Чужа гра

20

Погано почуватись маріонеткою в руках власного заступника. Так міркував Швець, збираючись у відрядження до Києва. Не пив другий місяць, став дратівливим і гарячково намагався навести лад в області — страйкують зубожілі вчителі, збанкрутілі фермери, голодні пенсіонери. Збір цукрового буряку провалився через нестачу пального. Ціна цукру підскочила удвічі, але на прилавках — найдешевша горілка.

Щоб відвести від себе удар, Теодор Данилович переклав вину на цукрові заводи, які не надали КСП пальне авансом за буряк. Для порядку виніс догани головам місцевих адміністрацій і поставив питання про зняття з посад окремих чиновників. Страйкарів та пікетників демонстративно ігнорував.

Завада підготував плутану доповідь про запобіжні заходи, які застосувала адміністрація, аби подолати кризу. З цією доповіддю Швець їхав у Київ на нараду з питань агропромислового розвитку. У доповіді як щитом закривався вдалою операцією по закупівлі на наступний рік пального за низькими Цінами. Замилював очі графіком зростання аграрного виробництва, розвитком КСП, хвалився досягненнями агрофірми Кравченка. Висновком доповіді були передбачення Завади про заплановане зростання аграрного сектора за рахунок зниження місцевих податків, розпаювання КСП і здешевлення паливно-мастильних матеріалів…

Швець відкинувся на спинку крісла і оглянув кабінет. Після ремонту він створював робочий настрій. Тепер тут не витав клятий комуняцький дух! Глянув на настільний календарик і зітхнув. Чорним було обведено шістдесят останніх днів, відколи не пив. Роздратовано закреслив і сьогоднішній день — як викреслив з життя.

Думки вперто поверталися до заступника. Це через нього зірвалася бурякозбиральна компанія. Добре, що заховав кінці, а коли б оборудкою з пальним зацікавилося КРУ?! За цей ризик той жидок Ангел приніс кредитну картку. Завтра тишком треба перевірити її в «Остерайхбанку», чи є там обіцяних тридцять тисяч…

Серйозного удару по його репутації завдавав ще й зв’язок з Анджеєм. Інформація про співпрацю адміністрації з фірмою «Ірина» докотилася до Києва. Втім, у столиці корупція набула більших розмірів. Там один підпис посадового чинуші коштує не менше тридцяти тисяч.

Дзвінок. Гуцул:

— Прокурор продовжив санкцію на утримання Андрія в ІТУ!

— Я вивчаю доповідь, бл, зателефонуй пізніше.

— Поговори з прокурором, — категоричним тоном.

— А якщо він отримав вказівку згори, мать його?

— Всі претензії до Андрія шиті білими нитками! Це — удар не по ньому, а по нас!

— Це байки для дилетантів, бл… Через три дні повернуся, спробую вирішити!

— Не можна відкладати! Я грошей не пошкодую!

— Хочеш, бл, щоб я через твого зятя не поїхав на нараду, організовану урядом?!

— Хочу, щоб ти сказав прокурору: до тебе підійде заступник, вислухай і допоможи!

— Такі питання, бл, він із заступником вирішувати не буде. А Анджею варто трохи перепочити від справ буденних, нах!

— Не зрозумів…

— А ти зрозумій, нах!

— Гаразд, — Гуцул засопів. — Поговоримо після Києва.

Швець кинув трубку.

Наступного дня в Міністерстві агропромислового розвитку їх повчали, що робити, аби наступного року уродила пшениця та краще доїлися корови.

Під час обіду а-ля «шведський стіл» не утримався і таки смикнув чарку. Коньяк приємним теплом розлився по тілу, на чолі виступив піт, довколишнє крізь призму алкоголю здалося нереальним, кіношним. Ця суєта була театром абсурду. І всі грали одну тягучу і нескінченну п’єсу, де кожен знає свою ролю, знає, що всі один одному брешуть, що все промовлене з трибуни, — фарс. Направду зараз у кожного в кишені лежать конверти зі значними сумами у ВКВ, що невдовзі перемістяться до кишень організаторів дійства. Навзаєм їм виділять з бюджету фонди. А ввечері в кулуарах будуть інші розмови: про особисті справи, про плітки в уряді, про бізнес. Після кількох відер горілки їх потягне на дівчат… І вся правда залишиться між ними, правда влади, двоповерхова правда.

Журналістів у їдальню не пустили. Без пильного ока телекамер учасники наради не робили розумних облич за відсутності розумних думок. Закутками покотилося стримане гигикання, потім — регіт, гості взяли в руки мобільники і почали надзвонювати київським приятелям.

Від наступної чарки Швець ожив і завів цікаву розмову з мукачівським колегою. Минулого разу закарпатцю у готель привезли трьох неповнолітніх повій. Що вони виробляли…

На другій частині наради Теодору Даниловичу довелося виступити з доповіддю. Говорив з мітинговим азартом, відійшовши від тексту: «Влада ставить рогатки на шляху ринкової економіки! До мене надходить безліч скарг на податкові, які душать підприємців! Майно КСП головами спілок заставлено під банківські кредити, гроші пропиті, за них побудовано будинки дітям та коханкам, відкрито особисті рахунки у польських банках! Самі КСП стали схожими на післявоєнні колгоспи. Я, як можу, борюся з цим лихом, але через корумпованість влади на місцях усі мої намагання зводяться нанівець! Я не маю впливу на ситуацію. Кримінальні справи, які порушуються мною проти безвідповідальних господарників, розвалюються на півдорозі до суду. І коли ви проїдете по області, побачите злидні поряд з острівцями Європи, що їх собі створили місцеві князьки. Тому пропоную розширити повноваження обласних адміністрацій щодо контролю над правоохоронними та контролюючими органами.

Розумію, що поважне зібрання не може цього зробити. Ми маємо виступити з ініціативою і звернутися до президента та парламенту. Хоч відомо, що реальна більшість і там — противники реформ, поборники минулого. Але на карті — доля української економіки і саме існування нашої держави! Слава Україні!»

Після вечірнього фуршету з помірною кількістю випивки Теодор Данилович зателефонував до Ігоря Дмитровича і сказав, що звільнився, при цьому автоматично поплескав себе по внутрішній кишені піджака, де щойно лежали конверти.

— Я за вами надішлю машину…

Скоро авто мчало його в Пущу-Водицю. Свого часу тут славно відпочивав після виборів разом з двома подругами-нацменками. Що вони виробляли упродовж тижня! Скільки було випито шампанського і спожито ікри! Щоправда, потім довелося лікувати гонорею і трихомоноз…

Але останнім часом ані секс, ані випивка не до душі. Справи, в яких зав’яз, могли потягнути на дно. Коли робив революцію, було не так страшно. Тепер, коли у банках лежить кругленька сума, страх раз по раз перехоплює горло. Є що втрачати.

Ігор Деметраш, на прізвисько Молдован, колишній комсомольський функціонер з Придністров’я, зустрів гостя на подвір’ї. Зараз був депутатом і часто з екранів телевізорів патякав про духовність та національні пріоритети недолугою російською мовою.

У вітальні з каміном і великим телевізором було ще двоє гостей. Переглядали відеозапис футбольного матчу. Ігор Дмитрович відрекомендував:

— Макс Красовски, бизнесмен, гражданин Соединенных Штатов.

Швець потис міцну руку гостя.

— Господин Боровицкий, — назвав наступного, — бывший зам начальника киевского УБОПа, щас руководит охраной банка «Всесвит».

Ігор Дмитрович запросив гостей повечеряти. Служниця, накривши стіл, зникла. На столі не було витребеньок а-ля «дупа слона у власному соусі», а вареники, сметана, червона риба, копченості і горілка з перцем. Теодор Данилович краєм ока глянув на пляшку — з ґуральні Анджея. «Мені тицьнув тридцять тисяч, а сам заробляє мільйони — горілка по цілій Україні!», — подумав про Гуцула.

Господар запропонував тост:

— За встречу и знакомство. Это принесет нам минуты приятного общения и выгодное сотрудничество. На пользу нашей родине Украине.

Швецю тост сподобався, патріотично насупивши брови, випив. За хвилину Ігор Дмитрович перейшов до справи:

— Имеем серьезные финансовые интересы в вашем регионе.

— Наша область багата, бл, — туманно відповів.

— Интересует нефтяной бизнес, — уточнив господар.

— На наступний рік ми забезпечили область пальним.

— Знаю, ваш партнер фирма «Ирина» предоставила области кредит на пятьдесят тысяч тонн горючего, — посміхнувся Ігор Дмитрович. — Гарантами выступили господин Краснов — фигура, приближенная к президенту России и Гаркавый.

— Бажаєте придбати це пальне за заниженими цінами, бл? — зіронізував Швець.

— Нам известно, кто стоит за этой аферой. Пан Гуцул допускает ошибку. Его экономическая инициатива затрагивает интересы наших друзей, которых здесь представляет господин Красовски, а его водочные махинации лихорадят рынок Киева, пятьдесят процентов которого контролировал «Всесвит».

Швець розплився у широкій посмішці:

— Для чого ж ви на стіл виставили це пійло?

— Ето їво гарілка? — здивувався Боровицький.

Теодор Данилович задоволено сказав:

— Анджей горілку завжди робив на совість. Приємно дізнатися, що його марка завойовує ринки Київщини. Тут знімає подвійну ціну у порівняні з Чорнополем… Власне, чим можу зарадити?

— Нам, чисто, не нравится ваше окружение, — промовив нарешті американський гість. — Оно плохо на вас влияет.

У нього була блатна говірка уродженців київського Подолу.

— Я задоволений роботою своїх людей, — зиркнув на нього Швець.

— Ми можем, чисто, предложить вам альтернативу, — продовжив Макс. — Должность в фонде Держмайна по приватизации. Своих двадцать штук в месяц, чисто, будешь иметь.

— Я двічі відмовлявся від таких пропозицій, — відказав Швець.

— Значит в ваших отношениях с Гуцулом полное взаимопонимание, — зрозумів господар.

— На роботі буває різне…

— Неужели вас устраивает, что они, чисто, оккупируют водочный рынок и подрывают экономику державы?

Швець розсердився:

— Мені до дупи, бл! Що ви від мене хочете?!

— Увольте Гуцула, — запропонував Молдован. — В Чорнополе найдется человек, способный его заменить…

Теодор Данилович криво посміхнувся.

— Это, чисто, будет стоит денег, — пообіцяв Красовскі. — Сто штук баксов — без базара.

— Не забувайте про Анджея.

— Він у тюрмі, нахуй, і вийде не скоро, — запевнив Боровицький. — Над етім ми работаєм.

— Коли отримає строк, бл, поговоримо, — вирішив Швець.

Присутні за столом перезирнулися. Швець був не в тім'я битий.

— Мы подумаем над этим, — розчаровано сказав Ігор Дмитрович. — Надеюсь, этот разговор останется между нами… Главное, понятно — Гуцул с Анджеем — ваша обуза. Кстати, нам нужна информация, где они развернули водочное производство, где их цеха и склады.

Швець посміхнувся і промовив:

— Гуцул дає мені шматок хліба, нехай, бл, гіркий і часом не лізе в горлянку; де вони його добувають, мене ніх’я не цікавить. А прийде час, і внуки запитають: що ти, діду, бл, зробив, аби ми не почувалися випадковими людьми на святі життя?!

Молдован по-діловому кивнув:

— Наша дружба, карьера, деньги, власть — вот что мы можем предложить взамен. Только вы должны забыть о своих деструктивных националистических взглядах, нахуй.

— Які там взгляди, мать їх, — зітхнув Швець.