Чужа гра

41

Краснов власним літаком відлітав додому разом із Гаркавим. Ангел у дорогу дав випивку та закуску. На прощання Магнат сказав Князю:

— Буду підтримувати тебе, як Андрія. Ви — мій форпост у Західній Україні. Тепер кинемо сили, щоб взяти Нагірну. Це справа честі. Про наші угоди з Анджеєм ти знаєш. Вони залишаються в силі. Працюй.

Гаркавий пообіцяв:

— Перекину в Київ десяток своїх людей, щоб тобі було легше.

… Після поминок у домі Андрія зібралися Паша Московський, двоє його компаньйонів — Гриб та Звір, «Шарик-Ролик», Смик, Мелон, Ангел і Князь. Зібрання охороняло дев’ятеро бойовиків. Калач з Циганом та інші авторитети, що прибули на похорон, залишилися в «Калині».

Князь запросив усіх до вітальні. Бандитська тризна не така, як мирська. Авторитети цілу ніч проводять за столом, поминають покійного, будують плани на майбутнє і потверджують право лідерства наступника. Той, відповідно, погоджує бізнесові та політичні зобов’язання попередника, визнає належність до певного клану, у даному випадку — клану Паші.

Слово взяв Князь:

— Мужики, ми знаємо один одного давно. Нас познайомив ще покійний Мамонт, і відтоді наші долі переплелися. Сьогодні пом’янемо всіх наших друзів, що загинули у війнах різних років… Нехай їм земля буде пухом.

Випили.

— Останніх півроку, — продовжив, — ми стали потужною силою, здатною протистояти будь-кому. Але це не подобається ворогам. На жаль, Сліпий залишився живим, мабуть, тому й загинув Анджей. Зараз у Києві працює двоє людей, які вирішать проблему Бондаря, але він утік з лікарні і переховується в Угорщині… Тепер, коли отримали від Сліпого урок, будемо у сто разів жорсткішими. Андрій був м’яким і намагався уникати війн. Але в нас немає вибору — ми будемо воювати… Гаркавий пообіцяв мені у Києві підтримку людьми, а Краснов закликав взятися за Нагірну…

З наступного тижня й почнемо. Тим паче, що там вже сидять Астаф’єви… Всі наші сподівання на підтримку Москви і Києва. Відповідно, ми теж готові надавати людей, коли постануть проблеми. Зараз у нас під штиком сімдесят чоловік.

— Маю питання, — озвався Шарик. — Хто відповість грішми за підпал горілчаного цеху?

— Я даю нові лінії, — повідомив Паша, — це не проблема… Тепер до справ закордонних… На цьому зібранні йде мова про злиття наших структур, прошу відкрити мені канал для транспортування героїну в Прагу. Цим у Чехії займаються албанці, юги та цигани. Треба їх розчавити. Зараз маю розв’язані руки після війни з чорними, і тепер досить сил на цей напрямок.

Мелон кивнув:

— Все залежить від цін, які запропонуєте.

— Найнижчі. Афганський сирець переробляємо в Росії. Слово сказано — пробий тему для вуличних дилерів. Бажано працювати з чехами і словаками, — жодних неслов’ян.

— Але нам потрібні люди, — сказав Мелон. — Сімдесят чоловік Князя не в змозі позатикати всі діри.

— Дам двадцятьох, — пообіцяв Паша.

— Домовлено, — кивнув Мелон.

— Ще одне питання, — озвався Карась. — Час відібрати у Сліпого його території, казино; кілька засновників вже переписали свої частки на нас, але це — мізер.

— Що для цього треба? — не второпав Князь.

— Людей. Після замаху Бондар не звернувся до нас з мирними ініціативами, а відповів кулями. Буде нова кров.

— Невже у Києві перевелися люди? — дивувався Паша.

— Три останніх роки не було потреби у великих бригадах, — пояснив Шарик. — Зараз у нас більше двох сотень биків — всі при ділах, вільних нема. Дві мобільних групи по дванадцять чоловік у резерві — і все!

— Гаразд — погодився Паша. — надішлю двадцятьох бійців, дасть вам піхотинців і Льончик. Сподіваюся, більше не почую скарг на Сліпого і на нестачу людей?

— Даремно ти так, — зітхнув Шарик, — ми чесно відстьогуємо в общак бабки, і до останнього часу ти в Києві не мав проблем.

— Забули, — миролюбно підняв руку Паша. — Зрештою, тут ми для того, щоб підтвердити правонаступництво Князя. Хтось проти? Всі — за. За що й вип'ємо.

Перехилили по чарці. Ангел промовив:

— В історії зі Сліпим багато випадковостей. Мені в ній не подобається роль Кіркуєва.

— Знову за своє? — посміхнувся Князь. — Здається, Валентин реабілітував себе.

— Замахом на Сліпого, який не вдався? І ти змушений надіслати підчищати за ним свого брата?

— Коли є якась підозра, або недовіра, — вирішив Паша, — слід перевірити, щоб вони або розвіялися, або підтвердилися.

— Я це зроблю, — сказав Князь. — І поставимо в історії Кіркуєва крапку.

Але несподівані постріли, що барабанним дробом сипонули по броньованих шибках, повернули до реалій. Всі автоматично почали хапатися за кишені, але ні в кого не було зброї. На подвір’ї — вибухи гранат, автоматні черги і поодинокі постріли мисливських рушниць охорони.

— Тут є якийсь вихід?! — запитав Паша.

— Ні, — відповів Князь.

— А зброя?! — істерично вереснув Шарик.

— У підвалі.

Компаньйони кинулися за Князем у підвал. З вулиці долинули постріли гранатометів. Кімнату, де щойно засідали, струснуло від вибуху, завалилася стіна, і на голови відступаючих посипалися уламки цегли та штукатурки.

На першому поверсі до Князя підбіг охоронець і панічно повідомив:

— їх багато! Нас лишилося четверо!

— Ми зараз озброїмося!

Збігли в підвал і накинулися на зброю, що лежала на столі. Паша схопив кулемет Дегтярьова, за пояс — пістолет, Мелон два пістолети, інші — «калаші».

— Гранат немає! — вигукнув Ангел, розпихаючи набої у кишені.

— Нагору! — заверещав Паша. — Якщо тут накриють — хана.

В костюмі від Армані з кулеметом часів минулої війни напереваги мав імпозантний вигляд.

Ангел і Князь закинули на плечі по два автомати — для охорони, що відступила в будинок і відстрілювалась з мисливських рушниць. Опинившись біля них, зайняли кругову оборону біля вікон, підтримали хлопців вогнем.

Їх було оточено. На подвір’ї, ховаючись за прибудови та автомобілі, перебігали нападники у камуфляжі. Довго це тривати не могло — на стрілянину мали б над’їхати правоохоронці.

Відбивши натиск противників, компаньйони розділилися і взялися утримувати оборону на другому поверсі. У нападників були прилади нічного бачення — вони постійно подавлювали вогнем позиції оборонців. Ті змушені були змінювати їх і стріляти по сліду ворожих трасерів. Так тривало не більше десяти хвилин. Враз у вікна полетіли гранати. Одна потрапила між банками з лаками та фарбою. На першому поверсі спалахнула пожежа. Князь, утримуючи позицію на другому, вклонявся кулям і відстрілювався з вікна. Поруч опинилися Ангел і Смик, що відступили знизу, рятуючись від пожежі. «Нам тут капець!» — вирішив Іван.

— Вперед! — крикнув Князь і, скосивши чергою одного з нападників, що опинився на відкритому місці, вистрибнув з вікна. За ним кинулися товариші.

У короткій рукопашній Ігор звалив кількох противників ударами приклада, наступному ввігнав автомат дулом межи очей. Нападники кинулися врозтіч. У нічному, густому, як багнюка, повітрі, залунали міліцейські сирени. Будинок палав смолоскипом.

Прибіг Паша, важко відхекуючись, з обсмаленим волоссям.

— Всі сюди! — загукав.

Причвалав опецькуватий Мелон; кульгаючи, підійшов Шарик.

— Карася завалили. Там і згорить, — повідомив.

— Відходимо! — наказав Паша. Його московські товариші також загинули, і їхні тіла пожирало полум'я.

Москвич з жалем дивився на велетенське багаття, потім наказав:

— Зброю — у вогонь.

Князь глянув на Ангела. Той стікав кров'ю. Спершись на паркан, тримався за груди, важко дихав і кривився від болю.

— Відходьте, — сказав Юрко, — менти мене врятують.

Мелон глянув на товаришів.

— Треба іти, йому не допоможемо.

Паша жбурнув кулемет у вогонь і наказав перенести Ангела за ворота. Князь з Юрком на прощання обнялися, хоч у їхньому світі не заведено прощатися.

І компаньйони, які нещодавно відчували себе силою, здатною вершити долі світу, кинулися до машин.