Чужа гра

55

Розмова з Бацилою не вдалася. Він не хотів об’єднувати свої сили з Кіркуєвим. Його вдовольняло те, що мав: бригаду, торгові точки, повій і дружбу Петька.

Валентин попрощався з ним. У кафе на нього чекали Астаф’єви.

— Валік, чьо кіпєшуєш? — не розумів Мишко. — Нє прашол на виборах — не шукай на жопу пріключєній!

— На моей территории убили Вовку! С меня спросят…

— Мєнє гаварилі, шо Князь бил в Тєрнополє, — нагадав Сашко.

— Это хорошо, — зрадів Валентин. — Завтра, чтобы все пришли на похорон. Потом поеду на переговоры с Сенцовым. Возьму с собою Надюшу, надо ее показать врачам! И поговорите с Олэнкой, она мне задолжала пятнадцать штук. Выбейте все до копья…

На похороні Нарочицького сторонніх та рідних не було, лише колеги, представники державних організацій. Ховали на видноті. Дещо далі біля труни батька Кіркуєва зібралося чоловік сто — братки з дружинами, кілька повій.

Після похорону Валентин зателефонував до Сєнцова:

— Не знаю, як ви збираєтеся викрадати тіло Володьки, — вони поховали його при в’їзді на цвинтар.

П’яний Сєнцов ледь балакав:

— Коли ми повернемося в Україну, перевеземо його останки і поховаємо в кремлівській стіні!

— Я знаю, хто його хлопнув… Повернувся Князь.

— А не ти?!

— Ти що, до чортиків допився?! Мене того дня не було в місті!

— Привези Князя сюди, поріжу на шматочки!

— Мої люди його шукають. Завтра буду в тебе. Є розмова.

Валентин мав довести свою потрібність для компанії Сєнцова, не зважаючи на програш у виборах. Чому відкликав людей з Нагірної?.. З’явився Князь і почав наводити контакти з колишніми друзями. Можливо, Нарочицький — справа його рук. Звідки знає про Володю?.. Міг повідомити Паша… Якщо ні, чому Московський хоче, щоб Ірина отримала частку в «Руській»?

Вранці був у Борисполі і з’ясував, що з ним в одному літаку Ірина з Ольгою та якимось респектабельним дядечком. Помітивши його, Ірина зблідла, не привіталася і сіла як вкопана. Надійка, боячись польоту, міцно вчепилася в руку брата. Коли літак набрав висоту, Валентин вмовив її відпустити і підійшов до Ірини.

— Привіт. Не впізнаєш?

— Упізнаю, просто боюся літати і почуваюсь погано.

— До Москви — у справах?

— Василько хворий. У Німеччині треба платити шалені гроші за лікування. Можливо, у Москві дешевше. Везу довідки, аналізи.

— Я також везу сестричку, у неї складна форма поліомієліту. Наші лікарі безсилі. Порадили звернутися в Москву; треба встигнути до дванадцяти років, — зітхнув.

— Пробач, я випила снодійне, — збрехала, — на ходу засинаю. — Потім поговоримо…

— Може зупинимося в одному готелі?

— Їду до знайомих, — заплющуючи очі, сказала Ірина, — у мене з грошима не густо.

Валентин повернувся і спробував додзвонитися до Сєнцова, але зв'язок з’явився тільки коли літак приземлився. Кіря попередив Ігоря, що летить Ірина, треба з’ясувати, до кого. Той сказав:

— Не встигну, спробуй сам простежити.

— Зі мною сестра на милицях!

— Бери таксі.

Ірина тихцем подзвонила до Краснова. Той — на митницю… При переході митниці Кіркуєва затримали і довго перевіряли багаж.

Після кількох днів запою Сєнцов виглядав жахливо. Його пика непристойно запухла. Загибель кума була великою втратою. Ще вчора планував викрасти його тіло і поховати тут, але отримав наказ залишити все як є… Зустрів Валентина на порозі готелю і запросив до ресторану. Намагався бути люб’язним, навіть жартував з Надійкою.

Потім викликав секретарку і наказав повозити дівчинку по Москві. Коли залишилися вдвох, Сєнцов перепитав:

— Кажеш — робота Князя?

Кіря виклав всі аргументи на користь цього. Додав історію з Іриною:

— Гадаєш, вона збирається вирішувати питання з братом? Гадаєш, у неї грошей нема? І де бувають операції по півмільйона!

— Не знати, скільки тобі заспівають, — запевнив Сєнцов.

— Не допоможеш?

— Ти мені надто дорого коштуєш, а зиску — жодного.

Валентин креснув зубами:

— Був зиск, коли мав завалити Анджея і Сліпого!

— Але Нагірну так і не змогли взяти! Вчора там заарештували наших людей! А твої хлопці вшилися… Які висновки?

— Треба рятувати свою дупу! Наші вороги перегрупувалися і дадуть нам просратися! Ірина чому тут? Приперлася до Краснова!

— Що пропонуєш? — звузив косі очиці Сєнцов.

— Ми не знайшли їхнього общака. Здається, він у неї. Особисто я з виборами спустив усе.

— Хто тобі забороняв шукати ці гроші?

— Паша голову відкрутить! По понятіям, жінок не чіпають!

— Не чіпай. Є Князь, Ангел — бомби їх!

— Ти наче не чуєш, що кажу! За ними стоїть Паша. Проаналізуй події останніх тижнів, приплюсуй мій провал на виборах! У нього в руках ниточки цих справ! Тільки він міг здати людей Мойші у Нагірній, Нарочицького, дати на мене компромат і вимагати для Ірини відсотки в «Руській»!

Сєнцов випив без тосту і сказав:

— Паша зараз краще стоїть, ніж колись. З Ізею у нього порозуміння. Мойша у твої логічні вигадки не повірить. Тим паче, на сходняку погоджено всі спірні питання, поділено сфери впливу і домовлено про мир.

— Чи мало було за останні роки обіцянок?!

— Я подумаю… Але це не головне. Найголовніше, що ми міцно зачепилися в Україні — УПЕВ. Ставка на цю партію.

— Дивіться, щоб вам ще там не обломилося!

— Який тобі потрібен капітал, щоб ти розібрався з Князем, покінчив з Іриною і більше не скиглив?..