Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є

Гадаю, що більшість із нас розвинула надчутливий внутрішній сенсор «фігні», коли йдеться про книги із саморозвитку. Думаю, це правильно. Існує надто багато книжок, які обіцяють те, що не можуть виконати, або гарантують з легкістю змінити життя, що насправді не так.

Правда полягає в тому, що осмислені зміни — це процес. Він може бути неприємним і часто ризикованим, особливо якщо йдеться про визнання своїх недоліків, сприйняття власного «Я» і вміння поглянути світу в очі і сказати: «Я такий, який є».

Як би ми не боялися змін, нам доведеться відповісти на питання: «Що ризикованіше — припинити зважати на думку інших людей чи ігнорувати власні почуття, переконання і свою суть?»

Щиросердне життя передбачає, що ми житимемо, поважаючи себе. Йдеться про виховування сміливості, співчуття і душевного зв’язку з людьми, щоб прокидатися вранці з думкою: «Неважливо, що я сьогодні зроблю, а що ні, цього достатньо». Йдеться про те, щоб лягати у ліжко ввечері, думаючи: «Так, я недосконалий і вразливий, а інколи мені страшно, але це не змінює того факту, що я також сміливий і гідний кохання й душевної близькості».

Мені зрозуміло, що дари недосконалості — це сміливість, співчуття і душевна близькість, тому що, коли я згадую своє життя до цього дослідження, то пригадую, як часто відчувала страх, бажання засуджувати інших і самотність — протилежність цим дарам. Я запитала себе: «А що, якщо я не здатна жонглювати кількома м’ячиками водночас? Чому ніхто не намагається більше працювати і виправдати мої очікування? Що подумають люди, якщо я зазнаю поразки або відмовлюся від спроб бути ідеальною? Коли я можу припинити доводити щось іншим?»

Ризик втратити себе лякав мене більше, ніж ризик показати людям себе справжню. Минуло близько чотирьох років від того дня у 2006 році, коли це дослідження перевернуло моє життя з ніг на голову. То найкращі чотири роки в моєму житті, і я б не хотіла змінити в них анічогісінько. Духовне пробудження було непростим, але я твердочола. Напевно, Всесвіт мусив просто знайти якийсь спосіб, щоб привернути мою увагу.

Незважаючи на те, на якій полиці опиниться ця книга у вашій місцевій книгарні, я не зовсім упевнена, що це посібник із саморозвитку. Мені здається, що це щось на штиб запрошення приєднатися до революції щирості. До непомітного, тихого руху «низів», який починається з того, що кожен із нас скаже: «Мій голос важливий, тому що важливий я». Це революційний рух, який спонукає нас вийти на вулиці з нашими заплутаними, недосконалими, несамовитими, міченими, прекрасними, зворушливими, наповненими благодаттю і радістю життями. Це рух, який живиться свободою, яку ми знаходимо, коли припиняємо вдавати, що все гаразд, коли це не так. Це поклик, який піднімається з нутра, коли ми знаходимо сміливість отримувати насолоду від радісних митей, навіть якщо переконані, що насолоджуватися щастям означає запрошувати катастрофу.

Слово «революція» може здаватися дещо драматичним, але в цьому світі вибір на користь того, щоб бути собою і вірити в себе — це абсолютний акт непокори. Вибір жити і кохати від щирого серця — це зухвалий чин. Ви бентежитимете, дратуватимете і лякатимете чимало людей, включно із собою. Однієї миті ви благатимете, аби зміни закінчилися, іншої — молитиметесь, аби вони тривали завжди. Ви також здивуєтеся, що можете бути водночас таким сміливим і таким наляканим. Принаймні я відчуваю себе так дуже часто... Хороброю, наляканою і дуже-дуже живою.