Енола Голмс. Справа про зникнення маркіза

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Коли я знов увійшла до маминої кімнати, цього разу вже з братами, то помітила, що квіти в японській вазі на кавовому столику геть зів’яли. Матінка поставила букет у вазу за день чи два до свого зникнення.　

Я схопила вазу зі столика й притиснула до грудей.　

Шерлок шаснув повз мене. Він відмахнувся від Лейнового привітання та відмовився від ґречної пропозиції місіс Лейн випити чаю. Отже, мій брат не збирався гаяти ані секунди та бажав одразу взятися за розслідування. Окинувши поглядом мамину світлу й затишну кімнату з численними квітковими акварелями, він пройшов через майстерню просто до спальні. Звідти почувся його гучний зойк.　

— Що там? — озвався до нього Майкрофт. На відміну від брата, він ішов неспішною ходою і встиг перекинутися кількома словами з Лейном, віддаючи дворецькому свою тростину, циліндр та рукавички.　

— Який жах! — закричав Шерлок із дальньої кімнати. Гадаю, його обурив розгардіяш, який мама залишила по собі. Напевно, її розкидана білизна. — Це вкрай непристойно! — Так, точно білизна.　

Шерлок прожогом вибіг із маминої спальні й повернувся до студії.　

— Схоже, вона дуже квапилася.　

«Мабуть», — подумала я.　

— Або стала забудькуватою, — спокійно додав він. — Зрештою, їй уже шістдесят чотири роки.　

Від вази, яку я притискала до грудей, почувся неприємний запах застояної води та зогнилих стебел. Безперечно, свіжим цей букет пахнув неймовірно. Я зауважила, що зів’ялим цвітом виявилася запашна чина[18].　

І чортополох.　

— Запашна чина й чортополох? — зачудувалася я. — Дивно.　

Обидва брати звернули на мене свої роздратовані погляди.　

— Твоя матінка й була дивною, — промовив Шерлок.　

— Сподіваюся, не була, а досі є, — вже лагідніше додав Майкрофт, докірливо зиркаючи на брата.　

Отже, вони так само боялися, що мама могла… відійти на той світ.　

— Судячи з цього безладу, вона перейшла від дивакуватості до старечого недоумства, — різко кинув Шерлок.　

Байдуже, героєм він був чи ні, однак його поведінка починала дратувати. Мене дуже засмучували його слова, адже моя мама це і його матір, чому ж він так холодно про неї говорить?　

Тоді я ще не знала й навіть не здогадувалася, що життя Шерлока Голмса було лише похмурим існуванням. Він страждав від меланхолії, й тривожні напади часом були настільки тяжкими, що брат тижнями не вставав із ліжка.　

— Недоумства? — перепитав Майкрофт. — Невже ти не в змозі дійти розумніших висновків?　

— Наприклад?　

— Ти ж детектив, розслідуєш різні справи. Діставай свою лупу. Веди слідство.　

— Я вже це зробив. Тут більше немає цікавих зачіпок.　

— Може, варто пошукати надворі?　

— Після вчорашньої зливи? Дощ змив усі сліди, й ми не зможемо дізнатися, куди саме вона пішла. Нещасна жінка.　

Засмучена його грубим тоном і словами, я вийшла з кімнати, не забувши прихопити вазу із зів’ялими квітами.　

У кухні я натрапила на місіс Лейн. Вона скоцюрбилася над підлогою зі щіткою в руках і так ретельно чистила дерев’яні дошки, що я одразу зрозуміла — її теж обурила поведінка моїх братів.　

Я викинула букет із японської вази в дерев’яне помийне відро, прямісінько на овочеве лушпиння.　

Стоячи навкарачки, місіс Лейн скаржилася підлозі:　

— А я так раділа, що знову побачу містера Майкрофта та містера Шерлока!　

Я поставила вкриту зеленим слизом вазу до оббитої свинцем дерев’яної раковини та налила в неї трохи води з-під крану.　

Місіс Лейн тим часом продовжувала свій невдоволений монолог:　

— Натомість маємо те, що й завжди. Ті самі безглузді сварки й жодного доброго слівця про власну матінку, а вона, може, лежить уже десь…　

Її голос зрадницьки затремтів. Я не наважилася прохопитися хоч словом, аби ще більше її не засмутити.　

Схлипуючи й ретельно натираючи підлогу, місіс Лейн докинула:　

— Не дивно, що вони досі парубкують. Завжди все має бути по-їхньому. Певні своєї правоти й ніколи не визнають, що у жінок теж може бути міцний характер.　

Раптом зателенькав дзвіночок, з’єднаний із такими самими дзвониками в інших кімнатах крученим дротом, що тягнувся вздовж стіни над плитою.　

— Ну от і маєш, дзвінок із малої вітальні. Мабуть, пани хочуть попоїсти, а я тут по лікті в бруді.　

Я й сама не відмовилася б щось перехопити, адже вранці пропустила сніданок. Тим паче, мені страшенно кортіло дізнатися, як просувається розслідування, тож я поквапилася до малої вітальні.　

За невеличким столиком у кімнаті сидів Шерлок і курив люльку, не зводячи пильного погляду з Майкрофта, який всівся напроти.　

— Гадаю, двійко найкращих мислителів Англії мусять розв’язати цю загадку, — озвався Майкрофт. — Передусім варто з’ясувати, пішла мати кудись із власної волі чи ні та чи планує вона повернутися? Розгардіяш у її кімнаті…　

— …може свідчити про те, що вона збиралася раптово й поспіхом, або ж є лише черговим доказом її неохайності в думках та побуті, — урвав його Шерлок. — Хіба можна говорити про здоровий глузд, якщо йдеться про поведінку жінки, та ще й у літах?　

Коли я увійшла до кімнати, брати одночасно підвели на мене погляди. Певно, сподівалися, що то служниця, хоча їм вже варто було зрозуміти, що служниць у цій оселі немає.　

— То нам врешті-решт принесуть сніданок чи ні? — запитав Майкрофт.　

— Хтозна, — відповіла я, вмощуючись за столом разом із ними. — Місіс Лейн не в доброму гуморі.　

— А й справді.　

Я прискіпливо роздивлялася своїх високих, гарних (принаймні мені так завжди здавалося), неймовірно розумних братів і щиро ними захоплювалася. Як мені хотілося з ними потоваришувати. Хотілося, щоб вони…　

Нісенітниці, Еноло. Ти й сама чудово впораєшся з усіма негараздами.　

Проте братам уже було байдуже до мене.　

— Запевняю тебе, наша мати не страждає ані від старечого недоумства, ані від втрати пам’яті, — Майкрофт звернувся до Шерлока. — Жодна недоумкувата людина нізащо не зможе так добре розписувати рахунки, які вона надсилала мені впродовж останніх десяти років, із напрочуд детальними описами витрат на встановлення ванної…　

— …якої тут немає, — уїдливо докинув Шерлок.　

— І туалету…　

— Те саме.　

— Збільшення платні лакеям, служницям, посудомийниці й іншим слугам, які були в маєтку…　

— І якими тут і не пахне.　

— Садівнику, його помічникові — майстру на всі штуки…　

Яких так само тут ніколи не було, якщо не брати до уваги Діка.　

Його радше можна назвати майстром-ламайстром, — погодився Майкрофт. Він пожартував, проте ніхто чомусь і не посміхнувся. — Дивно, що мати не включила до переліку витрат на колі Реджинальда, адже його теж можна вважати прислугою! Зрештою, були ж уявні коні й поні, вигадані екіпажі, візник, конюхи та їхні помічники…　

— Що казати, нас майстерно обкрутили круг пальця.　

— А в Еноли, якщо я не помиляюся, були вчитель музики, інструктор із танців, гувернантка…　

Брати стурбовано перезирнулися, ніби проблема, яку вони щойно обговорювали, мала колосальне значення. Вони одночасно обернулися до мене.　

— Еноло, — суворо запитав Шерлок, — хоча б гувернантка в тебе є, еге ж?　

Але гувернантки в мене не було. Мама відрядила мене до школи разом з іншими сільськими дітлахами, і коли я вивчила там усе, на що спромоглася, вона запевнила, що надалі я чудово впораюся сама. І знаєте, я таки чудово всьому давала раду. Я прочитала кожнісіньку книгу в бібліотеці Ферндел-Холу — від «Дитячого саду віршів»[19] до Британіки[20].

Оскільки я забарилася з відповіддю, Майкрофт перефразував запитання:　

— Ти ж отримала гідну освіту, юна леді?　

— Я читала Шекспіра, — нарешті спромоглася одказати я, — а ще Арістотеля, Лока[21], новели Текерея[22] та есе Мері Волстонкрафт[23].　

Обличчя братів аж застигли від непідробного жаху.　

Навряд чи я налякала б їх більше, якби розповіла, що навчалася виконувати трюки на цирковій трапеції.　

Шерлок обернувся до Майкрофта і спокійно промовив:　

— Це моя провина. Жінці нізащо не можна довіряти, навіть власній матері! Я мусив принаймні раз на рік приїжджати сюди, байдуже, якими неприємними були б ці візити.　

Майкрофт відповів таким самим спокійним, проте засмученим тоном:　

— Навпаки, Шерлоку. Це я весь час нехтував своїми обов’язками. Я ж старший син…　

Зненацька почулося тихе кахикання, і до кімнати зайшов Лейн. Він приніс тацю з сандвічами з огірком, шматочки фруктів та глек із лимонадом. Поки Лейн подавав їжу до столу, в кімнаті запала блаженна тиша.　

Скориставшись мовчанкою, я сформулювала запитання, яке цікавило мене найбільше, і, дочекавшись, коли Лейн вийде з кімнати, звернулася до братів:　

— Скажіть, як усе це стосується зникнення мами?　

Однак замість відповіді Майкрофт зосередився на їжі.　

Шерлок постукотів пальцями по накрохмаленій мереживній скатертині.　

— Ми намагаємося сформулювати теорію, — нарешті озвався він.　

— І що це за теорія?　

Знову тиша.　

Я не стрималася:　

— Чи побачу я свою матінку знову?　

Якийсь час вони не підводили на мене очей, проте, коли тиша затягнулася непристойно довго, Шерлок кинув погляд на брата й промовив:　

— Гадаю, вона має право знати, Майкрофте.　

Той важко зітхнув і, кивнувши, відклав недоїдений третій сандвіч.　

— Ми намагаємося зрозуміти, — озвався він, — чи те, що відбувається зараз, має якийсь стосунок до батькової сме… гм, батькового відходу на той світ. Мабуть, ти нічого не пам’ятаєш.

— Мені було чотири роки, — відповіла я. — І я пригадую лише чорних коней.　

— Звісно. Тож через кілька днів після похорону в нас виникли певні непорозуміння…　

— М’яко кажучи, — перервав його Шерлок. — Я б сказав битва на життя і на смерть.　

Не звертаючи уваги на його зауваження, Майкрофт вів далі:　

— Непорозуміння щодо подальшого ведення господарства у маєтку. Ані Шерлок, ані я не мали жодного бажання тут мешкати, тож мати вирішила самотужки вести всі справи у Ферндел-Холі й отримувати з нього прибуток.　

Але ж матуся й справді всім керувала, хіба ні? Проте Майкрофтові ця думка чомусь здавалася безглуздою.　

— Оскільки я первісток у нашій родині, то маєток по праву належить мені, — продовжив Майкрофт. — Мама не збиралася з цим сперечатися, однак їй було невтямки, чому це вона не може вести справ замість мене. А коли ми з Шерлоком змушені були пояснити матері, що в неї немає права мешкати тут без мого дозволу, її це страшенно роздратувало. Відтак вона заявила, що в цьому помешканні нам більше не раді.　

Святі небеса. Який жах! У моїй свідомості все перевернулося догори дриґом, наче мене підвісили на гілці вниз головою. Адже все життя я вважала, що брати не з’являлися в маєтку через мою ганебну появу на світ, а дійсною причиною стала… сварка з нашою матір’ю!　

І як після цього почувався Майкрофт? Чи Шерлок?　

Власне, я й сама тепер не знала, що відчуваю, окрім здивування. Втім, у моєму серці з’явилася неймовірна легкість і воно затріпотіло, наче метелик.　

— Я щомісяця надсилав матері кошти на утримання маєтку, — продовжував Майкрофт. — А вона щоразу відповідала скупими вимогами збільшити цю суму. Натомість я попросив її надсилати звіти про витрати, і вона погодилася. Її постійні прохання про додаткові кошти здавалися напрочуд виправданими, тож я завжди відповідав згодою. Однак тепер ми знаємо, що всі ці витрати були вигадкою. Куди ж насправді поділися гроші? Гм, ми навіть гадки не маємо.　

Я помітила, що він завагався.　

— Але у вас є здогадки, чи не так? — поцікавилася я.　

— Так. — Майкрофт глибоко зітхнув. — Ми підозрюємо, що мати відкладала гроші для цієї витівки. — Він зітхнув ще глибше. — Схоже на те, що вона забрала, так би мовити, «свої» гроші та втекла світ за очі. Тож тепер їй на нас начхати.　

Що він у біса каже? Мама мене покинула?! Я аж рота роззявила з подиву.　

— Майкрофте, пожалій дівчинку, їй потрібен час, аби обміркувати всю цю інформацію, — пробурмотів Шерлок до брата, а потім лагідно звернувся до мене: — Еноло, простіше кажучи, ми вважаємо, що вона втекла.　

Але ж це просто неймовірно, неможливо! Матінка нізащо б так зі мною не повелася!　

— Ні! — вигукнула я. — Такого не може бути!　

— Подумай сама, Еноло, — сказав Шерлок тоном, який дуже нагадував матусин. — Всі докази свідчать про це. Якби вона була поранена, її уже відшукали б, а якби з нею трапилося нещастя, нам би обов’язково повідомили. Навряд чи в когось були підстави завдати їй шкоди, та й на обман це теж не схоже. Ніхто не наважився б викрасти її, хіба що заради викупу, проте грошей у нас досі не вимагали. — Він важко зітхнув і продовжив: — Однак, якщо вона жива, чудово почувається та займається улюбленою справою…　

— Як завжди, — докинув Майкрофт.　

— То, можливо, увесь цей безлад був лиш, спробою замилити нам очі.　

Навести на хибний шлях, так би мовити, — погодився Майкрофт. — Здається, вона поча: планувати цю втечу багато років тому…　

Я виструнчилася, неначе жердина, намага чись зібрати докупи всі думки.　

Але ж мама могла втекти будь-якої мит

— Майкрофте, пожалій дівчинку, їй потрібен час, аби обміркувати всю цю інформацію, — пробурмотів Шерлок до брата, а потім лагідно звернувся до мене: — Еноло, простіше кажучи, ми вважаємо, що вона втекла.　

Але ж це просто неймовірно, неможливо! Матінка нізащо б так зі мною не повелася!　

— Ні! — вигукнула я. — Такого не може бути!　

— Подумай сама, Еноло, — сказав Шерлок тоном, який дуже нагадував матусин. — Всі докази свідчать про це. Якби вона була поранена, її уже відшукали б, а якби з нею трапилося нещастя, нам би обов’язково повідомили. Навряд чи в когось були підстави завдати їй шкоди, та й на обман це теж не схоже. Ніхто не наважився б викрасти її, хіба що заради викупу, проте грошей у нас досі не вимагали. — Він важко зітхнув і продовжив: — Однак, якщо вона жива, чудово почувається та займається улюбленою справою…　

— Як завжди, — докинув Майкрофт.　

— То, можливо, увесь цей безлад був лише спробою замилити нам очі.　

Навести на хибний шлях, так би мовити, — погодився Майкрофт. — Здається, вона поча: планувати цю втечу багато років тому…　

Я виструнчилася, неначе жердина, намага чись зібрати докупи всі думки.　

— Але ж мама могла втекти будь-якої миті проскиглила я, — чому ж вона зробила це саме в мій день народження?　

Настала їхня черга дивуватися та губитися у здогадках. Я загнала братів у глухий кут.　

І саме тепер, під час моєї короткочасної перемоги, мені раптом спало на думку: навіщо ж матуся попрохала місіс Лейн віддати мені подарунки, якщо сама не встигне повернутися до святкової вечері?　

Чи взагалі ніколи…