13 І переповів їм Михей усї слова, що чув, як Варух читав звиток голосно перед народом.


14 Тодї послали всї князї до Варуха - Егудїя Натанїєнка, сина Селеміїного, сина Хусіїного, сказати йому: Возьми звиток, що читав єси людові, та й приходь. І взяв Варух Нирієнко звиток в свою руку, й прийшов до них.


15 Вони сказали йому: Сїдай і прочитай нам на голос; і Варух прочитав їм голосно.


16 Вислухавши ж вони всї слова, поглядали з переляком один на одного та й кажуть Варухові: Нам би конче переказати цареві всї оцї слова.


17 І поспитали в Варуха: Розкажи ж нам, як ти списав всї слова цї з його уст?


18 І відказав їм Варух: Він промовляв менї устами всї 'цї слова, я ж писав їх у книзї чернилом.


19 І сказали князї Варухові: Ійди й сховайся, ти й Еремія, так щоб нїхто не знав, де ви.


20 Потім подались до царя у двір, зоставивши звиток у сьвітлицї царського писаря Елисама, та й розповіли цареві всю справу.


21 І послав царь Егудїя по книгу, і взяв її сей із будинку царського писаря Елисама; й читав її Егудїй наголос перед царем і всїма князями, що стояли навкруги царя.


22 Царь же перебував під той час, - се було в девятому місяцї - в зимовому дворі, а перед ним горів жар у кітлику.


23 Що разу, як Егудїй перечитав два чи три листки, одрізував він їх писарським ножиком і кидав на огонь у кітлику, аж покіль увесь звиток ізгорів на огнї.


24 Та не збоялись і не роздерли на собі одежі нї царь, нї всї його слуги, що вислухали всї 'цї слова.


25 І хоч Елнатан і Делаїя й Гемарія царя благали не палити звитка, то він їх не послухав.


26 Ба ще й повелїв царь Ерамеїлові Амелехенкові, і Сераїї Азриїленкові та Селемії Авдиїленкові спіймати Варуха, писаря, і Еремію, пророка; та Господь охоронив їх.


27 І надійшло слово Господнє до Еремії, після того, як царь спалив звиток із тими словами, що посписував їх Варух із уст Ереміїних, і сказано йому:


28 Возьми собі другого звитка та й спиши на йому всї слова, що були на першому звиткові, що його спалив Йоаким, царь Юдейський;


29 І скажи про Йоакима, царя Юдейського, так: Ось що говорить Господь: Спалив єси того звитка, кажучи: На що ти написав в йому, що царь Вавилонський певно прийде й землю сю звоює, а люде й скотину в їй повигублює? -


30 Тим же то говорить Господь про Йоакима, царя Юдейського, так: Не мати ме він потомка, що седїв би на Давидовому престолї, і лежати ме труп його, кинутий на дневну спеку й на ночну холоднечу;


31 І скараю його й рід його й слуги його за їх неправедність, і пошлю на їх і на осадників Ерусалимських і на всїх мужів Юдейських усе лихо, що вирік на них, а вони того не слухали.


32 І взяв Еремія другого звитка та й передав його писареві Варухові Нирієнкові, а сей списав на йому всї слова тої книги, що її спалив Йоаким, царь Юдейський, так як проказував йому Еремія, - надто ж іще добавлено до того многі такі ж слова.



Еремiя 37

1 Намість Ехонїї Йоакименка царював Седекія Йосієнко, що його Навуходонозор, царь Вавилонський, настановив царем над землею Юдейською.


2 Та нї він, нї слуги його, нї осадники країни не слухали слів, що Господь говорив через пророка Еремію.


3 І послав царь Седекія Елухала Селемієнка та сьвященника Софонїю Маасеєнка до пророка Еремії, щоб йому сказали: Благай за нас Господа, Бога нашого.


4 Еремія ходив іще тодї по волї серед люду, бо його ще не посаджено в темницю.


5 Тим часом військо Фараонове вирушило з Египту, а Халдеї, що облягали Ерусалим, довідавшись про те, відступили від Ерусалиму.


6 І надійшло слово Господнє до пророка Еремії таке:


7 Так говорить Господь, Бог Ізрайлїв: Ось як скажіть цареві Юдейському, що послав вас до мене поспитати: - Військо Фараонове, що двинуло вам на підмогу, вернеться зараз у Египет, у свою землю,


8 А Халдеї вернуться знов, щоб сей город облягти; вони й опанують його й пустять на пожар.


9 Ще ж так говорить Господь: Не зводїте самі себе, думаючи: Халдеї конче відійдуть од нас, бо вони не відійдуть;


10 А коли б і все військо Халдейське, що вас воює, ви побили, та й зостались би у них лиш самі ранені, так і ті повставали б, кожен із свого намету, та й пустили б сей город на пожар.


11 Між тим, як військо Халдейське через наступ Фараонової військової потуги одступило від Ерусалиму,


12 Покинув Еремія Ерусалим і подався в землю Беняминову, щоб там схоронитись між людом.


13 Як же дойшов до Беняминової брами, старший сторож, на імя Іреїя Селемієнко, сина Аннїїного, з'упинив пророка Еремію, кажучи: Ти хочеш перекинутись до Халдеїв?


14 Еремія ж сказав: Се неправда, не хочу я перебігати до Халдеїв. Та сей не вважав на те, і взяв Іреїя Еремію та й повів до князїв.


15 І запалали князї гнївом на Еремію, побили його та й посадили в темницю, в будинку в писаря Йонатана, що його обернено на темницю.


16 Еремія зступив у темничну яму й пересидїв там багато днїв.


17 Царь же Седекія послав узяти його звідти. І спитав його царь у своїх палатах потай усїх, і промовив: Чи нема якого слова од Господа? Еремія відказав: Є, і додав: Подасть він тебе на поталу цареві Вавилонському.


18 І сказав іще Еремія цареві: Чим провинив я тобі й слугам твоїм і сьому людові, що ви мене засадили в тюрму?


19 Та й де тепер ваші пророки, що вам пророкували та договорювали: Царь Вавилонський не прийде на вас і на сю країну?


20 Тепер же вислухай мене, мій добродїю й царю: нехай моє благаннє дійде до твого слуху; не вертай мене в будинок писаря Йонатана, щоб менї там не вмерти.


21 І поведено тодї Еремію, по повелїнню царя Седекії, у вартовий двір у неволю, й давано йому по буханцеві хлїба на день із пекарської улицї, покіль не поїдено ввесь хлїб у городї. І так пробував Еремія в вартовому дворі.



Еремiя 38

1 І почули Сафатія Маттаненко, та Годолїя Пасхоренко та Юхал Селемієнко, та Пасхор Малхієнко, слова, що говорив Еремія до всього люду, кажучи:


2 Так говорить Господь: хто зостанеться в сьому містї, той умре од меча, од голоднечі й од морової пошестї; хто ж оддасться Халдеям, той врятується з душею, й мати ме душу свою замість здобичі, й буде жити.


3 Так говорить Господь: Напевно буде місто се подане війську царя Вавилонського на поталу, й він опанує його.


4 Тодї сказали князї цареві: Нехай би вже раз убито сього чоловіка на смерть; він же ж одіймає завзяттє в військових людей, що в сьому містї ще зостались, та й ослаблює руку в усього народу, провадючи такі слова; сей бо чоловік бажає не добра народові, а тілько лиха.


5 І сказав царь Седекія: Ось він і в ваших руках; царь бо не вдїє нїчого проти вас.


6 І взяли вони Еремію та й укинули в яму в Малхії Амалехенка, на вартовому дворі, і спустили туди Еремію на поворозках; а в ямі тій не було води, тілько багно, й загряз Еремія в багно.


7 І довідався Авдемелех Етіопій, один ізміж скопцїв у царських палатах, що Еремію вкинуто в яму, - а царь седїв тодї у Беняминових воротах, -


8 І вийшов Авдемелех із царського дому та й так промовив до царя:


9 Мій добродїю й царю! погано вчинили ті люде, заподїявши таке пророкові Еремії, та вкинувши його в яму; та ж він умре там із голоду, бо вже нема хлїба в містї.


10 І повелїв царь Етіопієві Авдемелехові: Возьми звідсї трийцять чоловіка з собою та витягни Еремію з ями, покіль не вмер.


11 Авдемелех узяв із собою людей і ввійшов у царський дім під коморою, набрав ізвідти старих платків та непотрібних лахів, і спустив їх на поворозах Еремієві в яму.


12 І кликнув Етіопій Авдемелех до Еремії: Ось, попідкладуй ганчірки з сієї драної та порваної одежі собі попід пахи рук своїх, під мотуззє! І зробив так Еремія.


13 І потягли Еремію на поворозах і витягли його з ями, й пробував Еремія на вартовому дворі.


14 Тодї покликав царь Седекія до себе пророка Еремію через третий увіхід в дом Господень та й сказав царь Седекія до Еремії: Поспитаю в тебе про дещо; та не затаюй від мене нїчого.


15 Еремія відказав цареві: Та чи ти не вбєш мене, як тобі все скажу? та хоч і дам тобі раду, то ти не послухаєш мене.


16 І забожився царь Седекія перед Еремією тайкома: Так певно, як живе Господь, що сотворив нашу душу, не вбю тебе та й не подам у руки тим, що важать на твою душу.


17 Тодї сказав Еремія цареві Седекії: Так говорить Господь Саваот, Бог Ізрайлїв: Коли вийдеш до князїв царя Вавилонського, то й врятуєш душу свою, й города сього не пустять на пожар, та й зостанетесь ти й дом твій в живих:


18 Коли ж не віддаси себе князям царя Вавилонського, город сей буде подан Халдеям на поталу, й вони пустять його з огнем, і сам ти не уйдеш рук їх.


19 І сказав царь Седекія до Еремії: Боюсь тих Юдеїв, що попереходили до Халдеїв, щоб мене не видано в їх руки, та щоб не висьмівали мене.


20 Еремія ж сказав: Не видадуть; послухай тілько голосу Господнього в тому, що я говорю тобі, а буде тобі добре й зостанешся живий.


21 Коли ж затнешся віддатись, то ось тобі слово, що явив менї Господь:


22 Ось, все жіноцтво, що позоставалось у палатах в царя Юдейського, одведуть до князїв царя Вавилонського, й самі вони скажуть: Ошукали тебе дорадники твої та й переважили; твої ноги загрязли в болотї, а вони поодвертались від тебе, -


23 Усї твої жени й дїти одведуть до Халдеїв, і сам ти не уйдеш із рук у них; тебе спіймають та й оддадуть у руки Вавилонському цареві, а город сей пустять пожаром.


24 І сказав тодї Седекія до Еремії: Щоб нїхто не знав про сю розмову; тодї ти не вмреш;


25 Коли ж би князї довідались, що я розмовляв з тобою та прийшли й казали: Скажи лишень, що говорив єси цареві, не закривай перед нами, а ми не віддамо тебе на смерть, - та що говорив тобі царь,


26 Так скажеш їм: Я благав царя, щоб не завернуто мене в Йонатанів буЁь инок, щоб я там не вмер.


27 Та й справдї прийшли таки всї князї до Еремії та й розпитували в його; він же відказав так само, як повелїв йому царь, і вони пійшли від його мовчки, бо нїхто не взнав, що він сказав цареві.


28 І седїв Еремія у вартовому дворі аж до того дня, як опановано Ерусалим. І звойовано Ерусалим.



Еремiя 39

1 У девятому роцї Седекіїному, царя Юдейського, в десятому місяцї, прибув Навуходонозор, царь Вавилонський, з усією військовою силою своєю під Ерусалим, та й обляг його.


2 А в одинайцятому роцї Седекіїному, четвертого місяця, девятого дня було місто взяте.


3 І ввійшли в його князї царя Вавилонського та й розложились коло середніх воріт: Нергал-Шарезер, Самгар-Нево, Сарсехим, старший між скопцями, Ребмаг, старший над магами, з усїма иншими князями царя Вавилонського.


4 Як же їх побачили Седекія, царь Юдейський, й усї військові люде - то й повтїкали, й вийшли в ночі з міста через царський сад воротами між двома мурами та й подались на дорогу в степ.


5 Та військо Халдейське погнало за ними й догнало Седекію на степах Ерихонських; і взяли його та й повели до Навуходонозора, царя Вавилонського, в Ривлу, в землю Емат, і вирік той засуд над ним:


6 І повелїв царь Вавилонський у Ривлі позаколювати всї сини Седекіїні перед очима в його, та й усїх вельмож Юдейських велїв позаколювати царь Вавилонський;


7 Седекію ж звелїв ослїпити й закувати в кайдани, щоб відвести його в Вавилон.


8 Палату ж царську й будинки люду попалили Халдеї огнем, а мури Ерусалимські порозвалювали.


9 Останок же люду, що ще находився в містї, й тих, що поперебігали до його, і всїх прочих перевів начальник прибічників Навузардан у Вавилон.


10 Убогих же людей, що нїчого не мали, полишив Навузардан, начальник прибічників, у землї Юдейській та й понадїляв їм виноградники й поля.


11 А про Еремію видав Навуходонозор, царь Вавилонський, такий приказ Навузарданові, начальникові прибічників:


12 Возьми його, опікуйся ним і не чини йому нїчого лихого, а обходися з ним по його бажанню, яке він тобі виявить.


13 І послав Навузардан, старший над прибічниками, та Навузазван, старший над скопцями, й Нергалшарезер, старшина над магами, й усї князї царя Вавилонського,


14 І взяли Еремію з вартового двору та й передали його Годолїї Ахикаменкові Сафаненкові, щоб пустили його домів. І зостався він і жив серед люду.


15 До Еремії ж надійшло, як він іще пробував у темничньому дворі, таке слово Господнє:


16 Ійди й скажи Авдемелові Етіопієві: Так говорить Господь сил небесних, Бог Ізрайлїв: Оце я спевню слова мої про се місто, - йому на лихо, а не на доро, й спевняться вони свого дня перед очима в тебе.


17 Тебе ж я того дня врятую, говорить Господь, і не подам тебе на поталу тим людям, що ти їх боішся.


18 Нї, дам тобі втекти, й не поляжеш од меча, й буде тобі душа твоя намість здобичі, за те, що ти вповав на мене, сказав Господь.



Еремiя 40

1 Слово, що надійшло від Господа до Еремії, як звелїв його Навузардан, старший над прибічниками, відпустити з Рами, куди взяв був його, закованого в кайдани разом із другими полонянами з Ерусалиму й Юдеї, що їх переводжено в Вавилон.


2 Старший над прибічниками взяв Еремію та й сказав йому: Господь, Бог твій, вирік се лихо на се місце.


3 І послав його й учинив так, як сказав; бо ви провинили Господеві й не слухали голосу його, та за те й сталось вам воно.


4 Оце ж визволяю тепер тебе з ланцюгів, що на руках у тебе; коли хочеш ійти зо мною у Вавилон, - ійди, а я дбати му про тебе. Коли ж тобі не до вподоби йти зо мною в Вавилон, - лишайся. Дивись, уся земля перед тобою: куди вподобаєш ійти, туди й ійди.


5 Та нїм відійшов, добавив Навузардан: Ійди до Годолїї Ахикаменка Сафаненка, що його царь Вавилонський поставив намісником над містами Юдейськими, та й пробувай з ним серед люду, або йди, куди тобі любо. І дав йому старший над прибічниками страви й гостинця та й відпустив його.


6 І прийшов Еремія до Годолїї Ахикаменка в Массифу, й пробував із ним серед люду, що позостався в країнї.


7 Як уся військова старшина, що була в полі, й їх товариші довідались, що царь Вавилонський поставив намісником у краю Годолїю Ахикаменка й передав йому чоловіків і жіноцтво й дїтвору, та й тих убогих, що не переведено в Вавилон, -


8 Прийшли вони до Годолїї в Массифу, - а то: Ісмаїл Натанїєнко, та Йоанан і Йонатан Кареєнки, та Сераїя Танасметенко, та сини Офині з Нетофати, та Езонїя Махатенко, - вони й їх люде.


9 І поклявся їм Годолїя Ахикаменко Сафаненко, - їм і їх людям, говорючи: Не страхайтесь служити Халдеям; пробувайте в краю й служіть цареві Вавилонському, то й буде вам добре;


10 А я жити му в Массифі, щоб заступатись за вас перед Халдеями, що приходити муть до нас; ви ж тим часом збірайте виноград, овощ, оливки та прячте в сховища ваші, та й живіте собі в городах ваших, що їх посїли.


11 Та й прочі Юдеї, що находились у Моабі та проміж Аммонїями та в Едомі й по всїх инших країнах, перечувши, що царь Вавилонський полишив останок Юдеїв і поставив над ними Годолїю Ахикаменка Сафаненка, -


12 Повертались усї отті Юдеї з усїх займищ, куди були порозбігались, і прийѡашли в землю Юдейську до Годолїї в Массифу, та й зібрали винограду й овощу дуже багато.


13 Йоанан же Кареєнко й уся військова старшина, що пробували в полі, поприходили до Годолїї в Массифу


14 І сказали йому: Чи знаєш, що Ваалис, царь Аммонїйський, послав Ісмаїла Натанїєнка, вбити тебе? Годолїя ж Ахикаменко не йняв їм віри.


15 Тодї сказав Йоанан Кареєнко Годолїї в Массифі: Дозволь менї, я пійду й вбю Ісмаїла Натанїєнка, так що нїхто сього не знати ме. Чого допускати, щоб він убив тебе, та щоб усї Юдеї, що позбірались до тебе, знов порозбігались та погинув увесь останок Юдин?


16 Годолїя ж Ахикаменко відказав Йоананові: Не чини сього, бо ти говориш неправду на Ісмаїла.



Еремiя 41

1 У сьомому місяцї прибув Ісмаїл Натанїєнко Елисаменко, що був царського роду, а з ним вельможі царя, та ще десять чоловіка, до Годолїї Ахикаменка в Массифу й трапезували вони з ним укупі в Массифі.


2 І встав Ісмаїл Натанїєнко й десять чоловіка, що з ним були, та й убили Годолїю Ахикаменка Сафаненка мечем, - заподїяли смерть тому, що його царь Вавилонський намісником у країнї поставив.


3 Побив Ісмаїл так само й усїх Юдеїв, що були в Массифі при йому, при Годолїї, і Халдеїв, що там знаходились, - людей військових.


4 На другий день по вбийстві Годолїї, як ще нїхто про те не довідавсь,


5 Прибули з Сихему, Силому й Самариї, вісїмдесять чоловіка, з обголеними бородами й роздертою одїжжю, і поранені, з приносами й кадилом у руках, щоб їх принести в жертву на Господньому місцї.


6 Зустріч їм вийшов Ісмаїл Натанїєнко з Массифи, плачучи, а, зустрівши їх, сказав: Ійдїте до Годолїї Ахикаменка.


7 Скоро ж вони ввійшли в город, повбивав їх Ісмаїл Натанїєнко та й повкидав у яму, - він і ті люде, що при йому були.


8 Були ж між ними (побитими) десятеро таких, що казали Ісмаїлеві: Не вбивай нас, бо в нас доволї запасів на полі, пшеницї й ячменю, олїї й меду. І він здержався та й не повбивав їх із браттєм.


9 Яма ж, що в її Ісмаїл повкидав усї трупи побитих через Годолїю людей, була та сама, що викопав царь Аса в обороні проти Вааса, царя Ізраїлського; її ж то й наповнив Ісмаїл Натанїєнко побитими.


10 Тодї позаймав Ісмаїл у полонь увесь останок люду, що був у Массифі, - царівен і ввесь люд, що Навузардан, старший над прибічниками, передав Годолїї Ахикаменкові, - (сих позаймав Ісмаїл Натанїєнко) та й пійшов у дорогу до Аммонїїв.


11 Як же довідався Йоанан Кареєнко й вся військова старшина, що була при йому, про всї злочини, що вкоїв Ісмаїл Натанїєнко,


12 Узяли вони всїх людей своїх та й метнулись воювати Ісмаїла Натанїєнка, й наздогнали його коло великого ставу під Габаоном.


13 Коли ввесь люд, що йшов із Ісмаїлом, побачив Йоанана Кареєнка з усією військовою старшиною, що була при йому, зрадїли,


14 І всї, що позаймав Ісмаїл із Массифи в полонь, повернулись та й перейшли до Йоанана Кареєнка.


15 Тим часом Ісмаїл Натанїєнко кинувся з восьма чоловіками та й утїк до Аммонїїв.


16 Тодї Йоанан Кареєнко й вся військова старшина, що була при йому, забрали ввесь останок люду, що позаймав був Ісмаїл Натанїєнко з Массифи, вбивши Годолїю Ахикаменка, - людей дорослих, військових, жіноцтво й дїтвору й скопцїв, що завернув із Габаону,


17 І рушили вони та й з'упинились на попас у Химамі, по сїм боцї Бетлеєму, щоб звідти двинути далїй у Египет


18 Задля Халдеїв, боялись бо їх, що Ісмаїл Натанїєнко вбив Годолїю Ахикаменка, що його царь Вавилонський поставив був намісником у землї Юдейській.



Еремiя 42

1 І приступила вся військова старшина з Йоананом Кареєнком і Езанїєю Гошаїєнком й усїм людом од малого до великого,


2 І сказали до пророка Еремії: Нехай упаде наша просьба перед лице твоє; помолись Господеві, твойму Богові, за ввесь останок сей, бо нас тілько трохи з множества зосталось, як се очі твої бачать, -


3 Нехай нам Господь, Бог твій, укаже дорогу, якою йти нам, і навчить, що нам чинити.


4 І відказав їм пророк Еремія: Чую, помолюся Господеві, Богу вашому, як бажаєте, й з'ясую вам увесь відказ, який дасть вам Господь. Нї слова не втаю од вас.


5 І сказали вони до Еремії: Господь нехай буде сьвідком вірностї й правди між нами й тобою, що ми чинити мем усе те, з чим пошле тебе до нас Господь, Бог твій:


6 Чи легке, чи тяжке воно буде, ми послухаєм голосу Господа, Бога нашого, що до його ми тебе оце посилаємо, щоб нам добре було, як послухаємо голосу Господа, Бога нашого.


7 Як уплило ж десять день, надійшло слово Господнє до Еремії.


8 Він покликав перед себе Йоанана Кареєнка з усією військовою старшиною й з усїм людом од найменшого до найстаршого,


9 І сказав їм: Так говорить Господь, Бог Ізрайлїв, що до його ви посилали мене, щоб зложити перед ним молитву вашу:


10 Коли зостанетесь у сїй землї, так я вас побудую, а не повалю, насаджу вас і не повириваю, жалую бо вас задля тих злиднїв, які допустив на вас.


11 Не бійтесь царя Вавилонського, що його тепер лякаєтесь, говорить Господь, я бо з вами, щоб вам помагати й вас із рук його рятувати.


12 Я буду милосердним до вас, і поверну вас у вашу землю.


13 Коли ж ви скажете: Не хочемо жити в сїй землї, та й не послухаєте заповідання Господа, Бога вашого, а скажете:


14 Нї, пійдемо таки в землю Египецьку, там не будемо бачити війни й не чути гуку трубнього та й не будемо голодувати, й там ми хочемо жити, -


15 Так чуйте слово Господнє, ви, останок Юди: Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїля: Коли ви справдї обернете лиця ваші, щоб ійти в Египет та й пійдете туди, щоб там пробувати,


16 То меч, що ви його лякаєтесь, наздогонить вас там у землї Египецькій, і голоднеча, що її лякаєтесь, пійде слїдом за вами в Египет, і там ви погинете.


17 Та й усї, що наважились ійти в Египет, щоб там жити, поляжуть од меча, голоднечі й морової пошестї, і нїхто з них не зостанеться й не втече від того лиха, що пошлю на них.


18 Так бо говорить Господь сил небесних, Бог Ізрайлїв: Так само, як вилився мій гнїв палкий на осадників Ерусалимських, так пролиється досада моя на вас, коли пійдете в Египет; і зробитесь ви прокляттєм і острахом, наругою й сьміховищем, і не бачити вам уже землї сієї.


19 Так, - Господь заповів вам, ти, останку Юдин: Не ійдїть у Египет; затямте ж собі добре, що й я вас остерігав нинї;


20 Ви бо прогрішились проти себе самих; ви посилали мене до Господа, Бога вашого, мовляючи: Помолися за нас Господеві, Богу нашому, й вияви нам усе, що скаже Господь, Бог наш, а ми те вчинимо.


21 Оце ж я вам виявив нинї, та ви не хочете послухати слова Господа, Бога нашого й того всього, з чим він послав мене до вас.


22 То ж знайте, що поляжете від меча, голоднечі й морової пошестї в тому місцї, куди захотїли йти, щоб там пробувати.



Еремiя 43

1 Як же переказав Еремія всьому людові слова Господа, Бога їх, - всї ті слова, що з ними послав його Господь, Бог їх, до них,


2 Тодї сказав Азарія Осаїєнко та Йоанан Кареєнко, та й усї сьміливі мужі сказали Еремії: Неправду ти провадиш; не Господь, Бог наш, послав тебе сказати нам: не йдїте в Египет, щоб там пробувати,


3 Се Варух Нирієнко підтровлює тебе на нас, щоб подати нас Халдеям на поталу, аби нас повбивали або полонянами в Вавилон поодводили.


4 І не послухав Йоанан Кареєнко й уся старшина військова з усїм людом, голосу Господнього, щоб зоставатись їм у землї Юдейській.


5 Нї, Йоанан Кареєнко й уся старшина військова зібрали ввесь останок Юдеїв, що повертались були від усїх народів, куди були порозбігались, а хотїли жити в землї Юдейській, -


6 Чоловіків, жінок і дїтвору, царівен і всїх тих, що їх Навузардан, старший над прибічниками, передав був Годолїї Ахикаменкові, (взяв) і пророка Еремію та Варуха Нирієнка,


7 Та й вирушили в землю Египецьку, не послухали бо голосу Господнього, й так дойшли до Тафнису.


8 І надійшло слово Господнє до Еремії в Тафнисї таке:


9 Набери в руки великого каміння та й позакопуй у глинї коло ввіходу в палати Фараонові в Тафнисї при очах у Юдеїв,


10 Та й промов до них: Так говорить Господь сил небесних, Бог Ізрайлїв: Оце я возьму слугу мого Навуходонозора, царя Вавилонського, та й поставлю престол його на сьому каміннї, що закопав його, й він розпростре над ним пишне шатро своє.


11 І прийде він, і звоює землю Египецьку: Кого призначено на смерть, тому смерть; кого на неволю, тому неволя; кого під меч, поляже від меча.


12 І запалить огонь у зборищах богів Египецьких, і попалить їх і позабірає їх у полонь, і одягнеться в землю Египецьку, як пастух убирає на себе одежу свою, та й вийде звідти в супокою.


13 І покрушить стовпи (боввани) Бет-Самиські в землї Египецькій, і попалить храми богів Египецьких.



Еремiя 44

1 Слово, що надійшло до Еремії про всїх Юдеїв, що пробували в Египтї, та поосїдали в Магдолї й у Тафнисї й у Нофі й у країнї Патросї:


2 Так говорить Господь сил небесних, Бог Ізрайлїв: Ви бачили те нещастє, що я послав на Ерусалим і на всї міста Юдейські, що нинї стоять пустками безлюдними,


3 За їх ледарство, що коїли й до гнїву мене доводили, ходючи кадити иншим богам, яких не знали нї вони, нї ви, нї ваші батьки.


4 Я посилав до вас раз-пораз з раннього ранку слуг моїх, пророків, казати вам: Не чинїте сих поганих речей, ненавидних менї.


5 Вони ж не слухали й не прихиляли уха, щоб вертатись од ледарства сього, щоб не кадити богам иншим.


6 І пролився мій гнїв і моя досада та й палав по городах Юдиних і по улицях Ерусалимських, так що вони поробились розвалищами й пустками, як оце й бачите.


7 Та й тепер говорить Господь, Бог сил небесних, Бог Ізрайлїв: Про що ви чините таке велике зло душам вашим, яким ви вигубите чоловіка й жінку, хлопя й немовля зпосеред Юди, так що не зостанеться й нащадку з вас?


8 Про що доводите мене до гнїву виробами рук ваших, кадючи иншим богам у землї Египецькій, куди прийшли жити, щоб себе погубити та зробити клятьбою й сьміховищем проміж усїма народами на землї?


9 Хиба ж позабували ви ледарство отцїв ваших і безбожність царів Юдейських, і жінок їх, ваше власне ледарство й ледарство жінок ваших, яке вони коїли в землї Юдейській та по улицях Ерусалимських?


10 Аж по сей день не вгамувались вони й не бояться та й не ходять в законї мойму й по установах моїх, що дав я водм й отцям вашим.


11 Тим же то так говорить Господь сил небесних, Бог Ізрайлїв: Оце оберну лице моє проти вас на погибель і на затрату всього Юди.


12 І відопхну останок із Юдеїв, що наважились ійти в Египет, щоб там жити, і всїх витрачу, всї поляжуть у землї Египецькій; мечем і голоднечею будуть витрачені; мале й велике погине від меча й голоду, й стануться прокляттєм і пострахом, наругою й сьміховищем.


13 Навідаю карою живущих у Египтї, як навідав Ерусалим, мечем, голоднечею й моровою пошестю.


14 І з останку Юди, з тих, що прибули в землю Египецьку на пробуваннє чуженицями, нїкому не вдасться вирятуватись і втекти та вернутись у землю Юдейську, куди поривати ме душу їх, щоб ізнов туди вернутись і там осїстись; нїхто не вернеться, хиба тілько ті, що втечуть із відти.


15 І відказали Еремії всї чоловіки, що знали, як їх жінки чужим богам кадили, й усе жіноцтво, що там стояло натовпом, і ввесь люд, що жив у Египтї, в Патросї, й сказали:


16 Що ти провадиш нам в імя Господнє, не послухаємо тебе;


17 А невідмінно чинити мемо те, що сказали уста наші, й будемо кадити богинї небесній, й приносити їй ливну жертву, як се ми чинили, ми й отцї наші, царі наші й усї князї наші по городах у Юдеї й по улицях Ерусалимських; а за те були ми тодї ситі й щасливі та й не знали лиха.


18 З того ж часу, як ми перестали кадити небесній царицї й вистачати їй ливну жертву, терпимо в усьому недостачу та й погибаємо від меча й голоднечі.


19 І коли ми кадимо небесній царицї й ливну жертву їй приносимо, то хиба ж се без відома наших мужів виробляємо ми їй книші з її образом та приносимо ливні жертви?


20 Тодї озвався Еремія до всього люду, до чоловіків і жінок і до всього народу, що йому так відповідав (ось як):


21 Хиба ж то не те кадженнє, що справляли ваші батьки, ваші царі й ваші князї й нарід землї по городах Юдиних і по улицях Ерусалимських, - хиба не те спогадав Господь, та хиба не воно вразило його серце?


22 І не здолїв довше терпіти Господь ледачі ваші вчинки й гидоти, що ви коїли. Тим то й зробилась ваша земля пусткою й пострахом і клятьбою, та без осадників, як самі тепер вбачаєте.


23 Саме через те, що ви ідолам кадили й перед Господом грішили, й не слухали голосу його, та не ходили по закону Господньому й по приказам його та постановам його - за те й побила вас оця лиха година, як ось самі вбачаєте.


24 І сказав Еремія до всього люду й до всього жіноцтва: Вислухайте слово Господнє, ви, всї Юдеї, що пробуваєте в Египтї!


25 Так говорить Господь сил небесних, Бог Ізрайлїв: Ви й жіноцтво, що своїми устами мовляли те й вашими руками чинили; ви говорите: Хочемо справдити наші обітницї, якими обреклись небесній царицї, кадити й ливні жертви вистачати. Певнїте ж ваші обітницї й справджуйте ваші оброки;


26 Та вислухайте ж і слово Господнє, ви, всї Юдеї, що живете в Египтї: Ось, я кленусь вам моїм імям великим, говорить Господь, що нї одна людина Юдейська у всїй землї Египецькій не буде вже вимовляти імя моє своїми устами, говорючи: Так певно, як жив Господь!


27 Я бо буду назирати за вами пильно - вам на погибель, а не на добро; й усї Юдеї, що пробувають у Египтї, будуть гинути од меча та голоднечі, аж докіль до нащадку не вигинуть.


28 Тілько не багато їх утече од меча й вернеться з землї Египецької в землю Юдейську, останок же Юдеїв, що прийшли в землю Египецьку, щоб там пробувати, дізнається, чиє слово справдиться, - чи моє, чи їх.


29 А ось вам знак, говорить Господь, що я навідаю вас карою в сьому місцї, щоб знали, що слова мої справдяться - вам на лихо.


30 Так бо говорить Господь: Ось, я подав Фараона Вафрія, царя Египецького, на поталу ворогам його й в руки настаючим на життє його, як подав Седекію, царя Юдейського, на поталу Навуходонозорові, цареві Вавилонському, ворогові його, настававшому на душу його.



Еремiя 45

1 Слово, яке сказав пророк Еремія до Варуха Нирієнка, як сей списав слова з уст Ереміїних у книгу - в четвертому роцї Йоакима Йосієнка, царя Юдейського:


2 Так говорить Господь, Бог Ізрайлїв, про тебе, Варуху:


3 Ти нарікаєш: Ой горе менї, смуток на смуток причиняє менї Господь; я впадаю на силах від зітхання, й не знаходжу спокою.


4 Ось як скажи йому: Так говорить Господь: Дивись, що я збудував, те розвалюю, що понасаджував, викоренюю скрізь по тій землї.


5 А ти бажаєш собі щось великого? Не бажай; я бо пошлю лихо на всяке тїло, говорить Господь; - тобі ж дам, замість здобичі, життє твоє на всякому місцї, куди повернешся.



Еремiя 46

1 Слово Господнє, що дійшло до пророка Еремії про народи поганські:


2 Про Египет, а то про військо Фараона Нехао, царя Египецького, що стояло на Евфрат-ріцї в Кархамисї, яке побив Навуходонозор, царь Вавилонський, у четвертому роцї Йоакимовому, царя Юдейського:


3 О, готуйте щити й списи, й виступайте до бою;


4 Сїдлайте конї та всїдайте, ви їздецї; ставайте в ряди в своїх шоломах; гостріте списи, вдягайтесь в панцері!


5 Та що се я бачу? вони в трівозї, подаються взад? їх невміраки побиті, втїкають необзир, - із'усюди страх, говорить Господь.


6 Та не втече бистроногий, невмірака не врятуєсь; на півночі, коло Евфрат-ріки вони спіткнуться й поляжуть.


7 Хто се піднімаєсь, мов ріка прибуває, мов потоки бурхають водами своїми?


8 Се Египет піднімається, мов ріка, мов би води потока розбуялись. Підіймусь, мовляє, покрию країну, погублю міста й їх осадників.


9 Сїдайте ж на конї; летїть, колесницї; виступайте, силачі, - ви, Етіопії, Ливії, узброєні щитами, Лидийцї з натягнутими луками в руках!


10 Та (знайте, що) сей день є днем пімсти Господа сил небесних, щоб помститись над противниками його; жерти ме їх меч і засититься й упється вашою кровю; се будуть жертовні приноси Господеві, Богу сил, у півночній землї на Евфрат-ріцї.


11 Ійди в Галаад, возьми балзаму, дїво-дочко Египецька! Та шкода тобі добірати лїків, - нїчим не загоіш своєї рани!


12 Почули народи про сором твій, і плач твій сповнив країну; бо (втїкаючи) один силач твій ударить на другого хороброго, та й оба разом поляжуть.


13 Слово, що сказав Господь пророкові Еремії про напад Навуходонозорів, царя Вавилонського, щоб звоювати Египет:


14 Оповістїть в Египтї й дайте знати Магдолї та сповістїть у Нофі й у Тафнисї; скажіте: Становись лавами й готуйся, бо вже меч пожерає все навкруги!


15 Чого се твій потужний лежить повалений? - Не встояв, бо Господь повалив його.


16 Се він натовпив тих, що падали, - падали один на одного, та говорили: Вставаймо, вертаймось до нашого люду, в рідну нашу країну перед пагубним мечем!


17 Фараонові, цареві Египецькому, приложять прізвище "трівога", він пропустив реченець.


18 Так певно, як живу я, говорить Царь, - на ймя йому Господь сил небесних, - як се правда, що Тавор належить між гори, а Кармель стоїть над морем, так певно й він прийде.


19 Готуй собі всяку потріб на дорогу, осаднице-дочко Египецька: бо Ноф стане пусткою, пійде з димом, обезлюдїє.


20 Е гипет - гарна телиця, та погибель надходить із півночі, надходить на неї.


21 А найняте військо його, - ті вгодовані ним бики, подаються взад, утїкають, не можуть устоятись, бо прийшов на їх день погибний, час їх навідання.


22 Доходить голос його, неначе гадюче сичаннє, наступають з військовою потугою, нападають із сокирами, мов дроворуби;


23 Вирубають лїс його, говорить Господь, бо їх і не переглянеш; більше їх, як сарани, нїхто не перелїчить.


24 Осоромлена дочка Египецька, оддана півночньому народові на поталу.


25 Се говорить Господь сил небесних, Бог Ізрайлїв: навідаю карою Аммона в Но, Фараона й Египет з його богами й князями, - Фараона з тими, що на його вповають,


26 Та й подам їх на поталу тим, що важять на їх душі, на поталу Навуходонозорові, цареві Вавилонському й у руки рабам його; аж опісля буде Египет оселений, як за давних днїв, говорить Господь.


27 Ти ж не журись, слуго мій Якове, й не лякайся, Ізраїлю, я бо вирятую тебе з далекої землї, й потомків твоїх із землї, де вони невольникували, й вернеться Яков та й жити ме спокійно й мирно й нїхто не буде страхати його.


28 Не журися, рабе мій Якове, говорить Господь, я бо з тобою. Я вигублю всї народи, що проміж них порозганяв тебе, тебе ж не вигублю; я тілько скараю тебе справедливим судом, та безкарним тебе не зоставлю.



Еремiя 47

1 Слово Господнє, що надійшло до пророка Еремії про Филистіїв, перш нїж Фараон напав на Газу:


2 Так говорить Господь: Вже ринуть води з півночі; прибувають, мов потік заливаючий, і затоплять землю з усїм, що на нїй, всяке місто з осадникамопѸ його; тодї закричать люде кругом, заридають усї, що живуть в країнї,


3 Почувши гук та тупіт копит у сильних коней його, гуркіт колесниць його й скрипіт коліс його. Батьки й не зирнуть на малечу свою, помлїють бо руки в них


4 Перед тим днем, що настане, щоб вигубити всїх Филистіїв; погубити й Тир і Сидон з усїма помічниками, що позоставались; бо Господь спустошить Филистіїв, останок острова Кафтора.


5 Олисїла Газа, онїмів Аскалон і прочі долиняне.


6 Доки же, ти, мечу Господень, ще будеш рубати? Коли вдовольнишся? Заховайся в свою піхву, перестань-вгамуйся!


7 Та як тобі вгамуватись, коли Господь послав тебе з приказом проти Аскалону й побережжя морського? Туди ж він послав його!



Еремiя 48

1 Про Моаба так говорить Господь Саваот, Бог Ізрайлїв: Горе Неву-місту! воно спустошене буде; соромом окритий Киріятярим і звойований; та й Мизгав покриєсь стидом і в нїщо його обернуть. Замок високий обернено в посьміх!


2 Слава Моабова зникне навіки; Гесбону недолю готують: нумо, витратьмо його зміж народів! Та й ти, Мадмено, погибнеш; меч ійде за тобою.


3 Чути крик і з Оронаїму, і тут валять-опустошують страшно!


4 Стерто на порох Моаб, дїти його заридали.


5 Від підходячих у гору в Лухит голосний плач роздається, від спускаючихся в низ із Оронаїму зачуває ворог риданнє по спустошенню.


6 Утїкайте, рятуйте життє, наге, мізерне як та деревина серед пустинї.


7 Ти вповав на вироби рук твоїх, на твої достатки; за те ж пійдеш в неволю, ти самий, й бовван твій Хамос разом із своїми сьвященниками та князями своїми.


8 Прийде пустошник на кожний ваш город, й нї одно місто не остане цїле; погибне долина, спустїє поділлє, як заповів Господь.


9 Дайте Моабові крила навтеки летїти; бо в городах його буде безлюддє, нїкому буде в них проживати!


10 Проклят, хто справу Господню справляв би байдужно, проклят, хто спиняв би меча його, кров проливати!


11 Змалку жив Моаб у супокою, седїв на гущі своїй і не переливано його з посудини в другу посудину, його в неволю не займано зроду; тим то зоставався в йому й смак його, та й запах його не змінявся.


12 От же, говорить Господь, надходить час, що я пришлю до його переливачів, а вони переллють його, й опорожнять посуд його й глеки його порозбивають.


13 І окриється соромом Моаб задля Хамоса, як окрився стидом дом Ізраїля задля Бетеля, - надїї своєї.


14 Що ви говорите: Ми хоробрі мужі, силачі до війни?


15 Нї! Моаб, наче вже опустошений, міста його, як би вже горіли, а вибрані молодики ваші, мов би на заріз пійшли, говорить Царь, - Господь Саваот імя його.


16 О, близька погибель Моабова, сквапно надходять злиднї його.


17 Пожальтесь його, всї його сусїди, й усї, що знаєте імя його, заголосїте: Як се зломилось жезло сили, палиця слави!


18 Ізійди вниз із висоти величі і сядь на місцї спраги, дочко-осаднице Дибону, вже бо наступає пустошник Моабу, й порозвалює твердинї твої.


19 Стань при дорозї, сусїдко-осаднице Ароерська, питай у тих, що, втїкаючи, шукають рятунку: Що таке сталось?


20 (а почуєш:) Осоромлений, Моаб, бо вже звойований; плачте, ридайте, вістїте в Арнонї, що Моаб - пустиня;


21 Що прийшов суд на рівнини, на Халон і на Яазу й на Мофат,


22 І на Дибон і на Нево й на Бет-Дивлатаїм,


23 І на Каріатаїм, і на Бет-Гамул і на Бет-Маон,


24 І на Керіот і на Восор та й на всї городи Моабські, як далекі, так і близькі.


25 Збито рога Моабові й зломано руку йому, говорить Господь.


26 Упоїте до пяна його, пишався бо проти Господа; нехай же валяється Моаб у своїй блювотинї й буде сьміховищем.


27 Хиба ж Ізраїль та не був сьміховищем у тебе? Чи то ж його та поймано між злодїями, що ти, було, як заговориш про него, так і похитуєш головою?


28 Покидайте ж тепер міста, ви осадники Моабські, та й живіте, мов голуби, що гнїздяться коло ввіходів у печери.


29 О, наслухались ми про гордощі Моабові - гордощі без міри, як він високо нїс себе, як пишався, як у гору неслося серце його.


30 Знаю я, говорить Господь, буйність його, та вона марна; пусті слова його; не здолїють того вчинити (що говорять).


31 Тим то й буду голосити по Моабові, плакати по всьому Моабові, буду зітхати по людях Кирхареських;


32 Плакати му по тобі, Севамо виноградня, тим плачем, що й по Язері: паростки твої сягали аж поза море, доходили до озера Язерського; аж се пустошник напав на лїтні плоди твої, на виноград спілий.


33 Утихли радощі й веселощі в тім Кармелю, в землї Моабський; я уйму вино в точилах; не будуть уже топтати в них, сьпіваючи; гук воєнний буде чути, а не гомін радісний.


34 Од плачу в Есевонї аж до Елеали й до Яаци залунає їх голос і від Сигора до Оронаїму, до третьої Егли; та й води в Нимримі повисихають.


35 Вигублю, говорить Господь, у Моаба тих, що приносять жертви на висотах та кадять абогам його.


36 Тим же то серце моє тужить по Моабі, мов сопілка; стогном сопілки плаче серце моє по осадниках Кирхареських, всї бо багацтва, що вони надбали, поникли без слїду.


37 У кожного голова лиса, в кожного борода стрижена, руки подряпані, чересла веретищем окриті,


38 Скрізь у Моаба по кришах, майданах сумують-плачуть, я бо розбив Моаба, мов посудину непотрібну, говорить Господь.


39 Як же розбито його, - будуть із спожалїннєм говорити; як же Моаб осоромився, подавшись навтеки! і стане Моаб сьміховищем і острахом усїм сусїдам своїм;


40 Так бо говорить Господь: Ось він (Навуходонозор) орлом налетить, розпростре свої крила над Моабом:


41 Загорне міста, звоює твердинї, а серця в хоробрих Моабіїв стрівожаться в той час, як серце в жінки-породїлї.


42 І вигублений буде Моаб ізпроміж народів за те, що згордїв був проти Господа.


43 Переляк і яма й сїтї прийдуть на тебе, Моабський осаднику, говорить Господь.


44 Хто від ляку втече, впаде в яму; хто вийде з ями, попаде в сїт. Таке бо пошлю на Моаба в годину кари моєї, говорить Господь.


45 Наче в тїнї, схороняться у твердинї Есевонській втїкачі втомлені, та з Есевону вийде огонь, поломя з Сигону, й пожере бік Моабу, і тїмє сих людей непокірливих.


46 Горе тобі, Моабе! погинув нарід Хамоса; бо сини твої й дочки пійшли в неволю.


47 Та колись я поверну Моаба з полону, говорить Господь. Досі суд на Моаба.



Еремiя 49

1 Про Аммонїїв говорить так Господь: Чи Ізраїль же не має синів? хиба нема в него наслїдника? Як же се Малхом загорнув Гада, й нарід його розсївся в містах його?


2 Тим же то надходять днї, що в Раббі, (містї) синів Аммонових, дасться чути крик боєвий й Рабба зробиться купою розвалищ, і городи (дочки її) будуть повипалювані, а Ізраїль заволодїє над тими, що над ним панували, говорить Господь.


3 Заголоси ж, (сусїде) Есевоне, бо Гай уже спустошений; здійміте крик, ви, дочки Раббині; попідперізуйтесь веретами; плачте й блукайте попід плотами, бо Малхом пійде в неволю, а з ним сьвященники й князї його.


4 Чого пишаєшся долинами? Потечуть левади твої кровю, зрадлива дочко, що, вповаючи на скарби свої, мовляєш: Хто наступить на мене?


5 Ось, я пошлю на тебе страх з усїх околиць твоїх, говорить Господь, Бог Саваот; порозбігаєтесь необзир, і нїхто не позбірає втїкачів.


6 Та навпослї я знов заверну полонян Аммонїїв, говорить Господь.


7 А про Едома так говорить Господь сил небесних: Невже ж у Теманї та нема розуму? Чи то ж не стало ради в премудрих? хиба ж змалїла їх мудрість?


8 Утїкайте, обернувшись плечима, ховайтесь глибоко в печерах, осадники Деданські, попущу бо погибель на Езава, надходить час навідання мого.


9 Коли б винники та ввійшли в виноградник у тебе, то певно лишили б скілька не зірваних грон, та й коли б злодїї прийшли в ночі, то набрали б собі, скілько їм треба;


10 Я ж обберу Езава до нага, всї сховища його повідшукую, нїде не притаіться. Вигублене буде його потомство, й брати його й сусїди його; й зникне він зовсїм.


11 Полиши тілько твої сироти, я не дам їм загинути, та й вдови твої нехай вповають на мене.


12 Так бо говорить Господь: Ось, і ті, що їм не належалось би пити кубка кари, будуть його конче пити, а ти б то не мав бути покараний? Нї, не втечеш безкарно, мусиш випити.


13 Кленусь бо самим собою, говорить Господь, що Восор станеться острахом, сьміховищем, дивовижею й прокляттєм, а всї його міста поробляться вічними пустками!


14 Я чув звістку від Господа, та й посли порозсилано вже до народів казати: Збирайтесь, ійдїть на него, ставайте до бою!


15 Ось бо, я вчиню тебе малим між народами, згірдним перед людьми.


16 Грізна постава твоя і надуте серце завели тебе, живущого в печерах скельних та вершинах гірських. Бо хоч би ти так високо, як орел, звив гнїздо собі, то я й звідти скину тебе, говорить Господь.


17 І зробиться Едом острахом; хто попри його буде переходити, з'уміється і буде посвистувати, споглядаючи на рани його.


18 Як Содома та Гоморра провалились, а з ними й сусїдні городи, говорить Господь, так і там нїхто вже не буде жити, й нїяка людина не поселиться.


19 Ось він, як той лев, виступить від вижин Йорданських на ті утверджені місця; їх же я зневолю швидко вийти з Ідумеї, і, хто вибраний, того над нею поставлю. Хто бо рівня менї? і хто стане вимагати в мене відповідї? та й де той пастирь, що встояв би проти мене?


20 Тим же то слухайте про постанову Господню і що він судив учинити Едому, та й що задумав зробити осадникам Теманським: дїйсно, найслабші з того стада займуть їх у полонь і попустошать осади їх.


21 Від гуку їх упадку стрясеться земля, а луна від їх крику чутна буде поза Червоним морем.


22 Так, орлом підійметься він, налетить і розпустить крила понад Восором, і серце невміраків Едомських буде тодї, як серце в жінки-породїлї.


23 Про Дамаск: Осоромлені Емат і Арпад: почувши сумну вість, вони впали духом; трівога обгорнула їх, неначе на морі, не можуть успокоїтись.


24 Опустив руки Дамаск і кинувся на втеки; його обняв страх, схопили його болї й муки, мов породїлю.


25 Ой чом же не вцїлїло се місто славне, сей город, що ним я втїшався?


26 Так, поляжуть молодики його на улицях його й усї військові люде погибнуть того часу, говорить Господь сил небесних.


27 І розложу огонь попід мурами Дамаськими, й пожере він палати царя Венадада.


28 Про Кедар і про царства Азорські, що (опісля) звоював Навуходонозор, царь Вавилонський, так говорить Господь: Уставайте, рушайте на Кедар та й звоюйте тих осадників восточних!


29 Намети й вівцї їх позабірайте; покриттє наметнє, всю надобу, й верблюди в їх пожакуйте, та накличте на них страх із усїх боків.


30 Біжіте, втїкайте хутко, ховайтесь глибоко в печерах, осадники Азорські, говорить Господь: Навуходонозор бо, царь Вавилонський, повзяв постанову й задумав проти вас задум.


31 Уставайте, рушайте проти люду мирного, що живе собі безпеч, говорить Господь, що нема в його нї дверей, нї засовів, що живуть (кочуючи) особняком.


32 Верблюди їх стануться лупом, а їх отарі будуть розхоплені, і розсїю їх по всїх вітрах, - оттих, що вистригають волоссє на висках, - і з усїх боків наведу на їх погибель, говорить Господь.


33 Азор же буде леговищем шакалам, вічною пустинею; нїхто там не буде жити, нїяка людина там не оселиться.


34 Слово Господнє, що надійшло до пророка Еремії про Елам у початку царювання Седекіїного, царя Юдейського:


35 Так говорить Господь сил небесних: Се я поламлю лука Еламіям, - їх головну силу;


36 І наведу на Елама чотирі вітри з чотирьох сторін неба, та й розвію їх по всїх сих вітрах, і не буде такого народу, щоб до його не зайшли вигнані Еламії;


37 І пошлю на Еламіїв страх перед ворогами їх й перед тими, що на їх душу настають, і наведу лихолїттє на їх, і гнїв мій, говорить Господь, і посилати му меча слїдом за ними, аж покіль їх повигублюю;


38 І поставлю мого престола в Еламі, царя же й князї його вигублю, говорить Господь.


39 У дальші ж часи поприводжу назад полонян-Еламіїв, говорить Господь.



Еремiя 50

1 Слово, що вирік Господь через пророка Еремію про Вавилон і про землю Халдейську:


2 Звістїть й розголосїть між народами, й поставте стяга; виявлюйте, не замовчуйте! Говоріть: Вавилон звойовано, Вил осоромлений, Меродах покрушений, осоромлено й другі образи його, порозбивано ідоли його!


3 З півночі бо двине проти його народ, а сей оберне землю його в пустиню, і нїхто не буде там жити, нї людина, нї скотина, - все рушить і повтїкає.


4 У ті днї, і в ті часи, говорить Господь, поприходять сини Ізраїля вкупі з синами Юдиними, а йдучи, плакати муть (з радощів) і шукати Господа, Бога свого.


5 Про дорогу до Сиону питати муть, а, обернувши туди лиця, будуть казати: Ійдїть і прилягнїте до Господа завітом (умовою) вічним, що вже не забудеться.


6 Мов заблукані вівцї, був мій нарід: пастирі позводили їх із дороги, порозганяли їх по горах; вони ж блукали з гори на горб, забувши свою кошару.


7 Всї, що їх стрічали, жерли їх, а вороги їх мовляли: Ми не винні, бо се вони согрішили перед Господом, перед пробутком справедливостї, і перед Господом - надїєю батьків їх.


8 Втїкайте ж із серед Вавилону, покидайте Халдейську землю, а йдїть (веселі), мов козли перед отарою.


9 Ось бо, я підійму й приведу проти Вавилону велику громаду ="7"ародів із півночніх земель, і розложаться проти його, та й звоюють його: стріли у них, як у вправного воіна, не вертаються марно.


10 І станеться Халдея здобиччю їх; і опустошники її заситяться, говорить Господь.


11 Ви бо веселились і радувались, розграблюючи власність мою; скакали з радощів, як на траві телиця, та й ржали, як боєві конї.


12 У великий стид попаде мати (земля) ваша, зарумяниться тая, що вас породила; остання буде вона між народами - пустиня, суша, дике поле.


13 Через Господень гнїв обезлюдїє, зробиться пустинею; кожен, хто йти ме через Вавилон, буде здивований посвистувати, позираючи на його рани.


14 Становітеся ж у боєву лаву навкруг Вавилону; всї, ви лучники, стріляйте, не жалуйте стріл, бо він провинив перед Господом!


15 Підійміте з усїх боків крик проти його: подав руку свою (піддавсь); упали твердинї його, зрушились мури його! Се помста Господня; мстїтесь на йому! Як він чинив, так ви чинїте з ним.


16 Повигублюйте в Вавилонї тих, що сїють, укупі з тими, що роблять у жнива серпом! Зі страху перед мечем пагубним подасться кожен до свого люду, кожен у свою землю буде втїкати.


17 Ізраїль - се розпуджена отара; леви розігнали її. Перш об'їдав його царь Ассирийський, а тепер Навуходонозор, царь Вавилонський, і костї його покришив.


18 Тим же то так говорить Господь сил небесних, Бог Ізрайлїв: Се я навідаю карою царя Вавилонського, й його землю, як скарав царя Ассирийського;


19 І приведу знов Ізраїля на його пасовище, й буде пастися на Кармелї й Базанї, і насититься душа його на Ефраїмових горах і в Галаадї.


20 У ті днї й у ті часи, говорить Господь, шукати муть неправедностї Ізрайлевої, та не буде її, і гріхів Юдиних, та й не знайдеться їх; я бо прощу тих, що зоставив живими.


21 Ійди ж проти неї - проти тієї землї ворохобної, і карай осадників її; пустоши й вигублюй усе позад них, говорить Господь, і чини все, що я звелїв тобі.


22 (неначе чую вже) Гук воєнний в тій землї й страшне пустошеннє!


23 Ой, як же се зломано, як покрушено той молот стільких земель! Як же став Вавилон страховищем проміж народами!


24 Я розложив сїтї на тебе, й ти спіймався, Вавилоне, й не думавши про те; тебе знайдено й схоплено, за те, що встав єси на Господа.


25 Господь відчинив зброєву комору свою, і повиносив із неї знаряддя гнїву свого, бо в Господа сил небесних є справа у землї Халдейській.


26 Рушайте ж проти неї з усїх країв, повідчиняйте сховища її, топчіть її, мов снопи на тоцї, вигубіть її цїлковито, нехай не зостанеться з неї й нащаду.


27 Позаколюйте всї воли її, нехай ійдуть під ніж. Горе їм! настав бо день їх, - час кари їх!


28 (наче чути) Голос утїкаючих і спасаючих себе із землї Вавилонської, щоб сповістити на Сионї про помсту Господа, Бога нашого, про помсту за храм його.


29 Поскликайте на Вавилон усїх, хто натягує лука. Обложіть його навкруги, щоб нїхто не врятувавсь із його; одплатїть йому по заслузї його. Як він чинив, так само чинїть і йому, він бо встав згорда проти Господа, проти Сьвятого Ізрайлевого.


30 Тим же то молодики його поляжуть на улицях його, й усе військо його вигине того ж дня, говорить Господь.


31 Ось я - проти тебе, ти гордий, говорить Господь Саваот; прийшов бо день твій - час навідання твого.


32 І спіткнеться гордовитий і впаде та й нїхто не підніме його; і розложу огонь у містах його, й пожере все кругом.


33 Так говорить Господь сил небесних: Притїснені сини Ізраїля, як і сини Юдині, а всї, що їх позаймали в полонь, держать їх кріпко й затялись не пустити їх на волю.


34 Та визволитель їх потужен, Господь сил небесних імя його; він розбере їх справу, щоб учинити впокій на землї, а страх навести на осадників Вавилонських.


35 Меч на Халдеїв говорить Господь, і на осадників Вавилонських, і на князїв його, й на мудрих його;


36 Меч на ворожбитів, і вони обез'уміють; меч на військо його, і воно сторопіє;


37 Меч на конї його й на колесницї його, й на всї мішані народи посеред него, а вони збояться, як женщини; меч на скарби його, а їх розхоплять;


38 Засуха на води його, а вони повисихають; се бо земля бовванів, і вони побез'уміють перед страшною карою, насланою за їх ідоли.


39 І оселяться там дикі зьвіри, з шакалами, й жити муть на нїй струсї, й нїхто не поселиться, нїхто не буде жити на нїй од роду аж до роду.


40 Як у нїщо обернув Бог Содому й Гоморру з сусїдними оселями, так і тут не вдержиться й не буде жити нї одна людина.


41 Ось прийде нарід од півночі, нарід великий, і многі царі підіймуться з країв землї, з найдальшого кутка сьвіту.


42 В руках у них луки й списи, а жорстокі вони й немилосердні; ревуть, як море, мчаться на конях, узброєні, як один муж, готовий до бою на тебе, дочко Вавилонова!


43 Довідавшись про них, царь Вавилонський опустить руки; смуток обніме його, муки - як породїлю.


44 Ось він, мов той лев, виступить від вижин Йорданських на ті утверджені місця; їх же зневолю чимборше уходити, й хто вибраний, тому оддам його; хто бо рівня менї? хто стане вимагати в мене відповідї? та й де той пастир, що встояв би проти мене?


45 Тим же то слухайте про постанову Господню, і що він судив Вавилонові вчинити, та й що задумав про землю Халдейську: справдї, безсилки з того стада потягнуть їх із собою; справдї, він попустошить осади їх разом із ними.


46 Од гуку при заборі Вавилону здригнеться земля, а плач їх залунає далеко проміж народами.



Еремiя 51

1 Так говорить Господь: Се я підійму проти Вавилону й живущих посеред його противників моїх бурний вітер.


2 І пошлю віяльників на Вавилон, а вони розвіють його й спустошать землю його, вони бо в час злиднїв нападуть на його з усїх боків.


3 Нехай стрілець натягає лука супроти тих, що й собі ж натягають лука та величаються зброєю своєю; не щадїте молодиків його, вигублюйте все військо його.


4 Нехай падуть побиті на землї Халдейській, а поранені - по улицях її.


5 Не покинув бо вдовою Бог, Господь Саваот, Ізраїля й Юду, хоч їх земля повна провин проти Сьвятого Ізрайлевого.


6 Втїкайте з посеред Вавилону й рятуй кожне душу свою, щоб і вам не погибнути за беззаконство його; се бо година помсти Господньої, - він віддає йому заплату його.


7 Золотим кубком був Вавилон у руцї Господнїй, впивалась із його вся земля; народи пили з його й метались, мов біснуваті.


8 Несподївано впаде Вавилон та й розібється; голосїте по йому, дайте балзаму на рани його, - може позагоюються.


9 Гоїли ми Вавилона, та він не вигоївся. - Покиньте ж його, рушаймо кожен у свою землю, суд бо над ним дойшов до неба й сягонув аж за хмари.


10 Вивів Господь на сьвітло нашу справедливу справу; ходїмо й звістїмо на Сионї дїло Господа, Бога нашого.


11 , тостріте стріли, наповнюйте сагайдаки; Господь підпалив завзяттє царів Мидійських, задумав бо проти Вавилону, його затратити, - се помста Господня, помста за храм його.


12 Підійміте стяга проти мурів Вавилонських, побільшіте чату, приготуйте засїди, бо, що Господь задумав, те все так учинить, як виповів на осадників Вавилонських.


13 О, ти, що живеш над великими водами, багатий на скарби! прийшов кінець твій, - міра захланностї твоєї!


14 Господь сил небесних поклявся собою самим: Правду кажу, що сповню тебе людьми, мов сараною, й підіймуть боєвий крик проти тебе.


15 Він сотворив землю силою своєю, утвердив круг земний премудростю своєю й розпростер небеса розумом своїм;


16 На його громовий голос шумлять води з хмар, а ті хмари приводить він від кінцїв землї; творить блискавицї серед дощу, й випускає вітри з запасних сховищ своїх.


17 Безумним виявлює себе кожен чоловік у свойму знаннї, і кожний плавильник соромить себе бовваном своїм, бо бовван, - се лож, і нема в йому духа.


18 Се пуста мана, робота облуду; в день караючих їх навідин вони зникнуть.


19 Не такий, як їх, пай Яковів; бо його Бог - се творець усього, а Ізраїль - се жезло царства його; Господь сил небесних - імя його.


20 Ти в мене - молот, знаряд воєнний; тобою я побивав народи; тобою розбивав царства;


21 Тобою я вбивав коня і їздеця його й тобою розторощував колесницю і візника її;


22 Тобою вбивав я чоловіка й жінку; тобою вбивав старого й молодого; тобою вбивав молодика й дївицю;


23 Тобою вбивав я пастуха й стадо його; тобою вбивав ратая й супруг волів його, тобою вбивав намісників і міських начальників.


24 Тепер же відплачу Вавилонові й усїм осадникам Халдейським за все зло, що вони заподїяли Сионові в очах ваших, говорить Господь.


25 Се я (став) проти тебе, ти (горда) горо пагубна, говорить Господь, що вигублюєш і заражуєш усю землю; я простягну на тебе руку мою, й скину тебе зо скелї та й зроблю тебе горою, до нага обгорілою.


26 З тебе не можна буде взяти й каменя вуглового, нї каменя на підвалину; ти будеш вічним безлюддєм, говорить Господь.


27 Виставте ж хоругву воєнну в землях; трубіте в труби між народами; вворужте проти його народи; поскликайте на його царства: Арарацькі, Минїйські, Аскеназькі; настановіть гетьманів проти його; наведїть коней, як жалючої сарани.


28 Узброїте проти його народи, царів Мідиї, намісників її, старшини міські, й усю підневолену їй землю.


29 Нехай затруситься й затремтить земля; бо спевняться на Вавилонї задуми Господнї, щоб повернути Вавилона в пустиню безлюдну.


30 Невміраки Вавилонські позрікались воюватись, седять без дїла по твердинях своїх, вичерпалась сила в них, побабіли; осади їх попалені, засови їх поламані.


31 Біжить гонець зустріч другому гонцеві, посел зустріч послові, щоб сповістити цареві Вавилонському, що город його від кінця до кінця опановано;


32 І броди позахоплювано, й трощу по багнах повипалювано, й військові люде в перестраху.


33 Так бо говорить Господь Саваот, Бог Ізраїля: Дочка Вавилонська - мов тік під молотьбу; за малий час настануть жнива її.


34 Навуходонозор, царь Вавилонський, пожерав мене й гриз мене; він зробив із мене порожню посудину; він проковтнув мене, мов той смок; наповнив роскошами моїми своє черево, вигнав мене.


35 Зневага моя й тїло моє - на Вавилонї, промовляє осадництво Сионове, й кров моя - на осадниках Вавилонських, каже Ерусалим.


36 Тим же то так говорить Господь: Я вступлюсь за твою справу й помщуся за тебе; висушу море його й повисушую канали його.


37 І зробиться Вавилон купою розвалищ, кублами шакалів, страховищем та сьміховищем, без осадників.


38 Як леви, зарикають всї вони, заскіглять, як левині щенята.


39 Саме тодї, як вони (вином) розгорячаться, справлю їм бенкет, і впою та звеселю їх так, що поснуть сном вічним, і вже не прокинуться, говорить Господь.


40 Поведу їх, як ягнята, на заріз, як барани вкупі з козлами.


41 О, як же впаде Сесах (Вавилон), як звоюють пиху всієї землї! О, як же то Вавилон та зробиться страховищем між народами!


42 Рине на Вавилон море, покриє його великанськими филями своїми.


43 Городи його поробляться пустками, сухою сушею, диким полем, землею, де анї людина не буде жити, нї один чоловік переходити.


44 І зроблю конець Вилові в Вавилонї, і вирву з рота його, що він проглинув, і не будуть уже народи напливати до його, бо ж і мури Вавилонські впадуть.


45 Вихо ди зпосеред його, мій народе, рятуйте кожне душу свою від палкого гнїву Господнього.


46 Нехай не млїє серце в вас, і не лякайтесь поголоски, що пійде по землї: Пійде чутка в одному роцї, а потім у другому роцї та ж чутка, й буде насильство на землї, й встане потужний на потужного.


47 Та воно певне, що настане час, і я навідаю карою ідоли Вавилонські, а вся земля буде посоромлена й усї побиті її поляжуть серед його.


48 І веселитиметься над Вавилоном небо й земля з усїм, що на них, рушать бо з півночі пустошники на його, говорить Господь.


49 Як Вавилон повалював звойованих Ізрайлитян, так само у Вавилонї падати муть побиті з усієї країни.


50 Ви ж, що спаслись од меча! рушайте, не зупиняйтесь; згадуйте звіддалї про Господа й нехай Ерусалим приходить вам на серце.


51 Сором був нам, коли ми слухали наругу; стид окривав нам лице, як чужинцї напали на сьвятощі Господнього дому.


52 За се ж ось, приходить час, говорить Господь, що навідаю карою ідолів його, й по всїй землї його стогнати муть поранені.


53 Хоч би Вавилон піднявся під саме небо, та хоч би там на висотї збудував собі твердиню; таки прийдуть від мене пустошники на його, говорить Господь.


54 Ой, понесеться голосний крик із Вавилону й гук страшного розпадання з землї Халдейської,


55 Спустошить бо Господь Вавилон і придушить у йому гордовитий голос. Филями понесуться крики їх, наче великі води, далеко буде роздаватись (розпучливий) їх голос.


56 Бо прийде на його, на Вавилон, опустошник, і будуть спіймані борцї його, поламані їх луки; бо Господь, Бог відплати, дасть йому відплату.


57 І напою до пяна князїв його й мудрецїв його, намісників його й начальників городських і воінів його; й позасипляють вони сном вічним, та й вже не прокинуться, говорить Царь, - на імя йому Господь Саваот.


58 Так говорить Господь: Широкі мури Вавилонські будуть до самих основ розвалені, а високі ворота його спалені огнем; пусто працювали народи, й люде мучились задля огня.


59 Слово, що заповідав пророк Еремія Сераїї Нирієнкові Маасеєнкові, як сей вибирався в Вавилон із Седекією, царем Юдейським, у четвертому роцї його царювання. Сераїя ж був старший над ложниками (стелачами).


60 Списав же Еремія всї злиднї, що мали впасти на Вавилон, ув одній книзї, - все те, що писано про Вавилон.


61 І сказав Еремія Сераїї: Як прибудеш у Вавилон, не занедбай прочитати всї цї слова,


62 Та й промов: Господи! сам загрозив єси займищу сьому, так його затратити, що не буде в йому нї людини, нї скотини, та що воно буде повсячасною пусткою.


63 І як сю книгу прочитаєш, так привяжи до неї камень та й укинь її в середину Евфрату,


64 І промов: Оттак утоне Вавилон та й не вирине з того нещастя, що пошлю на його. Поти слова Ереміїні (про Вавилон).



Еремiя 52

1 Седекії було двайцять і один рік, як став царем, а царював він у Ерусалимі одинайцять років. Імя матери його було Хамуталь - Ереміївна, родом із Либни.


2 І чинив він таке, що було не до вподоби Господеві, притьма як чинив Йоаким.


3 Через те був гнїв Господень над Ерусалимом та над Юдою такий, що відкинув їх від лиця свого. І одпав Седекія од царя Вавилонського.


4 І сталось: у девятому роцї свого царювання, у десятому місяцї прийшов Навуходонозор, царь Вавилонський, сам і все військо його проти Ерусалиму, й облягли його та й насипали навкруги його вал.


5 І був город ув облязї до одинайцятого року царювання Седекіїного,


6 У четвертому ж місяцї, на девятий день місяця, опановала голоднеча город і люде не мали що їсти.


7 То ж зроблено проломину в міскім мурі, й (царь та й) усї військові люде втекли вночі через ворота, що між двома мурами коло царського саду, та й пійшли дорогою в степ, - Халдеї ж облягали місто навкруги.


8 І погналось військо Халдейське за царем та й наздогнали Седекію в степах Ерихонських, а все його військо порозбігалось од него.


9 І схопили царя та й повели до царя Вавилонського в Риблу, в Емат-країнї, й той вирік йому засуд:


10 Царь Вавилонський велїв позаколювати синів Седекіїних перед його ж очима, так само заколено й усїх князїв Юдейських в Риблі;


11 Седекію ж ослїпили, закували в кайдани, й повів його царь Вавилонський у Вавилон та й посадив у вязницю аж до дня смертї його.


12 У пятому ж місяцї, на десятий день місяця, - се був девятнайцятий рік царювання Навуходонозорового, прибув Навузардан, отаман прибічників, вірний слуга в царя Вавилонського, в Ерусалим,


13 І спалив дом Господень і царську палату та й усї великі будинки в Ерусалимі;


14 Усї ж мури навкруги Ерусалиму повалило військо Халдейське, що було при отаманові прибічників.


15 А останок люду, що зостававсь у городї й утїкачів, що перейшли були до царя Вавилонського, й загалом простий нарід перевів Навузардан, старший над прибічниками, в Вавилон.


16 Тілько немного вбогих людей зоставив Навузардан, отаман прибічників, у краю виноградарями та пахарями (хлїборобами).


17 А стовпи мідяні, що були в Господньому дому, й підніжки, й мідяне море, що було в храму Господньому, порозбивали Халдеї та й позабірали всю мідь із них у Вавилон.


18 Позабірали й казани, лопатки, ножі, миски й увесь мідяний посуд, що його вживано до служби;


19 І полумиски й клїщики, чаші, й кубки й кадильницї й кінви, що нї було золоте й срібне, позабірав отаман прибічників.


20 Стовпи два, одно море й дванайцять мідяних волів, що служили за підніжки, а що постарав царь Соломон до Господнього дому, - мідї з усього того посуду не було ваги.


21 А ті стовпи були, кожний стовп вісїмнайцять локот заввишки, й поворозка в дванайцять локот обіймала його; а були вони порожні в серединї, стїнки ж були на чотирі палцї.


22 А на стовпі був мідяний вінець, на пять локот заввишки, й сїтка й гранатові яблочка навкруги вінця, усе мідяне; те ж саме й на другому стовпі з гранатовими яблочками.


23 А було висящих гранатових яблок девятьдесять і шість, усїх же яблок, сїтками обведених - сотня.


24 І взяв отаман прибічників первосьвященника Сераїю і второго сьвященника Зефанїю й трьох придверників.


25 А з городу взяв одного скопця, що старшинував над військовими людьми, та сїмох невідступних прибічників царських, що знайдено в городї, і головного писаря військового, що затягав людей в країнї до військової служби, та шістьдесять чоловіка з народу землї, що знайдено в містї.


26 Оцїх то позабірав Навузардан, отаман прибічників, та й одвів їх до царя Вавилонського в Риблу;


27 Царь же Вавилонський повелїв повбивати їх у Риблї, в Емат-країнї. Так і виселено Юду з землї його.


28 Ось скілько люду поодводив Навуходонозор: у сьомому роцї (царювання свого) три тисячі двайцять і три Юдеї;


29 У вісїмнайцятому роцї Навуходонозоровому - з Ерусалиму вісїм сот трийцять і дві душі;


30 У двайцять третьому роцї Навуходонозоровому одвів Навузардан, отаман прибічників, Юдеїв сїмсот сорок і пять душ, усього чотири тисячі й шістьсот.


31 У трийцять сьомому роцї по переведенню в неволю Ехонїї, царя Юдейського, у дванайцятому місяцї, двайцять пятого дня місяця, Евильмеродах, царь Вавилонський, того року, як почав царювати, помилував Ехонїю, царя Юдейського, й вивів його з темницї.


32 І розмовляв із ним прихильно, й поставив престол його над престолами инших царів, що були в його в Вавилонї;


33 І перемінив вязницьку одїж його, і він трапезував повсяк день у його, поки жив на сьвітї.


34 І харчове його - щоденне харчове - давано йому від царя на кожний день по всї днї життя його.





Плач Єремiї 1

1 Як ся столиця седить одинока, - та, що була колись така многолюдна, стала, мов би вдовою; город, великий між народами, князь над краями, - платить нинї дань!


2 Плаче гірко по ночах, сльози ллються по щоках; з усїх, що його любили, нема нїкого, хто б розважив; усї приятелї його зрадили його, стали ворогами.


3 Юда, втїкаючи від злиднїв та неволї тяжкої, поселився серед поган, та не знайшов впокою; всї, що його з давна гонили, спіймали його, наче б у тїсному заулку.


4 Посуміли дороги на Сион, бо перестали прочане ходити; всї брами його опустїли; сьвященники взітхають, дївчата горюють, - гірко й йому самому.


5 Вороги його взяли гору над ним; противники роскошують, бо Господь послав на його злиднї за премногі його провини; дїти його пійшли в неволю поперед ворога чамбулом.


6 Минулась у Сиону вся його величність; знатні в його - наче ті оленї, що не знаходять собі нїде паші; безсильні, пійшли навперід погоничів своїх.


7 В злиднях своїх та в тїснотї своїй спогадав Ерусалим про всї дорогі добра свої, що їх мав тодї, як нарід його попав в руки ворожі, й нї в кого не знайшов підмоги; а вороги позирають на його та висьмівають і його суботи.


8 Тяжко провинив Ерусалим, тим і зробився огидою людям; всї, що його славили, споглядають на його з погордою, бо побачили наготу його, а й сам він взітхає, та й одвертає, застидавшись, обличчє.


9 Гріх його, мов нечистота на платтї, явний, та він не подумав, що з того буде; тим то й упав він так низько, та й не має потїшителя. Зглянься ж ти, Боже, на мене у злиднях, бо ворог аж надто піднявся вгору!


10 Ворог простяг руку свою на все, що йому дороге було; він бачить, як погане втискаються в пресьвяте місце його; а ти ж (Господи,) заповідав, щоб вони не вступали в громаду твою.


11 Ввесь нарід взітхає за насущним хлїбом, віддає все дороге, щоб було чим посилити душу. О, зглянься, Господи, подивись, як я принижений.


12 О, нехай вас нїколи таке не спіткає, всї ви, що дорогою проходите мимо! Гляньте, придивіться, чи є біль такий, як мій біль, що на мене впав, що послав на мене Господь в день палаючого гнїву свого?


13 Звисока послав він огонь у костї мої і той обгорнув їх; він розстелив сїтї під ноги менї й повалив мене; учинив мене бідним, та мучить мене день поза день.


14 Ярмо, зроблене з проступків моїх, в руцї в него; вони, неначе в шнур поскручувані, і заложені менї на шию; Господь обезсилив мене; віддав мене в руки, що з них годї менї добутись.


15 Всїх хоробрих моїх повалив Господь посеред мене; скликав проти мене цїлу товпу, щоб вигубити молодиків моїх; неначе (грони) в тискарнї, зтоптав Господь дївицю-дочку Юдину.


16 От чого я плачу; око моє, - от чого око моє проливає води; далеко від мене втїшитель, що живив би духа в менї; дїти мої витрачені, бо ворог взяв гору.


17 Сион простягає руки свої та нема, хто б його розважив. Господь дав приказ проти Якова ворогам його, щоб його кругом обступили; Ерусалим стався гидотою посеред них.


18 Справедливий Господь, бо я не корився його слову. О, слухайте, всї народи, погляньте на муку мою; дїви мої й молодики мої - всї вони пійшли в неволю!


19 Кличу другів мохтх, та вони завели мене; сьвященники мої й старшина моя гинуть у містї, шукаючи харчі собі, щоб підкріпитись, свою душу (задержати в тїлї).


20 Зглянься, Господи, бо я в тїснечі; внутро моє неспокійне, серце, неначе перевернулось у менї; я бо упрямо противився тобі; в полі забрав меч дїти мої, а дома - (голодова) смерть.


21 Почули, що я стогну, а нема, хто б мене розважив; почули всї вороги мої про мою недолю, та й утїшились, що ти се вчинив менї. О, коли б ти послав уже той день, що його заповів, і вони стали такими ж, як я!


22 О, постав перед лице своє усе зло їх; обійдись із ними оттак, як обійшовся зо мною за всї гріхи мої, я бо стогну безнастанно, й серце в менї завмірає!



Плач Єремiї 2

1 О, як же Господь у гнїву свойму окрив мороком дочку Сионову! наче з неба на землю кинув він велич Ізрайлеву; в день свого гнїву не спогадав навіть про підніжок ніг своїх.


2 Повалив Господь всї оселї Яковові; не пощадив, позбурював в досадї своїй утверджені замки дочки Юдиної, позвалював їх на землю, царство й князїв одкинув, як опоганених.


3 В гнїві палкому посчибав всї роги в Ізраїлї, відвів перед ворогом правицю свою на бік, і запалив у Якові, наче горючий огонь, що все кругом пожерав.


4 Напяв лука свого, наче неприятель, випрямив правицю свою, як ворог, і повбивав усе, що очам принадне, ба й на сьвятиню дочки Сионової пролив огнем досаду свою.


5 Наче ворогом нашим Господь зробився; вигубив Ізраїля; порозвалював усї палати його; позбурював утверджені замки його, і розстелив над дочкою Юдиною смуток і плач.


6 Розібрав огорожу свою, як би огорожу саду; збурив місце зборів (сьвяточних); довів до того Господь, що забуто на Сионї про сьвята й суботи, і відкинув в палкому гнїві свойму царя й сьвященника.


7 Господь відкинув жертовник свій, одвернув своє серце від сьвятинї своєї, подав у руки ворожі мури палат її; вони в Господньому домі кричали, наче в яке сьвято.


8 Господь постановив розвалити мур дочки Сионової, простягнув шнура й не вдержав руку свою від розбурювання, позносив вали знадвірні, та й мури лежать повалені.


9 Ворота міські, наче б у землю запались; засови їх поторощені на куски; царь із князями опинились між невірними; перестав увесь лад законний, ба й пророки не одбирають уже од Господа обявлень його.


10 Старшини дочки Сионової седять мовчки на землї, посипали собі попелом голови, поприперізувались вереттєм; похилили 'д землї голови дївчата Ерусалимські.


11 Очі в мене від слїз потемнїли, внутро моє буриться в менї, жовч із печінок лиється на землю задля погибелї дочки народу мого; бо й дїти й немовлята при грудях мруть із голоду по улицях міста.


12 Допрошуються в матерей своїх: хлїба, вина! та й умірають, мов ті поранені, по улицях міських, виливають душі свої у матерні лона.


13 Як менї озватись до тебе, з чим твоє, дочко Ерусалимська, зрівняти горе? до кого приложити менї тебе, щоб тебе розважити, дївице-дочко Сионова? рана бо твоя, мов те море, широка; хто здолїє загоіти її?


14 Пророки твої віщували тобі пусту неправду, не розкривали твого беззаконства, щоб запобігти твойму лихолїттю; вони оповіщали тобі видива ложні, що довели тебе до вигону (з краю).


15 Плещуть руками над тобою всї мимойдучі; з посвистом кивають головами над дочкою Ерусалимською, приговорюючи: Се ж то той город, що його величали найбільшою красою, радостю всієї землї?


16 А вороги твої пороззівляли пащі свої, свищуть та скрегочуть зубами, договорюючи: От ми таки проглинули його; сього ж дня ми й ждали, та таки дождали-узріли!


17 Що був призначив, те й довершив Господь; спевнив своє слово, що давно вирік; спустошив без пощади, звеселив ворога над тобою, піднїс високо вгору рога противників твоїх.


18 З серця покликають вони до Господа: Ти муре дочки Сионської! проливай потоком сльози днями й ночами, не давай собі впину, не затулюй війок твоїх!


19 Вставай, голоси всю ніч, з початком кожної стражі нічної; виливай водою серце твоє перед лицем Господа; здіймай до його руки твої про життє дїток твоїх, що помирають голодною смертю по углах усїх улиць твоїх.


20 О, зглянься, Господи! кому ти вчинив таке, щоб матери з'їдали плод свій, немовлят, ними виплеканих? щоб убивано в сьвятинї Господнїй сьвященника й пророка?


21 Дїти й сивоволосї лежать на землї по улицях; дїви мої й молодцї мої від меча полягли; ти вбивав їх у день гнїву твого, мордував без милосердя.


22 Ти поскликав, наче на празник, всї страшила на мене; в день гнїву твого, Господи, нїхто не врятувався, нїхто не вцїлїв; тих, що я згодувала, виховала, ворог мій вигубив.



Плач Єремiї 3

1 Я чоловік, що зазнав горя від палицї гнїву його;


2 Він повів мене й увів у пітьму, а не в сьвітло.


3 Так, він обернувся проти мене, і день у день простягає на мене руку свою;


4 Поморщив тїло моє й кожу мою, та потер костї мої;


5 Обгородив мене (нещастєм), обложив горем і нуждою;


6 Він посадив мене в темне місце, як тих, що давно померли;


7 Наче муром, обвів мене, щоб я не вийшов, закував у тяжкі кайдани;


8 Як я прошу, як благаю, він одпихає молитву твою;


9 Дороги мої він каміннєм закидав, попсував стежки мої.


10 Став проти мене, наче ведмедем у засїдцї, - левом у сховищу;


11 Поперевертав дороги мої, розірвав мене, й у нїщо обернув;


12 Напяв лука свого й поставив мене за мету стрілам своїм;


13 Послав у нирки мої стріли з сагайдака свого.


14 Я стався сьміховищем усьому народові мому, повсякдневною присьпівкою їх.


15 До переситу нагодовав мене гіркотою, напоїв полином;


16 Покрушив каміннєм зуби мої, покрив мене попелом.


17 Покинув супокій душу мою; я вже й забув про днї добрі,


18 І сказав я собі: погасла сила моя й надїя моя на Господа.


19 О, спогадай про мою муку й нужду, про полин і жовч!


20 Глибоко вбилось усе те в память мою й душа моя в менї заниває.


21 Та я так відповідаю серцю мойму, та й тому вповаю:


22 Ізза милосердя Господнього ми не вигинули, бо милосердє його не вичерпується.


23 Що ранок воно одновляється, велика бо вірність твоя!


24 Господь пай мій, говорить собі душа моя, то ж і буду я вповати на него.


25 Благий Господь до тих, хто надїється на його, - до душі, що його шукає.


26 Добре тому, хто без нарікання дожидає рятунку від Господа.


27 Благо людинї, що змалку несе ярмо (закону Господнього);


28 (що) Седить на самотї й мовчить, бо він (Бог) наложив се ярмо на його;


29 А він нахиляє уста свої в порох, та й думає: може бути, ще є надїя;


30 Хто надставляє бючому свою щоку й приймає, хоч би й до переситу зневагу;


31 Бо не на віки Господь покидає;


32 Та хоч і пішле злиднї, то й помилує по великій добротї своїй;


33 Не по свойму бо серцї карає він і посиляє смуток на дїтей людських,


34 А тодї, як вони під ноги беруть безсильних на землї,


35 Як несправедливо судять ближнього перед очима Всевишнього,


36 Як притискають другого в його дїлах; бо хиба ж Господь сього не бачить?


37 Хто ж бо сьміє сказати: І таке часом дїється, що Господь не повелїває!


38 Хиба ж не з уст (не з приказу) Всевишнього виходить нужда й щастє?


39 Чом же нарікає живуща людина? Нехай би нарікала на свої гріхи.


40 Розпитуймо й розвідуймо наші дороги та й обернїмось до Господа;


41 Здіймімо серце й руки наші до Бога на небі (й говорімо):


42 Ми одпали, ми непокірливі, тим то й не пощадив єси нас;


43 Ти оболїк себе гнївом і гнав та побивав нас без ощадку;


44 Ти закрив себе хмарою (гріхів наших), щоб не доходила до тебе молитва наша;


45 Соромом і гидотою зробив нас єси серед народів.


46 Отворили на нас роти свої всї вороги наші.


47 Страх і яма, опустошеннє й погибель - се наша доля.


48 Потоки вод проливає око моє над погибелю дочки народу мого.


49 Без упину виливає сльози око моє, та нема пільги,


50 Покіль із неба Господь не спогляне та не побачить.


51 Око моє наповнює смутком душу мою, споглядаючи на всї дочки міста мого.


52 Всякими способами намагались зловити мене, мов ту пташину, вороги мої, без усякої причини;


53 Вкинули мене живцем у яму й прикидали каміннєм.


54 Води знялися аж до голови в мене, я сказав собі: Пропав я!


55 І призивав я імя твоє, Господи, з ями глубокої:


56 Почуй голос мій; не затулюй уха твого від мого зітхання, від благання мого!


57 Так, ти зближувався, як я молився до тебе, й казав менї: Не бійся!


58 Ти боронив, Господи, мою справу; вибавляв життє моє.


59 Ти, Господи, й тепер бачиш кривду мою; розсуди ж справу мою!


60 Ти бачиш ненависть і те, що вони проти мене замишляють.


61 Ти чуєш, Господи, їх наругу, - всї їх підходи під мене,


62 (чуєш) Бесїди противників мо- їх і безнастанні хитрощі їх проти мене.


63 Глянь, чи вони седять, чи встають, - про мене в них все - глумлива пісня.


64 О, ти певно відплатиш їм, Господи, по учинкам рук їх;


65 Заслїпиш їх серця і проклін твій упаде на них;


66 Гонити меш їх, Господи, гнївом, і викорениш їх ізпід неба!



Плач Єремiї 4

1 Як потемнїло те золото, змінилось золото найлїпше! каміннє з сьвятинї роскидане по всїх роздорожжях.


2 Поважні синове Сионові, дорогі, як найчистїйше золото, - вони стали, як той посуд глиняний, як виріб рук ганчарських!


3 І потвори подають соски, та кормлять щенят своїх, а дочки народу мого стали жорстокі, мов ті струсицї в пустинї;


4 У немовлятка язик од згаги до піднебіння прилипає; їсти просять дїти, та нїхто їм не дає.


5 Хто їдав страви солодкі, умлїває з голоду по улицях, хто кохався на пурпурнім ложі, тулиться до гною.


6 Кара за безбожність дочки народу мого більша над покараннє Содоми: її бо стручено в хвилинї й руки людські не дотикали її.


7 Сієї ж князї були над снїг чисті, над молоко білі; тїло в них було румяне, немов ті коралї, й над сапфир сияло;


8 А нинї лице їх чорнїйше над усе чорне, не познають їх на улицї; кожа в них до костї прилипла, зосхла, мов та деревина.


9 Щасливійші ті, що від меча гинуть, нїж ті, що гинуть голодною смертю; сесї бо тануть поволи, побивані недостачею плодів земних.


10 Руки добросердних жінок варили дїток своїх, щоб мати з них їжу під час погибелї дочки народу мого.


11 Ізогнав Господь гнїв свій, вилив досаду гнїву свого, й запалив огонь на Сионї, що пожер його до підвалин.


12 Не вірили царі землї й усї осадники земель, що ворог завзятий ввійшов у ворота Ерусалимські.


13 А все се за гріхи ложних пророків його, за беззаконства сьвященників його, що за їх приводом проливано кров праведників.


14 Тепер вони, мов слїпі, улицями блукали, осквернювались кровю, так що не можна було приторкнутиснн до їх одежі.


15 Уступайтесь! Нечистий! у слїд їм кричали; уступайтесь, уступайтесь, не приторкайтесь! і вони, зворушені, ховались; а між людом говорили: Вже їх не буде!


16 (загнїване) Лице Господнє порозсїває їх; уже він не зглянеться на них, за те, що вони не вважали на сьвященників, над старими не милосердувались.


17 Наші ж очі аж умучились, визираючи надармо підмоги; з башти нашої визирали сторожі того народу, що не міг нас урятувати.


18 А вони, знай, підглядали ступні наші, так що ми не могли безпечно й по улицях ходити. О, близько конець наш, днї наші скінчились; так, се прийшов конець наш.


19 Ті, що нас гнали, летїли хутше орлів під небом; гнались за нами по горах, ставляли засади в пустинї.


20 Дух наш живущий, помазанник Господень, попав у їх яму, - той, що про його мовляли ми: Під його тїню жити мем тихо посеред народів.


21 Радуйся, дочко Едомова, веселися, ти, що живеш там у землї Уз! прийде й до тебе чарка, і ти впєшся, й ти будеш обнажена.


22 Дочко Сионова! кара за беззаконства твої скінчилась; більш у полонь ти зайнята не будеш; твої ж провини, дочко Едомова, Господь навідає й виявить гріхи твої.



Плач Єремiї 5

1 С погадай же, Господи, що з нами сталось; зглянься, подивися на пониженнє наше!


2 Наше наслїддє досталось невірам, доми наші - чужим чуженицям;


3 Ми сироти - безбатьченки; матері наші - вдовицї.


4 Власну воду ми пємо за гроші, дрова наші здобуваєм за плату.


5 Нас поганяють, бючи в потилицю, а в роботї нема нам відпочинку.


6 І до Египту ми й до Асо Ёура руку по хлїба шматок простягаєм.


7 Наші батьки провинили, та їх нема вже, ми ж двигаємо кару за їх беззаконства.


8 Раби вередують над нами, та й нїкому вирвати з рук їх.


9 В небезпецї перед мечем ми хлїб наш по степу здобуваєм.


10 Скіра на нас, наче в печі, счорнїла від пекучої голоднечі.


11 Наших жінок безчестять у Сионї, дївчат - в городах Юдейських.


12 Князї повішані їх руками, лиця старшин у зневазї.


13 Молодики наші жорнами мелють, недолїтки падуть під ношами дров.


14 Старцї вже в воротях не засїдають, паробки не сьпівають.


15 Радощів серце вже наше не знає, наші танцї в жалощі змінились.


16 Із голови в нас вінки поспадали, горе нам, що ми провинили!


17 От чому серце в нас ниє, от чого в нас ув очах потемнїло!


18 Ой попустїли вершини Сионські, хиба шакалі ходять по них.


19 Господи! ти пробуваєш во віки; твій престол стоїть з роду до роду.


20 Чом же ти позабув нас, чом покинув нас на так довгий час?


21 О, приверни нас до себе, Господи, а ми привернемось; понови днї наші, як се зпершу було!


22 Чи то ж се зовсїм ти нас відцурався, прогнївився на нас без міри?





Езекiїль 1

1 Сталось у трийцятому роцї, у четвертому місяцї, на пятий день місяця, як був я між полонянами над Ховар-річкою, одверзлись небеса, й я побачив видива Божі.


2 На олятий день місяця - се був пятий рік після того, як одведено царя Йоакима в неволю -


3 Надійшло слово Господнє до Езекиїла Вузієнка, сьвященника, в Халдейській землї, при Ховар-річцї, й зійшла на його сила Господня.


4 Бачив же я - схопився завірухою вітер від півночі, знялась величезна хмара й клубом огонь, та проміннє навкруги його, а з середини його, наче блискуча мідь ув огнї,


5 А з него показалась подобина чотирьох зьвірят; вид же їх був такий: образ їх був чоловічий.


6 І в кожного було чотирі обличчя, і в кожного - четверо крил.


7 А ноги в їх були прості, а ступнї в їх були, як у телця, й бризькали вони іскрами, як розпалена мідь бризькає.


8 А під крильми в їх із чотирьох боків були людські руки; й обличчя у них і крила в них - у всїх чотирьох.


9 А крильми торкались вони одно до одного; обличчя й крила в їх не повертались, як ійшли вони: кожне простувало перед себе.


10 Подоба обличь їх: - зпереду було лице людське, правобіч - лице левине, лївобіч - лице бичаче в усїх чотирьох, понад тими - лице орлове в усїх чотирьох;


11 І лиця їх і крила їх угорі були роздїлені, та в кожного по двоє крил сходилось одно з одним, а двоє вкривали тїло їм.


12 І йшли вони, кожен у сторону перед себе; куди поривав їх дух, туди й ійшли вони; йдучи ж, не повертались.


13 А вид тих животин був, наче жар огняний, як смолоскипи; огонь ходив між тими животинами сюди й туди, й блищав огонь вельми ясно, й вилїтали з огню блискавки.


14 І ввихаллись животини сюди й туди, наче блискавиця мигає.


15 І придивлявся я тим животинам, аж ось - на землї коло тих животин по одному колесу перед чотирьома лицями їх.


16 І були колеса видом і роботою, наче блискучий хризолит, і всї четверо були однаковісїнькі, а по вигляду їх і по спорудї здавалось, неначе одно колесо було в другому колесї.


17 А йдучи, йшли вони на чотирі боки; не звертали на бік, ідучи.


18 Обіддє ж їх - високе й страшне, й було повно очок в обіддї навкруги в усїх чотирьох.


19 І як ійшли животини, так ійшли й колеса коло їх, а як вони здіймались угору від землї, здіймались і колеса.


20 Куди хотїв ійти дух, туди йшли й вони, й здіймались колеса заразом із ними; дух бо тих животин був у колесах.


21 Коли ті йшли, так ійшли й колеса, а як ті стояли, то стояли й вони, як же ті здіймались від землї, здіймались і колеса заразом із ними; бо дух животин був у колесах.


22 А над головами в животин була подобина твердинї, блискуча, як подобина пречудного кришталю, що понад головами в їх розпростирався.


23 А під твердинею розпростирались їх крила, просто одно до другого, й в кожної було їх по двоє, що вкривали їм тїло.


24 І як вони йшли, чув я шум їх крил, нїби бурханнє великої води, неначе грім Всемогучого, голосний шум, як се гуде в військовому таборі; а коли вони з'упинялись, то крила спускали.


25 Бо як давався чути голос з понад твердинї, що була над головами в їх, тодї вони з'упинялись і опускали крила.


26 А понад твердинею, що була над головами в їх, була подобина престолу, з вигляду, як би з каменя сафиру, а над подобинею престолу видко було подобину чоловіка, що седить на йому.


27 І видїв я наче палаючу мідь, як огняне сяєво в серединї його кругом; від поясницї його й висше, та й від виду поясницї його й низше бачив я, наче огонь, і було проміннє нan><вкруги.


28 Якою буває веселка на облаках в дощовий день, такий вид мало те сяєво навкруги.



Езекiїль 2

1 Оттакий був появ подобини слави Господньої. Побачивши її, впав я на лице своє, а відтак почув голос говорючого, й сказав він менї: Сину людський! стань на ноги твої, я бо говорити му з тобою.


2 І як він се казав менї, ввійшов у мене дух, і поставив мене на ноги, й я чув говорючого до мене.


3 І сказав він до мене: Сину чоловічий! ось я посилаю тебе до синів Ізрайлевих, до того люду непокірливого, що відступили від мене; вони й їх отцї - се зрадники передо мною аж по сей день.


4 Се сини з безстидним лицем і запеклим серцем, - до них я тебе посилаю, й скажеш їм: Так говорить Господь Бог:


5 Чи слухати муть вони, чи не слухати муть - се бо дом упрямий - та нехай знають, що був пророк між ними.


6 Ти ж, сину чоловічий, не лякайсь їх і не страхайся мови їх, як вони бодяками й тернинами до тебе будуть, і тобі доведеться жити між скорпіонами, - не лякайся мови їх і не страхайся виду їх; вони бо дом упрямий;


7 Говори їм слова мої, чи будуть вони слухати, чи не будуть, вони бо непокірливі.


8 Ти ж, сину чоловічий, слухай, що я тобі буду говорити; не впирайся, як той дом упрямий. Ось, отвори рота та й з'їж, що я дам тобі.


9 Я глянув, аже се рука, простягнута до мене, а в руцї - книговий звоєць.


10 І розгорнув його він передо мною, й ось, звиток той пописаний з лиця, й з вивороту; а написано на йому: жалощі, зітханнє, й горе.



Езекiїль 3

1 І сказав до мене: Сину чоловічий! з'їж, що перед тобою, з'їж оцей звиток, та й іди й говори до синів Ізрайлевих.


2 Тодї отворив я уста, а він дав менї з'їсти той звиток;


3 І сказав менї: Сину чоловічий! нагодуй черево твоє, й засити утробу твою сим звитком, що передаю тобі. І я з'їв, і був він ув устах моїх такий солодкий, як мід.


4 І сказав менї: Сину чоловічий! встань та й іди до Ізрайлевого дому, й говори до них моїми словами;


5 Посилаю бо тебе не до народу з темною мовою й незрозумілим язиком, а до Ізрайлевого дому, -


6 Не до многих народів із темною мовою й незрозумілим язиком, що слів його ти не второпав би; хоч як би я й до тих послав тебе, то вони б тебе послухали;


7 Дом же Ізрайлїв не схоче тебе слухати, бо вони не хочуть слухати мене, тим що дом Ізрайлїв твердолобий і запеклого серця.


8 Ось, я вчинив твоє лице твердшим, як їх лиця, і твого лоба твердшим, як їх лоби.


9 Як диямант, що твердий над камінь, вчинив я твоє чоло; не бійся їх і не лякайся перед лицем їх, хоч вони дом ворохобний.


10 І сказав дальше до мене: Сину чоловічий! усї слова мої, що говорити му тобі, прийми до серця й вислухай ушима твоїми;


11 Оце ж ійди до вигнанників, до земляків твоїх, та й говори до них і скажи їм: Так говорить Господь Бог! чи будуть вони слухати, чи не будуть.


12 І підняв мене дух у гору, й чув я позад себе голос, наче гуку громового: Благословенна велич Господня, (рушаюча) з місця свого!


13 І шум од крил у животин, що торкались одно об одно, й гуркіт од коліс коло них і гук голосного грому.


14 Отже дух підняв та й узяв мене й ішов я, сумуючи в тревозї серця мого, а рука Господня вагонїла на менї.


15 І прибув я так до переселенцїв у Тел0" f-Абиб, і осїв там, де вони жили, та й провів між ними сїм день, у безтямі.


16 А по семи днях надійшло до мене слово Господнє:


17 Сину чоловічий! я поставив тебе сторожем дому Ізрайлевого, й ти будеш дослуховатись слів із уст моїх і врозумляти їх від мене.


18 Коли я перекажу тобою безбожникові: Ти згинеш, а ти не станеш врозумляти його й говорити, остерегаючи безбожника від ледачої стежки, щоб йому жити, то беззаконник той умре в своїх проступках, я ж доправлятись буду крові його з рук твоїх.


19 Коли ж ти остерігав безбожника, а він не навернувся від безбожностї своєї й не покинув беззаконної дороги своєї, так він умре в проступку свойму, а ти врятував душу твою.


20 І коли праведник одступить од праведностї своєї та й укоїть беззаконність, як я положу йому спотичку, й він умре, - то, коли ти не остерігав його, він умре за свій гріх, і йому не згадаються праведні вчинки його, які вчинив, - від тебе ж буду я доправлятись крові його.


21 Коли ж ти остерігати меш праведника, щоб праведник не согрішив, та й він не согрішить, то й він жити ме за те, що дав себе врозумити, й ти спас душу твою.


22 І була там на менї рука Господня, і він сказав менї: Устань, ійди в поле, а там буду говорити з тобою.


23 І рушив я та й пійшов у поле, і ось, стояла там велич Господня, - така велич, яку бачив я на річцї Хеварі, і я впав на лице своє.


24 І ввійшов дух у мене, й поставив мене на ноги, й він говорив ізо мною та й сказав менї: Ійди та заприся в домівцї твоїй.


25 І ось, ти сину чоловічий, на тебе наложять поворози, і звяжуть тебе ними, й ти не будеш нї виходити нї ввіходити.


26 І прилїплю язика тобі до гортанї, і занїмієш та й не будеш їм дорікати, вони бо - дом ворохобний.


27 А як я схочу говорити з тобою, тодї відчиню уста тобі, й будеш говорити до них: Так говорить Господь Бог! Хто схоче слухати, - слухай, а хто не схоче слухати, нехай не слухає; вони ж бо дом непокірливий.



Езекiїль 4

1 Ти ж, сину чоловічий, возьми собі цеглину, положи перед себе, й начеркни на їй місто Ерусалим.


2 І спорудь обляг проти його, й збудуй облягову башту проти його; насип вал кругом його; порозставляй облягове військо проти його, й пороби навкруги тарани проти його.


3 І возьми собі залїзну дошку та й постав її, наче стїну між тобою й городом, і оберни проти його лице твоє, щоб він був наче ув облязї, й ти (нїби) облягай його. Се буде знаком домові Ізрайлевому.


4 Ти ж лягай на лївий бік та й возьми на його беззаконство Ізрайлеве. Скільки днїв лежати меш, стілько нести меш (кару за) провини їх:


5 Я ж визначив тобі роки їх беззаконства лїчбою днїв - триста й девятьдесять днїв будеш нести провини дому Ізрайлевого.


6 А як скінчиш їх, тодї лягай удруге на правий бік, і неси провину дому Юдиного сорок день; - день за рік, день за рік, кажу, визначив я тобі.


7 І оберни лице твоє й обнажену правицю твою на обляг Ерусалиму та й пророкуй проти його.


8 Оце ж я й вложив на тебе верву, щоб неможна було тобі повернутись із боку на бік, аж докіль скінчиш днї сього облягу твого.


9 Ти ж возьми собі пшеницї та ячменю й бобу й сочовицї й пшона й вики та й усип ув одну посудину, та й роби собі хлїб із того на всї днї, що лежати меш бока; триста й девятьдесять день їсти меш його.


10 А їсти меш твою харч вагою, що дня по двайцять секлів; від пори до пори їсти меш.


11 І воду пити меш мірою, що-разу по шостинї гину; від пори до пори пити меш стілько.


12 Істи меш книшами ячміними; книші ж пекти меш перед їх очима в попелї з людського калу.


13 І сказав Господь: Так само їсти муть сини Ізрайлеві нечистий хлїб свій посеред тих народів, що проміж них я їх порозганяю.


14 Тодї сказав я: Ой Господи Боже! я ж нїколи не поганив душу; я й падла, нї того, що зьвір роздирав, нїколи не їв з молоду та й досї; нїколи в уста мої не входило нечисте мясиво.


15 І сказав він до мене: Ну, так дозволяю тобі товарячий гній, замість людського калу, щоб пік на йому хлїб твій.


16 І сказав іще до мене: Сину чоловічий! ось, я поламлю в Ерусалимі підпору хлїбову, й їсти муть вони свій хлїб під вагу й в смутку, та й будуть пити воду під міру в гризотї;


17 Бо буде в них недостача хлїба й води й з переляком будуть вони глядїти одно на одного й нидїти за беззаконства свої.



Езекiїль 5

1 Ти ж, сину чоловічий, возьми гострого ножа, - бритву голярську, й поведи нею (голючи) по голові в тебе й по бородї в тебе, потім возьми вагу та й подїли волоссє.


2 Третину спали посеред городу на огнї, як будуть сповнятись днї облягу; другу третину візьми та й посїчи мечем округ його, а трейтю третину розвієш вітром, бо я обнажу меча поза ними.


3 І возьми з того волосу трохи та й завяжи в полу в одежинї твоїй.


4 А з сього ще візьмеш трошки та й укинеш ув огонь, і спали те в огнї. З того загориться огонь на ввесь дом Ізраїля.


5 Так бо говорить Господь Бог: Ось - Ерусалим! Я поставив його посеред народів, навкруги його (чужі) краї.


6 Він же поводився проти законів моїх безбожнїйше, як погани, й проти заповідань моїх гірше нїж землї кругом його; бо вони відкинули закони мої й не слухали заповідань моїх.


7 Тим же то так говорить Господь: За те, що ви перевисшили проступками вашими самих поган, що навкруги вас, у заповіданнях моїх не ходите й постанов не виповнюєте, ба й не ходите по постановам поган кругом вас, -


8 Тим ось що говорить Господь Бог: От, я так само проти тебе; я сам розпічну караючий суд серед тебе перед очима в невірних.


9 І вчиню з тобою таке, якого не чинив іще нїколи, й чого нїколи вже не вчиню, - за всї твої мерзоти.


10 За те батьки в тебе їсти муть власні дїти, а дїти їсти муть батьків своїх, і заведу суд над тобою, й пущу ввесь останок твій на всї вітри.


11 Тим же то так певно, як я живу, говорить Господь Бог: За те, що посквернив єси сьвятиню мою всїма гидотами твоїми й усякою поганню твоєю, я вменьшу тебе, й не зжалиться над тобою око моє, і не буде в мене милосердя на тебе.


12 Третина в тебе вимре від морової зарази й вигине від голоднечі посеред тебе; друга третина поляже од меча навкруги тебе, останню ж третину пущу на всї вітри, а слїдом за ними добуду меча.


13 Так довершиться гнїв мій і вгаситься досада моя, і я вдоволюся; і зрозуміють, що я, Господь, сказав се в палкому гнїві мойму, як довершиться над ними ярость моя.


14 І зроблю тебе пусткою й погордою між народами в округ тебе, й перед очима в кожного, хто мимо буде проходити.


15 І будеш погордою й наругою, пересторогою та пострахом народам округ тебе, як я заведу над тобою суд у гнїві й досадї й в лютих карах, - я, Господь виповів се, -


16 Як пошлю на них гострі стріли голоднечі на їх затрату, а пошлю їх вам на погибель, і скріплю голод між вами, і зломлю підпору-хлїб у вас.


17 Як пошлю на вас голоднечу й зьві" fрє, щоб учинити вас бездїтними; й перейде проміж тебе пошесть і розлив крові, та наведу меча на тебе. Я, Господь, сказав се.



Езекiїль 6

1 І надійшло до мене слово Господнє:


2 Сину чоловічий! поверни лице твоє проти гір Ізрайлевих і віщуй проти них,


3 І промов: Ви, гори Ізрайлеві! слухайте слово Господнє. Так говорить Господь Бог до гір і до горбів, до байраків і до долин: Ось, я наведу на вас меча та й порозбиваю висоти ваші;


4 І будуть жертівники ваші опустошені, стовпи ж ваші в честь сонця будуть порозбивані, а побитих ваших положу трупами перед ідолами вашими;


5 Так, положу трупи синів Ізраїлських перед їх бовванами й розкидаю костї ваші навкруги жертівників ваших.


6 По всїх осадах ваших обезлюднїють городи а висоти будуть побурені, щоб уже раз спустошити й розбурити жертівники ваші, щоб ідоли ваші порозбивати, ваші сонячні стовпи порозвалювати й вироби ваші в нїщо обернути.


7 І падати муть посеред вас побиті люде, й зрозумієте, що я - Господь.


8 Та я збережу останок, що між народи од меча врятуються, як ви будете розкидані по чужих країнах.


9 І спогадають на мене врятовані ваші між народами, куди їх позаймають в полонь, коли я доведу до розкаяння блудні їх серця, відпавші від мене, й їх очі, блудивші за бовванами, й самі вони гидувати муть собою за те ледарство, що коїли своїми гидотами;


10 І спізнають, що я, Господь, не даремно погрожував наслати на них таку лиху годину.


11 Так говорить Господь Бог: Сплесни руками твоїми й тупни твоєю ногою та й покликни: Горе за всї погані лиходїйства дому Ізрайлевого! поляжуть вони од меча, голоднечі й морової пошестї.


12 Хто далеко, - помре од пошестї, а хто близько, поляже од меча, хто ж зостанеться й вирятується, згине від голоднечі. Оттак я довершу гнїв мій на них.


13 І зрозумієте, що я Господь, як ваші побиті лежати муть серед ваших ідолів навкруги жертівників їх по всїх високих узгіррях, по всїх верхах нагірних, попід усїма зеленими деревами й під усяким гілястим дубом, на всїх тих місцях, де палили пахущі кадила всїм ідолам своїм.


14 І простягну проти них руку мою й зроблю країну безлюдною пусткою від Дивлат-степу по всїх осадах їх, і зрозуміють, що я - Господь.



Езекiїль 7

1 І надійшло до мене слово Господнє, таке:


2 Ти ж, сину чоловічий скажи: Так говорить Господь Бог: Конець землї Юдиній, - конець прийшов на чотирі сторони землї.


3 Оце - конець тобі; і пошлю на тебе гнїв мій й судити му тебе по поступкам твоїм, і наложу на тебе (кару за) всї гидоти твої.


4 І не пощадить тебе око моє; не змилосердуюсь на тебе, а відплачу тобі після доріг твоїх і (кари за) гидоти твої на тобі будуть та й зрозумієте, що я - Господь.


5 Так говорить Господь Бог: Лихо єдине (нечуване), ось приходить лихо.


6 Кінець наближився, прийшов конець, наступає на тебе; ось вона прийшла,


7 Прийшла біда на тебе, осаднику землї! настає час, близько вже день заворушення, а не веселих погуків на горах.


8 Оце ж вилию над тобою досаду мою й довершу на тобі гнїв мій; судити му тебе по поступках твоїх, і наложу на тебе кару за всї гидоти твої.


9 І не пощадить тебе око моє, я не помилую. По поступам твоїм одплачу тобі, й гидоти твої будуть на тобі, і зрозумієте, що я - Господь караючий.


10 Ось він, той день; ось п" fийшла, наступила біда! виросла палиця, розрослась гординя,


11 Та встає на палицю безбожностї сила; і слїду з них не лишиться, і з багацтва їх, і з шуму їх і з пишноти їх.


12 Настав час, наближився день; хто купив, не веселись, а хто продав, не журись, бо гнїв над усїм людом його.


13 Хто бо продав, не вернеться вже до проданого, хоч би й зостались між живими; бо пророчий провид про всїх їх не зміниться, та й нїхто проступком своїм не продовжить життя свого.


14 Затрублять у трубу, й усе збірається, та нїхто не рушає до бою; бо гнїв мій над усїма ними.


15 Поза домом меч, а вдома помор і голод; хто в полі, од меча поляже, а хто в містї, того пожере голоднеча й пошесть морова.


16 А хоч деякі зміж них і повтїкають, та будуть на горах, мов ті голуби долиняні, та всї вони будуть стогнати, кожне про свою провину.


17 У всїх руки послабнуть, а колїна, мов вода, задрожать.


18 І повдягаються в вереттє, і ляк їх обгорне, а в усїх їх на лицї буде сором, і всї голови - обголені.


19 Срібло на улицю повикидають, а золото буде в них нї за-що; нї срібло бо, нї золото не здолїє їх уратувати в день палкого гнїву Господнього. Вони не заситять ними душ своїх і не наповнять утроб своїх; та ж вони були приводом до їх беззаконностей.


20 І в пишних прикрасах своїх обертали вони їх на гордощі собі, та й робили з них образи гидких бовванів своїх; за те ж і вчиню я їх гидкими їм;


21 І подам його (золото) чужим на здобич, і безбожникам в землї на розграбленнє, і вони посквернять його.


22 Я одверну від них лице моє, а ті опоганять тайний пробуток мій, і ввійдуть у него грабіжники, і осквернять його.


23 Зроби пута, бо ся земля переповнена кровавими лиходїйствами, а місто повне насильства.


24 Я приведу що-найлютїйших із поганцїв, а вони посядуть домівки їх; і зроблю конець гордощам потужних, та й сьвятинї їх будуть опоганені.


25 І надійде на них погибель; вони шукати муть спокою, та не знайдуть.


26 Прийде нещастє за нещастєм, і (страшна) чутка за чуткою, і (марно) просити муть у пророка віщби, та й не стане науки в сьвященника й поради в старцїв.


27 І сумувати ме царь, і князя обгорне перестрах, а в землян дрожати муть руки. Я вчиню з ними після їх доріг, якими ходили, і після їх судів буду їх судити; і зрозуміють, що я - Господь.



Езекiїль 8

1 У шестому ж роцї, в шестому місяцї, на пятий день місяця, седїв я в домівцї моїй, а передо мною седїли громадські мужі Юдейські, і зійшла там на мене рука Господня.


2 Дивлюсь, аж ось видиво, схоже на людину. Від його чересел у низ - огонь, і від його чересел у гору - сяєво, мов розпалена мідь блискуча.


3 І неначе простяг він руку, й вхопив мене за волоссє на голові в мене, й підняв мене дух у гору між землею й небом та й понїс у Божих видивах у Ерусалим, до ввіходу в середню браму, що обернена на північ, де стояв ідол ревновання, що розбуджує ревнованнє.


4 І ось, там слава Бога Ізраїлського, схожа на те видиво, що бачив я на полі.


5 І сказав менї: Сину чоловічий! поверни очима на північ; я ж і кинув очима на північ, аж се - стоїть ід півночи від жертівної брами той ідол ревновання коло ввіходу.


6 І сказав він менї: Сину чоловічий! чи бачиш ти, що вони коять? Се велика гидота, що виробляє тут дом Ізрайлїв, так що я постановив відступитись од моєї сьвятинї. Та обернись, а побачиш іще більшу мерзоту.


7 І привів мене до ввіходу в дворище; я подививсь, аж у мурі щілина.


8 І каже він менї: Сину чоловічий! пробери мур, і я пробрав мур, і ось двері.


9 І сказав менї: Увійди туди та споглянь на ті плюгаві мерзоти, які вони тут коять.


10 Я ввійшов і побачив всякі образи гидкого гаду та нечистих животин і всякі ідоли дому Ізрайлевого, вимальовані кругом по стїнах.


11 А сїмдесять мужів із старшин із дому Ізрайлевого стоять перед ними, та й Езанїя Сафаненко серед них, а кожен держав кадильницю в руцї, і густий дим од кадила підіймався в гору.


12 І сказав він до мене: Чи бачиш, сину чоловічий, що старші дому Ізрайлевого коять потай, кожен у своїй коморі? бо кажуть: Господь нас не бачить, Господь покинув сю країну.


13 Потім каже менї: Обернись, а побачиш іще гірші гидоти, що вони виробляють.


14 І повів мене до ввіходу в ворота дому Господнього, що 'д півночі, аж ось, там седить жіноцтво, голосючи по Таммузї.


15 І сказав ізнов до мене: Чи бачиш, чоловічий сину? та обернись, а побачиш іще гірші гидоти.


16 І повів мене на середнє дворище в дому Господньому, і ось, там коло ввіходу в дом Господень, між сїньми та жертівником стоїть чоловіка з двайцять і пять, плечима до дому Господнього, а лицем ід сходу сонця.


17 І каже менї: Бачиш, чоловічий сину? Ще мало Юдиному дому тої гидоти, що вони тут коять, вони ще й надто сповняють землю безбожностю, і доводять мене до гнїву. Дивись, вони прикладають галузки до носів своїх.


18 За те ж і я чинити му в досадї своє. Не пощадить око моє, й не помилую; і хоч би вони громовим голосом до уш моїх покликали, я їх не вислухаю.



Езекiїль 9

1 І кликнув опісля менї в уші грімким голосом: Наближуються каранники міста, кожен із знарядом у руцї до вбивання.


2 І се прийшло шестеро від нагірніх ворот, що на північ, а в кожного в руцї його знаряд до вбивання; між ними ж один, одягнений у лняну одежу, а при боцї в його писарський прибір; і прийшли та й постали коло мідяного жертівника.


3 І зіступила слава Бога Ізрайлевого з того херувима, що на йому була, до порога дому. І прикликав він того, що був у лняному одязї, що при боцї в його був писарський прилад.


4 І сказав йому Господь: Пройди серединою по містї, по Ерусалиму, та й поклади знак на чолах у людей, що зітхають і сумують задля всїх гидот, які дїються в городї.


5 А другим сказав - так, що я чув: Ійдїте позад його городом та й убивайте; нехай не милує око ваше й не щадить;


6 І старого й молодика, дївицю, дитину й жіноцтво вбивайте на смерть; із тих же, на кому положено знак, не займайте нїкого, а починайте од моєї сьвятинї. І почали вони від тих мужів, що були перед храмом.


7 І сказав до них: Опоганьте храм, закидайте подвірря побитими, а потім вийдете. І вийшли вони та й почали вбивати по городу.


8 І як вони їх повбивали, а я зостався, впав я на лице й промовив: Ой Господи Боже! чи ти ж бо вигубиш оце ввесь останок Ізраїля, виливаючи гнїв твій на Ерусалим?


9 І сказав він менї: Безбожність дому Ізрайлевого й Юдиного велика, аж надто велика; ся країна повна крівавих гріхів, город же переповнений несправедливостю, бо вони кажуть: Покинув Господь сю країну, не бачить Господь.


10 Оце ж і моє око не пощадить і я не помилую; оберну поступки їх на їх же голову.


11 Аж ось той, що в лняній одежі, той, що при боцї в його писарські приряди, принїс звістку й сказав: Зробив я так, як ти менї приказав.



Езекiїль 10

1 І позирнув я, коли ж на твердинї понад херувимами щось наче сапфир-камінь, щось наче престол було видко над ними.


2 І сказав він до вдягненого в лняну одежу: Увійди проміж колеса під херувимами, набери повні пригорщі жару зпід простору між херувимами та й висип на город. І ввійшов той перед очима в мене.


3 Херувими ж стояли праворуч од храму, як той чоловік ввійшов, й сповнила хмара середний двір.


4 Господня ж слава знялась із херувима до храмового порога, й сповнила хмара храм, та й двір був повен сяєва слави Господньої.


5 І чути було шум крил херувимових аж у крайньому придвіррі, мов би голос всемогущого Бога, як він говорить.


6 Як же він приказав одягненому в лняну одежу: Набери жару з простору між херувимами, пійшов той і став коло колеса.


7 І простяг один херувим із між херувимів руку по той жар між херувимами, й узяв та й подав у пригорщу одягненому в лняну одежу. Той взяв і вийшов.


8 Було ж у херувимів видко подобину рук людських під крильми.


9 І бачив я коло херувимів четверо коліс, по одному колесу коло кожного херувима, а на вид ті колеса, - як би з каменя хризолита.


10 Видом же всї четверо однакові, так нїби одно колесо було в другому.


11 Як ійшли вони, то йшли на чотири свої боки; ійдучи ж, вони не обертались нїкуди, тілько йшли до того місця, куди повернена була голова.


12 А все їх тїло й їх спина й їх руки й їх крила й колеса кругом повні були очок, - так у всїх чотирьох коліс.


13 Колеса сї, як я чув, називано - Вихор.


14 В кожного ж із них бул Rom чотири лиця: Лице в одного - лице херувимове; лице в другого - лице чоловіче; у третього було лице левине, а в четвертого - лице орлове.


15 І знялись херувими в гору. Се були ті ж животини, що бачив я при Ховар-річцї.


16 І як ійшли херувими, то йшли й колеса коло них, і як херувими розпростирали крила, щоб ізнятись над землю, так не оддїлялись од них і колеса, а були все при них.


17 Як вони з'упинялись, то й колеса з'упинялись; а як вони здіймались угору, та й колеса здіймались; був бо в них животний дух.


18 І покинула слава Господня храмовий поріг та й стала над херувимами.


19 І замахали херувими крильми, й знялись угору перед очима в мене від землї; як вони підіймались, та й колеса коло них. І з'упинились вони коло ввіходу в восточню браму в Господньому дому, а над ними сияла слава Бога Ізрайлевого.


20 Се були сї самі животини, що я бачив при Ховар-ріцї у підніжжі Бога Ізрайлевого, й взнав я, що се були херувими.


21 У кожного - по чотири лиць, і в кожного по чотири крил, і щось наче людські руки були в їх під крильми.


22 А подобина лиць у них була та сама, яку я бачив при Ховар-ріцї, - й вид їх і самі вони. Кожний ішов навпростець перед себе.



Езекiїль 11

1 І підняв мене дух вгору, й принїс мене до восточньої брами в дому Господньому, що стояла на схід сонця. Там, коло ввіходу в ворота стояло двайцять і пять чоловіка, й завважав я між ними народніх князїв Езанїю Азуренка й Фалтію Банеєнка.


2 І сказав він менї: Сину чоловічий! се ті люде, що в їх лихе на умі й на шкоду сьому місту дораджують.


3 Вони бо говорять: Ще не близько; будемо доми будувати; він (город) - се котел, а ми мясиво.


4 Тим же то пророкуй проти них, ой пророкуй, сину чоловічий!


5 І зійшов на мене Господень дух, і сказав до мене: Промовляй: Так говорить Господь: Що ви говорите, доме Ізрайлїв, і що в вас на душі, - се я знаю.


6 Багато положили ви трупом у сьому городї, й закидали улицї його побитими.


7 Тим же то ось як говорить Господь Бог: Ті побиті, що ви положили трупом проміж вами, - вони мясиво, а місто - казан; вас же я повиводжу з него.


8 Меча ви боїтесь, то ж я приведу на вас меча, говорить Господь Бог.


9 І повиводжу вас геть, і пооддаю вас на поталу чужоземцям, й розведу над вами суд.


10 Од меча поляжете; на Ізраїлській гряницї судити му вас, і тодї зрозумієте, що я - Господь.


11 Не буде він вам казаном, а ви не будете мясивом у казанї; бо на границї Ізраїлській судити му вас.


12 І зрозумієте, що я - Господь, - той, що в його заповідях ви не ходили, й його закону не певнили, а поступали по законах народів, що навкруги вас.


13 І сталося, що як я так пророкував, несподївано вмер Фалтія Банеєнко. І впав я на лице, й кликнув голосно: Ой горе, Господи Боже! невже ж бо ти хочеш вигубити останок Ізраїля?


14 І надійшло до мене слово Господнє:


15 Сину чоловічий! твоїм братам, твоїм родичам та й усьому дому Ізраїля укупі говорять осадники Ерусалимські: Далеко вони від Господа; нам оддана ця земля в посїданнє.


16 Оце ж скажи їм: Так говорить Господь Бог: Хоч я позасилав їх проміж поган та порозкидав їх по землях, то я буду їм наче малою сьвятинею в тих землях, куди вони позаходили.


17 Тим же то скажи: Так говорить Господь Бог: Я позбіраю вас ізпроміж народів і повиводжу всїх із тих земель, де ви порозсївані, та й надїлю вам ізнов землю Ізраїлську.


18 І поприходять вони туди, й повикидають звідти всї гидоти її і всю погань її.


19 І дам їм одно серце й вложу в них нового духа; й вийму з їх тїла серце камяне, а дам їм серце тїлесне,


20 Щоб ходили вони в заповідях моїх, та певнили постанови мої, і будуть вони моїм народом, а я буду їх Богом.


21 А чиє серце пристане до їх ідолів і гидот, тих учинки я оберну на голову їх, говорить Господь Бог.


22 Тодї підняли херувими крила свої, а колеса з ними, слава же Господа Бога Ізрайлевого була над ними.


23 І знялась слава Господня зпосеред міста та й з'упинилась над горою, що на востоцї од городу.


24 І підняв мене дух угору та й перенїс у видиві духом Божим у Халдейську землю до вигнанників. І віднято від мене видиво, що я бачив.


25 І переповів я вигнанникам усї слова Господнї, що він виявив менї.



Езекiїль 12

1 І надійшло до мене слово Господнє, таке:


2 Сину чоловічий! ти живеш серед неслухняного дому; вони мають очі, щоб убачати, та не бачать, мають уші, щоб чувати, та не чують; бо вони дом ворохобний.


3 Ти же, сину чоловічий, наготов собі потрібне до переносин, та й переносися серед ясного дня перед їх очима, й перенесешся перед очима в їх із твоєї осади на друге місце. Може їм одкриються очі, хоч вони дом упрямий;

ТЕЛЕГРАМ

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)

Поиск книг

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика

Отборные классические книги

Классика
ВКОНТАКТЕ

Цитаты, афоризмы, стихи, книжные подборки, обсуждения и многое другое

Книжный Вестник
БИБЛИОТЕКИ

Библиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории

Любовные романы

Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров

Фантастика

Самые популярные книги в формате фб2

Топ фб2 книги