Чужа гра

16

— Валік, нада звідси вшиватися, — вирішив якось Мишко. — Вони над нами здіваються: трєнінги, разговори з псіхологами. Ми що — в дурці?

— Вобше все нормально, — підтримав Сашко, — тільки тоска — ні баб, ні відтягнутися.

Валентин мовчав, тупо дивився у вікно, за яким дощ стояв стіною. Настрій паскудний. Вчора з дому передали шість тисяч доларів, замість дев'яти. Цього не вистачить на зарплату пацанам і Астаф'євим. Жора вирішив добити його матеріально…

Втішають щоденні спортивні заняття, рукопашна, стрільба. Тільки моральні трєнінги — нудота. Сидіти, розповідати психологам про свої страхи, сни, онанізм у дитинстві, сексуальні нахили…

Читають лекції про історію Росії як першооснови слов'янського світу. Стверджують, що вороги людства — американський мілітаризм, мусульманський радикалізм та український націоналізм; стримано натякають, що сіонізм — теж ворог.

Розповідали про діяльність ОВП, ІРА, диверсійну роботу «Моссаду», ЦРУ, ДРУ, КДБ, «Інтеледженс-сервіс»; зауважували, що чеченські повстанці успішно керуються тактикою боротьби УПА. Цікавими виявилися лекції про діяльність кримінальних лідерів Америки, про потужні угруповання Росії та їхні зв'язки зі спецслужбами.

Один лектор, схожий на схибнутого проповідника, приходив на заняття під мухою і розв'язно повчав:

— Смерть, — коротка мить між життям і безвістю. Життя дано нам для того, щоб ми його прожили. Ми зобов'язані його прожити, а не віддати за когось, чи покласти на вівтар Вітчизни… «Совість», «правда», «істина», «справедливість» — поняття умовні, вигадані слабкими людьми, щоб їх захищали сильні. Власне, яка ж у цьому справедливість? Чому здоровий чоловік, що роками не лінувався, тренувався, повинен захищати інтереси завчених доходяг, товстосумів та їхній дітей, їхнього майбутнього? Чому я повинен відстоювати чужі ідеї, якщо вони пов'язані з ризиком для життя? Порушується принцип природного відбору — гинуть кращі, залишаються підліші, хирлявіші, хитріші. Ідея, — мишоловка для дурників… Ідея — жонглерська булава у спритних руках політиків та жидомасонів.

Якось ми проводили психологічні трєнінги. Жінки демонстрували, що вони здатні зробити заради десяти доларів. Вибрали одну, яка згоджувалася на все, іншу — яка ні на що. Перша роздягнулася при всіх і підняла з брудної підлоги зубами гроші, інша огидливо на це дивилася. З’ясувалося, що перша заробляє тисячу баксів на місяць, інша — сотню…

Тому я почну вас навчати як іудеї навчають своїх дітей.

Найвища істина світу — влада. Влада над натовпом, жінками, яких ми можемо купити. Влада грошей… Не вірте, коли чуєте з трибун обіцянку земних благ, нічого не просячи на обмін. Вони вас обдурюють тричі: по-перше, блага кожен може здобути тільки сам, по-друге, такі обіцянки ніколи не виконуються, а по-третє, люди рвуться у владу заради власних амбіцій. Будь-яка демократична держава насправді є завуальованим диктатом сильних особистостей над сірою масою, що під впливом ЗМІ та національних доктрин скоряється їм.

… Не хочеться, щоб здорові чоловіки, які сидять переді мною, пригадали про Біблію і віру, про заповіді та притчі. Біблія, всуціль, — історія вбивств та зради заради влади і заради віри, яка підтримує владу в будь-яких її проявах.

Мета виправдовує засоби. Іноді перед нами постають питання про загальнолюдські та біблійні істини, — вбивати, чи не вбивати. Жити самому, чи дати померти іншим.

Зі сказаного висновок: наше життя — унікальна форма мікро- та макрокосмічного масштабу, що більше ніколи не повториться, ми — унікуми. Тоді чому маємо стати об’єктами чиїхось експериментів, сліпими виконувачами чужої волі? Чому маємо думати про інших, коли інші не думають про нас? Коли кар’єра, авторитет, влада залежать від першої фаланги вказівного пальця, що лежить на спусковому гачку, варто натиснути.

… Можу запевнити, що гріх смертовбивства, — тьху! Особливо, коли постає питання руба: або ти, або тебе, коли знищення свідка рятує від кримінального переслідування, коли поранений напарник може перетворитися на обвинувачувача. Такі гріхи прощаються у церкві на сповіді, як і всі інші… Живіть, хлопці.

Валентин після лекції пішов до начальника школи Володі Нарочицького, колишнього майора ДРУ, щоб розібратися у ситуації. Згідно домовленостей, вони мали ознайомитися з новими видами зброї, потренуватися, освоїти методи оперативної роботи, охорони, вдосталь постріляти.

… Школа була створена одним з високопосадовців як охоронна структура, що нав’язувала свої послуги підприємцям. Якось Валентин поцікавився в Нарочицького, хто стоїть за їхньою організацією, той сп’яну бовкнув:

— Мужик, що недавно був ніким, але за короткий час піднявся до таких вершин…

Цей загадковий «мужик», користуючись кремлівськими зв’язками, зібрав кількасот колишніх спецназівців, дав їм роботу і зарплату. Структура виявилася самоокупною, розширилася і почала готувати власні кадри. Війни на Кавказі, в Таджикистані, Югославії стали практичною базою, і курсанти не цуралися проходити вишкіл по обидва боки фронту по кілька разів.

… Коли Кіркуєв зайшов до кабінету, тут були гості — Паша Московський і ще одне мурло з пикою монголо-татарського завойовника. Його відрекомендували як співзасновника школи.

— Сєнцов Ігор Анатолійович, — назвався «Чингізхан», подаючи пухкеньку жіночу руку.

— Все нормально, Валіку? — запитав начальник.

— Не дуже.

— Присідай, вип'єш, — запросив Паша. — Що сталося?

— Надокучило, — сказав Валентин. — Для чого нам ці байки про політику?!

— Які ж це байки? — обурився Нарочицький.

— Справді, Володю, перестань людям забивати баки, — сказав Паша.

— Все, відмучили, — повідомив Нарочицький, — завтра почнуться практичні заняття. Тільки, на біду, почалися дощі…

— За це варто випити, — вирішив Валентин, — а то голова пухне від тієї глупоти.

— Вам не подобається історія держави російської? — поцікавився в'їдливо Сєнцов і його монгольські оченята ще більше звузилися.

— І української, і парагвайської, — запевнив Кіркуєв.

— Це добре, — похвалив Ігор. — У нас неполітична організація. Політику залишимо нашому керівництву.

— Ви так законспірували свого лідера, що навіть я здогадався хто він, — сказав усміхнено Валентин.

— А тепер забудь, — розважливо порадив Паша. — Да, до речі сказати, — Анджей приїжджав, передавав усім вітання. Розкрив підготовку замаху.

— Не здивуюсь, коли все це організував Ангел, — запевнив Валентин. — Здається, той жид його підсиджує.

— Анджей хоче зачепитися в Македонії? — поцікавився Паша.

— Це Мелон зі Смиком хочуть підім'яти Скоп'є. Але воювати з албанцями та хорватами складно. Хіба заслати туди вашу школу.

— Нас зараз більше цікавить ваш регіон, — мовив Сєнцов.

— Там зараз як по війні — ніщо не працює, — здивувався.

— А Нагірна?

— До чого тут Анджей? — не зрозумів Валентин.

— Бачить тебе важким танком, що розчистить нам дорогу.

— Анджей переоцінює наші можливості. Мало того, що наступає Мойші на п’яти в Києві та Празі, так іще піде в атаку у Нагірній?

— Він працює з нами, а отже — й ти, — зауважив Ігор.

— Як важкий танк?

— Як партнер, — вирішив Паша.

Пізно ввечері, коли добре підпилі Сєнцов та Московський попрощалися і пішли, Валентин вирішив їх провести і, наздоганяючи, почув розмову:

— Як тобі Кіря? — Сєнцов.

— Ще не готовий… Треба попрацювати.

Вранці, хоч і прокинувся з важкою головою, але згадав, учорашню розмову. Його хочуть «поставити» на Нагірну? Може, їх не влаштовує Андрій? Треба не проґавити шанс.

Після фізо чомусь не було сніданку. Нарочицький зайшовши до класу, коротко кинув: «Привіт, братва», і важко гепнувся в крісло.

— Сьогодні пройдете останній тест на профпридатність, — почав здалеку. — Кожен із вас має досвід вбивств… Але це відбулося під впливом емоцій, за наказом, або за гроші, — знімався моральний аспект. Сьогодні ви маєте знищити безвинного. Кожен. Для таких випадків у нас є бомжі, алкаші та боржники, яких нам продали…

Якщо хтось не здатний на таке вбивство, працювати з ним нема сенсу. Далі у нас два місяці полігонів. Бойовики, що вміють стріляти, але не вміють убивати, — тут зайві.

До речі, на два дні приїздять п’ятнадцятеро дівчат, з якими зможуть відвести душу ті, хто не побоїться вбити людину… Зрештою, можете відмовитися.

Зараз усім здається, що це легко. Але вам доведеться це робити голіруч. Ви повинні відчути конвульсії тіл… Тому сьогодні не було сніданку, — посміхнувся. — Потім буде неприємно прибирати блювоту разом із трупами…

— Особисто я відмовляюся, — вирішив Валентин. — Мені огидно навіть думати про це.

— Є ще відмовники? — обвів поглядом клас. — Ще не пізно…

Валентин озирнувся. Мишко Астаф’єв беземоційно дивився у вікно. Сашко зосереджено чистив скріпкою нігті. Інші були очевидно розгубленими.

— Одноголосно, — засміявся Володя. — Кіркуєв — до мене в кабінет; інших чекають інструктори!

У кабінеті Нарочицький налив коньяку.

— Правильно зробив, — сказав. — Ти не повинен вбивати — повинен давати накази, тест пройшов.

— Ви справді вбиваєте бомжів? — поцікавився байдуже.

— Коли треба людей натягати на вбивство. Але не по п’ятнадцять чоловік — де їх набрати?

— Ти просто лякав пацанів?

— Все, що ми тут робимо, не дурниці. Я вже можу сказати, хто з твоїх хлопців стане вбивати.

— Астаф’єви.

— Про них годі й говорити. Де тільки таких відкопав?

— В’язничні корешки…

— Зможуть вбити Петя, Заєць і Джинжа. Перший тому, що захоче трахнути курву. Двоє інших — через страх перед нами.

— Що буде з тими, хто відмовиться?

— Вони працюють у різних підвалах. Інструктори жалісливо подивляться на курсантів і погодяться вбити самі. Направду бомжі підсадні. Хлопці вийдуть з підвалів, уважаючи, що викрутилися, що не взяли на себе гріха, але разом з тим не спасували перед іншими.

— Да-а, — здивовано протягнув Валентин.

— Після занять отримаєш на кожного компромат, фото, де пацани зі зброєю, з убитим бомжем. До всього будеш знати їхні можливості, слабкі сторони…

Тепер ти наш компаньйон, оскільки довів лідерство. Далі працюємо разом: останнім буде тест виживання; твоїх піхотинців «візьмуть» на справі менти. Їх будуть мордувати у камерах зеки, на допитах відбивати нирки… Побачимо, хто на що здатний.

Через півгодини Нарочицькому доповіли, що вбито семеро бомжів.