Чужа гра

39

Москву Андрій не любив, особливо під час відлиги, коли у цьому Вавилоні починав танути сніг, виявляючи напоказ сміття — від бананових шкуринок до собачих фекалій. Усе це, розмокаючи, парувало, разом з автомобільними газами створювало весняний аромат. Народ почав грипувати.

Андрій дивився з вікна п’ятнадцятого поверху готелю на метушливий натовп, який вирував біля метро, годі було простежити за кимось одним. Мурашки. Поряд на базарчику йшла жвава торгівля продуктами, побутовим крамом, куривом, з-під поли — горілкою, наркотиками.

Тесть вранці зірвався і побіг на зарядку. Повернувся, сопучи як паротяг, і довго відхекувався. Потім через силу відтиснувся від підлоги десять разів і, крекчучи, став качати прес. Андрієві не вірилося, що й він колись стане таким незграбою.

— Угробите ви себе цією зарядкою. Біг — спорт для коней. Старість має бути розважливою.

— Не уявляєш, як хочеться побути молодим!

—… Файні були вчора дівки, правда?

— Такого, певно, ще не було, щоб тесть та зять з курвами… Ось що робить з хлопами горілка…

— Закінчуйте накачувати м’язи, — зиркнув на годинника. — Сталлоне не станете; сьогодні важливо, щоб працювала голова.

У нас переговори з Красновим та Пашею. А ще може приплестися Чингізхан — Сєнцов, він мене чомусь дратує.

Невдовзі зателефонував Паша і сказав, що зможе зустрітися з ними тільки вранці.

Ось що розповів при зустрічі за сніданком:

— У нас зараз немає ні сил, ні бабок на Нагірну.

— Скільки треба? — запитав Гуцул.

— Не менше двадцяти мільйонів доларів на перший етап.

— У Краснова немає грошей? — не повірив Андрій.

— Його відлучили від цицьки, і, щоб міцніше закріпитися в бізнесі, скупив пів-Сибіру. Починати справу в Україні, коли у нас проблеми, — ризиково. Радить закріпитися спочатку там політично, на це гроші дасть, а потім буде й Нагірна.

— Якщо Мойша зачепиться в регіоні, — то через два роки захопить найважливіші позиції, — зауважив Андрій.

— Без Сліпого йому буде складно…

— Бондар через місяць буде на ногах.

— Треба добивати, поки в лікарні.

— Його охороняють менти, — розвів руками Андрій. — Валентин недопрацював. Зате Шарик тіснить його людей по Києву.

— Що ж буде з Нагірною? — намагався зрозуміти Гуцул. — Ми змогли б зібрати по Україні потрібну суму…

— У вас на носі вибори! — посміхнувся Паша. — Краще не поспішати. Поговоріть з Красновим. Він зацікавлений в українському ринку.

— Гаразд, — кивнув Анджей. — А чому Сєнцов не з’являється? Перестала цікавити наша горілка, наші дівчата?

— Записався до секти. Щовечора їздить на молебні, виписує пастору чеки!

— Веселе у вас життя, — засміявся Андрій.

— Нічого веселого: пікові[15] насідають. Скоріше б до влади в Росії прийшов якийсь нацик.

— Росія для росіян? — хмикнув Гуцул.

— Чому? Ми за слов’янську єдність. Ви — проти? — з-під лоба зиркнув на Гуцула.

— Ага, зараз до вашого союзу приєднаються чехи та поляки, — посміхнувся.

— Тату, — розсердився Андрій, — досить антимоній. Мало вже в Чорнополі кавказьких біженців з автоматами під куртками?.. Ні?..

Паша закурив і кинув на стіл запальничку:

— Ось що, Андрію, знімай людей з Нагірної — моя порада. Тримайте Київ.

— Нам треба нові лінії розливу горілки, — кивнув Андрій.

— Дам дві. Тільки влаштуйте у себе виробництво, скажімо, «Фінляндії», «Смирновки», щоб збувати тут, бо наша горілка зовсім паскудна. Твоя «Руська» — класна, тільки щось ви там понаписували націоналістичне. Це декому не подобається. У себе можете писати що завгодно, а що передаєте сюди…

Коли попрощалися з Пашею, Андрій зателефонував до Ірини:

— Кохана, ми з татом післязавтра вилітаємо до Києва, будемо в Борисполі рівно о другій.

— Мама в мене. Хоче вас зустріти.

— Гаразд. Тільки Романа попередьте, щоб вчасно пригнав машину.

— Може, я поїду?

— Мені страшно, коли ти за кермом. Краще зустрінь мене вдома. Цілую…

З Красновим зустрілися наступного дня в його офісі. Він не був таким життєрадісним та веселим, як раніше. Падіння з Олімпу — справа болюча. Тепер його добивали морально зловтіхи ворогів. Але такого монстра рано було скидати з політичних терезів.

— Знову проблеми… — підсумував господар, невесело.

— У кого їх немає… — погодився Гуцул.

— Зустрічалися з Пашею? — зиркнув з-під окулярів. — Я теж гадаю, що Нагірна зачекає. Треба підготувати юридичну базу — не все так просто… Укрмайно з нами відмовилось працювати — все пов’язали люди Мойші.

— Ми вирішимо з ними питання, — самовпевнено пообіцяв Анджей.

— Мене зараз хвилює Красовскі, — зауважив Краснов. — Аферист світового рівня. За ним стоїть Мойша і Борисувич.

— Я заслав у Київ двох чистильщиків, хлопці сплетуть йому лапті, — сказав Андрій.

— Як у вас з чеченським караваном? — поцікавився магнат. — Маю трохи вільних грошей…

— Працюємо, — сказав Гуцул, — але з області вивезли все, що можна.

— Треба ще продуктів. Після цієї афери в моєму виборчому окрузі впали ціни.

— А в нас піднялися, — зітхнув Василь Васильович, — картоплю доводиться завозити з Польщі.

— Бізнес є бізнес, — посміхнувся господар, — треба використовувати момент. Можу кинути на вибори кілька мільйонів. Дам нафту в необмежених кількостях… І, до вашого відома, в мене завтра день народження, ваш святий обов’язок прийти в «Слов’янський» і випити чарку за моє здоров’я.

— Ми збиралися завтра в обід їхати — справи, — Гуцул пірнув рукою в сумку і вручив Краснову булаву зі слонової кості, інкрустовану золотом та скалками діамантів. — Подарунок від нашої компанії.

— Що це за дубина? — здивувався магнат.

— В Україні з давніх часів це — символ влади, гетьманства.

— Символ влади? Хороший символ, щось не так — цок в лобок, і порядок…

— І ще один презент, — добув із сумки п’ятилітрову кришталеву пляшку з написом на етикетці «Гетман Руси» зі стилізованим портретним зображенням Краснова в одязі українського гетьмана.

— Ну-у, для чого ж так? — зі скромним задоволенням прийняв подарунок. — Який я гетьман?..

— Наш нафтовий гетьман, — блюзнірствував Гуцул.

— Обов’язково прийдіть хоч завтра вранці, — попросив Краснов, — а то, може, й залишитеся? Програма буде — прогулянки на кораблях, салюти. А делікатеси, — чмокнув пальці, — ведмедячі лапи, фазани, перепілки.

— Справи, — розвів руками Гуцул. — Собі не належу. Але вранці обов’язково завітаємо!

— Передайте Гаркавому, щоб підготував рахунки. Пережену вам на вибори дещицю. Важливо охопити вашим політичним рухом не лише центральну Україну, а й західну. Треба вибити ґрунт з-під ніг у націоналістів, вони заважають розвиватися економіці і дивляться на Захід. Комуністів не зачіпати. На президентських виборах можна розіграти карту червоної загрози, як це зробили в Росії…

Невдовзі родичі повернулися до готелю. Не встигли й попоїсти, зателефонував Сєнцов і попередив, що зайде.

— А чому ви, тату, не хочете залишитися? — поцікавився Андрій.

— Треба вміти поводитись у такій компанії. Знати етикет…

— Поводьте себе природно — ось і весь етикет! Гадаєте, там будуть аристократи? Минулого року ми з Красновим були на прийомі з приводу підписання угод з якимись чучмеками. Там бандитів з хамськими манерами було більше, ніж урядовців! Та й урядовці — хами.

Прийшов Сєнцов. Круглопико посміхався, почав обнімати Андрія, хоч вони були мало знайомі.

— Як вам тут? Як рівень обслуговування? — питав.

— Дякую, розкішно, — відповів Гуцул.

— Дівчата хороші, — посміхнувся Андрій. — По чарці за зустріч?

— Не п’ю, — запевнив, — Ісус Христос наказував не зловживати.

— Ви тепер у секті, — нагадав Анджей.

— Я — серед праведників, тих, хто буде врятований.

— А бізнес з дівчатами? Відколи Ісус патронує такі справи?

— Господь наш бізнес не забороняє, — так вчить пастор Ієзекіїль. Кожен робить свій вибір, і кожен відповість за свої гріхи перед Ісусом. Я тільки слуга його, а вам — порадник і друг. Розкайтеся, і вам простять, і будете спасенні.

— Амінь, — закінчив Андрій.

— Коли плануєте виїжджати? Замовити білети? — смиренно поцікавився «праведник».

— Вже взяли, — відповів Гуцул.

— І навіть на день народження не підете? — здивувався.

— Ми привітали Краснова, завтра вип’ємо по чарці за його здоров’я і — на літак…

— Я дам машину, щоб було зручно пересуватися по Москві… Хай вас береже Ісус!

… Наступного дня, добряче напідпитку, родичі виходили з літака в Борисполі. Їх зустрічав шофер з тещею. Гуцул та Андрій кинулися її обнімати. Жінка несварливо виговорила чоловіку за пияцтво, а також зятеві — за те, що дозволив йому випити зайвого. Андрій мав чудовий настрій.

— Мамо, подивіться довкола — «весна іде, красу несе, і тій весні радіє все!» — і ми радіємо весні. У Москві сніг, а тут — передчуття літа! Не гнівайтеся мамо! У Краснова день народження, там були такі люди!

Коли сіли в машину і Роман натиснув на акселератор, Андрій зручно вмостився на передньому сидінні; піддаючись дії алкоголю, заплющив очі.

Не встигли проїхати й кілометра, Роман різко загальмував перед «москвичем», що запетляв дорогою. Та враз з-за огорожі по машині вдарили автоматні черги, під днищем вибухнула граната. Кілька куль, пустивши павутинку на лобовому склі, влучили шоферу в голову, Андрій устиг схопити кермо, але всюдисущі свинцеві оси боляче вп’ялися в його тіло. «Джип» круто повело вправо, за інерцією кинуло в кювет і перевернуло на бік. З розбитих вікон машини лунали панічні зойки Тамари Андріївни. Бойовики змінили автоматні магазини і натиснули на гашетки. Через мить усе стихло… Ірина водночас стала і сиротою, і вдовою.

Міліцейські наряди і пожежники, прибувши за кілька хвилин, встигли витягнути тіла до того, як авто спалахнуло. Правоохоронці розпочали операцію «Перехват»…