Чужа гра

37

Замах на Сліпого не став несподіванкою для Максиміва. Свідчення зброєносця дещо пояснили. Компанія Андрія вирішила покінчити з Бондарем. На жаль, затриманий знав мало, твердив, що його все одно вб’ють, як убили напарника Стьопку.

— Тепер зрозумів, у які ігри граєш? — запитав тоді Максимів.

— А шо дєлать? Куда іті, — на базар торгувати?

— Не престижно? Вбивати людину — престижно. Був у Києві відомий вбивця, на його совісті багато трупів… Закопали, як собаку, свої ж на солом’янському кладовищі, без хреста і панахиди. Невже ти не знав для чого зброя, яку ніс?

— Жить как-то нада…

— Жити ціною смерті інших… Ким хочеш стати?

— Ну, банкіром…

— Вчитися для цього не треба?

— Коли є бабки, нікого не інтірісує твій діплом, та й діплом всігда можна купити.

— Скільки тобі платили в бригаді?

— Ну, сто баксів, там, поки в пєшках, а потім обіщяли підняти до ста пійсяти.

— На що витрачав гроші?

— На таксі, там, на сігарєти, на віно, покурити план, кофе з дівчонкою випити, ну, там, прастітутку трахнути. Карочє, як всі нормальні пацани тратив, — на жизнь…

— Знаєш, скільки треба грошей, щоб відкрити банк?

— Тисяч сто…

— За сто тисяч зможеш відкрити тільки двері банку.

— Можна рекетнути, напрімєр, щоб переписали банк на тебе…

— Станеш непоганим банкіром… Будеш давати свідчення в суді?

— Тоді мене вб’ють.

— Ти досі живий тільки тому, що ми перевели тебе в іншу камеру. Якщо перестанеш нас цікавити, підеш назад. Анджей має довгі руки… А так — через рік підеш до в'язниці, перекантуєшся. Коли ми всю цю мерзоту пересадимо, вийдеш на волю, і через якийсь час про тебе забудуть. Тоді зможеш робити кар'єру банкіра.

— Ага, забудуть…

— Ти сам обираєш долю. Ми не допустимо, щоб тебе вбили, тому все, що знаєш, повинен розповісти. Як здійснювали охорону, хто вас тренував, де відбувалися тренування і таке інше. Твого підпису на цих документах не буде…

— А ви принесете празький торт і молока?..

Тієї суботи Максимів поїхав на місце замаху на Сліпого.

Бондар зазвичай рідко був з охороною. Того ж дня від'їхав від дому з машиною супроводу. Не встигли рушити, як з двох позицій автомобілі були обстріляні з автоматів та гранатомета. Заднє авто, в якому їхав, розірвало на шматки. Двоє охоронців перетворилися на вуглики. Як Сліпому вдалося вижити — загадка. Машина, що йшла в авангарді, отримала незначну порцію свинцю. Охоронці залишилися живими, вони й кинулися рятувати Бондара, якого вибуховою хвилею викинуло на асфальт.

Спеціалісти, що проводили на місці експертизу, не вірили в такий щасливий випадок. У лікарні повідомили, що Бондар у важкому стані, з тіла вийнято п'ять куль, уламок гранати, а до того ж — переломи і струс мозку.

Того ж дня за п'ять годин до замаху під Броварами спалахнув цех з розливу горілки. ГУБОЗ інформацію про нього подавав в прокуратуру, і в податкову, і в УБЕЗ, але перевірки захлиналися на підступах до бухгалтерії Калача.

Зрозуміло, підпал — справа рук Сліпого, вбивство — помста за це. Але Сліпий знав про підготовку замаху. Знав — і не убезпечився? їздив на двох машинах? Чому тоді не обстріляли з гранатомета перший автомобіль? Дуже все туманно.

— Сліпий так по-дурному не міг попасти[14], — сказав Данченко. — Це не схоже на нього. Знати, що готується замах, здати нам двох зброєносців, хоча сам міг їх прибрати…

— Слід тягнеться в Чорнопіль.

— Бондар ніколи нічого не робив просто так. Завтра обов'язково треба зібрати все авторитетне потороччя, поки не порозбігалися, і попрацювати з ними. Натиснути на Мустафу — останнім часом у них зі Сліпим потеплішали стосунки.

— Мустафа другий день не на зв’язку. Може його теж замочили?

— Скоріше, просто напустив у штани… Нехай служба працює з інформаторами. А ми вип’ємо по чарці, — грип ходить по Києву.

На подив Максиміва, в ГУБОЗі пили зрідка і мало. Хоч він любив перехилити чарку, доводилося дотримуватися заведених порядків. Бажано, щоб зранку від тебе не тхнуло перегаром. Випивши на роботі коньяку, Петро Йосипович пішов на зустріч до Лисака. Антон Ярославович мав йому що розповісти, але спочатку — пиво.

—… Знаєш, що було на зборах акціонерів «Либіді»? — перейшов до справ. — Красовскі наїхав на директорку по фінансах готелю з вимогами вийти з ради спостерігачів. Її викликали у «Всесвіт», і Боровицький вимагав відкрити у них рахунок, потім запропонував сто п’ятдесят тисяч, щоб тільки пішла з роботи.

— Знаю. Ми взяли під охорону керуючого і її.

— Скільки буде продовжуватися цей безпрєдєл?!

— Зустрічне питання: чому ти пішов з державної служби?

— Через те, що по знайдених мною чотириста двадцяти порушеннях у медичній, спортивній, освітній галузях, у спецфіні лише в одному випадку порушили справу. П’ять років роботи не принесли користі державі!

— Саме тому, друже, що мною керують виродки, не можу нічого зробити з Красовскі, — за ним — «гремліни».

— А як щодо депортації?

— Це мало вплине на ситуацію, хоч він — рушійна сила афери. Краще скажи, що знаєш про замах на Сліпого?

— Ха!.. — примружився Лисак. — Знаю те, що ви не знаєте!..

Повертаючись після розмови додому, Максимів відчув, що недопив, а це значно гірше, ніж перепити. Зайшов у гастроном і купив горілки, рекомендованої продавщицею як найчистіша і найпопулярніша марка; на завтра не болітиме голова. Дома сам на сам випив чарку. Горілка справді хороша. Випив ще. Самотньо. Поряд мешкали знайомі працівниці прокуратури. Нещодавно запрошували «на борщ». А в хаті немає чим закусити… Прихопив пляшку — не йти ж із порожніми руками.

Ореста Михайлівна — тридцятип’ятирічна привітна дама, з формами жінок полотен Рубенса, зраділа гостеві, незважаючи на пізню годину. У неї в кімнатці було затишно, на підвіконнику лежав, мотаючи хвостом, кіт, якого нещодавно кастрували.

Після цього котяра став ненажерливим, їв навіть сиру картоплю і мстиво гидив по закутках. Тому разом із затишком тут стояло неабияке амбре. Боротися з ним марно. Дезодоранти не забивали запаху, а створювали огидну какофонію смороду. Перших кілька хвилин було важко дихати, але Максимів швидко звик.

Почувши, що в подруги знаний гість, прийшли співробітниці Орести — Олена і Ольга. Порядні жінки і цінні працівниці прокуратури. Колеги називали їх «ООО» — «Округлость около округлости». Радо перехилили по чарці, поговорили про те, про се, вдруге ситно повечеряли.

Вранці Петро прокинувся з важкою головою в обіймах Орести. Що було вчора після третьої пляшки, пам’ятав фрагментарно — спочатку танцювали, крутили пляшечку, цілувалися… Автоматично потягнувся рукою до недопитої пляшки і, протираючи очі, звернув увагу на етикетку. Наче знущаючись, з малюнка на нього пика Вербного в князівських обладунках.