Навіть не вірилося, що їх загнали в глухий кут… Астаф’єви другий тиждень тільки пиячили і кололися. Валентин іноді теж випивав, але здебільшого дивився телевізор чи вивчав візерунки з розчавлених на стелі комарів. У двохкімнатній квартирі, яку винайняли на Оболоні, були обшарпані стіни, перехняблені меблі і повно тарганів.
— Чьо бум дєлать? — якось запитав Мишко.
— Сухари сушить, — огризнувся.
— Надо брать общак Андрюхи і звалювать! — запропонував Сашко.
Він міцно сів на голку і не уявляв життя без героїну. Мишка чекала така ж доля, хоча він здебільшого нюхав, щоразу збільшуючи «полоси» героїну. Вони витрачали щодня по сто доларів на наркотики. Кіркуєв дивився на них з розпачем. Брати ставали неконтрольованими, скоро могли залишитися без грошей, стати предметом уваги міліції. Але говорити про це з двома ідіотами — марна справа.
Валентин постійно спав з пістолетом під подушкою та автоматом під ліжком. Ментам вирішив не здаватися. Про всяк випадок тримав прив’язаний до батареї трос, по якому планував утікати в разі чого.
Якось близнюки привели в квартиру двох малолітніх шлюшок з «окружної», напоїли, потрахали. Коли ті стали вимагати гроші, їх відлупцювали і вигнали геть. Кіря саме був на зустрічі з Бацилою. Коли повернувся, близнюки на вулиці біля райвідділу розбиралися з сутенерами.
Кияни приїхали вдесятьох на трьох машинах і наказали їм платити з відсотками за те, що «попользовали дєвок». Астаф'єви відсилали їх у різних напрямках. Місцеві хотіли затягнути їх у машину, щоб вивезти в ліс. Брати вихопили пістолети і готові були стріляти, та над'їхав Кіря. Вискочивши з машини, призвав їх до порядку. Сутенерам порадив забиратися геть. Того ж дня терміново переїхали на іншу квартиру.
Увечері близнюки зайшли до нього в кімнату. Валентин марно намагався налагодити телевізор. Останнім часом все валилося з рук! Ще й Бацила сказав:
— Краще не зв'язуйся з Іриною, у неї високі покровителі. Бери сестер, дупу в жменю і давай драла за бугор.
— Треба Надійку вилікувати і ту суку взути!
— Навіть коли Петько накаже мені йти воювати з цією бабою, — не піду. А знаєш, чому?.. Тому, що я розумний.
— Ти — сцикливий, — огризнувся Кіркуєв.
… Астаф'єви стояли перед ним і ображено сопіли:
— Ты не прав… — обурювався Мишко, — Ты чë на нас, типа наезжал, перед этими козлами?!
— Да, Валик, — підтримав Сашко, — ти должен ізвінитися.
— Уроды! Вас могли загрести менты! — зірвався Валентин. — У нас на хате пять автоматов!
— Валик, ты, кароче, не прав, — не погодився Мишко.
— Не нравится — сваливайте! — зірвався на ноги Кіря. — Собирайте бригаду и мародерствуйте!
— Валик, кароче, так с нами не нада… — просичав Сашко.
— Пацаны, — враз примирливо посміхнувся Валентин, — все-таки я коновод[24]. Мы должны сорвать бабки с Ирки! Нельзя размениваться на мелочи. За нами охотятся менты. Бацилла не с нами. Наши быки разбежались…
— Всьо ета хуйня, — вирішив Сашко. — Ти должен ізвінитися.
— Я был не прав, извините.
— З кєм не буває… — поплескав його по плечі Мишко.
Змушений був почаркуватися з ними. Після злетів, коли стаєш значущим членом суспільства, спілкуєшся з нормальними людьми, а не з цими дебілами, образливо повертатися до понятій, чужих квартир.
Оленка… Її так бракувало… Закриєш очі… А реалії інші: кухня, пофарбована в темно-синій колір, дешевий коньяк і два відморозки.
… Наступного ранку прокинувся від настирного телефонного дзвінка. Петько:
— Спалили наши хаты! В Праге сгорел дом Швеца! Ты че, телек не смотришь, нахуй?!
— У меня нет телевизора.
—… Кароче, приезжаем по домам после презентации ебеной фирмы той ссыкухи, а там пепелище. Чья работа, нахуй?!
— Ну, и чья?.
— Йобты, мне нужны бабки этой суки! Мой дом стоит полтора лимона, нахуй, в сейфе двести тысяч, две машины в гараже!
— Что я с этого буду иметь?
— Половину.
— Для чего, если могу взять все.
— Йобты, она вложила бабки в фирму! Щя настоящий капитал — акции «Оилхоума», нахуй!
— Что я должен делать?
— Придумай, нахуй! Щя у нас пресс-конференция! Созвонимся!
— Шлапака дашь на расправу?
— Рожки чешутся? Ладно, отдам этого лоха, нахуй!
Валентин кинув трубку і спробував полагодити телевізор.
Нарешті запрацював. У новинах розповідали про підпали будинків відомих депутатів, що супроводжувалися вибухами та стріляниною. На згарищах слідчі познаходили обгорілі рештки зброї. Яким чином вона потрапила туди, з’ясує слідство.
Астаф’єви повернулися з магазину з пивом і принесли агітаційні листівки (в районі проводилися довибори). Йшлося про дружбу одного кандидата з Кірцуном, про їхні фінансові махінації, афери довкола цін на борошно та крупи. Ще була стаття під назвою «Сифілітики», де описано оргії на дачі Деметраша, що потверджено фото. Опубліковано амбулаторні картки «гремлінів» з діагнозом — сифіліс.
Кіркуєв зрадів — Кірцуну неприємності гарантовано. Після публікацій, знахідок на пожежах, Петькові буде важко викрутитися. Слід задуматися, чи робити ставку на коня, і почав спотикатися. На ринку депутатів кон’юнктура мінлива; ще не такі падали з владного Олімпу.
На прес-конференції журналісти, що знали більше, ніж хотілося б «гремлінам», засипали їх запитаннями про зброю на згарищах, про будинок Швеця, про факти, висвітлені в листівці.
Кірцун зірвався з місця і вихопив з рук якогось репортера агітку, почервонів від люті, зиркнув на Шлапака, який розгублено поправляв окуляри. Він погано підготувався до прес-конференції, не задобрив журналістів і не вивчив ситуацію. Петько, люто рухаючи вилицями, заявив:
— Это — грязные политические провокации, нах! Грязная фальшивка, нах! Оружие нам подбросили! И еще надо проверить, кто и чем болен, нах!
Коли молода журналістка поцікавилася порнографічними фото в листівці, Деметраш зірвався:
— Придешь ко мне, я тебе устрою порнуху, бля! — і жбурнув у залу мікрофон. — Вы понимаете, с кем говорите?! Всех пересажу, бля! — і почав кидати в журналістів, що трапиться під руку.
Валентин, дивлячись на цю комедію по телевізору, реготав до сліз. Тепер ці жевжики, включно з Швецем, — політичні банкрути. А Шлапаку дадуть під зад.
Знову дзвінок. Петько.
— Видел?
—Да.
— Надо встретиться. У меня в офисе.
Валентин, виходячи з дому, наказав Астаф’євим:
— Шлюх не водить, бутылки в стену не бросать.
Приїхавши на зустріч, Валентин постарався «сифілітикам» не подавати руки.
— Сëдня менты взяли Мустафу, — повідомив Петько. — Нам нужен человек на его место, нахуй.
— Много забот…
— Каждый хочет на чужом хую въехать в рай!
— Интересно, что будет со Шлапаком? — посміхнувся Валентин.
— Йобты, пускай тебя волнует собственная судьба. Мойша считает, что надо работать дальше. Завтра все телеканалы и газеты изменят свои позиции. Если нет — им киздец!
— Хочу услышать, что нужно от меня, — зітхнув Валентин.
— Йобты, возьмешь своих уродов, нахуй, и поедешь в Германию. Украдете ее дочь. Када мы с этой ссыкухой разберемся, отпустите, нахуй. Только с ребенком аккуратнее. Не звери. Это решение Мойши.
— Когда выезжать?
— Поедете, бля, через Будапешт под чужими фамилиями, — сказав Деметраш.
— Мне нужен аванс, чтобы оплатить операцию сестре…
— Йобты, быстрее сделаешь дело, быстрее получишь бабки, — вирішив Петько.
Валентин креснув зубами і вийшов з офісу. Удома Астаф’єви знову привели шлюх і увімкнули на весь голос магнітофон з піснею для дебілів «Ну, где же вы, девчонки?».