Мертаг

Ш уже довго одним-єдиним, що відчував Ерагон, був біль у боці. Кожен вдих і видих коштував парубкові чималих зусиль. Він почувався так, ніби ніж влучив у нього самого, а не в бідолашного Брома. Здавалося, що юнак загубився в часі, не пам'ятаючи, як довго все це було: годину тому чи цілий тиждень? Насилу оговтавшись, він довго придивлявся до багаття, яке палахкотіло неподалік. Ерагонові руки ще й досі були зв’язані. Утім, дії отрути він уже не відчував, тож юнак одразу звернувся до Сапфіри.

— Тебе поранено? — ГУКНУВ юнак.

— Ні, — гірко посміхнувся дракон, який був зовсім поряд і схилився над Ерагоном. — Поранено тебе й Брома.

— А хто це розпалив багаття? — поворухнувся хлопець, — Ти що, сама звільнилася з кайданів?

— Ні, не сама, — зітхнула Сапфіра.

— Я так і думав, — спробував звестися на ноги Ерагон і тільки тепер помітив незнайомого юнака, який сидів біля багаття.

Від незнайомця, вбраного у старий одяг, віяло холодною впевненістю. У руках він тримав лук, а на його поясі висів довгий меч. Білий ріг, оздоблений сріблом, лежав у нього на колінах, із-за халяви чобота визирав кинджал. Незворушне обличчя юнака обрамляли каштанові кучері. Узагалі, на вигляд він був старший за Ерагона, а крім того, десь на дюйм вищий. Поряд із незнайомцем стояв його бойовий кінь. Час від часу юнак із деяким острахом поглядав на Сапфіру.

— Ти хто? — нарешті спитав у нього Ерагон.

— Мене звати Мертаг, — тихо озвався той.

— А чому ти нам допоміг? — намагаючись звільнитися від мотузків, знову спитав юнак.

— Не тільки ви ворогуєте з разаками. Я теж полював на них.

— То ти їх знаєш? — продовжував розпитувати Ерагон.

— Авжеж.

Ерагон вирішив скористатися магією, щоб нарешті звільнити руки, але недовірливо зиркнув на незнайомця: може, не варто при ньому? Трохи повагавшись, він усе-таки вирішив не зважати. «Джиєрда!» — гукнув парубок, і остогидлі мотузки впали додолу. Задоволений хлопець потер зап’ястки, відновлюючи кровообіг, а Мертаг так само незворушно спостерігав за ним.

Після цього Ерагон спробував був підвестись, але раптовий біль у ребрах одразу ж звалив його додолу. Лежачи на спині, він тільки хапав ротом повітря крізь стиснуті зуби. Мертаг хотів йому допомогти, але Сапфіра зупинила його грізним гарчанням.

— Я б і раніше допоміг, — розвів він руками. — Але твій дракон мене не пускає.

— Її звати Сапфіра, — озвався Ерагон. — Та пусти ж ти його нарешті! — гукнув він до Сапфіри. — Я ж не дам собі ради, хіба ти не бачиш? До того ж, він урятував нам життя!

Дракон іще раз невдоволено загарчав, але відступив на крок назад. Мертаг рішуче підійшов до парубка.

Він нахилився над Ерагоном і допоміг йому звестися на ноги. Зойкнувши, юнак заточився, але встояв на ногах, підтриманий міцною рукою. Разом вони рушили до багаття, біля якого лежав на спині Бром.

— Як він? — спитав Ерагон.

— Кепсько, — відповів Мертаг, обережно садовлячи хлопця на землю. — Ніж увійшов якраз поміж ребра. Якщо хочеш, можеш оглянути його рану, але спочатку давай подивимось, що з тобою.

Він допоміг Ерагонові скинути сорочку й аж присвиснув:

— Ого!

— Ого, — слабким голосом відгукнувся Ерагон. Увесь його лівий бік був одним великим синцем. Шкіра набрякла, а в кількох місцях навіть луснула. Приклавши руку до рани, Мертаг ледь-ледь натиснув. Від болю хлопцеві аж в очах потемніло. Не втримавшись, він голосно зойкнув, а Сапфіра загрозливо загарчала.

Зиркнувши на дракона, Мертаг підняв із землі ряднину.

— Гадаю, у тебе зламані ребра, — сказав він, звертаючись до Ерагона. — Важко сказати скільки, але два — це точно, може, навіть і більше. Тобі пощастило, що ти ще не харкаєш кров’ю. — Юнак розірвав ряднину й перев’язав Ерагонові груди.

— Авжеж… мені пощастило, — погодився Ерагон, одягаючи сорочку. Він обережно видихнув повітря й повільно підійшов до Брома, помітивши, що Мертаг розрізав йому для перев’язки плаща. Коли він спробував оглянути рану, його пальці тремтіли.

— Не чіпай пов’язки, — застеріг Мертаг. — Без неї він зійде кров’ю.

Не звертаючи уваги на пересторогу, юнак ізсунув тканину з Бромового боку. Видовище було жахливе. З неглибокої на вигляд рани жебоніла кров. Мабуть, ця рана теж не загоювалась, як і ті, що їх разаки завдали нещасному Герроу.

Ерагон стягнув рукавички, марно намагаючись згадати потрібні для зцілення слова.

«Допоможи мені, Сапфіро, — подумки попрохав він дракона. — Я надто слабкий, аби зробити це самотужки».

«Я з тобою, хлопче», — озвалася Сапфіра, наблизившись. Її думки ввійшли до Ерагонової свідомості, поновлюючи магічну силу.

— Вайзе хейл! — гукнув хлопець, випроставши руку над Бромом. Його долоня засяяла, і рана старого прямо на очах зникла, немовби її й не було. Мертаг мовчки спостерігав за діями парубка.

За мить усе скінчилося — сяйво згасло, і виснажений Ерагон присів навпочіпки біля дракона.

— Такого ми ще не робили, — сказав він Сапфірі.

— Разом ми зможемо робити все, чого не зможемо зробити поодинці, — відповіла та.

Мертаг оглянув Брома.

— То що, тепер він одужає? — спитав він.

— Я зцілив тільки те, що бачив, — пояснив Ерагон. — На жаль, мої знання не дозволяють лікувати нутрощі. Тепер усе залежить від самого старого. До того ж, мені дуже кепсько…

— Тобі треба попоїсти, — схаменувся Мертаг. — Зараз я зварю якої-небудь юшки.

Доки він куховарив, Ерагон намагався зрозуміти, звідки взявся цей юнак. Зброя незнайомця була тонкої роботи, як і мисливський ріг. Отже, він міг бути або звичайним собі злодієм, або неабияким багатієм. «Навіщо ж йому разаки? — ніяк не міг збагнути Ерагон. — Чому він теж уважає їх за ворогів? А може, він спільник варденів?»

За якийсь час Мертаг тицьнув йому миску наваристої юшки, яку парубок швидко з’їв.

— Разаки давно втекли? — обережно спитав він замість подяки.

— Кілька годин тому, — відповів юнак.

— Тоді нам треба вшиватися звідси, доки вони не повернулися з підкріпленням, — вирішив юнак.

— Ну, ти-то, може, і вшиєшся, — погодився Мертаг. — А ось старому це вже навряд чи під силу. Після того, як тобі між ребер встромили ножа, далеко не втечеш.

«Якщо ми зробимо для Брома ноші, ти зможеш летіти, як раніше з Герроу?» — подумки спитав Ерагон у дракона.

«Звісно, — відповів той. — Але сідати буде важкувато».

«Та нічого. Головне, що це можливо, — зрадів юнак і розповів про свій план Мертагу. — То ти мені допоможеш?» — спитав він урешті-решт.

Той мовчки кивнув на знак згоди й подався з табору шукати гілля, аби зробити ноші. Тим часом Ерагон зібрав розкидану разаками зброю й дістав із торби ковдру. Коли Мертаг повернувся з двома молодими деревцями, вони натягли її між стовбурами й поклали Брома в саморобні ноші. А вже невдовзі Сапфіра разом із непритомним Бромом важко здійнялася в повітря.

— Я ще ніколи такого не бачив! — у захваті скрикнув Мертаг.

Коли дракон зник у нічному небі, Ерагон пошкутильгав до свого коня й насилу виліз у сідло.

— Дякую, що допоміг, — сказав він Мертагові. — А тепер краще їдь звідси, бо з нами тобі буде непереливки. Ми не зможемо захистити тебе від імперії, а мені б дуже не хотілось, аби ти через нас постраждав.

— Гарно сказано, — посміхнувся Мертаг, затоптуючи багаття. — А куди ви зібрались? Ви що, маєте де-небудь сховок?

— Ні, —признався юнак.

— Тоді мені слід їхати з вами, — рішуче сказав незнайомець. — Усе одно робити нічого. Та й шанси зустріти разаків відтепер, як ти кажеш, зростають. Ті чудовиська не залишать вершника в спокої.

Ерагон трохи повагався, чи варто йому довіряти цьому юнакові, але врешті-решт вирішив, що будь-якої миті зможе його спекатися, коли сам повністю одужає.

— Гаразд, коли хочеш, можеш їхати з нами, — знизав він плечима.

Мертаг задоволено кивнув і виліз на свого сірого скакуна. Ерагон, підхопивши повіддя Бромового Сніговія, покинув табір. Блідий місяць ледь-ледь вихоплював із темряви шлях, але юнак знав, що це не зупинить разаків.

По дорозі Ерагонові страх як кортіло про все розпитатися в Мертага, але він стримував себе, заощаджуючи сили. На світанку до нього озвалась Сапфіра, попередивши, що вже стомилася й знайшла для відпочинку непогану місцинку.

Мандрівники зустрілися під величезною скелею, в якій було безліч печер. Довкола лежали брили піщаника. Сапфіра виглядала задоволеною.

— Тут, нагорі, є печера, якої не видно знизу, — сказала вона. — Ми помістимося в ній разом із кіньми. Ходіть за мною.

Мандрівники, тягнучи коней, подерлися слідом за драконом. За годину вони опинилися в схованці.

Печера була добрих сто футів завдовжки й двадцять футів завширшки, але вхід мала зовсім вузький, що захищало її від негоди й чужого ока. Углибині печери залягла таємнича чорна порожнеча.

— Вражає! — присвиснув Мертаг. — Піду пошукаю хмизу для багаття.

Ерагон заметушився біля Брома, якого Сапфіра обережно поклала на скелястий виступ. Стиснувши руку старого, Ерагон тривожно зазирав у його вкрите зморшками обличчя. Потім він зітхнув і підійшов до вогнища, яке вже встиг розпалити Мертаг. Вечеря минула в цілковитій мовчанці. Після цього друзі спробували були напоїти Брома, та марно. Постелившись, виснажені мандрівники полягали спати.

Загрузка...