Чужа гра

51

Максимів зустрічав Ірину вранці на вокзалі. У поїзді не виспалася. Ранковий Київ — холодний та непривітний.

— З поверненням у рідні пенати, — привітав Петро.

— Куди? — запитав, коли сіли в її «джип».

Ірина оглянула салон автомобіля, зиркнула на спідометр і задоволено кивнула.

— Додому, — сказала. — Ти хоч не влаштовував там оргій?

— Ні, якщо там прожив загалом три місяці, то добре. Постійно у відрядженнях. Тільки в Чорнополі був разів сорок.

— Допомагаєш Цигану балотуватися на мера? — вихопилося. — Розвели мексиканські серіали — батька знайшов, сестер-недоносків!

— Нічого, нехай витрачає гроші…

— Це говорить цілий міліцейський майор!

— Вже підполковник… Кіркуєв програє вибори, навіть коли у нього знайдеться мати. Витратить гроші і зробить добру справу, не допустивши до влади Кравченка…

Ірина подивилася у вікно. Сірі вулиці, на тротуарах — розлізлі залишки зимового сміття. На тролейбусних зупинках — натовпи. Жінки палять на ходу. На кожному розі — перекупки з нехитрим крамом. Це виглядало дико після затишного Лейпцигу із усталеним німецьким побутом.

— Мені страшно, Максимів. Не можу цього бачити… До мене приходили колишні працівники Андрія. Ті, що перейшли до Кірі, скаржаться, що поскорочував платню втричі.

— Це його право — хазяїн.

— Як він ним став! А ті, кого викинув на вулицю?!

— Життя… — зітхнув, погоджуючись, Максимів.

Ірина скоса оцінила його. Одягнений сучасно, гарна сорочка, стильна краватка, дорогі черевики. В Україні люди краще одягаються, ніж в Європі. Там середній клас ходить у джинсах, простеньких піджаках і не женеться за модою.

Навряд чи зарплата Максиміва дозволила б так одягатися…

— Як у тебе справи? — поцікавилася. — Виглядаєш добре. Мабуть, маєш жінку, що дбає про тебе.

— З жінками складно, — зізнався Максимів, — не люблять ментів… Допомагаю друзям-бізнесменам, з того маю копійку.

— Ось і ти став корумпованим, — зітхнула Ірина.

— Прожити в столиці на сто баксів, витрачаючи гроші на пальне, комунальні послуги, складно…. За цей рік ми з нашим відділом розгромили два потужних угруповання, вибили у них з-під ніг фінансову базу… Маю матеріалів на «гремлінів» стільки, що у Штатах їх посадили б років на п'ятсот! На жаль, нам не дають працювати. Все пов’язано, куплено і продано. Матеріали, які передали в прокуратуру, там і лежать, авторитети на свободі, хоча живуть, озираючись, — він заводив себе, наче хотів виправдатися перед Іриною.

— Що у справі Андрія?

— Кілерів знайшли. Мертвих. Люди Сліпого. Третій переховується в Угорщині. А там місцева поліція під Мойшею…

— Мене це не втішає.

— Знаєш, що Сліпого вбив Кіркуєв?

— Всі вважали, що той працював на нього, — здивувалася.

— Така бандитська дружба.

— А що з Вербним? Він у розшуку, чи знято звинувачення?

— Підтримуєш з ним стосунки?

— Ми дружимо.

— Чому ти постійно знаходиш таких друзів?!

— Аналогічне питання чую від нього щодо тебе.

Максимів помовчав, на Севастопольській площі повернув на Червонозоряний проспект. Ірина сказала:

— Ще не перейменували! Після Німеччини все це нагадує відсталу совдепію: назви, люди з візочками, сірість…

— Влаштуй мені зустріч з Князем… До речі, Гаркавий продовжив випуск «Руської», і марка з портретом Вербного до цього часу в продажу.

— Андрій мав у цьому бізнесі частку, може мені щось перепаде?

— Гаркавий мало не цілується з «гремлінами», і вони мають долі у підприємстві. Тобі краще туди не пхатися… То я зможу поговорити з Князем?

— У нього не виникне проблем?

— Коли Швець опиниться в парламенті, ми маємо роздерти його заступника Нарочицького. Він — людина ФСБ. Росія поступово, але невпинно завойовує позиції в Україні, не політичним, а бізнесовим шляхом: приватизація, СП… Об’єднувати «братні» народи нема потреби, ми знову під Московією. Вони вливають в Україну свою кров — нафту і поступово випивають нашу.

— Але до чого тут Князь?

— Його з Ангелом можна протиставити цій експансії…

— Використати і викинути як Андрія, Сліпого?!

Ірина зрозуміла більше, ніж треба. Максимів відмовчався.

Невдовзі були вдома. Підполковник залишив її одну, віддавши ключі від машини і квартири. Ірина оглянула хату — чисто, не чути запаху курива, немає пляшок, пилу на меблях, ліжко застелене чистою постіллю. Не вірилося, що тут жив чоловік. Втім, хто знає, що вона застала б, коли не попередила б про свій приїзд. Може, тільки вчора виніс з хати кілька мішків пляшок?

Після поїзда — ванна, потім — дзвінки до Ольги та Інни. Подруги зраділи її поверненню і напросилися в гості, а потім — піти в ресторан, щоб до ранку пити текілу і танцювати з незнайомими чоловіками. Наступний дзвінок — до Оленки. Домовилися про зустріч.

До приходу дівчат було вдосталь часу. Але коли заходилася готувати вечерю, побачила, що на кухні завелися таргани.

Переборюючи огиду, побігла на ринок за трунком, купила кілька видів. Повернулася додому, але одразу братися за роботу не хотілося; присіла на край ліжка. На стелажі — весільний відеофільм… З важким серцем увімкнула магнітофон — з касетної щілини виповз тарган, і, ворушачи вусами, зацікавлено глянув на неї, вивчаючи, що це за створіння опинилося в його квартирі. Дівчина прибила його капцем. Зателефонувала до Максиміва:

— Ти мені віддячив! Валіків розвів!

— Кого?! — не второпав Петро.

— Валіків вусатих таких, маленьких і підленьких, вони усюди!

— Маю зараз нараду… Знаю, вони там є, страх втратили, скільки воював, нічого не допомагає…

— Сьогодні я починаю війну!

Коли прийшли подруги, Ірина давала лад на кухні, ганяючи знахабнілих квартирантів. Ольга з Інною вирішили їй допомогти і запропонували для початку потруїти їх, а через кілька днів розпочати ремонт. Обидві подруги мали досвід у боротьбі з вусатими окупантами.

Ольга з Інною майже не змінилися. Веселі, жартівливі, але кожна зі своїми проблемами. Жінка Османа на Кіпрі була вагітною. Тому між Інною і її коханцем пробігла велика чорна кішка, хоч він божився, що нічого з дружиною не мав. Інна мстиво вирішила вибити у нього з-під ніг фінансову базу, завалювала роботу, потай відкрила в Німеччині свою фірму і перекачала на її рахунок близько двохсот тисяч доларів. Відмовлялася з ним спати і не пускала на поріг квартири. Осман з горя запив як останній пияк, і це ще гірше позначилося на справах фірми.

Батько Ольги розлучився з матір’ю і жив зі своєю референткою. Став менше доньці давати грошей. Ольга до життя була не пристосованою, але якось викручувалася і щомісяця бувала в Ангела.

Усе це Ірина почула від подруг; у присутності Оленки порадила дівчатам нічого не розповідати. Особливо — про стосунки Ольги з Юрком.

Про вовка помовка — Оленка на поріг. Вона змінилася. Це вже було не провінційне дівча, що приїхало до Київа. Обтерлася, дещо збабіла, відгодувала сідниці, але це їй личило. В очах — упевненість. Одяг — з дорогих магазинів.

Невдовзі вони сиділи в ресторані. Оленка почувалася винною і водночас вдячною подрузі, адже завдячуючи їй опинилася в столиці. До того ж Ірина знала про стосунки зі Шлапаком. Коли Ольга з Інною вийшли в туалет, Оленка раптом зізналася:

— Я багато віддала б, щоб залишитися з Романом… Валік почав мене бити… Щастя, що не живе в Києві…

— А раніше не бив?

— Був жорсткий у ліжку… Він прагне дедалі більшої гостроти відчуттів… Не знаю, що далі робити. Я почала боятися його приїздів!

Поверталися дівчата, п’яно заточуючись, й Ірина сказала:

— Поговоримо іншим разом, коли будемо вдвох.

… Після дискотеки поїхали до Ольги додому, в її розкішну квартиру в старому будинку, з високими стелями і величезною залою. Проте активності подругам вистачило не надовго, вони так і поснули у м’яких кріслах.

Уранці, коли розходилися з важкими головами, Ірина попросила дозволу в Ольги пожити у неї кілька днів, поки не подохнуть таргани.

В обід зателефонував Максимів:

— Хочеш бути дотичною до падіння Кіркуєва? Я підготував матеріали про його минуле, треба розповсюдити. Чубатий погоджується, прийшовши до влади, бути вдячним…

— Скільки?

— Три тисячі доларів.

— Дам. Але й ти мені зроби послугу. Про це не по телефону. Приїжджай до Ольги і прихопи пива.

… Коли пішов Максимів, повернулася Ольга. Їй було погано після вчорашнього. Випила кілька чарочок коньяку і хотіла лягти спати, але Ірина зачепила болючу струну — Ангел.

— Треба поїхати з тобою до нього, є розмова.

— Коли б ти знала, як це складно і скільки це коштує!

— Мені потрібна ця зустріч, і я готова заплатити.

— Хіба що через тиждень, я маю домовитися з його начальством.

У ванній кімнаті плюскотіла вода. Над кухонним столом — тьмяне світло, на столі — канапки, почата пляшка коньяку. Шумів чайник на плиті, стало затишно, сірий весняний Всесвіт за вікном перестав існувати. Хміль розслабив і загострив сприйняття навколишнього.

— Ти давно не була з чоловіком? — запитала Ольга і зняла резинку, що тримала її неслухняне руде волосся із золотавинкою у хвості. Покрутила головою, розтріпуючи. — А я — з жінкою…

— Ти гарна.

Ірина провела рукою по волоссю Ольги, та лизнула її зап'ястя. Гостя відсмикнула руку, здригнулась від холоду, що пробіг спиною.

— Неприємно?

— Навпаки, якось аж… не знаю, — здвигнула плечима.

В очах Ольги спалахнули бісики, очі Ірини хижо звузилися.

— Як ти себе вдовольняєш? — запитала Ольга, ніжно провівши кінчиками нігтів по долоні Ірини.

Знову відсмикнула руку і потерла місце дотику подруги, наче стираючи приємні відчуття.

— Мені було не до того… Так більше не роби, я баба затуркана, з німецької провінції, але — суцільна ерогенна зона.

— Хочеш спробувати, як це — з жінкою?

— Боюся, що сподобається. Ти гарна, а в мене після пологів — животик, груди обвисли. Не уявляю, як на пляж вийду.

Ольга підсунулася ближче, провела рукою по обличчю подруги, та проковтнула хтиву грудку, що застрягла в горлі, і гарячою щокою притулилася до руки подруги.

— Тіло не головне, — прошепотіла Ольга. — Головне людина, яка з тобою.

Ірина обняла подругу за шию і пристрасним поцілунком припала до її уст. Ольга відповіла на поцілунок. Все довколишнє перестало нагадувати про реалії, хотілося бути безтурботною і божевільною. Ірина давно не знала поцілунків, не відчувала солодких пестощів губ на шиї, грудях, і відчуття ці загострювалися усвідомленням табу, яке мораль наклала на жіночу любов.

… Вони лежали на величезному ліжку з розбурханою постіллю, віддихувалися, хмільними очима дивилися у стелю і курили на двох одну сигарету. Тютюновий дим забивав памороки і трішки подовжував відчуття затихаючих конвульсій оргазму.

— Ніколи й гадки не мала, що це так приємно, — зізналася Ірина. — Коли ходила вагітною з Наталочкою, постійно снилося, що я кохаюся з жінкою. Але не уявляла, що зможу зважитися.

— Не думай про умовності. Ми разом, бо нам подобається, ми потрібні одна одній. Я також не гадала, що ти опинишся в моєму ліжку. Хоча… Іноді про тебе думала.

— Думки матеріалізуються. А я, мабуть, після Андрія не зможу бути з чоловіками. Не тягне ні до кого.

— Коли мій тато пішов до Наташі, мені теж довго нічого не хотілося.

—… Я вирішила прокрутити кілька операцій, заробимо грошей. Треба притягнути Інну, у неї готова фірма. Ключова фігура — твій татусь, його зв’язки і можливості.

Наступного дня Ірина зустрічалася з Гаркавим. Схуд. Напередодні виборів з’їв собі нервів більше, ніж під час партійної афери Кірцуна. Біля нього схудла й Саша.

Коли сіли обідати, запропонував випити за спокій душі Андрія і батька:

— Если бы не эти подонки, мы с ними были бы на коне!

Ірина після позавчорашнього не могла дивитися на спиртне.

— Мене цікавить ось що, — промовила. — Андрій мав частку у «Руській»… Я хочу її отримати.

Гаркавий помовчав, стис вилиці:

— К сожалению, мы перерегистрировали фирму — изменились учредители…

— А що зі старою фірмою, там залишилися гроші?

— Ими перекрыли убытки от пожара.

— Шкода, — опустила голову. — Сподівалася на вас.

Саша благально подивилася на чоловіка. Він танув під її поглядом:

— «Гремлины» нас кинули, — переписали доли Андрея, Князя и Ангела на себя.

— А як закони?!

— Закон один — деньги. Они сумели даже продать ферму и цехи Калача, не имея к ним отношения…

— Мені потрібні координати Краснова і Паші…

Увечері телефонувала до Московського і поскаржилася, як вчинили з нею «гремліни». На що той сказав:

— Сьогодні переговорю з Мойшею, можливо, вирішить питання… Але тебе навряд чи допустять до «лівої» кухні, де реальні бабки. Якщо навіть отримаєш блокуючий пакет акцій.

— Було б добре.

— Переможці бувають милостиві.

— Дякую. Буду в Москві, можна зайти в гості?

— Звичайно. Пам’ять про Андрія для мене — свята.

Потім зателефонувала до Краснова. Коли назвалася, розм’як, запитав про здоров’я, добрим словом пригадав покійних чоловіка та батька, запитав, чим може допомогти.

— Ви, мабуть, пам'ятаєте мого братика Василька, зараз лікується в Німеччині, треба робити складну операцію, що коштує не менше півмільйона доларів…

— Що це за операція? — здивувався.

— Пересадка кісткового мозку. Все Чорнобиль…

— Це великі гроші… Можу внести свою частку.

— Хочу самостійно заробити. Є ідея. Можна до вас під'їду?

— Якщо це серйозно… Буду радий бачити.

Ірина, поклавши трубку, задоволено посміхнулася.

Продовжувала мешкати в Ольги і не хотіла повертатися на Либідську. Подобалося спати з подругою, відчувати її тіло, піддаватися пестощам, прокидатися вранці на величезному ліжку, дивитися у високу стелю і чутися щасливою.

Тільки скучала за Наталочкою, щодня телефонувала до свекрухи і розпитувала, як донька. Та раділа, що має на старість років потіху, не спускала її з рук і говорила невістці, якщо є справи, нехай завершує. Але до завершення було дуже далеко…

Якось приїхав Максимів. Був п'яний — перебрав зайвого на чиємусь дні народження і повідомив:

— Ми з Князя зняли звинувачення, нехай приїздить, будемо працювати. Одній тобі не справитися, а я постійно у відрядженнях…

— Я не збираюся ні з ким конфліктувати.

— А доведеться. Треба, щоб поряд був хтось надійний.