Чорна рада

Чи був Іван Брюховецький прототипом Феська Ґанжи Андибера?

Українці створили величезний масив фольклорних матеріалів. І серед них важливе місце посідають думи, які творять народний епос. Як правило, ці твори відносяться до козацьких часів і матеріалом для них були буремні події того періоду. Звісно, у думах не варто шукати документальних описів того чи іншого моменту козацької історії. Остання переломлюється крізь призму народної пам’яті, отримуючи відповідні інтерпретації.

Є в думах і відображення подій козацької революції. У тому числі її найвища стадія, коли простолюд виступив проти козацької старшини. Мається на увазі «Дума про Феська Ґанжу Андибера». Вона була записана в двох варіантах, над якими працював Пантелеймон Куліш. Він навіть намагався синтезувати ці варіанти й витворив третій варіант.

Михайло Грушевський, який стояв на соціалістичних позиціях, звертав увагу на соціальну спрямованість вказаної думи, вважаючи, що в ній показана боротьба простолюду проти «нових панів», які з’явилися в результаті козацької революції. «Це була правда, — писав він, — що старшина дивилась на порядки польські чи московські (де також пани поміщики-бояри людей у тяжкому кріпацтві держали), та й собі хотіла на Україні поміщикувати. Хутори закладала, людей осаджувала на них та казала собі чинші грошові та осипи збіжжям давати, в господарстві помагати. Не минуло якихось п’ятдесят літ від того часу, як народ український, з Хмельницьким повставши, панів з України повиганяв і землю всю, що панською була, для всіх вільною зробив, а вже з тої козацької старшини нове панство викублилось. Землі позасідало, людей своїми підданими поробило і вже до панщини почало нагинати. Цей панський дух у старшині почули українські люди дуже скоро — тому й не хотіли слухати старшини. Є така гарна дума старосвітська про Феська Ґанжу Андибера, гетьмана запорозького. Вона зложена незадовго до смерті самого Хмельницького і з неї видно, як тоді вже люди на Україні невірно дивились на старшину, прозиваючи їх ляхами за панський дух. Історик вважав, що прототипом героя думи є Іван Брюховецький. Ця думка набула поширення в літературі. Тому зараз можна знайти ствердження такої тези. Але чи це справді так?

Спочатку звернемося до змісту твору. На його початку зображується козак-нетяга. Тут можна простежити паралелі з «Думою про козака Голоту». І ось цей козак приходить до корчми, де зустрічає трьох дуків (багатих людей), які в думі іменуються ляхами. Щоправда, прізвища в них не лядські, а українські. І можна зрозуміти, що вони були полковниками із лівобережних полків. Це Гаврило Довгополенко переяславський, Війтенко ніжинський та Золотаренко чернігівський.

Ці троє дуків пили-гуляли, із козака-нетяги насміхалися. Вони навіть наказують шинкарці Насті вигнати із корчми бідного козака, що та намагалася зробити. Однак козак не дав себе вигнати й лишився.

Тут Довгополенко переяславський виявив обачність. Він тихенько дав шинкарці гроші й запропонував пригостити козака пивом. Та наказує наймичці піти до льоху й вточити найгіршого пива, яке виливають свиням. Але наймичка не послухалася пані й набрала доброго меду. Козак, випивши його, осмілів і почав гримати на дуків. Вимагав, щоб вони посунулися й уступили йому місце на покутті.

Дуки, як не дивно, виконують те, що наказує їм козак. Всівшись на покутті, Фесько Ґанжа Андибер виймає з-під поли позлотистий недолимок, власне гетьманську булаву, починає сипати золотими червінцями, замовляти мед, горілку. Козака дуки починають шанувати, шинкарка Настя догоджає йому, пропонує з ним пообідати.

Натомість він закликає запорозьких козаків. Один козак приніс йому шати й одягнув на нього їх, другий — чоботи-сап’янці, третій — шапку. Ось тоді дуки пізнали, що перед ними не простий козак, а сам гетьман запорозький Фесько Ґанжа Андибер.

Дуки хочуть придобритися до нього, пити з ним мед і горілку. Але гетьман лише збиткується над ними:

Зрештою, Фесько Ґанжа Андибер наказує покарати дуків:

Щоправда, Довгополенка переяславського він не карає, а садовить коло себе. Козаки ж б’ють дуків, при цьому промовляючи:

Такий хепі-енд цієї думи. Козаки-запорожці розправляються із багатіями, ніби відновлюючи соціальну справедливість.

Справді, в цьому творі є низка фрагментів, які дають підстави вважати Брюховецького прототипом Феська Ґанжи Андибера.

По-перше, дуками названо трьох полковників — переяславського, ніжинського та чернігівського. Всі ці три полковники були проти обрання Брюховецького гетьманом. Інша справа, що їхні прізвища є неточними. Правда, серед них фігурує прізвище — Золотаренко. Але людина з таким прізвищем очолювала не Чернігівський, а Ніжинський полк. Дещо дивним виглядає те, що всіх цих полковників іменують ляхами. Однак це можна зрозуміти. Новопосталі пани поводилися не краще, ніж ляхи-можновладці. Звідси таке іменування.

По-друге, Брюховецький називався запорозьким гетьманом. До нього, як зазначалося, ніхто із запорізьких ватажків такого титулу не мав. Фесько Ґанжа Андибер теж у думі має такий титул.

По-третє, під час боротьби за владу Брюховецький намагався представляти себе «простим козаком», щоб здобути симпатиків серед запорожців. Фесько Ґанжа Андибер теж на початку думи постає як козак-нетяга. Лише у фінальній сцені вдягає дорогі шати.

По-четверте, у творі описується розправа над дуками-багатіями. Правда, вона має символічний характер. Дуків карають різками — наче нерозумних дітей. Хоча в такому покаранні можна побачити й приниження. Насправді ж (про це теж говорилося), Брюховецький, прийшовши до влади, дав змогу своїм прихильникам розправитися із неугодною йому козацькою старшиною.

Але, попри вказані моменти, в творі є таке, що дає підстави сумніватися, чи справді Брюховецький був прототипом героя думи. Передусім дивно виглядає прізвище героя. Його варто трактувати як тюркське. Слово «андар» у перекладі з татарської означає благородний, знатний. А слово «бер» — один, єдиний.

Тобто Андибер ніби не слов’янин, не русин, а, радше, татарин. Зрештою, нічого дивного тут немає.

У 20—30-х рр. XVII ст. склався союз запорожців і кримських татар. Козаки брали участь у політичній боротьбі, яка велася в Кримському ханстві. Водночас у цей період відбулася низка козацьких повстань, спрямованих проти влади Речі Посполитої. І тут союзниками козаків часто ставали татари. Схоже, деякі з них були провідниками повстанців. Наприклад, існує думка, що такий козацький вождь, як Павло Бут (Павлюк), мав татарське походження. Кримсько-татарський чинник, як уже говорилося, був першорядним у повстанні під проводом Богдана Хмельницького. Також інші гетьмани не раз намагалися використати в своїй політичній боротьбі кримських татар.

Цікаво, що часто допомога останніх потрібна була українським козакам у вирішенні соціальних питань, у боротьбі проти засилля можновладців Речі Посполитої, які були поляками чи полонізованими русинами. Тому можна вважати зрозумілою річчю, що в думі, де порушувалися соціальні питання, головний герой має татарське прізвище.

Можемо констатувати: у думі про Феська Ґанжу Андибера знайшли відображення дві історичні події — це участь кримських татар у боротьбі козаків проти урядників Речі Посполитої, а також змагання Брюховецького за гетьманську владу, яке супроводжувалося погромом козацьких старшин. І перша, й друга події мали виражену соціальну спрямованість — йшлося про боротьбу низів, передусім запорозьких козаків, проти елітарних верств. Саме ця виражена соціальна спрямованість «зближувала» вказані події, «синтезуючи» їх у думі.

Наскільки можемо довіряти думі про Феська Ґанжу Андибера? Як, зрештою, й іншим думам? Певно, варто мати на увазі, що твори такого типу часто представляли погляди народних низів. Звісно, такі погляди мають право на існування. Але їх не варто абсолютизувати.

Очевидно, представники соціальних низів позитивно ставилися до Брюховецького. І це знайшло вияв у думі про Феська Ґанжу Андибера.

Проте існували й інші погляди на цього діяча.