Чорна рада

Ніжинська чорна рада: версії самовидців

Окрім низів, певне позитивне ставлення до Брюховецького виявляли й представники козацької старшини, які зробили кар’єру при цьому гетьмані. Це знайшло відображення в літописних творах. Причому їх автори були свідками Ніжинської чорної ради, пережили її й, судячи з деяких документів, опинилися серед прихильників Брюховецького.

Одним із таких творів варто назвати «Літописець» Дворецьких. До його написання мав стосунок київський полковник Василь Дворецький (1609—1670-ті рр. XVII ст.). Він був учасником повстання під проводом Богдана Хмельницького. І ще за життя цього гетьмана став наказним київським полковником. Він дотримувався промосковської орієнтації, воював проти Івана Виговського, захищаючи разом з царськими воєводами від його брата Данила Київ.

Піком політичної кар’єри Дворецького були 1663—1668 рр., коли він став правою рукою Брюховецького. Брав участь у розправі з противниками ново­обраного гетьмана. Восени 1665 р. їздив із ним до Москви. Коли ж Брюховецький у 1668 р. підняв антимосковське повстання, Дворецький лишився вірний своїй промосковській орієнтації. Він не підтримав гетьмана. Його арештували й кинули до в’язниці. Правда, в травні 1669 р. Дворецькому вдалося втекти. Того ж року він подався до Москви, де навіть мав аудієнцію у царя Олексія Михайловича й отримав від нього грамоту. Звідти прибув до Києва, де, ймовірно, хотів повернути собі посаду київського полковника, але безуспішно. Останні відомості про Василя Дворецького відносяться до кінця 1671 — початку 1672 рр., коли він займався укріп­ленням «городків» коло Києва.

У той час міг бути укладений «Літописець», який охоплював події з 1340 по 1672 рік. Ймовірною датою його написання вважається 1673 р. Чи був Василь Дворецький автором цього твору, з певністю сказати не можемо. В творі про нього є згадки, але в третій особі. На ту пору українські літописці, зазвичай, так про себе не писали. Не виключено, що укладачем «Літописця» був Іван Дворецький — син Василя. Але писав він твір, використовуючи розповіді й, можливо, записи свого батька. Принаймні твір має відверто промосковський характер, що відображувало позицію Василя Дворецького[313].

Говорячи про події 1663 р., «Літописець» звертає увагу, що Юрій Хмельницький відрікся свого гетьманства, а в Чигирині гетьманом став Павло Тетеря, якого він характеризує як губителя й розорителя всієї України, бо той хотів її під «лядську руку» підвести. Зрозуміло, автор «Літописця» вкрай негативно ставився до поляків.

Власне, про Ніжинську чорну раду «Літописець» говорить дуже коротко. Автор виправдовує Брюховецького й засуджує Сомка. Зокрема, там говориться таке:

«Того ж року (тобто — 1663-го. — П. К.) июля второгонадцят дня из Запорожя войско вышло до городов з гетманом Иваном Бруховецким, хотячи едного гетмана міти в городах и на Запорожю. А видячи, же самовластию гетманом учинився Сомко Яким, а за своего уряду под горлом заказав, абы из жадных міст и с сел ніхто не важился ити на Запороже и хто бы из Запорожя міл прийти, самого взят и на горлі карат, а убозтво побравши, Сомку отдат.

Вышедши войско из Запорота у городы, его листами заказанными, под Ніжином в зуполной раді, взявши из замку Сомка из его полковниками и той лист королевский у царского величества ему на обличение отшукали. И ему в Борзні тое писмо показалы, а потом сам-осмого казали постинати. А гетманом тут в городах и на Запорожу учинили Ивана Мартиновича Бруховецкого»[314].

Отже, із цих слів випливає, що Сомко став гетьманом незаконно (самовладдям). І що він не давав людям із сіл та міст йти на Запорожжя козакувати. Це обурювало козаків, які захотіли мати одного гетьмана і на Запорожжю, і на городах, тобто на Гетьманщині. Ним і став Брюховецький, якого обрали на «пов­ній раді». Про жорстке протистояння на цій раді, як бачимо, взагалі нічого не говориться. Зате в «Літописці» йдеться про якийсь лист королівський, тобто польського короля, до Сомка. Судячи з твору, саме це засвідчувало Сомкову зраду, за що він і був страчений.

Є в «Літописці» ідилічний опис поїздки Брюховецького до Москви в 1665 р. Акцентується увага, що він там «поняв собі жону з дому князя Юрия Долгорукого, племянницу его Дарию Алферовну». А ще зазначається таке: «И многие добродійства от царского величества одержавши, его (тобто Брюховецького. — П. К.) самого учинили боярином, а тых полковников, що з ными были, дано дворянство из грамотами им ствержено, дано им по дві селі до того уряду вічными часы»[315]. Серед цих полковників, які отримали дворянство, був і Василь Дворецький. Тому він і звертав увагу на цей факт.

І все ж «Літописець Дворецьких» це, радше, виняток, а не правило. Більшість козацьких літописців намагалися уникати славослів’я на адресу Брюховецького. Це стосується навіть Літопису Самовидця, який, можливо, писався людиною, наближеною до цього гетьмана.

Про автора літопису не можемо сказати чогось певного. Аналіз тексту дає підстави припустити, що Самовидець, очевидно, походив зі шляхетського середовища, під час Хмельниччини опинився на боці козаків, був наближений до гетьманського уряду, став свідком різноманітних подій другої половини XVII ст., пов’язаних із діяльністю козацьких гетьманів. Судячи з тексту літопису, у 1648—1668 рр. автор жив у Ніжині. Можливо, належав до оточення ніжинського полковника Івана Золотаренка, оскільки детально описує похорон цього козацького очільника і дає зрозуміти, що був на ньому. Чимало говорить про діяльність гетьмана Івана Виговського, про його дипломатичні стосунки з кримськими татарами. Про останні знало обмежене коло людей, до яких також належав Самовидець. Був він і свідком Ніжинської чорної ради 1663 р.

У 1669—1675 рр. Самовидець опинився на Правобережжі. Тому розповідає про діяння гетьмана Петра Дорошенка. Хоча до останнього ставився критично, оскільки той спирався на допомогу турків і татар. У 1676—1702 рр. Самовидець знову опиняється на Лівобережжі й починає описувати події, що відбувалися в цьому регіоні. Схоже, тоді він мешкав у Стародубі, оскільки часто говорить про події в цьому місті, в т. ч. про такі, які мали суто місцевий характер. Можна при­пустити: саме в Стародубі й була написана основна частина літопису.

В українській історіографії набула поширення версія, що автором зазначеного твору був виходець із дрібношляхетської родини Роман Ракушка-Романовський. Таку думку запропонували Микола Петровський та Михайло Грушевський[316]. Потім вона знайшла помітну підтримку. Однак це твердження не видається достатньо переконливим. Зокрема, Самовидець критично висловлюється на адресу деяких гетьманів, яким служив Ракушка-Романовський і від яких отримував непогані посади.

Наприклад, це стосується Івана Брюховецького. Відомо, що Ракушка-Романовський був на Ніжинській чорній раді, опинившись у таборі Брюховецького. Від останнього отримав високу посаду — генерального підскарбія в гетьманському уряді, тобто відав фінансами, що давало йому непогані можливості для покращення свого матеріального становища. У 1663 р. Ракушка-Романовський брав участь у поділі Ніжинського полку на три окремі полки — Ніжинський, Стародубський і Сосницький. Над цими полками, а також над Київським, Прилуцьким, Лубенським і Полтавським Брюховецький доручив йому владу. У цей час він завідував млинарством на Лівобережній Україні, а в 1665 р. навіть став наказним ніжинським полковником. Проте коли настав край гетьманування Брюховецького, різко обривається кар’єра Ракушки-Романовського. Він вимушений був піти від політичних і державних справ[317]. Сумнівно, що така людина критично ставилась би до діяльності Брюховецького. А таке ставлення загалом демонструє Літопис Самовидця. Залишається лише припустити, що Ракушка-Романовський, відійшовши від політики й ставши духовною особою, багато що переосмислив й почав по-іншому дивитися на свого колишнього господаря й благодійника. А можливо, він був критичною людиною й намагався об’єктивно описувати події. Щоправда, в розповіді Самовидця Ніжинської чорної ради є деякі моменти, які вказують на бажання представити у відносно позитивному світлі діяльність посланця московського царя Великогагіна і «згладити» деякі негативні діяння Брюховецького.

Ми не будемо розглядати детально Літопис Самовидця, який переважно обій­має опис подій від часів Хмельниччини, з 1648 до 1702 р.[318]. Звернемо увагу на деякі важливі моменти, що прямо чи опосередковано мали стосунок до Ніжинської чорної ради та подій навколо неї.

У літописі загалом дається позитивна оцінка Переяславської ради. Автор з повагою говорить про московського царя. Це зрозуміло. Самовидець, як і багато інших авторів того часу, стояв на позиціях роялізму. Він також з повагою говорить і про польського короля. Автор літопису сприймав московського царя як законного монарха. Окрім того, московський цар був православний, що в очах літописця піднімало рівень позитиву цього правителя. Адже конфесійна належність правителя в той час важила багато для підданих. Правда, Самовидець не забував нагадати, що козацька верхівка під час Переяславської ради взяла «велику плату його царської величності соболями»[319], а козацьке військо отримувало плату «копійками золотими»[320].

Загалом Самовидець далекий від ідеалізації союзу козаків з Московією. Він пише про кривди від московських воєвод, які знаходилися в українських містах. Пише, що московіти поширювали чутки, ніби «козаки вже ніщо, і що ніби ляхам усю Україну віддадуть»[321]. Це дає підстави говорити про певну опозиційність Самовидця щодо московітів. Правда, ця опозиційність не поширювалася на царя. Певно, в його очах московський зверхник був добрим, у той час як його піддані могли чинити різні непо­добства.

Серед козацьких очільників лише двоє, наказний гетьман Яким Сомко та запорозький кошовий отаман Іван Сірко, зображені в літописі з деякою симпатією. Це позитивне зображення Сомка виглядає дещо дивним, якщо справді автором Літопису Самовидця був Ракушка-Романовський. Адже Сомко — противник Брюховецького.

Самовидець далекий від того, щоб виправдовувати козацькі бунти. Він прихильник соціально структурованого суспільства. Для нього нормальним станом речей є поділ соціуму на панів-власників, які становлять еліту, й плебс, котрий повинен коритися своїм державцям. До еліти автор відносив і реєстрових козаків. Тому був проти їхнього злиття з основною масою повсталого люду. На вершині соціально структурованого суспільства, вважав Самовидець, має знаходитися монарх. До Хмельниччини таким легітимним монархом для Русі-України був польський король, після Переяславської угоди ним став московський цар.

Така консервативна позиція автора Літопису Самовидця теж ніби працює проти авторства Ракушки-Романовського. Адже його патрон, гетьман Брюховецький, робив ставку на чернь у боротьбі за владу — принаймні на початковому етапі.

Тепер розглянемо, як Самовидець трактував Ніжинську чорну раду. Для нього це було лихо, якого за інших гетьманів не бувало[322]. Тобто Чорна рада поставала як щось нове, небувале. І вже це робило її в очах людей суспільства, яке високо цінувало старину, традицію, чимось негативним.

Водночас літописець концентрує увагу на тому, що провести Чорну раду підговорював московського царя Іван Брюховецький. Отож, констатує він, «на жадання запорожцов и тих полков, которіе ся привязались до Бруховецкого, висилает его царское величество околничого князя Великогагина и столника Кирила Юсифовича Хлопова» для проведення ради[323]. З таким твердженням можна погодитися. Брюховецький справді пропонував московітам обрати гетьмана на Чорній раді, де перед ним відкривалася можливість здобути перемогу.

Далі в Літописі говориться, ніби Брюховецький хотів проведення Чорної ради в Ніжині, що насправді (про це говорилося вище) було не так. Він, стверджує літописець, збирався пограбувати це полкове місто. До Ніжина рушили не лише козаки, «але усе посполство купами, а не полками»[324]. Така організація ради не сприймалася літописцем, для якого важливим був суспільний порядок.

Самовидець констатує, що Яким Сомко зумів значних козаків із полковниками притягнути до Ніжина. «Але тое собрання Сомково нінащо обернулося, поневаж юже Бруховецкій ліпшую ласку з запорожцами міл у его царского величества, а то за стараніем епископа Мефтодія, которого Бруховецкій запобігл подарунками и обетницами розними, яко то люде звикли дарами уводитися»[325]. Як бачимо, і тут автор вказує на нечесні дії Брюховецького, який діяв підкупом.

Літописець дає зрозуміти, що московський цар прислав на чолі з Великогагіним значний військовий контингент, який зайняв Ніжин. Хоча намагається зобразити дії московітів як майже нейтральні. Насправді, як уже говорилося, цього нейтралітету не було.

Сомко, мовляв, не хотів проведення Чорної ради, вважаючи себе обраним гетьманом. «Але, — констатує Самовидець, — же болшая била купа при Бруховецкому зо всіх полков, мусіли на тое позволити...»[326] Схоже, літописець видавав бажане за дійсне. Наскільки можемо судити, напередодні ради за Брюховецького не стояла більшість полків. Зрештою, рішення про проведення Чорної ради було прийняте в Москві. Саме під тиском московітів, а не прихильників Брюховецького, Сомко змушений був піти на її проведення.

«И так зложили час раді юня «17», — читаємо в літописі, — зараз уступивши в пост Петров, на которую раду так постановили были, жебы в тую раду їти пішо, без всякого оружжа. И за містом розбито намет великій, на тое присланній от его царского величества, при котором наміті и войско московское стало з оружжем задля унимання своеволі, але тое мало що помогло»[327].

Загалом із цих слів вимальовується цікава картина. Московіти наказали прийти козакам на раду без зброї, натомість самі прийшли озброєні. Це ніби робилося для того, щоб вгамувати сваволю. Звісно, озброєні московські ратники могли б спрямувати беззбройних козаків у те русло, яке було їм потрібне. Цього, звісно, в літописі не говориться. Але це випливає з наведеної інформації.

Сама ж Чорна рада зображується наче битва: «Як вдарено в бубни на раду, Бруховецкій, ведлуг постанови, пішо войско припровадил ку намету своей сторони на тую раду, и Сомко не зозволився: и сам и усі козаки, при нему будучіе, яко люди достатніе, на конях добрих, шатно и при орюжю, як до войни, тоей интенції будучи, же ежели би не ведлуг мисли оных рада становитися бы міла, то межи собою битву міти, бо при таборі Сомковом и гармат было немало. Але тое нічого не помогло, поневаж запорожці, ласкою его царского величества упевнени, и скоро тая рада стала и боярин вишол з намету и почал читати грамоту и указ его царского величества, не дано того скончити, ані слухаючи писма царского величества, зараз крик стался з обох сторон о гетманство: одни кричат «Бруховецкого гетманом», а другіе кричат «Сомка гетманом» и на столец обоїх сажают. А далі и межи собою узяли битися и бунчук Сомков зламали, заледво Сомко видрался през намет царскій и допал коня и інная старшина, а инших позабивано до килка человіка. И так сторона Сомкова мусіла уступати до табору своего, а сторона Бруховецкого на столец всадили Бруховецкого, зопхнувши князя, и гетманом окрикнули, давши оному булаву и бунчук в руки; що заледви и нескоро той галас ускромился»[328].

Цікаво не лише те, що в цьому уривку було сказано, а й те, чого не говорилося. Літописець фактично звинувачує Сомка в тому, що той зі своїми прихильниками прибув на раду при зброї, навіть з гарматами. Це, як бачимо, суперечило наказу Великогагіна. Натомість запорожці Брюховецького, так випливало із повідомлення, були без зброї. Зброя ж не допомогла Сомку та його соратникам. Однак прибічники Брюховецького, будучи «ласкою его царского величества упевнени», взяли гору. Випливає так, що вони чесно перемогли нечесного противника. Про те, що московське військо закидало гранатами козаків, передусім сомківців, Самовидець скромно мовчить. І ця мовчанка доволі промовиста. Загалом складається враження, що він хотів «відбілити» московітів, а також Брюховецького.

Літописець, намагаючись зобразити московітів як «безсторонню силу», пише, що після зазначених подій «князь Великоґаґин не потвержал гетманства Бруховецкому», хоча гетьманські клейноди опинилися в руках останнього[329]. Мовляв, супротивники розійшлися по своїх таборах.

Сомко ж відпровадив посланців до Великогагіна, заявляючи, що він не визнає Брюховецького гетьманом. Московський представник, ніби схиляючись на бік Сомка, запропонував провести ще один раунд ради. Це не сподобалося Брюховецькому, і той навіть сперечався з цього приводу із Великогагіним, проте в кінцевому підсумку змушений був погодитися.

«Але, — зазначає далі Самовидець, — несталость наших людей тое помішала, бо козаки сторони Сомковой, отступивши своей старшини, похапавши корогви каждая сотня, и до табору Бруховецкого прийшли и поклонилися, отвернувши, зараз напали вози своїх старших жаковати»[330].

Самовидець далі твердить, що Сомко «с полковниками своїми и инною старшиною», бажаючи врятувати своє життя, подалися під захист Великогагіна. Той же відіслав їх до Ніжинського замку.

«А Бруховецкій, — далі літописець описує тріумф цього діяча, — зо всім войском пришол к намету царскому, которому юже князь здавал з своїх рук булаву и бунчук, подтверждаючи гетманство, и попровадил в соборную церков святого Николая, где присягу виконал Бруховецкій зо всім войском». Говориться про те, що він «того ж дня своїх полковников понастановлял з тих людей, которіе з ним вишли з Запорожжа, по усіх городах, а Ніжинскій полк на три полки розділил». Описує Самовидець й погроми старшин: «Козаков значних чернь позабивала, которое забойство три дни тривало. Хочай якого значного козака забили или человіка, то тое в жарт повернено, а старшина козаки значніе, яко змогучи, крилися, где хто могл, жупани кармазиновіе на сермяги миняли. И так тое забойство третего дня почало ускромлятися и заказ стал, жеби юже правом доходил, хто на кого якую кривду міет. Тих зась полковников, которіе у замку ніжинском зоставали у вязеню, усе пожаковали, и в домах мало що зостало»[331].

Літописець все ж співчуває Сомку і його соратникам, вказуючи, що на них царю вчинили наклепи Брюховецький та єпископ Мефодій. Ось як говориться про це: «Гетман Бруховецкій, одержавши цале гетманство, вислал послов до царского величества болшей ста человіка, дякуючи за уряд гетманства, же одержал, и на Сомка з его полковниками, которіе сидят в ніжинском замку, нікоторіе річи змисливши об їх незичливости ку царскому величеству, чого и не было. Также і епископ Мефтодій протопопу послал при тих же посланних, от себе стараючися о їх згубі. Чому царское величество повіривши, здал їх на суд войсковій, которих потратити, а инних живити, толко ж у силку зослати в Москву»[332].

Зрештою, є в літописі й опис розправи над Сомком і його прихильниками. Щоправда, цей опис короткослівний й фактично беземоційний. «Вступаючи в осень, о святом Семеоні, — читаємо в Самовидця, — того літа за позволеніем его царского величества казал гетман Бруховецкій постинати гетмана Сомка и Васюту, полковника ніжинского, и полковника черніговского, и полковника переясловского, и полковника лубенского, асаулов и инних полковников заслано на Москву, которих на Сібір заслано немало старшини козацкой, а которіе позостали, то на піхоту запорожскую давали жупани, барзо притуга великая на людей значних была»[333].

Загалом у описі подій Ніжинської чорної ради Самовидцем спостерігаємо певну амбівалентність. З одного боку, літописець, як уже говорилося, трактує цю подію як зло. Ініціатором же цього зла постає Брюховецький. Така оцінка Самовидцем, який репрезентував козацьку старшину, є зрозумілою. До речі, він не випадково акцентує увагу на тому, що козаки вчинили погром після Ніжинської чорної ради козацької старшини.

Проте, з іншого боку, Самовидець намагається виправдати діяння як московітів, так і Брюховецького, водночас представляючи дії Сомка в дещо негативному світлі. Московіти в нього ніби зберігають нейтралітет під час Чорної ради. Відповідно, створюється їхній позитивний образ. Брюховецький же слухається московітів і поводить себе достатньо зважено. Зате Сомко, на відміну від свого конкурента, московітів не слухається. Він та його прихильники прибувають на Чорну раду зі зброєю — хоча цього не повинні були робити. Зрештою, від Сомка відступаються його ж козаки. І він просить захисту в московітів.

Таким чином, у інтерпретації Самовидця перемога Брюховецького на Чорній раді виглядає як законний акт. Саме така інтерпретація й дає деякі підстави вважати цього літописця симпатиком Брюховецького й опосередковано свідчить на користь авторства Ракушки-Романовського.

Літопис Самовидця став популярною лектурою для українських авторів, зокрема істориків. Використовували його Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Михайло Грушевський та багато інших. Зокрема, вони зверталися до цього літопису як до джерела при описі та інтерпретації подій Ніжинської чорної ради.