Примітки

Ак-Шеїх ( кримськотат. «білий шейх») — найменування низки населених пунктів у Мангитському кадилику Криму, зокрема досталінська назва селища Роздольне. Ногайське походження топоніма пов’язане з привидом білого вождя (білий — колір жалоби), що являється кочовикам та віщує смерть і біду.

Прототипом, можливо, був Шейх-Ахмет — останній хан Великої Орди, зраджений ногайцями та перетворений на примару помсти й покарання.

Албасти — зла чаклунка-людожерка, героїня кипчацької міфології, упосліджене втілення нетюркської жінки. Має світле чи руде волосся, бліду, аж прозору, шкіру, кам’янисті очі (зелені, сині), гротескно великі та жахливо обвислі груди. Нападає на чоловіків, щоб випити їхню силу й понести дитину.

Краде дітей, підмінює жінок, дочок, сестер.

Андир-Шопай — ногайське божество грому, чиє ім’я походить від індо-іранського Індра. Однойменний ритуал ногайців із викликання дощу — обряд із перевдяганнями, піснями на могилі та обов’язковим принесенням у жертву тварини чорної масті, купленої всією толокою.

Болбочан Петро Федорович — полковник УНР, який 1918 року на чолі Запорізької дивізії звільнив Крим від Червоної армії. Але після перемоги, 29 квітня 1918 року, у Києві стався гетьманський переворот. Брав участь у повстанні проти гетьмана. Згодом його звинуватили в змові проти Симона Петлюри й стратили за вироком військово-польового суду.

Гавен Юрій Петрович — латиш, більшовик, чекіст, диктатор Червоного Криму в 1921–1924 роках, заступник Бела Куна. Спочуйливий свідок кримського голоду 1921 року, до якого сам же й доклав руку. Учасник червоного терору. Григоренко Петро Григорович — генерал Червоної армії, заступник начальника штабу армії часів Другої світової війни. Захисник кримотатарського народу, член-засновник Московської та Української гельсінської спілки.

Політв’язень, емігрант. Автор вислову «У підпіллі зустрінеш тільки щурів».

Гікія — легендарна захисниця Херсонесу. Випадково дізналася, що її коханий чоловік — заколотник, який бажає здати місто противнику — цареві Боспору. Вона дізналася, що змовники ховаються в підвалах її маєтку, і звеліла слугам спалити будівлю і пильнувати, щоби ніхто не залишився живим. За це містяни встановили на її честь статую на головній площі Херсонесу й заприсяглися поховати її в межах міста — шана, нечувана для античної жінки.

Гікія вдовувала до кінця життя, із часом стала символом чоловіконенависництва.

Дешт, або Дешт-і-Кипчак ( перс. «поле кипчаків (половців)»), — давня назва степу, що простягається від півночі Криму до Середнього Поволжя і лежить по обидва боки Дніпра: на захід до Дунаю і на схід до Іртиша. Вважають, що кипчаки стали етнічною основою для кримських татар, ногайців, казахів та інших народів. Інша назва — Кара-Чоль, «чорний степ». За язичництва його персоніфікували — уявляли, що він постає живими тінями та ожилими кам’яними бабами, вірили, що міг перекинутися на мандрівника, одягненого в чорне.

Джаніке-ханум — донька золотоординського хана Тохтамиша, дружина засновника Ногайської Орди Едигея, покровителька майбутнього першого кримського хана Хаджи Ґерая. Похована в мавзолеї в Кирк-Орі. Про Джаніке складено багато легенд. За одними переказами, вона загинула ще в юності, захищаючи місто від Мамая, за іншими — закохалась у караїмського хлопця чи втекла з бідним татарським чабаном, була заживо замурована й воскресла тощо.

За мотивами легенд складено кілька поем. У Кримському ханстві її мавзолею таємно поклонялися місцеві мусульмани, караїми та юдеї, вважали захисницею в жіночих справах.

Еніалій — за мікенської епохи так називали бога війни, згадка про якого є й у Гомеровій «Іліаді». Тотожний Аресові. Покровитель військових найманців і жінок-воїтельок. У жертву йому приносили щеня.

Кара-Меркит — курган, археологічна пам’ятка поблизу села Каштанівка Роздольненського району, багате поховання скіфської епохи, один із перших «кладів» скіфського золота, виявлених іще в імперські часи. Серед знахідок — золоті пластини та зображення фантастичних тварин. Тюркська назва може означати родове ім’я, а може перекладатися як «чорні митці», позаяк незрозумілі речі в цій місцевості відшукували регулярно й через це ширилися чутки, що в давнину тут жили майстри-чаклуни.

Кара-Тобе ( тюрк. «чорний пагорб») — давнє греко-скіфське городище в північно-західному Криму. У часи Мітридата VI Євпатора тут було давньогрецьке поселення, що його полководець Діофант захистив від набігу скіфів; на місці битви заклали фортецю Євпаторіон. За Римської імперії тут стояв римський гарнізон. Коли Крим підпав під владу імперської Росії, на хуторі, що виник поблизу колишнього городища, побудували училище майстрів соляного промислу. За незалежної України відкрито музей античного часу, скансен-реконструкцію скіфського житла та школу юних археологів. Місцеві легенди свідчать про мережу підземних ходів — таємних давніх шляхів.

Киример Сейдамет Джафер — військовий міністр (9 грудня 1917 року — січень 1918 року), а згодом голова уряду (4—14 січня 1918 року) Кримської Народної Республіки. Не знайшовши спільної мови ні з білими, ні з червоними, подався в еміграцію до Туреччини й пережив там Другу світову війну. Лідер кримськотатарської еміграції, ідеолог незалежності Криму під турецьким або німецьким протекторатом.

Кун Бела — угорський єврей, більшовик. У 1920–1921 роках голова Кримського революційного комітету, потім діяч Комінтерну, очолив пролетарську революцію в Угорщині й намагався встановити більшовицьку диктатуру. Організатор червоного терору в Криму. Арештований сталіністами за звинуваченням у троцькізмі, розстріляний 1937 року.

Мамай — так звали кількох історичних і легендарних постатей. Беклярбек і воєначальник Мамай — фактичний правитель Золотої Орди епохи розквіту; загинув у Криму, похований у поселенні Шейх-Мамай біля міста Кафа. Ногайський мирза Мамай — герой епосу «Сорок кримських батирів», степовий лицар, що мріяв побудувати в Дешті нову цивілізацію і перетворити степ на торговельний рай. Брат останнього Шейх-Мамай — вождь Ногайської Орди в північній Таврії; він постійно міняв союзників (то Крим, то Москва), зажив слави своїми хитрощами. Козак Мамай (Мамарига) — герой українських казок і пісень. Багато топонімів у Криму, та й по всій Україні, названо на честь Мамая. Мамаями звали також язичницьких ідолів, що стовбичили на давніх курганах.

Мато Дуковач — хорватський льотчик-ас часів Другої світової війни, пілот Люфтваффе. Виграв повітряні бої проти ПВС Червоної армії над Чорним морем та кримським степом. Мав понад 40 перемог у повітряних дуелях із більшовицькими льотчиками. Важко поранений 1944 року, німці його списали, а він через образу викрав літак, перетнув лінію фронту і здався совєтам. Радянська сторона передала його в Югославську партизанську армію, проте він вступив у конфлікт із місцевими комуністами, знову викрав літак і втік у буржуазну Європу.

Нахімов Павло Степанович — адмірал, який загинув у Кримській (Східній) війні під час оборони Севастополя від англійців та французів. Його останні слова були: «Вони сьогодні досить влучно стріляють». По смерті став культовою постаттю в імперському пантеоні.

Немичі — семеро дітей поліційного урядника Павла Немича з Євпаторії, три брати (Максим, Семен, Сергій) і чотири сестри (Антоніна, Євдокія, Варвара, Юлія), учасники Першої російської революції та більшовицького терору 1918–1919 років. Усіх, окрім Євдокії, стратили, зокрема за масові вбивства білих офіцерів у РСР Тавриді. Батько повісився після страти дітей.

Сєров Іван Олександрович — перший голова КДБ, очільник ГРУ та інших спецслужб СРСР, довірена особа Сталіна, особисто відповідальний за депортацію кримських татар і народів Кавказу, масові репресії в Україні та Росії.

Автор таємних мемуарів, що їх за 25 років по смерті Івана Олександровича знайшла його онучка Вєра.

Текіє ( кримськотат. «обитель дервішів») — у місті Гезлеві, яке після приєднання півострова до Російської імперії 1783 року було перейменоване на Євпаторію, стоїть єдиний на півострові монастир дервішів. Вважають, що його заснували наприкінці XV — у XVI столітті.

Тулпари — у кипчацькій міфології легендарні коні, що вміють літати, проте ніхто не може бачити їхніх крил. Господар і друг тулпара — справжній батир, він же вміє розмовляти з конем. Перед першим подвигом батир має знайти погане лоша, розпізнати в ньому майбутню диво-тварину, вигодувати й виховати в незвичний спосіб.

Фальц-Фейни — родина німецьких колоністів, що мали маєток у степовому Криму, у північній Таврії. Відомі як латифундисти й меценати, а також німецькі націоналісти. Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн заснував заповідник Асканія-Нова на Херсонщині (який назвав на честь свого родового маєтку Асканії в Німеччині). Маєтки були розграбовані більшовиками й махновцями.

Чорна Корова — символ нижнього (підземного) світу в кипчацькому епосі.

Її приносили в жертву під час голоду й посухи, вона була обов’язковим атрибутом в обрядах викликання дощу, її згадували, коли зверталися до землі з проханням про родючість. Кров’ю жертви окроплювали ґрунт, висохлі річища й канали, м’ясо з’їдали, рештки згодовували диким тваринам.


Загрузка...