Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є

Дороговказ № 5. Розвиток інтуїції і довіри: не бійтеся невизначеності

Усе в цьому дослідженні підштовхувало мене до неочікуваних висновків. Особливо, коли йшлося про такі теми, як віра, інтуїція і духовність. Коли важливість інтуїції і віри вперше виникнула як ключова модель щиросердного життя, я скривилася. Я знову відчула, що мої добрі приятелі — логіка і розум — перебувають під загрозою. Пригадую, як я сказала Стіву: «А зараз інтуїція і віра! Ти в це можеш повірити?»

Він відповів: «Мені дивно, що ти здивована. Ти ж завжди покладаєшся на віру і передчуття».

Його слова мене ошелешили.

Я сіла поруч із ним і сказала: «Ага, я в курсі, що схиблена на передчуттях і вірі, але інтуїції мені, здається, бракує. Прочитай визначення зі словника: “Інтуїція — це безпосереднє сприйняття істини або факту, яке відбувається незалежно від будь-яких розумових процесів”»[41].

Стів усміхнувся: «Можливо, визначення не збігається з інформацією, яку ти зібрала. Напиши нове. Це буде не вперше для тебе».

Я присвятила цілий рік вивченню віри й інтуїції. Я опитувала людей і збирала їхні історії, аби зрозуміти головою і відчути серцем, що означає розвивати інтуїцію і віру. Мої відкриття мене здивували.

Інтуїція не є незалежною від будь-яких розумових процесів. Насправді психологи вважають, що інтуїція — це скороспішний підсвідомий асоціативний процес, щось подібне на розумову головоломку[42]. Мозок щось спостерігає, сканує свої файли і зіставляє це спостереження з наявними спогадами, знаннями і досвідом. Щойно він закінчить низку порівнянь і зробить висновок, ми починаємо «відчувати нутром», що саме спостерегли.

Інколи наша інтуїція або ж передчуття кажуть те, що нам потрібно знати; в інших випадках спонукають нас до пошуку нових фактів та їхнього обмірковування. Виявляється, інтуїція — це тихенький внутрішній голос, але цей голос не обмежується одним повідомленням. Іноді інтуїція шепоче нам: «Довіряй своїм інстинктам». Інколи вона кричить: «Тобі потрібно це перевірити; нам бракує інформації!»

Я виявила під час дослідження, що деколи голос інтуїції заглушує наша потреба у визначеності. Більшість із нас не терпить незнання. Нам так подобаються визначеність і гарантії, що ми не звертаємо уваги на висновки порівняльних процесів мозку.

Наприклад, замість того, щоб прислухатися до сильного передчуття, ми лякаємося і питаємо поради в інших:

• «А ти що думаєш?»

• «То мені варто це робити?»

• «Тобі здається, що це хороша ідея? або: «Тобі здається, що я про це пошкодую?»

• «Як би ти вчинив на моєму місці?»

Поширена відповідь на ці запитання: «Я не впевнений, що тобі робити. А що нутро тобі підказує?»

Ось воно. Що підказує ваше нутро?

Ми хитаємо головою і відказуємо: «Я не впевнений», тоді як справжня відповідь — це: «Я й гадки не маю, що говорить моє нутро; ми роками не розмовляємо».

Ми часто починаємо цікавитися думкою інших людей, тому що не довіряємо власним знанням. Вони здаються нам сумнівними і непевними. Ми хочемо почути запевнення й отримати групу підтримки, з якою можна розділити провину, якщо ми помилимося. Я знаю про це все. Я фахівець в опитуваннях — інколи мені важко на щось зважитися самостійно. Коли потрібно прийняти складне рішення, а інтуїція нічого не підказує, я схильна просити порад у всіх довкола. За іронією долі, після цього дослідження опитування стали для мене «сигнальним прапорцем», який попереджує, що мені лячно приймати рішення.

Як я вже згадувала раніше, якщо ми навчимося довіряти своїй інтуїції, вона може навіть підказати нам, коли самих інстинктів не досить, а потрібно більше фактів. Інший приклад того, як наша потреба у визначеності пригнічує інтуїцію, — ситуації, в яких ми ігноруємо відчуття, що потрібно призупинитися, зібрати більше інформації або перевірити реалістичність наших очікувань:

• «Я просто це зроблю. Мене більше не турбує, що станеться».

• «Я втомилася про це думати. Це надто мене гнітить».

• «Краще я це зроблю, аніж зволікатиму».

• «Я не терплю невизначеності».

Можливо, ми приймаємо важливі рішення стрімголов, тому що не хочемо знати відповідь, яка відкриється нам, якщо ми прислухаємося до себе уважніше.

Я завжди кажу собі: «Якщо я боюся підраховувати витрати або почати писати, то цього робити не варто». Коли ми хочемо швидше щось вирішити, непогано запитати себе: можливо, ми просто не можемо терпіти невпевненості, поки тривалий час обмірковуємо зважене рішення?

Отже, як ви бачите, інтуїція — це не завжди отримання відповідей, які вже живуть у нас. Інколи, коли ми намагаємося дослухатися до своєї внутрішньої мудрості, вона говорить, що нам бракує знань для прийняття рішення. Ось визначення інтуїції, яке я створила під час дослідження:

Інтуїція — це не єдиний шлях до знання, це наша здатність залишати місце для невизначеності і наша готовність довіряти всім способам отримання знання та розуміння, включно з інстинктами, досвідом, вірою і розумом.

Я почала усвідомлювати, що віра і розум — аж ніяк не вороги від народження. Властива людям потреба у визначеності і власній правоті нерозсудливо зіштовхнула віру і логіку. Ми змушуємо себе обирати і захищати лише один спосіб пізнання світу на збиток іншому.

Я розумію, що віра і розум можуть конфліктувати між собою і створювати некомфортну напругу — ця напруга впливає на моє власне життя, і я відчуваю її сповна. Але ця робота змусила мене визнати, що більшість наших внутрішніх конфліктів і тривог виникають через страх невідомого. Аби знайти сенс у цьому непевному світі, нам потрібні як віра, так і розум.

Опитуючи людей, які знайшли шлях до щиросердного життя, я безліч разів чула слова «вірити» і «моя віра». Спочатку я думала, що віра означає «все має свій сенс». Особисто я з цим не хотіла погоджуватися, тому що мені не до вподоби посилатися на Бога, віру чи духовність, аби витлумачити трагедії. Коли люди говорять: «Усе має свій сенс», насправді вони підміняють віру визначеністю.

Але незабаром я дізналася від людей, котрих опитала, що віра означає для них дещо інше. Ось моє визначення віри, що ґрунтується на зібраній під час дослідження інформації:

Віра — це таємничий простір, в якому ми черпаємо сміливість повірити у те, чого не можемо побачити, і силу протистояти своєму страху перед невизначеністю.

Я також зрозуміла, що з вірою б’ються не тільки вчені, але й релігійні люди, яким важко сприйняти невизначеність. Чимало течій фундаменталізму й екстремізму ставлять визначеність понад вірою.

Я обожнюю ці слова теолога Річарда Рора: «Мої друзі-науковці вигадали такі речі, як “принцип невизначеності” і чорні діри. Вони воліють жити у світі вигаданих гіпотез і теорій. І навіть чимало віруючих наполягають на існуванні завжди безсумнівної “відповіді”. Нам до вподоби припинення супе­речок, ухвалення резолюцій та ясність — нам, людям “віри”! Як не дивно, але саме слово “віра” тепер почало означати щось зовсім протилежне»[43].

Якщо ми наважуємося жити і любити всім серцем у світі, де більшість із нас вимагає попередніх гарантій перед тим, як увійти в зону дискомфорту і можливого болю, віра необхідна.

Аналізуйте. Не боятися невпевненості — це одне з найскладніших для мене завдань. Я реагую на «незнання» на фізичному рівні — тривожністю, страхом і вразливістю водночас. І тоді я втихомирююся і замовкаю. З моїми дітьми і моїм заклопотаним життям це може означати сховатися в гаражі або сісти в автівку і на самоті об’їхати квартал. Та що завгодно, аби побути в тиші, в якій я зможу почути свій внутрішній голос.

Керуйтеся натхненням. Процес повернення до віри і духовності (після духовного пробудження у 2007 році) відбувався непросто. Одна цитата буквально відкрила моє серце. Вона походить із книги Енн Ламотт: «Антонім віри — це не сумнів, а визначеність»[44]. Її книги про віру та благодать надихають мене[45]. Я вдячна також за книгу «Коли серце чекає» (When the Heart Waits) Сью Монк Кідд[46] і Пемі Чодрон за «Комфортно у невизначеності» (Comfortable with Uncertainty)[47]; вони мене врятували. І насамкінець: я абсолютно обожнюю ось цю цитату з «Алхіміка» Пауло Коельйо: «... інтуїція — це несподіване занурення душі у світовий потік життя, в якому сплелися людські історії і з якого можна довідатись усе, бо там усе написано»[48].

Творіть і дійте. Коли я по-справжньому налякана або розгублена, мені потрібно негайно знайти те, що вгамує мою спрагу визначеності. Мені допомагає молитва: «Боже, дай мені терпіння, щоб змиритись із тим, чого я змінити не можу. Дай мені сили, щоб змінити те, що можу змінити. І дай мені мудрість відрізнити одне від іншого». Амінь!

А як АКТивуєте себе ви?