, так глибоко! хто дослїдить?


25 Я звернув серце моє на се, щоб розізнати, вислїдити та розиськати мудрість і розум, і пізнати погань дурноти, незнання та безумностї, -


26 І дознався, що гірше, нїж смерть - се женщина, бо вона - сїть; серце в неї капкани, а руки - ланцюги. Хто добрий перед Богом, - урятуєсь від неї, а грішник спіймається нею.


27 От що я знайшов, каже проповідник, розвідуючи одно за одним!


28 А ще чого шукала душа моя, а я не знайшов? Знайшов я одного мужчину між тисячею, женщини ж нї однієї.


29 Тільки се я знайшов, що Бог сотворив чоловіка правим, та люде пустились на всякі вигади.



Екклезiаст 8

1 Хто рівен премудрому - а все ж таки хто розуміє значіннє річей? - Мудрість у чоловіка розяснює лице його й перемінює насуплениер вид його.


2 Я кажу: Чини волю царську, а се - задля присяги перед Богом.


3 Не квап оддалятись од його; не будь упрямим в ледачому дїлї; бо він, що схоче, все може зробити.


4 Слово царське потужне; хто зважиться сказати йому: Що ти робиш?


5 Хто певнить накази, той не дознає лиха; серце в мудрого знає й час і спосіб;


6 Про всяку бо річ є час і спосіб, тільки чоловікові лихо з тим,


7 Що він не знає, що станеться, а хто ж скаже йому, як воно станеться?


8 Нїхто не властен над духом, щоб здержати дух, і нема в його сили проти дня смертї, нема й пільги в службі віськовій, і провина не вирятує винуватого.


9 Все це я вбачав, звертаючи ввагу на те, що дїється під сонцем. Буває часом, що один чоловік панує над другим чоловіком на шкоду йому.


10 Так бачив я, що ховали чесно безбожників, приходили й відходили з сьвятого місця, й забувано їх у містї, де вони так поводились. Та й се марнота.


11 Суд над лихими вчинками не хутко судиться; через те й не лякаєсь серце людське, чинити зло.


12 Та хоч грішник сто раз коїть лихе й тріває в йому, то я знаю, що тільки богобоязливим буде добре, хто почуває почесть перед лицем його;


13 А безбожному не буде щастя й, немов би тїнь, не довго пробуде такий, хто не боїться Бога.


14 Ще ж, буває й ось така марнота на землї: Праведних постигає те, що заслуговали б учинки безбожних, а з безбожними дїється таке, що заслуговали б учинки праведних. І сказав я: та й се - марнота!


15 От і вхвалив я веселощі; бо нема нїчого лучшого чоловікові під сонцем, як їсти, пити й веселим серцем уживати; се ж супроводить його в працї в днях життя його, що дав йому Бог під сонцем.


16 Як звернув я серце моє на те, щоб зрозуміти мудрість і розгледїти все, що дїється на землї, де то чоловік нї в день нї в ночі не має сну, -


17 Тодї спізнав я по всїх дїлах Божих, що людина не второпає того, що дїється під сонцем. Скільки б нї силкувався чоловік дослїдити, він все таки не здолїє виглибити того; і коли б який мудрець сказав, що він знає, то таки він не може того дослїдити.



Екклезiаст 9

1 На все те обернув я серце моє, щоб зрозуміти, що праведні й мудрі й дїла їх у Бога в руцї, та що чоловік нї любови нї ненавистї за те не знає, бо воно далеко перед ним.


2 Усьому й усїм - одно: однака доля праведному й безбожному, доброму й злому, чистому й нечистому; тому, що приносить жертви, й тому, що не приносить жертви; честивому, як і грішникові; тому, хто клянеться, як і тому, хто совіститься клястись.


3 Се ж то й біда в усьому, що дїється під сонцем, що доля однака всїм; тим то й серце в людей повне злостї, й безум у серцї їх, поки живота їх, а потім прилучуються до мертвих.


4 Поки людина в живих, має ще надїю; тим, що живому собацї лучше, нїж мертвому леву;


5 Бо живі знають, що помруть, а мертві нїчогісїнько не тямлять, і нема їм уже заплати, бо й память про них пішла в забуток;


6 І любов їх і ненависть і боротьба їх минулись, і не буде їм вже нїякої частини нї в чому, що дїється під сонцем.


7 Ійди ж, їж твій хлїб, радуючись, і пий твоє вино, веселючись, коли Бог ласкавий на дїла твої.


8 Нехай повсячасно буде на тобі одежа сьвітла, й нехай волос твій буде намащений.


9 Усолоджуй собі життє з жінкою твоєю, що її любиш, через усї днї марної жизнї твоєї, а докотру дав тобі Бог за товаришку на всї швидколетні днї твої під сонцем; се бо - пай твій в життю й в трудах твоїх, що ти трудишся під сонцем.


10 Все, що маєш снагу робити, роби руками твоїми; бо в могилї, куди ти йдеш, нема вже роботи, нї роздумовання, нї знання, нї мудростї.


11 І звернувсь я й добачив під сонцем, що не швидким допадаєсь нагорода за побіг; не хоробрим - побіда; не мудрим - хлїб; не розумним - багацтво, й не тямущим - ласка, тільки час і случай у всїм.


12 Бо людина свого часу навіть не знає. Як риба попадається в невід, а птиця запутуєсь у сильце, так і люде ловляться в лиху годину, як вона прийде негадано до них.


13 От іще яку бачив я мудрість під сонцем, а вона здалась менї не абиякою:


14 Було невеличке собі місто, та й не так то людне. Прийшов під його великий царь, облїг його, та й поробив проти його всї боєві прилади;


15 Аж се знайшовся в йому чоловік нетяга розумний та й вирятував городець своїм розумом, а нїхто потім не споминав про сього біднягу.


16 І сказав я: Розум лучше сили, та розумом у чоловіка бідного погорджують і слова його байдуже.


17 Слово тихе й розумне, як його послухають, переважує крик потужного між дурними.


18 Розум лучше військового знаряддя, та одно ледащо попсує часом багацько доброго.



Екклезiаст 10

1 Мертві мухи псують запах пахущої мастї у мироварника; таке ж чинить і мала дурнота в поважного чоловіка з його розумом і честю.


2 Серце в мудрого (повертає) в правий бік, а серце в дурного - у лївий бік.


3 Якою б дорогою нї йшов дурний, - нема в його глузду: кожному виявить, що він дурний.


4 Як запалає в твого старшого досада проти тебе, не покидай твого місця: лагідність охоронить тебе од більшої провини.


5 Є одно зло, яке я бачив під сонцем, се - наче облуд у володаря:


6 Невіжу виноситься високо вгору, а багаті розумом седять внизу.


7 Бачив я рабів - їдуть верхи, а князї йдуть пішки, наче раби.


8 Хто копає яму, сам упаде в її; хто валить мур, того вкусить гадина.


9 Хто переносить каміннє, той може надсадитись, а хто коле дрова, попадає в небезпечність.


10 Як сокира притупиться та й не погостриш вістря, - треба напружовати сили; розум знає тому зарадити.


11 Укушеннє гадини без замови - те саме, що злий язик.


12 Слово з уст мудрого - пожиток, а уста дурного гублять його самого:


13 Перші слова з уст його - дурощі, а конець бесїди з уст його - безглузддє.


14 Дурний говорить багацько оттакого: чоловік не знає, що буде, й хто йому скаже, що станесь після него?


15 Праця дурного томить його; не знає він і дороги в місто.


16 Горе тобі, земле, як твій царь - хлопець, а князї твої їдять від ранку!


17 Щастє тобі, земле, як твій царь хорошого роду, а князї твої сїдають їсти певного часу, щоб посилитись, а не пересититись.


18 Од лїнощів похилиться будівля, а через недбалість текти ме дощ у хату.


19 Бенкетують про веселощі, й вино веселить життє, а срібло за все одвічає.


20 Ба й у думцї твоїй не лихослови цареві, й у ложницї твоїй не клени потужних; бо пташка може перенести слово твоє, луй крилата переказати мову твою.



Екклезiаст 11

1 Пускай твій хлїб на пливучу воду*, бо по довгому часї знайдеш його.


2 Роздїлюй частї милостинї між семеро чи й восьмеро, бо не знаєш, яка біда складеться тобі на землї.


3 Як у хмарах повно води, вони лити муть дощ на землю, й як дерево впаде, чи то 'к полудню, чи то 'к півночі, воно там і лежати ме, де впало.


4 Хто позирає на вітер, тому не сїяти, а хто дивиться на хмари, той не жати ме.


5 Так само, як не знаєш вітрової дороги, та як то в утробі в вагітної утворюються кісточки, так не знаєш і творів Божих, а він творить усе.


6 З ранку сїй насїннє твоє й не давай увечері спочивати руцї твоїй, бо не знаєш, чи се, чи те буде удатнїйше, або чи те, чи се однаково добре буде.


7 О, любий сьвіт і весело оку, дивитись на сонце!


8 Коли чоловік проживе й многі лїта, нехай по всяк день тим веселиться; та нехай тямить на днї темні, що їх буде много, хоч і все, що постане, - марнота.


9 Веселися ж, молодику, в молодощах твоїх, попускай серцю твому заживати радощів часу молодощів твоїх, ходи собі за нахилом серця твого й за бажаннями очей твоїх; тільки знай, що за все це Бог тебе на суд поставить.


10 Проганяй тугу з твого серця й відпихай зло від тїла твого та тям собі, що вік дитинячий і молодощі - марнота!



Екклезiаст 12

1 Памятай про твого творця замолоду, покіль не прийшли днї лихі й не настали роки, що про них казати меш: "Не до вподоби вони менї",


2 Покіль не померкли сонце й сьвітло, місяць і зорі, й не насупились хмари по дощі,


3 Тодї, як затттремтять сторожі будівлї й хоробрі позгинаються, й мелючі перестануть молоти, бо їх мало зосталось, і запоморочаться ті, що дивляться крізь вікна,


4 І зачиняться двері на улицю; замовкнуть жорна; коли вставати муть, як засьпіває півень, а дочки сьпіву помовкнуть;


5 І висоти стануть їм страшні, а на дорозї будуть боятись; і зацьвіте дерево мігдалове, й ковалик отяжіє, та й кріп розсиплесь; бо ось відходить чоловік у свою вічну домівку, а плакальники готові вже, провожати його улицею; -


6 Докіль не порвався срібний ланцюжок і не розірвалась золота повязка; не розбився глек над криницею та не поломилось колесо над колодїзом;


7 І не вернеться персть, у землю чим вона й була; а дух вернеться до Бога, що дав його.


8 О, марнота над марнотами, сказав проповідник, ве марнота*!


9 Опріч того, що проповідник був про себе мудрий, навчав він іще й людей знаття. Він розвідував, розбірав і зложив багацько приповістей.


10 Проповідник старався добірати хороші вискази, й слова правди списав вірно.


11 Слова мудрих - се голки, се гвозди, що добре вбиваються, а хто їх укладає, - від одного пастиря.


12 Що ж більш сього всього, того остерегайся, мій сину: складанню многих книг - не буде кінця, а й багато читання - втомлює тїло.


13 Вислухаймо ж змісту того всього: Бійся Бога й певни заповідї його; в сьому міститься все про чоловіка.


14 Бог бо судити ме все, що дїється; навіть усе втаєне, - чи добре воно, чи лихе.





Пісня Пісень 1

1 Нехай він цїлує мене поцїлунком уст своїх! Ласкавість бо твоя над вино солодша.


2 Любими пахощами пахне імя твоє, наче миро розлите, тим то дївицї тебе улюбили.


3 Притягни мене 'д собі, - ми побіжимо за тобою; царь запровадить мене в палати свої, - будемо захвачуватись і радїте тобою, ласку твою над вино вихваляти; - о, не помилилися тим, що влюбили тебе!


4 Дочки Ерусалимські! я смуглява собі, та гарна, мов ті намети Кедарські, мов килими в Соломона.


5 Ви не дивітесь, що я смуглява, - се сонце мене осмалило: Сини матері моєї погнївались на мене, заставили мене стерегти виноградник, - власного ж виноградника я не стерегла.


6 З'ясуй же, душі моїй любий: де ти пасеш? де о півднї опочиваєш? чом блукатись менї коло отар товарішів твоїх?


7 Як сього ти не знаєш, найкрасша між женщинами, то йди слїдом за вівцями й паси кізлята твої уз шатер, що пастухи собі понапинали.


8 Ти, моя любо, в мене, мов та кобилиця в колесницї в Фараона, (згорда виступаєш).


9 Прегарні щоки твої в ланцюжках, шия в тебе у коралях;


10 Ланцюжки золоті зробимо тобі з срібними кропками.


11 Доки царь був за столом своїм, видавав нард мій пахощі свої.


12 Милий мій - мов китиця мирри, у мене на грудях,


13 Милий мій у мене - мов гроно кипрове в виноградниках Енгадських.


14 Гарна ти, моя мила, о, яка ти гарна! очі в тебе гулубині.


15 А ти, мій любий - прехороший, уродливий! а постеля наша - мов трава зелена;


16 Крівля домів наших - кедри, криша - кипариси.



Пісня Пісень 2

1 Я нарциз, Соронська квітка, я лилїя долиняна!


2 Що лилїя між тернами - те мила моя між дївами.


3 Яблоня між деревами лїсними - се мій милий між молодиками. В холодку під нею любо седїти менї, овощі її солодкі піднебінню мойму.


4 Він увів мене в дім веселої гостини, а стяг його надо мною - любов.


5 Покріпіть мене вином, осьвіжіть мене яблоками: від любови знемогаю.


6 Лїва рука його під головою в мене, правою мене він обнімає.


7 Заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські, на серни й оленицї польні, не будїть, не розрухуйте милої моєї, аж доки їй вгодно!


8 Се голос любого мого! ось, він ійде, скаче через гори; перескакує узгірря!


9 Бо ж мій милий - мов той сугак, мов той олень молоденький! Глянь, стоїть він за стїною в нас, у віконце зазирає, і кріз крати поглядає.


10 Ось мій любий говорить до мене: Встань, моя ти мила, вийди, прекрасна моя!


11 Вже зима минула, дощі перестали;


12 Квітки вбірають землю; час пісень настиг; в лугах наших голос горлицї чути;


13 Завязки фіґ показались на фіґовинї; виноград зацвив і дише любим своїм цьвітом. Уставай, моя ти люба, вийди, пишна вродо!


14 Голубко моя в росколинах скелї, схована в дупловинї! покажи менї лице твоє, дай голос твій почути; голос твій такий солодкий, образ твій такий принадний!


15 Ловіть нам лисицї, молодії лисинята, що псують наш виноградник, - виноградник у цьвіту наш!


16 Мій любий менї належить, а я йому; він пасе серед лилїй.


17 Покіль день холодом дише, тїнь не простяглася, ти знов вернися; будь скорий, як серна, як молодий олень на розпадених горах.



Пісня Пісень 3

1 У ночі на ліжку в себе я того шукала, кого серце моє любить, й не знайшла, шукавши.


2 Схоплюся ж я та метнуся, в городї шукати по улицях та майданах, кого серце любить; шукала, та не знайшла його.


3 Стріла вартових, що місто по ночі обходять: Чи не бачили того ви, кого серце любить?


4 Ледві з ними розминулась, аж і знайшла того, що серцем полюбила; вхопилась його й не пустила, аж привела його в господу матері моєї й у сьвітлицї до тієї, що мене вродила.


5 Заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські, на сугаків і серен, не будїть і не трівожте милої, аж поки сама вона схоче!


6 Хто сеся, що від степу йде, наче б окурювана стовпами диму з мирри й кадила, з порошків в крамницях?


7 Глянь! се ж ліжко Соломона: шість десятків силачів кругом його з хоробрих в Ізраїлї;


8 Всї з мечами, з'учені до бою; у кожного меч при боку, про безпеку в ночі.


9 Переносне лїгво построїв собі царь Соломон з дерева з Ливану;


10 Срібні стовпцї, золоті поруччя, посїдок з пурпурної тканини, вся середина прибрана з любовю дочок Ерусалимських.


11 Пійдїть, дочки Сионські, подивітесь на царя Соломона в вінцї, яким увінчала його мати в день подружжя його, в день радостї серцю його.



Пісня Пісень 4

1 Гарна ти, моя мила, о, яка ж ти гарна! очі, неначе в голубки, під кучерями в тебе; волоссє в тебе - нїби стадо кіз, що сходять із гори Галаадської;


2 Зуби в тебе - мов отара острижених овець, що з купелї виходять, а в кожної близнята, і нема між ними неплідної.


3 Губи в тебе - пурпурова стрічка, а уста принадні; нїби половинки гранатового яблока - щоки твої під кучерями в тебе;


4 Шия твоя - се вежа Давидова, построєна про зброю: тисячі щитів висять на нїй - щити самих сильних;


5 Дві соски твої - мов близнятка в молодої серни, що між лилїями пасуться.


6 Покіль день холодом дише, тїнь не простяглася, вийду я на гору мирри, на узгірря кадила.


7 Вся ти гарна, моя мила, нема в тобі скази!


8 Зійди ж, подруго, за мною з Ливану; йди зо мною з Ливану! сьпіши з верхівя Амани, з верхівя Сенира й Єрмону, від леговищ левів, із гір, де рисї!


9 Зранила ти серце моє, сестрице-подруго! взяла єси серце моє поглядом єдиним, одним намистом на шиї твоїй!


10 Що за любі ласки в тебе, сестронько-подруго, ласки твої над вино солодші, а пахощі мастей твоїх над усї пахощі!


11 В тебе з уст, подруго, капле мед, як з крижки; мед і молоко в тебе з язика стїкає, а пахощі одеж твоїх - пахощі Ливану!


12 Обгороджений сад - сестра моя люба, замкнений город, під печаттю криниця;


13 Росадники твої - се сад гранатових яблок, роскішного плоду, кипер вкупі з нардом;


14 З шафраном там нард, цинамон там із нардом; мирра там і алой з усїма пахощами;


15 Джерело саду - колодїзь води живої й потоки з Ливану.


16 Піднімись, північний вітре, прилети, полуденнику, повій на сад мій, нехай поллються пахощі його! -



Пісня Пісень 5

1 Нехай прибуде милий мій у сад свій, нехай споживає солодкі овощі в йому! - Ось і прийшов я в мій сад, моя сестро, моѽа ти дружино; набрав мирри з пахощами моїми, з'їв крижку з медом моїм, напився вина мого, запив його молоком моїм. Смакуйте ж і ви, друзї, пийте й їжте вволю, мої ви любі!


2 Сплю я, та серце в мене не спить; ось голос милого! він у віконце постукує: Відчини ж менї, сестро моя, дорога моя, голубко моя, чиста моя! Вся голова в мене росою припала, кучері мої - нічними краплями.


3 Я роздяглась уже, - як знов одягатись? я ноги помила, як же їх валяти?


4 Милий мій крізь дїрку руку просунув, і внутро моє зворушилось од сього.


5 Я встала, відсунути милому засов, а з моїх рук покапала мирра, і з палцїв моїх капала мирра на ручки замку.


6 Я відчинила любому мойму, аж се милий відвернувся і зникнув уже. А в менї ж і дух завмер був, як він говорив! Кинусь тодї шукати, - нїде не знаходжу; стала кликати, - та не озиваєсь до мене.


7 Стріла мене сторожа ув обходї міста: побили мене, зранили мене, здерли з мене намітку ті, що стерегли муру.


8 Ой заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські: стрівши мого милого, скажіте йому, що гину з любови.


9 Чим же твій любий всїх любих переважує, ти, уродливша проміж усїма дївоньками? Чим се дорогий твій лучший над инших, що ти про його так нас заклинаєш?


10 Любий мій - білий, і румяний, красший за десять тисяч инших;


11 Голова в його - чисте золото; кучері филясті, а чорні, як ворон;


12 Очі в його - чисті, мов голуби, що при потоках водних, наче в молоцї скупані, седять щасливі.


13 Щоки його - цьвітник пахущий, грядочки принадного зілля; губи - мов ті лилїи, що капле з їх мирра;


14 Руцї його - мов з золота уточені, в хризолити оправні; тїло - його - наче слоновая кість у сапфирах;


15 Нозї - стовпи мармурові, поставлені на золотих підніжках; вид же його, як Ливан; величен, як кедри;


16 Уста в його, - се самі солодощі, а ввесь він - любощі. От, хто мій милий, от, хто друг мій, дочки ви Ерусалимські!



Пісня Пісень 6

1 Де ж твій милий подївся, ти, найуродливша між женщинами? Куди пійшов твій любий, щоб нам із тобою його шукати?


2 Він у саду в себе ходить, в цьвітнику пахущім, він залюбки попасає проміж лилїями.


3 Милий мій належить менї, а я милому, - тому, що в лилїях попасає.


4 Гарна ти, моя любко, неначе та Тирса, мов Ерусалим принадна, а грізна-поважна, як військо, під стягом стоюче.


5 Одверни від мене очі, - мене вони зворушують!


6 В тебе волос - мов отара кіз, що сходять із Галааду; зуби в тебе - наче овець стадо, що з купелї виходить, а в кожної близнята, й нема між ними неплодної;


7 Нїби половинки яблока-гранати щоки твої під кучерями в тебе.


8 Шістьдесять цариць сяє, вісїмдесять бранок, а дївчат безлїч,


9 Та вона єдина, голубка моя, чистая моя; єдина вона в матері своєї, вибрана зпроміж усїх, що вона зродила. Побачили її дївчата, й стали вихваляти; царицї й бранки - усї величали.


10 Хто ж се, що, мов зоря, зазорилась, гарна, як місяць, а ясна, як сонце, грізна, мов військо під стягами?


11 Я зійшла в сад оріховий, подивитись на зелень в долинї, поглянути, чи вже розвилась лоза виноградна, чи зацвили яблонї гранатові?


12 Не знаю, як завела мене душа моя 'д колесницям значних у народї мойму.



Пісня Пісень 7

1 Оглянься, оглянься, Суламито; оглянься, оглянься, щоб нам глядїти на тебе! - Що вам дивитись на Суламиту, мов на хоровод Манаїмський?


2 Що за прегарні ноги твої в сандалах, ти, знатного батька дитино! а круглота твоїх стеген - неначе намисто, уроблене руками мистецькими;


3 Пуп у тебе - се круглоточена чаша, повна по всяк час вина запашного, стан же в тебе - стіг пшеницї серед лилїй;


4 Соски твої - се двойнята в серни;


5 Шия твоя - наче вежа з слонової костї; очі в тебе - ставки Гесбонські коло воріт Батрабимських; ніс твій - мов вежа в лїсї Ливанськім, обернена 'д Дамаску;


6 Голова твоя - мов Кармель, волос на голові в тебе - мов пурпур, кучері твої - й цареві дивовижа.


7 О, яка ж ти хороша, яка ти принадна, моя любко, твоїм цїлим видом!


8 Стан твій - неначе пальма, груди ж твої - мов би винні грони.


9 Думаю: вилїзу на пальму, вхоплюся за віттє, а груди твої будуть менї за грони винні, і запах із ніздер твоїх, - як би від яблок;


10 Та й уста твої, як вино найлучше. - Воно тече право до милого мого, й солодить уста утомлені.


11 Я належу до друга мого, він лине серцем до мене.


12 Ходи ж, мій любий, пійдемо в поле, жити мемо в селах;


13 Вранцї рано вийдем у виноградник, оглянемо, чи вже розвилась лоза виноградна, чи овощ завязався, чи в цьвіту вже гранатові яблонї; там ти моїх ласк дознаєш.


14 Пахнуть вже там мандрагори; у дверей наших всякі що найлучші плоди, нові й давні; все те я надбала про тебе, мій любий.



Пісня Пісень 8

1 Ой коли б же ти був мій братік рідний, що зо мною ссав груди в матері моєї! Тодї б я, й зустрівши тебе на улицї, тебе цїлувала, а мене б не суджено.


2 Повела б я тебе, завела б у господу до моєї неньки. Ти вчив би мене, я ж поїла б тебе запашним вином, соком із яблок моїх гранатних.


3 Лїва рука його під головою в мене, а права мене обнімає.


4 Ой прошу ж я вас, дочки ви Ерусалимські, не будїть і не трівожте милої моєї, доки їй любо!


5 Хто се, спершись на милого, йде з пустинї? Ось де під яблонею розбудила я тебе: там породила тебе мати твоя, там привела на сьвіт тебе родителька твоя.


6 Зложи ж мене печаттю на серце в тебе, надїнь, як перстень, на руку собі; любов бо, як та смерть, кріпка; заздрість - як пекло, люта; стріли її - стріли огняні; вона - полумє страшно палаюче.


7 Годї вгасити любови і водам премногим, та й ріки її не заллють. Хоч би за любов давав хто всї статки свого дому, то їх би відкинено згірдно.


8 Є сестра у нас мала ще, безгруда; що робити мем із нашою сестрою, як прийдуть старости до неї?


9 Коли б вона була муром, - ми збудовали б на нїй срібні палати; коли б вона була дверми, то ми обложили б її дошками з кедрини.


10 О, я мур, і груди в мене, як башти; тим то й буду я в очах його вповнї дозрілою.


11 У Баал-Гамонї мав Соломон виноградник; він передав той виноградник сторожам, а кожний мав платити за його плоди по тисячі срібних.


12 А мій виноградник таки в мене. Нехай тобі, Соломоне, будуть твої тисячі, та ще й двістї сторожам плодів його.


13 Ти, що в садах проживаєш! товариші прислухуються голосови твойму; дай же й менї послухати його.


14 Біжи ж (зо мною), мій милий, мов сугак, мов олень на горах запашних!





Iсаія 1

1 Видиво Ісаїї, сина Амосового, яке видїв про Юдею й Ерусалим за Юдейських царів Уззії, Йоатама, Ахаза й Езекії:


2 Слухайте, небеса й вважай, земле, бо Господь говорить: Я виховав синів і дав зріст їм, а вони зворохобились проти мене.


3 Віл знає господаря свого, й осел - ясла пана свого, а Ізраїль не знає мене, народ мій не розуміє.


4 О, горе, народе грішний, народе привалений беззаконностями, роде лиходїїв, сини погибелї! Покинули Бога, занедбали сьвятого Ізрайлевого, відступились взад від його!


5 Куди, в яке місце вас іще бити, коли ви не перестаєте бути упрямими? Кожна голова в ранах, кожне серце хворе.


6 Від підошви в нозї та й до тїмя на голові нема в йому здорового місця: рани, синяки, рани гниючі не вичищені, не перевязані й не змягчені оливою.


7 То ж буде земля в вас опустошена, міста ваші огнем спалені; поля ваші в ваших таки очах чужі будуть пожерати; все опустїє, - звичайно, опустошене чужинцями.


8 І останесь дочка Сионська, наче шатро в винограднику, наче будка в городї, як місто збурене.


9 Як би Господь не зіставив із нас невеликого останку, - ми були б те, що й Содома, погибли б, як і Гоморра.


10 Слухайте ж Господнє слово, ви, князї Содомські; вважай на науку Бога нашого, народе Гоморський!


11 Навіщо менї множество жертов ваших? говорить Господь. Я вже пересичений всепаленнями з баранів і товщею з годованого скоту, та й крові з назимків і ягнят та козенят я не хочу.


12 Як приходите, щоб явитись перед лицем моїм, то хто від вас вимагає, щоб топтали двои мої?


13 Не носїть уже більше дарів надармо: паленнє кадила огидло менї; нових місяцїв і субот, та сходин сьвяточних не можу стерпіти: беззаконність поспіль із сьвяткуваннєм!


14 Новомісяччя ваші й сьвята ваші ненавидить душа моя: вони стали ваготою менї, тяжко менї нести їх.


15 І коли ви простягаєте руки ваші, то я одвертаю очі мої від вас, а як ви умножуєте молитви ваші, то я їх не чую, ваші бо руки повні крови.


16 Обмийтесь, станьте чистими; одкиньте далеко ледачі вчинки ваші зперед очій моїх; перестаньте чинити зло;


17 Навчітесь чинити добро; шукайте правди, рятуйте придавленого, обороняйте сироту, заступайте вдову;


18 А тодї прийдїть - і розсудимось, - говорить Господь: Коли б гріхи ваші були, як багряниця - я, мов снїг їх убілю; коли б, як кармазин, були червоні, - обмию їх, як вовну.


19 Схочете слухняним робом у мене ходити, - буде вас земля усяким благом надїляти;


20 Затнетеся ж, опір ставши, - тодї меч пожере вас; се уста Господнї говорять!


21 О, як же розопсотилась столиця, колись така вірна й повна правого суду! Справедливість давно в нїй панувала, тепер - душогубцї.


22 Срібло твоє жужелицею стало, вино твоє розпущене водою;


23 Князї твої - проступники й спільники злодїїв, на гостинцї ласі, користї шукають; сиротам нема в їх оборони, а справа вдовицї до них не доходить.


24 Тим то говорить Господь, Господь Саваот, сильний Ізраїлїв: О, я надоложу мою кривду від противників моїх, і помшчусь над ворогами моїми!


25 Простягну на тебе руку, жужелицю з тебе счищу й віддїлю від тебе все олово.


26 І поставлю в тебе суддїв, як з давен бувало, та й радників, як було за предків; а тодї славити муть тебе городом правди, столицею вірною.


27 Сион із потали вийде правосуддєм, а ті, що вернуться до його, - справедливостю;


28 А всїм відступникам і грішникам - погибель, і хто Господа покинув - затратиться.


29 А будуть вони покарані за ті дуброви, що такі вам любі, посоромлені за сади, що собі вибрали;


30 І станеться з вами, як із тим дубом, що лист у його обпав, і як той сад, що води не має.


31 І потужний станесь - сьміттєм, праця ж його - іскрою; й горіти муть разом, а нїхто не погасить.



Iсаія 2

1 Слово, що прийшло в видиві, до Ісаїї Амосенка про Юдею й Ерусалим:


2 Станеться в останні часи, що над усї гори гора Господня вознесеться, й підійметься понад горби, й посьпішать до неї всї народи.


3 І пійдуть многі народи й скажуть: Ходїть, вийдемо на гору Господню, в дом Бога Якового, а він покаже нам свої дороги, й будемо ходити стежками його, бо з Сиону вийде закон, і слово Господнє - з Ерусалиму.


4 І судити ме він народи, й картати ме многих людей; і перероблять мечі свої на леміші, а списи свої на серпи, й не буде народ на народ меча підіймати, та й не буде більше вчитись воювати.


5 Ой ходїмо ж, доме Яковів, і будемо ходити в сьвітлї Господнїм!


6 Бо ти відкинув був дом Яковів, відопхнув люд свій, за те, що вони багато переняли від народів східних: і чарівники в них, як у Филистіїв, і з синами чужоземцїв вони в побратимстві.


7 Земля стала повна срібла й золота, а скарбам їх і лїку не має; й переповнилась земля кіньми й безлїччю колесниць;


8 Повна земля й ідолів; вони ж і припадають лицем перед дїлом рук своїх, перед тим, що палцї їх зробили;


9 І похилився чоловік простий, і понизився муж значний - й ти не простиш їм сього.


10 Ой сховайся у скелї, врийся в землю зі страху перед Господом і перед славою величностї його!


11 Поникнуть горді погляди мужів, і піднесені голови людей будуть принижені; один Господь явиться високим того часу.


12 День бо Господа сил небесних прийде на все горде й високомірне, та й на все, що високо несеться - і все воно принижене буде,


13 І на всїх, що, як кедри Ливанські, високо в гору себе підносять, на всїх, що, як дуби Базанські,


14 І на всї високі гори й горби, що вгору пнуться,


15 І на кожну високую башту й на всякий мур кріпкий,


16 І на ті кораблі Тарсийські, та на всякі прикраси їх принадні.


17 І повалиться величність мужів і гординя людська нагнеться; один тілько Господь буде високий в той день,


18 А всї ідоли щезнуть.


19 Позалазять в печері в скелях та в глибинї земні зі страху перед Господом та перед славою величностї його, коли він устане, карати землю.


20 В той день покидає чоловік кертицям та кажанам (лиликам) срібні свої ідоли, й золоті свої ідоли, що понароблював собі, щоб їм поклонятись,


21 Щоб тільки самим сховатись в щілини скельні та розколини гір зо страху перед Господом і перед славою величностї його, коли він встане, карати землю.


22 Оце ж годї вам надїю покладати на чоловіка, що в його тільки хиба духу, що в ніздрах; бо й що він значить?



Iсаія 3

1 Знайте, що Господь сил небесних одніме в Ерусалиму й в Юди всяку підпору, всяку піддержку хлїбову й всяке підкріпленнє водою,


2 Хороброго воєводу й воїна, суддю й пророка, віщого й старця,


3 Пятьдесятника й князя, й дорадника й умного штукаря й проречистого словом;


4 А дам їм хлопцїв за старшину, й дїти панувати муть над ними.


5 І одно одного буде в народї тїснити, - кожний ближнього свого; встане хлопець на старого, дрібний люд - на значних.


6 І хапати ме за полу брата брат, у родинї батька свого: В тебе є жупан про сьвято, будь над нами князем, - нехай буде сей розпадок під рукою в тебе;


7 А той відкаже, клянучись: Не вмію я гоїти рани; бо й в мене в господї нї хлїба, нї одежі; не робіть мене головою в народї.


8 Ось як підупаде Ерусалим і впаде Юда, через те, що й язик і дїла в їх - проти Господа, й зневажливі в очах слави його.


9 Само їх обличчє сьвідчить проти них, ба й явно таки про гріх свій розповідають, не таять, саме як Содомії; горе душам їх! самі бо на себе зло накликають.


10 Скажіть праведному, що йому благо, бо він споживати ме плоди вчинків своїх;


11 Горе ж беззаконникові, бо буде йому відплата за дїла рук його.


12 Гнобителї люду мого - недоростки й жіноцтво правлять ним. Народе мій! ті, що правлять вами, вони вас туманять, вони розкопали дорогу ходи твоєї.


13 Н о встав Господь на суд - він стоїть, щоб судити народи.


14 Виступає Господь на суд проти голов люду свого і князїв його: Ви спустошили виноградник; загарбане у бідного - по дворах ваших.


15 Яким правом тиснете ви люд мій і топчете вбогих? говорить Господь, Господь сил небесних.


16 І промовив Господь: За те, що дочки Сионські аж надто згордїли; що ходять, витягнувши шию й принаджують поглядами, ходять гордою ходою й побрязкують бляшечками на ногах, -


17 За се оголить Господь тїмя в дочок Сионських і обнажить їх Господь з волосся їх;


18 У той день Господь одійме гарні бляшечки на ногах і ґузички,


19 Сережки та запинки, й пояси, й судинки з пахощами та чарівницькі висилця,


20 Перстінцї й каблучки під носом,


21 Верхні намітки й спідню одежу, платинки й гаманцї,


22 Опліччя барвисті й плащики й повязки;


23 Дзеркалця, й сорочки з висону та турбани.


24 І буде тодї замість принадних пахощів - смердота; замість пояса - мотузка; замість завитого волосся - плїш, і замість широкої обгортки - вузка верітка, а замість краси - пятна.


25 Мужі твої полягають під мечами, а хоробрі твої - на війнї.


26 І будуть зітхати й плакати ворота столицї, вона ж, спустошена, на землї усяде.



Iсаія 4

1 І вхопиться в той час сїм женщин одного мужчини й скажуть: Свій хлїб будемо їсти й свою одежу будемо носити, аби тілько можна нам твоїм іменем зватись, - зніми з нас сором!


2 В той день явиться пагонець Господнїй в красотї і честї, і овощ землї - в величностї й славі, на радість тим, що в Ізраїлї цїлі зостались.


3 Тодї, хто зостався в Сионї та уцїлїв в Ерусалимі, зватись буде сьвятим, - всї записані в книзї живущих в Ерусалимі,


4 Як обмиє Господь все грязиво дочок Сионських і обчистить кріваві гріхи Ерусалиму зпосеред його, духом суду й духом огня.


5 І розпростре Господь над усяким місцем Сион-гори й над зборами її хмару й дим на день, а сьвітло палаючого огня на час ночі; бо над усїм почесним буде захист.


6 І буде намет, щоб закривати днем од спеки, й давати притулок і обезпеку від дощової негоди.



Iсаія 5

1 Засьпіваю любому мойму пісню любого мого про його виноградник: Був у любого мого виноградник на верху плодющої гори;


2 Він обвів його муром і очистив його від каміння, й насадив у йому добірну виноградню лозу, а серед саду збудовав башту й построїв тискарню, та й сподївався, що вона зародить добрі грони, а вона вродила дикі ягоди.


3 А тепер, ви осадники Ерусалиму, й ви, мужі в Юдеї, розсудїте мене з виноградником моїм:


4 Що ще мав би я був учинити виноградникові мойму, чого я не вчинив? Чого воно так сталось, що він зродив дикі ягоди, коли я сподївався, що зародить грони добрі?


5 От же я вам скажу, що зроблю з виноградником моїм: розберу його огорожу, нехай його пустошать, повалю мур, нехай його топчуть,


6 І полишу його пусткою: не будуть його нї обрізувати, нї обкопувати, - нехай заростає терниною й бодяками; та ще й хмарам звелю я, не спускати дощу на його.


7 Виноградник Господа Саваота - се рід Ізраїля, а царство Юдине - се садиво його любе. І ждав він в йому правосуду, - аж тут пролив крови; ждав правди, а тут голосїннє.


8 Горе вам, що наживаєте дом новий за домом, та прилучуєте поле до поля, так що другим нема вже й місця, наче б ви одні поселені на землї.


9 Ув уші ж менї Господь сил ось що промовляє: Мнdiv>гі доми отті опустїють, а в палатах пишних не буде кому жити;


10 Десять паїв у винограднику дадуть барилце, а гомер зерна насїння вродить ледви ефу.


11 Горе тим, що з ранку вже шукають напоїв, та й до ночі розпалюють себе вином;


12 Гарфа й гуслі, бубон і сопілка та вино на їх бенкетах; а на дїла Господнї вони й не спозирнуть, і про вчинки рук його й не спогадають.


13 За те ж люд мій необачний попаде в неволю; значні в його будуть голодати, богачі ж його з спраги погибати.


14 За те й безодня розтворилась широко, й без міри роззївила пащу свою, й піде туди слава їх і богацтво їх, і шум їх із усїма їх веселощами.


15 І похилиться людина, й смириться муж, а горді спустять очі свої;


16 А Господь Саваот вознесеться високо в тім судї, і Бог сьвятий покаже сьвятість свою в справедливостї.


17 І пасти муться вівцї по своїй волї, й чужі будуть кормитись на позісталих по богачах буйних пасовищах.


18 Горе тим що тягнуть за собою беззаконність шнурами марноти, а гріх - неначе реміннєм возовим;


19 Що то мовляють: Нехай же він поквапиться зо своїм дїлом, щоб нам побачити; нехай наближиться й спевниться рада Сьвятого Ізрайлевого, щоб нам довідатись.


20 Горе тим, що все лукаве добрим величають, а добре - злим; морок, - сьвітлом, а сьвітло мороком уважають; що гірке - у них солодке, а солодке - гіркота!


21 Горе тим, що в своїх очах мудрі, та розумні перед собою самими!


22 Горе тим, що хоробрі до пиття вина, й сильні в приправі впиваючих напитків;


23 Що на судї за гостинцї роблять правим злюку, а правому закон одмавляютmes !


24 За те, як огонь з'їдає солому, й поломя спалює сїно, так вигорить корінь їх, а цьвіт їх, як порох розвієсь; бо вони відкинули закон Господа Саваота, і Сьвятого Ізрайлевого словом згордували.


25 Тим же так і розпалався гнїв Господень на його народ, і простягне він руку свою на його, так що гори здрігнуться, а трупи їх гноєм улицї покриють. Та по тому всьому гнїв його ще не відвернесь, і рука в його все ще буде простягнута:


26 І підніме стяга про народ далекий та й дасть знак жиючому на краю землї, - і прийде той легко й скоро;


27 І не буде в його нї млявого, нї втомленого; нї один не задрімає анї засне, анї здіймати ме пояс чересовий, й не розірветься ремінь ув обуві в його;


28 Стріли в його нагострені, і всї луки в його натягнені; копита в коней його, мов кремінь, а колеса в возах його, неначе вихор.


29 Рик у його - мов рик у лева; він реве, неначе левчук; зареве, ухопить здобич, понесе, й нїхто не одніме її.


30 І зашумить над ним того дня шумом розбурханого моря; він позирне на землю, і ось - темрява, горе, а сьвітло в хмарах померкло!



Iсаія 6

1 В роцї, коли царь Озія помер, бачив я Господа на високому й піднесеному престолї, а краї ризи його наповнили храм.


2 Кр угом його стояли серафими, а кожен о шістьох крилах: двома закривав собі кожен лице, двома закривав собі ноги, а двома лїтав.


3 І покликували вони один до одного: Сьвят, сьвят, сьвят Господь сил, вся земля повна слави його!


4 І хитались підвалини й пороги від голосного поклику їх, а будинок сповнився димом.


5 І промовив я: Горе менї! погибель моя! я бо людина з нечистими устами, й живу між людьми з нечистими гнабами, - а се ж очі мої бачили Господа сил небесних!


6 На се прилетїв до мене один серафим із жаріючим углем у руцї, що взяв клїщами з жертівника;


7 І приторкнувся ним до моїх уст, і промовив: Приторкнулось оце до твоїх уст, і взята від тебе беззаконність твоя й з гріха твого ти очищений.


8 І почув я голос Господень, що говорив: Кого б менї послати, й хто нам пійде? І сказав я: Ось я, пошли мене!


9 І відказав він: Іди й промов до тих людей: Слухати мете й не зрозумієте, і дивити метесь очима, та не вбачати мете;


10 Бо запеклося серце в сього народу, й тяжко чують ушима, та й очі свої затулили, щоб не бачити очима, й не почути ушима; й не второпають серцем, та й не навернуться, щоб я їх оздоровив.


11 І промовив я: Докіль же сього, Господи? А він сказав: Докіль не опустїють міста й не зостануть без осадників, а доми без людей, та докіль земля отта цїлком не стане пустинею.


12 І далеко займе Господь людей (в неволю), й пусто-глухо в землї стане.


13 І коли б ще десята частина зосталась на нїй і назад вернулась, та знов буде спустошена; та як із теребинта й з дуба, коли їх зрубати, зостається корінь, так сьвяте насїннє вийде з кореня того.



Iсаія 7

1 І було за царя Юдейського Ахаза Йоатаменка, сина Озіїного, виступав Резин, царь Сирийський, та Факей Ремалїєнко, царь Ізраїлський, проти Ерусалиму, щоб його звоювати, та не здолїли його здобути.


2 Як же сповіщено Давидовому домові: ось Сирийцї розтаборились в землї Ефраїмовій, тодї затремтїло в його й в його люду серце, як тремтить гаєве дерево перед вітром.


3 Господь же сказав до Ісаїї: Ійди на зустріч Ахазові, ти й син твій Шеар-Ясуб, на край водопроводу з верхнього ставу на Шапова7"><овому шляху,


4 Та й промов до його: Бувай обачен і спокоєн; не лякайсь і нехай не заниває в тебе серце перед оттими двома недогарками-головнями, дарма, що так лютує Резин із Сирийцями та з Ремалїєнком.


5 Сирия бо, Ефраїм та Ремалїєнко задумали проти тебе ось яке лихо:


6 Двиньмо проти Юди, та зворушмо його й звоюймо його, й настановимо над ним царем сина Табеїлового.


7 Та Господь Бог ось як говорить: Нїчо з того не буде й воно так не станеться;


8 Бо Дамаск - голова Сириї, а Резин - голова в Дамаску, а через шістьдесять і пять год Ефраїм перестане бути народом;


9 А Самария - голова Ефраїмова, а Ремалїєнко - голова Самариїна. Як ви не вірите, так і не остоїтесь.


10 І говорив далїй Господь Ахазові:


11 Проси знаку собі в Господа, Бога твого, глибоко зпід землї, або високо знад землї.


12 Ахаз же відказав: Не просити му й не буду Господа спокушувати.


13 Тодї сказав (Ісаїя): Слухай же, доме Давидів: Мало з вас докучати людям, щоб іще й мойму Богові докоряти?


14 Оце ж дасть вам сам Господь знак: Ось невинна дївиця почне в утробі та й породить сина, й дадуть імя йому Еммануїл (Бог із нами).


15 Молоком та медом буде він жити, аж буде вміти лихе відпихати, а добре вибірати.


16 Але перш, нїж те хлопя навчиться лихе відпихати, а добре вибірати, буде та земля, що її лякаєшся, полишена обома своїми царями.


17 Но й на тебе й на народ твій та на твою родину напустить Господь такі днї, яких не було з того часу, коли Ефраїм одпав од Юди, - напустить царя Ассирийського.


18 І накличе тодї Господь овади з Ниливого рукава в Египтї та бжоли з землї Ассирийської, -


19 І налетять вони та й осядуться всї по байраках та по скеляних щілинах і скрізь по тернових кущах та деревах.


20 І пообголює тодї Господь бритвою, найнятою по тім боцї Евфрату, царем Ассирийським, голову й волоссє над ногами, ба й саму бороду.


21 І буде того часу: хто держати ме одну корову та дві вівцї,


22 Надоювати ме від них стільки молока, що їсти ме масло; маслом та медом харчити меться кожен, хто ще зостанеться в тій країнї.


23 І буде того часу таке: всюди, де росла тисяча виноградних лоз на тисячу срібних, поросте там тернина та глоги колючі.


24 Хиба з стрілами та луками ходити муть туди, бо вся земля заросте самими тернами та бодяками.


25 І нї на одно узгіррє, що їх сапами сапали, не зважишся пійти, боючись тернини й бодяків колючих; виганяти муть туди хиба воли, та дріб буде їх топтати.



Iсаія 8

1 І рече до мене Господь: Возьми великий звиток та й напиши на йому розборчиво письмом людським: "Квапся луп здирати, бери хутко користь."


2 І взяв я надїйних сьвідків: сьвященника Урію та Захарію, сина Барахіїного, -


3 І приступив я до пророкинї, й завагонїла вона й вродила сина. І сказав менї Господь: Дай йому імя: "квапся луп здирати, бери хутко користь";


4 Перше бо, нїж хлопя з'уміє вимовити "тату й мамо", заберуть скарби Дамаску й луп із Самариї перед царем Ассирийським.


5 І говорив дальше до мене Господь;


6 За те, що сей люд нїзащо собі має тихі води Силоамські та вподобав собі Резина й Ремалїєнка,


7 Нашле на його Господь води ріки великої й бурливої, нашле царя Ассирийського й всю його силу, й прибуде вона в усїх руслах своїх і виступить із усїх берегів своїх;


8 І розпливесь по Юдеї, підіймаючись що-раз висше, й сягати ме аж по шию; й розпростерті крила його сягати муть через усю ширину землї твоєї, Еммануїле.


9 Ворогуйте собі, народи, та тремтїть; вважайте, всї далекі землї! В'оружуйтесь, та тремтїть; заперізуйтесь до бою, але дрожіть!


10 Складайте задуми, та вони в нїщо обернуться; виповідайте їх словом, та воно не збудесь, бо се - з нами Бог!


11 Бо ось що говорив менї Господь, поклавши на мене руку, й вкладаючи менї на серце, не ходити дорогою сього народу, - і промовив:


12 Не говоріть: "Змова"! бо народ сей все змовою вважає; не бійтесь того, чого він боїться, й не лякайтесь.


13 Бога сил небесних - його, як сьвятого, шануйте; його одного вам боятись, перед ним вам дрожати!


14 Він один ваше осьвященнє, та він камінь спотикнення та скеля згіршення обом домам Ізраїля; він сїть і западня осадникам Ерусалиму.


15 І багацько таких буде, що спіткнуться, впадуть - розібються, і запутаються в сїтї й будуть зловлені.


16 Завяжи ж се сьвідченнє, й запечатай обяв при учениках моїх.


17 От і надїюсь я на Господа, хоч він і закрив лице своє від дому Яковового, і я вповаю на його.


18 Ось я й дїти, що дав менї Господь як дороговкази та прообрази в Ізраїлї від Господа сил, пробуваючого на Сион-горі!


19 Коли радять вам: Питайте тих, що померших викликають, чарівників, шептухів та тих, що з черева говорять, - то ви одкажіть: Хиба ж народові не до свого обертатись Бога? хиба ж мерцїв про живих питати?


20 Звертайтесь до закону та до обяву. А вони, - як не так говорять, як там сказано, то нема в них сьвітла.


21 І будуть блукатись по землї, гноблені й голодні; а в голодї будуть лютувати та царя свого й Бога свого дармо проклинати.


22 Поглянуть вгору, й позирнуть на землю, - а всюди горе, морок і густа темрява, й в темряву попадуть. Та не на все буде там темрява, де вона тепер така густа.



Iсаія 9

1 Переднїйший час впокорив землю Забулонову й землю Нефталїєву; та пізнїйший звеличить приморську дорогу, за-Йорданську сторону, Галилею поганську.


2 Люд, що в темряві блукає, з'уздрить сьвітло велике; живучим в країнї тїнї смертної, сьвітло засияє.


3 Ти розмножиш народ, даси йому радощі великі; звеселиться він перед тобою, як веселяться, коли обжинки справляють, як радуються, коли здобич дїлять.


4 Бо ярмо, що його давило, й палицю, що його побивала, й тростину у гнобителя його - ти поторощиш, як за Мидияма.


5 Бо вся обув жовнїра й одежа, в війнї кровю злита, пійде на спаленнє, на жир огневі.


6 Бо хлопятко народилось нам - син даний нам; власть на раменах його, а дадуть імя йому: Дивний, Порадник, Бог кріпкий, Отець будучого віку, Князь мира.


7 Царству його й миру його не буде гряниць; на Давидовім престолї й царстві він сяде, щоб утвердити й укріпити його судом справедливим від тепер по віки. Ревнива любов Господа Саваота се вчинить.


8 Слово посилає Господь до Якова, й спевняєсь воно на Ізраїлї,


9 Щоб узнав (свою нерозвагу) ввесь народ - Ефраїм і осадники Самариї, що так згорда й надуто мовляють:


10 Опала цегла, - побудуємо з тесаного каменя, вирубано сикомору, - заступимо її кедриною.


11 І підніме Господь проти його ворогів Резинових, і узброіть неприятелїв його:


12 Сирийцїв од сходу, Филистіїв з заходу, й будуть вони Ізраїля повним ротом жерти. Та й ще гнїв його не одвернесь, і рука його все ще простягнута.


13 Та народ таки не обертаєсь до караючого його, й до Господа Саваота не прибігає.


14 І відсїче Господь у Ізраїля голову й хвоста, зітне пальму й тростину одного дня:


15 Старець і знатний се - голова; а пророк, що вчить неправди, се - хвіст.


16 Провідники сього народу поведуть його блудом, а ті, що даються їм вести - погибнуть.


17 Тим не мати ме Господь утїхи й з хлопцїв у його, та й сиріт і вдовиць його не помилує; бо вони всї зледащіли, всї вони нещирі, та й всї уста безбожностї повні. Та й ще гнїв його не одвернесь і рука його все ще простягнута.


18 Бо беззаконність огнем загорілась; пожерає тернину й бодяки колючі, та палає в гущавинах лїса, що аж стовпами дим піднімаєсь.


19 Лютість Господа Саваота спалить землю, і народ станеться жиром огня; чоловік не пощадить і брата свого.


20 Різати муть управо, та й будуть голодні; будуть їсти на лїво, та й не будуть ситі; кожен їсти ме тїло, руки в себе:


21 Манассій - Ефраїма, Ефраїм же Манассію, а оба разом - Юду.


22 Та й тодї ще гнїв його не одвернесь, і рука його все ще простягнута.



Iсаія 10

1 Горе тим, що несправедливі надають закони та пишуть жорстокі засуди,


2 Щоб відправляти вбогих без правого суду, й видирати права злиденним у мойму народї; щоб із удовицї, користь тягнути, й сиріт обдирати.


3 Що ж ви будете чинити, як день навідання прийде, як погибель здалека надійде? Де захисту будете шукати, де подїнете скарби ваші?


4 Без мене згорбитесь в оковах, поляжете між убитими. Та й тодї ще не одвернесь гнїв його, й рука його все ще простягнута.


5 О, Ассур - він палиця мого гнїву, а кий в руцї його - се моя досада!


6 Я пошлю його на народ сей безбожний, на той нарід, що підпалює гнїв мій, та дам йому приказ, ограбити його до нитки, здобувати здобич у його, та, мов грязюку на дорозї, його місити.


7 Но він иншої про се гадки, не так помислить серце його: на думцї в його - вигубити й викоренити не трохи ще инших народів.


8 Хиба ж князї мої не царі? скаже він собі.


9 Хиба Хальне не те, що й Кархемис? або Емат не те, що й Арпад? а Самария не те, що Дамаск?


10 Та же рука моя загорнула ті царства ідолські, а в них більше божищ, нїж у Ерусалимі та в Самариї!


11 Хиба ж я не вчиню те саме з Ерусалимом і богами його, що вчинив із Самариєю й ідолами її?


12 Та станесь: як довершить Господь усе те на Сионї, що задумав, і все скінчить в Ерусалимі, тодї скаже: Навідаюсь тепер до справ надутого серця в царя Ассирийського та до гординї звисока глядючих очій його!


13 Він бо каже: Се силою руки моєї і моєю мудрістю я отте зробив, бо я розумний: я пересуваю гряницї в народів і розхапую скарби їх, та скидаю з престолів, неначе велет;


14 І рука моя захопила, мов гнїзда, багацтва в народів, і як забірають покинуті в них яйця, так я побрав всї землї, а нїхто й крилом не рушив, не отворив рота й не писнув.


15 Та чи хвалиться ж сокира перед тим, що нею рубає? Хиба ж пила гордиться перед тим, хто її тягне? Як коли б палиця піднімалась на того, хто її піднімає; як коли б кий піднімався, коли він лиш деревина!


16 За се пошле Господь, Господь сил, сухоти на товстих у його, а між знатними в його запалить полумє, мов полумє огня.


17 Сьвітло Ізрайлеве спаде на його огнем, і Сьвятий його буде полумєм, що пожере тернину його й бодяки його одного дня.


18 І гай його й сад роскішній вигубить він із душею й тїлом, і стане він - умираючим чахотником;


19 А останок дерев із його лїса так змалїє, що й дитина його списати зможе.


20 І станесь того часу: останок Ізраїля й ті, що врятуються з дому Яковового, не будуть уже на силу того, хто їх бив, уповати, а покладати муть надїю щирим серцем на Бога, Сьвятого Ізрайлевого.


21 Останок, останок з Якова, навернесь до Бога сильного.


22 Бо, хоч би в тебе, Ізраїлю, було стільки люду, як піску в морі, то тілько малий лишиться останок, що навернесь до Бога; се бо безмірна справедливість призначила таку погибель.


23 І призначену вигубу довершить Господь, Господь Саваот, по всїх країнах.


24 Та все ж таки говорить Господь, Господь сил: Народе мій, живучий в Сионї! не бійся Ассура. Він побє тебе палицею й тростину підніме на тебе, як чинив Египет:


25 За малий час, за дуже малий - промине моя досада, а лютий гнїв мій звернесь на їх вигубу.


26 І підніме Господь сил бич, як колись до побою Мадіяма на Ориві, або як простер був палицю понад море, й здійме її, як на Египтян.


27 І станесь того часу: здійметься з плечей у тебе тягар його, й ярмо його - з шиї твоєї, й розпадеться ярмо від товщі.


28 Ось він ійде на Аїят, проходить Мигрон, в Михмасї покидає тягарі свої.


29 Переходять тїснини; в Геві ночують; Рама тремтить; Гива Саулова розбіглась.


30 Гукай голосно, дочко Галиму; нехай почують тебе Лаїс та й Анатот бідний!


31 Мадмена розбіглась, а й з Гевиму осадники сквапно утїкають.


32 Ще лиш день простоїть він у Нобі, та погрозить рукою Сионові, узгіррю Ерусалимському.


33 Но Господь, Господь Саваот, зірве страшною рукою віттє дерев сих, а ті, що величаються ростом, будуть зрубані, високі - на землю повалені,


34 Густий гай він сокирою витне, Всемогучий повалить Ливана.



Iсаія 11

1 І вийде пагонець із кореня Ессейового і вітка виросте з кореня його.


2 І спочине на йому дух Господень, дух премудростї й розуму, дух ради й кріпостї, дух знання й побожностї;


3 І сповниться страхом Божим; і судити ме він не, як око бачить, і не, як ухо чує, - присуд видавати.


4 По справедливостї судити ме вбогих, а справи злиденних на землї по правдї рішати. Палицею слова ударить він землю, і безбожного погубить уст своїх духом.


5 Справедливість буде в його поясом чересел, а правда - підперезом ребер у його.


6 Тодї буде вовк укупі із ягнятком жити, барс - із козеням лежати; та й телятко, левчук і віл зможуть жити разом, а мала дитина зможе їх пасти.


7 І ведмедиця й корова вкупі пастись будуть, а їх маленькі лежати муть поруч, ба й лев соломою харчитись разом з волом буде;


8 І хлопятко грати меться над норою гаспида, і дитина засуне руку свою у гнїздо змиїне.


9 На всїй сьвятій горі в мене одні одним шкодити не будуть, бо земля так повна буде розуміннєм Бога, як водою море.


10 І буде того часу: до пагонця з кореня Ессейового, що стане знаменом народам, навернуться погани, - й гріб його буде славен.


11 І буде ще в той час: Господь простягне знов руку свою, щоб вернути до себе останок люду свого від Ассура, із Египту, з Патросу, й з Кушу та з Еламу, із Сеннару й з Етаму та з островів моря.


12 І підійме знамено своє між народами й позбірає вигнанників Ізрайлевих, і скличе розсїяних Юдеїв з усїх чотирьох сторін землї.


13 І перерветься зависть у Ефраїма, й вигинуть ті, що на Юду ворогують. Ефраїм перестане завидувати Юдї, а Юда не буде гнобити Ефраїма.


14 І полетять через плечі Филистіїв на захід, і поберуть здобич від усїх на сходї; на Едома й Моаба руку наложать, та й дїти Аммона будуть їм піддані.


15 І висушить Господь залив моря Египецького, й простягне руку свою на ріку в силї духа свого, й роздїлить її на сїм бродів, так що й в сандалях перебрести зможеш.


16 А тодї останок народу його, що зостанесь від Ассура, мати ме шлях ще ширший, як мав Ізраїль, вийшовши з землї Египецької.



Iсаія 12

1 І промовиш того дня: Славлю тебе, Господи! Ти гнївався на мене, але одвернув єси гнїв твій і потїшив мене.


2 Оце Бог - спаситель мій: я вповаю на його й не збоюся; Господь бо - сила моя, й пісня моя - Господь; він стався менї спасеннєм.


3 І будете в радощах черпати воду з жерел спасення,


4 І скажете тодї: Славіте Господа, призивайте ймя його; розповідайте між народами про дїїма його; напоминайте, що імя його велике!


5 Сьпівайте Господеві, бо він учинив велике, - нехай дознаються про се по всїй землї!


6 Радуйся і веселися, осадничко Сионська, бо величний серед тебе Сьвятий Ізраїлїв! ГОЛ ОВА


13 С лово пророче про Вавилон, висказане Ісаїєм, сином Амосовим:


2 Підійміть знамено воєнне на верху гори, кликнїть голосно, махнїте рукою, щоб наступали на ворота сих вельмож!


3 Я дав приказ тим, що їх вибрав; я покликав сильних, щоб довершили гнїв мій, радїючи славою, яку даю їм.


4 Ось, окрик по горах, наче великої товпи людей, гомін зворушених царів та народів зібраних разом: Господь сил чинить перегляд боєвого війська!


5 Поприходили здалека, від краю неба - і Господь і знаряддя гнїву його, щоб збурити ввесь край.


6 О, ридайте, бо день Божий ближиться, - як опустошуюча сила рукою Всемогущого.


7 Тим то руки в кожного зомлїли, в кожної людини серце заниває.


8 Зжахнулись; судороги й болї схопили їх, нїби породїлю; стуманївши, глядить одно на одного, лиця в них зажарілись.


9 Наступає день Господень, день гнїву палкого, щоб обернути землю в пустиню й вигубити грішників на нїй.


10 Небесні зорі й сьвітила не дають із себе сьвітла; сонце, сходючи, темнїє, й місяць не сьвітить сьвітлом своїм.


11 Я скараю люд за зло, й безбожників за їх беззаконня; зроблю конець гординї пишних, і впокорю надутих гнобителїв.


12 Я вчиню так, що люде будуть дорожші над золото чисте, і мужі дорожші над золото Офирське.


13 Тим то я потрясу небом, і земля порушиться з свого місця від гнїву палкого Господа Саваота в день палаючого гнїву його.


14 Тодї кожний, - мов серна, що за нею гонять, мов вівцї, пустопаш лишені, - розбігнесь поміж народ свій, шукати ме сховища в землї своїй;


15 Але кого стрінуть, той пробитий буде, кого схоплять, від меча погибне.


16 Дїток їх вбивати муть в їх перед очима; домівки їх пограбують, жінок збесчестять.


17 Я Мидіїв на їх справлю, тим срібло байдужне, й на золото не ласі.


18 Луки їх вбивати муть малечу, не пощадять плоду в матері в утробі, око їх дїтей не пожалує.


19 І Вавилон, царстов окрасу, гордощі в Халдеїв, поверне Бог у нїщо, як Содом-Гоморру.


20 Там осадник не осяде з роду та й до роду; нї Араб шатра розложить, нї пастух там із стадом буде спочивати.


21 Нї! звіррє пустиннє буде його залягати, а доми наповняться пугачами; жити муть там струсї, косматі малпи скакати.


22 Шакалі вити муть у домівках їх, і гієни по роскішних замках.



Iсаія 13

1 Б лизько час його, й не загаяться днї його; бо Господь на Якова знов гляне ласкаво, знов приверне любов свою до Ізраїля; й оселить їх на землї їх рідній; прилучаться до них чужоземцї, й пристануть до Яковового дому.


2 І візьмуть їх народи й приведуть на їх місце, а Ізраїль присвоїть їх собі на землї Господнїй за рабів і рабинь, і поневолить тих, що його в неволю були забрали, й буде він утискати тих, що його тиснули.


3 І станесь тодї: як Господь тебе визволить від смутку твого й від страху й тяжкої неволї, що на тобі тяготїла,


4 То висьпіваєш у піснї побіду над царем Вавилонським і промовиш: Ось, не стало мучителя - скінчився грабіж!


5 Поломав Господь палицю в безбожних, скипетр у тиранів,


6 Що побивав люто народи ударами без'упинними, панував над племенами в гнїві, докучав без міри,


7 Всї краї тепер оддихають в спокою, з радощів сьпівають;


8 Веселяться й кипариси та й кедри Ливанські: Від коли ти заснув, нас вже не рубають!


9 Глибінь пекольна зворушилась задля тебе, щоб стрічати тебе при ввіходї твоїм; всїх велетнїв побудила, всїх князїв землї; із престолів повставати всїм царям звелїла;


10 А всї вони гуртом до тебе промовлять: Так і ти, як ми, зробився вбогим слабосилком?!


11 Гордощі твої й життє твоє шумне в пекло провалились; під тебе стеляться черви, й черви накривалом тобі!


12 Як же се ти впав із неба, досьвітная зоре? Ти розбився об землю, що топтав народи!


13 Ти ж говорив в серцї свойму: Взійду аж на небо, над Божими зорями престол мій поставлю, й засяду на горі між богами, на краю півночі;


14 Взійду на висоти хмарні, рівнею тому зроблюсь, що Всевишнїм зветься.


15 А тепер ти попав в пекло, - в глибінь преисподню.


16 Хто тепер тебе бачить, придивляєсь зблизька: Чи се ж той - мовляв - що хитав землею, та трусив царствами?


17 Що в пустиню обернув сьвіт, його міста побурив, полонянам не давав вертатись в домівку?


18 Всї царі в народів, всї спочивають, кожен в честї у своїй домівцї;


19 Ти ж покинутий за гробовищем, як пуста галузка, мов одежа вбитих, мечем посїчених, що їх вкидають у вапяні ями, - ти, мов те падло, що його топчуть,


20 Не будеш із ними в могилї; ти бо спустошив землю твою, вбивав народ твій: о, по віки не спогадаєсь рід лиходїїв!


21 Готуйте різанину синам його за беззаконностї батька їх, щоб не піднялись і не заволодїли землею, та не сповнили сьвіт ворожнечею.


22 Так, встану на них - говорить Господь Саваот - і вигублю імя Вавилону до нащадку - й сина й внука, говорить Господь.


23 І вчиню його пробутком їжа та болотом, і вимету його мітлою, витираючою до чистого, говорить Господь Саваот.


24 Клянучись, говорить Господь сил: Як я задумав, так воно й буде; як я призначив, так і станеться,


25 Щоб стерти Ассирийця в землї моїй й розтоптати його на горах моїх; а тодї спаде з них ярмо його, й здійметься тягар із плечей в їх.


26 Так призначено, так постановлено про всї (поганські) землї, а се рука, простягнута на всї ті народи;


27 Бо се призначив Господь сил, і хто зможе те відмінити? рука його простягнута, - хто її відверне?


28 В роцї ж, коли вмер царь Ахаз, було ось таке пророче слово:


29 Не радуйся, земле Филистійська, що поломана палиця, побивавша тебе; бо з кореня змиїного вийде гаспид, а плодом із його буде лїтаючий дракон.


30 А тодї бідні стануть насичені, а злиденні безпечно будуть спочивати; твій же корінь уморю голодом, а й нащадок у тебе вигублю.


31 Ридайте ж, ворота, вий голосно, місто! Розпадешся ти, земле Филистійська; ось бо - від півночі ковпіт димом надходить, а нема втомленого в їх полках.


32 І що ж тодї скажуть вістники народу? Ось те, - що Господь утвердив Сиона, що в йому знайдуть захист убогі з народу його.



Iсаія 14

1 Слово пророче про Моабіїв: Так! ніччю збурений буде Ар-Моаб і спустошений; так! вночі збурений буде Кир-Моаб і спустошений! 2 . Виходить він ід Баїту й Дибону, виходить на висоти, плакати; Моаб ридає над Набою й Медевою; в усїх їх острижені голови, у всїх оголені бороди.


3 Скрізь по улицях у веріттю люде; на дахах, по ринках всї ридають, в сльозах потопають.


4 І Есебон і Елеала голосять; крик їх доходить аж до Яази.


5 Й моє серце ридає над Моабом; втїкають із його 'д Сигору, до третьої Егли; виходять, плачучи, на Лухит; по Хоронаїмській дорозї гірко голосять;


6 Бо висхнуть води в Нимримі, позасихають луги, трава вигорить, вся зелень ізникне.


7 Тим переносять вони останки добутку, та, що врятували, поза ріку Арабську.


8 Плач по всїй землї Моабській; Як вони голосять, чути аж в Еглаймі, плач його несеться до Беер-Елиму;


9 Бо вода в Дибонї взялась уже кровю; - та я наведу на Дибон іще нове лихо - левів на тих, що з Моабу повтїкали, та й в краю зостались.



Iсаія 15

1 Посилайте ягнята владицї землї з Сели в пустинї на гору дочки Сионської;


2 Дочки бо Моабійські будуть коло бродів Арнону, наче та птичка, з гнїзда викинена.


3 Зложи раду, виречи присуд; розпростри над нами серед полудня, мов уночі, тїнь твою; скрий прогнаних, не видай блукаючих.


4 Нехай перебудуть у тебе прогнані мої Моабії; будь їм захистом перед грабіжником; бо й так зникне гнобитель, грабіж перестане, а ті, що на них напирають, щезнуть із землї.


5 Милосердєм стане твердо в пробутку Давидовому престол правди, й засяде на нїм в справедливостї суд, щя, що шукати ме правди й до правосуду змагати.


6 Про Моаба ж ми чували, - гордий він над міру, надутий і пишний та лютий, та й в слові нещирий.


7 Тим то тяжко заплаче Моаб над Моабом, - всї будуть ридати; о, застогнайте по твердинях Кирхарешета; вони ж спустошені.


8 Ниви Есевонські спустїли, та й виноградник Севамський; властники народів вигубили ті прегарні лозини, що сягали аж до Язеру; розстилались по пустинї, простирались пагонцями аж поза море.


9 Тим і я заплачу по садах Севамських, як плакав над Язером, й поливати му сльозами тебе, Есевоне й Елеало! не буде бо в тебе часу зборів виноградних, анї під час жнив - давних голосних радощів.


10 Замовкли жарти й веселощі по нивах роскішних, і в виноградниках не сьпівають, не веселяться; виноградар не топче в тискарнях грона: Я перервав усї веселощі.


11 Тим аж стогне утроба в мене над Моабом, мов гуслі жалібні, і серце моє над Кирхарешетом.


12 Хоч і збереться Моаб, і буде аж до утоми змагатись на висотах, та в своїх сьвятинях молитись, та йому нїчо не поможе.


13 Ось, яке слово виповів Господь вже давно про Моаба,


14 А тепер от як говорить Господь: За три роки, рахуючи роками наймитів, сила Моаба впаде разом із усїм великим многолюдством його, а останок його буде вельми малий і незначний.



Iсаія 16

1 Слово пророче про Дамаск: Ось, Дамаск вичеркуєсь зпроміж міст й обернеться в купи руйновища.


2 Городи Ароерські опустїють, - там хиба стада будуть віддихати, та й не буде кому їх полошити.


3 Не стане твердині Ефраїмової, не стане Дамаску, столицї всієї Сириї; станесь із ним те саме, що з славою синів Ізраїля, говорить Ља.осподь Саваот.


4 І буде в той час; упаде слава Якова, а сите тїло в його схудне.


5 Стане, мов та нива по зборі пашнї женцем, коли рука його вижне її, або коли визбирають колоссє в Рефаїм-долинї.


6 І зостанеться в його - як се буває при оббиванню оливок - на вершку дві-три ягодки, або чотири-пять по рясних галузках, - говорить Господь, Бог Ізраїля.


7 А тодї вже зверне людина погляд свій на Творця свого, й очі в її позирати муть до Сьвятого Ізрайлевого;


8 І не спогляне на жертівники, на вироби рук своїх, і не подивиться на те, що вробив палцями своїми, на боввани Астарти та Баала.


9 В день той будуть утверджені міста його - нїби ті розвалини по лїсах та верхах гір, що їх покидали втїкачі перед Ізраїлем, - всюди буде пусто.


10 Бо ти забув про Бога, спаса твого, й не згадував про охоронну скелю твою. Ти позаводив сади, щоб у їх весело проходжатись, і понасаджував лозини чужоземні;


11 А коли насадив, то й запобігав, щоб воно росло, та щоб посадка твоя рано розцьвівалась; но - як прийде до зборів, не мати меш купи плодів, а смуток тяжкий.


12 Горе! з яким шумом товпа народу (на нас) наступала! гукають, як шумить море. Що за ревіт усяких племен! ревуть, мов великі води.


13 Так, ревуть народи, як ревуть великі води; но Господь погрозив їм, - ось вони й розбіглись, гонені, як порох перед вітром, як пилини цьвітні поперед вихру.


14 Ввечорі - трівога, та досьвіта - вже й нема його! Ось такий пай тим, що нас обдирали, така доля тим, що нас пустошили.



Iсаія 17

1 Горе краю, що, мов крильми, сягає по той бік рік Етиопських,


2 Що розсилає послів по морю, човнами з папиросу - по водах! О, йдїть, швидкі посли, до народу сильного й відважного, до народу страшного з давна до нинї; до народу рослого, що всїх подолїває, землю ж його розірвали ріки.


3 Ви ж, осадники всесьвітні, хто живий на землї! вважайте, як на горах стяг підоймесь, і як труба затрубить, чувайте!


4 Бо ось як Господь сказав до мене: Я буду мовчки дивитись із мого престолу, мов тепло веселе по дощеві, мов хмарка з росою в день жнивної спеки.


5 Перед винозборами ж, як спаде цьвіт на виноградї, та покажуться спілі грони, обріже він ножем стебла, пообтинає відростки й поодкидає.


6 І зоставить усе хижим птицям та зьвіррям земним; й буде птаство там лїтувати, а зьвір зимувати.


7 І тодї сей люд сильний і відважний; сей народ страшний з давна до нинї; народ рослий, що всїх подолїває, - принесе дар Господеві сил на місце імення Господа Саваота, на гору Сион.



Iсаія 18

1 Пророче слово про Египет: Оце Господь, усївши на легкій хмарі, йде на Египет. І затремтять перед ним ідоли Египецькі й заниє у грудях Египецьке серце.


2 Напущу Египтян на Египтян, брат на брата устане і друг проти друга, город проти города й царство на царство.


3 І знемощіє дух Египту в йому, й оберну в нїщо раду його, - й стануть вони шукати помочі в ідолів, у чарівників, у закленателів мертвих та ворожбитів.


4 І подам Египтян на поталу панові лютому, й жорстокий царь запанує над ними, - говорить Господь, Господь Саваот.


5 Опадуть у морі води, і ріка стане безводна й висохне;


6 І змалїють течії, й перекопи Египецькі повисихають, очерет-рогіз пожовкне.


7 Луги при ріцї й луки понад берегами в ріки, та й все, що при ріцї посїяно, посохне, порохом розвієсь і зникне.


8 І заплачуть рибалки, й заридають усї, хто вудку в ріку закидав, і хто неводи в воду запускав, - у тугу попаде;


9 І засмутяться ті, що лен управляють, і ткачі, що білі полотна ткали;


10 І пірвуться сїти, а всї, що завели собі саджавки на живу рибу, занепадуть духом.


11 І втеряла розум старшина Зоанська; рада мудрих мужів Фараонових стала безглуздою. Як бо станете ви дораджувати Фараонові? чи може: ось то, я син давних мудрих родичів царських!


12 А де ж вони? де твої премудрі? нехай би тепер тобі сказали, коли знають, що се над Египтом задумав удїяти Господь сил небесних?


13 Одур стали радні люде Зоанські, збилась із глузду старшина Мемфиська, звели Египет із дороги голови в народї його.


14 Одуру дух послав Господь на них, і ввели вони Египет у блуд у всїх справах його, так, як робить пяний, що блює й в блювотинї бродить.


15 І не буде в Египтї справи, яку повели б уміло голови чи хвости, пальми чи тростина.


16 У той день будуть Египтяне, мов жінки лякливі, й затремтять і збояться піднятої руки Господа Саваота, що її простягне на них.


17 Юдина земля буде острахом про Египет; хто її згадає, затремтить перед постановою Господа сил, яку він задумав на його.


18 І тодї в Египтї стане пять міст говорити мовою Канаанською, й клястися Господом сил, а одно зватись ме містом сонця.


19 В той час стане жертовник Господень посеред землї Египецької, й памятник Господеві посеред гряниць його.


20 І буде він знаменом і сьвідоцтвом, що Египецька земля під рукою в Господа Саваота; бо вон бѸ будуть покликати до Господа в тїснечі, а він пошле їм спаса й оборонника, а сей їх вибавить.


21 І відкриє себе Господь Египтові; й тодї впізнають Египтяне Господа, й приносити муть жертви й дари, й складати муть обітницї перед Господом і будуть їх додержувати.


22 І хоч скарає коли Господь Египет, то скарає, але й оздоровить: вони навернуться до Господа, а він вислухає й улїчить їх.


23 І стане тодї широкий шлях між Египтом та Ассириєю, й приходити ме Ассирій в Египет, а Египтїй в Ассирию, і Египтїї разом з Ассиріями служити муть Господеві.


24 Тодї буде Ізраїль третим із Египтом і Ассириєю й настане в землї благословеннє;


25 А благословити ме її Господь сил ось так: Благословен нарід мій - Египтїї, та й дїло рук моїх - Ассирийцї, й держава моя - Ізраїль.



Iсаія 19

1 Того року, як наступив Тартан на Азот, - куди послав його Саргон, царь Ассирийський, - та як він обляг Азот, а відтак і звоював його, -


2 Того самого часу сказав Господь Ісаїї Амосенкові так: Ійди й скинь із себе волосяне вереттє, що на твоїх череслах, та й зніми обув із ніг твоїх. Він же так і зробив, та й ходив наго й босоніж.


3 І сказав тодї Господь: Так само, як слуга мій Ісаїя ходив без одежі й босоніж, на ознаку й дивовижу того, що станеться з Египтом і Етиопією в сї три роки, -


4 Так поведе царь Ассирийський полонян із Египту й позайманих у полонь Етиопіїв, молодих і старих, без одежі й босоніж, з голими задами - на сором Египтові.


5 Тодї злякаються й соромити муться зза Етиопії ті, що на неї вповали, та й зза Египту, що ним пишались.


6 І мовляти муть осадники того краю: От на що зійшли ті, що на їх ми вповали, що до них удавались за підмогою, щоб рятуватись од царів Ассирийських! то й як же нам урятуватись?



Iсаія 20

1 Пророцтво про пустиню морську: Як ті бурі, що на полуднї лютують, оттак ійде він від степу, з страшної країни.


2 Страшне видиво показано менї: розбишака рабує; опустошник пустошить. Приходи, Еламе; облягай, Миде! всїм стогнанням я зроблю конець.


3 Від сього і в мене трясуться бедра; муки схопили мене, як болї в положницї. Я зворушивсь тим, що чую; я стрівоживсь тим, що бачу.


4 Серце тремтить у менї; мене дрож бере; нічний спокій мій перемінився у страх менї.


5 А вони ось, заставляють столи, розстилають накриття, - їдять, пють. Ой, вставайте, князї, - хапайте за щити!


6 Бо ось як сказав менї Господь: ійди, постав сторожа, а він нехай переказує, що побачить.


7 І побачив він їздецїв, що їхали по двох на конях, на ослах, на верблюдах; і наслуховав пильно і вважно, -


8 І закричав, мов лев: Пане мій! ось я стою на сторожі цїлими днями, не рушався з місця цїлими ночами:


9 І ось, бачу, їдуть люде, їздецї на конях удвійню. Опісля кликнув і каже: Впав, упав Вавилон, і всї ідоли його лежать порозбивані на землї!


10 О ти, змолочений мій, сину току мого! Оце я чув від Господа Саваота, Бога Ізрайлевого, й се звістив вам.


11 Пророцтво про Думу: Покликають до мене з Сеїру: Стороже! яка пора ночі? стороже! яка пора ночі?


12 А сторож відказує: Надходить поранок, та ще ніч. Коли так пильно допитуєтесь, то обернїться й приходїть.


13 Слово пророче про Арабію: Ночуйте в лїсї Арабському, подорожні Деданські!


14 Осадники країни й, емайської! несїть води назустріч умлїваючим од спраги; стрічайте хлїбом утїкаючих;


15 Вони бо від мечів втїкають, од меча обнаженого, від лука натягненого та від лютї воєнної.


16 Так бо сказав менї Господь: Іще рік, рік по счоту наймитів, - і вся Кидарова слава щезне;


17 І не багато луків зостанесь у синів Кедарових. Так сказав Господь, Бог Ізраїля.



Iсаія 21

1 Пророче слово про Видивну долину: Що се тобі лучилося, що ввесь люд твій повиходив на дахи?


2 Місто повне крику, зворушене - місто, давно таке веселе! Ой, бо повбивані твої - не мечем побиті, та й не в битві лягли;


3 Всї гетьмани твої повтїкали разом, та їх спіймано, кріпко повязано; всї, хто знайшовся в тебе, повязані разом, хоч як далеко були повтїкали.


4 Тим я й кажу: Зоставте мене, нехай гірко плачу! Не силуйтесь, мене розважати з поводу, що збурена дочка мого народу.


5 Се бо близько день неспокою, побою та замішанини в долинї Видивній, од Господа сил (насланий): Валять мури, крик по горах розлягаєсь.


6 Несе Елам сагайдак, люде на колесницях і їздецї і Кир щитом заблищав.


7 І ось що найкрасші твої долини заповнені возами, а їздецї уставились навпроти воріт,


8 І здирають покривало з Юдеї; а ти в той день озираєшся за оружними запасами в палатї кедровій.


9 Та бачите, що вже проломи пороблено в мурі міста Давидового, й спускаєте докупи води до нижнього ставу;


10 І роздивляєтесь між домами в Ерусалимі, та й валите декотрі доми, щоб ті проломи в мурі затулити;


11 І копаєте на воду знов став запасний між двома мурами. На того ж, хто се давно вчинив, нїже озираєтесь; на того, хто задумав се все, наперед, ви й не зважаєте.


12 Нї! тодї, як Господь сил на вас накликав, щоб плакали та голосили, щоб остригали собі волоссє, й накидали на себе волосяницї,


13 Тодї у вас - веселощі та радощі були; ви кололи бики, різали овець та попивали вино; їжмо - мовляли - та пиймо, бо й так завтра будемо мертві!


14 І обявив менї в уші Господь Саваот: Не буде вам сеся безбожність прощена, аж покіль не погинете. Ось як, сказав Господь, Господь сил!


15 І сказав іще Господь, Бог сил: Ійди та ввійди до Севни, старшого в двірцї коло храму, й скажи йому:


16 Що за право тобі тут, і ким ти тут, що аж собі тут гробовище вирубуєш? - Так, він вирубує собі гробовище на видному місцї, витїсує собі в скелї пробуток посмертний!


17 Ось, Господь перекине тебе, як дужий чоловік кидає, й здусить тебе в пилку.


18 І зівє тебе в звиток, і кине тобою, наче жмутком, у землю широку, там ти вмреш, та й пійдуть і твої блискучі туди колесницї, що надбав єси ти, ганьбо дому твого Пана! 19 . Я зопхну тебе до долу з висоти твоєї, й скину тебе з уряду твого.


20 І тодї покличу слугу мого Еліякима Хелкієнка,


21 І надїну на його твою одежу, й підпережу його твоїм поясом, і твій уряд передам у руки його, і буде він отцем осадникам Ерусалимським і домові Юдиному.


22 І ключ од дому Давидового зложу на плече в його: як він відчинить, нїхто не зачинить, як же він зачинить, нїхто не відчинить.


23 Мов гвізд у твердім місцї, буде в мене вбитий, й буде він престолом слави домові отця свого.


24 І буде на йому висїти вся повага батькового дому, - дїтей і внуків, - наче краса всяких домаan><них посудів аж до послїдних музичних приборів.


25 Та тодї, - каже Господь Саваот - захитаєсь гвізд, буде вибитий з свого твердого місця, і впаде й розсиплесь ввесь тягар на йому; бо так говорить Господь.



Iсаія 22

1 Пророче слово про Тир: Ридайте, кораблі Тирські, бо він збурений: нема вже домів торговельних і нїкому в ті доми входити. Так їм переказано з Хитимської країни.


2 Замовкнїть, осадники острову, що його, бувало, купцї Сидонські, плаваючи по морі, збагачали.


3 По великих водах привожено сюди зерно Сигорське, вроджай ріки (Нила), і був він торговицею народів.


4 Застидайсь Сидоне! ось бо що говорить море, ся твердиня морська: (Я стала безлюдна,) наче б не мучилась народинами, не ховала хлопят, не доводила дївчат до зросту!


5 А як чутка долетить про Тир до Египту, задрожать вони від новини сієї.


6 Переносїтесь у Тарсис, ридаючи, ви, давні осадники острову!


7 Чи се ж той город ваш, що був знаний в давні давна? А нинї несуть його ноги, блукатись до краях далеких!


8 І хто ж то призначив Тирові таку долю, що колись роздавав вінцї, а купцї в його були, наче князями, крамарі ж його - дуками в землї?


9 Призначив се Господь Саваот, щоб понизити гординю славних, щоб впокорити знатних у землї.


10 Блукай же тепер, дочко Тирська, мов ріка, по землї; нема бо вже тобі перепони!


11 Він простяг руку свою понад море, затряс царства; Господь приказав, повалити твердинї Канаанські,


12 І сказав: Не будеш уже гуляти, ти, осоромлена дївице, дочко Сидонська! Вставай, переселяйся в Киттим, - хоч і там не мати меш спокою.


13 Ось земля Халдейська: давно того народу не було; се Ассур дав до його почин, заложив його з тих, що жили в пустинях, а вони побудували башти собі; - а й їх домівки повалено, та й в розвалища обернено.


14 О, ридайте, кораблї Тирські, бо спустошена ваша твердиня!


15 І буде в той час, що забудуть про Тир на сїмдесять років, - скільки звичайно один царь живе. По сїмдесятьох же роках станесь із Тиром таке, як сьпіваєсь про блудницю:


16 Возьми цитру, ходи по містї, ти, забута блуднице! Пригравай гарно, висьпівуй багато пісень, щоб тебе собі пригадали!


17 І станесь по скінченню сїмдесяти лїт, що Господь навідаєсь ласкою до Тиру; й знов почне він збивати достатки, та, мов та блудниця, вабити до себе всї краї на землї.


18 Та торгівля його й користї з її будуть присьвячуватись Господеві; не будуть ховати й складати їх у комори, а до тих, що живуть перед лицем Господнїм, буде переходити користь із торговлї його, щоб вони їли доситу та мали трівку одежу.



Iсаія 23

1 Оце попустошить Господь землю, й вчинить її неплідною; змінить вигляд її й розсїє все, що живе на нїй.


2 А що буде з народом, те саме й з сьвященником; що буде слузї, те й панові його; що служебцї, те й панї її; що з купуючим, те й з тим, хто продає; що довжникові, те й тому, хто дає позичку; що з лихварем, те й з даючим лихву.


3 Земля опустїє до щаду, й мов би злуплена буде; бо Господь вирік се слово.


4 Засумує, заниє; поникне, помарнїє куля земна; поникнуть і ті, що з висока позирали на людей на землї.


5 Бо земля вся зледащіла під живучими на нїй, вони бо переступили закони; змінили устави; зломали вічний заповіт.


6 Тим то пожере иврокляттє землю, й живучі на нїй відберуть кару; за те попалені осадники землї, й не багато зостанесь людей.


7 Заплакали соком грона, захоріла винна лоза, зітхає кожне серце, - перед тим веселе.


8 Перестали веселощі з бубнами, замовкли радісні клики, занїміли гуслі;


9 Вже вина не пють із сьпівом; гіркий напиток усїм, що його пють.


10 Поруйнований запустїлий город, будинки замкнені стоять, нї-як входити.


11 Плачуть за вином по улицях; радощі замеркли, прогнані всї веселощі з землї.


12 В городах пустки зістались, ворота повалились.


13 А на землї буде з народами те саме, що буває, коли пообтрушують оливки, виноград обріжуть, та покінчать збірку.


14 (тільки праведні) Тілько вони піднесуть свій голос, возрадуються задля величностї Господньої, голосно викликати муть із того моря.


15 Ой шануйте ж на востоцї Господа, по островах морських (хвалїть) імя Господа, Бога Ізрайлевого.


16 Від найдалшого краю землї чуєм пісню: "Слава Праведному!" Я ж промовив: "Нуждо моя, нуждо моя! о горе моє! Лиходїї коять лихо, й коять лихо лиходїї по лиходїйськи."


17 Страх на тебе й яма й сїло, чоловіче земний.


18 Хто бо від страху втече, почувши крик страху, той впаде у яму, а хто вилїзе з ями, попадеться в сїло; бо всї спусти на небі відчинені будуть, і земля буде трусом труситись в основах.


19 Земля розступиться, земля розсядеться, земля, знай, труситися буде.


20 І хитати меться, наче пяний, гойдати меться, неначе колиска, бо беззаконностї її обтяжують її; упаде вона, та й не підведеться.


21 І навідає тодї Господь військо надземне в висотах, і царів земних унизу.


22 І збере їх до купи, як вязнї, у яму, та й зачинить їх разом у темницї, й по довгому часї будуть все ще кари терпіти.


23 І засоромиться місяць тодї, застидаєсь сонце, коли Господь сил воцариться в Сионї й в Ерусалимі, й перед старцями в славі засияє.



Iсаія 24

1 Господи! ти Бог мій; буду тебе прославляти, буду хвалити імя твоє; ти бо вчинив речі дивні; задуми давні спевнились; - так!


2 Ти обернув міста в купу каміння, утверджені замки - в руїну; не стало вже чужинецьких палат у містї; повіки воно не відбудуєсь.


3 Тим тебе будуть потужні народи хвалити, а городи страшних народів боятись;


4 Ти бо був убогому захистом; охороною бідного тїсного часу в него, втечищем під хуртовину, й тїнню у спеку; бо лють гнобителїв дихала на них, мов буря об мур.


5 Як жару під засуху, так погасив єси буту ворогів; як жара густою хмарою, - так пригашена побіда переважників лютих.


6 І приладить Господь сил на сїй горі гостину для всїх народів із товстих страв, - гостину з шпігу в костях і з самих вин чистих;


7 І порве він на сїй горі покривало, що вкриває всї народи, - покривало, ще лежить на всїх племенах.


8 Потоптана буде смерть по всї віки, й повтирає Господь сльози з усїх лиць, і здійме ганьбу з свого люду по всїй землї; от як говорить Господь.


9 І скажуть того дня: Ось він наш Бог! на його ми вповали, й він спас нас! Ось він Господь, на його ми вповали, то й радуватись і веселитись мемо спаннєм його!


10 Бо Господня рука на горі сїй опочине, а Моаба потопче на його ж місцї, мов ту солому на гнїй.


11 І хоч він розпростре руки свої, як пливець до пливання простирає, то Господь впокорить гординю його разом із лукавством рук його.


12 І твердиню височенних мурів твоїх повалить, поверне, розкине по землї в порох.



Iсаія 25

1 В той день буде в землї Юдиній ся пісня сьпіватись: Місто кріпке в нас; він спасеннє дав нам замість мурів і валів.


2 Відчиняйте ворота, нехай ввійде народ праведний, що любить правду.


3 Твердого духом хорониш ти в повному впокої, за те, що він на тебе вповає.


4 Вповайте ж на Господа повіки, бо Господь Бог - се твердиня вічна.


5 Він поскидав тих, що згорда високо неслися, - той високий город; скинув його, поверг його, скинув у порох.


6 Топче його нога, ноги вбогого, стопи нуждарів.


7 Путь праведного рівна; ти вирівнуєш стежку праведному.


8 (стоячи) На стежцї судів твоїх, Господи, ми вповали на тебе; до твого імени й памяті про тебе змагала душа наша.


9 Душею моєю взлїтав я поночі до тебе, й духом у внутрі моєму буду шукати тебе з досьвітнього ранку; коли бо присуди твої дїються на землї, тодї живущі на сьвітї навчаються справедливостї.


10 Як безбожний буде помилуваний, - не навчиться справедливостї; він коїти ме лихо в землї праведних, та й не буде оглядатись на Господню велич.


11 Господи! ти знімав правицю твою високо, та вони не бачили її; нехай же побачать і засоромляться ненавидники люду твого; огонь твій нехай пожере ворогів твоїх.


12 Господи! ти даруєш мир; бо ж усї справи наші ти нам устроюєш.


13 Господи, Боже наш! над нами крім тебе панували володарі другі; та ми задля тебе одного імя твоє шануєм.


14 Мертві вже не ожиють; велетнї не встануть, бо ти навідався й вигубив їх, та затратив всю память про них.


15 Ти намножив люд, Господи, велико намножив; ти прославив себе, розширив гряницї землї.


16 Господи! він же тілько в нуждї шукав тебе; виливав тихі молитви, коли кари твої спадали на його.


17 Мов та вагітна, як прийде час їй родити, мучиться, кричить у болях, оттак бували й ми перед тобою.


18 І ми бували вагітні, мучились, - та родили хиба вітер; спасення-добра не приспорили землї, й невірні осадники землї не попадали.


19 Та мерцї твої ожиють, устануть мертві тїла! Оживайте ж, веселїтесь, що в порох лягли; бо роса в тебе, - роса, що живить травицю, й земля викине померших.


20 Ійди ж, народе мій, ввійди в свої хатини; зачини за собою двері, сховайся на часинку, докіль гнїв перейде;


21 Ось бо, Господь вийде з пробутку свого покарати земнородних за їх беззаконство; й земля видасть із себе кров, що повсисала; не таїти ме вже своїх убитих.



Iсаія 26

1 В той час покарає Господь мечем своїм тяжким, великим, потужним левиятана, що просто мчить, як і левиятана, що вється, і убє потвору морську.


2 В той день засьпівайте про його - про любий виноградник:


3 Я, Господь, бережу його, що хвилини напоюю його, в ночі і в день стережу його, щоб хто не вломився в него.


4 В менї нема гнїву; та як би хтось поставив у йому проти мене терен, чи хмизину, то я боєм пійду на його, випалю його до коріння.


5 Хиба він буде шукати захисту в мене, схоче мене примирити? Нехай трібує тодї мир ізо мною вчинити.


6 Колись буде, що Яков корінь запустить, пустить галузку й зацьвіте Ізраїль, та й наповнить плодами вселенну.


7 Чи ж він побивав його так, як побивав тих, що його побивали? Чи вбивав його так, як убивав тих, що його вбивали?


8 Нї! Ти по справедливій мірі покараєш його, коли його відкинеш; коли викинеш його сильним подувом своїм, як се буває того дня, коли східний лютиться вітер.


9 Аж сим змиєся беззаконство Якова, а користь із сього буде та, що знятий буде гріх із його, як він усе каміннє з поганських жертовників пітре на порох, та й не будуть уже стояти дуброви та ідоли сонця.


10 Місто ж утверджене опустїє, домівки будуть покинені та обезлюднені, наче пустиня. Там телята будуть пастись, будуть лежати та обгризати порост у йому;


11 А як він посохне, то його поломлять, і прийде жіноцтво та й спалить його. Бо то люде без розуму, тим то й Творцеві не жаль їх буде, й не помилує їх Создатель їх.


12 Та буде час, що Господь потрясе все від великої ріки аж по потік Египецький, й вас, сини Ізраїля, збере до купи;


13 І буде тодї: затрубить величезна труба, й посходяться ті, що в Ассирийщинї вже були затерялись, та прогнано їх у Египет, - і поклоняться Господеві на горі сьвятій в Ерусалимі.



Iсаія 27

1 Горе коронї гордих та пяних Ефраїміїв, (горе) зовялому цьвіту в величній окрасї його, що розсадовився поверх гори понад урожайною долиною, та все, мов би пяний од вина.


2 Ось уже йде потужний та кріпкий (гнїв) од Господа, наче злива з грядом і пагубний вихор; наче розгукана повідь розбурханих вод, і повергає його нездержною силою на землю.


3 Ногами буде потоптана корона гординї пяних Ефраїміїв.


4 З квіткою ж вялою в величній окрасї його на верху вроджайної долини станесь те, що з смоквою, перед часом достиглою, що, скоро хто її вбачить, зараз простягає руку та й з'їдає.


5 Оного часу буде один Господь Саваот величним вінцем і короною слави для останків свого народу;


6 Він буде духом правосуду тим, що засїдають на суд, та відвагою тим, що ворога од воріт прогонять.


7 Бо й вони од вина спотикаються й збиваються напоями з дороги; сьвященник і пророк спотикаються від опяняючих напитків; поконані вином, ходять, мов безглузді від напою; в пізнаннї похибляються, помиляються в осудї.


8 Столи в них повні гиду й блювотини, нема чистого місця.


9 А договорюють: "Кого хоче він учити знання? кого проповіддю на розум наводити? хиба тих, що перестали їх молоком з грудей годувати, що їх неня саме від грудей відлучила?


10 У вас усе - заповідь та заповідь, а за заповіддю знов заповідь; правило та правило, а за правилом ізнов правило; тут не багато часу (до кари), та й там не багато."


11 За се ж будуть говорити до сих людей чужинцї лепетаннєм чужою мовою.


12 До них говорили (пророки): "Оце відпочинок: дайте спочити струдженому: се буде потїха" (наша). Та вони не хотїли слухати.


13 І станесь із ними по слову Господньому: заповідь на заповідь; заповідь за заповіддю; правило та правило, а за правилом ізнов правило; тут не багато, та й там не багато, - так що пійдуть і попадають горілиць і порозбиваються, і попадуться в сїть та й спіймаються.


14 Слухайте ж слова Господнього, ви зневажники, що правите народом сим у Ерусалимі:


15 Позая>


16 За се так говорить Господь Бог: Ось я закладаю в основу камінь на Сионї, - камінь певний, угольний, великоцїнний, та кріпко заложений; хто в його ввірує, той не застидаєсь.


17 І зроблю суд мірою, а справедливість - вагою, і, наче грядом, спустошене буде втечище льжи, й води затоплять місце вашого сховку.


18 І так ваші змовини з смертю розірвуться, і ваша рядна з пеклом не встоїть; і як прийде побиваючий бич, то й вас погубить,


19 Наколи переходити стане, він захопить вас; а переходити ме кожного рана, в день і в ночі, та й сама вже чутка про його переймати ме страхом.


20 Ложе буде вам надто коротке, щоб простягнутись, - укривало надто узке, щоб ним обгорнутись.


21 Бо встане Господь так, як на горі Перазимі, розгнїваєсь, як на долинї Габаонській, щоб зробити дїло своє, дїло незвичайне, та й довершить своє дїло, своє дїло дивовижне.


22 Тим не жартуйте, щоб кайдани в вас не стали тугійші; бо я чув від Господа, Бога сил, - що пагуба всїй землї призначена.


23 Прихилїте ж слух і послухайте голосу мого; вважайте й вислухайте, що буду до вас промовляти:


24 Хиба плугатарь день у день про свій засїв оре, викидає борозди та боронить землю свою?


25 Нї; зрівнявши ниву, сїє він чорнуху, або розсїває кмин, або сїє пшеницю, ячмінь у вибраному місцї, та просо.


26 Сього порядку навчає його сам Господь; він учить його.


27 Бо не молотять чорнухи валом зубчатим, анї коліс не качають по кминові, а палицею вибивають чорнуху, та й кмин - палицею.


28 Та й збіжжє вимолочують, та не роздавлюють його; водять по йому молотїльні колеса з їх кіньми, та розтирають.


29 І се походить од Господа сил: дивні ради його, велика премудрість його!



Iсаія 28

1 Горе Аріїлу - Аріїлу, городові, що в йому жив Давид! додайте рік до року; тимчасом нехай собі заколюють жертви.


2 Бо я стїсню Аріїла, й настане плач та смуток, і буде він у мене, як аріїл.


3 Розтаборюсь я кругом тебе, й стисну тебе сторожжю чуйною, й здвигну проти тебе башти утверджені.


4 І будеш понижений; зпід землї будеш говорити; глухий буде зпід землї твій голос; голос твій буде, як у того, що з черева промовляє, й зпід перстї пошептом виходити ме мова твоя.


5 Ворогів же в тебе буде, як мілкого пилу, й товп лютих, наче розвіяної полови; а станесь усе нагло, нечайно, як оком мигнути.


6 Господь Саваот навідає тебе громом, землетрусом; страшним шумом бурі та вихру, і поломєм огня, що все пожерає.


7 (Але й вони борзо зникнуть) І, як сонне видиво нічне, буде товпа всїх тих народів воюючих проти Аріїла, й усїх, що на його наступили, обложили й його стиснули.


8 І, як голодному сниться, що він їсть, а прокинеться, - аж голод його мучить; та й, як багнущому сниться, що він пє, а прокинеться, - аж його вялить і жадоба палить, так буде й з роєм всїх тих народів, що проти гори Сиону будуть воювати.


9 З'умійтесь же й дивуйтесь! Вони других ослїпили, та й самі ослїпли; вони пяні, хоч не від вина, - заточуються, хоч не від напою;


10 Господь бо навів на вас духа сонливого й замкнув очі ваші, - пророків, та закрив голови ваші - віщих мужів.


11 І всяке пророцтво - се для вас те саме, що слова в книзї під печаттю: подають її письменному й кажуть: "прочитай її"; а той відказує: "не можу, бо вона запечатана";


12 І передають її такому, що не вміє читати, та й кажуть: "прочитай її"; то й же відказує: "я читати не вмію".


13 І сказав Господь: Позаяк сей нарід устами тілько близиться до мене, і язиком тілько мене шанує, серце ж його далеко відстоїть від мене, а страх їх передо мною походить із науки заповідей людських,


14 Тим і я з людьми такими незвичайно дивне диво-чудо витворю, так що мудрість у премудрих їх зникне, й розуму в їх розумних не стане.


15 Горе тим, що гадають глибоко сховатись, щоб задуму свою втаїти перед Господом; що чинять справи свої в темряві, й говорять: Хто нас побачить, хто взнає?


16 Що за безглуздє! Чи ганчарь же й його глина однакі речі? Хиба ж виріб скаже про того, що його виробив: не він зробив мене? або чи ж скаже штучний утвір про того, що її виконав; він нїчо не знає?


17 Чи ж за короткий, дуже короткий час Ливан не зробиться садом, а сад не будуть уважати лїсом?


18 І почують у той час глухі слова книги, та й прозрять із пітьми й темряви очі слїпих.


19 І будуть страдаючі що-раз більше радуватись у Господї, і вбогі будуть веселитись в Сьвятім Ізрайлевім;


20 Бо не стане вже тих, що других з'обижали, щезнуть ті, що на сьміх підіймали, й будуть вигублені всї, що за неправдою побивались;


21 Що ошукували ближнього словами; що заставляли сїтї тому, хто в воротах суду добивався, а правого на бік відсували.


22 Тим то так говорить Господь про дом Яковів, - Господь, що вивів Авраама: Яков не буде тодї стидатись, та й лице його не зблїдне.


23 Бо як побачить він у себе дїти свої, твір рук моїх, - то вони будуть сьвято шанувати імя моє, сьвято держати Сьвятого Ізрайлевого, й боятись Бога Якового.


24 Тодї ті, що блукають духом, спізнають мудрість, а ті, що стояли опір, навчаться послуху.



Iсаія 29

1 Горе синам неслухняним, - говорить Господь, тим, що задумують задуми без мене, - що ввіходять у вмови, менї супротивні, та гріхи на гріхи громадять:


2 Не спитавшись у мене, ійдуть вони в Египет, щоб шукати підмоги в силї Фараоновій та захистити себе в тїнї Египту.


3 Але сила Фараонова вийде вам на сором, і захист у тїнї в Египтї - на безчесть.


4 Князї твої прийдуть у Зоан-город, а посли твої зійдуть аж до Ханесу;


5 Та всї вони застидаються задля того народу, що їм без пожитку; не буде од него нї підмоги, нї хісна, - хиба тілько стид і сором.


6 Ось вам смутне пророцтво про ту скотину, що мандрує в землю полуденню, через країну нужди й тїснечі, де леви та левицї, гаспиди та летючі змиї; перевозять на хребтах ослячих свої добутки, й на верблюджих горбах - надбаннє своє до народу, що їм нема з його вжитку:


7 Бо Египецька поміч - річ марна й даремна; тим то й накликав я: сила їх - сидїти тихо.


8 Ійди ж, напиши се їм на таблицї, запиши в книгу, щоб воно в їх перед віччу, поки сьвіт сьвітом, стояло.


9 Бо се люд упрямий, дїти віроломні, що не хочуть слухати Божого закону,


10 Що видющим ось як говорять: "Нїчого не бачте!" а пророкам: "Не прорікайте нам правду, говоріте, що нам любе, віщуйте, що миле:


11 Зійдїте з дороги, відвернїться від правої путї; відсуньте нам із перед очей Сьвятого Ізрайлевопиго!"


12 Тим то Сьвятий ув Ізраїлї ось як говорить: Що ви слово спасенне моє відкидаєте, а вповаєте на оману й неправду, та в тому шукаєте опори, -


13 То беззаконство се буде вам, мов щілина перед розпадом, що показалась у мурі високім, - грухне він нагло, в хвилинї.


14 І він розвалить його, як розбивають глиняний горщик, розбиваючи його безпощадно, так що між куснями з його не найдеться нї черепка, щоб із припечка взяти углика, або з криницї води зачерпнути.


15 Так бо говорить Господь Бог, Сьвятий Ізрайлїв: Сидячи тихо на місцї, були б ви спаслися; бо в тихостї і надїї вся ваша потуга; та ви не хотїли,


16 А мовляли: "Нї, ми на конях утечемо", - за те ж і втечете; "ми на бистрих побіжимо", - за те ж і бистрі будуть вас здогоняти!


17 Зо страху перед одним втїкати ме в вас тисяча, а зо страху перед пятьма так розбігнетесь, що останок із вас буде, наче віха на верху гори, мов знак на горбі.


18 Та Господь жде ще, щоб вам ласку явити, здержуєсь, щоб вас пожалувати; бо Господь - се Бог правди; блажен, хто вповає на його.


19 На Сионї люд жити ме знов, знов у Ерусалимі; й не будеш гірко плакати, - він змилосердиться на голос плачу твого, й скоро його почує, - дасть відповідь тобі.


20 І дасть вам Господь хлїб у горю, й воду в нуждї; і вчителї твої небудуть ховатись та й очі твої будуть бачити вчителїв твоїх;

ТЕЛЕГРАМ

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)

Поиск книг

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

О психологии, саморазвитии и личностном росте

Саморазвитие

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика

Отборные классические книги

Классика
ВКОНТАКТЕ

Цитаты, афоризмы, стихи, книжные подборки, обсуждения и многое другое

Книжный Вестник
БИБЛИОТЕКИ

Библиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории

Любовные романы

Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров

Фантастика

Самые популярные книги в формате фб2

Топ фб2 книги