Чужа гра

45

Останніми роками Київ став схожим на величезний базар. Торгували всюди — з рук, з ніг, з асфальту, на кожному перехресті, біля магазинів, кіосків, у переходах. Максиміва це обурювало, часто ставав свідком, як постові міліціонери збирають з торгуючого люду данину за місце. Із розмов з торговцями дізнався, що ці менти деруть гроші навіть з жебраків, вирішують спірні питання між продавцями, надають місця своїм і женуть чужих. Намагався звертати на це увагу керівництва, але тим було байдуже.

У державі взагалі діялося щось не те. Великі злочинні угруповання почали зникати, але все лишалося без змін. Авторитети стали бізнесменами, хоч їхній бізнес, як і мораль, були протизаконними. Правоохоронні органи плели інтриги і входили в бізнесові схеми ОЗУ. Потроху почали дахувати вотчини бандитів. Куди не кинеш оком — у серйозних організаціях співзасновником або директором мент чи гебіст. Підприємці на постійному зв'язку у ментів, яким і воздається твердою валютою.

Розмови молодої генерації правоохоронців нагадували «мурчание по понятиям». Пальці віялом, мобілки, на зап'ястях та шиях золоті ланцюги, як ошийники. Особливо це стосувалося правоохоронних структур, що відстежували роботу фінансових організацій та «боролися» з контрабандою. Невдовзі багато банків, телекомпаній, ринків опинилися в їхніх руках. Боровицькі були на коні.

У МВС залишилося мало професіоналів, відданих своїй справі. До зірочок на погонах допхалися випадкові люди, кар'єристи, рвачі. Данченко з цього приводу сказав: «У дев'яносто третьому році, щойно наша служба почала створюватися, за один день можна було зліквідувати всі ОЗУ України. Але начальству було не вигідно — їх купили. Стоси матеріалів, що ми зібрали проти них, могли кинути їх на довгі роки на нари. Ми працювали майже в підпіллі, а справи, які передавали у прокуратури та суди, розвалювалися, закривалися».

Якось, повернувшись додому, Максимів ліг одягнений на ліжко і, димлячи сигаретою, порожніми очима дивився у стелю. Після повернення з Чорнополя впав у депресію. Києвом прокотилася серія вбивств, що були тісно пов'язані з чорнопільськими справами. Важко усвідомлювати свою причетність до загибелі тих людей. Шкода Калача, якого знав з дитинства. Остання розмова з ним привела до порозуміння. Сашко розповідав про схеми реалізації лівої горілки:

— Лівий спирт, офіційні документи, які потім спалюють, домовленість з усіма службами, які можуть нас перепинити дорогою. Іноді вантажі супроводжували самі менти. На базарі своя кухня, податкова туди пхається, лише коли платять мало, або коли є замовлення. Робота налагоджена тонко, всі контролюючі комітети знають куди і коли йти, щоб «розвінчати». Їх наводять на неліквідний товар… Подивіться, з якими мобілками ходять, як одягаються і на яких їздять машинах.

— А спирт до вас яким чином надходить?

— Здебільшого угорський або американський. Постачання спирту забезпечував виключно Андрій.

— І які денні прибутки?

— Близько вісімдесяти тисяч доларів чистими.

Максимів, пригадуючи Калача, його дитячі очі, розчулився.

Гадки не мав, що заходи проти Анджея, виллються у такий фінал. Можна було зупинити Сліпого, але не зупинив, гадав, обійдеться меншими втратами. Але перемогло абсолютне зло. Втім, не все погано з професійної точки зору. Робота дає наслідки. Людей шкода. Але кожен обирає свій шлях. І бандити, і менти.

Згадалися слова одного колеги за пляшкою, коли чоловіча розмова перейшла в одкровення:

— Ми припустилися помилки… Підприємці почали купувати ментів. Був випадок, коли на презентацію казино запросили двох наших чинів і дали зіграти в рулетку. І вони виграли — фішки згребли в кашкет і, помінявши у касі на бакси, пішли задоволені. Все було зафіксовано на відеокамеру, були свідки їхньої продажності. Дехто намагався порушити кримінальну справу, але згори прозвучало: «Міліція теж має право на посмішку Фортуни!»

І менти так взяли Фортуну до рук, що у неї застигла сардонічна посмішка на обличчі.

Наша помилка, що дали можливість «гремлінам» і «гоблінам» опанувати нішу в політичному бомонді країни. Ці люди спочатку були посередниками між злочинним світом та владними структурами. Щойно бандити відійшли на задній план, а старих урядовців усунули від влади, їхнє місце зайняли виродки. Це ми їх зробили людьми!

Ким би зараз був Кірцун?.. Торгував би сантехнікою на «Юності»! Тепер він — влада, сила! Для нас творить закони! А коли в кулуарах іде обговорення якогось закону, там не звучить: «чи вигідно це народу», там кажуть: «А що я з цього буду мати»?

Якось я з цим чудом проводив довірчу бесіду, він тоді був ніким. Питаю: ви накрадете, повідкриваєте банки, заводи, розгорнете виробництва, але підростуть нові бандити і почнуть полювати за вашими капіталами. Ви ж торуєте їм дорогу! Він сказав: «До того часу приймемо такі закони, дамо такі повноваження міліції, що будь-який бандит побоїться навіть косо глянути у наш бік»!

… Тепер на Максиміві висіла ще справа з «Либіддю». Він підвів Лисака, який просив поки не чіпати угруповання Анджея. Укрмайно погодилося продати TNT державний пакет акцій готельного комплексу на некомерційній основі, тобто за безцінь. Афера проходила на очах влади, але ніхто не зважав. Данченко пробував підключити мас медіа, але власники видань, дізнавшись, чиї інтереси можуть зачепити, вирішили не спокушати долю.

Красовскі, запропонувавши примирення директору готелю, подарував пляшку рому. Завбачливий керуючий відніс її на експертизу, там знайшли грам героїну. Нагла смерть від зупинки серця спіткала б здорову людину, якби випила чарку цього диявольського коктейлю.

У столиці плетиво кримінальних інтриг сягнуло вищої межі, а організована злочинність відступила на задній план і перестала бути тим, чим їй належало бути. Кримінал одягнув білі сорочки, модні краватки, ділові костюми і опинився біля державного корита.

Існували тисячі схем, за якими відмивали гроші брудні діляги від політики, чиновники. Ці ж люди, виступаючи по телебаченню, говорили про моральні засади, про державотворення і про боротьбу з корупцією. Хтось їм вірив… Наступні вибори обіцяли бути найбрутальнішими і найбезсоромнішими в історії України. Закон перестав бути законом, лише знаряддям у руках політичних трюкачів. Газетні видання, телевізійні канали заангажовані — куплені і продані. Кругова порука і чиновницька сваволя пов'язали Україну по руках і ногах, затягнули зашморг на шиї совісті.

Міркуючи про це, Максимів довго не міг заснути. Від курива нудило. Сон минув. Вирішив, що слід випити, аби заснути. Але гомінливу гуртожитку ніч розірвав дзвоник мобільника.

— Спиш? — п'яненький голос Лисака. — Виходи, є розмова.

— Яка розмова?

— Ділова. Інформація є!

Знехотя звівся з ліжка і вийшов. Антон чекав його біля світлої «Тойоти» у довгому плащі. Пасок волочився по мокрому асфальті. Радо підбіг до земляка, привітався і тихцем у ніс повідомив:

— З тобою хоче поговорити Левчук.

— Про що мені з ним говорити?

— Готель. Ми маємо його відстояти, і не є питань.

— Не маю права з ним зустрічатися. Якщо на роботі дізнаються, наступного дня опинюся на вулиці.

Лисак трохи протверезів на свіжому повітрі:

— Він припер до стінки Боровицького. «Всесвіт» побив горшки з Кірцуном, і не є питань. Тепер маємо ще одного союзника.

— Таких союзників треба ставити у чергу і вішати на Хрещатику.

— Прийде час, повісимо. Зараз маєш з ним зустрітися. Отримаєш свідчення по готелю і всі розклади. Завтра можна порушувати справу. Оціни мене…

Максимів зітхнув. Красовскі вже затримували і намагалися депортувати, але скоро звільняли, чемно просячи вибачення, — включались високі зв'язки Кірцуна. Доводилося їхати.

— Що ти зі мною робиш? — зітхнув Максимів, сівши в машину. Лисак примостився поряд, витягуючи з кишені недопиту пляшку пива. Напідпитку поводив себе, як босяк.

Зустріч з Боровицьким була спонтанною. Відзначали день народження Левчука у банкетній залі. На цей захід запросили колишніх працівників СБУ, депутатів, бізнесменів та банкірів. Після танцюльок зовнішній лиск з гостей спав. Розділилися на групи за інтересами. В компанії Левчука зачепили тему «Либіді» — час підпирав.

Охороні наказали привести Боровицького. Лисак визвався поїхати за Максимівим.

Охоронці провели його у задній кабінет. Тут теж був накритий стіл. Максимів почувався не затишно. Антон, наливаючи пиво у кухоль, вказівним пальцем час від часу багатозначно кивав і супив брови.

Прийшов Левчук, привітався за руку і сів навпроти гостя. Мав імпозантний вигляд, змолоду, певне, крутив голови дівкам. Сьогодні випив чимало, але говорив розважливо — чекістський досвід:

— Зараз тут буде Боровицький. Ми показали йому, як його використовує Кірцун і як дурить; провели зйомку сексуальних оргій, які влаштовували на дачі Деметраша відомі особи, у тому числі пан Швець. Коли Боровицький переглянув ті кадри, впав на коліна і благав, щоб вони не потрапили дружині на очі.

Після цього «Всесвіт» перестав фінансувати аферу. Потім примусили повій написати заяву на Красовскі за зґвалтування у збоченій формі. Коли потрапить у СІЗО, дізнається, що таке громадянська справедливість. З цим можна порушувати кримінальну справу, або запропонувати добровільно виїхати з України.

— Я казав — не є питань, — озвався Лисак.

Левчук дружньо посміхнувся до нього і продовжив:

— Також Боровицький розкрив схеми відмивання капіталів, що проводив Мойша не без допомоги «гремлінів» через «Всесвіт». Інформація оперативного характеру, але ви зможете її використати. А ще отримаєте дані щодо Сліпого. Коли закінчите розмову, охоронці відвезуть Боровицького, а ви приєднуйтеся до нас.

— Моя посада…

— Тоді працюйте, — сказав, коли зайшов колишній убозівець.

Максимів залишився наодинці з Боровицьким. Його щойно витягли з ліжка ще п'яного, і тепер дивився на світ червоними як у кролика очима. Буркнувши: «Дістали всі», потягнувся за пивом. Але те, що розповів далі…

Інформація, отримана від нього, дозволила порушити кримінальні справи проти «гремлінів», що хоч не дійшли до суду, але вибили їх з колії і не дозволили Молдовану висунути свою кандидатуру на президентські вибори.

А на початку квітня 1998 року Красовскі спішно виїхав до Сполучених Штатів. Кірцун вирішив за краще облишити зазіхання на «Либідь», сказавши: «С етім «Лєблядьом» больше головной болі, чєм прибилєй».