Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є

Кілька років тому після виступу до мене підійшла молода жінка, яка сказала: «Сподіваюся, ви не вважатимете, що це дивно або неввічливо, але ви не схожі на вченого».

Більше вона нічого не сказала; просто стояла переді мною зі збентеженим виглядом і чекала відповіді.

Я всміхнулася і запитала:

— Що ви маєте на увазі?

Вона відповіла:

— Ви здаєтеся такою нормальною.

Я засміялася:

— Ну, зовнішність буває оманливою. Насправді я не така вже й нормальна.

Ми чудово поспілкувалися. Вона була матір’ю-одиначкою, вивчала психологію в університеті й обожнювала практичні заняття, проте її куратор відмовляв її від дослідницької роботи. Ми поговорили про роботу та материнство, і про те, якими уявляють дослідників. Виявилося, що мені бракує піддослідної миші, лабораторного білого халата і Y-хромосоми[59]. Вона сказала мені: «Я уявляю собі літніх білих чоловіків, які працюють у лабораторіях і провадять досліди на мишах, а не заклопотану матусю, що вивчає емоції».

Дорога, яка привела мене до дослідницької кар’єри, аж ніяк не була прямолінійною — можливо, саме тому, за іронією долі, я почала досліджувати людську поведінку й емоції і заробляти цим на життя. Упродовж декількох років я то навчалася в коледжі, то брала тривалі академвідпустки. Під час цих «канікул» я працювала офіціанткою і барменкою, подорожувала автостопом Європою, часто грала в теніс... Ви вже зрозуміли.

Я відкрила для себе професію соціального працівника, коли мені було далеко за двадцять, і відразу зрозуміла, що знайшла себе. Я два роки надолужувала брак знань у коледжі, намагаючись підвищити свій середній бал і потрапити до знаного університету з факультетом соціальної праці. Саме навчаючись у коледжі, я закохалася в думку про те, щоб почати навчати і писати.

Змарнувавши декілька років, я закінчила з відзнакою Техаський університет в Остіні, отримала ступінь бакалавра із соціальної роботи у двадцятидев’ятирічному віці та негайно подала заяву в магістратуру Х’юстонського університету. Мене зарахували, я старанно вчилася, закінчила магістратуру і вступила в аспірантуру.

Навчаючись в аспірантурі, я відкрила для себе методи якісного аналізу. На відміну від кількісного методу, який полягає в проведенні тестів і зборі статистики для прогнозування і контролю соціальних феноменів, у якісному аналізі йдеться про виявлення закономірностей і схем, які допомагають краще зрозуміти феномен, який ви вивчаєте. Це однаково важливі підходи, але вони дуже різні.

Я послуговуюся методологією якісного аналізу, яка називається «обґрунтованою теорією»[60]. Мені пощастило навчатися у Барні Ґлейзера, одного з двох творців цієї методології, розробленої в 1960-х роках. Доктор Ґлейзер приїжджав із Каліфорнії і був у складі комісії під час захисту моєї дисертації як методист-консультант.

Основна передумова дослідження методом обґрунтованої теорії — почати роботу з якомога меншою кількістю упереджень і припущень, аби вибудовувати теорію, що ґрунтується на даних, отриманих у процесі дослідження. Наприклад, коли я почала дослідження, яке згодом назвала дослідженням щиросердності, то поставила собі два запитання: яка природа зв’язків між людьми і як вони діють? Вивчивши хороші і погані характеристики людства, я зрозуміла, що немає нічого важливішого за людську єдність, і захотіла довідатися більше про таємниці створення душевних стосунків між людьми.

У процесі пошуку інформації і відповідей на свої запитання я зіштовхнулася з соромом — тим, що підточує близькість. Я вирішила швиденько піти обхідним шляхом і дослідити, що таке сором, аби краще зрозуміти природу стосунків. Питання, яке постало переді мною, звучало так: «Що таке сором і як він впливає на наше життя?»

Мій швидкий шлях в обхід тривав вісім років (інформації було катма). У мене з’являлося все більше нових запитань: здавалося, що чоловіки і жінки, що миряться із власними вразливими сторонами і недосконалостями, і ті, що навчилися протистояти сорому, мали подібний підхід до життя. Що вони цінували і як досягали того, що їм потрібно? Ці питання стали фундаментом для визначення, що саме потрібно більшості людей, аби жити, керуючись серцем.

Мої дані не походять з опитувань або анкет; я інтерв’юю людей і записую їхні історії, роблячи примітки на полях. Можна сказати, що я ловець історій. Протягом останніх десяти років я зібрала понад десять тисяч історій. Я провела формальні дослідницькі інтерв’ю з близько тисячею чоловіків і жінок — індивідуально і у фокус-групах. Люди ділилися зі мною своїми історіями в листах, електронною поштою, писали в моєму блозі і розповідали під час курсів, на яких я викладала. Дехто навіть надсилав мені свої твори мистецтва і копії особистих щоденників. Десятки тисяч фахівців у галузі психічного здоров’я поділилися зі мною матеріалом своїх досліджень.

Закінчивши розпитувати людей, я проаналізувала історії, шукаючи певний лейтмотив і закономірності, аби вивести теоретичне підґрунтя. Коли я розшифровую інформацію (аналізую історії), то, заглиблюючись в дослідницький режим, зосереджуюся лише на тому, аби точно записати почуте. Я не думаю, що б я сказала з цього приводу, а думаю лише про те, що розповідали учасники дослідження. Я не думаю про те, як би вплинув на мене певний досвід, тільки про те, що він означав для людини, яка розповідала про нього.

Замість того, щоб вивчити проблему і сказати: «Мені потрібно зібрати докази, які підтвердять мою теорію», метод обґрунтованої теорії спонукає мене забути про свої зацікавлення і знахідки та зосередитися на переконаннях, зацікавленнях та ідеях людей, яких я інтерв’юю.

Процес розшифрування інформації трудомісткий і складний. Коли я беруся до фази порівняння, розшифрування і складання нотаток, мій чоловік Стів воліє виїхати з дітьми за місто. Він говорить, що йому лячно, коли я, наче причмелена, блукаю будинком з купою жовтих нотатників і щось буркочу. Це дуже захопливий процес.

У методі обґрунтованої теорії я найбільше люблю і водночас ненавиджу те, що дослідження ніколи не закінчується. Теорія, яку ви виводите із зібраної інформації, «хороша» тільки тоді, коли пояснює нові дані. Це означає, що щоразу, коли ви записуєте нову історію або отримуєте нову інформацію, ви повинні розглянути її в рамках своєї виведеної теорії. Чи підтверджують дані теорію? Чи здається вона переконливою? Чи ваша теорія допомагає осмислити нові дані?

Якщо ви стежите за моїм блогом або чули будь-який із моїх виступів, ви могли зауважити еволюційну природу моєї теорії. Якщо ви прагнете з пошаною ставитися до історій, якими з вами діляться люди, ви повинні бути непохитно суворими у спробах точно передати сенс почутого. Це складне завдання, але я люблю свою працю.

Якщо вас зацікавив метод обґрунтованої теорії або ж ви хочете більше дізнатися про методологію, відвідайте мій веб-сайт, де знайдете посилання на наукові статті про теорії опірності сорому і щиросердного життя (http://brenebrown.com).